Розвиток вищої освіти України в контексті Болонського процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Україна як суверенна держава проводить внутрішню і зовнішню політику, що спрямована на входження в європейський економічний, політичний, правовий і духовний простір, повернення до європейської цивілізації, часткою якої з часів Київської Русі раніше була наша країна. Європейська інтеграція стала для України не лише пріоритетом зовнішньої політики, але й рушійною силою внутрішніх перетворень і реформ, частиною національної ідеї. На сьогодні переважна більшість політичних сил і пересічних громадян не бачать альтернативи демократії та ринковій економіці, наближенню до європейських стандартів, впровадженню їх у всі сфери життя.

Болонський процес -- система заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських організацій, пов'язаних із вищою освітою, спрямована на структурне реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень з метою створення до гою р. європейського наукового й освітянського простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підвищення конкурентоспроможності європейської вищої школи.

Нині Болонський процес -- це 45 країн-учасниць, тисячі вищих навчальних закладів, студентство яких прагне інтегруватися. Основні документи Болонського процесу: Сорбонська, Болонська, Саламанська декларації, Празьке та Берлінське і Бергенське комюніке зустрічей європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту».

25 травня 1998 року чотири європейські міністри підписали в Парижі (Сорбонна) спільну декларацію, спрямовану на гармонізацію національних систем вищої освіти. Це були:

* Клод Аллегре, міністр національної освіти, досліджень і технологій (Франція);

* Луїджі Берлінгер, міністр народної освіти університетів і досліджень (Італія); * Тесса Блекстоун, міністр вищої освіти (Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії);

* Юрген Рюттгерс, міністр освіти, науки, досліджень і технологій (Німеччина).

Головні положення цієї декларації такі:

* формування відкритого європейського простору у сфері вищої школи;

* міжнародне визнання та міжнародний потенціал систем вищої освіти, безпосередньо пов'язаний з прозорістю і легкістю для розуміння дипломів, ступенів і кваліфікацій;

* орієнтація переважно на двоступеневу структуру вищої освіти (бакалавр, магістр) як умова підвищення конкурентоспроможності європейської освіти і визнання;

* використання системи кредитів (ECTS);

* міжнародне визнання першого ступеня вищої освіти (бакалавр);

* надання випускникам першого ступеня права вибору подальшого навчання, щоб отримати диплом магістра (коротший шлях) або доктора (довший шлях) у послідовному режимі;

* підготовленість магістрів і докторів до науково-дослідницької діяльності;

* підтвердження Ліссабонської конвенції;

* пошук шляхів ратифікації набутих знань і оптимальних можливостей для визнання дипломів і вчених ступенів;

* стимулювання процесу вироблення єдиних рекомендацій для досягнення зовнішніх визнань дипломів і кваліфікацій та працевлаштування випускників;

* формування Європейського простору вищої освіти;

* зближення спільних структур виданих дипломів і циклів (ступенів, етапів, рівнів, ярусів) навчання;

* консолідація позиції, яку займає Європа в світі, постійним удосконаленням і оновленням освіти, доступної всім громадянам ЄС.

У Європейському процесі зовсім недавно було зроблено декілька надзвичайно важливих кроків вперед. При всій їх доцільності ми не повинні забувати, що Європа - це не тільки євро, банки і економіка: вона повинна стати також і Європою знань. Ми повинні будувати і підсилювати інтелектуальну, культурну, соціальну та технічну базу нашого континенту. Більшою мірою це відноситься до університетів, які продовжують грати переломну роль у такому розвитку.

Університети з'явилися в Європі, окремі з них - більш ніж три чверті тисячоліття тому. Наші чотири країни пишаються своїми деякими найстарішими університетами, які зараз святкують свої важливі ювілеї, як це робить сьогодні Університет Парижу. У ті часи студенти і вчені могли вільно пересуватися і швидко поширювати знання по всьому континенту. У теперішній же час дуже багато хто з наших студентів, все ще закінчують своє навчання, не отримуючи вигоди від часткового навчання поза національними кордонами.

Ми йдемо до періоду істотних змін в освіті і умовах праці, до різноманітності шляхів становлення професійної кар'єри з явною необхідністю навчання і професійної підготовки протягом усього життя. Ми заборгували тим, хто навчається (і нашому суспільству в цілому), таку систему вищої освіти, в якій їм надавалися б кращі можливості шукати і знаходити область, в якій вони мали б перевагу перед іншими людьми.

Відкритий простір європейської вищої освіти несе багатство позитивних перспектив, звичайно ж, з повагою до наших відмінностей, але вимагає, з іншого боку, продовження зусиль з ліквідації бар'єрів і розробки таких рамок для викладання та навчання, які розширили б мобільність і зробили співпрацю ближчою, ніж коли-небудь раніше.

Міжнародне визнання і привабливий потенціал наших систем освіти безпосередньо пов'язані з їх зовнішньою та внутрішньою зрозумілістю. Здається, що з'являється необхідність в системі, в якій для міжнародного порівняння і еквівалентності повинні існувати два основні цикли: доступеневий та післяступеневий.

У цій системі багато новизни і гнучкість може бути досягнута через використання семестрів та кредитів (як це зроблено в схемі ECTS). Це забезпечить перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто обирає первинну освіту або продовження навчання в різних європейських університетах і хто хотів би мати можливість отримати ступінь в будь-який слушний для себе час протягом життя. Дійсно, ті, хто навчається, повинні мати право увійти до академічного світу у будь-який час їх професійного життя і поза залежності від їх попередньої підготовки.

Студенти доступеневого циклу повинні мати доступ до диверсифікованих програм, що включають можливість міждисциплінарних занять, розвитку знання іноземних мов та використання нових інформаційних технологій. Міжнародне визнання першого ступеня, як відповідного певному рівню кваліфікації, важливо для успіху цієї спроби, в якій ми хотіли б зробити наші схеми вищої освіти зрозумілими для всіх.

У післяступеневому циклі повинен бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою отримання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої. І в першій і в другій програмах відповідний акцент повинен бути зроблений на дослідницькій та самостійній роботі.

Сорбонсько-Болонський процес виходить за межі Європи та стає частиною процесу глобалізації не тільки вищої освіти, а й вищої юридичної освіти. Наприклад члени Європейської асоціації юридичних факультетів пропонують розпочати процес створення „єдиного європейського простору юридичної освіти”, що має передбачати уніфіковані правила здійснення юридичної практики в країнах Європи. На загальній конференції членів Європейської асоціації юридичних факультетів в м. Бірмінгем (Велика Британія) у лютому 2003 р. було наголошено на необхідності уніфікації програм навчання рівнів бакалавр/магістр в юридичних факультетах країн Європи. Учасники конференції запропонували зорієнтувати навчальні програми з отримання кваліфікації бакалавра на вивчення національного права, а навчальні програми з отримання кваліфікації магістра на вивчення засад міжнародного, порівняльного та європейського права. На жаль, представники українських навчальних закладів, що надають вищу юридичну освіту, не беруть активної участі в обговоренні Сорбонсько-Болонського процесу. Тому важливим є усвідомлення цілей і завдань Сорбонсько-Болонського процесу, дослідження (або вивчення) його можливого впливу на реформу юридичної освіти в Україні, що і становить головну мету цієї статті.

Під так званим “Сорбонсько-Болонським процесом” розуміються зусилля країн - членів ЄС та інших країн європейського континенту, спрямовані на створення європейського простору вищої освіти. Нормативну базу Сорбонсько-Болонського процесу складають два документи:

Cорбонська Декларація від 25 травня 1998 р. “Про гармонізацію європейської системи вищої освіти”, яка підписана міністрами освіти Франції, Німеччини, Італії та Великої Британії, та Болонська Декларація міністрів освіти європейських держав від 19 червня 1999 р., яку підписано 29 міністрами освіти європейських країн. Cорбонська Декларація передбачає створення відкритого простору європейської освіти з повагою до національних різноманіть Сторін Декларації. Цей процес вимагає тривалих зусиль, спрямованих на подолання бар'єрів з метою розвитку такої системи викладання та навчання, що значно поліпшує мобільність та ще тіснішу співпрацю науковців та освітян в Європі. У Декларації зазначається про обов'язкове визнання двох етапів навчання: додипломного та післядипломного; пропонується використання уніфікованої системи кредитів з метою отримання громадянами ЄС вищої освіти в будь-який час протягом всього життя в різних університетах Європи. В Декларації підкреслюється необхідність досконалого володіння іноземними мовами випускниками вищих навчальних закладів, використання нових інформаційних технологій під час навчання в країнах Європи. Стверджується, що під час післядипломного навчання пріоритет повинен надаватись здійсненню наукових досліджень та самостійної роботи. Для функціонування європейського простору вищої освіти необхідно, щоб студенти навчались не менше одного семестру в іншому університеті Європи, та були створені умови для мобільності викладачів та дослідників в межах Європи. Сорбонська Декларація проголошує необхідність ратифікувати Лісабонську конвенцію про визнання академічних кваліфікацій в Європі 1997 р. та сприяти використанню режиму визнання професійних кваліфікацій за правом ЄС. Сторони Сорбонської Декларації визнають, що потрібно надати поштовх поступовій гармонізації системи ступенів та етапів навчання через посилення існуючого досвіду країн Європи, впровадження спільних дипломів, здійснення пілотних ініціатив та підтримання постійного діалогу із зацікавленими в цьому процесі.

Цілі та завдання Сорбонської Декларації отримали логічне продовження та підтримку в Болонській Декларації від 19 червня 1999 р., що підписана 29 міністрами освіти європейських країн. У Болонській Декларації проголошується важливість координації політик щодо вищої освіти країн європейського континенту (як-от спільна розробка навчальних курсів, академічне партнерство, запровадження програм обміну студентів та інше). Цей процес спрямовано на реформування системи вищої освіти з метою всеохоплюючої гармонізації вищої освіти на європейському рівні на добровільних засадах та з повагою національних різноманіть Сторін. Проголошується, що термін створення Європейського простору вищої освіти - 2010 рік. До особливих цілей Декларації можна віднести: 1) прийняття спільної системи порівняння та визнання освітніх кваліфікацій та наукових ступенів, впровадження уніфікованого Додатка до диплому про вищу освіту, 2) введення двох етапів навчання - додипломного (не менше 3 років), післядипломного (1-2 роки магістерської програми та 3 роки докторантури), 3) впровадження розробленої інститутами ЄС системи трансферних кредитів European Credit Transfer System (ECTS), 4) прийняття європейського стандарту оцінки знань та якості навчання (запровадження уніфікованих критеріїв, методів оцінки), 5) подолання перешкод, що заважають вільному руху студентів, стажерів, вчителів, дослідників, викладачів, менеджерів у галузі освіти.

Сучасний стан розробки навчальних дисциплін з права ЄС та реформа юридичної освіти в Україні взагалі вимагає врахування цілей та завдань Сорбонсько-Болонського процесу, незважаючи на те, що Україна офіційно не бере участі в цьому процесі. Уявляється, що таку думку поділяє і уряд України. Міністр освіти України Василь Кремень неодноразово наголошував на “європеїзації” української вищої освіти. Проте така “європеїзація” не може відбуватись тільки зверху, але вимагає також ініціативи науковців та освітян України.

Серед таких заходів, що сприяють “європеїзації” юридичної освіти в Україні, може бути наближення навчальних програм за спеціальністю “Правознавство” та “Міжнародне право” до загальноприйнятих стандартів європейської юридичної освіти, як-от введення навчальних курсів загальноєвропейського характеру в перелік обов'язкових (порівняльне право, фундаментальні права людини, міжнародне торговельне право, право Ради Європи, право ЄС). Безумовно, це сприяє вихованню фахівців з широким кругозором. Студенти-правники мають бути знайомі з історією та правовими традиціями країн Європи для того, щоб вміти використовувати загальні принципи держав-членів ЄС у юридичній практиці. Це і буде першим кроком до успішної адаптації законодавства України до правових стандартів ЄС. Необхідно чітко закріпити та визначити зміст та вимоги додипломного та післядипломного етапів вищої юридичної освіти в Україні. Болонська Декларація передбачає, що навчальні програми для спеціалістів та магістрів повинні мати різний зміст та наповнення курсами. Чекає вирішення питання реформи наукових ступенів згідно із загальноєвропейським досвідом, взаємне визнання наукових ступенів, отриманих за кордоном та в Україні. Потрібно докласти спільних зусиль для створення окремої фахової спеціальності “Європейське право”, для захисту кандидатських та докторських дисертацій, що значно сприятиме проведенню досліджень в галузі права ЄС. болонський сорбонна декларація оцінка

Успіх реформи юридичного навчання передбачає впровадження сучасних стандартів оцінки знань студентів (зовнішній екзаменатор, проведення змагань, конкурсів, широке використання Інтернету в навчальному процесі, впровадження дистанційного навчання) та апробацію кредитної системи, еквівалентної системі ECTS. За системою ECTS кожна навчальна дисципліна оцінюється в кредитах, які визначають співвідношення кількості витрат на курс відносно до витрат на навчальний рік (лекції, практичні заняття, семінари, курсові та дипломні проекти, інші письмові роботи, самостійна робота студентів). За системою ECTS навчальний рік оцінюється в 60 кредитів. Для того, щоб отримати кредити у кінці навчального семестру чи року, студент повинен успішно скласти іспити та бути переведеним на наступний рівень навчання. Перехід на кредитну систему сприятиме прозорості української вищої освіти за кордоном та допоможе студентам та фахівцям, які отримали диплом про вищу освіту, працювати, продовжувати навчання та здійснювати дослідження у Європі.

Для цього буде логічним затвердити єдиний додаток до диплому про вищу освіту згідно з європейськими стандартами, який має заповнюватися іноземною мовою з перерахуванням навчальних курсів у кредити за системою ECTS. Наявність такого додатку значно полегшить шанси українських студентів на визнання здобутої освіти за кордоном.

Запропоновані заходи неможливо втілити в життя без створення постійно діючих структур - форумів освітян-правників, яким є Асоціація правників України та може стати українське відділення Асоціації європейських досліджень. Активна співпраця та участь українських освітян та науковців у діяльності подібних професійних утворень буде сприяти консолідації зусиль, спрямованих на досягнення цілей та завдань Сорбонсько-Болонського процесу в Україні.

Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти й домовилися про створення до 2010 року єдиного європейського освітнього та наукового простору. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. Власне, цим документом було задекларовано прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зокрема через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3+2, при цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський -- не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці якраз як освітні та кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням; сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробку порівняльних критеріїв і методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху до мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.

Болонська декларація визначила два надзвичайно важливі поняття, якими навчальні заклади можуть скористатися, щоб гідно ввійти до нової європейської сім'ї вищої освіти. По-перше, упровадження повноцінних циклів навчання для здобуття ступенів «бакалавр» і «магістр» у ті освітні системи, де їх немає. Ці цикли мають бути достатньо короткими, гнучкими, пов'язаними з майбутньою професією, мати достатню кількість предметів, бути європейськими та міжнародними. Вони повинні відкривати доступ як до подальшого навчання (для здобуття ступеня «доктор наук»), так і на ринок праці. По-друге, найновішим аспектом у багатьох країнах може стати впровадження нових термінів навчання для здобуття ступеня «магістр наук» там, де ці програми були довготривалими. Вони мають також бути відкритими для тих студентів, що вже здобули проміжний освітній ступінь в іншому навчальному закладі або в іншій країні Європи чи світу. Головна перевага тут -- можливість ширшого перерозподілу студентів, що бажають здобути вищий освітній ступінь, ніж ми маємо зараз. Це також може відкрити дорогу для розвитку нового типу мобільності студентів. Нова система вибору з різноманітних короткотривалих спеціалізованих «магістерських» програм сприятиме формування «вертикальної мобільності» (якщо значна кількість бакалаврів вирішить змінити університет (і, можливо, предмет і/або країну).

Саламанська Декларація, 1994 р. Містить заклик до урядів всіх країн затвердити на законодавчому рівні принцип інклюзивної освіти та приймати до загальноосвітніх шкіл усіх дітей, якщо не має виняткових випадків, які унеможливлюють це. Програма дій щодо освіти осіб з особливими освітніми потребами, 1994р. Мета програми полягає в тому, щоб слугувати основою для вироблення політики й спрямовувати діяльність урядів, міжнародних організацій, національних установ з надання допомоги у реалізації положень Саламанської декларації. Кожна особа з проблемами розвитку має право виявити власні побажання щодо своєї освіти в тій мірі, в якій це може бути точно встановлено. Батьки користуються невід'ємним правом на те, щоб з ними консультувалися стосовно форм освіти, які б найкращим чином відповідали потребам, обставинам життя чи сподіванням їхніх дітей.

Дакарська декларація, 2000 р. Цілі освіти тисячоліття - переконання, що всі діти матимуть доступ до обов'язкової освіти до 2015р., - ставить в центр уваги осіб з певними обмеженнями та дівчат.

У Празькому комюніке, від 2001 року, число країн-членів було збільшено до 33, і там же відбулося розширення цілей, в умовах безперервної освіти, за участю студентів як активних учасників підвищення привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти. Крім того, міністри взяли на себе зобов'язання забезпечити подальший розвиток національних кваліфікацій і якості навчання. Ця мета була доповнена положеннями про безперервне навчання, як одному з важливих елементом вищої освіти, які повинні бути прийняті до уваги при створенні нових освітніх систем. Тема громадського контролю процесу навчання також вперше була піднята в Празькому комюніке.

Наступна конференція на рівні міністрів відбулася в Берліні, в 2003 році, Берлінське комюніке збільшило число країн, що беруть участь в Болонському процесі до 40. Основні положення цього комюніке розглядають розширення цілей, з точки зору заохочення зв'язків Європейського простору вищої освіти в Європейський науковий простір (англ. European Research Area), а також заходи по сприянню забезпечення якісного навчання. Інше важливе питання, яке розглядалося в Берлінському комюніке, створення нових структур, що підтримують процеси ініційовані в рамках двох конференцій на рівні міністрів. На підставі цього були створені Болонська група, Болонська Рада та Секретаріат. У цьому комюніке міністри також погодилися, що мають бути створені відповідні національні структури в кожній з країн-учасниць.

У 2005 році відбулася конференція міністрів у Бергені. Підсумкове комюніке підкреслило важливість партнерських зв'язків, у тому числі зацікавлених сторін - студентів, ВНЗ, викладачів та роботодавців, а також подальшого розширення наукових досліджень, особливо стосовно третього циклу - докторантури. Крім того, це комюніке наголошує на важливості забезпечення більш доступного вищої освіти, а також підвищення привабливості Європейського простору вищої освіти в інших частинах світу.

У Лондонському комюніке 2007 року число країн-було розширено до 46. Це комюніке зосереджено на оцінці прогресу, досягнутого на той час, порушувалися питання щодо мобільності, структури ступенів, рівні визнання Болонської системи в цілому, кваліфікаційних структурах (як загальних і національних), безперервному навчанні, забезпеченні якості освіти, громадський контроль процесу навчання, а також поставлені безліч пріоритетних завдань на 2009 рік, основні з яких мобільність, соціальний контроль, який був запропонований в Празькому комюніке і вперше визначено тут, збір даних та облік, можливість працевлаштування. Було підкреслено, що існує необхідність подальшого співробітництва, розглядаючи його, як можливість переформування систем цінностей і концепцій освітнього процесу.

У 2009 році конференція відбулася в бельгійському місті Льовен (Louvain-la-Neuve - Новий Левен), основні робочі питання стосувалися планів на наступне десятиріччя, з акцентом на: громадський контроль, безперервне навчання, працевлаштування, методи донесення до студента цілей освіти. Також розглядалися питання міжнародної відкритості, мобільності учнів, освіти в цілому, наукових досліджень і інновацій, питання збору даних, фінансування та різноманітних інструментів і методів забезпечення прозорості освітнього процесу. Всі ці питання були описані в підсумковому комюніке, показуючи новий напрямок Болонського процесу - більш глибоке реформування, яке забезпечить завершення процесу реалізації Болонського процесу. Ще одна зміна, стосується внутрішніх механізмів, пов'язаних з головуванням в Болонському Раді. Якщо раніше Болонський процес був під головуванням країни, головуючої в ЄС, то тепер процес буде проходити під головуванням двох країн: як країни, головуючої в ЄС, так і не входять в ЄС країни, по черзі в алфавітному порядку. Наступна конференція міністрів відбулося в березні 2010 року в Будапешті та Відні, конференція була ювілейною - десятиліття Болонського процесу. На честь ювілею, відбулося офіційне оголошення про створення європейського простору вищої освіти, що означає, що мета, поставлена в Болонській декларації, була виконана. Крім того, починаючи з цієї конференції, Європейський простір вищої освіти було розширено до 47 країн.

Спільно з конференціями міністрів в рамках Болонського процесу проводяться організаційні форуми.

Перший організаційний Болонський форум проходив в Льовені в 2009 році. У ньому взяли участь 46 членів Болонського процесу, а також широкий спектр третіх країн і неурядових організацій. Основними питаннями, обговорюваними в рамках форуму були: ключова роль у розвитку суспільства вищої освіти, заснованого на безперервному освітньому процесі та можливості всіх верств суспільства отримувати освіту. Розглядалася важливість державних інвестицій у вищу освіту, незважаючи на економічну кризу, важливість міжнаціональних обмінів у сфері вищої освіти, необхідність збалансованого обміну викладачами, дослідниками та студентами між країнами, з метою сприяння справедливому і плідній «обміну мізками», як альтернатива «витоку мізків».

Другий організаційний Болонський форум відбувся у Відні в березні 2010 року , в ньому взяли участь 47 країн і вісім консультативних членів, а також треті країни та неурядові організації. Основними темами обговорення були наступні питання: як системи вищої освіти та установи реагують на зростаючі потреби й очікування, забезпечення балансу між співпрацею і конкуренцією в міжнародному вищу освіту. Також більшість учасників визнали необхідність створення контактних методів для кожного з учасників процесу, таких як призначення відповідальних контактних осіб для кожною країни, які будуть виступати в якості сполучного ланки, допоможуть поліпшити обмін інформацією та координацію спільних дій, у тому числі підготовку наступного організаційного Болонського форуму . Також була визнана необхідність сприяти і розвивати глобальний діалог між студентами всіх країн.

Висновок

Болонський процес, безумовно, є дуже важким для європейської освіти, але має пройти ще певний час, коли ми перейдемо від радянських стандартів та поглядів на освіту до нових - європейських. Кроки України по зближенню і запровадженню європейських норм є цілком правильними, адже вони показують європейський курс нашої країни та її євроінтеграційні інтенції.

Список використаних джерел

1. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья Саламанка Прага-Берлін) / Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. - Тернопіль: вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. - 52 с.

2. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003 - 2004 рр.) / За редакцією В.Г. Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І. Бабин. - Тернопіль: вид-во ТДПУ імені В. Гнатюка, 2004. - 147 с.

3. Болонський процес: цикли, ступені, кредити / Л.Л. Товажнянський, Є.І. Сокол, Б.В. Клименко - Харків: вид-во НТІ «Харківський політехнічний інститут», 2004. - 143 с.

4. Болонський процес - структурна реформа вищої освіти на європейському просторі // М.З. Згуровський, ректор НТУУ КПІ

Размещено на Allbest.ru