Реалізація релігійного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Новi соцiально-полiтичнi умови, окрiм економiчних реформ, у нашiй державi привели до трансформації суспільної свідомості. Демократичні процеси створили відповідні можливості для національно-культурного відродження української нації, котре тісно пов» язане з її духовним оновленням. В останнi роки стала помiтною тенденцiя до бiльш активного зацiкавлення релiгiйним життям, що зумовило збiльшення кiлькостi храмових споруд, та ін. Релігійна сфера стала предметом особливої уваги у зв'язку з підготовкою світової громадськості до відзначення другого тисячоліття виникнення християнства як вагомого чинника становлення етичних цінностей європейської і світової цивілізації. Усi цi фактори i задекларована у Конституцiї України стаття про свободу совiстi є характерними ознаками процесу формування в суспільствi цивiлiзованого ставлення до релiгiї. Звернення до релiгiї, як скарбницi духовної культури людства й оберегу нацiональної самобутностi українського народу, в сучасних умовах переоцiнки вартостей є логiчним i закономiрним явищем. Тiльки адекватне, а не скептичне сприйняття релiгiї з одного боку та її вiдповiдність нагальним соцiально-культурним потребам з іншого, забезпечить функцiонування i розвиток останньої як духовно збагачуючого чинника у всiх сферах суспiльного життя. Особливого такту, виваженостi, компетентностi і толерантності вимагає вирiшення питання про визначення ролi, мiсця, механiзмiв дiї релiгiї в освiтньо-виховнiй сферi як середовищi формування нового поколiння української нацiї.

Дані причини зумовили актуальність даного дослідження.

Тому тема моєї курсової роботи - «Релігійне виховання учнів початкових класів».

Мета дослідження: розкрити основні форми, методи релігійного виховання учнів молодшого шкільного віку.

Завдання дослідження:

Ё розкрити особливості релігійного виховання як соціальної проблеми;

Ё дослідити умови успішного релігійного виховання учнів молодшого шкільного віку, зокрема, навчальну діяльність, позаурочну та вплив сімї на становлення християнина.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаної літератури. Містить додатки.

1. Релігійне виховання як першооснова високо-морально розвинутої особистості

виховання християнський релігійний шкільний

Багато вітчизняних педагогів звертаються до перевірених вітчизняною і світовою практикою християнських цінностей. Це не випадково, оскільки християнська традиція є домінуючою темою в житті нашого народу. Українці протягом століть дотримувались християнських норм життя і завжди були релігійними, що дало їм змогу створити високу духовну культуру. Український теолог Б. Гудзяк відзначає, що християнство постало головним джерелом фундаментальних етичних і моральних ідей та цінностей нашого народу. Церква, яка ще в епоху Київської Русі посіла місце основного носія культури і мистецтва нашого народу і залишалась ним тривалий час, регламентувала доброзичливі норми стосунків між людьми, виховуючи глибокі почуття поваги молоді до старших, дітей до батьків, милосердя, патріотичні почуття тощо. Г. Ващенко вважав, що до революції 1917 року головними чеснотами українців були глибока релігійність, стриманість у словах і поведінці, працелюбність, цнотливість, гостинність, патріотизм, високий естетизм життя, дружба, повага до старших, повага до жінок, правдивість, щирість, скромність. Такі ж людські вади, як гордість, заздрощі, лицемірство, пияцтво, лихослів'я засуджувалися християнством.

Згідно зі ст. 35 Конституції України, «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви», що визначає світський характер держави, а також світське навчання і виховання в закладах освіти усіх типів. У Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 25 листопада 1981 р. сказано, що релігійне виховання дітей здійснюють батьки в «рамках родини» відповідно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації можуть вести навчання з питань релігії «в місцях для цієї мети пристосованих». Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 6) передбачає, що «релігійні організації мають право… створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, використовуючи для цього приміщення, що їм належать…»

Щоб осягнути масштаби виховного впливу релігії на особистість, на розвиток людських цивілізацій, досить звернутися до тверджень видатних людей про роль релігії у розвитку людства: «Наймудріші і найсильніші народи є водночас найбільш релігійними» (Сократ); «Невизнання Бога є для держави найбільшим лихом, хто підриває релігію, той підриває водночас і основи суспільства» (Платон); «Віра, релігія і моральність - необхідні підпори усякого добробуту і ладу» (Вашінгтон).

Церква є педагогічною установою - колективною інстанцією, що ставить за мету виховання, вдосконалення людського життя.

Значний вплив релігії на вихованя дітей у сім'ї пояснюється тим, що вона опікується кожною людиною від її народження до смерті. У часи тоталітарно-атеїстичного режиму була нагода переконатися в тому, яких збитків у вихованні дітей і молоді, особливо в духовно-моральній сфері, було завдано. «Церква використовує кожну нагоду, - зазначає М. Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов'язок, а дітям - про необхідність їх гарної поведінки. Віра й звичаї християнські, які панують у парафії, створені церквою, є тією духовною атмосферою, в якій діти зростають і розвиваються».

Релігія використовує такі засоби виховного впливу: богослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпущення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються й покарання: позбавлення благословення, спокутування гріхів, прокляття, піддання анафемі. Методами релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна організація релігійної діяльності: регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, дотримання постів, церковні свята. Не слід забувати й про виховний вплив релігійної музики, живопису, архітектури.

У релігії є чому повчитися, є що перейняти педагогам, а саме:

- ідеал Людини-Легенди - безсмертної, мужньої, вольової, морально стійкої. Вона любить народ, і народ любить її. Вона приймає смерть в ім'я життя людей, в ім'я їх спасіння. Ідеал цієї Бога-Людини пережив віки й тисячоліття;

- програму морального самоочищення, самовдосконалення людини, «науку життя», яка впродовж століть формувала істинну людяність, і допоможе нам сформувати певний тип людини, стиль стосунків її з навколишнім світом, здоровий духовний стан інтимних почуттів і роздумів, моральних вчинків і справ;

- професійно-педагогічну майстерність релігійних діячів, їх уміння щоразу знаходити шляхи до людської душі, переконувати, ненав'язливе та делікатно «лікувати», духовність;

- релігійну культуру як глибоке розуміння і знання людини, повага до неї, бажання допомогти не лише словом, а й конкретною справою: Біблія - не тільки цінна історична пам'ятка, а й підручник життя;

- релігійні знання, релігійні науки як елемент світової культури.

Релігійні ідеали - могутня сила, яка духовно живить маси.

Зміст християнської моралі подає Велика книга людства - Біблія - в трьох аспектах.

Перший - це вже перераховані християнські чесноти.

Другий аспект - плоди дарів Духа Святого: любов, радість, спокій, терпіння, доброта, милосердя, віра.

Третій аспект - 10 Божих заповідей, у перших чотирьох з яких заповідається любов до Бога, а в останніх шести - любов до ближніх (шануй батька й матір; не вбивай; не будь розпусний; не кради; не свідчи неправдиво на ближнього свого; не будь заздрісним).

Вважаємо, що десять заповідей Божих - це є десять моральних еталонів, які мають бути дороговказом людям у певних життєвих ситуаціях. Християнство проповідує вищі цінності: любов, турботу, чесність, здатність тримати слово; норми моральної поведінки людей.

Напрошується питання, яким чином ознайомлювати дітей зі змістом Біблії, учити жити за християнськими законами, оскільки освіта в Україні носить світський характер. На наш погляд, є кілька шляхів залучення дітей до християнської моралі. Звичайно, головна роль у цій справі належить сім'ї, оскільки саме вона виховує дитину всім укладом життя, своєю духовно-моральною атмосферою, багатством і теплотою стосунків, у ході яких дитина успадковує й активно трансформує певні ціннісні установки, стереотипи мислення, способи поведінки, життєві ставлення до навколишнього світу і самої себе. Окрім того, родина є ще й фундаментальною цеглинкою суспільства, показником його моральності. Здорова християнська родина є скарбницею правдивих цінностей, носієм і плекальницею традицій.

Не менш важливим середовищем, яке може бути тісно пов'язане із релігійним вихованням, є школа. Адже у школі одне із завдань виховання є моральне.

Ми вважаємо, що моральне виховання ми здійснюємо не лише у процесі навчальної діяльності, але і поза навчальної діяльності.

2. Умови успішного релігійного виховання учнів молодшого шкільного віку

Першочерговим і найвищим виховним завданням стає моральна досконалість особистості. Фундаментальні особливості релігійної складової та їх пріоритетність серед переліку завдань усіх виховних напрямків є тими факторами, що зумовлюють базовий і основоположний характер морально-релігійного виховання. Тому, на думку духовенства, моральне виховання є стрижневим і домінантним напрямком усього процесу національного виховання.

Основна мета християнського виховання базується на ідеї спасіння душі. Через це виховання людини, котра складається з тіла і безсмертної душі зводиться, у першу чергу, до розвитку духовних сил особистості. Таке духовне збагачення, удосконалення і зростання людини досягається моральним вихованням. Теорія ж морального виховання покликана сформувати християнський світогляд і відповідні риси характеру, а також залучити людину до конкретних дій, активної доброчинної діяльності. Ця теорія повинна була лягти в основу роботи усіх виховних суспільних інституцій: родини, дошкілля, середньої, фахової і вищої школи. Розглядаючи особливості виховного процесу у цих інституціях, духовенство також проаналізувало проблеми і суперечності, що можуть призвести до деструктивного впливу на розвиток особистості.

У педагогічному пpоцесі використовувалися такі принципи морально-релігійного виховання: гуманізації, демократизації, народності, природовідповідності, опори на позитивне, культуровідповідності, індивідуалізації, єдності вимог різних виховних інституцій.

Значна увага духовенства приділяється вимогам до професійних якостей педагога, а також перших вихователів дитини - її батьків чи опікунів. Це покладає на них обов'язок виконання своїх особливих специфічних функцій.

2.1 Сім'я як перша установа релігійного виховання дитини молодшого шкільного віку

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління - формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум - ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, - зазначає він, - спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім».

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності.

Велику увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведінка, - писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, - вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, виховує дитину кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, - в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».

Нині сім'я, поряд із проблемами економічного v характеру, переживає кризу духовності. Зникають такі цінності, без яких вона не може існувати, - подружня вірність, взаємоповага, втрата цінності жіночності і мужності, а також материнства і батьківства. Коротко розглянемо деякі проблеми сучасної родини.

Проблема розлучень, подружньої невірності. За даними соціологічних досліджень, кількість сімей, що розпалися, зросла майже в 1,5 раза, хоча нормами християнської моралі засуджується подружня невірність і розірвання шлюбу: «Що Бог з'єднав, людина того не розрушить». Цьому сприяли церковні шлюби, освячені Божим благословенням. Людина, перебуваючи в такому шлюбі, наповнюється внутрішнім спокоєм, радістю, миром, захищеністю. Подружжя наділене рівними правами, хоча й різними покликанням. Традиційно чоловік є захисником сім'ї і її годувальником, дружина - берегинею домашнього вогнища.

У давніх сім'ях розлучення було надзвичайно рідкісним явищем, оскільки вінчання відбувалось за великої кількості знаних людей, за умови розуміння духовного значення присяги на Євангелії, а це викликало цілковито закономірну боязнь осуду. Нині цивільним шлюбам, а часто і церковним, не надається особливого значення: вінчання в церкві багатьма, на жаль, розглядається як данина моді. Через нерозуміння важливості подружнього життя і його ролі у формуванні здорової родини багато шлюбів через різні причини, часом незначні, розпадається, в результаті чого травмуються найменш захищені члени родини - діти.

Однією з основних проблем сучасної родини є послаблення сімейних стосунків, ролі сім'ї у вихованні дітей. Ця проблема виникає як через економічні фактори (матеріальна скрута, невпевненість дорослих членів родини у завтрашньому дні призводять до втрати їх авторитету в очах дітей), так і через прогалини у знаннях батьків щодо виховання дітей. Причому-, на наш погляд, ці знання мають стосуватися не лише педагогіки і психології, а й релігійного виховання дітей, зокрема, бути спрямованими на засвоєння молодим поколінням норм християнської моралі.

У вихованні дітей батькам потрібно користуватися біблійними принципами, серед яких любов - найвища ознака злагоди і довіри.

Стосовно християнського виховання дітей перед батьками мають стояти такі завдання:

1. Навчити дітей Віри Православної, молитви,

любити Церкву і ходити на Богослужіння.

Виховувати у правдивих християнських чеснотах, у національному дусі.

Підготувати дітей до самостійного життя.

Навчити критично оцінювати складні явища сьогодення, робити висновки й приймати правильні рішення.

Виховувати обов'язковість.

Прищеплювати почуття правдивості («Хто живе

за правдою, той живе за Христом, той живе по-Божому»).

Виховувати послух.

Розвивати почуття любові до свого народу, до

Батьківщини.

Виховувати працьовитість.

На наш погляд, релігійне виховання в сім'ї має носити здебільшого профілактично-пропедевтичний характер, оскільки прилучення дитини, підлітка до норм християнської моралі запобігає таким негативним явищам, як підліткова злочинність, наркоманія, проституція, бродяжництво, суїцидтощо. Саме батьки мають ознайомити дитину з Євангелієм, навчити молитви «Отче наш», домагатися того, щоб норми християнської моралі стали нормами життя дитини. А це можливо лише за умови прийняття самими батьками християнських норм за основу свого життя, прийняття Бога як свого спасителя, тобто через віру.

Які ж християнські якості батьки вважають життєво необхідними для дитини у сучасному житті? В анкеті, яку ми запропонували батькам, наводився перелік християнських якостей і пропонувалось розділити їх за шкалою цінностей: обов'язкова; корисна, але не обов'язкова; навряд чи знадобиться у житті; зовсім не важлива; швидше зашкодить дитині.

До обов'язкових християнських якостей, які, на думку батьків, передусім потрібно виховувати у дитини, віднесено повагу до батьків, працьовитість та повагу до старших (85% опитаних).

Вибір саме цих якостей свідчить про традиційне ставлення дорослих до сімейних стосунків, оскільки одним із наріжних каменів українського суспільства, що в традиційному народному побуті підтримував піраміду людських стосунків, надавав їм стабільності і стійкості, було освячене віками шанобливе ставлення дітей до батьків, до старших у сім'ї - дідуся і бабусі, до інших представників роду, а також до родовідних традицій. А також у передачі з покоління в покоління родинних реліквій, у глибокій шані до предків з вимогою обов'язкового ретроспективного знання кожним українцем свого родоводу не менш як до сьомого коліна та ін.

Великий вплив на формування емоційно-психологічного клімату сім'ї, що є однією з важливих умов виховання морально-етичних якостей у дітей, справляє спільне сімейне святкування родинних урочистостей і християнських свят (наприклад, Різдва Христового, Великодня тощо).

Зауважимо, що такі традиції, як зустріч всієї родини за столом, вшанування найстарших (носити вечерю дітям до своїх близьких родичів на Святвечір) дають змогу дитині, підлітку осягнути їх не тільки на емпіричному рівні, а й задовольняють ще не усвідомлену дитячу потребу в теплих людських взаєминах, спілкуванні з дорослими «на рівних», чого так прагнуть підлітки. Дитину не направляють на добрий вчинок - лише дають можливість виправлятися в найкращому з правил поведінки - у принесенні добра, усмішки, почуття вдячності.

Близько 75% батьків зазначили такі моральні якості, як чесність, порядність, любов до людей, звичка до здорового способу життя. Прикро, що меншої уваги у батьків заслуговує така християнська якість, як безкорисність - більшість тат і мам не вважають необхідним виховувати її у дітей.

Для пропагування релігійних знань можна проводити нові види виховної роботи, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. До нетрадиційних належать: дерево родоводу (зустрічі поколінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); клуб «Сімейних традицій»; сімейна скринька (з досвіду родинного виховання); азбука родинного виховання (обговорення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні довіри (консультації різних фахівців); сімейні свята в класі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків відіграє їх самоосвіта - читання науково-популярної літератури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо- і телепередачі.

Народна педагогіка про виховання в сім'ї:

Удома й стіни допомагають.

Скрізь добре, але вдома найкраще.

Нащо клад, коли в сім'ї лад (родинне тепло).

Як батьки дружненькі, то й діти чемненькі.

Хороші діти - це честь батька й матері.

2.2 Навчальна діяльність як одна із передумов виховання християнських рис школяра

Сучасній період розвитку суспільства в нашій незалежній державі Україні відкриває широкі можливості для оновлення змісту освіти на основі народності школи, що дає змогу формувати духовно багате покоління людей.

Загальноосвітня школа виконує важливу роль у вихованні учнів, формуванні в них любові до рідного краю, історичної пам'яті, духовності, національного характеру і психології. Адже все, що закладається учнями у період навчання і виховання в школі, визначає в подальшому успіх процесу формуванню особистості, її світогляду і загального розвитку. Набуті в школі особистісні якості, знання, вміння і навички не тільки забезпечують основу навчання і виховання молоді, а й значною мірою визначають якості практичної, громадської, діяльності дорослої людини.

З перших днів перебування дитини в школі; тобто в початкових класах, потрібно вводити її в світ культурно-історичних надбань народу.

Багатий наш народ своїми звичаями, обрядами. Їх багато і навіть в різних куточках однієї області вони різні. Ми повинні знайомити дітей з різними народними святами, звичаями, обрядами, традиціями, народними прикметами.

Традиції, звичаї народу це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.

Народні звичаї, традиції, охоплюють усі ділянки громадського, родинного і суспільного життя. Традиції, звичаї - це не тільки закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Звичаї, а також мова - це ті найцінніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Звичаї, традиції, як і мова, виробилися протягом усього довгого життя і розвитку кожного народу. В усіх народах світу існує повір'я, що той, хто забув традиції, звичаї своїх батьків, карається людьми і богом. Він блукає по світі як блудний син, і не де не може найти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу. Наш великий поет Тарас Шевченко, звертаючись до України, як до матері, що вічно страждає, питається.

Чи ти рано до Схід-сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок не певних

Звичаю не вчила?

Як бачимо з цих слів Шевченка, не вчити своїх дітей традицій, звичаїв - це такий же великий гріх для матері, як і гріх не молитися богові.

Вчитель початкових класів, повинен так побудувати свою народознавчу роботу так, щоб використання свят і традицій на уроках, чи в позаурочний час були відповідні, доступні для розуміння, цікаві і насичені.

З дитинства треба правильно формувати витоки народної моралі. Фундамент, на якому формуються моральні цінності людини честь, гідність, правдивість, людяність, закладається в сімї в ранньому шкільному віці. Шляхом бесід, інформацій та практичних справ варто довести дітям, що у спадок родини передається не лише матеріальна цінність, а й найголовніше це емоційне, естетичне моральне багатство народної душі. В процесі роботи особливу увагу слід звернути увагу на виховання в дитини ввічливості, почуття міри у всіх ділах - що є основою етики людських взаємин.

Людинознавчий підхід в роботі вчителя допоможе учням зрозуміти, що знання про людину, її діяльність необхідні, щоб робити правильні висновки про вчинки навколишніх людей, зробити правильний вибір особистості, на яку хотілося б бути схожим. Уміння дитини шанувати свою берегиню, розвивати почуття господаря потрібне сьогодні тому, через ці вміння бережливості можна вийти і на збереження народного добра. Вся практична робота, спрямована на розвиток духовності, реалізується з урахуванням специфіки спадковості, національного характеру психології.

Люди кажуть: щоб полюбити свою землю, треба неодмінно її пізнати. Потрібно вивчити мову, родовід, традиції, мораль, життя тих, хто не цурався своєї землі, за будь-яких історичних обставин. Наші предки повинні жити в нашій пам'яті, їхні славні справи ми маємо передати дітям та онукам щоб вони пам'ятали якого вони роду-племені, щоб частіше питали себе: «Хто ми? Чиї сини? Яких батьків?»

Треба завжди пам'ятати настанову К.Д. Ушинського: «Кожен учитель повинен домагатися щоб учень як найкраще знав близьке, дороге йому: батьківщину і все, що її стосується, так само, як умієш читати писати, лічити». Педагоги добре знають ідеї народознавства, володіють методами і прийомами вивчення його з молодшими школярами, використовуючи різні форми навчально-виховної роботи. А саме: уроки, екскурсії рідним краєм, години улюбленої праці і творчості, фольклорні свята.

Такі форми народознавчої роботи допомагають їм створювати у учнів правильну уяву про культуру, побут, звичаї, обряди Українського народу, виховувати любов до рідного краю, розвивати внутрішню культуру.

Українська мова - це душа нашого народу і в процесі відродження їй належить особливе місце.

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

А лиш камінь має. (С. Воробкевич)

На уроках рідної мови широко використовують фольклор, духовну спадщину народу. Так, наприклад, вивчаючи тему: «Узагальнення знань про розповідні питальні, спонукальні речення» (2 клас), вчитель використала на уроці українські народні пісні, загадки, потішки. Урок розпочали читанням, віршів, Т.Г. Шевченка та запитаннями до них.

Учітеся, брати мої,

Думайте, читайте,

І чужому научайтесь,

І свого не цурайтесь… - Як ви розумієте цей вислів?

Визначне місце у процесі морально-релігійного виховання підростаючого покоління займає школа. Тому духовенство обґрунтувало ряд вимог щодо виховного процесу у ній. Наприклад: віросповідність школи, участь у виховному процесі всього педагогічного колективу, висока виховна вартість змісту освіти, необхідність розбудови системи національної освіти на релігійних засадах.

Специфіка процесу релігійного виховання, що пов'язана з його надприродною сутністю, обумовила оригінальність технології виховання та психолого-педагогічного інструментарію, необхідного для її реалізації. Останнє, зокрема, передбачає, окрім типових (урок, дискусії, лекції тощо) і такі нетипові форми виховання, як Богослужіння, реколєкції, екзорти; специфічні методи («розважання», розповіді, бесіди, проповіді, сповідь, іспит совісті) і своєрідні засоби (молитва, релігійні свята й традиції, духовна література і музика, хоровий церковний спів, сакральне мистецтво).

2.2 Форми і методи релігійного виховання у процесі позаурочної діяльності

Одним із шляхів залучення підростаючого покоління до норм християнської моралі є вивчення Біблії в недільних школах, які працюють при церквах, духовних семінаріях тощо. Цей шлях «спрацьовує» в тій ситуації, коли батьки з повагою ставляться до релігії, християнства зокрема, бажають, щоб їхні діти опановували Біблію, але самі ще не досить релігійні чи ознайомлені з Біблією недостатньо, принаймні для того, щоб пояснювати її дітям. Досить часто батьки, позитивно налаштовані на прийняття дитиною віри в Бога, саме через дитину приходять до віри. Це є особливо актуальним у наш час, коли діти значно легше йдуть до Бога, ніж їхні заідеологізовані в недалекому минулому батьки.

Позитивний досвід вивчення Біблії у молодших та середніх класах склався на Київщині, в загальноосвітніх школах №2 та №4 м. Вишневого. Заняття з вивчення Біблії відбуваються на прохання батьків дітей. До послуг дітей дитячі Біблії, яскраві релігійні зошити, розраховані на 13 уроків, кожен з яких розкриває дітям у доступній формі сторінки Слова Божого. Ось деякі назви тем уроків: «Ісус подав нам всім приклад», «Друзі дуже важливі», «Навчіться любити», «Спілкування і допомога», «Тримати слово» та ін. На уроках діти вивчають десять Божих заповідей.

Хайруліна В., Євсюкова Л., Крисальна Л. у журналі «Початкова школа» пропонують увазі читачів факультативний навчальний курс «Етика: духовні засади». Специфіка предмета полягає у світоглядно-формуючій функції, інтегративності з іншими предметами та особливій дотичності до духовно-душевної сфери дитини.

Становлення України як сучасної цивілізованої демократичної держави можливе за умови, коли високорозвиненою стає культура, у духовному просторі якої реальні відносини вибудовуватимуться на усвідомленні та утвердженні власним життям найвищої Істини - людина є образ і подоба Божа.

З метою формування у дітей і молоді високоморальних якостей, патріотичної та громадянської свідомості, ціннісних орієнтирів, які ведуть людину шляхом пізнання Істини, Добра, Краси, вбачається необхідним вивчення предметів етично-морального спрямування.

Програма «Етика: духовні засади» - це спроба в рамках шкільного курсу пробудити інтерес учнів до питань, пов'язаних із етикою і мораллю, показати нагальну необхідність і важливість розвитку духовно-душевної сфери людини, допомогти дітям у визначенні власної життєвої позиції, спираючись на вітчизняні духовні традиції.

Мета курсу:

ознайомлювати учнів із духовною культурною спадщиною в історичному аспекті;

сприяти формуванню світогляду учня як цілісної особистості;

спрямовувати вихованців на пошук адекватного сучасному рівню розвитку суспільства розуміння смислів життя;

розвивати їхнє духовно-моральне мислення;

створювати сприятливі умови для набуття знань про духовні засади етики як світоглядного, культурологічного, історичного феномена буття;

формувати орієнтацію на вічні духовно-моральні цінності культури;

виховувати високі громадянські якості - любов до Вітчизни, повагу до роду, родини, пошанування національних сімейних традицій, вибудованих тисячолітньою культурою;

- сприяти вибудові особистісної конструктивної

життєвої програми добротворення на історично традиційних для України засадах християнського світогляду.

Завдання курсу:

плекання особистості, здатної до духовно-морального самовдосконалення;

виховання дітей як доброчесних громадян-патріотів;

розвиток умінь вибудовувати соціокультурні

відносини;

розвиток духовно-чуттєвого світу вихованців, символьно-образного мислення, здатності сприймати людське життя на основі ідеалів Краси, Добра і Любові;

» сприяння отриманню позитивного морального досвіду в розвитку почуттів вдячності, відповідальності, мужності, пошанування, толерантності, милосердя, співпереживання, почуття совісті і покаяння;

* плекання особистості, що сприймає систему сімейних християнських цінностей життєустрою;

* виховання творчої особистості на засадах тисячолітньої духовної культурної традиції як засобу духовно-морального розвитку.

Курс передбачає такі форми занять: уроки-екскурсії, уроки-подорожі, уроки «відвертих думок», уроки софійності, семінари, дебати, конференції та ін., що допомагають застосовувати отримані знання і формують стійкий інтерес у пошуку істини, і кращому осмисленню явищ та подій у складному сучасному світі.

Сучасне молоде покоління виховується й навчається у постатеїстичному суспільстві, коли зруйновано традиційний для українців суспільний і сімейний устрій. Тому, спираючись на традиційний досвід духовного виховання в Україні, досвід навчальних закладів Росії, Литви, Білорусі, а також практику викладання курсу «Етика: духовні засади» в Українському колежі ім. В.О. Сухомлинського, вбачаємо можливим розпочати ознайомлення учнів з елементами християнської етики; плекати бажання співпраці учнів, учителів, батьків, громадськості у пізнанні основ християнської культури; підвищувати загальний культурний рівень дітей завдяки ознайомленню з надбаннями світової етичної думки, духовною скарбницею України; допомагати дітям виховувати відповідальність за свої вчинки, відчувати радість бути вдячними, співчутливими, доброзичливими, власним благочестям стверджувати Радість Буття.

У додатку №1 подаємо програму даного курсу по класах, починаючи від 1 по 4 клас.

Людмила КСЕНЗОВА, вчителька початкових класів вищої категорії у журналі «Початкова школа» пропонує увазі вчителів початкових класів методичні розробки уроків, які на нашу думку, є духовно-релігійними. Ґрунтується на 10 заповідях Божих.

Тема. Які ми разом - на уроці, на перерві, під час відпочинку. Я і мої друзі.

Мета. Намагатись виховувати дружні стосунки між учнями, співпереживати один одному. Виховувати бажання жити в мирі і злагоді.

Ксендзова Л. під час пояснення терміну «дружба» подає такі вислови для запам'ятовування учням.

Дружба - це правда, доброта і чесність кожного.

Поважай тих, з ким дружиш.

Що вимагаєш від друга, насамперед вимагай

від себе.

Ніколи нікого не обманюй, не ображай.

Ні до кого не чіпляйся, грай чесно, не дражнись.

Будь терплячим.

Ти не кращий за всіх, але й не гірший.

Вмієш добре щось робити, то навчи іншого.

Успіху можна досягти тільки разом, у колективі.

«Справжній мир і злагода оселяться в нашому класі лише тоді, коли ми навчимося поважати і допомагати один одному. І від кожного з нас залежить, як швидко в нашому класі буде добре всім.

Наступна тема, яка є відгомоном заповіді Божої «Шануй батьків своїх, щоб добре їм було жити на Землі і ти довго проживеш» - Батьки - найближчі і найдорожчі люди.

Дуже добре підібрані слова, вірші, які дітям краще допоможуть розібратися у своєму житті, у ставленні до батьків як найрідніших.

Батько…Тато…. Суворий, вимогливий, а його любов до дітей стримана і врівноважена, але, незважаючи на це, тато для дитини стає найкращим другом.

Чи мороз, чи хуртовина,

Я нічого не боюсь.

Це тому, що маю друга,

Мій найкращий друг - татусь.

Ми йдемо гуляти разом,

1 в кіно, і в магазин.

До морозива я ласий,

А мультфільми любить він.

Зараз ви вмієте вже багато. У кожного із вас вдома є свої обов'язки. А був час, ваш навіть ложки не могли самі в руці тримати. Батько навчав вас говорити, читати, вдягатися. Все вміє тато. Завжди допоможе. А коли потрібно, то і душу звеселить.

Батько й мати. Два крила, які дає Бог дитині, найрідніші і найдорожчі, їх треба поважати, їм треба допомагати, про них треба піклуватися, у них маємо вчитися доброти й мудрості.

Батько і мати - два сонця гарячих,

Що нам дарують любов і тепло.

Батько і мати у долі дитячій.

Треба, щоб кривди між них не було.

Завдання. Намалюйте батька й неньку. Приготуйтеся розповісти про них.

Наступна тема зацікавила нас «Твоє ім'я. Ім'я твого роду».

Автор пропонує дуже повчальну історію.

Послухайте історію про одного хлопчика, в якого все було, здавалося, добре, якби не одна прикра річ - у нього не було імені. Коли він підріс, батьки все сперечалися, як його назвати, і, не дійшовши згоди, вирішили - нехай він просто буде Хлопчик. У Хлопчика з'явилось багато друзів, які любили його, і охоче з ним гралися. Але через те, що в Хлопчика не було імені, до нього зверталися: «Ей, ти!», або казали про нього: «А он той!»…

Батьки почали помічати, що їхній синочок з кожним днем ставав дедалі сумнішим, але не розуміли, що з ним коїться - адже у нього було все, що потрібно дитині.

- Як ви гадаєте, діти, чому хлопчик був засмучений? Чого йому не вистачало?

Так, йому було неприємно, що всі мали своє ім'я, а до нього зверталися: «Ей, ти…»

У багатьох сім'ях ім'я дитині дають батьки, вони вибирають його задовго до народження сина чи доньки. У деяких народів малюкові дають одразу кілька імен, наприклад, Марія-Антуанетта, Жан-Клод. І нашому Хлопчикові дали ім'я Богдан - Богом даний. Для нас, українців, звичні такі імена, як Іван, Марія, Катерина, Людмила, Дмитро, Роман, Микола і багато інших. Хто може назвати ще якісь жіночі й чоловічі імена?»

Бакуліна Наталія пропонує увазі «Словник толерантності» - «Абетка ввічливості у науково-педагогічному журналі «Початкова школа», який складається з комунікативного репертуару усного спілкування та основних форм мовленнєвого етикету українською і російською мовами, відповідно до яких розробляються інваріанти. Даний словник потрібен як дітям так і дорослим, щоб пригадати, або вивчити ввічливі слова, яких ми не знаємо.

Доброго ранку! Добридень!

Добрий вечір! Добраніч!

І Привіт!

Гарних вихідних!

Доброго тижня!

Смачного!

З обновкою!

2. Вираження радості під час зустрічі:

Я радий це чути!

Я радий тебе бачити!

Я дуже радий тебе бачити!

Приємно тебе бачити!

Який сюрприз!

Це добре!

Це чудово!

Я такий задоволений(а)!

3. Запрошення, пропозиції:

Ласкаво просимо! Зустрінемось завтра.

Приходьте, будь ласка…

Чекаємо на Вас о… Ви пам'ятаєте про наші плани?

4. Відповідь на прохання:

Так, дякую.

Так, звичайно.

Так, до зустрічі.

Ні, це неможливо.

Вибачте, я не зможу…

Нема за що.

Звичайно, Ви можете… Безумовно. Природно.

Саме собою зрозуміло.

Чом би й ні. Це неможливо.

Даруйте, але це неможливо. Неможливо!

Отже умовами успішного релігійного виховання є сімя як перше джерело становлення особистості. Неоціненними є також виховна діяльність вчителя на уроках і в позаурочний час, яка стосується формуванню в учнів засад християнства, націоналізації, духовності.

Размещено на Allbest.ru

...