Використання засобів наочності на уроках у школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Тема : «Використання засобів наочності на уроках у школі»



Зміст

Вступ

1. Розділ теоретичний

1.1 Становлення та розвиток принципу наочності

1.2 Основні положення і функції принципу наочності

1.3 Наочні методи навчання

1.4 Види наочності та вимоги до використання

1.5 Використання наочності у навчанні

1.6 Наочність на уроках малювання

2. Розділ практичний

2.1 Розробка уроку ОМ з використанням засобів наочності у початковій школі

2.2 Хід уроку

Висновки

Використана література



Вступ

Мета дослідження - вивчити особливості принципу наочності , види наочного приладдя і способи їх застосування в навчанні.

Завдання - проаналізувати ефективність застосування засобів наочності у навчанні.

Об'єкт вивчення - процес навчання у школі. Предмет вивчення - засоби наочності.

Тема дослідження цікава тим, що принцип наочності один з найстаріших і найвідоміших, і результативних принципів навчання.

Наукова теорія процесу навчання включає розробку таких прийомів і способів організації пізнавальної діяльності учнів , які забезпечують ефективне засвоєння ними знань, вироблення умінь і навичок і формування здібностей.

Система роботи вчителя може бути ефективною лише тоді, коли вона ґрунтується на знанні внутрішніх механізмів навчання, на розумінні того, як відбувається в свідомості учнів відображення і заломлення всього того, що вони сприймають в ході учбового процесу.

Учбовий процес охоплює всі компоненти навчання: і викладача, і використовувані ним засоби, і методи навчання для вирішення конкретних завдань засвоєння змісту, і учня, що працює під його керівництвом на уроці і самостійно - удома, і загальну оснащенність учбового процесу наочними і технічними засобами.

В процесі навчання учень дізнається про данні науки в переробленому вигляді, в їх методичному перетворенні, яке наука отримує при розробці програм і написанні підручників, в методичному мистецтві викладання.

Вчитель в цілях кращого засвоєння матеріалу учнями роз'яснює його на уроці, використовуючи різні засоби наочності і методичні прийоми.

Шлях учнівського пізнання починається з чуттєвого сприйняття учнем конкретних фактів і явищ. Це пізнання пов'язане із зверненням до самих речей і явищ як до джерела пізнання. Воно вимагає починати навчання, йдучи від живого споглядання. Звідси витікає принцип наочності навчання.

При цьому наочність, як і споглядання, розуміється широко і припускає залучення до пізнання всіх (або різних) органів чуття.

Принцип наочності слід розглядати як віддзеркалення матеріалістичного характеру самого процесу навчання. Застосування цього принципу на практиці пов'язане або з безпосередніми відчуттями і сприйняттями, або з уявленнями предметів або процесів реальної дійсності, в основі яких лежить відтворення минулих відчуттів. Наочність навчання є однією із сторін взаємозв'язку учбового матеріалу і реальної дійсності в свідомості учня.



1. Розділ теоретичний

1.1 Становлення та розвиток принципу наочності

На ранніх етапах розвитку людського суспільства навчання здійснювалося за рахунок наслідування дорослим, копіювання дітьми практичних дій дорослої людини. Ця найпростіша форма навчання зберігається і у наші дні завдяки її надійності, результативності.

З накопиченням людством знань, появою книг, розвитком виробництва зміст навчання значно ускладнюється.

Відвіку філософи і педагоги думали про те, як полегшити пізнавальну працю школярів. У стародавньому Єгипті, Греції, Римі, на Русі застосовували наочні приладдя як засіб, що поліпшує навчання школярів. Проте не було педагогічної теорії, принципу їх використання.

Одним з перших в історії педагогіки почав оформлятися принцип наочності.

Емпірично застосовували наочність у навчанні ще Т.Мор і Т.Компанелла. Теоретично її обґрунтував Я.А.Коменський. Він розумів наочність широко, не лише як зорову, а як залучення до кращого і ясного сприймання речей і явищ, всіх органів чуття. Я.А.Коменський обґрунтував принцип наочності як основу успішності усякого навчання. Він дав чітке формулювання в своєму відомому «золотому правилі» дидактики: все, що можливо, надавати для сприйняття відчуттям: видиме для сприйняття зором; чутне - слухом; запахи - нюхом; підлягаюче смаку - смаком; доступне дотику - шляхом дотику. Якщо ж які-небудь предмети і явища можна відразу сприймати декількома відчуттями - надати декільком відчуттям.

І.Г. Песталоцці показав необхідність поєднувати застосування наочності із спеціальним уявним формуванням понять, перетворив цей принцип на основний засіб навчання «…метод створив фундамент наочності для абстрактних понять про час і простір, дав поняттям найбільш плідну основу наочності, яку людський розум спроможен був знайти для цієї мети.» Фребель доповнив погляди Песталоцці, звернувши увагу на самий зміст споглядання, на різні якості речей, що їх сприймають наші відчуття (кольори, звук, твердість тощо).

На початку XIX століття Й.Гербартом було науково обґрунтовано і описано пояснювальне - ілюстративне навчання, яке як шлях формування знань, безперечно, має переваги: подання і засвоєння знань здійснюється в системі, послідовно, в економічному режимі і темпі, для великої кількості учнів одночасно. Значнім кроком вперед в розробці наочності навчання є наукові і учбові книги К.Д.Ушинського, він надав більш глибоке психологічне обґрунтування принципу наочності. Він писав, що дитина мислить конкретними подобами, тому опора на чуттєве пізнання є необхідною умовою навчання.

Л. В. Занков детально вивчив можливі варіанти поєднання слова і наочності. У досвіді В.Ф.Шаталова велику роль грають замальовки - так звані опорні сигнали, в яких в образно-символічній формі відображений головний сенс того або іншого факту або явища.

О.А. Смирнова у своїй публікації зазначила: «... у більшості людей найбільшою чутливістю володіють органи зору, вони пропускають у мозок майже в 5 разів більше інформації, ніж органи слуху. Інформація, що надходить у мозок з органів зору по оптичному каналу, не вимагає значного перекодування, вона залишається в пам'яті легко, швидко й міцно» .

У сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. Вона включає також сприймання через моторні, тактильні чуття.

Діяльність учителя полягає в представленні, "поданні" інформації за допомогою словесних пояснень і наочності. Діяльність учнів - сприймання, розуміння, запам'ятовування і відтворення інформації, яку повідомляє учитель, тобто репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок.



1.2 Основні положення і функції принципу наочності

Принцип (від латів. слова principium -- основа, першооснова) -- керівна ідея, основне правило, основна вимога до діяльності, поведінці і ін. Принципом навчання називають одну з початкових вимог до процесу навчання, витікаючу із закономірностей його ефективної організації. Принципами навчання (принципами дидактики) називають певну систему початкових, основних дидактичних вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечує його необхідну ефективність.

Сутність принципу наочності - це збагачення почуттєвого сприйняття, що є вихідним для розумової діяльності. При оволодінні знаннями ми виходимо від самого предмета, чіткого уявлення про нього, від явища чи дії, а потім переходимо до узагальнень, висновків, понять.

Наочність навчання обумовлюється рядом чинників:

Перший. Наочність навчання є для учнів джерелом і засобом безпосереднього пізнання навколишнього світу. Чуттєве пізнання як віддзеркалення навколишньої дійсності у відчуттях, сприйняттях, уявах, конкретному образному мисленні може займати в розвитку учня самостійне значення або бути засобом формування абстракцій.

У першому випадку накопичення різноманіття чуттєвих образів їх систематизація і узагальнення є метою навчання. Учень отримує нові знання, які сприяють його загальноосвітньому розвитку, наприклад, уявлення про тварин і рослини, про музику, живопис, про працю і побут людини.

У іншому випадку чуттєві образи розглядаються як засіб, сприяючий засвоєнню законів, правил, теорії. Як тільки учні оволодівають поняттями, чуттєві образи забуваються, стають непотрібними. Наприклад, палички для рахунку необхідні в перші місяці навчання першокласників. Як тільки сформуються математичні операції рахунку, учень не повинний думати про числа, представляючи палички. Другий. Психологічні основи наочності полягають в тому, що в свідомості людини вирішальну роль грають відчуття, тобто якщо людина не бачила, не чула, не відчувала, у неї немає необхідних даних для думання. К.Д.Ушинський відзначав, що знання будуть тим повніше і міцніше, ніж великою кількістю органів чуття вони сприймаються: "Чим більше органів нашого чуття бере участь у сприйнятті якого-небудь враження або групи вражень, тим міцніше лягають ці враження в нашу механічну, нервову пам'ять, вірніше зберігаються нею і легше потім згадуються".

Третій. Процес пізнання розвивається за формулою "від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики". Це положення лежить в основі принципу наочності. Наочність навчання заснована на особливостях мислення дітей, яке розвивається від конкретного до абстрактного. Поняття і абстрактні положення засвоюються дітьми легше, якщо вони базуються на сприйнятті предметів, що вивчаються, і явищ.

Четвертий. Наочність підвищує інтерес до учіння робить його більш легким. К.Д.Ушинський підкреслював: "Навчайте дитину яким-небудь п'яти невідомим йому словам, і він буде довго і марно мучитися над ними; але пов'яжіть з картинками двадцять таких слів - і дитина засвоїть їх зльоту".

Під наочністю розуміється організація чуттєвого пізнання учня, яка виходить з принципу доступності: чим насиченішим є унаочнення уроку, тим доступнішим буде пояснення нової теми, учні йдуть до достовірних знань, звертаючись до самих предметів і явищ як джерела пізнання.

У доладному процесі переходу думання від конкретного до абстрактного чуттєві образи займають різне місце залежно від учбового завдання.

У принципі наочності важлива не технічна сторона справи, а ті враження, ті чуттєві образи, які формуються за допомогою цих засобів.

Серед функцій наочності, які враховуються при організації навчання, можна виділити наступні:

а) наочність як джерело інформації;

б) наочність як засіб ілюстрації;

в) наочність як опора пізнання;

г) наочність як засіб постановки учбових проблем і розв'язання проблемних ситуацій. Візуальна інформація забезпечує однозначне трактування інформації при викладенні будь-якого матеріалу, опису дії, яка стосується виконання лабораторних чи практичних робіт.

1.3 Наочні методи навчання

Методом навчання називають спосіб впорядкованої взаємозв'язаної діяльності викладача і навчаючихся, діяльності, направленої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Педагогікою накопичений багатий арсенал методів навчання. Усі їх можна підрозділити на декілька груп, застосовуючи певний принцип підходу до їх виділення. Оскільки методи навчання мають ряд сторін і можуть розглядатися у різних аспектах, то цілком природно існування декількох підходів до їх класифікації.

1. За джерелами передачі і характеру сприйняття інформації(С. І. Перовський, Е. Я. Голант, І. Т. Огородніков) - словесні (оповідь, бесіда, лекція та ін.), наочні (показ, демонстрація і ін.) і практичні (лабораторні роботи, твори та ін.).

2. В залежності від основних дидактичних завдань, що реалізовуються на даному етапі навчання (М. А. Данілов, Б. П. Єсипов) - методи придбання знань, формування умінь і навичок, застосування знань, творчої діяльності, закріплення, перевірки знань, умінь, навичок .

3. Відповідно до характеру пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню змісту освіти (М. Н. Скаткин, І. Я. Лернер) - пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний), репродуктивний, проблемний виклад, частково-пошуковий, або евристичний, і дослідницький .

4. З погляду участі вчителя та учня в навчальному процесі (Ю.К.Бабанський): а)методи організації і здійснення учбової діяльності ( словесні, наглядні, практичні, репродуктивні і проблемні, індуктивні і дедуктивні, самостійної роботи і роботи під керівництвом викладача); б) методи стимулювання і мотивації учіння ; в) методи контролю і самоконтролю за ефективністю учбово-пізнавальної діяльності.

Кожна з основних груп методів у свою чергу може бути підрозділена на підгрупи і вхідні в них окремі методи. Оскільки організація і сам процес здійснення учбово-пізнавальної діяльності припускають передачу, сприйняття, осмислення, запам'ятовування учбової інформації і практичне застосування отримуваних при цьому знань і умінь, то серед методів організації і здійснення учбової діяльності необхідно виділити методи словесної передачі і слухового сприйняття інформації (словесні методи: розповідь, лекція, бесіда і ін.); методи наочної передачі і зорового сприйняття учбової інформації (наочні методи: ілюстрація, демонстрація і ін.) методи передачі учбовій інформації за допомогою практичних, трудових дій і тактильного, кінестезичного її сприйняття (практичні методи: вправи, лабораторні досліди, трудові дії і ін.) 5. Класифікації М.І.Махмутова, В.Оконя, В.А.Сластьоніна, Ільїної Т.А., Алексюка А.Н. та ін..

Наочні методи навчання умовно можна підрозділити на дві великі групи: методи ілюстрацій і демонстрацій.

Метод ілюстрацій припускає показ учням ілюстративного приладдя: плакатів, карт, зарисовок на дошці, картин, портретів учених і ін.

Метод демонстрацій зазвичай пов'язаний з демонстрацією приладів, дослідів, технічних установок, різного роду препаратів. До демонстраційних методів відносять також показ кінофільмів і діафільмів. Такий підрозділ засобів наочності на ілюстративних і демонстраційних історично склалося в практиці викладання. Воно не виключає можливості віднесення окремих засобів наочності як до групи ілюстративних, так і демонстраційних методів. Це стосується, наприклад, показу ілюстрацій через епідіаскоп або кодоскоп.

Методика і техніка демонстрування наочності й ілюстрування вимагає чіткої організації спостереження, визначення його мети, ознак, предметів і явищ, спостережуваних учнями. При демонструванні предметів та їх моделей особливу роль відіграє порівняння і зіставлення. Крім прийомів, що спонукають учнів до аналітичної роботи в процесі сприймання, вдаються до групування виявлених ознак. До прийомів демонстрування та ілюстрування відносять також художній словесний опис, прийоми драматизації, інсценізації літературних творів як силами учнів, так і за домопогою аудіо- та відеозасобів. Спостереження і досліди в навчальному процесі можуть виконувати демонстраційно-ілюстративну (є засобом закріплення раніше засвоєних знань, навичок та умінь) і дослідницьку (є засобом здобуття нових знань) функції. Спостереження -- це складна діяльність, що виражається у єдності сприймань і мислення. Учень ніби стає експериментатором, він аналізує процес, втручається в нього, змінює, щоб краще його пізнати.

Особливістю наочних методів навчання є те, що вони обов'язково припускають в тій чи іншій мірі поєднання їх із словесними методами. Тісний взаємозв'язок слова і наочності витікає з того, що діалектичний шлях пізнання об'єктивної реальності припускає застосування в єдності живого споглядання, абстрактного мислення і практики.

Співвідношення методів і прийомів змінюється залежно від етапу засвоєння матеріалу, його складності, підготовленості і віку учнів. Л. В. Занковим було вивчене декілька основних форм поєднання слова і наочності: 1) за допомогою слова вчитель керує спостереженням, яке здійснюється учнями, а знання про зовнішність об'єкту, його безпосередньо сприйманих властивостях і відносинах учні витягують з самого наочного об'єкту в процесі спостережень;

2) за допомогою слова вчитель на підставі здійсненого школярами спостереження наочних об'єктів і на базі знань, що є у них, веде учнів до осмислення і формування таких зв'язків в явищах, які не можуть видивитися в процесі сприйняття;

3) відомості про зовнішність об'єкту, про його безпосередньо сприймані властивості і відносини учні отримують із словесних повідомлень педагога, а наочні засоби служать підтвердженням або конкретизацією словесних повідомлень;

4) відправляючись від здійснюваного школярами спостереження наочного об'єкту, педагог повідомляє про такі зв'язки між явищами, які безпосередньо не сприймаються учнями, або робить вивід, об'єднує, узагальнює окремі дані.

Практичні методи застосовуються в тісному поєднанні зі словесними і наочними методами навчання, оскільки практичній роботі по виконанню вправи, трудовій операції повинне передувати інструктивне пояснення педагога. Словесні пояснення і показ ілюстрацій зазвичай супроводжують і сам процес виконання вправ, а також завершують аналіз його результатів.

1.4 Види наочності та вимоги до їх використання

У практиці роботи розрізняють пряму й опосередковану наочність.

Пряма наочність реалізується шляхом демонстрації вправ учителем, підготовленим і непідготовленим учнем, образним описом вправи, яка вивчається.

Оперування вже наявними уявленнями для формування нових уявлень спирається на так звану внутрішню, або опосередковану наочність (наприклад, отримання уявлення про нове через порівняння з тим, що вже відоме). Суть опосередкованої наочності полягає в тому, що образ вправи, яка вивчається, передається учням за допомогою інших форм зображення (кінограм, малюнків, таблиць, діаграм та ін.).

Всі види прямої й опосередкованої наочності використовуються як на початковому етапі навчання, так і на наступних, оскільки наочність є не тільки передумовою успішного оволодіння вправами, але й обов'язковою умовою їх удосконалення.

Ефективність використання методів навчання в сучасній школі значною мірою обумовлене наявністю матеріально-технічних засобів.

Технічні засоби навчання розрізняють: за особливостями використовуваного матеріалу (словесний, образотворчий, конкретні мовні одиниці та схематичний показ); за видом сприйняття (зорові, слухові, наочно-слухові, аудіо, візуальні та аудіовізуальні); за способом передачі матеріалу (за допомогою технічної апаратури чи без неї -- традиційним способом; в статиці чи динаміці; готові таблиці та матеріали для їх складання; картини, моделі, кінокадри, плівки); за організаційними формами роботи з ними (фронтальна -- на основі демонстраційних засобів та індивідуальна -- на основі розданого учням образотворчого матеріалу).

За критерієм відображення дійсності засоби наочності поділяють на такі види:

1. Перша група - природна наочність (наочність речова).

До першої групи відносяться реальні, або натуральні, предмети, явища, використовувані в класі, в школі ( наприклад, мінерали, рослини, невеликі тварини: кролик, білка; комахи) і за межами школи (під час екскурсії, виїздів на природу та ін.)

Її різновидом є експериментальна наочність, що припускає ознайомлення учнів в ході проведення експериментів і дослідів з процесами і явищами, що відбуваються в реальній дійсності (наприклад, хімічні реакції, явище електричного розряду тощо).

Нескінченна безліч предметів, явищ навколишнього світу не може бути віднесено до навчальних наочних посібників і засобів. Натуральній предмет стає натуральним приладдям, якщо він використовується в учбовому процесі.

Перевага цієї групи наочного приладдя, в тому, що вони зближують теорію з життям. Учням легко пов'язати теоретичні положення з уявленням реальних процесів, які відбиті в теорії.

Тут більше самостійного значення «живого» експоната, тому й готовність до його сприймання значно вища.

2. Зображальні (образно-опосередковані) засоби - картинна і картинно-динамічна, об'ємна та звукова наочність. Цінність їх у тому, що вони в яскравій образній формі відображають складні предмети і явища. Натуральні предмети замінюються їх моделями - об'ємними: опудала, муляжі, моделі, панорами, геометричні фігури; - і площинними: картини, малюнки, фото, екранні засоби ).

Вчитель на уроці часто використовує приладдя цієї групи. Їх перевага в тому, що вони можуть замінити реальний предмет та умови його життя певними моделями, зображеннями. Адже реальний предмет часто показати в класі важко або неможливо (наприклад, крупних або вимерлих тварин, історичні епізоди, природні зони і ін.). Ця група наочного приладдя дозволяє формувати різноманіття уявлень про всесвіт, про різні сторони життя природи і людини. Учні з великим інтересом і краще розуміють учбовий матеріал.

Екранні засоби. До них належать транспаранти, діапозитиви, діафільми, дидактичні матеріали для епіпроекції.

Транспарант є екранним засобом зорової наочності, ефективним завдяки своїм високим демонстраційним властивостям: фронтальності, контрастності, яскравості тощо. Інформацію з екрана учні розглядають емоційно, що сприяє зосередженню їх уваги на об'єктах вивчення, а це важливо для інтенсифікації, підвищення ефективності навчального процесу.

Останнім часом перевагу надають динамічним засобам унаочнення, які, порівняно із статичними, стимулюють творче мислення учнів. Чуттєві образи, що послідовно змінюються і наочно відображають логіку розумових дій, полегшують першу фазу засвоєння навчального матеріалу. Головна перевага динамічних засобів унаочнення полягає в тому, що вони викликають мимовільну увагу учнів до образів, які послідовно змінюються і сприяють перетворенню її в стійку, свідомо контрольовану увагу.

Особливо цінними з погляду дидактики є динамічні транспаранти з переставними деталями, завдяки яким учні сприймають не готовий матеріал, а активізують свою пізнавальну діяльність. Зміст і логічна побудова схематичного динамічного зображення полегшують перехід від чуттєвого сприйняття до абстрактного мислення. Динамічні транспаранти можуть бути представлені серією рисунків-накладок на прозорих плівках, набором окремих накладних деталей, поєднанням зображень на прозорій основі та накладних деталей, стаціонарними динамічними моделями для демонстрації на графопроекторі.

Діафільми і діапозитиви, на відміну від динамічних транспарантів, у яких використовується і мовний, і зображувальний матеріал, будуються на зображеннях. Основою зорового ряду в них є малюнок.

Діафільми -- своєрідна екранна розповідь, що передбачає сюжетну організацію матеріалу, діапозитиви -- окремі ілюстрації певних явищ, пов'язаних лише методичним задумом, а не сюжетом.

Проектування кадрів діафільму, діапозитивів забезпечує крупноформатне, чітке, яскраве зображення, що полегшує сприйняття матеріалу, дає яскравіше уявлення про предмет, явище, ситуацію. Екран, що світиться, концентрує увагу учнів на зображенні, розвиває спостережливість, стимулює пізнавальну діяльність. Субтитри (міжкадровий текст), запитання і відповіді визначають методику їх використання у навчальному процесі.

Моделі, муляжі як наочні засоби навчання є точною копією певного об'єкта. Такі засоби наочності допомагають сформувати у дітей правильне уявлення про певний предмет, його властивості.

Цінність їх у тому, що вони в яскравій образній формі відображають складні предмети і явища. При їх використанні необхідно звертати увагу на внутрішню суть зображень, маючи на меті навчити учнів читати картину, бачити головне в ній (ідею, основний зміст). Так само слід спрямовувати сприймання учнів на найістотніші ознаки й особливості предметів, представлених у вигляді макетів, муляжів, скульптур (загальна структура предмета, основні його частини, взаємозалежність між ними).

Засоби слухової наочності. Сприяють виробленню літературної вимови, наголосу, інтонації тощо. При їх компонуванні максимально використовують дидактичний матеріал підручника, озвучуючи тексти, вправи, пов'язані з формуванням навичок правильної вимови. У звукових посібниках доцільно використовувати додатковий матеріал -- вправи з наголошування і вимови, віршові тексти.

Складний мовний матеріал групують за спільними і відмінними ознаками. При їх використанні важливо подбати про психологічний настрій зацікавленості. На уроках розвитку зв'язного мовлення озвучують окремі фрагменти літературних творів, розширюючи уявлення учня про емоційне забарвлення тону, можливості інтонації.

Звукова наочність припускає використання звукових засобів для відтворення звукових образів, і перш за все звукозаписи художнього читання уривків літературних творів, записи іноземної мови і звукових зображень.

До змішаних аудіовізуальних засобів відносяться звукові кінофільми, що відтворюють реальну дійсність в якнайповнішій і живішій формі, а так само відеозаписи, діафільми із звуковим супроводом.

Діафільми із звуковим супроводом поєднують два основних засоби створення ситуації -- зображення і слово, їм властива мобільність: звуковий супровід можна підключати і відключати, використовувати вибірково, повторювати потрібну частину фонограми. Це відрізняє їх від кінофільмів, розширює організаційно-методичні можливості для поєднання зорової та слухової наочності, особливо на уроках розвитку мовлення.

Звуковий супровід -- це своєрідний еталон, орієнтуючись на який учні коригують свою вимову. Водночас він є своєрідним ключем, контрольним текстом, з яким можна співвіднести відповідь. Цю функцію реалізують фрагменти, які містять завдання, пов'язані з зоровим рядом, малюнками. Читання субтитрів доручають учням з високою успішністю, розподіливши між ними ролі. Це допомагає тренувати окремих учнів у виразному читанні, в оцінюванні читання.

Кінофільми і кінофрагменти забезпечують динаміку зображення, синхронну подачу зображення і звуку, доповнюють мовленнєвий ряд музичним супроводом. Розрізняють декілька типів навчальних кіноплівок: цілісні фільми, які складаються із декількох частин, і кінофрагменти (3--5 хвилин).

Кінофільми забезпечують звуковий коментар, поєднують зорове сприйняття із слуховим. Методика роботи з ними передбачає уважне ставлення до дикторського тексту, що стимулює учнів до пошуку нових мовних засобів, які доповнюють мовний ряд кінофільму.

3. До третьої групи відноситься схематичне і символічне наочне приладдя (умовна наочність). Це схеми, креслення, карти, символи, картки і тому подібне.

Таблиці -- найпоширеніший, традиційний вид друкованих засобів, що належать до зорової наочності. Вони забезпечують довготривале, не обмежене у часі експонування мовного матеріалу, дуже прості у використанні.

Таблиця передбачає не просто показ матеріалу, але й його групування, систематизацію. Дидактична функція демонстраційних таблиць полягає в тому, що вони дають учням орієнтири для застосування правил. Їх найчастіше використовують при вивченні складних тем.

Друковані засоби сприяють розвитку абстрактного мислення, оскільки приладдя цього типу відображає реальну дійсність в умовно-узагальненому, символічному вигляді. Схематичні засоби відображають дійсність в умовних, символічних і графічних формах, схематично, але чітко показують кількість та просторові відношення між окремими елементами відображуваних явищ, зв'язки й залежності між різними сторонами об'єкта.

Вони використовуються для кращого запам'ятовування і засвоєння математичних, граматичних, фізичних історичних, географічних і інших закономірностей, теорій.

Демонстрація схем і графіків часто буває корисною і потрібною для первинного сприйняття і осмислення висловлюваного матеріалу.

Наприклад, важко було б учневі зрозуміти геометричні докази, якщо не використовувалися б креслення, схеми, моделі фігур. Також неможливо уявити вивчення географії без карт, глобусів, схем. На уроках фізкультури схеми рухів дозволяють краще зрозуміти послідовність дій. На уроках праці схема, план або креслення допомагають учням осмислити свою практичну діяльність. І зовсім неможливо уявити без цієї групи наглядних приладь уроки креслення.

Для молодших школярів цей вид наочного приладдя має велике розвиваюче значення, оскільки сприяє формуванню абстракцій, узагальнень, операцій аналізу і синтезу.

У зв'язку з бурхливим розвитком абстрактно-теоретичних знань і віддзеркаленням їх в шкільних курсах цей вид наочності набуває все більшого значення.

За критерієм взаємодії учня з об'єктом наочності вона може бути споглядальною та дієвою. Споглядальною наочність є тоді, коли учні під керівництвом учителя спостерігають, розглядають об'єкти в натурі або в зображеннях; дієвою є наочність -- коли пізнають об'єкти, діючи: виготовляють (моделі, карти, діаграми, таблиці), спостерігають і виготовляють різні предмети й матеріали в навчальних майстернях, кабінетах, лабораторіях тощо. Поєднуючи споглядання з дією, наочність допомагає засвоювати знання глибше й повніше, ніж спостереження без праці.

Вимоги до використання наочного приладдя:

Є декілька методичних умов, виконання яких забезпечує успішне використання наочних засобів навчання: 1) хороший огляд, який досягається шляхом застосування відповідних фарб при виготовленні підйомних столиків, екранів підсвічування, рейтеров, покажчиків та ін.; 2) чітке виділення головного, основного при показі ілюстрацій, оскільки вони деколи містять і відволікаючі моменти; 3) детальне продумування пояснень (ввідних, по ходу показу і завершальних), необхідних для з'ясування суті демонстраційних явищ, а також для узагальнення засвоєної учбової інформації; 4) залучення самих учнів до знаходження бажаної інформації в наочному приладді або демонстраційному пристрої, постановка перед ними проблемних завдань наочного характеру.

Демонстрацію наочного приладдя слід проводити так, щоб предмет сприймався по можливості різними рецепторами , щоб демонстрований об'єкт бачили всі учні, найсильніше враження на учнях справляли ті ознаки, які є найбільш істотними.

Показувати демонстровані об'єкти потрібно поступово і лише у відповідний момент уроку. Не можна без особливої необхідності розвішувати заздалегідь картини, таблиці, фотографії. Треба пам'ятати про допоміжню роль демонстрації, про її поєднання з поясненням, розповіддю або лекцією вчителя.

Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система навчання, яка передбачає проведення занять у спеціально обладнаних навчальних кабінетах.

Учбово-наочне приладдя повинно комплектуватися так, щоб воно:

а) у поєднанні із словом вчителя полегшувало б розуміння висловлюваної теми;

б) найраціональніше використовувало властивості пам'яті учнів;

в) сприяло розвитку уявлень, необхідних для успішного засвоєння предмету;

г) розвивало уміння аналізувати;

д) полегшувало б перехід від сприйняття конкретних властивостей до абстрактного образу.

Характер і роль наочного приладдя в процесі навчання багато в чому залежать від віку учнів, від ступеня їх підготовки, запасу життєвих спостережень та ін.

Наочні посібники, які застосовуються на уроках, приносять більше користі тоді, коли вони є не тільки простою ілюстрацією до змісту, але і джерелом інформації. У сучасних умовах принцип наочності висуває до вчителя наступні вимоги:

При підготовці і проведенні уроку з використанням наочних засобів навчання необхідно: детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку навчального матеріалу; визначити обсяг та особливості знань, які повинні засвоїти учні (уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення; відібрати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, визначити їх відповідність змісту і меті уроку, можливе дидактичне призначення; з'ясувати, на якому попередньому пізнавальному досвіді відбуватиметься вивчення кожного питання теми; визначити методи і прийоми для активної пізнавальної діяльності учнів, досягнення ними міцного засвоєння знань, умінь і навичок.

Вчитель повинен розуміти необхідність чуттєвих образів в процесі вивчення учбового матеріалу, виявити характер використання чуттєвих образів на уроці як самостійну сторону в розвитку учнів або як засіб формування абстракцій. Створити тенденції в пізнавальній діяльності учня до уявлення реальних предметів, явищ навколишній дійсності.

Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності учнів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання.

1.5 Використання наочності у навчанні

наочність навчання образотворчий школа

Процес засвоєння знань починається зі сприймання матеріалу, що вивчається. Суть даної дії полягає в тому, що учні за допомогою органів чуття (слуху, зору, дотику і нюху) сприймають зовнішні властивості, особливості й ознаки предметів і явищ, які вивчаються. Так, за допомогою зорового сприймання можна розглянути картину, скульптуру, виставку, навколишню природу та ін., слухового -- почути розповідь, вокальний чи інструментальний концерт і под., дотику -- відчути основні частини предмета, його властивості тощо. Сприймання -- це відображення в свідомості зовнішніх властивостей, якостей і ознак предметів та явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття. Результатом сприймання є формування уявлень як нижчої форми знань: у свідомості людини зберігаються лише зовнішні образи (ознаки, властивості) сприйнятих предметів і явищ, проте не розкривається їх сутність.

Для того, щоб краще побачити загальні риси засвоюваної дії, виникає необхідність відвернутися від непотрібних в даному випадку властивостей предметів, тобто, потрібно перейти від дії з матеріальними предметами до дії з їх моделями, вільними від всіх інших властивостей, окрім потрібних в даному випадку. Це може бути якась графічна схема, образна або знакова модель, на якій або за допомогою якої виконується дія, яку потрібно засвоїти. При навчанні принцип наочності вимагає сформувати представлення про кінцевий результат, для якісного засвоєння матеріалу необхідно забезпечити перехід від оволодіння способом рішення окремої задачі до уміння виконувати певні технічні операції для її вирішення.

Але поряд з тим, слід підкреслити, що застосування наочності в навчанні мусить мати свої межі. Не треба забувати, що конкретне мислення, яке безпосередньо спирається на сприймання речей за допомогою органів відчуття, є першим ступенем в розвитку мислення людини, що на його ґрунті розвивається мислення абстрактне.

Отже, наочне навчання може мати широке застосування в молодшому віці дитини, хоч і тут вже, спираючись на конкретні враження, треба поступово розвивати абстрактне мислення дитини.

Щодо старших учнів, то в навчанні їх теж не виключається наочність, але вона не посідає такого місця, як в молодшому віці: тут уже на першому місці виступають методи, що розвивають абстрактне мислення.



1.6 Засоби наочності на уроках малювання

Вчителю малювання постійно доводитися використовувати засоби наочності, які б учбові заняття він не проводив.

Малювання з натури вже саме по собі є методом наочності навчання. Процес малювання з натури починається з чуттєвого, зорового сприйняття предмету, що зображується, з живого емоційного спостереження.

Наочність тісно пов'язана з правильною організацією спостереження і аналізу натури, що істотним чином впливає на правильність міркування про предмети і явища, а отже і на якість побудови зображення. Особливо велике значення наочність має на первинному ступені навчання.

Один з найефективніших прийомів навчання є малюнок педагога. Коли педагог демонструє перед учнями процес роботи над малюнком, то засвоюється не тільки учбовий матеріал, але і можливості техніки виконання. Проте процес побудови малюнка рукою педагога повинний бути добре узгоджений з ходом викладу учбового матеріалу. Головними в даному випадку повинні бути пояснення педагога, малюнок лише доповнює слова, він допомагає зрозуміти побачене, впливає на розумовий розвиток дитини, на правильність його думок.

Указуючи на «золоте правило навчання», Коменський писав: «отже, про те, що треба знати, треба не тільки розповісти, щоб це було сприйнято слухом, але це ж слід замалювати, щоб через зір предмет відобразився в уяві». А для цієї мети, говорить Коменський, корисно все, що звичайно вивчається в кожному класі, будь то теореми, або правила, або образи предметів, зображати наочно на дошці.

Головна якість пед. малюнка - це лаконічність зображення, простота і ясність його. Скупими засобами графічної мови вчитель дає можливість дітям ясно зрозуміти і уявити сказане. Малюнки на класній дошці повинні передати найголовнішу думку вчителя, опускаючи все випадкове і другорядне. Малюнки повинні бути настільки прості, щоб учень міг їх запам'ятати і відтворити, зберігая у пам'яті з їх допомогою основний зміст нового матеріалу. Головна їх цінність - згорненість інформаційного змісту, представлення його у легко оглядаємому і відтворюваному вигляді.

Велике освітнє і виховне значення має демонстрація малюнків видатних художників. На прикладах роботи видатних художників можна наочно показати, як треба аналізувати натуру, якими засобами добиватися емоційної виразності.

Не меншу роль в розкритті учбових завдань можуть зіграти добре видані ілюстрації з методичного приладдя.



2. Розділ практичний

Використання засобів наочності на уроці ОМ у початковій школі.

2.1 Розробка уроку

Вид занять: Декоративне малювання в другому класі.

Тема уроку: Вивчення національних свят. Великдень. Створення пласких писанок.

Клас: 2 клас.

Тип уроку: Змішаного типу. Повідомлення нових знань, формування і вдосконалення умінь та навичок.

Форма уроку: урок-свято.

Мета. Ознайомити дітей з поняттям «писанка»;

виховувати повагу до народних традицій і мистецтва, почуття гідності, повагу до своєї родини,до думки однокласників, культуру співпраці в колективі;

розвивати творчу уяву, фантазію учнів,художні здібності при створенні писанок, предметно-маніпулятивну активність,яка спонукає до розумової активності;

викликати бажання знати українські звичаї та обряди ;

удосконалювати навички роботи з пензлем, фарбою.

Обладнання:

Засоби наочності:

- Зоревий ряд: ілюстрації - Ікона Ісуса Христа, фото атрибутів Пасхальної трапези; реальні предмети - українські рушники, виставка писанок, крашанок, дряпанок, крапанок; схематичне приладдя - схема символів та візерунків для писанок, педагогічний малюнок ( як намалювати яєчко, розмістити на ньому візерунки).

- Музичний ряд (звукова наочність) : фонограми веснянок.

Технічні засоби навчання: олівці, гумки, фарби, пензлики, папір.

Словник термінів:

Великдень (Паска, Хрисове Воскресіння) -велике християнське релігійне свято: воскресіння Ісуса Христа - сина Божого.

Писанки - розмальовані візерунками яйця до свята Великодня

Крашанки - пофарбовані в різі кольори яйця.

Дряпанки - пофарбовані в різі кольори яйця, на яких за допомогою спеціального пристосування видряпують візерунки.

Паска (бабка) - особливий хліб Великодневої трапези..

2.2 Хід уроку

1. Організаційна частина. Початок уроку - підготовка класу до роботи на уроці, перевірка наявності учнів. Повідомлення теми і завдань уроку.

Робота над темою уроку.

Актуалізація опорних знань та чуттєвого досвіду учнів. ( підготовка до вивчення нового матеріалу, учні по серії підготовлених питань відтворюють знання, які використовуватиме вчитель в процесі пояснення)

· Які ви знаєте весняні свята?

· А яке свято найважливіше з них?

2. Мотивація пізнавальної діяльності. Вступна бесіда. ( Постановка мети і завдань уроку.) Учні повинні знати види оздоблення великодніх яєць, повинні вміти компонувати візерунки та кольори.

· Діти, ви такі незвичайні сьогодні. Певне тому, що потрапили до кабінету образотворчого мистецтва. Бачу, що ваші очі блищать натхненням. Це підіймає і мій настрій.

· Сьогодні наш урок присвячений чудовому святу - Великодню.

· Діти, коли ми святкуємо Великдень?

прослуховування веснянки

Викладання нового матеріалу:

· Діти, а що ви знаєте про це свято?

· Так, правильно Великдень, Паска, Христове Воскресіння. Так називають свято, що відображає звершення найзаповітнішої мрії людства - подолання смерті. Бог Отець віддав на смерть свого єдиного сина заради спокутування гріхів людства.

Показ ікони з зображенням Ісуса Христа.

· Люди звертаються до образу Христа у складну хвилину за допомогою, як до мудрого наставника, як до спасителя, і особливо перед святом нагадують дітям про те, що потрібно бути чемними, допомагати один одному.

· Ісус Христос боронить людей від різного лиха. Він вважається покровителем усіх бідних і знедолених.

· Перед Великоднем віруючі сім тижнів постують, а на свято розговляються - з'їдають свячене яйце і паску.

· Діти, а як готуються до Великодня?

· Правильно. А що готують до святкування?

Показ ілюстрації атрибутів пасхальної трапези, рушника.

· Так. А як саме фарбують яйця.

· Чим ми будемо займатись на уроці, що будемо виготовляти чи творити?

· Так, ми будемо малювати писанки до Пасхи, тобто их зображення.

· А що ви знаєте про писанки?

Показ писанок та їх ілюстрацій.

Розмальовані яйця - є неодмінною ознакою Великодня. Це - писанки, крашанки. дряпанки, крапанки. Назва кожної походить від техніки, в якій вона виконана.

Існує багато легенд про походження звичаю дарувати фарбовані яйця на Паску. Одна з них розповiдає, що Марiя Магдалина, проповiдуючи Христову науку, зайшла аж у двiр римського iмператора Тiберiя, дала йому в дар червону крашанку зi словами: "Христос воскрес!" - i вже тодi почала свою проповiдь. За її прикладом пiшли iншi християни й почали в день святої Пасхи обдаровувати один одного крашанками й писанками.

Писанка - це не просто сувенір чи народна мініатюра. Адже писанка несе в собі високий заряд енергетики. Її писали лише в доброму настрої та з добрими побажаннями, щоб подарувати іншим на щастя, на здоров'я, на багатство, вкладаючи в це душу. Нашi пращури вiрили, що в свяченому яйці міститься 40 милостей i Дух Святий.

Що ж стосується писанкарства то зараз воно збереглося здебільшого лише в Західній Україні. І зараз там існують визнані центри цього народного мистецтва, серед яких Космач, на Івано-Франківщині, а в місті Коломия є навіть унікальний музей Писанки. Це єдиний у світі спеціально збудований музей для збереження й експонування саме творів писанкового розпису. Колекцією містить понад 6000 експонатів, а сама будівля музею, до речі, також виконана у формі яйця.

- А зараз і ми з вами спробуємо пофантазувати над писанками.

Інструктаж.

Учитель пояснює процес роботи над створенням писанки:

- Спочатку ми намалюємо яєчко. Робиться це так - дивіться на дошку (пед. малюнок), спочатку на папері відзначаємо де буде починатися і закінчуватися наш малюнок. Потім поводимо вертикальну лінію - це серединка нашого яєчка. Щоб воно було правильної форми, ми малюємо з верхнього кінця лінії маленьке коло, а з нижнього - велике, це округлості яєчка. Потім з'єднуємо верхнє та нижнє коло і отримуємо гарне яєчко. Тепер можна його прикрашати. Зображення на писанках мають символічне значення, кожен малюнок несе в собі якесь призначення, подивіться, будь ласка на схеми писанкових символів.

Показ схем символів, використовуваних для прикашання писанок.

· Кожен з вас може вибрати той символ, який означає ті побажання, які ви хочете передати своїм рідним. Зверніть увагу на те, як символи можуть розташовуватися у формі - горизонтально, вертикально, по колу.

У писанках колір також має своє значення: червоний - це радість життя, любов і відвага, для молодих - надія на одруження; жовтий - місяць і зорі, у господарстві врожай; блакитний - повітря, небо, магічне значення здоров'я; зелений - воскресіння природи, багатство і плодючість землі; чорне з білим - пошану духів, душ померлих, подяку за охорону від злих сил, білий - чистота душі, святість. Сполучення кількох кольорів з узорами в орнаменті з чотирьох-п'яти фарб символізує родинне щастя, мир, любов, успіх тощо.

Техніка безпеки

Нагадування правил роботи з фарбами, акуратність при роботі з папером.

6. Практична діяльність учнів.

Діти працюють.

6. Актуалізація набутих знань

Чим ми сьогодні займались на уроці?

· Що нового ви дізнались про Великдень і саме про писанки?

· Що сподобалось вам на уроці?

· Діти, давайте пригадаємо, які ще є варіанти виготовлення святкових яєць до Паски?.

· Дуже гарно.

Підсумкова частина.

Перегляд і демонстрування дитячих робіт. Оцінювання.

Домашнє завдання.

- Діти, вдома зробіть ще два зображення писанки.

Завершення уроку.

Я дуже задоволена нашою з вами роботою. Вважаю, що і ви теж були раді сьогодні працювати на уроці образотворчого мистецтва. Чекаю вас на наступному уроці. До побачення.



Висновок

Обґрунтування дієвості наочності

Процес пізнання людиною матеріального світу починається з живого споглядання. З цього, поза сумнівом, починається і пізнавальна діяльність учня в навчанні.

У цьому процесі можуть приймати участь і слух, і зір і нюх, і дотик, і смак. З погляду теорії інформації це процес отримання інформації по різних каналах зв'язку. Найбільшою пропускною спроможністю володіє зоровий канал, значно меншою - слуховий, оскільки звукова інформація на відміну від зорової поступає розподілено у часі (тобто сприймається не відразу одночасно все зі всіма деталями, як це має місце, наприклад, при демонстрації картини). Дослідниками встановлено, що близько 90% всіх відомостей, що отримуються людиною про навколишній світ, вона отримує за допомогою зору, 9% - за допомогою слуху і лише 1% - через решту органів чуття. Дослідження педагогів і психологів показали, що якнайкраще сприйняття забезпечує поєднання зображення із словесною інформацією («слово-наочність»): при зоровому сприйнятті сприймається відразу безліч деталей, а слово допомагає виділити для осмислення головне.

Наочність являє собою широкий комплекс засобів, методів, прийомів, що забезпечують, з одного боку, більш чітке і ясне сприйняття знань, що подаються в усній чи письмовій формі, а з іншого боку, формує представлення про взаємозв'язок досліджуваних явищ з реальною практикою.

Наочність підтримує увагу, полегшує ясність сприйняття, сприяє кращому запам'ятовуванню і міцному засвоєнню знань, навичок і умінь, запобігає формалізму у навчанні, формує представлення про зв'язок теоретичних знань із реальною практико, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.



Використана література

1. Баранов С.П., Болотина Л.Р., Сластенин В.А. Педагогика: Учебное пособие для пед. уч-щ по спец. №2001 « Преподавание в нач. Классах общеобразоват. шк.» - 2-е изд., переаоб. - М.: Просвещение, 1987. - 368 с.

2. Ващенко Г. Загальні методи навчання: Підручник для педагогів. - К.: Українська Видавнича Спілка, 1997. - 441 с.

3. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. - К.: вид. центр «Академія», 2001. - 576 с.

4. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогiка: теорiя та iсторiя: Навчальний посiбник. - К.: Вища шк., 1995. - 237 c.

5. Голуб Б. А. Основы общей дидактики. Учеб. пособие для студ. вузов. - М.: Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1999. - 96 с.

6. Гребенюк О.С. Общая педагогика: Курс лекций / Калинингр. Ун-т. Калининград, 1996. -107 с.

7. Ильина Т.А Педагогика: Курс лекций. Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов

8.Педагогика/ Под ред. Бабанского Ю.К. - М.: просвещение, 1983. - 263 с.

9.Подласый И.П. Педагогика: Учебник для ВУЗов. - М.: Гумантит. изд. Центр ВЛАДОС, 1999 - 574 с.

10. Пидкасистый П. И. Педагогика: Учебник для студентов пед. учеб. Заведений. - М.: Педагогическое общество России. 2006. - 608 с.

11. Ройтман И.А. Методика преподавания черчения. - М.: Гумантит. изд. Центр ВЛАДОС, 2002. - 240 с. - ( Б-ка учителя черчения).

12. Ростовцев Н. Н. Методика преподавания изобразительного искусства в школе: Учебник для студентов худож.-граф. фак. пед. ин-тов. - 2-е изд., доп. І перераб. - М.: Просвещение, 1980. - 239 с., ил.

13. Сластенин В. А., Исаев И. Ф., ШияновЕ. Н. ; Под ред. В.А. Сластенина. - М.: Издательский центр "Академия", 2002. - 576 с.

14 . Х арламов И.Ф. Педагогика: Учеб. -- 6-е изд. - Мн.: Універсітзцкае, 2000. - 283 с.

15. Чєн Н.В., Малиніна І. О., Голубєв В.В. Образотворче мистецтво. 1 клас: Методичні розробки уроків.- Х.: «Скорпіон», 2003. - 128 с.

Размещено на Allbest.ru

...