Врахування субкультури в педагогіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

До такого питання, як естетичного виховання «неформального» підлітка, вихователь повинен підходити не як педагог а скоріш як психолог. У цьому віці діти дуже ранимі, відбуваються не лише фізіологічні зміни а й формується світогляд, естетичні смаки і почуття. Неформальне виховання виділяється перш за все тим що підліток бажає самореалізуватися, вибираючи для себе субкультуру. Слід, зауважити, що в психології розвитку підлітка це незворотній процес, так як зараз це формує культуру молоді. Спроби заборонити, знищити субкультуру породжують протести, агресивні групи. Педагог повинен демократично поглинати, переосмислювати ці гілки.

Для молодої людини нове неформальне об'єднання - не забава, а необхідність. Тут хаотична зміна пристрастей - після музики йде підстригання, потім танець, потім прикраса в носі. Бо це немає значення. Просто потрібний новий фірмовий знак, клич, на який звернуть увагу. Так іде самореалізація особистості. Головне, що дає молодіжна субкультура - самореалізуватися, суб'єктивно втілитися, тобто оправдати своє перебування в цьому світі. Це переслідування явної цілі (захистити пам'ятники історії, архітектури, прагнення відновити національну культуру) та розмитої неусвідомленої цілі (стати сильним фізично чи розумово, утвердитися в очах ровесників, заставити себе поважати).

В сім'ї, школі, вузі особистість відчула себе замкнутою, обмеженою рамками обов'язків і соціальних очікувань, залежною від батьків, педагогів. Участь в неформальних групах компенсує відсутність особистої незалежності. Інша справа, що особистість замикається в залежності від лідера, певних правил поведінки, тобто незалежність є відносною, але самовідчуття її виникає. В цілому, альтернативні культури ведуть до збагачення і омолодження всіх інших культур. Велика кількість молодіжних субкультур повинна спонукати суспільство до розвитку національної культури, що вбере в себе кращі здобутки альтернативних форм культури.

Завданням сучасного дослідження молодіжної субкультури повинно бути відмова від негативних упереджень і диференційований підхід до оцінки формальних і неформальних молодіжних груп, у яких світогляд і діяльність відрізняються від загальноприйнятих. Одне з завдань вихователя є об'єднання соціально-активної молоді з числа представників позитивно спрямованої молодіжної субкультури навколо спільної для всіх мети - відродження національної культури, що вбере в себе здобутки складових субкультур. неформальний підліток виховання

Пропоную, розробити план естетичного виховання з врахуванням особливостей підліткової субкультури. Важливо зазначити що процес навчання це сумісна спеціально організована діяльність вчителя та учнів. Результатом якої є здійснення завдань освіти і розвитку особистості. Він повинен бути цільовий, стимулюючи- мотивуючий, змістовний, операційно-дієвий, контрольно регулюючий, оціннорезультативний. Методологічною основою процесу навчанняє є теорія пізнання. Тому вихователь повинен добре розрізняти субкультури, їх прояви на суспільство і вплив на саму особистість. Процес пізнання учня здійснюється за схемою від живого спостерігання до абстрактного мислення і від нього до практики. Звідси маємо, що вихователь повинен якнайкраще розуміти похідну точку вибору свого вихованця даної субкультури. Якщо педагог невзмозі зрозуміти бачення свого учня, найкращим вирішенням буде звернутися до бесіди. Слід пам'ятати, що вихователь ні в якому разі не повинен застосовувати диспут, адже це викличе агресію, або, навпаки повну замкненість особистості. Що ж до бесіди, то вихователь повинен позволити стати вихованцем перед учнем.

Справа, в тім, що за рахунок цього замкненість або агресія дитини набуде адекватності. Неформал рідко коли є комунікабельним. Йому важко розкритися не те щоб перед викладачем, а й з ровесниками. Вихователь повинен цікавитися тим світоглядом що його вихованець, пропонуючи дитині пояснювати своє бачення у вигляді словесного чи наочного зображення. Підліток захоплюючись субкультурою відкриває для себе якусь істину. Яку він повинен переказати вихователю, інакше конфлікт вихованця і вихователя може бути втраченим. В ході бесіди педагог повинен не навязуваючи подавати свої критерії щодо «істини» субкультури підлітка. Вихованець повинен проходити всі внутрішні процеси діяльності, навіть якщо він неформал, отже давайте розглянемо їх.

Сприйняття - це відображення свідомості окремих можливостей та явищ що діють у цей момент на органи чуття. Тобто ані зовнішній вигляд, ані поведінка, ані моральні якості вихователя не повинні спровокувати вихованця знов таки на втрату конфлікту. Осмислення і розуміння дитини є обов'язковим, адже потрібно пам'ятати що дитина часто стає неформалом, саме через не розуміння її ровесниками, батьками, суспільством взагальному. Узагальнення це виділення найголовнішого з бесіди вихованцем. Він зробить свій висновок, в якому він сам повинен позволити естетично виховувати себе вихователем. Закріплення це повторне осмислення поданої інформації, тобто вихованець після бесіди, повинен скеровувати свою діяльність, опираючись на закони, факти, способи доведення, які йому підніс вихователь.

Довгий час традиційна педагогіка була зосереджена на освітньої підготовки підлітків, на вдосконаленні змістовної та методичної сторін навчально-виховного процесу. Одна з найважливіших завдань радянської школи полягала в озброєнні учнів так званими ЗУНами, тобто знаннями, вміннями та навичками. Всі середні загальноосвітні школи країни мали єдиний статут, були зобов'язані займатися за типовим навчальним планом і єдиним графіком навчального процесу. Дотримання цих вимог зобов'язувало всіх вчителів просуватися до вивчення того чи іншого навчального предмета в єдиному ритмі. Велика увага приділялася вихованню підлітків, яке також здійснювалося за відповідними програмами і рекомендаціям, що спускаються зверху. Тут у педагогів було більше можливостей для маневру при виборі змісту і форм конкретних заходів.

Однак ідеали виховання, виховні орієнтири, а часто і перелік обов'язкових заходів разом з рекомендаціями щодо їх проведення формувалися на верхніх поверхах державної піраміди і відбивалися у відповідних педагогічних виданнях. Питання розвитку неформалів не відкидалися, але займали не першочергове місце, вони як би відсувалися на задній план. Вважалося, що розвиток особистості дитини здійснюється головним чином через ту інформацію, яку він засвоює, через які він купував вміння і навички. З цього випливало: щоб вирішити завдання озброєння вихованців знаннями, в арсеналі вчителя повинні переважати такі репродуктивні методи, як розповідь, показ, вправа, з допомогою яких педагог здійснює доставку учневі необхідних боєприпасів, тобто знань, умінь і навичок. Взаємодія педагога зі своїми вихованцями не може бути самоціллю.

Перш за все, воно має сприяти орієнтації вихованця у світі цінностей, повинно бути націлене на надання йому допомоги у вибудовуванні власної системи цінностей. Цінністю для людини є все, що має для неї певну значимість, особистісний або суспільний сенс. Це можуть бути предмети, явища чи їх властивості, що мають позитивну значимість для особистості, тобто задовольняють потреби особистості, що викликають позитивні емоції. Цінності відіграють дуже важливу роль в житті людини: вони намічають і інтегрують його позицію по відношенню до різних об'єктів, допомагають йому оцінювати одні з них позитивно, інші - негативно, а треті - визнати особливо значущими для себе. Про які цінності може йти мова?

Адже сьогодні, згідно з чинними законами, в освітніх установах заборонена ідеологічна та політична пропаганда якоїсь однієї партії. Однак деполітизація і деіделогізація освіти зовсім не означають відмови від будь-яких ідеалів. Людство за багато століть свого розвитку накопичила достатньо багато цінностей, які можуть служити орієнтирами як у виховній роботі вчителя, так і в процесі самовиховання дитини. Мова йде про загальнолюдські цінності, які вироблялися й відбиралися протягом всієї історії розвитку людських цивілізацій, витримавши випробування часом. Необхідно зазначити, що процес орієнтації школяра на ті чи інші цінності не проходить гладко. З одного боку, кожна людина спочатку, з моменту свого народження, перебуває в світі культури і має можливості для взаємодії з нею.

З перших років свого життя він засвоює мову, знайомиться з творами музичного та образотворчого мистецтва, долучається до певних правил поведінки, до існуючих у суспільстві традиціям і звичаям. У своїй діяльності, а також у своїх вчинках, думках і переживаннях підліток має можливості спиратися на загальнолюдські духовні та моральні цінності, на накопичений досвід спілкування і світосприйняття. Субкультура здатна поставити кожному з них систему ціннісних уявлень, послужити базою для постановки та реалізації пізнавальних, практичних та особистісних завдань.

У той же час одне лише присутність людини всередині субкультурного простору не гарантує йому присвоєння культурного досвіду і цінностей культури. Система цінностей в особистості не виникає сама. Наприклад, наявність книг в будинку далеко не завжди залучає дітей і дорослих до читання. Аналогічно саме по собі знаходження учня на уроці не завжди сприяє тому, щоб він пізнав закони природи або історичні факти.

Процес прийняття і присвоєння цінностей, званий інтеріорізаціей, включає ряд умовних етапів: пізнання цінності; переклад інформації про неї на власну індивідуальну активну діяльність суб'єкта, в результаті якої пізнана цінність приймається або відкидається, включення пізнаної цінності в особистісно визнану систему цінностей; зміна особистості, що випливає з прийняття або заперечення цінності. Якщо особиста зустріч неформала з культурною цінністю не відбудеться, то вона залишиться поза дитиною і буде для нього незрозумілою і непотрібною. У результаті за бортом свідомості учня можуть залишитися і елементарні закони природи, й історичні події, і твори літератури і мистецтва, і правові норми, і моральні цінності суспільства. У такому випадку можуть утвердитися псевдоцінності, коли кругова порука підміняє дружбу, бандитська розбирання є єдино вірним способом вияснення відносин, а сексуальні стосунки трактуються як любов.

Для вихователя важливо знати, що діти неформали часто формуються в свої «неформальні групи». Неформальна група -- самодіяльне об'єднання громадян, статус, структура, функції якого юридично не оформлені. Якщо у формальній групі дитина виконує приписані їй соціальні ролі (у класі -- учень), а авторитет учасників її визначається обійманою посадою, то в неформальній понад усе -- самодостатність, неповторність особистості, у ній немає формального керівника (переважно лідирує найавторитетніша особа), вона функціонує на засадах демократичного спілкування.

Для згуртованості такої групи вирішальними є симпатії, звички та інтереси, а особливістю -- наявність неформального лідера, особистісні характеристики і мета якого є близькими для групи в цілому. Неформальні об'єднання за їх головними ознаками й характерними рисами називають ще самодіяльними самокерованими об'єднаннями (ССО). Вони можуть існувати:у структурі формальних колективів (угруповання). Наприклад, окремі угруповання в класі. Воно не є самозамкнутим, його учасники активно взаємодіють як між собою, так з усім колективом, можуть допомагати педагогам у згуртуванні колективу або заважати цьому процесу. Один і той же підліток може належати до кількох неформальних груп, що може призвести до внутрішнього конфлікту особистості.

Особливо тоді, коли спрямованість груп різна, що створює ситуації напруженості. Підліток ніби опиняється між двома вогнями, перед необхідністю проблеми вибору. У шкільному віці такі ситуації переживаються особливо драматично; паралельно (незалежно) від формальних. Виникають на основі просторової близькості, спільності інтересів, занять, особистої симпатії, парної та групової дружби. У таких об'єднаннях їх учасники знаходять можливості для самовираження, виявлення ініціативи, неконтрольованого дорослими спілкування. Вони мають свою систему цінностей (гасла, символи, манеру одягатись). Мета їх діяльності може бути як соціально значущою, так і асоціальною. Школа намагається зблизити цілі, сферу діяльності, грані взаємодії дитячих формальних і неформальних об'єднань.

Причиною виникнення неформальних об'єднань є протиріччя між збільшенням вільного часу та рівнем загальної культури, різноманітних потреб молоді, ізольованість дітей від дорослих, прагнення до самодіяльності (з одного боку, підвищена активність дітей, їх потреба в самовираженні, з іншого -- педагогічний формалізм в організації виховної роботи, намагання жорстко регламентувати їх діяльність). Участь молоді в неформальних об'єднаннях пов'язана з потребою вільного самовираження, неформального спілкування з однолітками. Цю функцію перебирають на себе ССО, де можна знайти друга, висловити душевні переживання, вислухати інших, відчути себе вільно й комфортно. Життєдіяльність ССО, створених на соціально корисній основі, є органічною частиною цілісного педагогічного процесу, сприяє вирішенню найважливіших проблем дитячого спілкування, заповнення емоційного вакууму особистісно-значущими справами.

До об'єднання в самодіяльні групи дітей підштовхують і застійні явища в громадському житті (дефіцит правди, громадське лицемірство тощо). Втрата інтересу до громадського життя, поваги до фальшивих авторитетів, незадоволеність шкільними справами спонукають частину підлітків і молоді спершу до відчуженості від сім'ї та школи, а згодом до об'єднання в групи на основі стимулів та ідеалів, які вони вважають істинними і престижними. Найпоширеніші серед них: самореалізація, задоволеність від вільного спілкування, різноманітної діяльності; самоствердження, емоційно-психологічна захищеність; бажання брати участь у вирішенні соціальних проблем; прагнення до естетичного самовираження через уявлення про ідеал людської краси та шляхетної поведінки; отримання естетичного й емоційно-фізіологічного задоволення засобами стандартизованої «культурно-масової» продукції; реалізація індивідуалістичних, егоїстичних потреб та інтересів; можливість здійснення асоціальних дій (хуліганство, вживання алкоголю і наркотиків).

Підлітки прагнуть самостійності, визнання дорослими й ровесниками, гідності й поваги до себе, самореалізації через творчість. Деякі молоді люди вступають до неформальних груп з метою, наприклад, знайти захист від нападів хлопців з іншої вулиці чи нагнати страху на інших дітей, познайомитися з дівчиною на основі спільних інтересів (захоплення технікою, музикою, спортом тощо). У такому разі неформальне об'єднання виконує інструментальну функцію у процесі соціалізації особистості. Інші прагнуть задовольнити власні потреби, скажімо, у певній інформації. Створені для цього групи виконують інформаційно-розважальну функцію, оскільки в них відбувається інтенсивний обмін інформацією, обговорення різноманітних проблем. Різноманітність позицій неформальних об'єднань вимагають від педагогів диференційованого ставлення до їх діяльності.

Головним його критерієм має бути ясність мети та ідеї, продуманість соціально-значущої справи, компетентний лідер, дотримання законодавства і норм моралі. Просоціальні об'єднання заслуговують максимальної підтримки, всебічного співробітництва. У стосунках з учасниками асоціальних об'єднань важливо спрямовувати їх енергію в русло соціальної активності. Робота з антисоціальними об'єднаннями потребує особливої підготовленості педагога, завдання якого допомогти молодій людині вибратися з проблем.

Размещено на Allbest.ru