Ґендерні аспекти виховання молоді в ВНЗ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство науки і освіти, молоді та спорту України

Головне управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації

Харківська гуманітарно-педагогічна академія

Кафедра соціальної педагогіки

Курсова робота

Ґендерні аспекти виховання молоді в ВНЗ

з дисципліни Соціальна педагогіка

Студентки Боклажко Юлії Борисівни

Науковий керівник: Чернецька. Ю.І.

ХАРКІВ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФОРМУВАННЯ ҐЕНДЕРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ВНЗ

1.1 СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ ҐЕНДЕРНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ

1.2 СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТУДЕНТСЬКОГО ВІКУ

1.3 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ҐЕНДЕРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ВНЗ

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА

2.1 ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

2.2 ВПРОВАДЖЕННЯ КОМПЛЕКСУ НАВЧАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ З ФОРМУВАННЯ ҐЕНДЕРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

2.3 АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність. Сучасне суспільство характеризується, як процес руйнування старих стереотипів і установок, щодо соціальних ролей жінки та чоловіка, їх прав і обов'язків в житті нашої держави й народу. Варто зазначити, що великих обертів набирає соціально-педагогічна діяльність зі встановлення ґендерної рівності, формування рівних умов для розвитку особистості представників обох статей.

Важливу роль в досягненні цієї мети відведено соціально-педагогічному вихованню різних поколінь, для досягнення неї вже розпочата діяльність і розробка методик, щодо впровадження ґендерного виховання в виховний і навчальний процес в школах, дитячих садках та ВНЗ. Проте мало уваги приділяється ґендерному вихованню молоді в юнацький період і це прикро, адже саме цей період є сприятливим для формування власної ґендерної ідентичності, без впливу старих стереотипів, закладення основ толерантного міжособистісного спілкування з представниками протилежних статей та направленості активної діяльності проти прояву ґендерної нерівності, що називається ґендерною компетентністю.

Об'єкт дослідження - ґендерніаспекти виховання студентської молоді.

Предмет дослідження - ґендерна компетентність як основа ґендерного виховання студентів.

Метою дослідження є вивчення, розробка та експериментальна перевірка соціально-педагогічних засобів формування у студентів ґендерної компетентності в умовах навчально-виховного процесу в ВНЗ.

Відповідно до об'єкта, предмета та мети дослідження визначено основні його завдання:

1. На основі вивчення та аналізу наукових літературних джерел з педагогіки, психології, філософії та соціальної педагогіки розкрити сутність поняття «ґендерне виховання», а також розкрити його зміст і функції.

2. Визначити особливості формування ґендерної компетентності у студентської молоді в умовах навчально-виховного процесу в ВНЗ.

3. Розробити і експериментально перевірити засоби формування ґендерної компетентності у студентської молоді.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було розроблено програму дослідження, у якій передбачено використання комплексу взаємопов'язаних теоретичних та емпіричнихметодів:

- теоретичні: аналіз, порівняння, класифікація і узагальнення наукової інформації з проблеми дослідження;

- емпіричні:спостереження, бесіди, анкетування, тестування і опитування

- статистичні:методи математичної статистики для визначення якісних і кількісних показників сформованості ґендерної компетентності студентів.

соціальний педагогічний ґендерний студент

РОЗДІЛ 1. ТЕОРИТИЧНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФОРМУВАННЯ ҐЕНДЕРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ВНЗ

1.1 СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ ҐЕНДЕРНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ

Потреба у перегляді поглядів змісту та процесу навчального і виховного процесу в суспільних інститутах (дитячих садках, школах та вищих навчальних закладах) з позиції ґендеру виникли відносно нещодавно, наприкінці минулого століття. Поштовхом для цього послугувала зміна суспільної думки та поглядів на роль чоловіка і жінка у сучасному суспільстві, а також активна діяльність громадськості на створення відповідних умов для рівноцінної реалізації представників обох статей у всіх сферах життя.

Для нашої країни рішення проблеми ґендерної рівності та побудови процесів навчання та виховання на засадах ґендеру є відносно новим, проте багато дослідників і наукових діячів вже присвятили свої наукові праці для вивчення та розробки програм, щодо рішення цієї країни. На сьогоднішній день можна виділити наступних вчених, що вивчали проблематику ґендеру та ґендерного виховання, а саме В. Агєєв, Д. Колесов, Л. Хрипкова,

Я. Коломінський, М. Мелтас , І. Кон , Д.Ісаєв, В. Каган, Т. Рєпіна , В.Кравець, Л. Штильова, а такі вчені як Т. Голованова, І. Мунтян та О. Цокур у своїй дослідницьких роботах розглянули умови впровадження ґендерного підходу до виховання студентської молоді та її професійної підготовки. Важливий внесок у розробку концепції ґендерного підходу в освіті зробили: О. Вороніна (проблеми теорії та методології ґендерних досліджень, визначення їх місця в системі підготовки студентів); І. Кльоцина (шляхи ґендерної соціалізації особистості з урахуванням вікових особливостей, розробка ґендерної проблематики для студентів з метою подолання ґендерних стереотипів у студентів). [18.265-267]

Окрім цього в педагогіці окремо проводилися ґендерні дослідження в наступних напрямах: ґендерний підхід у навчанні (О. Каменська, О.Константінова та Р. Сабіров), ґендерна соціалізація в освіті (А. Смірнова, Є. Ярська-Смірнова), вплив ґендерних стереотипів на виховання і освіту (Л. Надолинська), ґендерні аспекти освіти та керування нею (Н. Єрофєєва, О. Чеснокова), проблеми розробки теорії і методики ґендерних досліджень в системі підготовки студентів (О. Вороніна).[7.194]

Проблематика ґендерного виховання молоді розглядалася у відомих творах різноманітних філософів і педагогів на протязі багатьох століть. Говорячи про античний період гендерних досліджень, звично назвати таких відомих його представників як Аристотель та Платон.

Так з точки зору Платона Афінського суспільне виховання дітей може бути покладено як на чоловіків, так і на жінок. Хоча природа жінки інша, ніж у чоловіка, про те це не впливає на її здатність виконувати будь-які обов'язки на рівні з чоловіком. Жінки, в залежності від їх можливостей, могли бути філософами і навіть воїнами. Точка ж зору Аристотеля на виховання і можливості представників обох статей, була протилежної відносно думки Платона. Цей античний філософ вважав, що чоловік і жінка, маючи різну природу свого походження не можуть бути рівними, саме тому вони повинні мати різні знання і вміння. Кожний з них виконує свої «природні» обов'язки, не втручаючись при цьому в справи одне одного.

При подальшій розробці виховних концепцій відношення відомих мислителів до проблеми статі згодом перемістилося з сфери роздумів і філософії в сферу суспільних відносин. На думку багатьох філософів-вихователів XVIII-XIXвв., зміст існування двох різних статей полягає в продовженні людського роду. Можна зустрітити різні підходи до проблеми ґендерного виховання в ідеях просвітителів, педагогів, суспільних діячів минулого.

Так, відомий французький філософ Жан-Жак Руссо виступив з революційними ідеями виховання жінок, хоча він і не вважав, хлопчиків і дівчаток потрібно виховувати в однакових умовах. Він стверджував, що у чоловіків і жінок різні чесноти: жінці слід бути сором'язливою, хитрою, кокетливою, а чоловіку - відвертим, прямим, сумлінним. Руссо виступав проти того, щоб дівчаток вчили лише веденню домашнього господарства і вихованню дітей. Французький філософ підкреслював, що природа, яка подарувала жінці витончений розум, вимагає, щоб жінка мислила, мала власну думку та проявляла турботу про свій розумовий розвиток.

Клод Гельвецій робив наголос на рівності чоловіків і жінок в отриманні освіти. Анатомічні відмінності - не повід для висновку, що жінка має низький рівень розумового розвитку і не здатна навчатися. Йоганн Генріх Песталоцці також дотримувався позиції загального виховання для хлопчиків і дівчат та вважав, що зміст виховання полягає в поступовому розвитку здібностей відповідно природним законам розвитку дитини.

Серед вітчизняних педагогів вплив на впровадження ґендерних принципів у педагогіку мали К. Д. Ушинський, він виступав проти патріархального підходу у вихованні, стояв на позиціях загального виховання дівчат і хлопців, виступав за рівність прав чоловіків і жінок; А. Макаренко вказував, що основна позначка статевого виховання має полягати у формуванні гармонійних відношень між жінками і чоловіками у сім'ї (у юнаків - глибоку повагу до жінки, шану до жіночих чеснот; в дівчат - повагу до себе і почуття жіночої гідності.)

На сучасному етапі поняття «ґендерне виховання» в широкому спектрі розуміння трактується наступним чином:

Гендерне виховання - педагогічнадіяльність учителя (педагога), спрямована на дотримання принципів гендерної рівності в навчально-виховному процесі, що робить можливим різнобічний особистісний розвиток дівчат і юнаків, реалізацію їх схильностей і можливостей. Реалізація гендерного підходу в педагогіці полягає в оволодінні обсягом знань, необхідним учням для звільнення від упереджень, що стосуються статей, пом'якшення відповідних стереотипів і набуття досвіду асертивної поведінки. Гендерне виховання складається з навчання, освіти (пропаганди і поширення гендерних знань і гендерної культури), стимулювання гендерної самоосвіти. [19.2-5]

В вузькому сенсі поняття «ґендерне виховання в ВУЗі» - означає послідовне, заплановане формування ґендерної свідомості і поведінки студентів, засноване на збереженні статевої ідентичності в умовах рівних прав та можливостей незалежно від біологічної статі.

Задача ґендерного виховання полягає у формуванні правильної ґендерної ідентичності через подолання ґендерних стереотипів, підготовка до сімейних стосунків і прийняття особливостей поведінки людей з різним набором феміно-маскулиних якостей. [7.197]

Ціль ґендерного виховання полягає в цілеспрямованому створенні умов, що сприяють ідентифікації особистості як представника певної статі, закріпленню гендерних ролей, відтворенню відповідного соціального досвіду, формування гендерної культури особистості. Зміст виховної роботи з формування гендерної культури особистості полягає у створенні в учнів уявлень про роль і життєвому призначення чоловіків і жінок у сучасному суспільстві; засвоєнні учнями знань про сутність і зміст понять «ґендер», «ґендерні стереотипи», «ґендерні ролі»; формуванні розуміння, прийняття та готовності до виконання своєї ґендерної ролі, ціннісного ставлення до своєї статевої приналежності, любові, шлюбу, материнства і батьківства; недискримінаційного ставлення до представників обох статей, прагнення до досягнення розуміння у взаєминах. [12.87]

Отож, аналізуючи основні задачі ґендерного виховання можемо зробити висновок, що формування ґендерної ідентичності є важливим ключовим моментом у процесі ґендерного виховання, оскільки саме вона програмує свідомість людини на виконання певної лінії поведінки притаманній певній статевій ролі приписаною їй суспільством на основі вже утворених історичних стереотипів.

Саме поняття «ґендерної ідентичності»можна трактувати наступним чином:

Ґендерна ідентичність - усвідомлення себе пов'язаним з образом мужності і жіночності, що діють в даній культурі на даному етапі історичного періода. [7.196]

Ґендерна ідентичність - базова структура соціальної ідентичності, яка характеризує людину (індивіда) з точки зору його належності до чоловічої чи жіночої групи, при цьому найбільш значуще, як сама людина себе категоризує. [23.89]

Формування ґендерної ідентичності починається ще з самого дитинства, але у саме у юнацькому віці в процесі навчання починають формуватися основні погляди на подальше життя та діяльність у суспільному та сімейному житті відповідно до тієї статевої ролі, з якою себе ідентифікує студент, так подальша діяльність хлопців направлена на пошук роботи та побудови кар'єри, в той же час як дівчата бачать своє майбутнє здебільшого у ролі матері та домогосподарки. Хтось може сказати, що цьому нема нічого поганого, але насправді таке бачення у дівчат свого подальшого майбутнього призводить до зниження у них мотивації до навчання і здобуття знань, які в подальшому являють головний фундамент для побудови кар'єри та здобуття відповідного статусу у суспільстві.

Ще відомий психолог Е. Еріксон зазначає, що вирішальним моментом для жіночої розвитку цільної жіночої ідентичності слугує перехід від юності до зрілості, коли молода жінка, не важливо якої професії, при яку раніше піклувалися батьки, залишає родину і присвячує себе коханню до чужої людини та формуванню родини. Саме на цей період припадає навчання у вищих навчальних закладах , а це означає, що особи, що включені у навчально-виховний процес мають змогу сформувати адекватну ґендерну ідентичність і дівчини, допомогти їй знайти себе. [7.196]

Ґендерна ідентичність формується на основі ґендерних стереотипів - образів жінок і чоловіків та їх ролі у суспільстві, вони розповсюджуються на всіх представників суспільства, в незалежності від особистих особливостей; стереотипи схематизовані, емоційні чітко забарвлені і основані на ґендерних переконаннях. Колись вони слугували засобом для підтримання ієрархії чоловіків, зараз же вони є на думку багатьох запорукою стабільності та порядку. Тому більшість сучасних дівчат і жінок прагнучи не втратити це почуття не хочуть нічого змінювати, але це явище має по собі інший негативний бік.

Окрім цього процес ґендерної ідентичності розподіляє дівчат і юнаків на групи відповідно до своєї статі, такі групи не рідко укріплюють свою внутрішню солідарність за рахунок підкреслення негативних якостей представників інших груп і створюють для себе образ зовнішнього ворога. Спроби принизити чоловіків стають для жінок джерелом підтримання і збереження почуття гордості за свою стать в суспільстві , яке цінує їх менше, ніж чоловіків.

Як наслідок цього з розвитком діяльності за впровадження ґендерної рівності дівчата і жінки у нашій країні міцно ідентифікуючи себе в якості представниць своєї ґендерної групи почали активно підтримувати цю політику, в той час як юнаки і чоловіки, які також міцно ідентифікують себе з представниками своєї ґендерної групи, майже не підтримують політику ґендерної рівності. Як наслідок цього жінки фокусуючи увагу на особливостях свого тендеру ефективно підтримує і впроваджує політику рівності, чоловіки розуміючи це як боротьбу проти їх контролю, а це означає, що до поки відношення жінок до чоловіків як до членів іншої групи буде викликати с боку чоловіків негативну реакцію, яка буде перешкоджати налагодженню соціальної взаємодії цих ґендерних груп, про досягнення ґендерної рівності годі і говорити. [4.75-77]

Тому ще одним важливим компонентом ґендерного виховання, окрім формування правильної ґендерної ідентичності є налагодження стосунків між представниками двох окремих ґендерних груп і юнацький вік є для цього найбільш сприятливим на мою думку, оскільки молодь вже достатньо усвідомлює свою приналежність до певної ґендерної групи і стоїть на шляху діяльності відповідно до своєї ролі, але в той же час у юнаків і дівчат ще не так сильно виражений вплив на них ґендерних стереотипів та намагання підкреслити власний статус за рахунок приниження представника іншої ґендерної групи. Юнацький період це той самий благодатний період, коли представники обох статей чудово знаходять спільну мову між собою, мають власну думку і не схильні підпадати під вплив суспільної думки, так ґендерні стереотипи бачення ролі жінки і чоловіка в них вже сформувалися, але вони не мали практичного закріплення у реальному житті: під час праці та сімейного життя. Саме це і дає змогу викоренити зі свідомості студентів вже утворенні стереотипи та направити їх діяльність на досягнення у тісній співпраці та взаєморозумінні ґендерної рівності та створення умов для повноцінної реалізації у всіх сферах життя представників обох статей у процесі навчально-виховного процесу у ВНЗ.

Але окрім співпраці з педагогами і вихователями у процесі ґендерного виховання студентів важливу роль має підтримка та надання порад кваліфікованими спеціалістами у цій справі, такими як соціальний педагог та психолог.

Завданнями соціально-педагогічного і психологічного супроводження гендерного виховання є:

· Психологічне просвітництво студентів і педагогів по всьому спектру ґендерних проблем;

· Діагностика формування ґендерної складової особистісного розвитку учнів;

· Консультування студентів, батьків і педагогів з питань гендерних відмінностей та ґендерних відносин;

· Корекційно-тренінгова робота з розвитку ґендерної самосвідомості учнів та ґендерної толерантності, отримання та засвоєння досвіду ефективної гендерної взаємодії і подолання негативних наслідків гендерних стереотипів.

І на останок можемо зробити висновок про те, що на сучасному етапі впровадження ґендерного виховання студентської молоді в процесі аналізу психолого-педагогічної літератури свідчить о існуванні цілого ряду розбіжностей між процесами гуманізації змісту освіти і недостатньою розробкою питань ґендерного виховання студентів. Назріває потреба пошуку шляхів вдосконалення системи ґендерного виховання не тільки в загальноосвітніх школах, але й в ВУЗах. Одним з таких шляхів подолання цієї проблеми на мою думку є формування у студентів ґендерної компетентності.

1.2 СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СТУДЕНТСЬКОГО ВІКУ

Студентство - це один із визначних періодів у житті людини, адже саме в цей період відбувається перехід від дитинства до дорослого життя і від того в яких умовах буде протікати завершальний етап формування особистості людини і залежатиме який шлях у майбутньому обере собі студент. Саме з цілю створити всі необхідні умови для рівноцінного розвитку і прояву особистості юнаків та дівчат слід приділити увагу особливостям соціалізації і психологічним ознакам саме молодіжного віку.

А.С.Власенко визначає: "студентство - це особлива соціальна група, що формується з різних соціальних утворень суспільства і характеризується особливими умовами життя, праці, побуту, особливою суспільною поведінкою і психологією, для якої набуття знань і підготовка себе для майбутньої роботи у суспільному виробництві, науці і культурі є головним і здебільшого єдиним заняттям" [25.247] Л.Д. Столяренко характеризує студентство як особливу соціальну категорію, специфічну спільність людей, організаційно об'єднаних інститутом вищої освіти [23.160]. За визначенням І.А. Зимової, студентство включає людей, цілеспрямовано, систематично оволодівають знаннями і професійними вміннями, що відрізняються найбільш високим освітнім рівнем, найбільш активним споживанням культури й високим рівнем пізнавальної мотивації. Б.Г. Ананьєв вважає, що період життя від 17 до 25 років має важливе значення як завершальний етап формування особистості і як основна стадія професіоналізації. На думку Б.Г. Ананьєва, до 17 років у особистості створюються оптимальні суб'єктивні умови для формування навичок самоосвітньої діяльності [1.6].

Студентський вік характеризується найбільш сприятливими умовами для психологічного, біологічного і соціального розвитку. В цей період найвища швидкість пам'яті, реакції, пластичність у формуванні навичок. В особистості на цьому етапі домінантним є становлення характеру та інтелекту. Активно розвиваються морально-ціннісні й естетичні почуття. Швидко освоюються соціальні ролі дорослого: громадянські, професійні, економічні, сімейні. Формуються і закріплюються схильності, інтереси. Визначаються життєві цілі й прагнення. Досягається високий рівень розвитку фізичних та інтелектуальних сил, активно зростають творчі можливості, збагачується емоційно-чуттєвий зміст, розквітає зовнішня привабливість. Все це часто спричинює дещо ейфорійні, ілюзорні уявлення про невичерпність і безмежність такого стану й приводить до нераціонального, безцільного, безплідного розтрачання фізичних і духовних сил.

В біологічному плані юнакам і дівчатам, як і підліткам, властиво підвищена увага до уявлень про норму щодо зростання тіла, його розміру, ваги, пропорцій, зачіски, особи, поведінки і рухів. Вони схильні знаходити у себе фізичні відхилення навіть у тих випадках, коли всі показники відповідають нормі. Ця підвищена чутливість може викликати конфліктні реакції або навіть хронічні психічні порушення невротичного характеру. Наприклад, багато нормальні або навіть стрункі дівчата вважають себе товстими і намагаються схуднути. У крайніх випадках така заклопотаність своєю вагою може призводити до порушень харчової поведінки. Однак загальне емоційне самопочуття юнаків і дівчат стає більш рівним. Як правило, немає різких афективних спалахів, які нерідко виникали в підлітковому віці через загальну підвищеної збудливості.

Психологічний зміст юності пов'язано з розвитком:

- самосвідомості, як цілісного уявлення про себе, емоційного ставлення до власного "я", самооцінки своєї зовнішності, поведінки, розумових, вольових, моральних якостей, усвідомлення своїх позитивних і негативних рис, на основі чого виникають мотиви вдосконалення особистості і самовиховання;

- світогляду, як системи поглядів, знань, переконань, власної життєвої філософії, що спирається на засвоєну раніше систему знань і здатність до абстрактно-теоретичного мислення;

- індивідуальності, що знаходить прояв у створенні власних теорій сенсу життя, кохання, щастя тощо.

У період юності становлення самосвідомості, світогляду та самоствердження індивідуальності відбувається за наступними напрямами:

1. Рефлексії, самоаналізу внутрішнього світу, виникнення почуття власної неповторності, індивідуальності, несхожості на інших, у результаті чого можлива поява почуття "самітності", нерозуміння зі сторони оточуючих.

2. Усвідомлення неповторності часу, розуміння необхідності завершення свого існування, що спонукає до роздумів над проблемами життя і смерті, життєвими перспективами, цілями і сенсом земного буття.

3. Формування цілісного уявлення про самого себе, ставлення до себе. Самооцінка розпочинається з аналізу свого тіла, зовнішності, її привабливості, а потім відбувається оцінка моральних, інтелектуальних, вольових якостей. Слід зазначити, що у юнацькому віці самооцінка часто буває досить суперечливою. На основі співставлення думок інших людей, самоспостереження, самоаналізу своїх якостей і здібностей у молодої людини формується узагальнене ставлення до себе.

Також нарівні з цим формуються здатності до рішення задач професійного самовизначення і вступу у доросле життя. У ранній юності формуються пізнавальні і професійні інтереси, потреба у праці, здатність будувати життєві плани, громадська активність, затверджується самостійність особистості, вибір життєвого шляху. У молодості людина стверджує себе у вибраній справі, знаходить професійну майстерність і саме в молодості завершується професійна підготовка, а, отже, і студентська пора.

Окрім цього в студентському віці відбувається перегляд ціннісно-духовних категорій, аксіологічна переорієнтація. Посилюється усвідомленість, обґєктивна позитивізація мотивів поведінки. Формуються і зміцнюються позитивні особистісні риси -- відповідальність, почуття обовґязку, цілеспрямованість, наполегливість, самостійність, уміння регулювати свої почуття, бажання, схильності. Разом з тим треба мати на увазі, що до 20 років здатність людини до повносвідомої регуляції своєї поведінки остаточно ще не сформована. Тому інколи мають місце невмотивовані, флуктуаційні прояви негативної поведінки, неадекватних дій, протиправних вчинків. [15.113]

У процесі становлення особистості юнаків і дівчат відбуваються важливі перетворення у міжособистісних відносин. Вони, характеризуються тенденцією до більш особистих і значущих взаємодій, високою рефлективністю, стають джерелом емоційних переживань. У цьому віці посилюється потреба в розумінні і співпереживанні, співчутті, встановлення довірчих відносин. Спілкування з однолітками набуває особливої ??значущості і стає одним з провідних факторів особистісного розвитку.

Важливу роль у цьому віковому періоді, як і у попередніх відіграє процес соціалізації студента до оточуючих умов. Саме поняття соціалізація трактується наступним чином:

Соціалізація - це двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, з іншого боку (часто недостатньо підкреслюється в дослідженнях), процес активного відтворення індивідом системи соціальних зв'язків за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище. [2.194]

Соціалізація особистості - процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду в діяльності та спілкуванні з іншими людьми. [20.45]

У студентському віці задіяні всі основні механізми соціалізації:

· прийняття та засвоєння нових соціальних ролей - роль студента, майбутнього фахівця, молодіжного лідера та ін.;

· професійно-рольова ідентифікація («Я - студент», «Я - майбутній фахівець», «Я - вчитель» тощо);

· наслідування як відтворення професійного досвіду авторитетних викладачів, стилю їх науково-педагогічної діяльності або манер поведінки членів референтної групи;

· інтеріоризація оцінних ставлень викладачів і однокурсників у навчально-професійній діяльності;

· орієнтація на соціальні очікування викладачів і групи, щоб добутися бажаного соціального статусу;

· порівняння себе з іншими студентами та професіоналами;

· навіюваність і конформізм.

Результатом соціалізації студента є:

· вироблення і трансформація власної системи поглядів на життя та ціннісних орієнтацій, формування життєвого ідеалу;

· засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій;

· формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки;

· опанування професійною діяльністю та формами ділового спілкування.

Джерелом соціалізації студента є не лише зміст педагогічного процесу у вищому навчальному закладі, а й соціально-професійне його оточення, студентська референтна група, засоби масової інформації, громадські об'єднання студентів тощо. Процес соціалізації особистості майбутнього фахівця триває як адаптація, індивідуалізація та інтеграція в умовах вузівського культурно-освітнього середовища.

Проте студентський вік несе по собі не лише позитивні моменти, існують в цей період і певні кризові суперечності, стикаючись з якими юнаки та дівчата можуть мати проблеми у процесі їх подолання, тому навчально-виховним процесом ВНЗ має бути передбачена допомога у таких випадках.

Найбільш кризовими ситуаціями студентського віку є такі:

1. Криза професійного вибору. Ця криза зумовлена тим, що вибір професії часто відбувається вже після вступу до вищої школи. Через це часто виникає дисонанс між несвідомо обраною професією та необхідністю отримання вищої освіти, нехай навіть із іншої спеціальності. Амбівалентність таких тенденцій (або піти з ВНЗ за власним свідомим вибором, або продовжувати навчання для збереження соціально-культурного статусу) нерідко призводить до розвитку в студентів багатьох особистісних проблем і психосоматичних розладів.

Факт вступу до університету породжує надію на повноцінне й цікаве життя, зміцнює віру молодої людини у власні сили і здібності. Проте в декого швидко наступає розчарування: виникає питання про правильність обрання ВНЗ, професії, спеціальності. Наприкінці 3-го курсу загалом вирішується питання професійного самовизначення, однак далеко не всі випускники пов'язують своє професійне майбутнє з отриманою у ВНЗ спеціальністю. Гостро постає проблема профорієнтації та профвідбору.

2. Криза залежності від батьківської сім'ї. З одного боку, молоді люди можуть жити окремо від батьківської сім'ї в студентському гуртожитку, мати виражену тенденцію до самостійності, проявляти особистісну зрілість, а з іншого, - емоційно-особистісна й побутова (особливо матеріальна) залежність від батьків.

3. Криза інтимно-сексуальних стосунків. Студентський вік відповідає періоду посилення сексуального потягу. Зростає потреба в інтимно-особистісних стосунках із психологічно-духовно близькою людиною (друг, коханий). Водночас створення власної сім'ї блоковане матеріальною залежністю від батьків, житловою невлаштованістю (у студентів це гостріше виражено, ніж в їхніх однолітків, які працюють на виробництві), а позашлюбні стосунки загалом є соціально несхвальними та можуть супроводжуватися внутрішньо особистісною конфліктністю (напруженістю). У деяких студентів інтимні стосунки можуть затьмарювати собою все інше.

4. Кризові ситуації в навчально-професійній діяльності. Факторами, що провокують кризові ситуації в студентів, є деякі психотравмуючі особливості організації навчального процесу у вищій школі. Часто вивчення та успішна «здача» якої-небудь навчальної дисципліни стає самоціллю, а не засобом досягнення мети оволодіти професійними знаннями та навичками, необхідними для майбутньої роботи. На жаль, ці тенденції підтримуються не лише особистісно незрілими студентами, а й окремими викладачами. Творче і свідоме опанування знаннями витісняється зубрінням навчального матеріалу та конформізмом щодо екзаменатора. Наявна аналогія між іспитом і лотереєю посилює ситуацію. Несистематичне (передекзаменаційне) вивчення матеріалу не тільки не сприяє формуванню глибоких професійно-важливих і особистісно-значущих знань і вмінь, але і провокує психоемоційні перевантаження.

5. Криза ідентичності, пов'язана з системою «Я». Ідентичність - це стійкий образ «Я», збереження та підтримка своєї особистісної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя і власного «Я». Сутність кризи ідентичності: відбувається зіткнення цінностей, які інтеріоризовані в ранній юності, з тими, які формуються під час навчання у вищій школі через ідентифікацію себе з професійною моделлю.

Канадський психолог Джеймс Марша (1968) виокремив 4 етапи розвитку ідентичності, які визначаються ступенем професійного, релігійного й політичного самовизначення молодої людини:

· «Невизначена», розмита ідентичність - індивід ще не виробив якого-небудь певного чіткого переконня, не обрав професію та не зіткнувся з кризою ідентичності.

· «Дострокова», передчасна ідентичність - індивід включився у відповідну систему відношень, але зробив це не самостійно, не в результаті пережитої кризи й випробувань, а на основі чужих думок, йдучи за чужим прикладом чи авторитетом.

· Етап «мораторію» - індивід перебуває у процесі нормативної кризи ідентичності, самовизначення. Він обирає з багатьох варіантів розвитку той єдиний, котрий можна вважати своїм.

· «Досягнута», зріла ідентичність - криза завершена, індивід перейшов від пошуку себе до практичної реалізації власного «Я».

Допомагає перебороти кризу ідентичності:

1. Усвідомлення змін, що відбуваються в собі: самоаналіз, самокритичність, самооцінка, тобто посилення рефлексії. Суб'єкт сам повинен стати об'єктом спостереження, аналізувати свій психічний стан.

2. Довірливі стосунки з тими (друг, викладач та ін.), хто є авторитетом, яким можна сповідатися.

3. Власна конструктивна позиція, здатність ставити мету, приймати рішення і виконувати його.

4. Іноді варто переглянути систему своїх цінностей, перебудувати їх ієрархію, прийняти нові цінності.

Але конструктивне рішення стосовно подальшого свого життя або рішення щодо життєвих проблем людина повинна приймати сама та бути за нього відповідальною.

Якщо студенту не вдається розв'язати ці завдання, у нього формується неадекватна ідентичність, розвиток якої може йти такими основними напрямками:

· відхід від психологічної інтимності, уникнення тісних міжособистісних взаємин;

· розмитість почуття часу, нездатність будувати життєві плани, страх дорослішання та змін;

· розмивання продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси та зосередитися на якійсь головній діяльності;

· формування «негативної ідентичності», відмова від самовизначення та вибір негативних зразків для наслідування. [20.68]

Але кожна криза має позитивні сторони: тільки в цей період - період кризи - фактор середовища дає ефект «все або нічого»! Таким середовищем для студента є вищий навчальний заклад - фактор соціалізації. Криза - це загострення протиріч, а саме протиріччя - рушійна сила розвитку: людина відштовхується від неусвідомлюваної залежності, набуває самостійності. Це дає можливість краще пізнати себе, що і є основою та умовою подальшого розвитку «Я».

Таким чином, усвідомлення змін, що відбуваються в самому собі, посилення рефлексії допомагає перебороти кризу ідентичності. У студентів повинен бути свій визначальний погляд, своя думка, свої оцінки, погляди на різні життєві колізії, своє ставлення і свій власний вибір життєвого спрямування. Проте розквіт інтелектуальних і фізичних сил, зовнішньої привабливості в деяких студентів створює ілюзію легкості досягнення будь-яких цілей - виникає необміркований нігілізм, категоричність оцінок, недовіра до старших і дорослих.

Отже, знання особливостей студентського віку дозволяє зрозуміти сутність особистості кожного студента та своєчасно надати йому психологічну допомогу у визначенні самого себе і свого життєвого шляху безпосередньо у ході навчально-виховного процесу у ВНЗ.

Але окрім вище зазначених особливостей, які повинні враховувати викладачі і вихователі на сьогоднішній день важливим моментом у підготовці майбутніх спеціалістів має урахування їх ґендерних особливостей для кращого розвитку необхідних якостей та знань студентів.

Так, дослідження Ш. Берна, Н.С. Лещука, A.A. Логінова, В.П. Симонова, В.Н. Дружиніна, І.С. Конора та інших вчених орієнтують викладача вищої школи на урахування відмінностей між юнаками та дівчатами за п'яти основними критеріями:

o Відмінності на генетичному рівні. Встановлено, що у юнаків-правшів домінує права півкуля кори головного мозку, а у дівчат краще розвинена ліва. У зв'язку з цим юнакам притаманна нестандартність мислення та переважає оперативна пам'ять. Дівчата ж мають кращу довготривалу пам'ять та типовим для них є більш консервативне мислення. Чоловіча стать є носієм мінливості, а жіноча - спадковості. За гіпотезою В. Дружиніна пояснення цього явища - еволюційне: виникнення в процесі природного відбору в стадії антропогенезу спеціалізації нервової системи чоловіків та жінок як пристосування до жорстко визначених життєвих функцій (чоловіки - мандрівники і мисливці, жінки - домогосподарки і берегині сім'ї, виховательки дітей).

o Відмінності на фізичному рівні, які мають вияв, наприклад, у чоловічому та жіночому типах руки і, зокрема, позначаються на розвитку моторики. Так, наприклад, дівчата однаково добре розрізняють предмети на дотик і правою і лівою рукою, тоді як юнаки успішніше виконують ці завдання правою рукою.

o Відмінності на когнітивному рівні. Психолого-педагогічними дослідженнями встановлено, що у юнаків домінує якісний підхід до вивчення навчального матеріалу, вони більш схильні до абстрактного мислення, творчості та самостійності. У чоловічої статі превалює системний підхід, уміння узагальнювати на раціональній основі. Дівчатам притаманна чіткість аналізу, а також конкретність мислення. Вони більш схильні діяти за алгоритмом, Використовуючи аналітичний підхід, чоловіки значно краще ніж жінки виконують просторові тести, тести оцінювання математичних здібностей.

За даними Дж. Стенді перевага чоловіків над жінками за рівнем розвитку цих здібностей має співвідношення 2:1. Дівчата, які успішно завершили математичні студії, в 3 рази рідше ніж юнаки, висловлюють бажання працювати у цій галузі. Факти свідчать, що з математично обдарованих школярів, дівчата вдвічі рідше обирають професію математика, ніж юнаки. Виявлено, що при вирішенні математичних задач дівчата більш тривожніші. Вони приписують успіхи і невдачі зовнішнім чинникам, тоді як юнаки - власним здібностям. Відомо також, що до 7 років дівчатка випереджують хлопчаків в інтелектуальному розвитку, однак, як правило, в 20-30 років середні показники 10 жінок і чоловіків не відрізняються. Однак дисперсія значень 10 у чоловіків значно вища: серед них більша кількість як обдарованих, так і розумово відсталих осіб. Що ж стосується креативності, то за даними Дж. Гілфорда, Е.Д. Торренса та інших дослідників, за легкістю генерування ідей, оригінальністю, гнучкістю мислення - суттєвих відмінностей між чоловіками та жінками не виявлено.

o Відмінності на психологічному рівні. У юнаків більш швидка реакція на дії оточуючого середовища, вони важче переносять стрес. Емоційні "вибухи" чоловіків згасають уповільнено, тому вони можуть швидко потрапляти в стан афекту. Самохарактеристика чоловіків більш об'єктивна, адже вони спираються на аналіз реальних подій і явищ. У дівчат адаптація до оточення відбувається засобами емоційних переживань. Вони легше переносять емоційний стрес, більш покладаються на інтуїцію. їм притаманні швидкі зміни настрою. Самооцінка суб'єктивна, бо здійснюється наголос на почуття, переживання, мрії та конфлікти.

o Відмінності на рівні комунікації. Юнаки схильні до діалогу, дискусій, водночас більш домінантні у спілкуванні. Для дівчат характерним є ширший словниковий запас, увага як до змісту сказаного, так і до його емоційного забарвлення (не тільки "що" сказано, але і "як", "яким тоном"). Дівчата раніше оволодівають читанням. Перцептивні і комунікативні здібності у жінок краще розвинеш, і ця різниця між чоловіками і жінками зберігається до старості. [25.251]

Отож, з вище зазначеного ми можемо зробити висновок про те, що саме студентський період в житті молоді має свої окремі і специфічні особливості, які детально вивчивши можна використати на формування у молоді відповідних і правильних поглядів на життя. Ці факти впливатимуть на переконання та ідеї майбутніх поколінь. Отже, актуальним є процес формування ґендерної компетентності у студентської молоді як засобу усунення старих принципів і ґендерних стереотипів, що і досі існують у нашому сучасному суспільстві, створити засади для впровадження ґендерної рівності як одного з ключових компонентів розвитку нашого суспільства і держави.

1.3 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ҐЕНДЕРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ВНЗ

«Компетентність» в сучасному словнику іноземних слів визначається як « володіння знаннями, що дозволяють судити про що-небудь ». Слово «компетентний» походить від латинського competentis - відповідний, здібний, що знає, хто розуміється на певній галузі, тобто має право на основі знань судити про що-небудь, приймати відповідні рішення і виконувати конкретні дії. Іншими словами, компетентна людина - це людина, добре інформована в певній галузі знання, що дозволяє йому якісно виконувати завдання, пов'язані з цією сферою знання, а все це характеризує його як людину здатну та відповідну вимогам, що пред'являються до особистості, що функціонує в даній сфері діяльності. [5.176]

Отже, компетентність - це, по-перше, характеристика або властивість особистості, по-друге, це така характеристика людини, яка дозволяє їй робити що-небудь якісно. Узагальнюючи сказане, можна запропонувати наступне розуміння компетентності. Компетентність - це суб'єктивна характеристика, що представляє собою сплав знань, умінь і якостей особистості, що дозволяють особистості бути ефективною в конкретному виді діяльності. Формування певної компетентності може відбуватися тільки на основі відповідних компетенцій, оволодіння якими здійснюється в ході навчально-виховного процесу.

У ході компетентного підходу можна визначити суть поняття компетенції - як наперед задані вимоги до освітньої підготовки випускника, одиниці навчальної програми, що становлять анатомію «компетентності». Формування певної компетентності може відбуватися тільки на основі відповідних компетенцій, оволодіння якими здійснюється в ході навчально-виховного процесу.[8.2]

Необхідність набуття студентами компетенцій в різних галузях наук є обов'язковим не лише з точки зору професійного розвитку і вдосконалення, а й важливим компонентом функціонування і взаємодії з сучасним суспільством. Постійний розвиток суспільних думок та ідей трактує все нові погляди на життя, а отже на виховання і навчання. В сучасному суспільстві актуальною є проблема ґендерної рівності чоловіків і жінок, зміна загальних уявлень про роль обох статей та створення рівних можливостей для їх повної реалізації у всіх сферах суспільного життя, але щоб досягти цієї мети потрібно знайти взаєморозуміння між представниками обох статей, направити їх діяльність на досягнення загальної для всіх мети. Але цього важко досягти до поки жінки і чоловіки не почнуть розуміти істинний зміст поняття «ґендер» та «ґендерна рівність», ключем для розв'язання цієї проблеми є надання і роз'яснення основних понять цих напрямів діяльності, формування у людей ґендерної компетентності.

Вищий навчальний заклад, як один із основних інститутів соціалізації студентів у своєму навчально-виховному процесі має включити у собі таку направленість навчання для усвідомлення студентами основних знань з цієї сфери життя. Як вже зазначалось вище саме юнацький період є найбільш сприятливим для руйнування старих поглядів на життя та формування нових ідей та принципів, за якими в майбутньому він і будувати не лише своє професійне майбутнє, але й стосунки з протилежною статтю, виховання своїх дітей.

Звертаючись безпосередньо до поняття «ґендерна компетентність», то трактувати та розуміти цей термін ми можемо у наступному вигляді:

Ґендерну компетентність можна визначити як характеристику, яка дозволяє особистості не бути суб'єктом і об'єктом ситуацій гендерної нерівності. Іншими словами, гендерна компетентність - це здатність чоловіків і жінок помічати ситуації гендерної нерівності у навколишньому їхньому житті; протистояти сексистським, дискримінаційним діям і впливам; самим не створювати ситуації гендерної нерівності.[5.177].

Окрім цього ґендерну компетентність можна розуміти, як динамічне утворення особистості студента, яке включає в себе уялення про призначення чоловіка і жінки у суспільстві, особливостях особистої жіночої чи чоловічої індивідуальності, образі «Я-концепціїї», знань о ґендерних особливостях суб'єктів суспільної взаємодії; цінностях відносин до уявлень обох статей, їх взаємовідносинах. [22.6]

Аналіз сучасної психологічної літератури гендерної спрямованості дозволяє зробити висновок, що гендерно-компетентним можна вважати таку людину, якій притаманні егалітарний гендерні подання; у якого не виражені гендерні стереотипи; у якого відсутні гендерні упередження (забобони); для якого характерна партнерська модель відносин в поведінці і взаємодії з людьми свого та іншого статі. Компетентність демонструє реальний рівень досягнень особистості, її привласнений досвід, який постійно змінюється з розвитком особистості . Н.П. Павлик, аналізуючи структуру компетентності, зазначає, що її складають знання, уміння, навички, ставлення, емоції, цінності, мотиви, потреби, цілі, поведінка. І.С. Мунтян розглядає гендерну компетентність як новий, але найважливіший аспект гностичної складової професіоналізму діяльності й особистості сучасного студента та студентки,

покликаного сприяти досягненню гендерної рівності й демократії членів суспільства шляхом формування їх гендерної культури [5.177-178].

Можна сказати про те, що у процесі навчально-виховного процесу в ВНЗ формування гендерної компетентності має два аспекти: перший - у контексті підготовки до професійної діяльності, де тісно переплітаються професійна і гендерна компетентності; другий - підготовлені кадри формуватимуть у вихованців також гендерну компетентність, яку радше необхідно розглядати крізь призму життєвої компетентності.

Ґендерної компетентності, як і кожна наука несе по собі певну структуру необхідних компонентів, формування яких і складатиме цілісну картину розуміння понять «ґендера» і «ґендерної рівності».

Невід'ємною складовою ґендерної компетентності є сукупність:

1. Знань: законодавчих актів, які регулюють питання ґендерної рівності, положень та сутності ґендерного підходу, сучасних тенденцій та проблем ґендерного розвитку суспільства, знання форм і методів ґендерного виховання, особливостей ґендерної соціалізації, механізмів дії ґендерних стереотипів.

2. Умінь: розпізнавати ґендерні аспекти, проблеми, здійснювати

ґендерний аналіз (збір якісної інформації у сфері ґендерних відносин, що ґрунтується на розумінні ґендерних тенденцій у суспільстві й використанні цих знань для розкриття наявних та потенційних соціальних проблем і пошуку рішень їх оптимального розв'язання, поширювати ґендерні знання шляхом використання адекватних методів, засобів тощо.

3. Навичок: здійснення ґендерного аналізу, організації заходів на гендерну тематику тощо.

Надзвичайно важливий структурний компонент - поведінка, діяльність, спрямована на утвердження ідеї ґендерної рівності. За умови, коли людина буде суб'єктом активної дії, вона матиме змогу самореалізуватися, бути вільною від стереотипних поглядів, здатною до самостійного прийняття рішень.

Як інтегральна характеристика, ґендерна компетентність визначається єдністю її структурних компонентів, що включає в себе мотиваційно-ціннісний, когнітивний і операціонально-технологічний компоненти.

· Мотиваційно-ціннісний компонент включає особистісне, змістотворних ставлення до ґендерної знання, до таких понять, як ґендерна роль, ґендерна ідентичність, ґендерні стереотипи самого соціального педагога як носія всіх атрибутів. Мотиваційно-ціннісна складова передбачає успішність у виконанні ґендерних ролей; засіб саморозвитку; реалізацію здібностей.

· Когнітивний компонент включає ґендерне знання, володіння процедурами його добування і проведення з ним інтелектуальних операцій.

· Когнітивна складова припускає, що у студентів будуть сформовані наукові уявлення про ґендер. В науковий опис поняття ґендер введено для того, щоб провести межу між поняттям біологічна стать і соціальними і культурними імплікації, що вкладаються в концепти чоловіче - жіноче: поділ ролей, культурні традиції, відносини влади у зв'язку зі статтю людей.

· Операціонально-технологічний компонент включає здатність застосовувати компетенції у професійній діяльності при вирішенні проблем, що можуть виникнути у процесі взаємодії жінок та чоловіків іпризводитимуть до конфліктних ситуацій. [15.116]

Формування всіх цих якостей, знань і умінь у студентів є важливим напрямом для процесу побудови нових сучасних поглядів та взаємодії усіх її членів суспільства, яке вже розвинуто у багатьох країнах Європи, на які рівняється наша держава. Але побудова правильного і цілісного навчально-виховного процесу для розвитку цих компонентів ґендерної компетентності не можлива в цілому до поки викладачі і педагог також не сформують та не розвинуть у собі необхідні складові нових поглядів на статус жінки і чоловіка у суспільстві.

Розуміння ґендерної компетентності педагога несе в собі наступний зміст:

Ґендерна компетенція передбачає сформованість у педагога - викладача, вчителя, вихователя - розуміння призначення чоловіків і жінок в суспільстві, їх статусу, функцій і взаємин. Важливою для педагога є здатність критичного аналізу своєї професійної діяльності як представника певного ґендера.

Під ґендерної компетентністю в літературі розуміється інформованість педагога щодо того, що поняття «ґендер» охоплює коло психосоціальних і соціокультурних характеристик, що асоціюються з чоловічим або жіночим підлогою в рамках певної культури. Як підкреслює Г. А. Ольховик, ґендерно-орієнтований педагог повинен усвідомлювати власну ґендерну ідентичність, вплив своїх ґендерних установок на формування ґендерних уявлень і цінностей у вихованців, бачити можливості ґендерної педагогіки для поліпшення якості освітнього процесу.

Ґендерна компетентність педагога включає оволодіння ним організаційними, психолого-педагогічними і дидактичними аспектами керівництва навчальною і виховною діяльністю з урахуванням ґендерних особливостей. В літературі в якості основних представлені змістовним, рефлексивним та організаційним компоненти ґендерної компетентності педагога.

Змістовний компонент включає знання різних питань ґендерної педагогіки і психології (знання про ґендерні особливості суб'єктів освітнього процесу, подання про становище чоловіків і жінок в суспільстві; технологій ґендерного аналізу підручників).

Рефлексивний компонент передбачає особистісне ставлення до різних ґендерних проблем, наявність власної позиції з цих питань, прагнення до постійного самовдосконалення.

Організаційний компонент представлений вміннями управляти процесом ґендерної соціалізації, не тільки усвідомлювати різні ґендерні аспекти освіти, а й впливати на них, створювати відповідні організаційно-педагогічні умови. Організаційний компонент включає також уміння організовувати навчальний процес на основі ідей ґендерної рівності, використовувати гендерний підхід у викладанні різних предметів. [9.27-29]

Але як і для студентів важливим чинником формування ґендерної компетентності педагога є створення для цього всіх необхідних умов, серед яких можна виділити наступні:

- Інтеграцію ґендерних та психолого-педагогічних знань у зміст професійної підготовки сучасного соціального педагогав рамках інваріантної і варіативної частин блоку психолого-педагогічних дисциплін;

- Облік гендерних характеристик студентів при організації педагогічного процесу, формування у майбутніх педагогів усвідомлення власної ґендерної ролі та індивідуального ґендерного стилю поведінки в рамках педагогічної діяльності;

- Розробку технологій формування ґендерної компетентності в рамках педагогічної діяльності;

- Організацію взаємодії «вуз - громадська організація» для розробки проектної діяльності з формування ґендерної компетентності студентів.

При дотриманні всіх необхідних рекомендацій можливо побудувати правильний навчально-виховний процес у ВНЗ, під час якого при взаємодії студентів і викладачів у будуть формуватися та проявлятися всі важливі компоненти ґендерної компетентності, наявність яких є дуже важливою для побудови нового сучасного суспільства у нашій країні і у подальшому досягнення такої важливої мети, як ґендерна рівність. Адже важливим є розпочати цей шлях і йдучи по ньому, досягати нових поставлених цілей, які в подальшому і приведуть до тієї основної цілі, яку поставило для себе все людство.

...