Виховання особистості в колективі

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

1. Колектив як соціокультурне середовище виховання і розвитку

2. Підходи до розробки проблеми колективу й індивідуальності

3. Поняття про дитячий колектив, його ознаки, функції, структура і типи

4. Особливості розвитку дитячого колективу

5. Педагогічна технологія організації колективної життєдіяльності дітей

Література

колектив педагогічний виховання школяр

1. Колектив як соціокультурне середовище виховання і розвитку

Термін «колектив» походить від латинського collectives - збірний. Він означає соціальну групу, об'єднану на основі суспільно значимих цілей, загальних ціннісних орієнтацій і спільної діяльності. У реальному житті існують різні колективи: навчальні, виробничі, студентські, спортивні та інші. Колективи можуть бути одновікові та різновікові, первинні (клас, студентська група) і загальні, які об'єднують декілька первинних колективів (наприклад, загальношкільний колектив).

Колектив - це динамічна соціальна система. У залежності від рівня розвитку розрізняють колектив, що перебуває у процесі свого становлення (наприклад, дитячий колектив) і сформований “зрілий” колектив, тобто колектив з відпрацьованою системою суспільно значимих цілей, чіткою структурою ділових стосунків і форм спільної діяльності, органами самоуправління (наприклад, виробничий колектив, бригади, цеховий колектив та ін.).

Сучасний виховний процес в освітніх закладах різного типу і рівня (дитячий садок, школа, ліцей) орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини.

Засобом здійснення цих ціннісних орієнтацій стає дитячий колектив як соціальна спільність, що об'єднує дітей спільними цілями, загальною діяльністю і переживаннями.

У колективі дитина входить у широку систему стосунків. Взаємодія дітей розгортається на інформаційному, діяльнісному та емоціональному рівнях.

Інформаційний рівень передбачає взаємодію дітей у процесі обміну інформацією, обговоренні проблем, що виникають, спільному пошуку рішень, прогнозуванні і плануванні майбутнього. На діяльнісному рівні взаємодія в колективі розгортається як співпраця дітей в різних видах колективної діяльності за інтересами, у розробці та практичній реалізації спільних проектів, у коректуванні дій, спрямованих на досягнення загальних цілей. Емоціональний рівень ввзаємодії в колективі відображає домінуючі емоціональні стани дітей, їх спільні переживання, стосунки симпатій чи антипатій між членами колективу, гуманістичні та суспільно значимі мотиви.

Здійснюючи керівництво дитячим колективом, педагог завжди розв'язує двоєдине завдання - сприяє розвитку мотивів єднання і згуртування дітей в колективі та створює умови для реалізації індивідуальності й творчої самобутності кожної особистості. Ініціатива, творча позиція особистості, зростання самостійності і самоуправління дітей, ціннісний зміст їх спільної діяльності є індикаторами виховного потенціалу дитячого колективу.

2. Підходи до розробки колективу та індивідуальності

Педагогічна теорія виховання в колективі створювалася зусиллями багатьох вітчизняних педагогів і психологів. Погляди на проблеми колективу відобразили сутність суспільних культурно-історичних процесів розвитку освіти у радянський і пострадянський періоди, тому теорію і методику колективного виховання необхідно розглядати в історичній перспективі. Теоретичні основи концепції виховання в колективі з позиції марксистсько-ленінської ідеології були розроблені в радянській педагогіці Н.К. Крупською та А.С. Макаренком. Необхідність колективістського виховання вони пов'язували перш за все з реалізацією цільових установок соціалістичного суспільства для формування в учнів колективістських рис, уміння працювати і жити в колективі, підкоряти особисті інтереси суспільним. Принцип виховання в колективі, для колективу і через колектив, проголошений А.С. Макаренком, став провідним принципом комуністичного виховання. Під колективом А.С. Макаренко розумів “цілеспрямований комплекс особистостей”, об'єднаних суспільно значимими цілями, спільною діяльністю для їх досягнення, взаємною відповідальністю і самоуправлінням. А.С. Макаренку належить ідея первинного колективу як основного інструменту виховного впливу на дитину. Розроблений ним принцип паралельної дії (див. мал.) використовується в якості надзвичайно вагомого у вихованні в колективі.

Законом згуртування колективу є прагнення до досягнення значимих суспільних цілей. Вони об'єднують колектив, підсилюють взаємну відповідальність, підвищують вимогливість колективу до кожного члена, створюють мажорний тон в колективі. Особливо важливим завданням вважав А.С. Макаренко вибір мети. Практичну мету, яка здатна захопити і згуртувати вихованців, він називав перспективою. У практиці виховної роботи педагог розрізняв три види перспектив: близьку, середню і далеку. Ця система цілей визначала життя дитячого колективу, створеного А.С. Макаренком, і його постійний рух вперед. Крім того, педагог вичленив етапи (стадії) розвитку колективу, як шлях його якісних перетворень.

Творчий розвиток ідеї А.С. Макаренка знайшли у роботах В.О. Сухомлинського, Т.Є. Коннікової, Л.І. Новікової, А.Т. Куракіна, А.В. Мудрика, М.Ю. Красовицького та ін.

В.О. Сухомлинський розглядав колектив як засіб морального і духовного розвитку дитини. У колективі створюється єдність суспільного й індивідуального. Найбільше виховне значення має цілісний шкільний колектив, у якому колективи учнів ті педагогіг об'єднані прагненями до суспільно значимих цілей і моральних ідеалів. “Мудра влада колективу” (В.О. Сухомлинський) допомагає особистості подолати риси егоїзму, байдужості, визначити громадянську позицію, брати участь у творчій, гуманістично спрямованій діяльності на благо інших людей.

Проблема морального розвитку школярів в колективі знайшла своє відображення в роботах Т.Є. Коннікової. Вона показала, що колектив впливає на дитину через активність самої дитини, і перш за все через морально цінну активність. Моральна характеристика є найбільш суттєвою, стрижневою в людині, а колектив виступає як основа виховання його моральності.

Т.Є. Коннікова виділила тип стосунків у колективі, який вона назвала гуманістичним. Характеристиками цього виду стосунків є:

- стійкі доброзичливі стосунки, увага один до одного, готовність прийти на допомогу чи розділити радість з іншими, при чому не вибірково, а широко стосовно усіх членів колективу;

- відсутність замкнутості, ізольованості, групового егоїзму в колективі. Загальне прагнення до взаємодії з іншими колективами, до об'єднання в загальношкільний колектив, до обговорення і спільного розв'язання загальних проблем;

- наявність у членів колективу почуття захищеності, відсутність випадків “ізольованості” чи авторитарного лідерства в колективі.

У роботах Л.І. Новікової і її співробітників були розглянуті шляхи управління дитячим колективом як інструментом всебічного розвитку дитини. Дитячий колектив правильно функціонує при умові цілеспрямованого керівництва педагогом, який проектує його структуру, організовує змістовне життя дітей і впливає на стосунки в дитячому колективі.

Л.І. Новікова звернула увагу на подвійну природу дитячого колективу: з одного боку, він об'єкт педагогічної діяльності. З другого - явище, яке розвивається спонтанно, що відображено у вільному спілкуванні дітей один з одним. Предметом уваги педагога повинні стати вся система багатогранних стосунків дітей в колективі і становище в кожної дитини. Тільки за таких умов можливе ефективне управління розвитком дитячого колективу.

Важливу роль у розвику дитячого колективу відіграла ідея комунарського руху (70-і року). На чолі комунарських об'єднань дітей стояли талановиті педагоги Т.П. Іванов, Ф.Я. Шапіро, М.Н. Ахметов і ін. Головну мету організатори комунарського руху вбачали у розвитку колективного самоуправління дітей, їх творчої ініціативи, суспільної спрямованості. Лозунги комун про служіння людям, про взаємну підтримку, про творче ставлення до виконуваних справ відображали пафос нової гуманістичної педагогіки.

Гуманізація виховання у 80-90-і роки вимагала розробки нових підходів до колективного виховання з позиції особистісно-орієнтованої педагогіки. У цьому плані значний інтерес викликає ідея міжвікових колективних об'єднань дітей (Г.Г. Кравцов), співтворчості, колективної співпраці, спільної діяльності учнів і учителів, розвитку взаємодії в колективі на ненасильницькій основі (В.Т.Сітаров, В.Г. Маралов).

В основі нових підходів лежить визнання педагогом самоцінності кожної особистості в дитячому колективі, розуміння ролі колективних стосунків та співпраці у створенні перспективи індивідуального росту і становлення суб'єктивної позиції у взаємодії з оточуючими.

3. Поняття про дитячий колектив, його ознаки, функції, структура і типи

Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва.

Ознаки колективу - це ті характерні риси, які властиві колективу. До них належать:

а) наявність загальної соціально значимої мети;

б) спільна діяльність для досягнення мети;

в) стосунки відповідальної залежності між членами колективу;

г) наявність виборних керівних органів (органів самоврядування).

У дружньому колективі система стосунків визначається розумним поєднанням особистих і суспільних інтересів.

У школі є такі типи колективів:

а) навчальні колективи: класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;

б) самодіяльні організації: колективи художньої самодіяльності (хор, ансамбль, гуртки),

в) товариства: спортивне, книголюбів та інші;

г) різновікові загони, об'єднання за інтересами;

д) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи.

Наявність різних типів колективів свідчить про складність його структури, найбільш стабільною ланкою в офіційній структурі шкільного колективу є колектив класу.

Функції колективу:

а) організаторська - сам керує своєю суспільно корисною діяльністю;

б) виховна - стає носієм моральних переконань;

в) стимулювання - сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів усіх суспільно корисних справ, регулює поведінку своїх членів, їх взаємовідносини.

4. Особливості розвитку дитячого колективу

Характеризуючи особливості дитячого колективу на різних вікових етапах, можна виділити деякі загальні моменти, пов'язані з входженням особистості в соціум. Цей процес, на думку відомого вітчизняного психолога Т.В. Петровського, включає в себе декілька фаз, які послідовно змінюються.

Адаптація особистості в колективі.

1. Індивідуалізація.

2. Інтеграція особистості в колективі.

Кожна з фаз соціального розвитку особистості в колективі має серйозні наслідки для її становлення і можливостей самореалізації. Завдання педагога полягає в тому, щоб сприяти створенню в дитячому колективі умов для доброї адаптації, індивідуалізації й інтеграції у ньому кожної особистості.

Науковими дослідженнями виявлено три найбільш поширені моделі розвитку взаємовідносин між особистістю і колективом:

а) особистість підкоряється колективу (конформізм);

б) особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія);

в) особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм).

5. Педагогічна технологія організації колективної життєдіяльності дітей

Формування загальношкільних і класних колективів - завдання педагогів. Відома його методика. Виділені стадії розвитку колективу за характером вимог, які ставить педагог.

На першій стадії педагог організовує життя і діяльність групи, пояснює цілі і зміст діяльності, пред'являючи чіткі, рішучі вимоги.

На другій стадії, коли вимоги педагога підтримуються колективом, ця найбільш свідома частина групи пред'являє вимоги до товаришів.

На третьому етапі розвитку більша частина членів групи ставить вимоги до товаришів, до себе, і допомагає педагогам коректувати розвиток кожного. У процесі розвитку колективу змінюються стосунки його членів до цілей та діяльності, один до одного, розробляються загальні цінності й традиції.

Методика створення і виховання колективу базується на залученні учнів до спільної діяльності на спеціальних прийомах стимулювання діяльності, згуртування групи. До них належать такі:

а) вміла постановка вимог до учнів;

б) виховання учнівського активу з допомогою консультування, психологічної підтримки, обміну досвідом, організації і контролю;

в) організація перспективи життя (система перспективних ліній за А. Макаренком) - організація завтрашньої радості: постановка близьких, середніх і далеких цілей, які стимулюють рух, розвиток колективу. Наприклад, свято закінчення навчального року і великий багатоденний похід;

г) принцип паралельної дії;

д) створення традицій;

е) оптимістичний мажорний тон, почуття впевненості, захищеності кожного члена колективу;

є) принцип відповідальної залежності у колективі. Ці стосунки переважно мають характер ділової співпраці. Поряд з ними існують міжособистісні - це стосунки вибіркового характеру, побудовані на взаємній симпатії, інтересах, дружбі, почуттях.

Тому теорію і методику колективного виховання необхідно бачити в історичній перспективі. Поряд з розвитком колективістських стосунків учителю необхідно займатися індивідуальним вихованням і формувати у дітей психологічні знання і уміння взаємодіяти, емпатію, культуру спілкування, взаємоповагу, етику міжособистісних стосунків. Для цього потрібно використовувати не тільки педагогічні методи, але й психологічні, психотерапевтичні методики: рольові ігри, аналіз ситуації, групові дискусії. Такий підхід збагачує теорію колективу, знижує негативний ефект колективного виховання, який проявляється при його догматизації.

Література

1. Азаров Ю. Не подняться тебе, старик. - М., 1989.

2. Амонашвили Ш.А. Технологические основы педагогики сотрудничества. - Киев, 1991.

3. Аникеев Н.П. Технологический климат в коллективе. - М., 1989.

4. Журавлев В.И. Основы педагогической конфликта лжи. - М., 1995.

5. Иванов И.П. Воспитать коллективистов. - М., 1982.

6. Иванов И.П. Методика коммунарского воспитания. - М., 1990.

7. Лутошкин А.Н. Эмоциональные потенциалы коллектива. - М., 1988.

8. Макаренко А.С. О воспитании. - М., 1990.

9. Мудрик А.В. Общение как фактор воспитания. - М., 1984.

10. Робер М.А., Тильман Ф. Технология групп. - М., 1988.

11. Сухомлинский В.А. Мудрая власть коллектива. - М., 1983.

12. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студ. вищих пед. закладів освіти. - К.: Академія, 2000 - 542 с.

Размещено на Allbest.ru