Вивчення сучасних систем освіти (на прикладі США, Великобританії, Німеччини)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Введення

1. Характеристика освітніх систем

1.1 Великобританія

1.1.1 Початкова та середня освіта

1.1.2 Розвиток системи вищої освіти

1.2 Німеччина

1.3 США

2. Загальний аналіз систем освіти

2.1 Середня освіта

2.2 Вища освіта

Висновок

Список використаної літератури

Введення

Однією з рушійних сил прогресу в будь-якій області людської діяльності і знань є синтезування накопиченого світового досвіду. В умовах реформи системи освіти в нашій країні все більшу важливість набуває вивчення і аналіз тенденцій розвитку освіти за кордоном.

Як відомо, в системах освіти в провідних країнах світу в даний час відбуваються процеси демократизації. Суттєвим її ознакою - разом з доступністю, варіативністю і диференціацією, децентралізацією управління - є відкритість, наступність всіх її ступенів.

У наші дні світове співтовариство визначає зміст нової освіти, розробляються і впроваджуються новітні технології навчання, постійно вдосконалюється освітній процес. Цьому сприяють багато важливі фактори: всезростаючий обсяг знань, умінь і навичок, необхідних школярам, результати досліджень природи дитинства, досвід роботи навчальних закладів різних країн. Крім того, світовому освіти необхідно відповідати новому рівню виробництва, науки, культури. А значить, оновлення системи освіти є актуальною, неминучою завданням.

Освіченість - одна з вирішальних життєвих цінностей. Тяга до утворення обумовлена не тільки прагненням оволодіти знаннями як гарант вилучення матеріальних благ, але й усвідомленням необхідності широкої культури. При ранжируванні життєвих цінностей більшість населення розвинутих країн світу віддає перевагу освіти.

Отже, можна сказати, що аналіз різних систем освіти та виявлення їх переваг та недоліків дають можливість виділити передумови і тенденції формування єдиного освітнього простору.

Виходячи з цього, метою даної контрольної роботи є вивчення сучасних систем освіти (на прикладі США, Великобританії, Німеччини).

Об'єктом вивчення є освітні системи сучасних країн, а його предметом виступає аналіз різних сторін систем освіти в розвинених країнах.

Завдання дослідження:

- Вивчити педагогічну літературу з проблеми дослідження;

- Проаналізувати освітні системи сучасних країн (на прикладі систем США, Великобританії, Німеччини);

- Виявити специфічні особливості розвитку освітніх систем цих країн.

Мета і завдання дослідження зумовили вибір його методів:

1. Аналіз педагогічної літератури та публікацій періодичної преси.

2. Конспектування, реферування джерел.

У структуру даної роботи входить: вступ, три розділи, висновок і список літератури.

1. Характеристика освітніх систем

1.1 Великобританія

1.1.1 Початкова та середня освіта

В останні десятиліття освіту у Великобританії стало одним з найбільш пріоритетних напрямків в державній політиці незалежно від того, які політичні сили перебувають при владі.

Прийняття рішень, що визначають перспективу розвитку галузі, здійснюється на найвищому рівні в ієрархічній структурі управління парламентом, урядом. Першим актом загальнонаціонального значення вважають Закон про освіту 1944 р., який, хоч і був в основному присвячений шкільній освіті, в значній мірі упорядкував систему освіти в цілому і визначив органи її управління. Потім прийняті акти переглядалися і доповнювалися. Але до 60-х років виникла необхідність перегляду і підвищення якості освіти, вона має тенденцію існувати і в сучасній Англії. Так, Національна комісія з освіти Великобританії опублікувала в 1993 р. доповідь з промовистою назвою "Вчимося процвітати. Радикальний погляд на освіту сьогодні і стратегія на майбутнє", в якому представлені рекомендації, як досягти позитивних змін в освіті.

Відповідно до адміністративного поділу і сформованими традиціями система освіти Великої Британії поділяється на три підсистеми: 1) Англія і Уельс, 2) Північна Ірландія і 3) Шотландія. Системи освіти Англії, Уельсу та Північної Ірландії за своєю структурою відрізняються незначно, в системі освіти Шотландії є свої традиційні особливості. Сучасна система освіти Великобританії включає в себе: дошкільне виховання, початкова освіта, загальна середня освіта, систему подальшої освіти і вищу освіту.

У Великобританії близько 50% трьох-чотирирічних дітей виховуються в дитячих садах або малишових центрах. З 5 років починається обов'язкове навчання, і діти вступають до школи для малюків.

Система обов'язкової освіти охоплює дітей та підлітків з 5 до 16 років. Відповідно до Акту про реформу освіти (1988) період обов'язкової освіти поділені на чотири "ключові стадії": з 5 до 7 років, з 7 до 11 років, з 11 до 14 років, з 14 до 16 років. Початкову освіту охоплює перші дві стадії (з 5 до 11 років). Діти зазвичай групуються за віковими класами. Всі предмети викладає один вчитель. Урок триває від 15 до 45 хв. Після закінчення навчання діти не здають іспити і не одержують свідоцтв про закінчення навчального закладу. У початковій школі основний час присвячено вивченню англійської мови (40% навчального часу), 15% займає фізичне виховання, близько 12% ручну працю і мистецтво, інші години розподілені між уроками арифметики, історії, географії, природознавства та релігії.

В системі загальної середньої освіти Великобританії виділяються два основних види шкіл: граматичні та об'єднані (крім них функціонують також технічні та сучасні середні школи). Найбільш масовим видом шкіл є об'єднані школи. У них навчається близько 90% учнів Англії. В об'єднану школу приймають випускників початкових шкіл з різним рівнем розумових здібностей і можливостей. Об'єднані школи були організовані з метою створення рівних можливостей для здобуття освіти. Вони повинні були забезпечити спільне навчання учнів з різними здібностями, інтересами і можливостями. В граматичних школах дається загальне повну середню освіту і здійснюється підготовка учнів до навчання у вищих навчальних закладах. Після закінчення 5-го класу приблизно 60% учнів, які здали іспити та отримали загальне свідоцтво про освіту на звичайному рівні, йдуть зі школи. Інші 40% продовжують навчання за індивідуальними навчальними планами, у дворічному 6-му класі, який є випускним.

Система подальшої освіти (у нашому розумінні "середню професійну освіту") являє собою конгломерат великої кількості різноманітних коледжів, навчальних центрів, інститутів, в яких здійснюється підготовка на різних рівнях від професійно-технічного до вищого. У загальній складності в системі подальшої освіти налічується близько 700 спеціалізованих навчальних закладів від місцевих коледжів, в яких навчається без відриву від роботи на виробництві молодь у віці 16-18 років, до політехнічних, комплексних навчальних закладів, в яких здійснюється підготовка на різних рівнях, включаючи і вищий.

Всі заклади системи подальшої освіти знаходяться під контролем місцевих органів. Виняток складають навчальні заклади, що мають королівські хартії. У порівнянні з попередніми роками, у загальному студентському контингенті зростає чисельність учнів денного навчання. З 60-х років у системі подальшого освіти відбулися значні зміни. Її навчальним закладам було дано право присуджувати академічні ступені, тобто з'явилася можливість здобути вищу освіту не тільки в університетах, але і в політехнічних навчальних закладах, відкритих на базі найбільш крупних технічних і комерційних коледжів. В даний час політехнічні коледжі є основними закладами системи подальшої освіти, в яких зосереджена підготовка фахівців з вищою освітою.

Професійне навчання здійснюється в об'едіннних школах, технічних (професійних) коледжах, центрах професійної підготовки на виробництві та центрах занятoсті. На особливому місці знаходяться професійні коледжі. Тут існує найбільш широкий спектр підготовки - від кваліфікованого робітника до спеціаліста проміжного рівня. Коледжі тісно пов'язані з навчанням на виробництві. Терміни навчання у професійному коледжі коливаються від одного до п'яти років.

1.1.2 Розвиток системи вищої освіти

Вища освіта у Великобританії представлена університетами та коледжами політехнічними. До 60-х рр. воно здійснювалося виключно в університетах. Але в 50-60-х рр. у Великобританії починають різко загострюватися протиріччя між можливостями системи освіти на всіх її рівнях і суспільних потреб соціально-економічного характеру. Реформи освіти у Великобританії почалися з вищої школи. На початку 60-х років в країні став відчуватися гострий дефіцит висококваліфікованих кадрів. 60-і роки знаменуються бурхливим зростанням університетської освіти. За цей період в країні було створено 23 університету або половина існуючих в даний час.

У 1964-1977 рр. був створений новий тип вищого навчального закладу для Великобританії - технологічний університет. Технологічними університетами стали 10 колишніх 'коледжів передової технології.

У 1969 р. був створений перший у світі університет дистантного навчання - Відкритий університет. За період 60-70-х років чисельність студентів університетів більш ніж подвоїлася (у 1970 р. в університетах Великобританії навчалося 259 тис. студентів), а загальна кількість університетів зросла до 45.

Паралельно розвитку університетської освіти відбувається становлення і розширення громадського сектору вищої освіти, професійно-орієнтованого і розрахованого на задоволення місцевих потреб. Його основу склали 30 політехнічних коледжів, створених в 1969-1970 рр. в результаті злиття ряду технічних, комерційних коледжів і коледжів мистецтв. Значення альтернативного сектору вищої освіти безперервно зростає.

Таким чином, у 60-ті - на початку 70-х років у Великобританії формується бінарна система вищої освіти, представлена, з одного боку, університетами, з іншого - політехнічними коледжами та іншими навчальними закладами громадського сектору вищої освіти.

Що до влади 1979 р. консервативне уряд почав проводити тактику зближення двох секторів вищої освіти, вирівнювання правової основи діяльності всіх вищих навчальних закладів незалежно від їх статусу. Основні заходи цього періоду були направлені на заохочення діяльності вищих навчальних закладів щодо вдосконалення механізмів управління і фінансування з метою задоволення соціально-економічних потреб країни.

Основним важелем впливу на систему вищої освіти стало фінансування. На початку 1980-х рр.. уряд проводить ряд заходів щодо скорочення витрат на університетську освіту з метою більш раціонального їх використання. В основному розвиваються природничі й інженерно-технічні напрями підготовки, заохочується комерційна діяльність університетів, розширення їх контактів з промисловими та комерційними сферами. Автономія університетів різко обмежується, оскільки уряд вимагає звітності по видатковій частині бюджету, що було новим в університетському житті, а також вводить контроль за регулюванням чисельності та розподілом їх за напрямками підготовки студентів, формуванням змісту навчання, напрямів наукових досліджень. Здійснюється і прямий контроль за діяльністю університетів з боку Королівської інспекції. У першу чергу це відноситься до постановки педагогічної освіти в університетах.

Якщо для університетів основною проблемою стала професіоналізація освіти, то для політехнічних коледжів - посилення загальнонаукової і общепрофессіональной підготовки. Останні з самого початку мали міцні зв'язки з промисловими та комерційними підприємствами, фірмами. Однак вони значною мірою залежали від місцевих органів освіти як у фінансовому, адміністративному, так і навчальному відношенні. Тому основним завданням цих коледжів стало обмеження "дріб'язкової" опіки місцевої влади і перехід під юрисдикцію центральних органів освіти. У цьому відношенні мети університетів і політехнічних коледжів мали протилежний характер.

Також потрібно відзначити, що за структурою університети поділяються на колегіальні і унітарні. Найбільш яскравий приклад колегіальних університетів - Оксфордський і Кембріджський, до складу яких, відповідно, входять 39 і 29 коледжів. До складу унітарних університетів входять факультети та навчальні відділення.

Діяльність університетів регулюється їх королівськими хартіями чи статутами.

Формально університет очолює канцлер, який призначається королевою і що є, як правило, церемоніальною фігурою. Реально главою адміністрації університету є віце-канцлер або ректор. Керівні органи університетів - рада і сенат. Рада - вищий адміністративний орган, який формує викладацький і допоміжний склад, вирішує фінансові питання. Сенат - академічний орган. Головою ради і сенату є віце-канцлер, який вибирається. Склад органів управління також обирається. До органів управління останнім часом стали входити на паритетних засадах представники професорсько-викладацького складу, студентів і зовнішніх організацій, зацікавлених у підготовці фахівців.

Навчальний рік у ВНЗ Великої Британії починається в жовтні і ділиться, як правило, на триместри по 8-10 тижнів кожен. Тривалість літніх канікул чотири місяці - з 1 червня по 30 вересня. Система іспитів в університетах визначається хартіями, проте в більшості випадків проводиться два основних іспиту - в кінці 1-го і 3-го років навчання; за результатами іспитів зазвичай встановлюється вид і рівень присваиваемой ступеня. Випускникам вищих навчальних закладів присвоюються академічні ступеня; університетські та Ради з національним академічним кваліфікацій.

Реформа вищої освіти, що проводиться в даний час у Великобританії відповідно до Закону про подальше і вищу освіту, передбачає:

Створення єдиної структури фінансування університетів, політехнічних інститутів і коледжів системи вищої освіти;

Подальше вдосконалення якості підготовки фахівців і з цією метою організацію зовнішнього контролю за якістю підготовки за допомогою загальнонаціонального аудиторського органу, створеного вузами;

Встановлення більш тісних зв'язків вузів з промисловими підприємствами та комерційними структурами для подальшого економічного розвитку країни;

Розширення доступу до вищої освіти дорослого населення країни.

Таким чином, вдосконалення системи освіти Великої Британії в останні десятиліття є одним з помітних процесів суспільного і культурного життя країни, надійним інструментом вирішення соціально-економічних проблем держави.

1.2 Німеччина

Система освіти в Німеччині є класичною триступеневу структуру, що складається з початкової, середньої і вищої школи. На всіх рівнях цієї структури представлені як державні, так і приватні освітні установи, хоча кількість останніх трохи. Німецька держава гарантує всім громадянам отримання обов'язкової середньої освіти, тому навчання в державних початкових і середніх школах безкоштовне. У більшості випадків безкоштовним є і навчання в державних університетах.

Основні риси сучасної системи освіти в Германії сформувалися в період Веймарської республіки (1920-ті роки), коли відбулося розділення середньої школи на повну народну школу, реальну школу і гімназію. До початку 1950-х років навчання в реальній школі і гімназії було платним [37, 25].

Мережа дошкільних дитячих установ у Німеччині розвинена слабо. Невелика кількість дитячих садів, що знаходяться в основному в приватному віданні, охоплюють дітей віку 3-5 років.

Навчання в школі починається у віці 6 років і обов'язково протягом 9, а в деяких землях 10 років.

Першою сходинкою у шкільній системі є початкова школа: I-IV класи, в деяких землях I-VI класи. У початкових класах, особливо в перші 2 роки, широко застосовується комплексне навчання. Німецька мова, арифметика, краєзнавство, музика, фізкультура, релігія викладаються в комплексі. Лише в III і IV класах виділяються окремі предмети, хоча мова, краєзнавство і музика продовжують викладатися в комплексі.

Навчання в повній народній школі триває до IX або X класу. Цей вид навчального закладу націлений, перш за все, на отримання професії: уроки професійної майстерності в цілому відвідуються учнями охочіше, ніж заняття з інших предметів.

Освітня система Німеччини не створює тупикових ситуацій в сенсі продовження навчання, і закінчили повну народну школу при виконанні ряду умов (додаткове відвідування занять, складання іспитів) можуть отримати свідчення реальної школи. Реальна школа характеризується західнонімецькими педагогами як "теоретико-практична". На відміну від повної народної школи, в реальному викладаються як обов'язкові предмети фізика, хімія, біологія та англійська мова. На більш високому рівні ведеться викладання математики. Добре успішних учні реальних шкіл можуть переходити в гімназії.

Гімназії - єдині навчальні заклади, що дають доступ до вищої освіти. На молодших її щаблях навчається не більше 16% підлітків відповідного віку. Протягом навчання відбувається відсів школярів, який особливо великий після X класу, а також на переході із середньої на старший ступінь гімназії (XI-XIII класи). Закінчують гімназію в XIII класі лише половина з тих, хто вступив до неї. У колишній НДР після возз'єднання першим кроком при переході системи середньої освіти на нові умови функціонування стало створення трьох видів школи: повної народної, реальною і гімназії. Однак поки вони існують як би один над одним: закінчення X класу прирівнюється до закінчення повної народної школи, причому IX клас поділяється на випускний клас повної народної школи і IX клас (початковий) реальної школи. Випускник X класу отримує свідоцтво про закінчення реальної школи, а XI-XII класи мають статус гімназійної ступені навчання. Перше півріччя X класу вважається пробним, і в цей період відбувається значний відсів, так що число випускників реальної школи, які навчаються у гімназії, становить близько 16%.

Державна система професійної освіти обов'язкове для випускників повної народної школи. З усіх учнів в ній переважна більшість відвідують заняття у професійній школі нижчого типу без відриву від виробництва, де вони проходять курс учнівства. Заняття в школі тривають протягом 3-х років по 6-8 годин на тиждень.

Система професійних шкіл підвищеного типу дуже різноманітна. Вона містить безліч "шкіл спеціальностей" - домоводческие, медичні, сільськогосподарські та ін з терміном навчання 1-4 роки. Ці школи готують кваліфікованих працівників головним чином для сфери обслуговування.

Система вищої освіти Німеччини об'єднує 326 учбових закладів, переважна більшість яких є державними (недержавні вузи зобов'язані мати державну ліцензію на викладання).

Також необхідно відзначити, що політика федерального уряду націлена на посилення співробітництва вузів з промисловими фірмами. З 50-х рр. поширена форма "спільних досліджень", коли малі та середні фірми певної галузі створюють з вузом (або з науково-дослідним інститутом) союз для роботи над проблемами, у вирішенні яких зацікавлені фірми - члени об'єднання.

Важливо, що практикуються не тільки стажування працівників фірм у вузах, а й робота студентів та молодих вчених у фірмах. Особливо це характерно для спеціальних (професійних) вузів, де навіть викладачі зобов'язані періодично самі проходити практику на фірмі.

Однією з перспективних особливостей системи освіти Німеччини, у тому числі вищої, є Закон про стимулювання освіти. Для студентів він передбачає щомісячні виплати приблизно 600 марок, причому половина коштів передається в якості безоплатних дотацій, а інша - як кредит (школярам ж кошти виплачуються виключно у вигляді дотацій, проте для отримання права на подібну стипендію вони повинні представити документи, що свідчать про те, що батьки не в змозі їх утримувати).

Сучасна німецька школа представляє собою унікальне педагогічний простір, в рамках якого відбувається не стільки територіальне возз'єднання, скільки духовне, світоглядне розвиток німецької нації. При цьому однією з пріоритетних завдань в даний час є входження в "єдину європейську школу" при обов'язковому збереженні кращих національних традицій. У зв'язку з цим у Німеччині здійснюється перегляд цілей і завдань середньої освіти, модернізація його вмісту в передбаченні вимог майбутнього світу.

1.3 США

Сучасна система освіти США, що склалася під впливом історичних, економічних і соціальних чинників, характеризується низкою особливостей, які багато в чому відрізняють її від західноєвропейських стандартів. У США відсутня єдина державна система освіти, кожен штат має право визначати її структуру самостійно.

Сучасна система освіти США будується на принципах самоврядування, самофінансування і самовизначення при ефективній взаємодії федеральних і місцевих властей. Ідея місцевого самоврядування школи розглядається як істотно важливе для нації. На практиці це означає, що комітети окремих штатів розробляють регіональну шкільну політику, встановлюють обов'язкові стандарти навчальних програм, розподіляють асигнування між округами, визначають кваліфікаційні вимоги для викладачів, займаються матеріально-технічним оснащенням шкіл. Як видно, основні питання - чому вчити, хто і за яку плату вчить, як оцінювати і переводити школяра в черговий клас, за яких умов вручати свідоцтва про освіту, якими користуватися підручниками - знаходяться в компетенції штатів.

Сучасна система освіти США включає в себе дошкільні установи, загальноосвітню "всеохоплюючу" школу (повна середня освіта - 12 років навчання) і так звані послесреднего навчальні заклади (професійні та вищі).

Дошкільні установи майже до середини XX ст. сприймалися більшістю населення як організації соціальної допомоги малозабезпеченим. У 2-й пол. XX ст. в умовах широких можливостей вибору занять c неповним робочим днем близько половини американських матерів все ж вважає за краще виховувати дітей у віці 3-5 років вдома. Серед білих частка таких матерів вище. Програми дошкільного виховання і навчання ставлять собі за мету підготовку дітей до початкової школи. Вони різноманітні, гнуття по суті і демократичні за змістом, націлені на навчання самостійності, ініціативності, навичкам взаємного спілкування. При цьому дошкільні установи підтримують тісний контакт c батьками.

З 6 до 12 років діти вчаться в початковій (елементарної) школі. У програмі початкового навчання представлені англійська мова та література, математика, природознавство, граждановедение, трудове навчання, цикл естетичної освіти (музика, малювання, спів, ліпка), спорт і фізичне виховання. Воно дає елементарні навички та знання, виробляє свідоме ставлення до навчання. Середня школа (коледж середньої освіти) зазвичай складається з двох ланок: молодша і старша. У молодшій середній школі (юніор хай скул) (VII-IX класи) третина навчального часу відведено на загальну для всіх програму, а інше на вивчення предметів за вибором (елективних). Старша середня школа (X-XII класи) зазвичай пропонує обов'язковий набір з п'яти навчальних предметів і безліч навчальних профілів академічної та практичної спрямованості.

B 1993 загальна освіта давали понад 85 тис. навчальних закладів. На рівні початкової та неповної середньої в них налічувалося понад 35 млн. учнів; повну середню освіту (або відповідну професійну підготовку) отримували понад 12 млн. учнів. Викладацькою роботою на рівні початкової та неповної середньої школи було зайнято 1,4 млн. вчителів, на рівні повної середньої - близько 1,1 млн. вчителів.

Професійне навчання здійснюється в середніх школах, регіональних професійних центрах (організуються за допомогою кооперації декількох середніх навчальних закладів) і в центрах професійних навичок. Учні здобувають різні спеціальності на рівні кваліфікованого робітника. Масштаби професійно-технічного навчання дуже значні. Зазвичай учням пропонують не менше двох-трьох курсів професійного навчання. У ряді шкіл цей набір досягає шести курсів. Не менше двох третин учнів середньої школи навчаються, принаймні, за однією програмою професійної підготовки.

Вища освіта США характеризується значним розмаїттям навчальних програм, що вивчаються курсів і дисциплін, являючи собою єдиний соціальний інститут, що здійснює важливі економічні, соціальні та ідеологічні функції.

У 90-х рр.. система вищої освіти - найбільш динамічно розвивається галузь освіти США.

Американські вузи зазвичай представляють собою навчальні містечка, так звані кампуси. У них є навчально-лабораторні будівлі, бібліотеки, гуртожитки, житлові будинки для професорсько-викладацького складу, об'єкти громадського харчування, спортивні і культурні споруди.

Актуальною проблемою вищої освіти залишається залучення здібної молоді до технічних вузів, необхідність реорганізації системи навчання для отримання ступенів магістра (2-й академічної) і наукового - доктора. За прогнозами вчених, у майбутньому столітті буде відчуватися значний дефіцит фахівців інженерно-технічного профілю.

Важливий показник рівня вузу - так званий ступінь селективності. Майже 1400 вузів приймають усіх, які подали заяву про прийом; понад 100 ВНЗ окремих штатів ставляться до високоселективним, хоча і на них поширюється правило переважного зарахування "місцевих" абітурієнтів. Приватні селективні вузи приймають близько 30% подали заяви. Виявлення кращих та створення їм сприятливих умов триває протягом усього терміну навчання. Інший важливий показник якості вузу - співвідношення студентів і викладачів. У кращих вузах США на одного викладача припадає 6 студентів; серед вузівських наставників частка докторів наук - близько 97%.

Якісна реалізація принципів вдосконалення вищої освіти, адаптація їх до постійно змінюється суспільству, дозволить піднятися на рівень усвідомлення нових, необхідних сучасній людині знань і умінь, по достоїнству оцінити нову інформаційно-технологічну еру.

2. Загальний аналіз систем освіти

2.1 Середня освіта

У другій половині ХХ століття у провідних країнах світу пройшли реформи системи загальної освіти. Збільшилися терміни обов'язкового безкоштовного освіти. Діє проміжна ступінь між початковою та повною середньою школою.

По завершенні початкової та неповної середньої навчання учні розподіляються по трьох основних навчальних потоків: повна загальноосвітня школа, яка орієнтує на теоретичну підготовку та подальше навчання в університеті; середня школа c упором на підготовку до навчання у технічному вузі; професіоналізовані навчальні заклади.

Поряд c державними існують приватні навчальні заклади. Вони, як правило, платні. Частина з них є привілейованими (англійські "паблік скулз", американські незалежні школи і т.п.).

Державна політика щодо приватних шкіл у різних країнах базується на різних принципах. B США влади приділяють їм менше уваги, ніж суспільним навчальним закладам, що виражається, перш за все, в перевагах при фінансуванні. У Великобританії при субсидуванні приватні і громадські школи користуються рівними правами.

Майже у всіх провідних країнах світу школа - пріоритетний об'єкт фінансування. На початку 90-х років питома вага витрат на освіту в загальній сумі витрат становив: США, Англія-близько 14%, Німеччина-близько 10%. Шкільні асигнування в цих країнах у 80-х роках зростали швидше, ніж у цілому національний дохід, утвердившись як одна з основних статей бюджету.

Підтримка шкільної освіти на досить високому рівні - важлива передумова динамічного розвитку суспільства. Високорозвинені індустріальні держави досягли вражаючих економічних досягнень в чому, завдяки припливу з системи освіти кваліфікованих і навчених кадрів.

Зауважимо, що не існує незмінного поєднання критеріїв та показників ефективності освіти. Мова йде не лише про підготовку добре навченої молоді, але і формування в стінах навчальних закладів дієздатного, ініціативного, наступного ідеалам гуманізму покоління.

В основному в педагогічних колах всіх вивчених країн вважають, що для підвищення рівня освіти, перш за все, необхідно модернізувати зміст, форми і методи шкільної освіти.

У провідних країнах світу робляться активні спроби для підвищення результативності освіти. На Заході на чолі руху за поліпшення якості освіти стоять США. У цій країні на основі загальних прагнень поліпшити результативність школи об'єднуються центральні та місцеві влади, вчителі та громадськість. Для стимулювання відповідної діяльності окремих навчальних закладів застосовується певна процедура акредитації. У разі успішної акредитації, коли підтверджується спроможність навчального закладу, що забезпечує якісну освіту, школа отримує додаткові кредити.

Не менше дбають про підвищення якості освіти та в інших країнах. Так, Національна комісія з освіти Великобританії опублікувала в 1993 р. доповідь з промовистою назвою "Вчитися процвітати. Радикальний погляд на освіту сьогодні і стратегія на майбутнє ". Рекомендації, як досягти позитивних змін, сформульовані у вигляді кількох цілей: скорочення об'єму обов'язкового освіти, вдосконалення системи підвищення кваліфікації викладачів, зосередження управління освітою та підготовки кадрів викладачів у руках одного органу, збільшення інвестицій в освіту, розширення участі громадськості у діяльності школи.

На закінчення можна виділити декілька основних закономірностей загальної середньої освіти вивчених країн:

* тривалість навчання в повній середній школі становить близько 12 років;

* повна середня школа переважно підрозділяється на 3 рівні: початкова, середня і старша;

* обов'язковим є навчання тільки в середній школі, після закінчення якої учень вибирає подальший шлях отримання освіти: академічний - з метою вступу до вузу чи професійний - для отримання середньої спеціальної освіти;

* в старшій школі (це, як правило, 10-12 класи) навчання профільне - з кількістю напрямків спеціалізації від двох до чотирьох;

* кількість обов'язкових навчальних дисциплін у старшій школі значно зменшується, як правило, до 58, на вивченні яких і робиться акцент протягом наступного періоду навчання;

* у деяких країна атестат про закінчення старшої середньої школи (диплом, сертифікат) отримують далеко не всі його здобувачі;

* у більшості країн зарахування до ВНЗ відбувається за конкурсом атестатів (дипломів, сертифікатів) або за результатами тестування, єдиного по країні або індивідуального по вузах, заснованого, як правило, на вимірюванні рівня здібностей абітурієнта.

2.2 Вища освіта

У вивчених країнах світу за останню чверть століття різко розширилися мережі вищої освіти. Цей процес відбив зростаючу роль вищої школи в економічному прогресі, збагачення уявлень про життєві ідеали. Помітно змінився соціальний склад студентства: він став більш демократичним. Змінюється зміст програм університетського і не університетського вищої освіти.

Ключовою проблемою політики провідних країн світу щодо вищої школи є підтримка якості освіти. Для вирішення цієї проблеми реформується механізм державного контролю за діяльністю вищої школи. Так, в Англії з 1993 р. діє система оцінки якості вищих шкіл, здійснюваної Радою з вищої освіти. Розміри державних субсидій на окремі навчальні заклади залежать від результатів такої оцінки. Аналогічна система діє в США. В окремих штатах подібну оцінку здійснюють особливі агентства перевірки якості освіти.

Підсилилося змагання держав у сфері вищої освіти - це, по суті, змагання економічний, так як освіта в сучасних умовах стало основним джерелом економічного зростання. За даними американських вчених, які досліджують проблеми економіки освіти, на частку останнього доводиться 15-20% зростання національного доходу. Крім того, від 20 до 40% зростання дає вдосконалення наукових знань та їх застосування - процес, в якому провідна роль належить вищим навчальним закладам, а саме там у всіх країнах Заходу сконцентрована переважна частина фундаментальних досліджень.

Значимість вкладу вищої школи у реформування суспільства підтверджується світовим досвідом. Він показує, що всі країни, що успішно подолали перехід до сучасних ринкових відносин, розглядали сферу вищої освіти як пріоритетну та виходили з цього у своїй інвестиційній політиці.

Політичною елітою в Великобританії, Німеччині і США був сформований своєрідний культ освіти, підтримуваний регулярними зустрічами голів держав із найкращими студентами, аспірантами, викладачами і поданням їх перед громадськістю як "інтелектуальної цінності країни".

Такі зустрічі підкреслюють, що освіта - основний показник якості життя, серцевина економічної могутності і творчого потенціалу кожної людини.

Висновок

освіта педагогічний великобританія німеччина

Закономірно, що проблеми освіти завжди займали найважливіше місце у діяльності будь-якої держави: саме освіта є одним з основоположних засобів відтворення і розвитку культури суспільства і людини, духовного, інтелектуального та професійного потенціалів соціуму. Останнім часом, позначене перехідним періодом для розвитку суспільства, тематика освіти, в силу цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних умов, висунулася в центр громадських ідей і дискусій, в яких беруть участь практично всі верстви і групи населення, представники науки різних країн, всіх гілок і рівнів законодавчої і виконавчої влади.

Необхідність осмислення реальних проблем освіти в сучасних умовах стає все більш актуальним і значимим. Це обумовлюється не лише причинами соціально-економічного порядку, а значною мірою зміною парадигм суспільного розвитку. Все це, безумовно, відбивається на стані та перспективах розвитку освіти як найважливішої частини соціальної сфери, феномена культури, одного з рушіїв поступального громадського руху.

Проаналізувавши сучасні тенденції розвитку освітніх систем провідних західних країн, можна зробити висновок, що кожна з цих країн має певні сформованими традиціями в галузі освіти, які пов'язані з особливостями їх соціально-економічного розвитку, історичними та національними умовами. Але в той же час вони володіють і певним схожістю проблем реформування школи, пов'язаних з модернізацією змісту освіти, що призводить до об'єднання зусиль всього світового співтовариства для вирішення даних проблем.

Отже, можна сказати, що порівняльний аналіз різних систем освіти та виявлення конкретних підходів до змісту освіти дають можливість виділити передумови і тенденції формування єдиного освітнього простору.

Список використаної літератури

1. Алфьоров Ю.С. Моніторинг розвитку освіти у світі // Педагогіка, 2002, №7.

2. Барбаріго А.А. Середню та середню спеціальну освіту в сучасній Англії. - Київ, 2005.

3. Вейзер В.А. Дошкільна освіта і виховання в Британії // Освіта в сучасній школі, 2005, №4.

4. Воробйов М.Є., Іванова Н.В. Модернізація навчального процесу в середній школі Німеччини // Педагогіка, 2002, №7.

5. Вульфсон Б.Л. Порівняльна педагогіка. - М., 2003.

6. Вища освіта в США // Педагогіка, 2004, №3.

7. Галаган А.І. Фінансування освіти в розвинутих зарубіжних країнах. - М., 2003.

8. Джуринський О.М. Розвиток освіти в сучасному світі. - М., 1999.

9. Парамонова Л.А. Дошкільна і початкова освіта за кордоном. - М., 2001. http://ua-referat.com

Размещено на Allbest.ru