Система вищої освіти у Великобританії

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Історія університетів Великобританії

2. Сучасна система освіти

3. Підготовка бакалаврів технічного профілю в університетах Великобританії

4. Докторантура у Великобританії

5. На шляху до створення Європейської зони вищої освіти

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

У Сполученому Королівстві більше сорока університетів. Оксфорд і Кембридж є провідними й найстарішими навчальними закладами, заснованими відповідно у XII і XIII ст. Найбільший на сьогодні Лондонський університет. Привабливими є також університети Единбургу, Лідса, Глазго, Бірмінгема, Ліверпуля та Брістоля.

Система вищої освіти Сполученого Королівства складається з трьох основних видів освітніх установ: університети, коледжі та вищі школи, а також художні та музичні коледжі. Раніше було усунуто межу, що розділяла університети та політехнічні інститути, останні також отримали статус і титул університетів. Вища освіта Великої Британії чотириступенева: бакалаврат, магістратура, докторантура та наукові дослідження.

Ступінь бакалавра - базовий курс вищої освіти. Триває 3-4 роки, після закінчення курсу студенти отримують ступінь бакалавра гуманітарних наук, бакалавра природничих наук або інших областей спеціалізації. У деяких університетах і коледжах вищої освіти після закінчення дворічного курсу навчання можна отримати диплом про вищу освіту (DiphE). У низці вишів студенти зобов'язані пройти вступний курс перед початком навчання на бакалавра. При навчанні за програмою, в якій чергується теорія і практика, потрібен додатковий рік для проходження практики на виробництві. В деяких університетах є інтенсивні дворічні курси навчання, студенти яких займаються і протягом канікул.

Ступінь магістра надається в результаті 1-2 років навчання після закінчення бакалаврату. Програма передбачає навчання в області спеціалізації. У деяких випадках ступінь присуджується за результатами письмових іспитів, але кандидатам зазвичай необхідно представити та захистити дисертацію. Іноді магістерський ступінь (наприклад, в Імперіал-коледжі в Лондоні) присуджується на першому ступені вищої освіти після 4 або 5 років навчання.

Ступінь магістра філософії, доктора філософії - Третій ступінь вищої освіти присвячено виключно дослідницькій діяльності. Після 2 додаткових років навчання в університеті та успішного захисту дисертації присвоюється ступінь магістра філософії (Master of Philosophy MPhil). Через 3 роки подальшого навчання після завершення магістерської програми кандидат може представити дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії (Doctor of Philosophy - DPhil або PhD).

Підвищений рівень докторського ступеню можуть здобути фахівці в області юриспруденції, гуманітарних та природничих наук, медицини, музики і теології після того, як здійснять певний обсяг дослідницької роботи.

Цілком імовірно, що британські коледжі й університети визнають свідоцтва про освіту, отриману вами в Україні. Найпростіший спосіб з'ясувати це - зв'язатися з навчальним закладом. Якщо це неможливо, зверніться до найближчого відділення Британської Ради або напишіть до Національного Британського інформаційного центру офіційного визнання свідоцтв про освіту (NARIC). Якщо у вас уже є український диплом про закінчення вищого навчального закладу, майте на увазі, що його академічна кваліфікація займає проміжне положення між «А-levels» GСЕ і ступенем бакалавра. У британських навчальних закладах вступні вимоги дуже різні, отож з таким дипломом можна вступити й на другий, і на передостанній курс університету, і навіть на постдипломний курс на отримання ступеню магістра. «Вартість» вашого диплому необхідно з'ясувати в приймальній комісії того університету, куди ви хочете вступити. Візьміть до уваги також, що існує й міжнародний бакалаврат (ІВ) - дворічний навчальний курс, що включає вивчення шести дисциплін.

На рівні післядипломного навчання британські університети мають право встановлювати власні правила прийому. Для такого навчання необхідно мати вчений ступінь першого щабля з відповідної дисципліни. Інколи потрібен досвід роботи, часом - на курсах, по закінченні яких ви одержуєте посвідку про право на викладання - дсить тільки бажання викладати. Оскільки навчальна програма науково-дослідного курсу післядипломного навчання дуже вузькоспеціалізована, іноземним студентам пропонується спочатку пройти теоретичний післядипломний курс з обраної дисципліни, успішне завершення якого (ступінь магістра) може гарантувати місце на науково-дослідному курсі.

Міністерства Сполученого Королівства та уповноважені адміністрації Шотландії, Уельсу і Північної Ірландії, а також самі навчальні заклади, фонди, великі корпорації та інші британські організації надають іноземним студентам різноманітні стипендії та гранти. Розподілом стипендій займається Британська Рада - міжнародна некомерційна організація, яка є представником Великої Британії в області освіти та культури.

Для громадян України, що бажають навчатися на магістерських програмах у Великій Британії, Британська Рада розподіляє стипендії в рамках програми Chevening (British Chevening Awards). Кількість їх щороку зростає. Основні напрямки - екологія, право, фінанси, міжнародні відносини.



1. Історія університетів Великобританії

Великобританія (об'єднання з Англії, Уельсу й Шотландії) має давню й розвинену систему освіти. Перші школи існували на території Англії ще в часи, коли майже вся вона входила до складу Римської імперії і Лондон із мікроскопічного поселення перетворився на центр ремесла і торгівлі. Надалі система освіти спочатку обслуговувала церкву і керівну адміністрацію країни, а з середньовіччя розвивалася паралельно з економікою країни, задовольняючи її потреби. Засновані на початку XIII століття університети в Оксфорді й Кембриджі, кожен з яких складається в наш час з декількох коледжів, для навчання еліти, покликаної слугувати Богові й державі, кілька століть репрезентували всю її вищу освіту. Аж до XIX століття вони залишались єдиними університетами в країні. Жінок в ті часи в університети не приймали. В XV-XVI століттях в Шотландії були відкриті університети Сент-Ендрюса (1411), Глазго (1451), Абердина (1494) і Едінбурга (1583).

Наступні університети з'явилися тільки після 1830 року під тиском суспільних вимог періоду індустріальної революції та нових потреб країни. Та й після цього вища освіта країни була елітарною і охоплювала надто малий відсоток молоді [11, c. 1]. вища освіта магістратура оксфорд бакалавр

Охопивша в XIX столітті всю Британію промислова революція породила проблему нестачі кваліфікованих управляючих і адміністраторів. В багатьох промислових містах появились нові університети. В 1836 році був заснований Лондонський університет, в 1851 році - Манчестерський, в 1893 - Уельський, в 1900 - Бірмінгемський, в 1903 - Ліверпульський, в 1909 - Брістольський і в 1926 році - університет в Рединзі. Ці університети стали відомими як «червоноцегельні» (red-brick), оскільки вони в багатьох випадках будувалися із цегли, в той час як древні стіни Оксфорда і Кембриджа були збудовані із каменя [11, c. 3].

Істотне розширення вищої освіти настало відразу після перемоги у другій світовій війні, коли за порівняно короткий час кількість університетів подвоїлася, а їхній контингент зріс ще більше. Після 1945 року в країні були відкриті ще декілька нових університетів: в 1948 році Ноттингемський, в 1949 - Кільський, в 1955 - Екзетерський і в 60-х роках - Сассекський, Варвикський, Кентський, Східноанглійський і Ессекський. До недавнього часу ці університети були відомими як «нові» або «скляні» (glass), оскільки при будівництві і обробці їх сучасних споруд використовувалося багато скла.

Скоро, однак, вслід за цими «новими» університетами появилася велика кількість ще новіших. В 1992 році 33 политехнічних інститути були оголошені «чартерними» (charter) університетами [8, c. 55].В цих інститутах здавна викладалися професійні і технічні дисципліни з присвоєнням їх випускникам учених ступенів і високих професійно-технічних кваліфікацій. Різниця між старими и новими університетами дещо стерлась, але все ще помітна. Нові університети тісно пов'язані з торгівлею і промисловістю і тому будують свої навчальні програми з певним врахуванням інтересів підприємців. Старіші університети стараються не відставати і скріплюють свої зв'язки з місцевими і національними комерційними кругами. І тим не менше старі університети в своїх навчальних програмах все же концентруються на таких «чисто теоретичних» дисциплінах, як філософія, література і природничі науки.

Наведу декілька прикладів найстаріших та найвідоміших університетів Великобританії.

Кембриджський університет - один з найстаріших та найвідоміших університетів у світі. Університет в Кембриджі - це незалежна самоврядна корпорація, що складається з низки установ (коледжі та університет у тісному сенсі), що не одержує від уряду ніякої допомоги і що не підлягає ніякому нагляду; вона посилає до парламенту двох депутатів [8, c. 78].

Разом з Оксфордським університетом є найпрестижнішим університетом Великобританії. Кембриджський університет входить в п'ятірку найпрестижніших навчальних закладів у світі. Станом на 2009 рік випускниками Кембриджа є 83 нобелівські лауреати - за цим показником він лідирує серед університетів світу.

Ректор Кембриджу - Принц Філіп, герцог Единбурзький, віце-ректор - професор Елісон Річард.

Університет засновано у 1209 році у місті Кембридж, графство Кембриджшир студентами та викладачами Оксфордського університету, які вимушені були залишити Оксфорд через збройні сутички з місцевим населенням.

Кембриджський університет виник за зразком Паризького університету, і, мабуть, розвинувся з тієї системи викладання, яку вже в

XII ст. ввело тут духівництво єпархії Елі (Ely). Перший коледж у Кембриджі відкрився в 1284 році.

Найзнаменитіша споруда Кембриджа - собор Королівського коледжу. Він будувався майже сто років: з 1446 року - і став найбільшою архітектурною спорудою. Виступ хору хлопчиків собору Королівського коледжу щороку традиційно транслює телебачення на Різдво.

Папа Іоанн XXII офіційно визнав університет в 1318 році, але до того моменту це вже був навчальний заклад, який цілком затвердився. Освіта в Кембриджі тривала довгі роки, а після закінчення навчального закладу потрібно ще провести в ньому не менш двох років як викладач.

До середини XIX століття в Кембриджському університеті велика увага приділялася математиці: випускний екзамен із цієї дисципліни був обов'язковим для всіх студентів. Проте університет дав світу також відомих гуманітаріїв і представників творчих професій. Серед найвідоміших вихованців Кембриджського університету Олівер Кромвель, Чарльз Дарвін, Ісаак Ньютон, Андрій Бороздін [8, c. 80].

Вікторіанські реформи сприяли тому, щоб в 1869 році відкрився Girton - перший жіночий коледж. Кембриджський університет управлявся на підставі Universities of Oxford and Cambrige Act (1877), в 1882 р. затвердженого королевою. Сутність реформи полягала в знищенні виняткового права осіб англіканської церкви на отримання посад, стипендій тощо в університеті та коледжах, у відміні обмежень щодо осіб різних національностей і станів, у залученні коледжів до участі у витратах по університету, в перетворенні колишніх і введенні нових галузей викладання, в допущенні жінок до вищої освіти. Законодавчим органом Кембриджського університету став сенат, до складу якого входить канцлер, віце-канцлер, всі доктори, а також магістри (Masters), що продовжували перебувати членами університету, тобто платити щорічний внесок.

Манчестерський університет (англ. The University of Manchester) - один з найважливіших британськихуніверситетів з числа знаменитих «університетів з червоної цегли». Розташований у місті Манчестер. Також входить до складу Групи Рассел і групи N8 (en:N8 Group) зі співробітництва у дослідницьких проектах [8, c. 85].

В сучасній організаційній формі університет існує з 1 жовтня 2004 року після злиття Манчестерського університету Вікторії, що існував раніше (Victoria University of Manchester) та був відомий як Манчестерський університет, і Науково-технологічного інституту Манчестерського університету (UMIST - англ. University of Manchester Institute of Science and Technology). Випускниками, аспірантами та співробітниками Манчестерського університету (включаючи колишні виші, на базі яких його було створено в нинішньому вигляді) були 25 лауреатів Нобелівської премії; таким чином, за кількістю Нобелівських лауреатів він перебуває на третьому місці після Оксфорду і Кембриджу.

У 2007/08 навчальному році тут навчалось понад 40000 студентів за 500 академічним програмам, а персонал налічував понад 10000 чоловік, що робило Манчестерський університет найбільшим з британських університетів, що не має віддалених філій. Конкурс до Манчестерського університету - найбільший у Великій Британії. Річний прибуток університету 2007 року склав 637 мільйонів фунтів стерлінгів.

В ході першої з часів заснування університету в сучасному вигляді національної оцінки вишів, що відбулась 2008 року, на предмет їхніх дослідницьких можливостей, Манчестерський університет опинився на 3-му місці за дослідницьким потенціалом після Оксфорду й Кембриджу, та на 8-му місці в рейтингу, що включав спеціалізовані інститути [5, c. 77].

Оксфордський університет - найстаріший англомовний університет у світі, а також перший університет Великобританії. Заснований в 1117 році, розташований в місті Оксфорд, графство Оксфордшир. Університет складається з факультетів і 39 коледжів, а також 7 так званих гуртожитків - закритих навчальних закладів, які не мають статусу коледжу і належать, як правило, релігійним орденам. Всі іспити, як і більшість лекцій і лабораторних занять організовані централізовано, в той час як коледжі проводять індивідуальні заняття із студентами і семінари. З X ст. в Салерно, Павії, Болоньї, Парижі існували університети. Там вивчали астрономію, право, латинську мову, філософію, медицину, математику. В Англії справи були дещо гірші: навіть серед духовенства було немало неграмотних. У 1117 р. був створений університет, що мав за мету дати священнослужителям повнішу освіту. Вибір впав на Оксфорд, одне з найбільших міст королівства. Але тільки за правління Генріха II Оксфорд став справжнім університетським містом. Якщо з часом через Оксфорд майже в обов'язковому порядку проходили члени вищого світу, то в середні віки до цього було ще далеко. Там навчались тільки священнослужителі, вони знімали кімнати у місцевих жителів і часто були бідними [8; c. 61].

В XIII ст. через сутичку між студентами та міським населенням із Оксфорда втекла група студентів і професорів, які незабаром заснували Кембриджський університет.

Единбурзький університет (англ. University of Edinburgh) - найбільший вищий навчальний заклад Шотландії, один з найдавніших у країні, заснований у 1583 року [8, c. 90].

Входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Мав важливе значення для формування міста, з багатьма будівлями в історичному Старому місті, що належать університетові. Він отримує близько 47 000 заяв щороку, це робить його третім за популярністю у Великобританії за обсягом заявників. Вхід інтенсивно конкурентоспроможний, 12 заявок за місце в останньому циклі прийому. Це четвертий університет, який заснований в Шотландії і шостий в Сполученому Королівстві, вважається одним з найпрестижніших університетів у світі ,5 в Європі і 17 у світі. Це єдиний шотландський університет - член Групи Рассела (20 провідних університетів Великобританії) і Ліги європейських дослідницьких університетів [12, c. 23].

2. Сучасна система освіти

З кінця XIX століття у Великобританії працювали технічні коледжі, але їхні дипломи вважалися нижчими від академічного стандарту університетів. Лише з 1956 р., зі створенням Національної ради з присудження академічних звань, дипломи закладів технічного сектора вищої освіти підняли до рівня бакалаврських. Майже століття вища освіта Великобританії була взірцем бінарної моделі, для якої притаманний чіткий поділ на університетський та не університетський сектори, проте Акт (Закон) 1992 р. надав технічним інститутам статус університетів, і два сектори злилися в один, хоч відмінності між технічними й рештою університетів залишилися значними. Отож вища школа Великобританії перестала бути бінарною.

Сучасні системи освіти Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії відрізняються певними деталями, але основні їхні структури подібні. Всі університети Великобританії мають високий рівень автономії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну патетику у вищій освіті здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом та університетами покладені на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів Великобританії, шкіл та ліцеїв, роботодавців. Таке широке представництво дає змогу поєднати інтереси держави й вищих шкіл, досить об'єктивно оцінюючи останні. Для цього з 1996 р. розширюється число критеріїв, за якими має визначатися якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є комітет ректорів, який з 1992 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти [5, c. 23].

1993 р. у Великобританії було майже 440 внесених у довідники вищих закладів освіти (ВЗО): 76 університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчальних центри та коледжі різного типу, серед яких чимало гігантів із багатьма тисячами студентів і карликів з кількома викладачами і десятком-другим студентів. Для того щоб ВЗО міг (за бажання) додати до своєї назви слово «університет», він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 студентів, з них понад 3000 - на денному навчанні за програмами університетського рівня [6, c. 54].

Науково-технічний прогрес у будь-якій країні залежить він рівня підготовки спеціалістів. Для цього потрібна відповідна система технічної освіти. У цьому відношенні досягнення Британської вищої школи в функціональних технічних рішеннях, в організації навчального процесу, його комп'ютеризації, підготовці кваліфікованих технічних кадрів привертають увагу науковців.

Традиційну основу британської системи вищої освіти становлять університети, політехнічні навчальні заклади та коледжі.

Якщо в більшості країн сектор вищої технічної освіти характеризується певною кількістю відповідних навчальних закладів, то у Великобританії головним показником є наявність у даних навчальних закладах курсових програм.

Нині в країні існує 89 університетів і 70 інших закладів вищої освіти, у тому числі коледжі для підготовки вчителів, технічні та інші коледжі. Закінчивши університет, випускник одержує ступінь або свідоцтво про здобуту професію. Слід зазначити, що британські кваліфікації визнаються всіма як найкращі в світі. Їх можна здобути на всіх рівнях - від базового до найбільш просунутого, і з усіх дисциплін (спеціальностей) [2, c. 67]. Професійні кваліфікації встановлюють, як правило, певні асоціації (ради) за дуже жорсткими вимогами. Для їх виконання випускникам університетів необхідні роки праці й самостійного вдосконалення. У Великобританії, як і в інших західноєвропейських країнах, найпоширенішими вважаються такі кваліфікації: бакалавр (Ваchelог), магістр (Master), доктор філософії (Doctor of Philosophy). Більшість студентів у Великобританії обирають курсові програми, що дають змогу здобути першу кваліфікацію. Ступінь бакалавра надається після трьох-чотирьох років навчання на денному відділенні університету, коледжу чи інституту. Він дає змогу зайняти хорошу посаду в середній інженерно-технічній ланці або середньому керівному складі державної організації, приватної компанії чи заснувати приватну практику. У деяких сферах ступінь бакалавра є вищим рівнем і не потребує продовження освіти. Але для більшості спеціальностей освіта може бути продовжена до здобуття ступеня магістра чи навіть доктора наук.

Видатну роль в сучасній вищій освіті Великобританії відіграє Відкритий університет, що став зразком наслідування в усьому світі. Його створення (1969 р.) пов'язується з ім'ям відомого лейбористського діяча Гарольда Вільсона. Доступ до навчання (переважно заочного і рекордно різноманітного щодо засобів і методик) вільний. Тому кожен може обрати для себе одну з сотень програм нижчого чи університетського рівня [1;

c. 109].

Середня освіта у Великобританії для тих хто бажає навчатися в університетах триває найчастіше 13 років, два останніх з яких присвячуються поглибленому вивченню дисциплін, котрі учень планує обрати для студій у ВЗО. Школи надають змогу обрати курси різного рівня складності, що призводить до нееквівалентних атестатів.

Право вступу до ВЗО без іспитів надає атестат про загальну освіту підвищеного рівня (скорочено «A level»). За великої автономії шкіл в освітньому процесі підсумкові вимоги стандартизовані, бо випускні іспити проводять кілька незалежних екзаменаційних рад. Більшість абітурієнтів мають А-рівень з трьох дисциплін.

Хоч у країні дотримуються політики відкритої вищої освіти, зацікавлені органи встановлюють квоти місць (держсекретар з освіти - для вчителів, департамент охорони здоров'я - для лікарів тощо). Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільних місць в аудиторіях, застосовується селекція, форми якої визначаються самими ВЗО. Право на квотування мають і органи розподілу фондів і ресурсів.

Суттєві відмінності в доступі у ВЗО спостерігаються в Шотландії, втім, це не заважає їй мати майже удвічі більшу кількість студентів (у розрахунку на 100 000 населення), ніж в інших регіонах Великобританії.

Нарешті, три університети (Oxford, Cambridge, Durham) проводять для абітурієнтів конкурсні вступні екзамени.

Навчання розпочинається 1 вересня і формально закінчується 30 серпня, але насправді навчальний рік коротший. Кожен ВЗО автономний у тривалості навчального року за умови дотримання загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5 тижнів) перерв на головні релігійні свята.

Навчальний рік поділяється на три частини, але в останній більшість ВЗО скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до екзаменів [2, c. 17].

Частина університетів має серединні канікули (до 8 «тижнів читання»), як час для самостійного навчання студентів. Дедалі помітніша тенденція до двосеместрового року з канікулами між семестрами.

Кількість і розподіл тижневих навчальних годин (лекцій, семінарів, різних лабораторних робіт тощо) визначають ВЗО, післяобідній час у середу традиційно виділяється на спортивні заняття.

Кожен ВЗО автономний у встановленні методів контролю роботи і знань студентів. Більшість віддає перевагу підсумковим екзаменам, часто проводиться поточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішення питання про перехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення програми першого циклу студент може отримати такі оцінки: найвижчу (Class 1), дуже хорошу (Class 2, Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2, Division 2 чи «two-two»), найнижчу (Class 3) [6, c. 9].

Для переходу з першого рівня на другий (магістерський) необхідно виконати досить високі академічні вимоги (отримати диплом бакалавра з відзнакою) і заявити добрі знання з предмета спеціалізації. Із цього правила є й винятки, коли на другий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, проте за наявності чималого досвіду праці з обраного фаху.

Більшість абітурієнтів у Великобританії обирають курси навчання, що забезпечують здобуття першої кваліфікації. Цей перший диплом вимагає загалом 3-4-років навчання, за винятком ветеринарії й медицини (5-6 років). Передбачається впровадження курсів меншої тривалості (прискорених) і можливість, внаслідок зміни тривалості навчання й інтенсивнішої роботи, отримання першого диплома вже за два роки. В Об'єднаному Королівстві найпоширеніші такі кваліфікації: бакалаври - мистецтв, наук, освіти, інженерії, права, медицини. Кваліфікація бакалавра має три варіанти «з відзнакою», залежно від кількості поглиблено вивчених і складених дисциплін. Менш престижним є навчання і отримання «середньої» бакалаврської кваліфікації з не поглибленим вивченням і засвоєнням дисциплін програм.

Після завершення навчання першого рівня студент може продовжити освіту для отримання вищої кваліфікації, яка часто називається «магістр» [9, c. 58]. Найпоширеніші варіанти: магістри мистецтв, наук, бізнесу та управління, права.

Отримання цього диплома відкриває шлях до студій докторського рівня з присвоєнням звання «доктор філософії», рідше «магістр філософії» (якщо рецензенти визнали рівень написаної дисертації нижчим від докторського). Інколи, і лише за умови виконання належних самостійних досліджень, докторське звання отримується відразу після бакалаврського [12, c. 34]. Деякі університети присвоюють кваліфікацію «бакалавр» другого рівня.

На відміну від українських, британські дипломи мають переважно академічне наповнення, надаючи право продовжувати навчання і виконувати певні професійні обов'язки на невисокому рівні. У регульованих та інших професіях (юристи, медики, вчителі, інженери) необхідний період стажування і складання додаткових екзаменів відповідній фаховій комісії.

Час на виконання програм вказано стандартний (номінальний). Хоча для більшості профілів бакалаврський диплом надають після 3 років, частішають випадки подовження занять до 4 років (наприклад: а) в Шотландії; б) у випадку комбінованих занять, коли частину часу забирає практика на виробництві чи у фірмі).

3. Підготовка бакалаврів технічного профілю в університетах Великобританії

З 1993 р. кількість абітурієнтів у вищі навчальні заклади Великобританії зросла на 66 %. Поворот людства до інформаційного суспільства привів до збільшення кількості інженерно-технічних спеціальностей принципово нового типу. А це, в свою чергу, вплинуло на цілі інженерної освіти, її структуру, зміст і методи навчання. Типовими департаментами інженерії в університетах стали такі: хіміко-технологічний, електротехнічний, цивільного будівництва, механічний та екологічний [2.

c. 78].

Згідно з прийнятою системою кожний вуз у Великобританії має автономне право визначати зміст і обсяг інженерної підготовки бакалаврів, методи навчання, правила вступу до вузу, надання академічних ступенів з урахуванням традицій, досвіду, структури студентського та професорсько-викладацького складу й інших показників.

Ключова відмінність закордонних бакалаврських програм - відсутність великого переліку дисциплін загальної направленості. На першому році навчання студенти вивчають лише декілька загальноосвітніх дисциплін, які є дотичними до обраної спеціальності. Водночас на бакалавраті за кордоном фахові предмети вивчають вже з першого року навчання. Навчальна програма кожного наступного курсу бакалаврату включає все більше спеціалізованих дисциплін, що забезпечує студентам можливість здобути глибокі профільні знання [11, c. 7].

Як уже зазначалося вище, бакалаврські програми за кордоном розраховані на випускників шкіл, які ще не володіють професійним досвідом та вузькопрофільовами знаннями. Відтак основною метою, яку визначають перед собою університети розробляючи навчальні плани, є введення студента в обрану ним галузь комплексно. Саме тому в навчальні програми балакаврату за кордоном включають значну кількість ознайомчих поїздок, практичних занять, конкурсних проектів та стажувань.

Ще однією відмінністю закордонних бакалаврських програм є кількість предметів, які пропонують університети для вивчення. Переглянувши перелік курсів для студентів бакалаврату за кордоном ви не побачите список з 20 предметів, як це часто буває в країнах СНД. Натомість кількість дисциплін буде втричі меншою і що важливо - кожен предмет вивчатиметься ґрунтовно та включатиме широкий перелік тем для засвоєння.

Вузи, які пропонують бакалаврські програми за кордоном , як правило, мають два способи організації навчального процесу [6, c. 67].

Так, місія Брайтонського університету з кількістю студентів понад 15000 осіб, починаючи з минулого століття, полягає в поєднанні найкращих академічних та професійних традицій британської вищої освіти. Керівництво університету вважає, що майбутня кар'єра випускника, бакалавра інженерії залежить від його фахової підготовки. Тому одним з основних напрямів удосконалення структури й змісту професійної інженерної підготовки студентів є приведення її у відповідність до вимог науково-технічного і соціального прогресу. Це здійснюється вдосконаленням навчальних планів, особливо із спеціальних курсів, та переглядом програм традиційних базових навчальних дисциплін у напрямі забезпечення їх професійної спрямованості. Щорічно зменшується кількість навчальних курсів, усувається дублювання навчального матеріалу на одному й тому самому рівні, логічно будується система професійної підготовки, в якій усі блоки дисциплін пов'язані між собою мають єдину спрямованість.

3 метою забезпечення професійної спрямованості вже на першому курсі студентів знайомлять з кваліфікаційними характеристиками спеціальностей, що дає їм змогу бачити мету своєї навчальної діяльності, ставити конкретні завдання самоосвіти й пов'язувати їх з професійними функціями. Додамо, що левову частку освітньо-професійних програм становлять цикли спеціальних дисциплін, починаючи з першого року навчання, а також різні види практичної підготовки. Університет надає можливість студентам, які не мають попереднього практичного досвіду, проходити стажування як на підприємствах Великобританії, так і за кордоном (здебільшого у Франції і Німеччині).

На останньому курсі навчання студенти виконують науково-дослідну роботу. Більшість дипломних проектів виконуються на замовлення підприємств і рекомендуються до впровадження у виробництво. Після здобуття ступеня бакалавра інженерії «з відзнакою» студенти мають можливість визначитися щодо подальшої професії, тобто продовжувати навчання на другому рівні для одержання диплома (ступеня) магістра інженерії [4, c. 90].

У Великобританії, як і в більшості країн західноєвропейського простору, не існує жодних затверджених урядом правил, що охоплюють фахові чи професійні кваліфікації. Законодавство існує лише в галузі наукових ступенів. Також немає ніякої загальнонаціональної установи щодо переліку спеціальностей з підготовки бакалаврів інженерії у вищих навчальних закладах, а також будь-яких обмежень чи рекомендацій з боку офіційних або громадських інспекцій. Установа, яка проводить акредитацію вищих навчальних закладів, не торкається прерогатив певного університету (навчального закладу) з питань спеціалізації, а лише визначає якість підготовки інженерів з певної спеціальності та її відповідність рівневі підготовки у вищій технічній школі. Такою установою у Великобританії є Рада з питань якості вищої освіти (HEQC). Досить помітною в сфері вищої технічної освіти є тенденція вдосконалення та розширення освітньо-професійних програм щодо підготовки фахівців, здатних ефективно діяти в умовах взаємодії чи перекривання двох і більше спеціальностей.

Визнання професійних кваліфікацій здійснюється, як правило, певними асоціаціями, що встановлюють (для більшості регульованих фахів) дуже жорсткі вимоги. Для їх виконання випускникам університетів необхідні роки праці й самостійного вдосконалення [9, c. 53].

Випускники бакалаврату закордонних університетів здобувають не лише загальні, але й насамперед грунтовні профільні знання. Це дає змогу молодим спеціалістам працювати в обраній ними сфері відразу по закінченню бакалаврської програми. За кордоном цей шлях дуже поширений. Досить часто Ви можете зустріти професіоналів в сфері бізнесу, ІТ, тощо, які мають лише освітній ступінь бакалавра. Багато іноземних компаній створюють спеціальні програми для талановитих випускників бакалаврату, основною мета яких - виховати з випускників бакалаврату майбутніх співробітників своєї організації. Такі програми, як правило, розраховані на 1-2 роки, по їх закінченню відбувається оцінювання здібностей та навичок молодого спеціаліста і приймається рішення щодо його зарахування до основного штату компанії [10, c. 85].

Альтернативою початку професійної діяльності по завершенню бакалаврської програми за кордоном є продовження освіти на магістратурі. Зазвичай на магістерські програми, одразу після заікнчення бакалаврату за кордоном, вступають студенти, які обрали шлях академічної кар'єри, або ж прагнуть поглибити свої знання в тій чи іншій сфері, чи змінити свою спеціалізацію.

4. Докторантура у Великобританії

Найвища академічна кваліфікація в країні - докторська.

Доктор має два рівні. Перший докторський ступінь - доктор філософії (PhD чи DPhil) [6, c. 65]. Це звання, яке можна отримати у багатьох царинах, включаючи природничі, гуманітарні, інженерні науки, право (відзначимо, що царина знань не вказується у назві ступеня).

За нормою програма PhD вимагає трьох років денних (повного часу) занять після отримання бакалаврського диплома високого рівня (з відзнакою). За правилами, однак, не можна приступати до виконання програми PhD без попереднього отримання диплома (кваліфікації) магістра з науковим ухилом чи диплома поглибленого навчання. Переважна більшість університетів Великобританії вимагає від осіб без досвіду ведення наукової роботи попереднього запису на магістерські програми (програми на MPhil чи подібні).

Якщо кандидат під час їх виконання засвідчує здібності і швидко прогресує, його згодом переводять на докторську програму.

Другим докторським ступенем у Великобританії є «вищий докторат» (Higher Doctorate), який присуджується на відзнаку значного внеску науковця у певну царину досліджень на підставі його опублікованих праць.

Національного чи бодай центрального регулювання програм на PhD в країні немає. ВЗО цілком автономні у цій справі. Вчена рада закладу має право присуджувати усі звання і дипломи, включаючи докторські. Серйозні наукові установи, наприклад, Королівські інститути, мають подібні права від Королеви [6, c. 90].

Мінімальна вимога - бакалаврський диплом першого чи другого рівня (з відзнакою). Для прямого початку програми PhD, як мінімум, треба мати диплом магістра філософії чи диплом поглибленого навчання. Від бакалаврів вимагається виконання магістерської програми. Якщо справи йтимуть добре, їх переводять на програму PhD.

Університети можуть розглядати кандидатури з менш якісними бакалаврськими дипломами, а також і за відсутності документів про наукове навчання (магістерське чи аналогічне), проте тільки за умови незаперечності свідчень високих здібностей даної особи до самостійної наукової роботи й пошуків (виконана робота, публікації та багато чого іншого). Немає жодних обмежень щодо віку, статі, національного походження тощо для вибору кандидатів на програми.

Під час навчання аспірант може виконувати у ВЗО оплачувану працю, мати відрядження для проведення наукових досліджень в інші ВЗО тощо.

Підкреслимо, що отримання з кінці програми диплома PhD не гарантує зайнятості, певного рівня зарплати тощо. Він лише сприяє кар'єрі, свідчить про певні можливості та професійні вміння [4, c. 70].

У гуманітаріїв програма PhD переважно - це самостійні дослідження. У багатьох профілях зона передбачає відвідування складних і важливих спецкурсів, засвоєння методики досліджень тощо. Все це визначає ВЗО за своїми стандартами. Таке навчання завершується екзаменами чи тестом (письмово, усно чи й комбіновано).

Створення дисертації високої якості є головною вимогою для отримання PhD. І написати ЇЇ слід на основі результатів самостійних досліджень. Назва затверджується керівником, якщо треба - і ВЗО, фіксується в офіційних документах аспіранта. Аспірант має також написати анотацію та коротку статтю про дисертацію для участі в засіданнях, де буде аналізуватися його робота.

Зміст дисертації повинен засвідчувати помітний науковий внесок аспіранта у тему дослідження, оволодіння ним науковою методологією та апаратурою, навички критичного аналізу та співставлень.

Дисертація має бути написана як монографія, містити повну бібліографію і мати належні посилання. Два рецензенти розглядають її: один із ВЗО, де вона виконувалася, другий - зовнішньої організації. Якщо рецензію робить і науковий керівник аспіранта, то він буде просто третім рецензентом, подібне не забороняється. Рецензенти затверджуються ВЗО, в якому дисертація готувалася до захисту.

Рецензенти вільні у вимогах до аспіранта у сенсі його пояснень змісту і важливості виконаного (письмово, усно, у формі доповіді тощо).

Саме рецензенти можуть дійти висновку, що рівень роботи не відповідає вимогам для PhD, рекомендуючи присудити лише ступінь магістра філософії (MPhil) [8, c. 30].

Перед захистом дисертація повинна експонуватися в бібліотеці ВЗО для ознайомлення з нею наукової громадськості. Копія анотації публікується у списку дисертацій, захищених на ОК.

У багатьох країнах існують кілька шляхів руху до наукового ступеня доктора, але у Великобританії використовується лише описаний варіант, а інших немає.

Другий докторат - це найвищий науковий ступінь з країні. ВЗО вирішують можливість його надання лише на підставі багатьох публікацій, які незаперечно, свідчать про великий науковий доробок певного визнаного і відомого науковця[9, c. 11].

У Великобританії немає встановлених правових норм щодо визнання закордонних дипломів і кваліфікацій. Академічні дипломи розглядаються у ВЗО суто індивідуально, а у випадку вимоги професійного визнання оцінку і перевірку ведуть визнані професійні асоціації, які мають право надати дозвіл на регульовану діяльність [12, c. 39].

Європейські конвенції з визнання Великобританія ратифікувала, але вони стосуються лише шкільних атестатів і бакалаврських дипломів.
Закордонні звання чи дипломи докторського рівня суто індивідуально розглядаються визнаними фахівцями з ВЗО, які є експертами у даній царині досліджень. Часткового визнання докторського диплома не буває. Жоден закордонний диплом чи звання не визнається автоматично та без цієї перевірки [12, c. 43].



5. На шляху до створення Європейської зони вищої освіти

Болонський процес почався 25 травня 1998 року, коли Великобританія, Німеччина, Італія и Франція прийняли в Болоньї спільну декларацію. Сьогодні в процесі беруть участь уже 40 країн. Якщо коротко, то Болонська декларація зводиться до наступного: незалежність університетів від держав, взаємне визнання іноземних документів про освіту, загальні критерії присвоєння ступенів і кваліфікацій. Саме ці умови стимулюють ВУЗи краще викладати і дають студентам вибір - де учитися, а потім працювати.

Декілька років у Європі дискутували про необхідність зближення поглядів на часові рамки отримання ученої степені, на розвиток і стимулювання академічної мобільності, на реальне взаємовизнання дипломів і кваліфікацій. І ось у червні 1999 року в Болоньї результат був досягнутий: люди, відповідальні за вищу освіту в європейських країнах, підписали декларацію, ціллю якої було об'явлено створення до 2010 року європейської зони вищої освіти [4, c. 87].

Кожна із цих країн зобов'язалась виробити систему легко порівнюваних учених ступенів, яка повинна опиратися на 2-во рівневу (або 2-во циклову) систему навчання. Причому, другий повинен слідувати за першим, а не бути паралельним.

Розвиток академічної мобільності об'явлено пріоритетною ціллю не тільки на словах: Європейський союз виділяє спеціальні засоби на те, щоб студенти в обов'язковому порядку частину курсів або навіть цілих два семестри проходили в другом університеті. А в якості одного із механізмів забезпечення цієї мобільності робиться спроба розповсюдження європейської моделі перезарахувань кредитів (EСTS) [8, c. 33]. Так що чи не найголовніша ціль створення європейської зони вищої освіти, це закріплення позицій європейської вищої школи на світовому ринку освітніх послуг.

Заради цього з 1999 року багато країн і, перш за все, країни Північної Європи змінили свої закони про вищу освіту, ввели у себе 2-во циклову систему навчання «бакалавр-магістр». Однак не можна сказати, що зміни дались всім легко и успішно.

В Великобританії, наприклад, визначально система вищої освіти дворівнева, на бакалавра учать 3 роки, але там загальна школа - 13 років. Однак і в Англії, і в Шотландії, і в Північній Ірландії програми, які дають людині реальний доступ до посади інженера, передбачають 4-річне навчання у вузі. Поступити в університет або заклад, який має відповідну акредитацію можна, пред'явивши сертифікат про здачу екзаменів з двох або трьох предметів навчального курсу середньої школи просунутого рівня. При випуску можна отримати диплом про професійну кваліфікацію і вчену ступінь.

Очевидним достоїнством освітньої системи Великобританії є її виняткова гнучкість. Серед різноманітних навчальних курсів завжди знайдеться той, який найбільше підходить саме вам. І в школі, і в університеті є можливість за своїм уподобанням вибирати дисципліни і спеціалізацію. Більше того - при бажанні вибрані предмети і напрямки можна поміняти. Незалежно від віку, національності і віросповідання навчатися в навчальних закладах Великобританії може кожен. Треба лише відповідати вимогам, висунутих до всіх абітурієнтів [1, c. 56].

Таким чином, вища освіта Великобританії є дуже привабливою і відкритою для всіх громадян Великобританії та Євросоюзу (і не тільки для них). Маючи давні добрі традиції навчання і виховання молоді ВНЗ Великобританії користуються великим авторитетом [6; c. 45]. Постійно дбаючи про доступність і гнучкість, система вищої освіти Великобританії ще до підписання Болонської угоди була реформована і стала взірцем для наслідування.



Висновки

Вища освіта у Великій Британії є державною, навчання здійснюється у понад 850 вищихнавчальних закладах (43 університетах, 159 педагогічних коледжах, 30 політехнічних інститутахтощо). Найбільш престижними університетами є Оксфорд (1168) та Кембридж (1209), які разом іноді називають Оксбридж. Випускниками паблік скулз складають 65 % їхніх студентів. Найбільший на сьогодні Лондонський університет. Привабливими є також університети Единбургу, Лідса, Глазго, Бірмінгема, Ліверпуля та Брістоля.

Система вищої освіти Сполученого Королівства складається з трьох основних видів освітніх установ: університети, коледжі та вищі школи, а також художні та музичні коледжі. Згідно з законом 1992 «Про повну вищу та спеціальну середню освіту», коледжі стали самоврядними, вийшли з-під підпорядкування місцевих органів влади. Вони самі визначають зміст освіти, формита методи навчання. На базі коледжів відбувається перекваліфікація та безперервна освіта (Lifelong Education). Коледжі мають різні профілі, терміни навчання, рівні підготовки, умови таякість навчання тощо. В останні десятиріччя коледжі стають багатопрофільними за рахунок об'єднання коледжів і здебільшого мають п'ять-шість напрямів професійної підготовки.

Раніше було усунуто межу, що розділяла університети та політехнічні інститути, останні також отримали статус і титул університетів.

Вища освіта Великої Британії чотириступенева: бакалаврат, магістратура, докторантура танаукові дослідження.

Ступінь бакалавра - базовий курс вищої освіти. Триває 3-4 роки, після закінчення курсу студенти отримують ступінь бакалавра гуманітарних наук, бакалавра природничих наук або інших областей спеціалізації. У деяких університетах і коледжах вищої освіти після закінчення дворічного курсу навчання можна отримати диплом про вищу освіту (DiphE). У низці вишів студенти зобов'язані пройти вступний курс перед початком навчання на бакалавра. При навчанні за програмою, в якій чергується теорія і практика, потрібен додатковий рік для проходження практики на виробництві. В деяких університетах є інтенсивні дворічні курси навчання, студентияких займаються і протягом канікул.

Ступінь магістра надається в результаті 1-2 років навчання після закінчення бакалаврату. Програма передбачає навчання в області спеціалізації. У деяких випадках ступінь присуджується за результатами письмових іспитів, але кандидатам зазвичай необхідно представити та захистити дисертацію. Іноді магістерський ступінь (наприклад, в Імперіал-коледжі в Лондоні) присуджується на першому ступені вищої освіти після 4 або 5 років навчання.

Третій ступінь вищої освіти присвячено виключно дослідницькій діяльності. Після 2 додаткових років навчання в університеті та успішного захисту дисертації присвоюється ступінь магістра філософії.

Через 3 роки подальшого навчання після завершення магістерської програми кандидат може представити дисертацію на здобуття ступеня доктора філософії .

Підвищений рівень докторського ступеню можуть здобути фахівці вобласті юриспруденції, гуманітарних та природничих наук, медицини, музики і теології після того,як здійснять певний обсяг дослідницької роботи.



Список використаних джерел

1. Алексєєва О.В. Сучасні тенденції виховання та освіти в розвинених країнах світу // Педагогіка і психологія. - 2004. - № 3.

2. Бідюк Н. Підготовка бакалаврів технічного профілю в університетах Великобританії. // Шлях освіти. - 2000. -№2.

3. Демченко О. Співпраця сім'ї і школи у вихованні підростаючого покоління у Великій Британії // Директор школи. - 1999. - № 8 (56).

4. Клочковський Є. Європейська єдність і європейська освіта. // СІЧ. - 2003. -№10.

5. Корсак К.В. Світова вища освіта. - К., 1997 .

6. Корсак К.В. Великобританія: система освіти і підготовки наукових кадрів. // Науковий світ. - 1999. -№4 .

7. Шортт Д. Моральне та релігійне виховання в школах Англії // Людина і світ. - 2002. - № 10.

8. Білова В. Етапи реформування шкільної освіти Великої Британії (кінець ХІХ та ХХ ст.) // Рідна школа. - 2005. - № 4 (квітень).

9. Державні освітні стандарти Великої Британії // Директор школи. - 2001. - № 17 (травень).

10. Іванюк Т. Освітні реформи Великобританії 80-90-х р. ХХ ст. // Педагогічна газета. - 2002. - № 1.

11. Інформація про освіту в освіті: Великобританія // Директор школи. - 2002. - № 35 (вересень).

12. Сбруєва А. Досягнення, проблеми та перспективи англійської освітньої реформи (кінець ХХ-початок ХХІ ст.) // Рідна школа. - 2003.

Размещено на Allbest.ru

...