Дитяча опера в школі як засіб художньо-естетичного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. Теоретичні засади художньо-естетичного виховання

1.1 Зміст та завдання художньо-естетичного виховання

1.2 Принципи та структура художньо-естетичного виховання

РОЗДІЛ II. Дитяча опера в школі як засіб художньо-естетичного виховання

2.1 Зародження та розвиток оперного жанру

2.2 Особливості естетичного виховання в школі засобами оперного мистецтва

2.3 Постановка дитячих опер в школі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність дослідження. Глобалізація як провідна ознака сучасності й соціокультурні процеси в Україні чітко окреслюють нове соціальне замовлення на формування творчої, соціально адаптованої особистості. Суспільство гостро потребує ініціативних людей, здатних творчо виконувати будь-який вид діяльності. Водночас ми спостерігаємо факти зниження загальнокультурного рівня населення країни, що переконливо свідчить про необхідність реформування загальної та мистецької освіти України на засадах гуманізації та культуровідповідності. На жаль художньо-естетичне відношення особистості до світу, до різних видів мистецтва формується переважно під впливом стихійних чинників соціального оточення й засобів масової інформації. У зв'язку з цим актуалізується проблема естетизації сучасного суспільства, формування особистості за законами краси, виховання почуття прекрасного, вміння бачити його в усіх сферах життєдіяльності людини. Отже, виникла необхідність переосмислення концептуальних засад і ключових підходів, оновлення змісту, форм, методів художньо-естетичного виховання підростаючого покоління.

Проблеми художньо-естетичного виховання дітей і молоді розглядалися в роботах Є. Басіна, О. Бурова, Г. Волкової, В. Грязєва-Добшинської, В. Іванова, М. Каган, М. Кіященко, І. Конікова, В. Крутоус, М. Лейзерова, Б. Лихачова, В. Мартинова, В. Міхальова, О. Торшилової, Л. Столович, Л. Печко, С. Мельничука, О. Семашка, Л. Смирнової, Г. Падалки, Т. Танько, Г. Шевченко, Л. Коваль, Л. Масол, О. Ростовського, О. Рудницької, О. Михайличенко, І. Сташевської та ін.

Використання такого виду діяльності як дитяча опера в системі художньо-естетичного виховання зростає в зв'язку із загостренням проблем виховання цілісної особистості, оскільки театр є вираженням комплексного художнього погляду на оточуючий світ. У постановці дитячої опери важливим є удосконалення вокальної майстерності виконавців, їх музичний розвиток. Виховні можливості музичного мистецтва завжди були пов'язані з тим важливим місцем, яке займає музика в системі мистецтв, а музична творчість - у контексті людської діяльності загалом завдяки унікальній здатності музики виражати, перетворювати, моделювати людські емоції та почуття у всій їх багатобарвності та різноманітності. Це стосується усіх стильових і жанрових напрямів - музики академічної, фольклору, естради. Театр, в свою чергу, виконує інтегруючу функцію для решти напрямів виховання, а також для пізнання історії, літератури тощо.

Залучення школярів до оперно - театральної діяльності є неоцінимим, з огляду на громадянське становлення особистості, ефективним шляхом морально-етичного виховання. Цей вид діяльності сприяє формуванню спостережливості та уважного ставлення до оточуючого світу, людей, здатності до співчуття і співпереживання, готовності до співдії.

Загальноосвітні заклади мають забезпечити умови вибору різноманітних видів художньо-естетичної діяльності учнів, перетворення дозвілля у фактор особистісного творчого розвитку за допомогою духовного потенціалу різних видів мистецтв, використання активних форм різного характеру, спрямованих на самовираження та самоствердження всіма засобами мистецтва.

Вирішення суперечностей між нагальною потребою сучасного українського суспільства формування у підростаючих поколінь високого рівня музичної культури і реальним станом творчого відношення до мистецтва, розуміння історичних процесів розвитку традицій українського музично-естетичного виховання і зумовили вибір теми курсової роботи: «Дитяча опера в школі як засіб музично-естетичного виховання учнів»

Мета дослідження - дослідити вплив сценічно-музичної діяльності на розвиток художньо-естетичного виховання.

Об'єкт дослідження - процес художньо-естетичного виховання в загальноосвітніх закладах.

Предмет дослідження - дитяча опера як засіб художньо-естетичного виховання в загальноосвітніх закладах.

Досягнення поставленої мети обумовило виконання наступних завдань:

- розглянути сутність художньо-естетичного виховання школярів;

- дослідити принципи та структуру художньо-естетичного виховання;

- вивчити історію зародження оперного жанру;

- дослідити дитячий оперний репертуар та практичні особливості постановки дитячих опер в школі.

Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, переліку використаних джерел.

Курсова робота: стор., дж.



РОЗДІЛ I. Теоретичні засади художньо-естетичного виховання

1.1 Зміст та завдання художньо-естетичного виховання

Глобалізація як провідна ознака сучасності та соціокультурні процеси в Україні, що формуються на ґрунті багатовікових вітчизняних традицій і в загальному контексті європейської та світової інтеграції з орієнтацією на загальнолюдські фундаментальні демократичні цінності громадянського суспільства зумовлюють необхідність переосмислення концептуальних засад художньо-естетичного виховання школярів. Нові тенденції розвитку культури інформаційного суспільства, пов'язані з глобальним поширенням мас-медіа, не можуть не впливати на систему освіти та виховання, яка в усі часи гнучко реагувала на соціокультурні умови і потреби. Естетичне ставлення школярів до світу, до різних видів мистецтва формується переважно під впливом стихійних факторів соціального оточення, зокрема засобів масової інформації, особливо телебачення, дисципліни художньо-естетичного циклу - музичне та образотворче мистецтво - посідають занадто скромне місце в загальноосвітніх навчальних закладах. Тому шкільна освіта у відриві від усієї системи позаурочної та позашкільної виховної роботи об'єктивно не може реалізувати необхідний комплекс культуро-творчих функцій, притаманних мистецтву.

Сьогодні набуває все більшого визнання розуміння того, що реальність світу створюється багатьма голосами культур із власними дискурсами. Для нового імовірнісного стилю мислення характерне прийняття культурної різноманітності, «консенсусної або соціальної раціональності», яка виникає в результаті обговорення різноманітних ідей, альтернативних суджень, варіативних перспектив. Мистецька спадщина, акумулюючи емоційно естетичний досвід поколінь, втілює і передає ціннісне ставлення до світу крізь призму етнонаціональної специфіки, тому вона є ефективним засобом виховання моральності, патріотичних почуттів, громадянської позиції. Цінності мистецтва важливі також з огляду на сучасне існування дітей і молоді в полікультурному просторі. Завдяки універсальності художньо-образної мови вони передають зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогу особистості вступати в невербальний діалог з різними культурами минулого і сучасності, розуміти інших і розширювати таким чином свій власний духовний світ, його унікальність і самобутність.

Отже, сучасні загальноосвітні школи та позашкільні навчальні заклади мають стати осередками виховання справжньої духовності, плекання творчої особистості, виховання людини, що характеризується високою емоційно-естетичною культурою.

Мистецтво має унікальні можливості впливу на людину, тому художньо-естетичне виховання потрібно розглядати не лише як процес набуття художніх знань і вмінь, а, насамперед, як універсальний засіб особистісного розвитку школярів на основі виявлення індивідуальних здібностей, різнобічних естетичних потреб та інтересів.

Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні.

Загальна мета конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, виховні й розвиваючі аспекти:

збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури почуттів, розвиток загальних та художніх здібностей, художньо образного мислення, універсальних якостей творчої особистості;

виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності та мистецтва, світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій, розуміння учнями зв'язків мистецтва з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою, засобами масової інформації;

виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки;

розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду, опанування художніми вміннями та навичками в практичній діяльності, формування художньої компетентності - здатності керуватися набутими художніми знаннями та вміннями, готовність використовувати отриманий досвід у самостійній діяльності згідно з універсальними загальнолюдськими естетичними цінностями та власними духовно-світоглядними позиціями;

формування системи знань та уявлень про сутність, види та жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв - музичного, візуального, хореографічного, театрального, екранного;

виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок художньої самоосвіти та самовиховання.

1.2 Принципи та структура художньо-естетичного виховання

До принципів художньо-естетичного виховання відноситься:

1. органічне поєднання універсального (загальнолюдського, полікультурного), національного (державного) і регіонального (етнолокального, краєзнавчого) компонентів освіти та виховання з безумовним пріоритетом їх національної спрямованості, що забезпечує формування в учнів патріотичних почуттів, громадянської свідомості;

2. синергетичний підхід, що зумовлює націленість освітньо-виховної системи на художньо-естетичний саморозвиток особистості шляхом поєднання освіти із самоосвітою, виховання із самовихованням, на їх безперервність і відкритість до змін;

3. природовідповідність (врахування вікових особливостей та індивідуальних здібностей учнів) та культуро відповідність (розгляд системи художньо-естетичної освіти та виховання школярів як соціокультурного феномену, забезпечення культурної спадкоємності поколінь);

4. гуманітаризація і гуманізація (повага до інтересів і потреб особистості, "олюднення" знань, побудова навчально- виховного процесу на основі педагогіки співробітництва, толерантності взаємин і спілкування);

5. цілісність, що передбачає багатофакторну взаємодію відображених у змісті освіти та виховання основних компонентів соціального досвіду - художньо-естетичних знань, світоглядних уявлень, емоційно-ціннісного ставлення, художніх умінь, творчості;

6. поліхудожність, інтегральність, діалогічність (відображення в змісті художньо-естетичної освіти та виховання об'єктивно існуючих зв'язків між видами мистецтв, діалогу культур);

7. варіативність на основі індивідуалізації, широкої диференціації та допрофесійної спеціалізації;

8. взаємозв'язок художньо-естетичного виховання з соціокультурним середовищем (координація шкільної та позашкільної роботи, узгодження освітніх і дозвіллєвих заходів, гармонізація суспільних, професійно-педагогічних і сімейно-родинних виховних впливів).

Цілісна педагогічна система художньо-естетичної освіти та виховання включає такі складові:

змістовно-цільова - цілі (у соціальному й особистісному вимірах), принципи і завдання, зміст навчання і виховання;

функціонально-процесуальна (педагогічні засоби, форми, методи і прийоми, способи взаємодії, педагогічні технології);

результативно-оцінна (критерії оцінювання проміжних і кінцевих результатів навчання, інтегральні показники художньо-естетичної вихованості, гуманістична експертиза педагогічної системи загалом).

Система художньо-естетичної освіти та виховання включає структурні компоненти:

1. Базовий освітньо-виховний компонент, що передбачає навчання, виховання й розвиток учнів під час вивчення предметів Естетична культура" і складається з двох частин:

а) інваріантної частини, представленої предметами і курсами

базового навчального плану державного освітнього стандарту, які мають опановуватися всіма учнями, незалежно від типу навчального закладу і профілю навчання (предмети «Музичне мистецтво», «Образотворче мистецтво» або інтегрований курс «Мистецтво», курс «Художня культура», «Естетика»).

б) варіативної частини, що складається з елективних предметів і курсів, які вводяться до робочих навчальних планів конкретного навчального закладу відповідно до можливостей і потреб педагогічного колективу, учнів, батьків («Хореографія», «Основи театру і кіно», «Українське декоративно-ужиткове мистецтво», «Дизайн», «Комп'ютерна графіка» тощо)

2. Позаурочний компонент художньо-естетичного виховання,що передбачає організацію колективних і групових форм діяльності учнів поза межами класу і школи, але під керівництвом або за участю вчителів (заняття в гуртках художньо-естетичного профілю, шкільних об'єднаннях за інтересами, художньо-творчих колективах, клубах; організація екскурсій до музеїв, фольклорних експедицій; відвідування театральних вистав, концертів, художніх майстерень тощо);

3. Позашкільний освітньо-виховний компонент, що охоплює різні типи позашкільних навчальних закладів усіх форм власності - державних і громадських (спеціальні музичні та художні школи, мистецькі заклади, студії, будинки й палаци дитячої та юнацької творчості тощо).

4. Компонент художньо-естетичної самоосвіти та самовиховання, початковий досвід яких набувається в школі завдяки створенню відповідних організаційно-педагогічних умов, різних форм індивідуальної роботи вчителя з учнями, методів педагогічного стимулювання художньо-естетичного саморозвитку учнів, а також за допомогою залучення батьків до естетико-виховного процесу, сприяння сімейно-родинному аматорству.



РОЗДІЛ ІІ. Дитяча опера в школі як засіб художньо-естетичного виховання

2.1 Зародження та розвиток оперного жанру

Нові історичні умови і соціальна атмосфера, нові межі світогляду сильним образом вплинули на долі і характер музичного мистецтва. Музика відчула на собі напружений, тривожний, нестійкий, патетичний дух часу. На порозі нової епохи гостро прозвучала вимога драматичної виразності в музиці: флорентійці створили оперу. Саме виникнення опери в Італії відкриває епоху XVII в. в історії музичного розвитку Західної Європи.

Будучи новим синтетичним жанром, вона була покликана втілити ідеал «нового стилю». Поява даного жанру була тривала і багатосторонньо підготовлена в художній атмосфері Відродження: захоплення зразками древньогрецький трагедії, пасторальні драми, духовна опера Кавальєрі, мадригальна комедія (Віці “Тік-так-струм"), комедія масок, драматичні спектаклі, інтермедії...

Видатним оперним композитором був Клаудіо Монтеверді, який поглибив драматичну суть нового жанру, збагатив поліфонічною традицією, коштами музики показав різноманіття людських характерів. У основу його опер встановлена драматична мелодія (concitato - схвильований стиль), що єднала мовні інтонації, декламацію і вокал. Монтеверді включив до опери симфонічні епізоди (увертюри), детально розробляв оркестровку, вводив нові технічні прийоми для більшої виразності: тремоло, піцикато. Таким чином, Монтеверді був сміливим новатором, що далеко випередив сучасне йому музичне мистецтво. Його твори: опери «Орфей» 1607р., текст А.Стріджо, «Аріадна» 1608р., на текст Рінуччині, «Коронація Поппеї» 1642р. і ін., інтермедії «Балет невдячних», «Музичні жарти».

З середини XVIIв. відбувається подальший розвиток оперного жанру, встановлюються типи, різновиди, утворяться школи: Венеціанська, Неаполітанська.

Представники Венеціанської школи: Франческо Ковалі, Марк Антоніо Честі, Моладжолі Лоренцо та ін. звертались да міфологічних та історичних сюжетів при написанні опер, характерною для цієї школи була опора на арії, мелодії близькі побутовим, народним, введення комічних епізодів,затверджуються оперні декорації.

Неаполітанська школа, на чолі з Алессандро Скарлатті, характеризувалася історичним, легендарним вибором сюжету, головного значення набувала музика, виробляються певні типи арій, їх функції: арія-скарга, арія помсти (гніву), героїчна арія, пасторальна, бравурна, текст носить узагальнюючий характер.

Слово «опера» походить від латинського слова орега - дія, твір, витвір.

Опера - вид синтетичного мистецтва, що поєднує в собі елементи драми, поезії, музики, танцю, живопису, які взаємно доповнюють і посилюють одне одного, утворюючи єдине ціле.

Провідне місце в опері належить музиці. Це музично-драматичний твір, текст якого повністю або частково співається в супроводі оркестру.

Оперу пишуть на певний літературний текст - лібрето (зменшене від італійського libretto - «книжечка»), в якому викладено всі події, що розвиваються на сцені. Лібрето є основою для створення музичних образів. У ньому подано тексти всіх партій, що їх співають солісти, ансамблі, хор.

Засобами оперного мистецтва можна зображувати життя народу і переживання окремих героїв, малювати фантастичні, казкові образи, прославляти героїчні вчинки і висміювати пороки.

Оперний твір не будується за якимось єдиним незмінним зразком. Поняття опери узагальнює різні видозміни (жанри), що склалися у процесі історичного розвитку оперного мистецтва. За жанрами опери діляться на казкові, історичні, лірико-побутові, комедійні, сатиричні.

Історичні опери, у свою чергу, поділяють, наприклад, на історико-легендарні, історико-героїчні, історико-побутові, народні музичні драми та ін.

Опери групуються ще й за іншими ознаками. Наприклад, розрізняють дві великі групи опер:

1. так звані «розмовні опери», в яких музика й співи чергуються із звичайно розмовною мовою. Наприклад, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» М. Лисенка та інші;

2. друга група оперних творів характеризується тим, що вони побудовані тільки на співі, тобто опери з безперервним музичним розвитком. Наприклад, «Іван Сусанін» М. Глінки. Замість розмовної мови в таких операх застосовуються музичні речитативи, що відтворюють певні відтінки людської мови. Існують опери без окремих закінчених музичних номерів (арій, дуетів, пісень та ін.).

Це своєрідні опери, і - називаються вони речитативними. Прикладами таких опер можуть бути: «Кам'яний гість» О. Даргомижського, «Моцарт і Сальєрі» М. Римського-Корсакова, «Скупий лицар» С. Рахманінова. Речитативні опери переважають у сучасній зарубіжній музиці.

Найбільш поширений тип опер - аріозно-мелодичний. У них головним засобом музичної виразності є мелодичний спів, а речитативи займають незначне місце. Такими є опери Д. Верді, П. Чайковського, Г. Майбороди, К. Данькевича та ін.

Опери-казки характеризуються фантастичним сюжетом, не зв'язаним з конкретними історичними, географічними чи побутовими умовами. Герої казки живуть і діють «колись», «в деякому царстві». Ідейний зміст казкових опер - це здебільшого боротьба добра і зла, світла і темряви. У казці відображається найбільш типове в житті народу. У операх-казках здебільшого поєднуються серйозний, піднесений стиль з висвітленням окремих фактів та явищ у комедійному плані. Образи героїв казки майже не мають індивідуальних рис, вони є узагальненням позитивних або негативних рис людського характеру. Музичні характеристики казкових героїв дуже барвисті. Найяскравішими зразками казкових опер є опери М. Римського-Корсакова, якого називають співцем казкового оперного жанру. Для Римського-Корсакова казка була виразом моральних і естетичних ідеалів народу, нерозривно пов'язаних між собою. Римський-Корсаков створив чудову ліричну оперу-казку «Снігуронька», пародійні казкові опери «Золотий півник» та «Казка про царя Салтана», оперу «Кощій безсмертний» з трагедійним відтінком.

Перу видатного українського композитора М. Лисенка належать прекрасні дитячі опери-казки «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна» Казковим операм завжди належить велика роль у дитячому оперному репертуарі.

2.2 Особливості естетичного виховання в школі засобами оперного мистецтва

Серед цінностей музичної культури одне з провідних місць належить опері - популярному, але й найскладнішому виду мистецтва. Програма з музики для загальноосвітніх шкіл включає багато оперного матеріалу Програмою передбачений розгляд мінімуму відомостей про особливості оперного мистецтва, складові елементи опери, її музичну драматургію й вокальні номери. Зрозуміло, що в одній двох бесідах важко розкрити дітям весь складний механізм опери. Тому треба провадити додаткові заняття.

Час для ознайомлення з оперою використати для загальної характеристики й розкриття найбільш суттєвих особливостей оперного жанру. Подальша робота пов'язується з слуханням уривків окремих опер, які за своїм характером є різними складовими елементами опери - її вокальними та інструментальними номерами.

Перед прослухуванням певного уривку з опери вчитель коротко характеризує її, вказує, яке місце відводиться в ній пропонованому уривку, які його особливості як елемента оперного твору, наводить аналогії з інших опер. Після прослухування уривка ще раз підкреслюються найбільш суттєві його особливості, провадиться повторне прослухування.

Слід пам'ятати, що багаторазове, цілеспрямоване слухання одного й того самого музичного твору є необхідною умовою для розуміння його художньої цінності.

В зв'язку із загостренням проблем виховання цілісної особистості, оскільки театр є вираженням комплексного художнього погляду на оточуючий світ. Театр виконує інтегруючу функцію для решти напрямів художньо-естетичного виховання, а також для пізнання історії, літератури тощо.

Включення школярів у театральну діяльність є неоцінимим з огляду на громадянське становлення особистості, ефективним шляхом морально-етичного виховання: театральна творчість сприяє формуванню спостережливості та уважного ставлення до оточуючого світу, людей, здатності до співчуття і співпереживання, готовності до співдії.

Відповідно до жанрово-видової диференціації театрального мистецтва, школа звертається до його різновидів - драматичного,

музичного, лялькового театрів. На всіх вікових етапах основними складовими виховного процесу засобами театру є:

розв'язання загально-виховних завдань, пов'язаних із формуванням емоційної культури, емпатії, пізнання й усвідомлення реальних життєвих явищ, збагачення естетичного досвіду;

поліхудожній розвиток особистості, який відбувається завдяки залученню до різних видів мистецтва - компонентів театрального синтезу;

розвиток сенсорної сфери, здібностей, специфічних для кожного виду театрально-сценічної творчості (техніки мовлення, дикції, пластики тіла, голосу тощо).

Провідною формою театральної діяльності є самодіяльний театральний колектив. Незалежно від виду театрально сценічної творчості (драматичний гурток, «дитяча опера», «театр пластичної драми», хореографічний, ляльковий тощо), зміст діяльності визначається необхідністю опанування його учасниками таких компонентів, як творча гра, театральна імпровізація, акторська майстерність, сценічний рух, танець, сценічне мовлення, ритміка, музика, основи гриму, технічне конструювання.

Специфіка кожного виду театрально-сценічної творчості зумовлює особливості його використання у виховному процесі, а саме:

драматична творчість вимагає володіння інтонаційно смисловою виразністю мовлення, її виразністю міміки, жестикуляції, пластичною виразністю тіла;

у постановці "дитячої опери" важливим є удосконалення вокальної майстерності виконавців, їхній музичний розвиток;

поряд із розвитком його музичних здібностей, акторської майстерності;

Значну користь приносить сценічне втілення програмних творів, які вивчаються і на уроках літератури, музики, художньої культури, влаштування святкових вечорів у формі театралізованих вистав у школі та поза нею. Хореографія, яка в театральному мистецтві складає основу балетної вистави, в позаурочній практиці розглядається як самостійний вид мистецької діяльності. Хореографічна діяльність сприяє формуванню просторових уявлень, розвитку музичних і образотворчих здібностей (через створення костюмів, гриму, атрибутів танцю), загальному фізичному розвиткові вихованців, виточуючи красу рухів, пластичність тіла, правильність постави, гармонійність жестів, культури поведінки загалом.

У хореографії запрограмована багата структура соціальної діяльності. Танець, що є видом мистецтва, у практиці позаурочної діяльності доцільно розглядати і як специфічний засіб спілкування,

і як засіб формування загальної та естетичної культури, і як спосіб згуртування вихованців у спільноту на ґрунті інтересу до танцювального мистецтва.



2.3 Постановка дитячих опер в школі

Діти дуже захоплюються будь-якою сценічною дією. Ще малюками вони з насолодою граються під музику, інсценують нескладні дитячі пісні. І скільки винахідливості вони проявляють у цьому! Часто через вікно ми чуємо, як малюки граються на дворі в «концерт» або «театр». Урочисто, цілком серйозно вони оголошують одне одного, називаючи своїх товаришів «артистами»: «Виступає артистка Оленка Іваненко». І виходить на уявну сцену крихітка з гордо піднятою голівкою. І, напевно, в цей момент Оленка почуває себе справді відомою актрисою. Потяг дитини до театру - природне явище. Вона тягнеться до творчості, до дії, і цю дитячу схильність важливо вчасно помітити і сприяти її розвитку.

З чого слід починати розвиток музичних та виконавських здібностей дітей?

Це можуть бути інсценізації пісень, музичні ігри. Деякі вчителі (зокрема, досвідчений методист М. Й. Медведєва) виявляє інтереси й творчі здібності дітей за допомогою сюжетних ігор, в яких маленькі виконавці найкраще проявляють себе.

Прекрасним матеріалом для цього є маленькі опери-ігри. Вже у дитячому садку малюки охоче виконують «Кошенят-кухарчуків» О. Тилічеєвої або «Теремок» Т. Попатенко, «Колобок» В. Герчик. Це невеличкі п'єски, в яких є 1--2 пісеньки. Молодшим школярам під силу опери-ігри М. Красєва. Тут головні дійові особи вже мають музичну характеристику. Так, наприклад, в опері «Муха-цокотуха» такі характеристики є не тільки у головної героїні Мухи, але і у Метелика, у Таргана, Бджілки, Комара. У цій малесенькій опері-грі є 2 хори -- колективна характеристика гостей.

Малюки дуже люблять народні казки. А згадані вище музичні ігри - це інсценівки казок. Вони супроводжуються музикою та піснями, що характеризують персонажів казки, допомагають дітям глибше зрозуміти й емоційно пережити зміст казки, запам'ятати його і виразно передати.

Казкові сюжети опер близькі й зрозумілі дітям. Народна казка завжди була джерелом натхнення для великих художників і композиторів. У казках дітей приваблює перемога добра над злом. Музика та спів підсилюють емоційне сприймання дітьми художніх образів, втілених у казці.

Враження дітей дуже стійкі. Вони гостро врізаються у пам'ять і запам'ятовуються на все життя. Ось чому треба, щоб уявлення дитини були яскравими, етично і естетично спрямованими. Мистецтво глибоко впливає на емоційну сферу людини, формує її естетичні погляди й смаки. Ведуча роль у цьому належить опері, що силою музики, слова, дії і образотворчого мистецтва полонить слухача.

Постановка дитячих опер у школі - найвища і найскладніша форма масової діяльності учнів у галузі мистецтва. У дитячій художній самодіяльності опера - це рідке явище. Проте останнім часом посилилась увага до цього жанру, і ряд шкільних колективів досягли значних успіхів у постановці опер.

Сила виховного впливу опери полягає, насамперед, у її масовості, .у необхідності залучати до постановки вистави велику кількість учасників. Саме це зумовлює складність роботи. Для того, щоб художньо прозвучала звичайна пісня, потрібно виконати її чисто, ритмічно, злагоджено й виразно. Що ж до виконання оперної партії, то до усіх цих обов'язкових вимог додається ще й рух по сцені, спілкування дійових осіб між собою, створення відповідних образів. Складність оперних постановок полягає ще й у виготовленні різних костюмів, декорацій, бутафорії, освітлення сцени тощо.

Здійснення постановки дитячої опери вимагає спільних зусиль музичного керівника, режисера, художника і концертмейстера.

Важливо, що у підготовці вистави опери можуть брати участь усі без винятку учні: одні грають, другі роблять маски, треті шиють костюми, четверті готують декорації, п'яті забезпечують освітлення сцени тощо.

Проте для постановки дитячої опери в школі треба мати певні умови. Перш за все, важливо досягти масової хорової культури. Це забезпечується діяльністю хорових колективів, що охоплюють усю школу (класні хори, хори жовтенят, піонерів, хлопчиків). Надзвичайно важливо, щоб усі хори працювали систематично. При цьому завжди виділяється актив - група дітей, що акуратно відвідує усі репетиції і виступає помічником учителя.

Необхідною умовою для організації шкільного театру є створення міцного учнівського колективу, здатного переборювати труднощі (а їх при постановці опер завжди багато).



ВИСНОВКИ

Розглянувши тему можна зробити такі висновки:

1. За допомогою такого виду діяльності як дитяча опера відбувається розвиток художньо-творчих здібностей учнів рухопластичних, театральних, музичних.

2. Постановка дитячих опер у школі - найвища і найскладніша форма масової діяльності учнів у галузі мистецтва, яка сприяє розширенню загального мистецького кругозору сприяє розвитку художніх інтересів та потреб учнів, стимулює не просто емоційні реакції дітей, а й естетичні почуття.

3.Так як дитяча опера синтезуючий вид діяльності, який вміщує:театралізацію, хореографію, музику та спів ми маємо комплексний, різнобічний підхід до учня, що допомагає розвивати різнобічну, високоморальну, культурну особистість, формувати її багатий духовний світ, усвідомлене естетичне сприйняття, здатність осмислювати художні засоби мистецтва.

4. При комплексному підході, який дає нам цей вид діяльності розвивати в учнів вміння до самовираження, самовдосконалення.

5. Дитяча опера один за важливих засобів художньо-естетичного виховання так, як вміщує декілька видів діяльності одночасно (гра на сцені, спів, хореографія), сприяє розширенню загального мистецького кругозору, формує власний художній смак та розвиває всебічно-розвинену особистість.

6. На сучасному етапі розвитку освіти й суспільства нагальною стає потреба в формуванні культурної, творчо мислячої особистості, здатної бачити й оцінювати прекрасне в мистецтві, навколишньому, різних сферах життєдіяльності людини. Загострення проблеми художньо-естетичного виховання й розвитку особистості зумовлено зниженням загальнокультурного рівня населення, відсутністю бажання, можливостей, часу, коштів на спілкування з мистецтвом. Низький загальнокультурний рівень людей, які з дитинства оточують дитину, негативно впливає на її художньо-естетичний розвиток і виховання, що актуалізує проблему дослідження



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Апраксина О.А. Методика викладання музики в основній школі:Навчально-методичний посібник. - Тернопіль: Богдан, 2001. - 144с.

Артемова Л.В. Театр і гра. - К.: Томіріс, 2002. - 292 с.

Барко В.І., Тютюнников А.М. Як визначити творчі здібності дитини. - К., 1991. - 120 с.

Бех І.Н. Гуманістична педагогіка у траєкторії виховання особистості // Виховання і культура. - 2001. - № 1. - С. 9-13.

Бернштейн Н.А. О построении движений // Вопросы музыкальной педагогики. - 1980. - № 2. - С. 17-18.

Верховинець В.Н. Весняночка. Ігри з піснями для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. - К.: Музична Україна, 1989. - 343 с.

Дем'янчук О.Н. Формування музично-естетичних інтересів учнів загальноосвітньої школи. - К.: Вища школа, 1994. - 78 с.

Детский голос. - М.: Педагогика, 1970. - 230 с.

.Жовчак 3. В. Виховання школярів засобами мистецтва // Мистецтво та ос віта. - 2004. - № 3. - С. 18-20.

Кальчук М І. Авторська програма елективного курсу основ театрального мистецтва // Початкова школа. - 2006. - № 3. - С. 35-37.

Карпенко Е. Детская опера как средство эстетического воспитания / Е.Карпенко, Н.Карпенко / / Искусство и Образование.-2007. - № 4. - С.40-44.

Масол Л.М. Методика навчання мистецтва у початковій школі. - Харків: Ранок. Веста, 2006. - 256 с.

Паронова В. Дитячий театр. Казки: Сценарії та маски. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2004.

Печерська Е. Казкові сюжети на уроках музики // Початкова школа. - 1996.- № 11. - С. 33.

Приходченко К.І. Витоки творчості. Розробки уроків та позакласних заходів з розвитку творчих здібностей учнів. Посібник. - К.: Сталкер, 1998.- 410 с.

Ростовський О.Я. Методика викладання музики у початковій школі: Навч.-метод. посібник. - 2-е вид., доп. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. - 216 с. естетичний виховання опера школа

Рогозіна В.О. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів // Мистецтво та освіта. - 1997. - № 2. - С. 8-10.

. Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька- К.: ІППО, 2002- 270 с.

Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька.- К.: ІППО, 2002.- 270 с.

Теплов Б.М. Психология музыкальных способностей / Избранные труды: В 2-х т. т. - М.: Педагогика, 1985. - Т. 1. - С. 42-222.

Размещено на Allbest.ru

...