Формування системи вищої освіти в Росії

Размещено на http://allbest.ru

1. Формування системи вищої освіти в Росії

Проте, на нашу думку, перш за все, варто кілька слів присвятити процесу виникнення освітніх закладів у Росії. З історичних причин найстаріші заклади освіти Росії з'явилися у народів периферії імперії, а перші школи на території метрополії датуються Х-ХІ сторіччями (Псков і Новгород). Лише в 1687р. у Москві постав заклад вищої освіти - Слов'яно-греко-латинська академія. Потужний розвиток вищої освіти завдяки запрошенню великої кількості викладачів і науковців з Європи припадає на час царювання Петра І, коли за короткий період (1701-1716) виникло кілька вищих навчальних закладів (медичних, пушкарських, навігаційних, морських, інженерних тощо). Московський університет, що істотно випереджає інші університети країни, був організований зусиллями М. Ломоносова в 1755 p.

Централізовану багаторівневу систему освіти в Росії було створено у XIX сторіччі, а її реформування та розширення припало на його другу половину і початок XX ст., коли в різних містах імперії виникло понад сто класичних і технічних університетів, закладів інших профілів (військових і педагогічних інститутів тощо).

Перші два десятиріччя після Другої світової війни вища освіта в Росії входила у трійку кращих у світі як за рівнем охоплення молоді, так і за змістом та якістю навчання. Як вважає Кремень, головні недоліки радянської системи освіти пов'язані з поєднанням надмірної централізації з екстремістською ідеологією та з «залишковим» фінансуванням освіти і неувагою до підтримки викладачів усіх рівнів.

З моменту проголошення своєї незалежності у серпні 1991 р. Росія проголосила демократизацію і деполітизацію головним напрямом освітньої політики, досягнувши па цьому шляху очевидних успіхів у швидкому розвитку недержавного сектора освіти, значних змін у структурі рівнів освіти, спрямованих на ліквідацію успадкованих недоліків і наближення якості та змісту освіти до визнаних світових і європейських стандартів.

На сьогодні в Росії налічується 541 цивільний і 89 військових ВНЗ; у недержавному секторі приватних і муніципальних ліцензованих закладів - 225 університетів, академій, інститутів, коледжів, тому загальна кількість студентів у Росії перевищила 3 млн. з навчанням за 89 напрямами і понад 400 спеціальностями. Що ж до кількості російських студентів, які як і ми навчаються за спеціальністю “Юриспруденція”, то їх налічується 73 220 осіб.

2. Право громадян на освіту

Право громадян на освіту, як і належить, законодавчо закріплено в Конституції Російської Федерації і регулюється в даний час Законом Російської Федерації “Про освіту”, прийнятим Державною думою в 1992 р. (зі змінами і доповненнями 1996 р.), “Федеральною програмою розвитку освіти на 2000-2005 рр.”, затвердженою Державною думою 15 березня 2000р., Федеральною цільовою програмою “Розвитку єдиного освітнього інформаційного середовища на 2001-2005 рр.” і цілим рядом інших нормативних документів (Федеральним законом “Про вищу і післявузівську професійну освіту”, “Національна доктрина освіти в Російській Федерації до 2025 р. та ін).

Нарешті, в грудні 2001 р. в ролі базового документа, який визначає напрямок реформ в цій сфері, Урядом Російської Федерації була схвалена “Концепція модернізації російської освіти на період до 2010 р.”.

В розділі нових вимог до освіти вище зазначеної Концепції читаємо: “Необхідно повсюдно забезпечити рівний доступ молодих людей до повноцінної якісної освіти у відповідності з їх інтересами і нахилами, незалежно від матеріального достатку місця проживання, національної приналежності і стану здоров'я.

Що ж до України, то ст.53 Конституції України також говорить: ”Кожен має право на освіту”.

На думку М. Логвінової та В. Кафарського, право на освіту в Україні гарантується і забезпечується:

- Розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на різних формах власності;

- Відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадян;

- Різними формами навчання очною, заочною, вечірньою, екстернатом, педагогічним патронажем.

В ст.1 Закону України “Про вищу освіту” дається тлумачення терміну “вища освіта”: “Вища освіта рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації”.

Головними завданнями вищого навчального закладу є:

- здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти;

- здійснення наукової і науково-технічної (для вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації), творчої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності;

- забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

- здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитованих вищих навчальних закладах третього та четвертого рівнів акредитації;

- вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників;

- забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України ; підвищення освітньо-культурного рівня громадян.

3. Організація навчального процесу у ВНЗ Російської Федерації

Для отримання права навчатися у ВНЗ Росії необхідно мати атестат за 11-річну загальноосвітню школу чи диплом середніх проф- і техшкіл, еквівалентний у доступі до вищої освіти шкільному атестату. Абсолютна більшість молоді складає конкурсні вступні іспити, програми яких встановлює Міністерство освіти з огляду на зміст предметів середньої школи і вимоги вищої освіти до рівня знань вступників. Університети та інші ВНЗ достатньо автономні у проведенні вступних екзаменів (форма, кількість, введення додаткових дисциплін, час тощо) і в деталях відбору абітурієнтів. Переважно, переможці предметних олімпіад високого рівня (міжнародних і всеросійських) зараховуються в заклад за їхнім вибором без іспитів, медалісти складають один вступний екзамен (менше, ніж решта конкурентів) або проходять лише співбесіду.

Ст. 44 Закону України “Про вищу освіту” говорить, що прийом осіб на навчання до вищих навчальних закладів здійснюється на конкурсній основі відповідно до їх здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел його фінансування. Умови конкурсу мають забезпечувати дотримання прав громадян у галузі освіти. Правила прийому на навчання до вищого навчального закладу затверджуються його керівником за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Доступ на вищі рівні навчання у ВНЗ також конкурсний, зазвичай, зі вступними екзаменами чи з іншими формами відбору (програми магістра, докторські студії і т. ін.).

Як і в середній освіті, навчальний рік у ВНЗ розпочинається 1 вересня, поділяється на два семестри (або 3 в окремих закладах) і триває до червня з невеликими перервами на свята і між двома семестрами. Тижневе навантаження на студента встановлено на рівні 52-54 год., з яких до 24 припадає на аудиторні заняття; серед них домінують лекції. Крім лекцій використовуються активніші форми занять - різні види семінарів, практичні та лабораторні роботи, практика на виробництві тощо. Для самостійної роботи студенти мають недостатню кількість засобів і можливостей, оскільки сучасний обсяг державного бюджету є недостатнім. Для фінансування вищої освіти застосовуються методи самофінансування типу зарахування частини студентів з оплатою за навчання, залучення коштів приватних структур і спонсорів, отримання закордонної допомоги, наприклад, проекти Фонду Сороса (100 млн. USD) для залучення ВНЗ Росії до Інтернету.

Опрацювання важливих дисциплін закінчується екзаменом чи якимось із видів тестування. Система оцінювання: найвища оцінка - 5 (відмінно), 4 (добре), 3 (задовільно), якої достатньо для зарахування дисципліни, 2 (незадовільно), отримання якої не дає змогу продовжувати навчання. Менш істотні дисципліни можуть оцінюватися за двобальною шкалою: «зараховано» (викладач вважає, що студент загалом виконав вимоги) і «не зараховано» (робота студента незадовільна, предмет має бути повтореним чи вивченим самостійно). Започатковано експерименти з рейтинговим оцінюванням і модульними навчальними планами. Подібні процеси сьогодні відбуваються і в українських ВНЗ, зокрема, і в Прикарпатському Національному університеті ім. В. Стефаника, в якому ми і навчаємося.

Проте, повернемося до російських ВНЗ. Радянська однолінійна структура навчання у ВНЗ передбачала студії упродовж 5 років (6 - для медичних спеціальностей) без проміжних стадій, державні екзамени, написання і захист дипломної роботи з отриманням (у разі успіху) документа з назвою «диплом спеціаліста», який мав і академічний (давав право вступу на докторські студії), і професійний (право виконувати певну роботу) кваліфікаційний зміст. П'ятирічні програми підготовки спеціалістів залишаються перехідною формою організації навчання у ВНЗ.

Нова структура запроваджена вже половиною ВНЗ і передбачає дворічну базову вищу освіту (30% часу на природничі дисципліни і математику, 25% - на гуманітарні) з отриманням проміжного сертифіката про неповну вищу освіту і можливістю часткової зміни напряму навчання на другому циклі тривалістю 2 роки й отриманням кваліфікації «бакалавр», програми якої містять середню кількість дисциплін спеціалізації. Якщо останніх більше, то присвоюється кваліфікація «спеціаліст».

Кращі студенти можуть продовжити навчання і стати магістрами, при цьому тривалість вищої освіти - не менше 6 років, (в Україні існує можливість отримати ступінь магістра і за 5-річний строк навчання) що відкриє їм шлях до докторських студій, або отримати кваліфікацію «спеціаліста з розширеною освітою» (тривалість навчання 5 і більше років).

Заключний етап російської освіти (аспірантура) триває 2-3 роки під наглядом наукового керівника і включає виконання самостійних досліджень, написання і захист дисертаційної роботи визначеного рівня та обсягу. Триває дискусія про доцільність збереження старого звання «кандидат наук» або переходу на міжнародне - «доктор філософії» (PhD). Триваліша наукова робота та узагальнення її наслідків у більшій за обсягом дисертації зі складнішою процедурою захисту приводить до найвищого наукового звання «доктор наук» з широкими правами на особисту автономію у дослідженнях і отримання вищих посад у науковій ієрархії.

С. 44 Закону України “Про вищу освіту в Україні” визначає, що в Україні науковими ступенями є: кандидат наук та доктор наук. Наукові ступені присуджують спеціалізовані вчені ради на підставі прилюдного захисту дисертацій. Рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів затверджуються Вищою атестаційною комісією України.

Професорсько-викладацький склад ВНЗ.

Фахівці всіх країн наголошують на тому, що дуже важливим гарантом якості освіти є наявність кваліфікованого професорсько-викладацького складу.

До складу навчального персоналу ВНЗ Росії входять чотири категорії викладачів: професори, доценти, старші викладачі, асистенти. Для отримання вченого звання «професор» і відповідного диплома необхідно мати науковий ступінь «доктор наук» (у виняткових випадках за наявності визнаного наукового доробку і тривалого успішного викладання достатньо диплома кандидата наук). Професор має керувати кафедрою чи напрямом наукових досліджень і викладати якийсь профілюючий курс (дисципліну). Доцент-кандидат наук повинен читати лекції і керувати науковою роботою. Старший викладач має право читати лекції і вести інші види занять, асистент для читання лекцій повинен отримувати дозвіл керівництва факультету. Усі викладацькі посади заміщуються за конкурсом. Останнім часом відбуваються експерименти щодо контрактного зарахування.

Аудиторне навчальне навантаження викладачів у Росії істотно перевищує стандарти розвинених країн, коливаючись від 200-300 годин для професорів до 800-900 для асистентів. В Україні максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників також не може перевищувати 900 годин на навчальний рік. Максимальне навчальне навантаження педагогічних працівників не може перевищувати 720 годин на навчальний рік.

Заради порівняння варто зазначити, що в нашій державі основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації є: асистент; викладач; старший викладач; директор бібліотеки; науковий працівник бібліотеки; доцент; професор; завідуючий кафедрою; декан; проректор; ректор.

Відповідно до ст.54 Закону України “Про освіту”, педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов'язки. Педагогічну діяльність у навчальних закладах здійснюють педагогічні працівники, у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації та закладах післядипломної освіти науково-педагогічні працівники.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

На посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури. Статутом вищого навчального закладу може бути встановлено додаткові вимоги до осіб, які приймаються на посади науково-педагогічних працівників.

Педагогічні працівники призначаються на посаду керівником вищого навчального закладу. Педагогічні працівники кожні п'ять років проходять атестацію. За результатами атестації визначається відповідність працівників займаній посаді, присвоюються категорії, педагогічні звання. Позитивне рішення атестаційної комісії може бути підставою для підвищення за посадою, а негативне підставою для звільнення педагогічного працівника з посади у порядку, встановленому законодавством. Порядок атестації педагогічних працівників встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки. Перелік кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, порядок їх присвоєння визначаються Кабінетом Міністрів України.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на:

- захист професійної честі, гідності;

- вільний вибір форм, методів, засобів навчання, виявлення педагогічної ініціативи;

- індивідуальну педагогічну діяльність;

- участь у громадському самоврядуванні;

- користування подовженою оплачуваною відпусткою;

- забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального і кооперативного будівництва;

- придбання для працюючих у сільській місцевості основних продуктів харчування за цінами, встановленими для працівників сільського господарства;

- одержання службового житла;

- підвищення кваліфікації, перепідготовку, вільний вибір змісту, програм, форм навчання, навчальних закладів, установ та організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані:

- постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

- забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами навчальних програм на рівні обов'язкових вимог щодо змісту, рівня та обсягу освіти, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів;

- настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;

- виховувати у дітей та молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни;

- готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

- додержувати педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

- захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Отже, як слушно зауважує Топорнин Б.Н., головним і визначаючим критерієм якісної освіти були і залишаються педагоги високої кваліфікації. Якщо вони є, студенти отримають хороші знання, вміння ними оперувати, будуть рости своїй професії.

освіта навчальний викладацький

4. Основні напрямки реформування вищої освіти

Г. Забелина в своїй статті “Реформа образования в России” виділяє такі конкретні заходи по підтримці системи освіти:

- Забезпечення безкоштовного користування учнями і студентами фондами державних, муніципальних і навчальних бібліотек;

- Введення адресних цільових виплат для малозабезпечених студентів;

- Створення системи державного освітнього кредитування і надання субсидій на отриману освіту;

- Послідовне збільшення сумарної величини академічної і соціальної стипендії і доведення її до рівня прожиткового мінімуму;

- Створення ефективної державно-громадської системи експертизи і контролю якості навчальної літератури.

Система фінансування професійної і вищої школи буде будуватися за принципом “гроші йдуть за студентом і учнем”, тобто:

- Фінансуватись буде не сам навчальний заклад, а його програми;

- Нормативи бюджетного фінансування будуть залежати від обєктивної вартості підготовки спеціаліста з даної професії;

- Студентам, які поступили у ВНЗи по результатах єдиного державного екзамену, будуть встановлюватись державні іменні фінансові зобов'язання, в залежності від результатів здачі екзамену. На підготовку більш успішного студента держава буде виділяти більше грошей, ніж на менш успішного.

На думку Ф.Г. Зіятдінової, в державах, де враховується пріоритетне значення освіти, в цю сферу направляються необхідні фінансові ресурси. В результаті підтримки і впровадження ефективної системи освіти розвинуті країни отримують до 40% валового національного продукту. Найбільш швидко окуповуються саме інвестиції в освіту: 1 долар, вкладений в освіту, дає не менше 3-6 доларів прибутку.

Вище наведені показники свідчать про те, що освітня сфера є також надзвичайно привабливою в інвестиційному сенсі, а також надприбутковою.

Звичайно, вища освіта в Російській Федерації має велику кількість проблем. Проте, на думку Ф.Г. Зиятдинової, російським орієнтиром, стратегічною ціллю освітньої політики повинно стати надання всім групам населення можливостей здобувати кваліфікацію в суспільстві з “включеною культурою навчання”, а не рухатися і дальше по шляху звуження освітніх можливостей для більшості населення.

Освітня система не повинна бути поділена на два сектори: для “еліти” і для “решти”. Тільки після подолання цього негативного явища можливим є впровадження інших освітніх реформ та змін в системі освіти, а також повного приєднання вищої освіти Російської федерації до Болонського процесу.

Размещено на Allbest.ru