Нарешті, останній етап пов'язаний з аналізом моделі і її модернізацією в зв'язку з накопиченням емпіричних даних.

Моделювання - циклічний процес. Це означає, що за першим циклом може піти другий, третій і т.д. При цьому знання про досліджуваний об'єкт розширюються й уточнюються, а вихідна модель поступово удосконалюється. Недоліки, виявлені після першого циклу моделювання, обумовлені малим знанням об'єкта і помилками в побудові моделі, можна виправити в наступних циклах. У методології моделювання закладені великі можливості саморозвитку.

Основною вимогою для моделювання є якомога більша відповідність моделі до реальної ринкової ситуації, тобто повинна бути проведена складна аналітична робота по розробці концепції моделі. Формою поведінки одиниць, що досліджуються під впливом змінних факторів системи є підрахунок кількісних показників, - частки ринку, обсягів продажу, прибутку тощо. Розробка моделі передбачає залучення до цього процесу спеціалістів по моделюванню.

Математичні моделі і методи, що є необхідним елементом сучасної економічної науки, як на мікро, так і макрорівні, вивчаються а таких її розділах, як математична економіка і економетрика.

Економетрика - це розділ економічної науки, що вивчає кількісні закономірності в економіці за допомогою кореляційно-регресійного аналізу і широко застосовується при плануванні і прогнозуванні економічних процесів в умовах ринку.

Математична економіка займається розробкою, аналізом і пошуком рішень математичних моделей економічних процесів, серед яких виділяють макро і мікроекономічні класи моделей.

Макроекономічні моделі вивчають економіку в цілому, спираючись на такі укрупнені показники, як валовий національний продукт, споживання, інвестиції, зайнятість і т.д. При моделюванні ринкової економіки особливе місце в цьому класі займають моделі рівноваги й економічного росту .

Мікроекономічні моделі описують економічні процеси на рівні підприємств і фірм, допомагаючи вирішувати стратегічні й оперативні питання планування й оптимального керування в ринкових умовах. Важливе місце серед мікроекономічних моделей займають оптимізаційні моделі (задачі розподілу ресурсів і фінансування, транспортна задача, максимізація прибутку фірми, оптимальне проектування).

Для класифікації математичних моделей економічних процесів і явищ використовуються різні ознаки.

За цільовим призначенням економіко-математичні моделі поділяються на теоретико-аналітичні, використовувані в дослідженнях загальних властивостей і закономірностей економічних процесів, і прикладні, застосовувані в рішенні конкретних економічних задач (моделі економічного аналізу, прогнозування, керування).

При класифікації моделей по досліджуваних економічних процесах і змістовній проблематиці можна виділити моделі макро і мікроекономіки, а також комплекси моделей виробництва, споживання, формування і розподілу доходів, трудових ресурсів, ціноутворення, фінансових зв'язків і т.д.

Відповідно до загальної класифікації математичних моделей вони підрозділяються на функціональні і структурні, а також включають проміжні форми (структурно - функціональні). У дослідженнях на макроекономічному рівні частіше застосовуються структурні моделі, оскільки в плануванні і керуванні велике значення мають взаємозв'язки підсистем. Типовими структурними моделями є моделі міжгалузевих зв'язків. Функціональні моделі широко застосовуються в економічному регулюванні, коли на поведінку об'єкта ("вихід") впливають шляхом зміни "входу". Прикладом може служити модель поведінки споживачів в умовах ринкових відносин. Один і той самий об'єкт може описуватися одночасно і структурною, і функціональною моделлю. Так, наприклад, для планування окремої галузевої системи використовується структурна модель, а на макроекономічному рівні кожна галузь може бути представлена функціональною моделлю.

Наступною ознакою є характер моделі - дескриптивна або нормативна. Дескриптивні моделі відповідають на запитання: як це відбувається? або як це імовірніше всього може далі розвиватися?, тобто вони тільки пояснюють факти, що спостерігаються, або дають ймовірний прогноз. Нормативні моделі відповідають на запитання: як це повинно бути?, тобто припускають цілеспрямовану діяльність. Типовим прикладом нормативних моделей є моделі планування, формалізуючи тому або іншому способові економічного розвитку, можливості і засоби їхнього досягнення.

За характером відображення причинно-наслідкових зв'язків розрізняють моделі жорстко детерміновані і моделі, що враховують випадковість і невизначеність, при цьому необхідно розрізняти невизначеність, для опису якої закони теорії імовірності незастосовні. Даний тип невизначеності набагато більш складний для моделювання.

За способами відображення фактора часу економіко-математичні моделі поділяються на статистичні і динамічні. У статистичних моделях усі залежності відносяться до одного моменту або періоду часу, динамічні моделі характеризують зміни економічних процесів у часі. За тривалістю розглянутого періоду часу розрізняються моделі короткострокового (до року), середньострокового (до 5 років), довгострокового (10-15 і більше років) прогнозування і планування. Сам час в економіко-математичних моделях може змінюватися або неперервно, або дискретно.

Моделі економічних процесів надзвичайно різноманітні за формою математичних залежностей. Особливо важливо виділити клас лінійних моделей, найбільш зручних для аналізу й обчислень, які отримали внаслідок цього велике поширення. Розходження між лінійними і нелінійними моделями істотні не тільки з математичної точки зору, але й у теоретико-економічному відношенні, оскільки багато залежностей в економіці носять принципово нелінійний характер: ефективність використання ресурсів при збільшенні виробництва, зміна попиту і споживання населення при збільшенні виробництва, зміна попиту і споживання населення при зростанні доходів і та ін.

За співвідношенням екзогенних і ендогенних змінних, що включаються в модель, вони можуть поділятися на відкриті і закриті. Цілком відкритих моделей не існує, модель повинна містити хоча б одну ендогенну змінну. Цілком закриті економіко-математичні моделі, що не включають екзогенних змінних, є винятково непоширеними, їхня побудова вимагає повного абстрагування від "середовища ", тобто серйозного спрощення реальних економічних систем, що завжди мають зовнішні зв'язки. Переважна більшість економіко-математичних моделей займає проміжне положення.

В залежності від етапності прийнятих рішень моделі бувають одноетапні і багатоетапні. В одноетапних задачах потрібно прийняти рішення відносно однократно виконуваної дії, а в багатоетапних оптимальне рішення знаходиться за кілька етапів взаємозалежних дій.

В залежності від характеру системи обмежень виділяються моделі звичайного виду і спеціального виду (транспортні, розподільні задачі), що відрізняються більш простою системою обмежень і можливістю завдяки цьому використовувати більш прості методи рішення.

Таким чином, загальна класифікація економіко-математичних моделей включає більш десяти основних ознак. З розвитком економіко-математичних досліджень проблема класифікації застосовуваних моделей ускладнюється. Поряд з появою нових типів моделей (особливо змішаних типів) і нових ознак їхньої класифікації здійснюється процес інтеграції моделей різних типів у більш складні модельні конструкції.

Контрольні питання

1. Хто є суб'єктами інформаційних відносин?

2. Охарактеризуйте поняття автоматичної системи обробки інформації.

3. За якими ознаками можна класифікувати АСОІ?

4. Назвіть основні властивості інформації.

5. Залежно від мети функціонування та завдань, які покладені на АС на етапах збору та змістової обробки даних, які типи АС розрізняють?

6. Які види інтелектуальних АС розрізняють?

7. На які 4 етапи поділяється процес моделювання?

8. В яких розділах сучасної економічної науки вивчаються математичні моделі і методи?

9. За якими ознаками класифікуються економіко-математичні моделі?

10. За якою ознакою економіко-математичні моделі поділяються на статистичні і динамічні?

11. Охарактеризуйте проблеми побудови економіко-математичних моделей.

Тема 9. Організація підготовки науково-педагогічних кадрів

План

1. Нормативне регулювання підготовки науково- педагогічних та наукових кадрів в Україні

2. Система планування та організації підготовки наукових кадрів у ВНЗ

3. Функції державних установ і організацій у підготовці науково- педагогічних та наукових кадрів

4. Організація та порядок роботи спеціалізованих вчених радах

5. Підготовка кадрів через аспірантуру і докторантуру

6. Індивідуальний план аспіранта, порядок складання і контролю

7. Критерії оцінки готовності дисертації

8. Організація та процедура захисту дисертації на спеціалізованих вчених радах

1. Нормативне регулювання підготовки науково- педагогічних та наукових кадрів в Україні

Органами, що здійснюють регулювання підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів в Україні є: Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади: Міністерство освіти і науки України; Вища Атестаційна Комісія України (ВАК).

Норматитвні документи, що регулюють підготовку науково-педагогічних та наукових кадрів: Конституція України, прийнята на V сесії ВРУ 28.06.96 р; Закони України: Про вищу освіту від 17.01.2002 р. № 2984-ІІІ.; Про наукову і науково-технічну діяльність від 13.12.91 р. № 1977-ХІІ; Постанови КМУ: Положення про науково-педагогічних та наукових кадрів від 01.03.99 р. № 309; Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань від 28.06.97 р. № 644; Постанова Призидії ВАКУ (офіційне видання - Бюлетень ВАК).

Конституція України. В ній визначено, що кожен має право на освіту (ст.53); громадянам гарантується свобода наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством (ст.54).

Закон України „Про вищу освіту” В ньому розкриваються засади підготовки наукових та науково-педагогічних працівників, зокрема, в аспірантурі, асистентурі-стажуванні та докторантурі; наукової та науково-технічна діяльність у вузі.

Закон України „Про наукову та науково-технічну діяльність” визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затверджене постановою КМУ регламентує діяльність у галузі підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів і є обов'язковим для всіх вищих навчальних закладів та наукових установ України незалежно від їх підпорядкованості та форми власності.

Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, затверджений постановою КМУ визначає порядок присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук та присвоєння вчених звань професора, доцента і старшого наукового співробітника.

2. Система планування та організації підготовки наукових кадрів у ВНЗ

Мета: наукова діяльність у ВНЗ є невід'ємною складовою освітньої діяльності і здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності у системі вищої освіти.

Завдання: забезпечення органічної єдності освіти і науки; спрямування фундаментальних, прикладних досліджень і розробок для створення нових продуктів; створення стандартів вищої освіти, підручників, посібників сучасного рівня; розвиток різних форм співпраці вищої школи з наукою; забезпечення безпосередньої участі учасників навчально-виховного процесу в НДР; планування проведення і виконання науково - педагогічними працівниками НДР в межах основного робочого часу; залучення до навчально-виховного процесу провідних вчених і науковців, працівників в наукову діяльність в провідних ВНЗ, зокрема зарубіжних; організація наукових, науково-практичних, науково-методичних конференцій, семінарів, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних курсових, дипломних, випускних робіт учасників навчально-виховного процесу.

Основнми формами підготовки наукових і науково-педагогічних працівників є аспірантура і докторантура.

Аспірантура і докторантура - це процес безперервної освіти, підвищення кваліфікацій, здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук.

Науковими ступенями в Україні є кандидат наук та доктор наук.

Присуджують спеціалізовані вчені ради на підставі прилюдного захисту дисертації. Рішення рад про присудження наукових ступенів затверджується ВАК України.

Головною ланкою організації підготовки науково-педагогічних кадрів у ВНЗ виступає кафедра. Кафедра - базовий структурний підрозділ ВНЗ, що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей чи навчальних дисциплін і здійснює науково-дослідну діяльність за певним напрямом.

Кафедра відкривається за рішенням Вченої ради, якщо до її складу входить не менше 5 науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше три з яких мають вчену ступінь чи вчені звання.

Керівництвом кафедри здійснює завідувач, який обирається Вченою радою ВНЗ строком на 5 років, а в національних університетах 7 років і з яким укладається контракт.

До основних напрямів наукової роботи кафедри є:

- підготовка наукових кадрів через аспірантуру та докторантуру;

- виконання НДР (комплексні наукові теми).

Підготовка науково - педагогічних кадрів планується, тобто визначається число місць в аспірантуру і докторантуру в залежності від отриманого бюджетного фінансування.

Процедура прийому та зарахування до аспірантури визначається ВНЗ.

Планування науково-дослідної роботи студентів i acпipaнтів починається з розробки комплексно-цільових програм за спеціальностями i спеціалізаціями. У цих планах, виходячи iз навчального плану та терміну навчання, передбачається виконання елементів наукових досліджень на весь період навчання у вузі, acпipaнтypi. Комплексність програми грунтується на виконанні вcix елементів науково-дослідної роботи, максимальне наближення до умов досліджень, що виконуються у науково-дослідних установах, науково-виробничих підприємствах. Цільова спрямованість програми передбачає спеціалізацію наукових досліджень щодо майбутньої діяльності економіста, науковця.

На основі комплексно-цільової програми наукових досліджень розробляється ідивідуальний план науково-дослідної роботи студента, аспіранта на весь період навчання у вyзi, acпipaнтypi. В його основу покладено організацію планування науково-дослідних po6iт у науково-дослідних установах.

Студент, вивчивши тематику науково-дослідних po6iт, рекомендовану кафедрою, звертається iз заявою до завідуючого випускаючої кафедри про закріплення за ним конкретної теми дослідження i виділення наукового керівника. На засіданні кафедри затверджується тема дослідження для студентів i наукові керівники iз числа викладачів кафедри та залучених наукових співробітників науково-дослідних установ.

Теми науково-дослідних po6iт для студента затверджуються, як правило, для бакалаврів на третьому, а для магістрів на п'ятому тepміні навчання. Студенти магістерської програми після вивчення спеціального нормативного курсу "Основи наукових досліджень" приступають до написання наукових статей і тез виступів на науково-практичних конференціях.

3. Функції державних установ і організацій у підготовці науково- педагогічних та наукових кадрів

Вищими державними установами і організаціями, що здійснюють функції управління процесами підготовки наукових та науково-педагогічних працівників є: Міністерство освіти і науки (МОН) України, Вища атестаційна комісія (ВАК) України, Національна академія наук (НАН) України. Головним органом в системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності є Міністерство освіти і науки (МОН) України, яке спрямовує та координує діяльність у цих сферах інших органів виконавчої влади.

Основними функціями МОН є: розроблення та реалізація державної політики в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності; прогнозування та визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності відповідно до потреб особистості, суспільства, держави;

· здійснення контролю за реалізацією державної політики в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності;

МОН відповідно до покладених на нього завдань:

· розробляє державні стандарти освіти, контролює їх дотримання через інспектування, ліцензування, атестацію та акредитацію навчальних закладів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

· аналізує стан освіти й науки, прогнозує їх розвиток відповідно до потреб особистості, суспільства та держави, розробляє відповідні програми;

· спільно з органами управління освітою на місцях організує інформаційне, правове та посередницьке забезпечення працевлаштування випускників професійно-технічних та вищих навчальних закладів;

· розробляє та подає на затвердження в установленому порядку зразки документів про освіту, забезпечує ними навчальні заклади;

· провадить роботу щодо встановлення еквівалентності документів про освіту і вчені звання;

· провадить в установленому порядку ліцензування, атестацію і акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати; веде Державний реєстр вищих навчальних закладів, здійснює організаційно-методичне забезпечення ліцензування та атестації загальноосвітніх, позашкільних і дошкільних навчальних закладів;

· разом з іншими центральними органами виконавчої влади вивчає потребу навчальних закладів і установ освіти України в педагогічних і науково-педагогічних кадрах, організовує їх підготовку; в установленому порядку відкриває у вищих та прирівняних до них навчальних закладах, наукових установах, організаціях (за винятком наукових установ Національної академії наук України) аспірантуру, докторантуру; забезпечує організаційне та науково-методичне керівництво підготовкою науково-педагогічних та наукових кадрів через аспірантуру, докторантуру, інші форми підготовки кадрів вищої наукової кваліфікації;

· в установленому порядку присвоює вчені звання доцента і професора науковим та науково-педагогічним працівникам;

· визначає вимоги та встановлює порядок атестації педагогічних працівників;

· вносить пропозиції Вищій атестаційній комісії України про створення спеціалізованих рад із захисту дисертацій;

· здійснює заходи щодо матеріального та морального стимулювання працівників освіти й науки, учасників навчально-виховного процесу;

· виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Вища атестаційна комісія (ВАК) України забезпечує виконання державних вимог при атестації наукових і науково-педадогічних кадрів вищої кваліфікації. Акти ВАК (прийняті документи) є обов'язковими для міністерств і відомств в системі яких створені спеціалізовані вчені ради по присудженню наукових ступенів кандидатів і докторів та діють вчені ради, що приймають рішення про присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

При ВАК діють експертні ради (з економічних наук діє 2 експертні ради), вони проводять експертизу дисертацій, складу спеціалізованих вчених рад, фахових видань тощо. Рішення експертної ради є рекомендаційним, а остаточне рішення приймає призидія ВАК України.

Повноваження ВАК України: формує в установленому порядку мережу спеціалізованих вчених рад та здійснює контроль їх діяльності; формує нормативні та методичні засади діяльності спеціалізованих вчених рад;розробляє і затверджує кваліфікаційні вимоги до здобувачів наукових ступенів і звань;формує мережу експертних рад;проводить експертизу дисертацій та атестацію;затверджує (скасовує) рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і звань;вирішує питання переатестації і нострифікації (взаємовизнання) документів про присудження наукових ступенів і вчених звань.

Національна академія наук (НАН) України є вищою державною науковою організацією України, метою діяльності якої є отримання нових та узагальнення наявних знань про природу, людину та суспільство; створення наукових основ науково-технічного, соціально-економічного та культурного розвитку країни; підготовка висококваліфікованих наукових кадрів.

Основними завданнями НАН України є; організація, проведення та координація наукових досліджень з фундаментальних і прикладних проблем природничих, технічних і соціогуманітарних наук; участь у формуванні державної політики у сфері наукової та науково-технічної діяльності, підготовка наукових оцінок і прогнозів розвитку держави; сприяння розвитку та інтеграції науки, освіти і виробництва в Україні на основі; підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації, залучення обдарованої молоді, виявлення і підтримка талановитих дослідників, сприяння творчому зростанню молодих науковців.

НАН України об'єднує членів НАН України - дійсних членів (академіків), членів-кореспондентів та іноземних членів, які обираються Загальними зборами НАН України, та наукових працівників НАН України. Вибори дійсних членів (академіків), членів-кореспондентів НАН України проводяться не рідше одного разу на три роки і призначаються Президією НАН України, повідомлення про які публікуються у пресі не пізніше ніж за три місяці до проведення виборів. Дійсними членами і членами-кореспондентами НАН України вважаються обраними особи, за яких проголосувало не менше 2/3 членів НАН України, які брали участь в голосуванні. Результати виборів публікуються у пресі. Порядок виборів та обов'язки і права дійсних членів і членаів-кореспондентів НАН України обумовлені Статутом НАН України.

4. Організація та порядок роботи спеціалізованих вчених радах

Спеціалізована вчена рада приймає дисертацію до попереднього розгляду при наявності документів згідно з переліком ВАК. Сюди належать:

§ заява на ім'я голови ради з проханням прийняти дисертацію до розгляду;

§ особистий листок з обліку кадрів, який засвідчений печаткою;

§ засвідчені копії дипломів про вищу освіту;

§ посвідчення про складані кандидатські іспити;

§ висновок установи, де виконувалась дисертація;

§ оригінали публікацій (монографії, статті, тези);

§ дисертація і автореферат;

§ відзив наукового керівника.

Спецрада призначає комісію у складі не менше 3-х осіб, яка вивчає дисертацію і складає свій висновок, який оголошується під час розгляду питання про прийом дисертації до захисту. Висновок дисертації чітко формулює такі аспекти: актуальність, новизна, обґрунтованість, повнота, відповідність дисертації профілю ради, рекомендують опонентів.

Після того, як спеціальна вчена рада вирішила прийняти дисертацію до захисту, затвердила офіційних опонентів слід подати до Бюлетеня ВАК повідомлення встановленого зразка про захист дисертації. Лише після виходу в світ об'яви дозволяється розмноження та розсилка автореферату за переліком установ. Автореферат розсилають не пізніше ніж за місяць до захисту за переліком установ затверджених ВАК. Один примірник дисертації і автореферату передається до бібліотеки установи, де відбудеться захист.

Копії письмових відзивів офіційних опонентів та провідної установи видають здобувачеві не пізніше ніж за 10 днів до захисту.

Захист дисертації відбувається на спеціалізованій вченій раді прилюдно. Він повинен мати характер наукової дискусії з докладним аналізом достовірності, обґрунтованості всіх висновків і рекомендацій наукового та практичного характеру, що містяться в дисертації, і відбуватися в обстановці високої вимогливості, принциповості, дотримання наукової етики.

5. Підготовка кадрів через аспірантуру і докторантуру

Аспірантура і докторантура є формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. Аспірантура і докторантура відкривається при вищих навчальних закладах третього або четвертого рівнів акредитації і прирівняних до них закладах післядипломної освіти, у наукових установах, які мають висококваліфіковані науково-педагогічні та наукові кадри, сучасну науково-дослідну, експериментальну та матеріальну базу.

Відкриття і закриття аспірантури і докторантури у вищих навчальних закладах, у наукових установах (за винятком наукових установ Національної академії наук) здійснює Міносвіти, а в наукових установах Національної академії наук - її Президія.

Аспірантура відкривається з відривом від виробництва та без відриву від виробництва, а докторантура - з відривом від виробництва.

Підготовка в аспірантурі і докторантурі здійснюється:

1) за рахунок:

· коштів Державного бюджету України - за державним замовленням для роботи у державному секторі народного господарства;

· коштів юридичних та фізичних осіб - на умовах контракту - для роботи у державному і недержавному секторах народного господарства;

2) іноземців та осіб без громадянства на підставі:

· міжнародних договорів України;

· загальнодержавних програм;

· договорів, укладених вищими навчальними закладами, науковими установами з юридичними та фізичними особами.

Вступники до аспірантури або докторантури подають на ім'я керівника вищого навчального закладу, наукової установи такі документи:

1) заяву;

2) особовий листок з обліку кадрів;

3) список опублікованих наукових праць і винаходів.

4) медичну довідку про стан здоров'я за формою N 286-у;

5) копію диплома про закінчення вищого навчального закладу із зазначенням одержаної кваліфікації спеціаліста або магістра (особи, які здобули відповідну освіту за кордоном, - копію нострифікованого диплома);

6) посвідчення про складання кандидатських іспитів (за наявності складених кандидатських іспитів).

Паспорт та диплом про вищу освіту подаються вступником особисто.

При вступі до докторантури, крім того, подаються:

1) розгорнутий план дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук (далі - докторська дисертація);

2) копія диплома про присудження наукового ступеня кандидата наук (у разі здобуття відповідної освіти за кордоном - копія нострифікованого диплома).

Диплом про присудження наукового ступеня кандидата наук подається вступником особисто.

Аспіранти і докторанти мають право на:

1) користування навчально-виробничою, науковою, культурно-спортивною, оздоровчою базою вищих навчальних закладів, наукових установ;

2) отримання всіх видів відкритої наукової інформації і наукового консультування;

3) участь у науковій діяльності кафедри, відділу, лабораторії;

4) отримання державної стипендії встановленого розміру у разі зарахування на навчання з відривом від виробництва за державним замовленням;

5) переривання навчання з поважних причин з подальшим його продовженням. Тривалість і кількість переривань навчання, а також поважність причин визначаються вченою радою вищого навчального закладу, наукової установи;

6) щорічні канікули тривалістю до двох календарних місяців, які включаються до загального терміну навчання у разі зарахування на навчання з відривом від виробництва;

7) участь у виборах до органів самоврядування вищого навчального закладу, наукової установи;

8) роботу за сумісництвом відповідно до законодавства України;

9) безпечні і нешкідливі умови навчання і праці;

10) забезпечення впорядкованим житлом - у разі зарахування на навчання з відривом від виробництва за державним замовленням - на час навчання за умови оплати вартості користування житлом самим аспірантом або докторантом (іногороднім);

11) працевлаштування згідно з типовою угодою у разі зарахування на навчання за державним замовленням або контрактом (у разі навчання поза державним замовленням).

Термін навчання в аспірантурі і перебування в докторантурі включається до науково-педагогічного стажу.

Аспіранти і докторанти зобов'язані:

1) дотримуватися вимог законодавства, моральних, етичних норм поведінки;

2) глибоко оволодівати знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищувати загальний культурний рівень;

3) опанувати методологію проведення наукових досліджень;

4) виконувати індивідуальний план роботи над дисертацією.;

5) звітувати про хід виконання дисертації на засіданні кафедри, відділу, лабораторії, вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи;

6) у встановлений термін захистити дисертацію або подати її спеціалізованій вченій раді;

7) дотримуватися статуту і правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи.

До докторантури приймаються особи, які мають науковий ступінь кандидата наук, наукові здобутки та опубліковані праці з обраної наукової спеціальності і які в змозі на високому науковому рівні проводити фундаментальні, пошукові і прикладні наукові дослідження. Термін перебування в докторантурі на загальних умовах не перевищує трьох років. Щороку докторанти подають до вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи після попереднього обговорення на кафедрі, у відділі, лабораторії звіт про виконання індивідуального плану роботи, за результатами якого проводиться їх атестація і приймається рішення про подальше перебування в докторантурі. Результати атестації затверджуються керівником вищого навчального закладу, наукової установи.

До аспірантури на конкурсній основі приймаються особи, які мають вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста або магістра. Термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва не перевищує трьох років, а без відриву від виробництва - чотирьох років. Для проведення прийому до аспірантури створюється приймальна комісія під головуванням керівника (заступника керівника) вищого навчального закладу, наукової установи. Члени приймальної комісії призначаються керівником вищого навчального закладу, наукової установи з числа керівників кафедр, відділів, лабораторій, а також передбачуваних наукових керівників аспірантів.

Рішення про допуск до складання вступних іспитів до аспірантури виноситься приймальною комісією за результатами співбесіди, розгляду реферату та поданих наукових праць з урахуванням письмового висновку передбачуваного наукового керівника, про що вступник до аспірантури повідомляється у тижневий термін.

Вступники до аспірантури складають вступні іспити із спеціальності (в обсязі навчальної програми для спеціаліста або магістра, яка відповідає обраній ними науковій спеціальності, із філософії та однієї із іноземних мов на вибір (англійської, німецької, іспанської, італійської, французької) в обсязі навчальних програм для вищих навчальних закладів IV рівня акредитації, затверджених Міносвіти. Іспит з іншої іноземної мови складається за рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи у разі, коли знання цієї мови необхідне для роботи над дисертацією.

Аспірант або докторант може бути відрахованим з аспірантури або докторантури за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи, за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин. Рішення про відрахування аспіранта або докторанта приймає вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. Аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України.

Відповідальність за рівень організації наукової підготовки в аспірантурі і докторантурі покладається на керівника вищого навчального закладу, наукової установи.

6. Індивідуальний план аспіранта, порядок складання і контролю

Індивідуальний план роботи аспіранта передбачає складання кандидатських іспитів із спеціальності, іноземної мови та філософії, а у разі необхідності - додаткового іспиту, визначеного рішенням спеціалізованої вченої ради закладу, установи, де передбачається захист дисертації, і заліків з дисциплін, визначених рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи з урахуванням профілю підготовки, а також педагогічна практика.

Кандидатські іспити є складовою частиною атестації науково-педагогічних і наукових кадрів. Кандидатські іспити проводяться з метою встановлення глибини професійних знань, наукового і культурного кругозору здобувача наукового ступеня кандидата наук, підготовленості його до самостійної науково-дослідної діяльності. Складання кандидатських іспитів здобувачами є обов'язковим для присудження їм наукового ступеня кандидата наук.

Здобувач, який має вищу освіту із спеціальності, що не відповідає галузі науки, з якої підготовлено дисертацію, на підставі рішення відповідної спеціалізованої вченої ради складає додатковий кандидатський іспит із наукової спеціальності відповідної галузі науки за Переліком спеціальностей наукових працівників.

Кандидатські іспити із спеціальності складаються у вищих навчальних закладах третього або четвертого рівнів акредитації та в наукових установах, у яких відкрита аспірантура або є спеціалізована вчена рада з відповідної наукової спеціальності. За рішенням приймальної комісії кандидатський іспит із спеціальності, залежно від обсягу матеріалу, може проводитися двома етапами з виставленням загальної оцінки.

Комісії з приймання кандидатських іспитів з кожної дисципліни призначаються керівником вищого навчального закладу, наукової установи у складі голови комісії і не менше двох членів з числа кваліфікованих спеціалістів - докторів і кандидатів наук. До складу комісії з приймання кандидатського іспиту із спеціальності повинно входити не менше трьох фахівців, два з яких мають бути докторами наук, третій - кандидатом наук з цієї спеціальності.

На кандидатських іспитах можуть бути присутні члени відповідної спеціалізованої вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи, де складається кандидатський іспит, керівник, заступник керівника, представники Міносвіти, Вищої атестаційної комісії, Національної академії наук, міністерств, інших органів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади, наукові установи, галузевих академій наук.

Кожному аспіранту одночасно з його зарахуванням відповідним наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи призначається науковий керівник, як правило, доктор наук або за рішенням вченої ради, як виняток, кандидат наук.

Науковий керівник аспіранта здійснює наукове керівництво роботою над дисертацією, контролює виконання затвердженого ним індивідуального плану та несе особисту відповідальність за якісне написання аспірантом дисертації.

Аспірант працює за індивідуальним планом роботи, не менше ніж два рази на рік звітує про його виконання на засіданні кафедри, відділу, лабораторії і щорічно атестується науковим керівником. За результатами атестації відповідним наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи аспірант переводиться на наступний рік навчання або відраховується з аспірантури.

7. Критерії оцінки готовності дисертації

Дисертація на здобуття наукового ступеня є кваліфікаційною науковою працею, виконаною особисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої наукової монографії. Вона містить висунуті автором для прилюдного захисту науково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, а також характерна єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здобувача в науку.

Теми дисертацій мають бути пов'язані, як правило, з напрямами основних науково-дослідних робіт наукових установ і організацій та затверджені вченими (науково-технічними) радами для кожного здобувача персонально з одночасним призначенням наукового консультанта (докторська дисертація) чи наукового керівника (кандидатська дисертація).

Вимоги щодо дисертації та авторефератів дисертацій викладені у „Порядку присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань” затвердженого постановою КМУ від 28.06.97 р. № 644.

Дисертація, що має прикладне значення, додатково до основного тексту повинна містити відомості та документи, що підтверджують практичне використання отриманих автором результатів (впровадження у виробництво, достатню дослідно-виробничу перевірку, отримання нових кількісних і якісних показників, суттєві переваги запропонованих технологій, зразків продукції, матеріалів тощо), а дисертація, що має теоретичне значення, - рекомендації щодо використання наукових висновків.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є кваліфікаційною науковою працею обсягом основного тексту 11 - 13 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук - 15 - 17 авторських аркушів), оформлених відповідно до державного стандарту. Докторська дисертація повинна містити раніше не захищені наукові положення та отримані автором нові науково обґрунтовані результати у певній галузі науки, які у сукупності розв'язують важливу наукову або науково-прикладну проблему..

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук є кваліфікаційною науковою працею обсягом основного тексту 4,5 - 7 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук - 6,5 - 9 авторських аркушів), оформлених відповідно до державного стандарту. Кандидатська дисертація повинна містити результати проведених автором досліджень та отримані автором нові науково обґрунтовані результати, які у сукупності розв'язують конкретне наукове завдання, що має істотне значення для певної галузі науки.

Традиційно склалася певна композиція дисертаційної праці з такими основними елементами:

1. Титульний аркуш.

2. Зміст.

3. Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів.

4. Вступ.

5. Основна частина.

6. Загальні висновки.

7. Бібліографічний список використаної літератури.

8. Допоміжні або додаткові матеріали.

9. Допоміжні покажчики.

Повноту викладу матеріалів дисертації в опублікованих працях здобувача визначає спеціалізована вчена рада.

Кожна дисертація супроводжується окремим авторефератом обсягом 1,3 - 1,9 авторського аркуша для докторської та обсягом 0,7 - 0,9 авторського аркуша для кандидатської дисертації, який здобувач друкує державною мовою. Вимоги до оформлення автореферату встановлює ВАК.

Автореферат дисертації видається друкарським способом із обов'язковим зазначенням вихідних відомостей видання у кількості, визначеній спеціалізованою вченою радою і надсилається членам спеціалізованої вченої ради та заінтересованим організаціям не пізніше як за місяць до захисту дисертації. Перелік організацій, яким обов'язково надсилають автореферат, визначає ВАК.

Організація, де виконувалась дисертація або до якої був прикріплений здобувач, проводить попередню експертизу поданої дисертації та робить висновок про наукову та практичну цінність дисертації. Висновок видається здобувачеві не пізніше як через два місяці з дня подання на попередню експертизу кандидатської та не пізніше трьох місяців - докторської дисертації.

Оцінка готовності дисертації до захисту відбувається на засідання кафедри. Для цього здобувач подає:

§ дисертацію і автореферат оформлені відповідно до вимог;

§ оригінали опублікованих статей у офіційних фахових виданнях;

§ посвідчення про складання кандидатських іспитів за встановленою формою;

§ довідки про впровадження наукових результатів;

§ зовнішні засвідчені рецензії на дисертацію (для кандидатської - 2, для докторської - 3;

§ відзив наукового керівника (консультанта).

8. Організація та процедура захисту дисертації на спеціалізованих вчених радах

Спеціалізована вчена рада приймає дисертацію для попереднього розгляду за наявності супроводжуючих документів за переліком, який визначає ВАК:

· заява на ім'я голови ради з проханням прийняти дисертацію до розгляду;

· особистий листок з обліку кадрів, який засвідчений печаткою;

· засвідчені копії дипломів про вищу освіту;

· посвідчення про складані кандидатські іспити;

· висновок установи, де виконувалась дисертація;

· оригінали публікацій (монографії, статті, тези);

· дисертація і автореферат;

· відзив наукового керівника.

Процедура попереднього розгляду дисертації та процедура проведення засідання спеціалізованої вченої ради під час захисту дисертації регулюються Положенням про спеціалізовану вчену раду. Спеціалізована вчена рада приймає до захисту не пізніше як через два місяці з дня подання здобувачем усіх необхідних документів кандидатську і через три місяці - докторську дисертацію.

Спеціалізована вчена рада приймає до захисту докторську дисертацію не раніше ніж через два місяці, а кандидатську - не раніше ніж через місяць з дня розсилання виготовлювачами обов'язкових примірників видань, в яких опубліковано праці здобувача, що відображають основні результати дисертації.

Спеціалізовані вчені ради призначають для захисту дисертації офіційних опонентів з числа компетентних вчених із спеціальності, за якою подано дисертацію таким чином, щоб забезпечити незалежність експертизи.

Для розгляду докторської дисертації призначають трьох офіційних опонентів - докторів наук, причому тільки один з них може бути членом спеціалізованої вченої ради, де відбувається захист, або співробітником установи, в якій створено спеціалізовану вчену раду.

Для розгляду кандидатської дисертації призначають двох офіційних опонентів, з яких один повинен бути доктором наук, а другий - доктором або кандидатом наук, причому тільки один з них може бути членом спеціалізованої вченої ради, де відбувається захист, або співробітником установи, в якій створено цю спеціалізовану вчену раду.

Офіційний опонент на основі вивчення підготовленої дисертації та праць, опублікованих за темою дисертації, подає до спеціалізованої вченої ради відзив, оформлений відповідно до вимог ВАК.

Після прийняття дисертації до захисту, призначення офіційних опонентів спеціалізована вчена рада надсилає до ВАК повідомлення про захист дисертації.

Повідомлення про захист докторських і кандидатських дисертацій публікуються відповідно у Бюлетені Вищої атестаційної комісії України і додатку до цього бюлетеня - Науковий світ.

Захист докторської дисертації можна проводити не раніше як через два місяці, а кандидатської - не раніше як через місяць після опублікування праць здобувача, які відображають основні наукові результати дисертації.

Прилюдний захист дисертації відбувається на засіданні спеціалізованої вченої ради, яке вважається правомочним, якщо в його проведенні взяло участь щонайменше дві третини її складу, а також за умови обов'язкової участі щонайменше чотирьох докторів наук з кожної спеціальності докторської дисертації і щонайменше трьох докторів наук з спеціальності кандидатської дисертації.

Рішення спеціалізованої вченої ради щодо присудження наукового ступеня вважають позитивним, якщо за нього проголосувало щонайменше три чверті членів ради, які брали участь у засіданні.

Прилюдний захист дисертації повинен мати характер наукової дискусії, в якій зобов'язані взяти участь усі присутні на захисті члени спеціалізованої вченої ради - доктори наук з кожної спеціальності, за якими подано дисертацію.

Свій виступ доповідач може подавати у формі читання тексту. Доповідь починається із звертання: „Шановний пане голово! Шановні члени спеціалізованої вченої ради! Панове.”. Далі здобувач коротко викладає сутність наукової проблеми і стан питання, обґрунтовує актуальність наукової проблеми, показує її зв'язок з плановими науково-дослідними роботами, викладає мету наукових досліджень.

Далі викладається зміст роботи, де особливу увагу приділяють особисто отриманим автором результатам (що саме запропоновано, узагальнено, одержано, рекомендовано тощо), обґрунтовується їх достовірність, підкреслюється значущість цих результатів.

У прикінцевій частині доповіді викладаються основні результати та висновки дисертації, їх реалізація і шляхи подальшого використання цих результатів.

Свій виступ треба зосередити на нових теоретичних і прикладних положеннях розроблених особисто автором дисертації. Обґрунтовуючи їх під час виступу використовують додаткові графічні матеріали (для кандидатських - 10-12 одиниць, докторської - 16-18).

Мова здобувача повинна бути ясною, граматично правильною та впевненою. Здобувач мусить зробити доповідь науковою, добре аргументованою, а отже, зрозумілою широкій аудиторії спеціалістів. Мислення і мовлення повинно бути виразним. Слід використовувати прості слова і прості розповідні речення, підкреслювати ключові слова.

Після завершення доповіді здобувачу задають запитання. Відповідати на запитання членів ради та присутніх у залі слід тільки за суттю справи. Перед тим, як відповідати на запитання, необхідно уважно його вислухати до кінця і за можливості записати. Після відповідей на них відбувається дискусія, в якій беруть участь офіційні і неофіційні опоненти.

По завершенні дискусії здобувачеві надається заключне слово, в якому він висловлює свої висновки щодо результатів обговорення його дисертації і за потреби відповідає на запитання, які виникли в ході дискусії.

Після закінчення захисту дисертації спеціалізована вчена рада проводить таємне голосування щодо присудження наукового ступеня. Для цього Голова Ради створює лічільну комісію для таємного голосування. Вона оголошує протокол результатів голосування і відкритим голосуванням простою більшістю голосів він затверджується.

В кінці процедури захисту спецрада затверджує висновок. Проект висновку складає комісія у складі 3-х осіб, яка вивчала роботу на стадії її попереднього розгляду і представляла роботу спеціалізованій вченій раді під час прийому її до захисту. Він повинен бути чітким, конкретним і відображати такі моменти: остаточне рішення ради щодо присудження наукового ступеня; констатація того, що дисертація є завершеною науково-дослідною роботою, виконаною в рамках певної проблеми або наукового напрямку; актуальність теми і отримані результати; найбільш суттєві наукові результати, отримані особисто здобувачем і їх новизна; обґрунтованість і достовірність отриманих наукових результатів; практичне та наукове значення результатів із зазначенням, що конкретно вони дадуть при використанні; ступінь впровадження результатів роботи на момент її захисту; рекомендації щодо використання результатів; оцінка мови і стилю дисертації; відповідність дисертації вимогам ВАКУ.

Після прийняття висновку голова повідомляє про присудження наукового ступеня і закриває засідання.

За результатами захисту оформляють атестаційну справу відповідно до вимог ВАК (в паперовому і електронному варіантах). Атестаційну справу подають до ВАК і там вона розглядається на предмет затвердження. Документом, що засвідчує присудження наукового ступеня є диплом. Дипломи доктора, кандидата наук видає ВАК.

Контрольні запитання

1. Якими нормативними документами регулюється підготовка науково-педагогічних та наукових кадрів?

2. Назвіть органи, що здійснюють регулювання підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів в Україні.

3. Назвіть основні форми підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

4. Які документи необхідно подати на ім'я керівника вищого навчального закладу, наукової установи вступникам до аспірантури або докторантури?

5. Що передбачає індивідуальний план роботи аспіранта?

6. Яким нормативним документом затверджено вимоги до дисертації та авторефератів дисертацій?

7. Які документи необхідно подати спеціалізованій вченій раді для попереднього розгляду дисертації?

8. Яка структура дисертації?

9. Якими нормативними документами регламентовано процедуру публічного захисту дисертації?

10. Який документ засвідчує присудження наукового ступеня?

11. Якими нормативними документами регулюється підготовка науково-педагогічних та наукових кадрів в Україні?

12. У чому полягає мета та завдання системи планування та організації підготовки наукових кадрів у ВНЗ ?

13. Назвіть основні форми підготовки наукових і науково-педадогічних працівників.

14. Які наукові ступені існують в Україні?

15. З чого починається планування науково-дослідної роботи студентів i acпipaнтів?

16. Назвіть органи, що здійснюють регулювання підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів в Україні.

17. Які функції виконує МОН?

18. Перелічіть повноваження ВАК України.

19. Де і за якою процедурою присуджують наукові ступені?

20. Чим відрізняється науковий ступінь від наукового звання?

Тема 10. Економіко-статистичні методи в наукових дослідженнях

План

1. Вступ

2. Загальні принципи застосування економіко-статистичних методів в наукових дослідженнях

3. Методи аналізу стану та динаміки явищ і процесів

4. Методи факторного аналізу

5. Методи прогнозування та оптимізації

1. Вступ

Практика свідчить, що при написанні наукових робіт багато хто потребує використання економіко-статистичних методів, і виникають труднощі у їх застосуванні. Дана тема, матеріали якої повністю відповідають науковим здобуткам статистики, аналізу та економічної теорії, є спробою комплексного висвітлення сучасних базових основ та вимог до застосування економіко-статистичних методів у наукових дослідженнях. Тому висвітлений матеріал буде корисним усім тим, хто займається, або хоче в майбутньому займатись науковою діяльністю, а також всім тим, хто хоче ознайомитись з базовим матеріалом про економіко-статистичні методи для подальшого їх використання. Вони дізнаються: про різні методи та способи таких досліджень, їх моделі, умови застосування того чи іншого способу і інше. Дана тема є більш статистичною, але в сучасних умовах розвитку науково-дослідної діяльності, в наукових дослідженнях слід обов'язково проводити аналіз, використовуючи вищевказані методи.

Основними ключовими словами при вивченні теми є: метод наукової абстракції, економіко-статистичний аналіз, статистичний показник, динамічний ряд, факторні моделі, екстраполяцією тренду, рівень ряду, тренд, періодом упередження, сезонні коливання.

2. Загальні принципи застосування економіко-статистичних методів в наукових дослідженнях

Аналіз - це метод наукового дослідження об'єкта шляхом розгляду його окремих сторін та складових частин.

...