Основні принципи навчання та дидактичні правила їх реалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Основні принципи навчання та дидактичні правила їх реалізації



Вступ

Актуальність роботи. Закономірності навчання є лише теоретичною основою для розробки й удосконалення уроку. Практичні настанови закріплені у принципах навчання, а реалізуються через дидактичні правила.

Правила що їх об'єднують принципи і що випливають з принципів, досить багато. Вони залежать здебільшого від конкретних методик викладання, подання матеріалу, а їх використання - від компетентності, порядності та ерудиції вчителя, рівнів розумового та емоційного розвитку учнів, використовуваних засобів навчання.

На сьогоднішній день для роботи у загальноосвітніх навчальних закладах широко впроваджуються принципи навчання. До них включається принцип всестороннього розвитку особистості школяра в процесі навчання, науковості і посильної трудності, свідомості й творчої активності учнів при керівній ролі вчителя, наочності навчання і розвитку творчого мислення, систематичності, зв'язку навчання з життям, переходу від навчання до самоосвіти.

Метою роботи є дослідження основних принципів навчання та дидактичних правил їх реалізації. Для досягнення даної мети потрібно виконати наступні завдання:

— розглянути особливні принципи навчання;

— ознайомитися із класифікацією принципів навчання та виховання;

— дослідити дидактичні правила реалізації.

Предметом дослідження є принципи навчання та дидактичні правила їх реалізації.

Об'єктом дослідження є навчання, як головна складова навчального процесу.

1. Особливні принципи навчання

Закономірності і принципи - це системо твірні дидактичні категорії, які відображають цілісність педагогічного процесу. Вони тісно зв'язані з основними компонентами навчального процесу: цілями і завданнями навчання, змістом і формами його реалізації, методами і засобами, стимулюванням і результативністю навчання. Що дає для вчителя знання закономірностей і принципів навчання? Якщо педагог усвідомлює, яким чином зв'язані між собою дидактичні поняття, компоненти, як вони детерміновані і яким законам підкоряються, то це розширює поле його діяльності і можливості ефективно керувати цим процесом. Як відомо, навчальний процес є соціальним процесом, якому притаманні специфічні закономірні зв'язки. Їх особливість полягає в тому, що ці закономірності проявляються не «всліпу», що вони протікають не з природною послідовністю, а реалізуються чи здійснюються через свідому діяльність суспільних, колективних чи індивідуальних суб'єктів. Закономірності - суттєві, необхідні зв'язки між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв'язки внутрішнього характеру (між метою і змістом, формами). Основний напрямок дослідження дидактичних закономірностей - відношення між власне дидактичними процесами і процесами формування особистості. Досить складно розкрити структуру переплетення дидактичних закономірностей в їх соціальному, психологічному та інших аспектах, оскільки всі соціально важливі процеси впливають на навчання (в якості детермінантів, механізмів перетворення, регулювання тощо). Зв'язки між будь-якими явищами існують як зовнішні, так і внутрішні. Навчання здійснюється в тісному взаємозв'язку з усіма соціальними процесами. Воно безпосередньо і постійно залежить від рівня розвитку суспільства. Це відображено у закономірності обумовленості: протікання і результати процесу навчання залежать від потреб суспільства і особистості, матеріально-технічних та економічних можливостей, умов протікання процесу (морально-психологічних, санітарно-гігієнічних, естетичних та інших). Таким чином, ефективна організація навчання вимагає враховувати потреби розвитку країни, ініціативи і творчості людей. Ця закономірність навчального процесу обумовлена його зовнішніми зв'язками. Зв'язки також існують всередині процесу навчання (між основними його суб'єктами і компонентами).

Єдність викладання і учіння. Вони утворюють основне дидактичне відношення, «клітину» навчального процесу. Викладання спрямоване на «перетворення» змісту навчання у зміст свідомості, у властивості особистості. Діяльність вчителя (викладання) визначається об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних факторів належать: цілі навчання, умови його організації, засоби навчання і матеріально-технічне забезпечення, об'єм часу. Серед суб'єктивних факторів називають: педагогічні і дидактичні можливості вчителя, ступінь його майстерності, стиль викладання, комунікативні здібності та інші. Основною характеристикою діяльності вчителя є його керівна роль у процесі навчання. Формування особистості здійснюється в основному через учіння (діяльність учня). Позиція учня в процесі навчання характеризується одночасно позиціями суб'єкта і об'єкта.

Взаємозалежність процесів навчання, виховання і розвитку. Навчання і виховання відіграють вирішальну роль в розвитку особистості; навчання і виховання «йдуть» попереду розвитку, вони визначають його. Навчання повинно створювати зону найближчого розвитку дитини. Без навчання практично неможливо здійснювати виховання: знання певних норм моралі, поведінки допомагає результативно навчатися. 3. Взаємозалежність навчання і реальних навчальних можливостей учнів. Кожний вік має свої специфічні характерні риси, знаючи їх, вчитель відбирає засоби, форми і методи навчання, щоб вони відповідали віковим особливостям учнів. Для дітей молодшого шкільного віку характерним є:

- нестійка увага, імпульсивність, швидке стомлювання;

- безпосередній прояв емоцій, відкритість, довіра до вчителя, наслідування. [3]

Це потребує застосування в навчальному процесі пізнавальних ігор, урізноманітнення методів і форм організації пізнавальної діяльності. Для учнів підліткового віку характерним є: активність і самодіяльність, стремління до дорослості. Інтереси школярів стають більш стійкими; в них спостерігається стремління до певної галузі знань і професій; учні цікавляться моральними проблемами, прагнуть до самостійності, а тому не сприймають настанов, нотацій; їх хвилює громадська думка. [2] Педагогу слід проявляти педагогічний такт, підкреслену увагу до інтересів своїх вихованців. Учні старшого шкільного віку більш чітко визначають свої життєві і професійні плани. Для них характерна підвищена незалежність у вчинках і судженнях, практичність по відношенню до оточуючих. Вони краще керують своїми емоціями. Ефективність навчання закономірно залежить від того, наскільки педагогу вдалося забезпечити єдність своїх дій з діями учнів, наскільки педагогічний вплив резонує (знаходить відгук) з активністю дітей. Якщо ця активність (вчителя і учня) співпадає - має місце явище «педагогічного резонансу «. Таким чином, навчання ефективне тоді, коли воно стимулює активність, самостійність учнів, потребу у самоосвіті.

Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання. Навчальний процес починається з проектування його цілей і завдань. Цілі і завдання визначають всі наступні компоненти процесу - засоби навчання, форми і методи. Зміст навчального матеріалу повинен забезпечувати повноту рішення поставлених завдань. Зміст навчального матеріалу впливає на вибір методів, форм і технічних засобів навчання.

Закономірності процесу навчання враховують і закономірності пізнавального розвитку особистості:

- Засвоєння знань здійснюється лише в активній пізнавальній та практичній діяльності особистості (С.Л. Рубінштейн).

- Вищі психічні функції (абстрактно-логічне мислення, довільна пам'ять, воля, мовлення та ін.) виникають спочатку як форма взаємодії, співробітництва з іншими людьми і лише згодом вони стають внутрішніми індивідуальними функціями самої особистості (Л.С. Виготський).

- Пізнавальний розвиток - це послідовний процес закономірної зміни стадій, кожна з яких ґрунтується на попередній і виступає основою для наступної (Ж. Піаже).

- Пізнавальний розвиток здійснюється тоді, коли знання особистості вступають у протиріччя з її практичним і пізнавальним досвідом (Ж. Піаже).

- Відсоток збереження навчального матеріалу обернено пропорційний його обсягові (Г. Еббінгауз).

- Відкриття внутрішньої структури, закономірності в організації знань сприяє кращому їх осмисленню і запам'ятовуванню (Дж. Брунер).

Таким чином, переплетення дидактичних закономірностей в їх соціальному, психологічному та інших аспектах, всі соціально важливі процеси, що впливають на навчання (в якості детермінантів, механізмів перетворення, регулювання тощо).

2. Класифікація принципів навчання та виховання

Ефетивність принципів навчання залежить від знання їх суті класифікацій, уміння розробляти раціональні способи їх реалізації. У педагогічній літературі висвітлюються декілька класифікацій дидактичних принципів. Їх обгрунтування і трактовка обумовлені зміною парадигм освіти, навчання і виховання підростаючого покоління на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, умов функціонування та розвитку системи освіти, проблем і перспективи наукових досліджень, потребвимог практики

В основу класифікацій принципів навчання вченими-дидактами покладені ті ідеї та наукові підходи, які стали предметом їх фундаментального дослідження На основі ідеї оптимізації навчально-виховного процесу Ю К Бабанський дав таку класифікацію принципів навчання принцип науковості, зв'язку навчання з життям, послідовності, стимулювання позитивного ставлення учнів до учіння свідомості, активності у навчанні при керівній ролі педагога, наочності, оптимального поєднання фронтальних, групових і індивідуальних форм організації навчального процесу; створення сприятливих умов для ефективного навчання, оперативний контроль за ходом засвоєння учнями знань, умінь, навичок спеціального та загальнонавчального характеру, міцності результатів навчального процесу.

Вітчизняні дидакти В.О. Оніщук та Паламарчук в основу класифікації принципів навчання поклали ідею забезпечення єдності освітньої, виховної та розвивальної функцій навчання. Вони запропонували таку класифікацію принципів навчання: принцип виховуючого навчання, розвивального навчання, науковості, зв'язку теорії з практикою, навчання з житгям, наочності, доступності, систематичності і послідовності. самостійності й активності учнів у навчанні, цілеспрямованості і мотивації, індивідуального підходу до учнів, оптимізації навчального процесу.

У практиці роботи загальноосвітніх навчальних закладів широко впроваджуються й інші класифікації принципів навчання. До них відноситься класифікаціям. М Скаткіна, яка включає принцип всестороннього розвитку особистості школяра в процесі навчання, науковості і посильної трудності, свідомості й творчої активності учнів при керівній ролі вчителя, наочності навчання і розвитку творчого мислення, систематичності, зв'язку навчання з життям, переходу від навчання до самоосвіти, міцності результатів навчання і розвитку пізнавальних сил учнів, колективного характеру навчання і врахування індивідуальних особливостей учнів, позитивного емоційного фону навчання. [9]

І.Ф. Харламов науково обґрунтував систему дидактичних закономірностей, а принципи розглядає як похідну від них. До дидактичних закономірностей він відносить: науковість і ідейно-політичну спрямованість навчання; проблемність, наочність, активність і свідомість учнів у.процесі навчання; доступність, систематичність і послідовність, циклічність навчання; єдність освітньої, розвивальної і виховної функцій навчання.

Існує низка й інших класифікацій принципів навчання, висвітлених у зарубіжній та вітчизняній психолого-педагогічній літературі. Оцінюючи їх в основному позитивно, намвидається доцільною така класифікація: принцип науковості і доступності навчання, проблемності, наочності, активності і свідомості учнів у процесі навчання, систематичності і послідовності, зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання; єдності освітньої, розвивальної і виховної функцій навчання.

Учителям та керівникам загальноосвітніх навчальних закладів необхідно бути обізнаними у питаннях існуючих класифікацій принципів навчання, вміти раціонально їх використовувати у своїй практичній діяльності. При цьому слід пам'ятати, що не всі принципи навчання реалізуються на уроці разом і рівною мірою. Як правило, серед кількох принципів, що реалізуються на уроці, виділяються один-два домінуючі. Вибір і ступінь їх реалізації об'єктивно обумовлюються метою, завданнями та змістом навчального матеріалу, що вивчається на уроці.

Учителеві необхідно знати суть кожного принципу навчання, його характерні ознаки та оптимальні шляхи реалізації. При підготовці до уроку слід проаналізувати навчальний матеріал і з'ясувати ступінь вираженості в ньому того чи іншого принципу навчання. В разі необхідності добирати чи розробляти навчальний матеріал з метою більш повної та ефективної їх реалізації на уроці. Розглянемо сутність принципів навчання і способів їх реалізації на уроці.

Згідно з розробленою концепцією системного підходу до уроку та його аналізу принципи навчання відносяться до основних компонентів дидактичного аспекту уроку. Ефективність аналізу стану їх реалізації на уроці забезпечується знанням характерних ознак кожного принципу навчання і способів їх реалізації.

Принцип науковості навчання спирається на закономірні зв'язки змісту науки та навчального предмета. Він передбачає включення в зміст навчання об'єктивних наукових фактів, понять, законів та закономірностей, теорій відповідних галузей науки, розкриття їх з позицій сучасного рівня науково-технічного прогресу. Принцип науковості навчання реалізується вчителем у конкретній навчальній ситуації з урахуванням вікових та індивідуальних пізнавальних можливостей учнів, рівня їх інтелектуального розвитку. У процесі викладання навчального предмета учні знайомляться з основними науковими ідеями, їх сутністю та соціально-практичною значущістю. В результаті у них збуджується інтерес до вивчення певної галузі науки, формується творчий підхід до розв'язку науково-практичних проблем. Формуючи в учнів наукові уявлення про оточуючий світ, учитель розкриває факти і явища оточуючого світу у взаємозв'язку та взаємообумовленості, роль науки для підвищення продуктивності праці, могутність людського розуму та його творчої сили. Принцип науковості сприяє розкриттю єдності науки, освіти та виробництва.

Способи реалізації принципу науковості навчання:

- проаналізувати програмний матеріал і виявити його науковий потенціал;

- в разі необхідності посилити науковий рівень навчального матеріалу за рахунок добору інформації з додаткових джерел чи самостійної розробки;

- забезпечити діалектичний підхід до вивчення явищ, процесів оточуючої дійсності, законів природи і розвитку суспільства;

- у процесі викладання навчального предмета, конкретної теми уроку формувати в учнів науковий світогляд, озброювати їх методами наукового пізнання і науково-пошукової діяльності;

- диференціювати та інтегрувати наукові знання в процесі навчання;

- розкривати суть та хибність антинаукових теорій, течій, ідей тощо, формувати критичне ставлення учнів до псевдонауки.

Принцип доступності навчання передбачає вибір та реалізацію змісту і методів навчання з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей учнів. Його реалізація зумовлює необхідність вибору вчителем навчального матеріалу, оптимального за обсягом, складністю і трудністю з урахуванням здібностей, інтересів та нахилів учнів. Доступність навчання ніякою мірою не означає зниження його наукового рівня. Цей принцип покликаний забезпечити оптимальність поєднання науковості і посильної трудності змісту, методів і засобів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Сфера доступності навчання може розширюватися чи звужуватися залежно від рівня навчальної підготовленості учнів. У забезпеченні доступності навчання важливу роль відіграє чіткість та логічність викладу навчального матеріалу, ясність думки, правильність і емоційність мови, використання цікавих фактів, прикладів, ілюстративного матеріалу, розкриття зв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю. Доступність навчання не допускає його спрощення, зниження темпу і ритму навчальної діяльності учнів.

Способи реалізації принципу доступності навчання:

- підготувати навчальний матеріал, доступний для сприйняття і засвоєння учнями з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей:

- забезпечити доступність форм, методів, засобів навчання, що використовуються на уроці;

- підібрати (розробити) і реалізувати диференційований навчальний матеріал з метою усунення прогалин у знаннях учнів і способах діяльності з метою переведення їх на більш високі рівні засвоєння: із зони ближнього розвитку в зону актуального розвитку;

- озброювати учнів раціональними способами діяльності і наукової організації навчальної праці;

- забезпечити відповідність загального темпу просування учнів у навчанні та індивідуальної швидкості просування в учінні окремих учнів;

- підібрати доступний та оптимальний зміст і обсяг домашнього завдання;

- визначити і використати комплекс інших принципів навчання, що сприяють успішній реалізації доступності засвоєння учнями навчального матеріалу.

Принцип наочності навчання спирається на діалектико-матеріалістичну теорію пізнання, суть якої полягає у сходженні від живого споглядання до абстрактного мислення, а від нього до практики. Реалізація принципу наочності забезпечує єдність чуттєвого і раціонального, конкретного і абстрактного, емпіричного і теоретичного. У навчальному процесі цей зв'язок здійснюється шляхом оптимального використання засобів наочності.

Наочність - це спеціально організоване в ході навчаланої діяльності використання вчителем реальних об'єктів дійсності чи їх зображень. Фізіологічна основа наочності розкрита 1.1. Павловим у його працях про взаємодію першої і другої сигнальних систем як основи людського мислення. Правильне використання різних видів наочних посібників сприяє формуванню в учнів наукових понять, явищ, процесів, законів, закономірностей та ін.; розвитку пізнавальних інтересів, мобілізації їх активності та розвитку творчості. На уроці важливо забезпечити доцільне поєднання різних засобів наочності, що діють на аналізатори дитини і забезпечують якість сприйняття і засвоєння навчального матеріалу. К.Д. Ушинський стверджував, що наочне навчання - це не тільки сприйняття учнями конкретних предметів чи їх зображень, але й використання «готових образів» - зорових, слухових та інших уявлень. Необхідна також помірність поєднання на уроці слова вчителя та наочності.

Способи реалізації принципу наочності навчання: - вибрати необхідні засоби наочності (ТЗН, таблиці, графіки, схеми, малюнки, транспаранти, комп'ютер) і раціонально використати їх на уроці з мстою оптимального розвитку слухових, зорових, тактильних та інших відчуттів учнів,

- раціонально використовувати засоби наочності для концентрації уваги учнів на основному, істотому у навчальному матеріалі,

- засобами наочності формувати і розвивати конкретне та образне мислення учнів у процесі навчання,

- забезпечити раціональне поєднання в процесі навчання різних засобів наочності (натуральні об'єкти, образотворчі, схематичні, аудіовізуальні тощо),

- забезпечити педагогічно доцільне поєднання слова вчителя і наочності.

Принцип проблемності навчання сприяє активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, формуванню їх творчих здібностей «Проблемне навчання - це особливий тип навчання, характерною рисою якого є його розвиваюча, по відношенню до творчих здібностей учнів, функція», - пише В.Т Кудрявцев. Проблемність навчання за своєю суттю є теорією розвиваючого навчання. Вона забезпечує «зближення» процесів учіння та наукового пізнання. Принцип проблемності навчання зумовлює необхідність постановки перед учнями пізнавальних проблем та завдань, створення проблемних ситуацій, які спонукають їх до пошуково-пізнавальної діяльності У процесі пошуково-пізнавальної діяльності формуються самостійність учнів, зокрема уміння бачити поставлену перед ними проблему вникнути в їх суть, окреслити низку конкретних завдань, спрямованих на й розв'язання, неординарних шляхів вирішення проблеми. Правильна постановка проблемного питання, на думку І.Ф. Харламова, виводить учнів за межі набутих знань, тобто створює протиріччя між знаннями і незнаннями, що підвищує інтерес до проблеми. Автор справедливо стверджує: «У принципі з постановки пізнавальних питань, завдань і проблем повинно починатися вивчення будь-якого нового матеріалу». Реалізація принципу проблемності навчання забезпечує розвиток мислення учнів. «Мислення, як правило, починається з проблеми чи питання, з подиву чи нерозуміння з протиріччя. Цією проблемною ситуацією визначається прилучення особистості до мислительних процесів» Мислення - це пошук нового невідомого. Творчий процес мислення спонукає учнів до перетворюючої діяльності, в результаті якої з'являється новий суспільно-значущий продукт самостійного творчого мислення

Способи реалізації принципу проблемності навчання:

- аналіз програмного матеріалу з метою визначення тих тем, які доцільно реалізувати проблемним способом,

- виділення тієї частини, блоку дози навчального матеріалу, на основі якого буде висунута проблема, поставлені проблемні питання,

- створення проблемної ситуації в процесі вивчення нового матеріалу,

- здійснення педагогічного керівництва процесом розв'язання поставленої проблеми, тобто управління пошуково-пізнавальною діяльністю учнів,

- дотримання послідовності етапів проблемного навчання як творчого процесу (постановка проблемних завдань, сприйняття і усвідомлення проблеми учнями, власне вирішення проблеми з використанням неординарних способів),

- вибір і реалізація раціональних методів і засобів, форм організації пошуково-пізнавальної діяльності учнів.

Реалізація даного принципу навчання забезпечує умови для оптимального прояву учнями пізнавальної і творчої активності в процесі засвоєння знань, вироблення умінь та навичок застосування їх у практичній діяльності. Самостійність і активність учнів значною мірою формуються в процесі виконання ними самостійної навчальної роботи, головного метою якої с розвиток їх пізнавачьних сил, здібностей, ініціативи і творчості Під активністю особистості слід розуміти, перш за все, творчу продуктивну діяльність, спрямовану на розв'язання проблемних завдань та яка проявляється у самостійному мисленні

Відрізняють чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів перший рівень - копіюючі дії учнів за заданим зразком; другий рівень - репродуктивна діяльність, спрямована на відтворення інформації про різні властивості об'єкту вивчення; третій рівень - продуктивна діяльність самостійного застосування набутих знань для розв'язання навчальних завдань; четвертий рівень - самостійна діяльність, спрямована на перенос знань при розв'язанні навчальних завдань в абсолютно нових ситуаціях. Відповідно до рівнів сформованості умінь і навичок самостійної роботи учнів виділяються чотири її типи: репродуктивна, реконструктивно-варіативна, евристична і творча.

Самостійність і активність учнів є передумовою самоосвіти та самовдосконалення. Завдання вчителя полягає в тому, щоб з'ясувати причини пасивності і інертності учнів у процесі навчання. Здійснюючи керівництво самостійною роботою учнів, учитель формує їх інтереси і потреби до самоосвіти, озброює відповідними уміннями та навичками систематично, самостійно поповнювати свої знання; збуджує інтерес учнів до певної галузі науки, техніки, культури, мистецтва; формує позитивне емоційне ставлення учнів до способів та засобів отримання знань і до процесу пізнання; розкриває роль і значення самоосвіти в житті людини, озброює способами самоосвітньої діяльності.

Особливу роль у розвитку активності учнів відіграють самостійні роботи творчого характеру, які включають рецептурні, детермінуючі та нівелюючі вказівки вчителя. Одна з важливих проблем перебудови школи - інтенсифікація навчальної роботи, пов'язана, перш за все, з рівнем активності мислення і самостійності суджень, логікою аргументації тих чи інших положень, оцінкою і узагальненням вивчених фактів, явищ, процесів.

Ефективність реалізації принципу самостійності і активності учнів залежить від вибору змісту, форм, методів і засобів навчання, що забезпечують активність сприйняття й усвідомлення учнями мети і завдань навчально-пізнавальної діяльності.

Способи реалізації принципу самостійності і активності учнів у процесі навчання:

- посилення соціально-педагогічної мотивації уміння та набуття освіти учнями;

- раціональний вибір змісту, методів, засобів навчання та форм організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів;

- максимальне включення учнів на уроці в різні види самостійної діяльності щодо оволодіння і застосування знань, умінь та навичок;

- формування в учнів умінь та навичок бачити проблему, осмислити її суть, розробляти гіпотези та знаходити раціональні шляхи її розв'язання;

- озброєння учнів навичками самостійного одержання інформації, обробки та її аналізу, використання в практичній діяльності;

- формування в учнів стійкої потреби у самоосвіті та оволодінні способами її здійснення.

Принцип систематичності і послідовності навчання передбачає формування знань, умінь та навичок учнів таким чином, щоб нові знання спиралися на раніше засвоєні і в свою чергу стали фундаментом для засвоєння наступних. Систематичність навчання означає: а) послідовно побудований на логіці науки і обумовлений віковими особливостями учнів виклад змісту навчального матеріалу; б) планомірний порядок навчання, де кожний етап спільної діяльності вчителя та учнів базується на попередніх етапах і відкриває шлях до подальшого руху вперед.

Реалізація принципу систематичності і послідовності навчання передбачає виявлення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків, формування системних знань учнів про оточуючу дійсність. Він тісно пов'язаний з наступністю в навчанні, тобто з забезпеченням послідовності і неперервності, переходу від нижчого до вищого ступеня навчання і учіння. Систематичність і послідовність повинні бути перш за все закладені у змісті, відповідних методах і засобах навчання. Систематичність учіння залежить від систематичності викладання навчального матеріалу. Тільки чітка система викладання може забезпечити свідоме сприйняття навчального матеріалу на уроці, запам'ятовування і успішне засвоєння знань. Даний принцип передбачає викладання навчального матеріалу в системі, послідовність формування умінь та навичок учнів, нарощування трудності і складності знань та способів діяльності, що формуються в процесі навчання.

У тісному взаємозв'язку.з вимогами систематичності.знань знаходиться вимога системності знань. «Системні знання - це знання, які шикуються у свідомості учнів за схемою: основні наукові поняття - основні положення теорії - наслідки - результати». Якщо учні засвоїли основні поняття, положення теорії, наслідки і вміють їх застосовувати у практичній діяльності, то можна говорити про наявність системних знань.

Принципу систематичності і послідовності слід дотримуватися в процесі контролю і самоконтролю знань, умінь та навичок учнів, підготовки й виконання домашніх завдань.

Способи реалізації принципу систематичності і послідовності навчання:

- формування знань, умінь і навичок учнів у логічній послідовності (кожен елемент навчального матеріалу логічно позв'язується з іншими, наступне спирається на попереднє, є базою для засвоєння нового, забезпечує послідовність розвитку мислення, пізнавальних сил та потенційних можливостей учнів);

- дотримання логічних зв'язків між формами і методами навчання, контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів та її результативності;

- вироблення навичок раціонального планування навчальної діяльності (побудова логічно струнких планів відповідей, написання творів, виконання лабораторних робіт, прогнозування);

- систематизація і узагальнення способів діяльності (формування в учнів мислительних прийомів порівняння, систематизації, узагальнення і абстрагування);

- координування діяльності учнів відповідно до вимог та дій учителів різних навчальних предметів;

- виявлення та реалізація міжпредметних і внутріпредметних зв'язків у процесі навчання;

- реалізація вимог до засвоєння системних знань учнів про об'єкт вивчення;

- здійснення систематичного і послідовного контролю навчальних досягнень учнів.

Отже, існує низка й інших класифікацій принципів навчання, висвітлених у зарубіжній та вітчизняній психолого-педагогічній літературі. Оцінюючи їх в основному доцільна така класифікація: принцип науковості і доступності навчання, проблемності, наочності, активності і свідомості учнів у процесі навчання, систематичності і послідовності, зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання; єдності освітньої, розвивальної і виховної функцій навчання.

навчання пізнавальний школяр дидактичний

3. Дидактичні правила реалізації

Дидактика, школознавство, теорія виховання і педагогічна психологія вперше в історії педагогічної думки знайшли у «Великій дидактиці» свій предмет і склали в сукупності особливу науку, раніше не існуючу в якості самостійної області знання. Ця наука уявлена тут цілісно: виділені цілі, задачі, зміст, психологічні чинники і передумови, методи і організаційні форми освіти, становлення і вдосконалення здібностей особи. Розв'язання цих проблем набуло статус загального і необхідного, достовірного і доведеного знання, що констатує закони і, у свою чергу, грунтується на їхній непохитності. «Велика дидактика» - грандіозна система, цілісна теорія укупі з її обгрунтуванням («філософією виховання»).

1) принцип свідомості і активності;

2) принцип наочності;

3) принцип поступовості і систематичності знань;

4) принцип вправ і міцного оволодіння знаннями і навиками.

а.) Принцип свідомості і активності

Цей принцип припускає такий характер навчання, коли вчаться не пасивно, шляхом зубріння і механічних вправ, а усвідомлено, глибоко і грунтовно засвоюють знання і навики. Там, де відсутня свідомість, навчання ведеться догматично і в знанні панує формалізм. В теорії дидактики було викрито пануючий протягом багатьох сторіч догматизм, як схоластична школа вбивала у молоді всяку творчу здатність і закривала їй шлях до прогресу. В своїй праці «Про вигнання з шкіл відсталості» розкривається причини ліні і дає ряд вказівок про те, як її викоренити.

Вважається, що «відсталість є огида до праці в з'єднанні з лінощами». З нею зв'язані:

1) побіжність від роботи і ухилення від робіт, що задаються;

2) мляве, холодне, поверхневе і байдуже виконання їх;

3) повільність і припинення вже початих робіт».

Лінь вчитися у учнів, виражається в тому, що вони не думають, як би набути самим собі світло істинної і повної освіти, і ще менш того не приймають на себе працю, потрібну для досягнення такої освіти». Коменський вважав, що виганяти лінь потрібно працею.

Виховання активності і самостійності є самою найважливішою задачею: «Щоб все робилося за допомогою теорії, практики і застосування, і притому так, щоб кожний учень вивчав сам, власними відчуттями, пробував все вимовляти і робити і починав все застосовувати.» В своїх учнів я завжди розвиваю самостійність в спостереженні, в мові, в практиці і в застосуванні, як єдиної основи для досягнення міцного знання, чесноти, і нарешті, блаженства».

б.) Принцип наочності

Принцип наочності навчання припускає перш за все засвоєння знань шляхом безпосередніх спостережень над предметами і явищами, шляхом їхнього плотського сприйняття. Наочність Коменський вважає золотим правилом навчання.

В основі вчення про наочність лежить сенсуалістично - матеріалістична гносеологія. Для обгрунтування наочності Коменський багато раз приводив одну фразу: «Нічого не може не бути в свідомості, що наперед не було дано у відчутті».

Визначають наочність і її значення таким чином:

1) «Якщо ми бажаємо прищепити учням істинне і міцне знання речей взагалі, потрібно навчати всьому через особисте спостереження і плотський доказ».

2) «Тому школи винні надавати все власним відчуттям вчитися так, щоб вони самі бачили, чули, відчували, нюхали, куштували все, що вони можуть і повинні бачити, чути і т.д., вони позбавлять, таким чином, людську природу від нескінченних неясностей і галюцинацій…»

3) То, що потрібно знати про речі, повинно «викладатися за допомогою самих речей, тобто має, наскільки можливо, виставлятися для споглядання, дотику, слухання, нюху і т. п., самими речами, або замінюватись їх зображеннями».

4) «Хто сам одного дня уважно спостерігав анатомію людського тіла, той зрозуміє і запам'ятає все вірніше, ніж якщо він прочитає найобємніші пояснення, і не бачив всього цього людськими очима.»

Отже, дидактика - наука уявлена тут цілісно: виділені цілі, задачі, зміст, психологічні чинники і передумови, методи і організаційні форми освіти, становлення і вдосконалення здібностей особи. Розв'язання цих проблем набуло статус загального і необхідного, достовірного і доведеного знання, що констатує закони і, у свою чергу, грунтується на їхній непохитності.

Висновки

Виходячи з поставленої мети, можна зробити наступні висновки:

по-перше, переплетення дидактичних закономірностей в їх соціальному, психологічному та інших аспектах, всі соціально важливі процеси, що впливають на навчання (в якості детермінантів, механізмів перетворення, регулювання тощо);

по-друге, існує низка й інших класифікацій принципів навчання, висвітлених у зарубіжній та вітчизняній психолого-педагогічній літературі. Оцінюючи їх в основному доцільна така класифікація: принцип науковості і доступності навчання, проблемності, наочності, активності і свідомості учнів у процесі навчання, систематичності і послідовності, зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання; єдності освітньої, розвивальної і виховної функцій навчання;

по-третє, дидактика - наука уявлена тут цілісно: виділені цілі, задачі, зміст, психологічні чинники і передумови, методи і організаційні форми освіти, становлення і вдосконалення здібностей особи. Розв'язання цих проблем набуло статус загального і необхідного, достовірного і доведеного знання, що констатує закони і, у свою чергу, грунтується на їхній непохитності.

Отже, основні принципи навчання полягають у декількох основних засадах, що ґрунтуються на дидактичних концепціях виховання і навчання. З огляду на виховання сучасного покоління слід відзначити концепції виховання особистісного світо вираження, поведінку, ставлення до оточуючого середовища тощо. Основне дидактичне відношення викладання спрямоване на «перетворення» змісту навчання у зміст свідомості, у властивості особистості. Діяльність вчителя (викладання) визначається об'єктивними і суб'єктивними факторами. До об'єктивних факторів належать: цілі навчання, умови його організації, засоби навчання і матеріально-технічне забезпечення, об'єм часу. Серед суб'єктивних факторів називають: педагогічні і дидактичні можливості вчителя, ступінь його майстерності, стиль викладання, комунікативні здібності та інші. Основною характеристикою діяльності вчителя є його керівна роль у процесі навчання. Формування особистості здійснюється в основному через учіння (діяльність учня).

Список використаної літератури

1. Берковець В.А. Дидактичні форми навчання. / В.А. Берковець. - М.: Летопись, 1998. - 264 с.

2. Бундарев А.П С Основи виховання / А.П Бундарев, К.Л. Збражевський - Житомир: Мрія, 1999. - 154 с.

3. Гертрітс Е.О. Личностно-ориентированное образование: К разработке дидактической концепции. / Е.О. Гіртрідс - К.: Основи, 1999. - 342 с.

4. Данек Р. Обострения противоречий во время воспитания. / Р. Данек - Вашингтон: One second, 2008. - 234 с.

5. Зубрицька О.Н. 10 способів правильного виховання / О.Н. Зубрицька - К: Думка, 2003. - 150 с.

6. Манугон Г. Навчальний процес в сучасному інформаційному світі. / Г. Мануген - Клівленд: Tree, 2005. - 170 с.

7. Позвоночний І. Н. Введение в общую дидактику / І. Н. Позвоночний - М: Ліра, 1994. - 184 с.

8. Рожнов А.К. Педагогіка. Навчальний посібникю. / А. К Рожнов. - Вінниця: Перо, 2003. - 97 с.

9. Сосюркін П.Р. Людина і суспільство / П.Р. Сосюркін - М.: Политиздат, 1992. - 238 с.

10. Тряпкіна В.В. Педагогіка: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / В.В. Тряпкіна - К: Академія, 2006. - 564 с.

11. Форостян В.А. Загальна педагогіка: короткий енциклопедичний словник. / Форостян В.А. - К.: Мрія, 1998. - 456 с.

Размещено на Allbest.ru

...