Віхи розвитку порівняльної педагогіки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Віхи розвитку

Порівняльна педагогіка як осібна галузь педагогічного наукового пізнання існує вже майже двісті років (відлік ведеться з 1817 року, коли була оприлюднена праця Марка-Жюльєна Паризького “Нариси і попередні нотатки до дослідження з порівняльної педагогіки”). Суспільні потреби й запити зумовили трансформацію дослідницьких завдань і покликань цієї науки на визначальних етапах - „віхах” її розвитку.

Так, у 80 роках ХІХ століття у педагогічній компаративістиці панували реформаторські ідеї, покликані посприяти вдосконаленню, зміцненню національних систем освіти. „Вчитися на досвіді інших” - таким був панівний принцип тогочасних порівняльно-педагогічних досліджень. Задля його реалізації практикувались закордонні відрядження та міжнародний обмін делегаціями педагогічних фахівців, оприлюднювались енциклопедичні видання, що містили інформацію щодо освітніх систем різних країн світу, організовувались масштабні інтернаціональні освітянські виставки. Знання „іншого” слугувало передусім підставою для окреслення перспективних напрямів розвитку національних систем освіти.

Відлік другого етапу розвитку порівняльної педагогіки бере свій початок у двадцятих роках минулого століття. У цей період педагогічна компаративістика починає розглядатися як наука, що може зробити значний внесок у справу боротьби за мир та міжнародне співробітництво. Цьому мали сприяти і новостворені наднаціональні наукові установи такі, наприклад, як Міжнародний інститут педагогічних досліджень у Нью Йорку (1923 р.) та Інтернаціональне бюро з питань освіти у Женеві (1925 р.). Ці та подібні до них організації приділяли значну увагу оприлюдненню та інтерпретації статистичних даних. Зазначений період охоплює також і 50-ті роки ХХ ст., тобто роки повоєнного відродження, з якими у багатьох народів пов'язувались сподівання на утвердження міжнародних правових засад мирного співіснування. Відтак і на порівняльну покладалось завдання сприяти кращому „розумінню іншого” задля побудови нового, більш справедливого і гуманного світу.

60-ті роки минулого століття пов'язують з початком третього етапу розвитку порівняльної педагогіки. Характерна його ознака - амбівалентність. З одного боку, порівняльна педагогіка розвивалась у практично-прикладному напрямі, надаючи сприяння розбудові національних освітніх систем у післявоєнний період, а з іншого, - посилювався її теоретико-методологічний базис завдяки залученню та творчому використанню наукових досягнень суміжних наук. Поєднання політичних інтересів з суто науковими у контексті тогочасних порівняльно-педагогічних досліджень наповнило їх новим змістом, який тлумачився як „творення іншого”.

І нарешті сучасний період, відлік якого збігається з початком третього тисячоліття. Новітні часи ознаменувались такими явищами, як культурна дифузія, міграційні хвилі, збільшення транспарентності міждержавних кордонів, посилення транснаціональної взаємозалежності - економічної, екологічної, соціальної. Глобалізаційні процеси об'єктивно позначаються й на освіті. Міжнародні педагогічні зв'язки та обмін досвідом стають дедалі інтенсивнішими, і це спонукає педагогів-компаративістів розглядати освітню діяльність як глобальне явище. Освіта не тільки опиняється у центрі інтеграційних та глобалізаційних процесів, але й перетворюється, по-суті, на їх провідника. порівняльна педагогіка освіта компаративістика

За умов глобалізації наукові здобутки педагогічної компаративістики розглядаються як один із вагомих чинників забезпечення якісних параметрів функціонування національних систем освіти, планування їх розвитку на конкурентоспроможному рівні. Прагнення „оцінити іншого” з метою порівняти себе з ним, зазирнути в іншого „як у дзеркало”, в якому відбиваються власні переваги і недоліки” стає провідною ідеєю нинішніх компаративних педагогічних досліджень. З огляду на це транснаціональний, інтернаціональний, глобалістський підходи до порівняльно-педагогічних досліджень постають як найбільш актуальні і перспективні. Незважаючи на різницю у назвах, вони є сутнісно близькими. Адже, за визначенням, термін „глобалізація” є наближеним до „інтернаціоналізації” і застосовується для позначення тенденцій інтенсифікації взаємодій та обмінів у планетарному масштабі, а також для соціологічної інтерпретації процесів комунікації у світовому вимірі, наслідком яких є транснаціональна узгодженість, спорідненість соціальних структур та соціальних моделей.

Наразі поряд з терміном порівняльна педагогіка, під яким найчастіше розуміють академічну науку, з'явилися суміжні напрями досліджень - порівняльна освіта (соmparative education), інтернаціональна освіта (international education). Вони мають певну специфіку, на яку слід звернути увагу. Річ у тім, що в глобальному світі компаративістика набуває дедалі більшої практично-прикладної значущості, передусім як дослідницька діяльність, що дає змогу порівнювати якісні параметри функціонування освіти в кількох чи низці країн, і за необхідності вдаватися до реформаторських заходів. Такі компаративні дослідження нерідко класифікують як інтернаціональні (чи міжнародні) в галузі освіти. Вони провадяться силами фахівців з багатьох країн і є почасти практично спрямованими, передбачають міжнародну співпрацю, закордонні відрядження науковців (роботу в полі), організацію діяльності міжнародних дослідницьких центрів та інституцій, що займаються аналізом та узагальненням наукових результатів, даних, одержаних ученими й освітянами-практиками в різних країнах світу.

2. Проблеми розвитку порівняльних досліджень у сфері професійної освіти в Україні

1. В останні роки освіта в усьому світі перетерпіла суттєві зміни, спричинені такимифундаментальними процесами як глобалізація та інформаційна революція. В Україні висхідна установка формування новітньої парадигми розвитку освіти значною мірою пов'язується з утвердженням нашої країни не лише як локальної, але й як європейської і світової цивілізації з власною ідентичністю, національним характером і культурою. Вибудова свого власного державного дому актуалізує потребу виховання нового покоління еліти, яка стане українською за спадщиною і культурною приналежністю і глобальною за рівнем компетенції і перспективам. Важливим джерелом такого розвитку є вивчення, аналіз, осмислення й запровадженняна вітчизняних теренах передових ідей зарубіжної освіти й педагогіки. Таким чином, в сучасних умовах порівняльна педагогікаяк наукова галузь має посісти належне місцев структурі наук про людину, а порівняльні дослідження - отримати пріоритетність і цільову підтримку. Важливим кроком уперед є прийняття в Україні Основних наукових напрямів та найважливіших проблем фундаментальних досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук на 2009-2013 роки (Наказ Міністерства освіти і науки України, Національної академії наук України від 26 листопада 2009 р.) За цим документом порівняльна педагогіка має свій числовий шифр (4.6.2.3.) і рекомендована як наукова галузь для проведення фундаментальних досліджень у наукових установах, організаціях і вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівня акредитації.

2. Сучасний контекст розвитку порівняльної педагогіки -- це взаємозалежний світ. Серед нових тенденцій розвитку порівняльної педагогіки дослідники виокремлюють такі: відкритість методології: до гуманітарних наук (філософії, антропології, культурології, психології, соціології, історії та ін.), до різних філософських позицій (позитивізм, марксизм, постмодернізм), до різноманітних методів (загальнонаукових, соціологічних, гуманітарних); відкритість дослідницького поля для вивчення різних проблем освіти, при цьому предметом і об'єктом досліджень стає освітня практика в контексті багатоманітного і цілісного світу тощо.

3. Серед багатьох напрямів порівняльних досліджень в сучасному світі особливе місце посідають дослідження у сфері педагогічної освіти і професійного розвитку вчителів. Як зазначалося на ХІV Конгресі Всесвітньої Ради Товариств Компаративістики (Стамбул, 2010, 14-18 червня), педагогічна освіта в компаративній перспективі розглядає час, простір і широкі контексти, в межах яких вчителі та студенти-майбутні вчителі розвивають свої предметні та педагогічні знання й цінності, які визначаються ними як професія.

В Україні цей напрям порівняльних досліджень починає стрімко розвиватися, про що свідчить аналіз тематики докторських і кандидатських дисертацій, затверджених кординаційно-аналітичним відділом АПН України останніми роками. Так, понад 20% всіх закоординованих тем досліджень з порівняльної педагогіки присвячені проблемам професійної освіти й педагогіки. Більшість з них визначають об'єктами дослідження системи педагогічної освіти різних країн. Результати таких досліджень є корисними для розвитку вітчизняної освіти. Проте дискусійним залишається питання про різні типи наукових результатів компаративних досліджень: перший -- пояснює можливість прямогозапозичення тієї чи іншої соціальної моделі; другий -- виявляє можливість перенесення механізмів соціальних інновацій; третій -- виявляє ті умови, які необхідно створити, а також ті фактори, які можливо змінити, щоб система отримала нову якість.

5. Для успішного входженняу світовий науковий простір українським компаративістам необхідно не тільки оволодівати культурою представлення результатів порівняльних досліджень, але й розширяти дослідницьке поле, враховуючипріоритетні напрями розвитку міжнародної педагогічної компаративістики. Аналіз показує, що до актуальних напрямів порівняльних досліджень у сфері педагогічної освіти і професійного розвитку вчителів у світовому науковому просторі належать такі: педагогічна освіта і розвиток в епістемологічній перспективі; педагогічна освіта і розвиток в етичній перспективі; контекст і політика в галузі педагогічної освіти; інституції педагогічної освіти; розробка курікулума; зміна уявлень щодо вчителя і педагогічної діяльності в шкільному навчальному середовищі і вплив цих змін на педагогічну освіту; розвиток професійної самоідентифікації вчителя тощо.

6. Значний досвід проведення тематичних порівняльних досліджень накопичено міжнародними організаціями. Наприклад, значного поширення в усьому світі отримали міжнародні дослідження якості шкільної освіти (проекти TIMSS, PISA). Для сфери вищої освітипоказовим є проект Європейської Комісії “Настроювання освітніх структур в Європі” (з 2000 р.). У сфері педагогічної освіти таким прикладом може бути проект Європейської Комісії “Курікулум педагогічної освіти в країнах ЄС” (2008-2010 рр.), який мав на меті ідентифікувати базові компетентності вчителів й викладачів в Європі та обґрунтувати умови їх адекватної підтримки в системі неперервної педагогічної освіти.

Проект показав, що спільними компетентностями вчителів і викладачів, які були визначені на центральному рівні в країнах ЄС є такі: предметні компетентності, педагогічні компетентності, компетентність щодо інтеграції теорії і практики, компетентність щодо оцінки якості. На рівні закладів педагогічної освіти відзначена більша кількість компетентностей, які є спільними для всіх країн ЄС: 1) предметні компетентності; 2) педагогічні компетентності; 3) компетентність щодо інтеграції теорії і практики; 4) компетентність щодо взаємодії й співробітництва; 5) компетентність щодо оцінки якості; 6) компетентність у сфері мобільності; 7) лідерська компетентність; 8) компетентність щодо навчання впродовж життя.

Размещено на Allbest.ru