Громадська свідомість

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський університет імені Бориса Грінченка

Інститут Суспільства

Індивідуальне науково-дослідницьке завдання на тему:

«Громадська свідомість»

Спеціальності: «Міжнародна інформація»

Виконавець:

Студентка 2-го курсу

Горєлова Аліна Сергіївна

Прийняла: Саврасова-В'юн Тетяна Олександрівна

Київ 2014

ВСТУП

Тема дослідження: Розвиток шкільної діяльності у загальноосвітніх школах.

Мета та завдання: Визначення громадської свідомості школяра.

Громадська діяльність належить до числа явищ, які з великими труднощами піддаються всебічному аналізу і строгому визначенням. Тому існує безліч точок зору на проблему його визначення. Тільки у вітчизняній літературі можна зустріти майже два десятки визначень.

Громадська діяльність залежить від того суспільства, в якому воно формується і розвивається, від принципів цього суспільства, від культурних цінностей і ступінь демократизації суспільного ладу.

Вивчення громадської діяльності - дуже актуальна проблема так, як громадська діяльність є своєрідним регулятором тих процесів, які відбуваються в суспільстві. Вивчення громадської діяльності соціологічними методами при об'єктивному аналізі дозволяє вловити найменші його відтінки, тенденції його зміни, уточнити кількісне співвідношення між різними його оцінками, дізнатися реальну розстановку політичних сил.

Актуалізація проблем дослідження громадської діяльності пов'язана з потребою перетворення її на потенційного партнера влади, орієнтованого на відстоювання суспільних інтересів через конструктивний рівноправний діалог суб'єктів громадської думки та владних інституцій.

Серед українських вченних вивченням громадської думки займалися В.Л. Оссовський, О.В. Нельга, В.А. Матусевич, Сурмін Ю.П., Полторак В.А., Л.Е. Орбан-Лембрик та інші.

1. Види понять громадської діяльності

Громамдська діяльність-- об'єднання громадян, яке створюється для спільної реалізації спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, гендерних, регіональних, релігійних, професійних, соціальних тощо).

Закон України «Про громадські об'єднання» визначає громадську організацію як «громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи», тобто це одна з організаційно-правових форм громадських об'єднань в Україні.

Поняття громадської організації не охоплює релігійних, господарських та інших об'єднань громадян, порядок і діяльність яких визначаються відповідним законодавством. Профспілки належать до громадських організацій. Особливості правового статусу їх регулюються Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Держава сприяє розвиткові активності та творчої ініціативи громадян, створює рівні умови для діяльності всіх громадських організацій. Спільними для всіх громадських організацій ознаками є принципи добровільного членства, рівноправності, самоврядування, законності і гласності. Громадські організації вільно обирають напрям своєї діяльності. Разом з тим належність чи неналежність до тієї чи іншої громадської організації не може бути приводом для обмеження прав і свобод або надання державою будь-яких пільг та переваг. Залежно від територіальних меж діяльності створюються громадські організації із загальноукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Усі вони можуть також на добровільних засадах створювати або вступати у спілки (асоціації тощо), укладати між собою угоди про співробітництво та взаємодопомогу.

Види громадських організацій

Громадські організації відповідно до своїх завдань поділяються на:

-- благодійні організації. Особливості правового регулювання діяльності благодійних організацій визначається окремим законом України;

-- фахові об'єднання -- є видом самоорганізації громадян і юридичних осіб, що створюється з метою реалізації суспільних інтересів і впровадження засад саморегулювання у визначеній статутом сфері, галузі чи секторі діяльності. Особливості правового регулювання діяльності фахових об'єднань визначається окремим законом України;

-- інші громадські організації:

представляють інтереси своїх членів (хворих, наприклад УДС, військових тощо);

не займаються благодійництвом;

не мають статусу фахового об'єднання.

2. Суть розвитку шкільної діяльності у загальноосвітніх школах

Виховання підростаючого покоління є стратегічним завданням кожного суспільства. Зміни у суспільному, економічному житті суспільства ведуть до суттєвих змін духовного життя, зокрема і системи виховання. Нові гасла, ідеї та перспективи вносять корективи у сталі, загальновживані канони поведінки, форми свідомості людей. Нерідко ці процеси проходять болісно, із зміною ідеалів і цінностей. Прийняття нового потребує певного часу і зусиль, спрямованих на створення нових парадигм виховання, поєднаних новими концептуальними основами та технологіями впровадження у реальний виховний процес сучасної школи. Ефективність цього процесу залежить від організації виховного процесу на рівні конкретної організації (ми будемо розглядати загальноосвітню школу).

Категорія виховних систем школи допомагає адекватному розумінню багатьох сучасних педагогічних реалій. Так, новаторський рух педагогів переходить від пошуку окремих, часткових засобів підвищення ефективності навчально-виховного процесу до вироблення цілісних моделей шкільних виховних систем. У науковій літературі існує невелика кількість дефініцій, за допомогою яких дослідники намагаються відобразити сутність цього феномена.

Поняття виховна система школи розглядається науковцями з різних позицій, тобто виділяються одна чи кілька найбільш істотних сторін.

Також виховна система розглядається з організаційно-процесуальної сторони виховної діяльності:

- виховна система відбиває специфічний спосіб організації виховного процесу на рівні конкретної установи (організації) .

На наш погляд, виховна система -- це цілісне утворення, яке організується в процесі інтеграції основних компонентів виховання (мета, суб'єкти виховання, їхня діяльність, спілкування, відносини, кадровий потенціал, матеріальна база), що сприяє в кінцевому рахунку розвитку і саморозвитку особистості, створенню своєрідного, за визначенням К.Д. Ушинського, "духу школи".

Виховна система - це система педагогічна. Її функціонування пов'язане з реалізацією основних педагогічних завдань:

- формування в учнів цілісної системи наукових знань про природу, суспільство, людину;

- оволодіння учнями прийомами і способами основних видів діяльності; школа громадський дитина

- розвиток креативних здібностей дитини, її нахилів і талантів;

- формування в учнів ціннісного ставлення до різних сторін навколишньої дійсності і до самих себе;

- розвиток у дитини прагнення і здатності до самопізнання, самореалізації, самоствердження і самоосвіти;

- формування в освітній установі колективу як сприятливого середовища для розвитку і життєдіяльності дітей і дорослих.

Проблема визначення структури виховної системи до кінця не вирішена. Компоненти, що виділяються, різноманітні за характером і змістом. Найбільш узагальнена структура виховної системи школи така: мета, заради якої вона створюється, діяльність і спілкування, що забезпечують її реалізацію, відносини суб'єктів діяльності, основне середовище, керування, що забезпечує інтеграцію компонентів у цілісну систему. Г.І. Сорока наводить ще таку структуру: ціннісно-смислове ядро (мета, принципи, зміст, методика), просторово-тимчасова структура (різні форми діяльності з учнями), координаційно-педагогічний компонент (функції, педагогічні технології, керування розвитком системи, система підвищення компетентності педагогів, батьків). Однак, на нашу думку, наведені приклади структур виховної системи загальноосвітньої школи неповні і не відображають у повному об'ємі всіх сфер функціонування.

У науковій педагогічній літературі виділяють такі функції сучасної виховній системи загальноосвітньої школи: інтегруюча, регулююча та розвиваюча.

Інтегруюча функція передбачає поєднання в одне ціле різних за змістом і характером виховних впливів, які підпорядковані загально визначеній меті виховання.

Регулююча функція спрямована на упорядковування педагогічних процесів, визначення ступеня важливості, невідкладності; на управління ними та корекцію.

Розвиваюча функція забезпечує динаміку системи, яка характеризується, з одного боку, оптимізацією її функціонування, а з іншого -- її оновленням, удосконаленням.

Школа також коригує різнобічний вплив зовнішнього середовища своїми цінностями, орієнтирами, правилами життя, виховними традиціями. Гуманістична система виховання і навчання учнів повинна забезпечувати:

- особистісний підхід до виховання, уважне ставлення до унікальності і своєрідності кожного учня;

- організацію життєдіяльності учнів як основи виховного процесу (виховний процес розглядається як процес життєтворчості учнів відповідно до їх вікових потреб, психофізичних особливостей, сенситивних періодів розвитку кожної дитини);

- стимуляцію творчої активності кожного учня;

- гуманізацію міжособистісних стосунків;

- інтеграцію в соціокультурне середовище.

Дійсно, школа повинна бути гуманною, "теплою" до дитини і при цьому відкритою до діалогу та співробітництва з системою соціальних інститутів суспільства; вона повинна організовувати педагогічний процес з орієнтацією на інтереси і потреби як дитини, так і суспільства, в якому вона живе.

Успішність реалізації функцій виховної системи школи залежить від таких інтегральних характеристик, як соціально-психологічний клімат, дух школи, стиль життєдіяльності, професіоналізм і компетентність педагогічних працівників.

3. Підходи та основні проблеми громадської діяльності

У демократичних країнах громадянське суспільство виступає в ролі партнера держави у вирішенні соціальних і суспільних проблем. Держава бере на себе зобов'язання створити сприятливі правові умови для діяльності Громадських організацій, забезпечує значну частину фінансування діяльності ГО (наприклад, у країнах Євросоюзу 40-60% загального доходу ГО становить державне фінансування) та залучає до надання соціальних послуг.

У свою чергу ГО беруть на себе виконання таких функцій:

1) надання соціальних послуг та робота з людьми з особливими потребами (інваліди, люди похилого віку);

2) виконання спільних із державою проектів щодо вирішення актуальних суспільних, гуманітарних проблем (безпритульність, СНІД);

3) залучення різних суспільних груп до формування державних і місцевих рішень;

4) моніторинг діяльності органів влади і політиків, недопущення неефективного державного управління та корупції.

Організації громадянського суспільства готові брати на себе виконання тієї соціальної роботи, за яку не береться бізнес через низьку прибутковість соціальних послуг.

Щоденна діяльність громадянського суспільства та його організацій є необхідною умовою функціонування правової держави і демократичного врядування. І навпаки, ігнорування та придушення громадських ініціатив, відсутність механізмів участі громадськості й організацій громадянського суспільства у процесі ухвалення рішень призводять до стагнації суспільства, зростання корупції, усунення дедалі численніших груп громадян від розв'язання соціальних проблем на рівні громад і держави загалом.

На жаль, Українська держава й ГО ще не досягли такого рівня партнерства. Перший крок на шляху покращення взаємодії має зробити держава, а саме: покращити законодавство для ГО і запровадити прозорі та конкурсні механізми фінансування діяльності ГО. До сьогодні в Україні не існувало системної державної політики щодо взаємодії з громадянським суспільством і сприяння діяльності громадських організацій (ГО).

В Україні на сьогодні існують несприятливі умови для діяльності різних форм організацій громадянського суспільства. Сучасне державне регулювання діяльності ГО є дискримінаційним по відношенню до бізнес-організацій.

В Україні гарантовано право на свободу об'єднань, однак реалізацію цього права занадто зарегульовано й ускладнено державою. Це призводить до відмови громадян створювати ГО і реалізовувати соціально значимі ініціативи та формування кола неформальних громадських груп, що мають обмежені можливості захисту своїх прав. Українська держава не бачить в ГО реальних партнерів щодо консультацій і надання соціальних послуг. Наявне державне регулювання не створило необхідних стимулів для громадян та бізнесу фінансово підтримувати громадські соціальні проекти й діяльність громадських та благодійних проектів.

Ні органи державної влади, ні ГО не мають достатнього досвіду і навичок використання процедур публічної політики й консультацій, що призводить до неефективних рішень та незрозумілої політики.

Україна зараз формує політику сприяння ГО. 21 листопада 2007 року Кабінет Міністрів України ухвалив Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства. Поява Концепції визначає спробу держави запровадити нову державну політику - політику сприяння розвиткові громадянського суспільства в Україні. Концепція встановлює головні завдання цієї нової державної політики, визначає принципи і форми взаємодії органів виконавчої влади й організацій громадянського суспільства, а також напрями вдосконалення актів законодавства з питань діяльності ГО. Громадським організаціям вдалося організувати плідну співпрацю з урядовою стороною, що дозволило врахувати переважну більшість пропозицій.

Размещено на Allbest.ru