Софія Русова

Софія Федорівна Русова - видатний український педагог, культурно-освітній діяч, письменниця. Дослідження змісту навчально-виховного процесу у навчальних закладах. Проблема дошкільної та позашкільної освіти. Принципи педагогічної концепції Русової.

Рубрика Педагогика
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 25.11.2014
Размер файла 26,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

З історії педагогіки

на тему: Софія Русова

Виконала:

cтудентка 1-ДХБ групи

природничо-географічного

факультету

Швець Валентина

Вінниця 2013

Софія Федорівна Русова /Дівоче прізвище Ліндфорс / - видатний український педагог, культурно-освітній діяч, письменниця.

Софія Русова (1856-1940) народилася у с. Олешня на Чернігівщині. З 1861 р. проживала у Києві, закінчила гімназію. У 15 років Софія отримала дозвіл на відкриття дитячого садка на 20 вихованців. Завдяки знайомству з сімґєю Старицьких С. Русова стала палкою прихильницею української культури, познайомилася з П.Чубинським, М.Лисенком, М.Драгомановим, О.Пчілкою, П.Житецьким. У 1874 р. С. Русова переїжджає до Петербурга разом зі своїм нареченим, відомим українським етнографом і фольклористом О.О.Русовим. Вона працювала у петербурзьких школах, пізніше - у дитячих садках Чернігова і Харкова, у Харківському Товаристві розповсюдження грамотності. Практична педагогічна діяльність справила вирішальний вплив на формування педагогічних поглядів С. Русової. У 1906 р. вона написала і видала "Український буквар" ( на основі розробок О. Потебні), в 1911 р. - "Початкову географію" та брошуру "Про колективне і групове читання".

Принциповою основою змісту навчально-виховного процесу у дошкільних навчальних закладах та школах С. Русова вважала рідну мову, національні свята та обряди, християнські цінності українського народу. Будучи редактором київського журналу "Світло" (1910-1914), у численних статтях обґрунтовувала і розвивала свої погляди на організацію українського шкільництва. Особливе місце в її науково-педагогічних дослідженнях займає проблема дошкільної та позашкільної освіти. Дошкільна освіта та виховання, на думку С.Русової, повинні базуватися на чіткій взаємодії з народною педагогікою і проводитися тільки рідною мовою. Позашкільна освіта має базуватися на системі вечірніх шкіл кількох типів: недільні школи, школи ліквідації неписьменності, повторно-додаткові, фахові і професійні школи, а також народні університети.

Працюючи у відділі дошкільного виховання секретаріату освіти в уряді УНР, С.Русова брала безпосередню участь у розбудові української школи. Курс лекцій, прочитаний нею у Київському педагогічному інституті, вийшов з друку окремою книжкою "Позашкільна освіта" (1918). Основним принципом навчання і виховання в українській школі вона вважала народність, а педагогічним ідеалом - національно-релігійний.

У 1921р. С.Русова виїхала за кордон, де продовжила педагогічно-письменницьку діяльність, написала ще дві відомі роботи: "Західна Європа" та "Позаєвропейські країни" (1922 р.)

Твори Русової

Софія Федорівна Русова -- співробітник численних наукових і популярних журналів -- українських і російських, автор праць головно з педагогічних питань (зокрема дошкільного виховання), але також з літератури і мистецтва.

Найважливіші праці:

«Початкова географія».-СПб,1911.

«Методика початкової географії».-К.:Українська школа,1918.

«Дошкільне виховання» (1918)

«Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл» (1918)

«Методика колективного читання» (1918)

«Єдина діяльна (трудова) школа» (1923)

«Теорія і практика дошкільного виховання» (1924)

«Дидактика» (1930)

«Сучасні течії в новій педагогіці» (1932)

«Роль жінки в дошкільному вихованні» (1934)

«Дещо про дефективних дітей» (1935)

«Мої спомини».-Львів,1937

«Моральні завдання сучасної школи» (1938)

підручники з географії і французької мови;

спогади («Мої спомини», 1939), «Наші визначні Жінки» (1934; друге видання 1945).

Дала огляд української літератури в «Истории России в 19 ст.» (т. 4, 1908), зокрема огляд творчості Григорія Квітки-Основ'яненка, досліджувала драматичну творчість Спиридона Черкасенка, Олександра Олеся та ін., музику Миколи Лисенка та дитячу літературу.

2004 року на замовлення Державного комітету з інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України в серії соціально значущих видань видрукувано книгу Софії Русової «Мемуари. Щоденник».

Найважливіші принципи педагогічної концепції Русової:

Гуманізм,

Демократизм,

Народність,

Природо відповідність,

Культуро відповідність,

особистісно орієнтований підхід,

соціальна обумовленість виховання,

загальнолюдські цінності

Софія Русова про вчителя національної школи

У Державній національній програмі "Освіта" ( "Україна XXI століття") підкреслюється, що одним із головних шляхів поліпшення виховання підростаючого покоління є реформування змісту виховання, наповнення його культурно-історичними надбаннями українського народу.

Видатним представником української культури, педагогіки, автором концепції національного виховання, нових підручників для школи була Софія Федорівна Русова.

У 1917 році, працюючи в секретаріаті освіти України, С.Русова брала активну участь у творенні національної системи освіти і вважала, що наша школа повинна будуватися на національному ґрунті і в такій школі має працювати національно свідомий вчитель-вихователь.

В незалежній Україні творчо використовуються здобутки і традиції вітчизняної педагогіки, створюється новітня цілісна національна система освіти - від дошкільної до вищої і післядипломної. В цьому відношенні активно досліджується педагогічна діяльність видатних педагогів України, в тому числі і творчість С. Русової ( І. Зайченко, М. Євтух, І. Пінчук, О. Сухомлинська, Є. Коваленко та інші).

Завданнями нашого пошуку є вивчення вимог С. Русової до вчителя і реалізація цих вимог у підготовці майбутнього вчителя.

Виступаючи на Міжнародній конференції у Празі у 1927 році, С. Русова підкреслювала: "Необхідно, щоб школа кожного народу була вільною і національною. Необхідно створювати умови для вільного розвитку всіх материнських мов, так як кожна національна культура є складовою культурної традиції" .

Провідне місце у навчанні, духовному і фізичному зростанні належить народному вчителеві. Він має бути національно свідомою людиною, володіти високим рівнем культури, педагогічними здобутками попередніх поколінь, скарбами народної педагогіки, здатний творчо використовувати їх на практиці. русова навчальний освіта педагогічний

На переконання С. Русової, любов до дітей - це той грунт, на якому виховання досягає своїх завдань.

У своїй роботі "Нова школа соціального виховання" С. Русова писала про вчителя: "Це мусить бути надзвичайної моральної краси людина, що безпосередньо своїми переконаннями, всім своїм поводженням повинна впливати на своїх учнів... Учитель повинен бути не якимсь ремісником, а апостолом правди і науки, який має перед собою не лише матеріальну нагороду за працю, а велике гуманне завдання" .

С. Русова вважала, що тільки зусиллями таких апостолів Україна матиме прекрасних людей - патріотів, добрих робітників, інтелектуально розвинених особистостей.

Педагог дбала про поліпшення підготовки вихователів дошкільних закладів та вчителів початкових шкіл. Під її керівництвом було відкрито українське відділення при Фребелівському педінституті у Києві, вища школа для підготовки педагогічних кадрів у Празі. Брала активну участь в роботі учительських з'їздів , де ставила питання про необхідність розширення загальноосвітньої і спеціальної підготовки майбутніх учителів , створення умов для їх самоосвіти, про відкриття педагогічних бібліотек, видання педагогічної літератури.

Високо оцінюючи суспільне призначення вчителя , С. Русова вказує на його відповідальність перед суспільством, перед народом за виховання його майбутнього. Тому вчитель повинен мати високий інтелектуальний рівень, широку загальну і педагогічну освіту, бути психологом і мати глибокі знання зі свого предмету і методики його викладання. Кожний учитель в процесі своєї діяльності повинен багато читати, постійно поповнювати свої знання, бо "той, хто вчить, повинен і сам багато знати".

Вчитель своїми знаннями має стверджувати свій авторитет, який допоможе йому дисциплінувати дітей, вони повинні бачити в своєму оточенні якнайбільше добра і краси.

Особистий приклад життя та діяльності вчителя - гідний наслідування вихованцями. Він повинен відзначатися своєю справедливістю, стриманістю, щирістю, бути активним, енергійним, запалювати учнів своїми справами.

Завдання вчителя - своєю поведінкою, характером викликати любов і довір'я дітей, по-батьківському ставитися до них, добре знати вікові та індивідуальні особливості своїх вихованців. С. Русова образно порівнює дітей з кущами в саду, і підкреслює, що як серед розмаїття кущів немає двох однакових, так і всі діти різняться між собою почуттями, думками, характерами, здібностями.

Разом з тим дитина має зростати не пасивним спостерігачем оточуючого, а усвідомлювати свої і чужі вчинки шляхом обмірковування, самоаналізу. Вчитель, батьки повинні використати кожний випадок боротьби між злом і добром аби виробити в дітях власні судження, виявляти себе в різних життєвих ситуаціях, показати свою "мужність, добре серце і правдиве поводження".

На думку С. Русової, кожен педагог повинен вболівати за розвиток своїх дітей, будити в них любов та інтерес до знань, намагатися робити навчання радісним для дітей.

Актуальною сьогодні є думка С. Русової про те, що вчитель має не лише вчити учнів, але й виховувати їх характер, зміцнювати волю, викликати свідоме ставлення до своїх обов'язків, формувати поняття відповідальності.

Крім того, педагог покладає на вчителя обов'язок створити в школі "такий лад, при якому немає місця будь-яким злочинам". З цією метою вона пропонує створити добрі стосунки в процесі навчання з дітьми, керувати їх духовними потребами у позакласній роботі, організовуючи спільні справи і створюючи відповідну моральну атмосферу.

Одночасно вона застерігає вчителя від рутинерства, формалізму, казенної дисципліни, носій добра і краси, вчитель ніколи не карає дітей або їм погрожує.

С. Русова підкреслювала, що вчитель повинен розв'язувати , перш за все, культурно-виховні завдання, виходити за межі школи, сприяти економічному і моральному розвитку не тільки учнів, але і їх батьків , їх родин, жителів певного населеного пункту. Саме такий учитель буде виводити свій народ з темряви, до нового життя і разом з тим С. Русова вимагає нової єдиної школи, в якій би навчався весь український народ.

С. Русову дуже турбувала політична і соціальна незахищеність українського вчительства того часу. Постійна матеріальна скрута, переслідування, безправність в усіх сферах життя негативно позначалися на його загальнокультурному і професійному рівнях, такий учитель мало що може дати у справі виховання. Суспільство повинне створити для вчителя такі умови, щоб він почував себе вільним, щасливим, незалежним у правовому і економічному становищі.

С. Русова вважала, що виховання є процес творчий, однак фундаментом він має науку - закони психології, фізіології, педагогіки; вона надавала вирішального значення загальнокультурній і професійній, особливо психологічній підготовці вчителя і вихователя. Усе виховання має будуватися на пошані до особистості учня.

Створене учителем є найгуманнішим, бо пов'язане з формуванням особистості, громадянина. Якщо є хороший учитель, то є надійне майбутнє у держави, суспільства.

Оцінюючи внесок С. Русової у розвиток педагогічної думки, можна сказати, що її голос набуває особливого значення в часи кардинальних змін підходів до дитини, до самої освіти, виховання, що постали у зв'язку з побудовою нової України.

Подальшим пошуком цієї роботи може бути видання методичних рекомендацій для студентів майбутніх учителів.

С.Ф.Русова про національне виховання.

У працях “Дошкільне виховання”, “Нова школа” та ін. Русова С.Ф. широко розглядає ідею національного виховання. Націоналізм в його позитивному значенні, який характерний для кожного народу, який проживає в незалежній самостійній державі, ідентичний патріотизмові.

Національне виховання - не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу.

Національне виховання, як стверджує С.Ф.Русова, виховання високоосвіченої людини можливе при правильній організації національної школи, національної освіти і національної системи виховання при наявності національних вчителів і педагогічних кадрів.

В кожній народності поруч з загальними педагогічними ідеями, вселюдно визначеними, є риси своєї національних рис і особливостей.

Кожна дитина, школяр належить до того чи іншого народу, до певної народності, яка має свої національні особливості.

У справі національного виховання важливе місце займає ідея національної самосвідомості - усвідомлення того, що ти належиш до певного народу, з його мовою, культурою, звичаями, гордості за свою державу.

Національна самосвідомість формується в дитини в соціально-національному середовищі /оточені/, в своїй духовності сім'ї. Батьки, і вчителі сприяють моральному вихованню, етичному, моралі рідного краю, самовідчуття, самовідданості і самоаналізу, що ти належиш до тієї чи іншої народності.

Українська самосвідомість - відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави…

Національна самосвідомість формується в сім'ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій.

Велике значення в національному вихованні має обряд відзначення народних свят…

В праці “Нова школа” С.Ф.Русова відзначає значення національних свят, ювілеїв, річниць, видатних письменників, народних героїв, діячів, історичних подій, дат, релігійних свят. Зокрема Різдво Христове, святий вечір, колядки, вечір вертепу, Водохреща, його ритуалу Великодню, весняні танці - ягілки, окрашування яєчок-крашанок, писанок, освячення Пасхи, розгавляння, обряд поминок-Проводів…

Зелені свята, Івана Купала, Андрія, Миколая, празники сіл, Покрови, Петра-Павла, Наума(14 грудня), Віри, Надії, Любові - 30 грудня.

В Україні повинна бути своя національна школа, на своїй державній рідній мові…

Завдання школи - формувати дитину-українця на своїй національні й основі, народній педагогіці. Педагогіка повинна опиратися на національний світогляд в Україні і на національну філософію, якою має оволодіти педагог, щоб успішно формувати в учнів компонент духовності. С.Ф.Русова ввела в педагогіку такі терміни як “народні погляди”, “духовність особистості” та ін. Русова піклується про народного вчителя, його матеріальне становище, необхідно давати йому ґрунтовну педагогічну підготовку.

Список використаної літератури

1. Берегиня української національної школи. До 140-річчя від дня народження С. Ф. Русової. 1856-1940 // Календар знаменних і пам'ятних дат на 1 кв. 1996 р. -- с. 82.

2. Дацюк Г. Софія, бо мудра // Початкова школа. -- 1992. -- № 1. -- с. 59, 61.

3. Лахтадир О. Вчимося мудрості у Софії. (С.Русова) // Дошкільне виховання. -- 1996. -- № 3. -- с. 13--14.

4. Проскура О. В. Софія Русова -- вчений, педагог, громадський діяч // Педагогіка і психологія. -- 1996. -- № 1. -- с. 171-180.

5. Сергеєва В. Ф. Софія Русова про фізичний розвиток дітей дошкільного віку // Педагогіка і психологія. -- 1996. -- № 2. -- с. 146-151.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.