Педагогічні умови формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до школи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Питаннями оволодіння мови в дошкільному віці і впродовж всього життя людини в останні десятиліття займаються вчені різних напрямків науки, адже мова - це найважливіший засіб спілкування між людьми, засіб вираження своїх думок, почуттів і прагнень, засіб формування думок. Чим досконаліше це засіб, тим успішніше йде навчання і подальше розумовий розвиток людини. Відповідно до цим твердженням у «Головному положенні про освітній установі для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку» основою виховання і навчання дітей визнається розвиток пізнавальних і мовних здібностей, формування інтересу до рідної мови, як найважливішого засобу мовного спілкування.

Повноцінне оволодіння рідною мовою в дошкільному дитинстві є необхідною умовою вирішення завдань розумового, естетичного і морального виховання дітей у сприятливий для цього період розвитку. Чим раніше буде розпочато навчання рідної мови, тим вільніше дитина буде ним користуватися надалі. Освоєння мови, її граматичної будови, дає можливість дітям вільно розмірковувати, ставити запитання, робити висновки, відображати різноманітні зв'язки між предметами і явищами. Оволодіння навичками та вміннями різних видів мовної діяльності є умовою повноцінного оволодіння якими навчальними предметами, що входять у зміст дошкільної, початкової, середньої, вищої освіти.

Проблема мовленнєвої підготовки дітей до школи знайшла широке відображення у світовому і вітчизняному історико-педагогічному досвіді (Я. Коменський, Й. Песталоцці, Ж. Піаже, С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.).

Педагогічні і методичні аспекти мовленнєвої підготовки дітей до школи розглядалися вченими А. Богуш, М. Вашуленко, В. Гербова, Л. Дейниченко, А. Іваненко, Л. Калмикова, Г. Каше, Н. Орланова, Є. Соботович, М. Шеремет та ін.

Рідна мова є однією з провідних дисциплін гуманітарного циклу всіх ступенів у системі безперервної освіти. Змістом навчання рідної мови в школі є оволодіння українською літературною мовою. Мета навчання - розвиток і вдосконалення всіх видів мовної діяльності: читання, письма, говоріння, слухання.

У процесі навчальної діяльності дітей мовна діяльність включає в себе, з одного боку, сприйняття і переробку інформації (слухання, читання), з іншого, переробку добутої або засвоєної інформації (говоріння, письмо). У процесі навчальної діяльності ці чотири різновиди мовної діяльності займають велике місце, так як в основі процесу навчання лежить взаємодія, спілкування педагога і дітей, дітей один з одним,тому виникає необхідність визначення рівня мовної готовності старших дошкільників до навчання в школі.

При стихійному мовному розвитку лише деякі діти досягають високого рівня мовної готовності до навчання в школі, тому необхідно спеціальне навчання, спрямоване на освоєння дитиною мови. Головне завдання такого навчання - формування мовних узагальнень і елементарного усвідомлення явищ мови і мовлення. Доступність усвідомлення явищ мови і мовлення в дошкільному віці відзначають психологи, педагоги, лінгвісти (А.І. Гвоздьов, Д.I. Богоявленський, Д.Б. Ельконін, С.Ф. Жуков, С.I. Карпова, Л.Є. Журова, А.А. Леонтьєв та ін.).

Як об'єкт навчання виступає мовна діяльність, представлена ??сукупністю мовних дій. У психолого-педагогічній літературі й методиці розвитку мови, досить повно висвітлені такі питання, як: взаємозв'язок процесів розвитку особистості та діяльності (A.M. Леонтьєв, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн та ін), теорія діяльності, діяльнісний підхід (Л.С. Виготський, A.M. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, В.Г. Риндак, Г.І. Щукіна та ін); структура мовної діяльності та механізми породження мовлення (Л .С. Виготський, Н.І. Жинкін, І.А. Зимня, А.Р. Лурія, С.Л. Рубінштейн, A.M. Шахно-Сидоровичу та ін); оволодіння дошкільниками одиницями мови і мовлення (A.M. Гвоздьов, М.І. Лісіна, Є. І. Тихеева, М. Ф. Фомічова, A.M. Шахнарович тощо); готовність дошкільнят до навчання в школі (Т.І. Бабаєва, Л.І. Божович, Р.С. Буре, А.Л. Венгер, Л.C. Виготський, А.В. Запорожець, Ю.Ф. Змановскій, Я.Л. Коломинский, Г.Г. Кравцов, Е.Е. Кравцова, А.I. Леонтьєв, А.В. Усова та ін.).

Тому мета мого дослідження - дослідити педагогічні умови формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до школи.

Завдання дослідження:

1) вивчити психолого-педагогічну літературу з проблеми формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до школи;

2) виокремити компоненти мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до школи;

3) визначити методи і прийоми формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до школи;

4) теоретично дослідити питання формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до школи.

Об'єкт мого дослідження - навчально-мовленнєва діяльність дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження - педагогічні умови формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до школи.

Гіпотеза: формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі буде ефективним, якщо забезпечити такі педагогічні умови: комунікативно-мовленнєва спрямованість навчання; включення мови в різні види діяльності (навчально-пізнавальну, навчально-мовленнєву, художньо-мовленнєву, театрально-ігрову, комунікативну); комплексний підхід до розвитку мовлення і навчання мови; адекватна мотивація комунікативно-мовленнєвої діяльності; залучення батьків до спільної роботи з активізації комунікативно-мовленнєвого розвитку дітей (для експериментальних груп дітей, які не відвідували дошкільні навчальні заклади).

1. Теоретико-методологічні підходи щодо мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до школи

1.1 Сутність основних понять дослідження: “мовленнєва готовність дітей до школи”, “комунікативна готовність дітей до школи”

Науковці виокремлюють поняття: мовленнєва підготовка (Богуш А.М., Калмикова Л.О., Пеньєвська Л.О. та ін.) і мовленнєва готовність (Богуш А.М., Вашуленко М.С., Дейниченко Л.Б. , Іваненко А.П., Орланова Н.П та ін.) дітей до навчання у школі.

Поняття “мовленнєва підготовка” використовується у двох значеннях: 1) загальна мовленнєва підготовка - розвиток навичок усного мовлення, навичок використання одиниць мови для мислення, спілкування; 2) спеціальна мовна (мовленнєва) підготовка - пропедевтика вивчення мови, початкове усвідомлення її знакової системи, формування основ спеціальних умінь у галузі читання, письма, аналіз мовних явищ (Калмикова Л.О.). Мовленнєва підготовка охоплює увесь період перебування дітей у дошкільних навчальних закладах і визначається програмами з розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови. Отже, мовленнєва підготовка це змістовий аспект навчання рідної мови.

Під мовленнєвою готовністю дітей до школи вчені (Богуш А.М., Вашуленко М.С. , Гербова В.В., Дейниченко Л.Б. , Іваненко А.П., Орланова Н.П.) розуміють сформованість навичок усного мовлення, навичок використання одиниць мови для мислення, спілкування; усвідомлення знакової системи мови, спеціальні вміння в галузі читання, письма, вміння аналізувати мовні явища.

Мовленнєва підготовка дітей до школи передбачає навчання мови і розвиток мовлення дитини, що не зводяться тільки до мовленнєвої діяльності, до реалізації і використання мовної системи. Мова і мовлення обслуговують та поєднують усі інші види діяльності дитини і така взаємодія різних видів діяльності передбачає наявність певних знань, умінь і навичок, що є однією з базисних характеристик особистості, її компетентності.

У мовленнєвій діяльності розрізняють мовну і мовленнєву компетенцію, що включає в себе лексичну, фонетичну, граматичну, діамонологічну та комунікативну. Мовна компетенція - це засвоєння і усвідомлення мовних норм, що склались історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови. Під мовленнєвою компетенцією вчені (Богуш А.М., Львов М.Р., Пентилюк М.І.) розуміють уміння адекватно й доречно практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), використовувати для цього як мовні, так і позамовні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Кінцевим результатом сформованості мовної і мовленнєвої компетенцій є комунікативна компетенція. Комунікативна компетенція - це комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування (Богуш А.М.).

Тому мовленнєву готовність дітей до школи ми розуміємо як наявність у них певної суми знань і уявлень про довкілля; достатній лексичний запас, обізнаність з формулами мовленнєвого етикету, образними виразами, прислів'ями, приказками, загадками; оволодіння чистою і правильною звуковимовою, граматичною правильністю мовлення; вміння послідовно, логічно і зв'язно висловлюватись, переказувати тексти, будувати розповідь; оволодіння фонетичним сприйманням і звуковим аналізом слів; уміння уважно слухати педагога, цілеспрямовано й точно відповідати на запитання; вміти слухати відповіді інших; помічати, виправляти мовні помилки (сформованість оцінно-контрольних дій), доповнювати відповіді однолітків.

Комунікативну готовність ми розглядаємо як комплексне застосування дитиною мовних і немовних засобів (міміка, жести, рухи) з метою комунікації; вміння адекватно і доречно практично користуватися мовою в конкретних навчальних і соціально-побутових ситуаціях; уміння самостійно орієнтуватись у ситуації спілкування, ініціативність спілкування; вміння приймати, вирішувати самостійно мовленнєве завдання.

1.2 Компоненти мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку

Мовленнєвий розвиток дітей є одним з головних компонентів їх готовності до шкільного навчання. Вивчення рівня оволодіння мовою дозволяє отримати дані не тільки про мовні здібності дітей, а й про їх цілісному психічному розвитку. Для того, щоб зрозуміти сутність мовної готовності до шкільного навчання, ми повинні чітко уявляти, що ж входить у зміст здібностей мовлення і які компоненти найважливіші для вивчення мови.

Мовленнєвий розвиток розглядається, як розвиток умінь розуміти і користуватися мовою: розвиток фонематичного слуху та звукового аналізу, словника, усвідомлення складу слів, формування граматичних категорій, розвиток комунікативних умінь, умінь і навичок зв'язного мовлення. Оволодіння мовою є важливою умовою розумового розвитку.

Засвоєння словника вирішує задачу накопичення і уточнення уявлень, формування понять, розвитку змістовної сторони мислення. Одночасно з цим відбувається розвиток операційної сторони мислення, оскільки оволодіння лексичним значенням відбувається на основі операцій аналізу, синтезу, узагальнення.

Дошкільний вік - період швидкого збагачення словника. Його зріст знаходиться в залежності від умов життя і виховання, тому в літературі дані про кількість слів дошкільнят одного і того ж віку дуже різняться між собою. Перші осмислені слова з'являються у дітей до кінця першого року життя. У сучасній вітчизняній методиці нормою вважається 10-12 слів до року. Розвиток розуміння мови в значній мірі випереджає активний словник. Після півтора років збагачення активного словника відбувається швидкими темпами, і до кінця другого року життя він становить 300-400 слів, а до трьох років може досягти 1500 слів. Величезний стрибок у розвитку словника відбувається не тільки і не стільки за рахунок оволодіння способами утворення слів з промови дорослих, скільки за рахунок оволодіння способами утворення слів. Розвиток словника здійснюється за рахунок слів, що позначають предмети найближчого оточення, дії з ними, а також окремі їх ознаки. У наступні роки кількість уживаних слів також швидко зростає, однак темпи цього приросту дещо сповільнюються. Третій рік життя - період найбільшого збільшення активного словникового запасу. До 4 років кількість слів доходить до 1900, в 5 років - до 2000-2500, а в 6-7 років до 3500-4000 слів.

Індивідуальні відмінності в словнику спостерігаються і в ці вікові періоди. За словами Д.Б. Ельконіна, відмінності в словнику більш великі, ніж у будь-якій іншій сфері психічного розвитку.

До старшого дошкільного віку, діти опановують лексикою та іншими компонентами мови настільки, що засвоюваний мову дійсно стає рідним. Тут має закінчуватися, в основному, формування ядра словника. Разом з тим семантичне і, частково, граматичне розвиток залишаються ще далеко не завершеними (А.В. Захарова).

Уточнення змісту слів до 6 - років ще тільки набирає силу. Це пов'язано із засвоєнням нових знань про світ і з зародженням естетичного ставлення до слова і мови в цілому. Спочатку діти не усвідомлено використовують метафори у своїй промові.

Словник дошкільнят активно збагачується за рахунок слів, «придуманих» ними. Словотворчість становить найважливішу особливість дитячого мовлення. Факти, зібрані психологами, педагогами, лінгвістами, свідчать про те, що період від двох до п'яти відрізняється активним словотворенням дітей. Причому нові слова побудовані за законами мови на основі наслідування тим формам, які вони чують від оточуючих дорослих. Словотворчість є показником освоєння морфологічних елементів мови, з якими пов'язане кількісне накопичення слів і розвиток їх значень.

Оволодіння граматичною будовою мови має великий вплив на загальний розвиток дитини, забезпечуючи йому перехід до вивчення мови в школі.

Формування граматичного ладу мови передбачає формування морфологічної сторони мови (зміна слів за родами, числами, відмінками), способів словотвору та синтаксису (освоєння різних типів словосполучень і пропозиції). Без оволодіння граматикою неможливо мовне спілкування.

Освоєння граматичного ладу представляє велику складність для дітей, оскільки граматичні категорії характеризуються абстрактністю і абстрагованістю. До того ж граматичний лад російської мови відрізняється наявністю великого числа непродуктивних форм і виключень з граматичних норм і правил.

Процес засвоєння дитиною граматичного ладу складний, він пов'язаний з аналітика - синтетичної діяльністю кори головного мозку. Закономірності засвоєння граматичної сторони мови розкриті відомим лінгвістом А.Н. Гвоздьовим. За даними дослідження дитина засвоює граматичну систему рідної мови вже до трьох років у всіх її найбільш типових проявах. Засвоєння дитиною граматичного ладу мови відбувається у вигляді засвоєння граматичних категорій, які характеризуються наявністю знання. Час і послідовність засвоєння окремих категорій залежать від характеру їх призначень. У дітей викликає утруднення засвоєння тих форм, конкретне значення яких не пов'язано логікою дитячої думки, тобто те, що не ясно за значенням.

Особливе значення правильна звуковимова набуває при вступі до школи. Однією з причин неуспішності учнів початкової школи з російської мови називають наявність у дітей недоліків звуковимови. Діти з дефектами вимови не можуть визначити число звуків у слові, назвати їх послідовність, не можуть у підборі слів, що починаються на даний звук. Нерідко, незважаючи на хороші розумові здібності дитини, у зв'язку з недоліками звукової сторони мови у нього спостерігається відставання в оволодінні словником і граматичним ладом мови і в наступні роки. Діти, які не вміють розрізняти і виділяти звуки на слух і правильно їх вимовляти, не можуть у оволодінні навичками письма.

У педагогічної та психологічної літературі процес оволодіння звуковим ладом мови дітьми дошкільного віку вивчений і описаний досить повно в роботах А.Н. Гвоздева, В.І. Бельтюкова, Д.Б. Ельконіна, М.Е. Хватцева, Е.І. Радіної, М.М. Алексєєвої, А.І. Максакова.

Усвідомлення дошкільниками мови, формування уявлень про слово, засвоєння його семантики, виокремлення мовних засобів виразності і образності мови сприяють засвоєнню рідної мови в дитячому саду і тим самим вирішують проблему підготовки дитини до школи в плані його мовного розвитку.

До моменту надходження в школу у дітей має бути сформовано ставлення до мови як мовної дійсності, елементарне усвідомлення будови мови, зокрема усвідомлення її словесного складу, первісне уявлення про слово як мовний одиниці. Це має важливе значення і для підготовки навчання грамоті, і для вивчення рідної мови в початковій школі.

Підводячи підсумки, можна зробити висновки, що видно динаміку дитячої мови. Частково це пояснюється певною пластичністю, піддатливістю мислення. Мові дітей притаманна системність і внутрішня логіка. У теоретичному плані дитяча мова - поки рівняння з багатьма невідомими. Але головною проблемою, є - розвиток мови в шестирічному віці. Завдання, які стоять перед сьогоднішньою дошкільним закладом та школою, вимагають пильної уваги до розвитку мовлення дошкільнят.

2. Особливості навчально-виховної діяльності з формування мовленнєвої готовності дітей старшого дошкільного віку до школи

2.1 Закономірності та умови формування мовленнєвої готовності до навчання дітей старшого дошкільного віку

Проблема мовленнєвої підготовки дітей старшого дошкільного віку залишається однією з найактуальніших не лише у психології, лінгвістиці, педагогіці, а й в логопедії. Конкретні вимоги до мовленнєвого розвитку особистості (мовленнєвої готовності) як кінцевого результату цього вікового етапу ми знаходимо у змісті базового компонента дошкільної освіти, що передбачає вміння адекватно й доречно, практично користуватися мовою в конкретних ситуаціях, використовувати для цього як мовні, так і допоміжні (міміка, жести, рухи) та інтонаційні засоби виразності мовлення.

Під мовленнєвою готовністю дітей до навчання у школі вчені (А. Богуш, М. Вашуленко, В. Гербова, Л. Дейниченко, А. Іваненко, Н. Орланова) розуміють сформованість навичок усного мовлення, навичок використання одиниць мови для мислення, спілкування; усвідомлення знакової системи мови, спеціальні вміння в галузі читання, письма, вміння аналізувати мовні явища.

Батькам і педагогам слід бути чуйними до дитини, багато спілкуватися з нею, уважно слухати її, надаючи достатню рухову свободу. У цьому разі дитина благополучно пройде всі стадії мовленнєвого розвитку і накопичить достатній мовленнєвий багаж.

У даному віці дитина осягає звукову та складову будову слова; знайомиться з наголосом; з синонімами і антонімами; із словесним складом пропозиції і інше. Вона здатна зрозуміти закономірності побудови розгорнутого висловлювання (монологу). Формування елементарного усвідомлення мовних і мовленнєвих явищ розвиває у дитини довільність мови, створює основу успішного оволодіння грамотою (читанням і письмом).

Розвиток мови тісно пов'язаний з інтелектуальним і пізнавальним розвитком дитини, так як у мови і мислення одне фізіологічне джерело - мозок людини.

Якщо пізнавальні (психічні) процеси - сприйняття, пам'ять, увага, мислення - розвиваються нормально, то і мова дитини більш багата, виразна, розгорнута, досконала.

Розвинуте сприйняття, наявність пізнавальних інтересів є серйозною базою для поповнення словника, вдосконалення граматичного ладу мови. Розвиток мислительних операцій (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація та ін) прямо пов'язане з формуванням пояснювальній мови.

Дві форми зв'язного мовлення - діалог і монолог - нерівномірно формуються в дошкільному віці і грають різну роль у житті дитини. Діалог є природним середовищем розвитку особистості. Відсутність або дефіцит діалогічного спілкування веде до різного роду спотворень особистісного розвитку, зростання проблем взаємини з оточуючими людьми, появи серйозних складнощів в умінні адаптуватися в мінливих життєвих ситуаціях. Відомо, що проблеми міжособистісного (діалогічного) спілкування для дитини починаються в основному в сім'ї. Діалог - це двосторонній процес, коли співрозмовники спілкуються на рівних, із взаємною розумінням і повагою один до одного, навіть якщо один з них - дитина.

Мова дітей формується під впливом мови дорослих.

Чим більше дитина спілкується з близькими людьми та батьками, тим інтенсивніше і якісніше відбувається його мовний розвиток.

Більшість сучасних батьків підміняють розвиток мовлення навчанням грамоті: для них головне - навчити свою дитину читати (причому, чим раніше, тим краще). Однак читання і письмо - це певний етап у мовному розвитку дитини, якому передує велика і серйозна робота на шляху розвитку усного мовлення дитини. Показником розвитку дитини дошкільного віку є саме розвинена усне мовлення.

Отже, мовні завдання вирішуються в процесі інтеграції з іншими видами діяльності дітей. Це дозволяє не тільки перерозподілити навчальне навантаження, а й організувати нормальне функціонування мови в житті дітей. Однак блискучого результату в мовленнєвому розвитку дитини можна досягти тільки за умови погоджених дій батьків, вихователів та логопедів (якщо такий фахівець є в дитячому саду).

Природному мовному розвитку дітей, а також максимальному попередженню появлення відхилень у розвитку мови кожної дитини можна забезпечити лише в процесі вирішення основних завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку, які вирішуються в процесі взаємодії сім'ї та дитячого садка.

2.2 Методи і прийоми формування мовленнєвої готовності старших дошкільників до школи

Методи та прийми які сформують зв'язне мовлення можуть бути такими:

¦ переказ,

¦ описова розповідь (за картиною, опис іграшки або предмету з довкілля, опис загадка, порівняльний опис двох іграшок або предметів, опис іграшки або предмета по пам'яті),

¦ сюжетна розповідь за змістом дидактичної картини,

¦ розповідь з власного досвіду,

¦ дидактичні ігри, спрямовані на розвиток зв'язного монологічного мовлення, наприклад, «Посилка», «Про що хотів розповісти Незнайко у листі», «Чий мультфільм найкращий» тощо,

¦ творча розповідь (за сюжетною ігровою обстановкою; за картинкою-сюрпризом; за поданим початком; за опорними словами; на тему, запропоновану вихователем; за планом; самостійне вигадування казок дітьми; зміна кінцівки відомої казки).

Методи та прийми які сформують звукову культуру мовлення можуть бути такими:

¦ заучування та промовляння напам'ять скоромовок, промовляння чистомовок,

¦ дидактичні ігри та вправи для формування правильної вимови звуків розповіді зі звуконаслідуванням вправи для розвитку артикуляційного апарата,

¦ дидактичні ігри та вправи, спрямовані на розвиток мовленнєвого дихання,

¦ дидактичні ігри та вправи з розвитку фонематичного слуху.

Складаючи програмовий зміст комплексного заняття, вихователь має передбачити розвиток різних компонентів мовлення і відповідно визначити зміст роботи над кожним завданням із розвитку мовлення на цьому занятті. До речі, вихователь сам визначає, які завдання (словник, звукова культура чи зв'язне мовлення) розв'язувати на початку, в середині чи в кінці заняття -- це залежить від його змісту та рівня мовленнєвої підготовки дітей.

Програмовий зміст спеціального заняття містить завдання по роботі лише за одним компонентом мовлення, наприклад, над звуковою культурою мовлення. Вихователь закріплює той матеріал, який подавався на комплексних заняттях, та додатково планує одне-два нових завдання стосовно роботи над звуковою культурою мовлення.

Плануючи спеціальне заняття зі словникової роботи, особливу увагу варто приділити формуванню у дітей узагальнюючих понять (меблі, одяг, транспорт тощо), ознайомленню їх з якостями та властивостями предметів.

При плануванні треба слідкувати, щоб заняття з мовленнєвого спілкування було взаємопов'язане з іншими заняттями, насамперед з художньої літератури, ознайомлення з навколишнім світом, рідною природою тощо. Так, наприклад, для складання розповіді на занятті з мовленнєвого спілкування дітям слід запропонувати вже знайому картину, яку вони розглядали під час заняття з рідної природи чи ознайомлення з навколишнім світом; для переказу можна взяти твір, з яким дітей ознайомили на занятті з художньої літератури. Пропонуючи тему для розповідання, вихователь має враховувати попередній досвід дітей.

Методика проведення занять з мовленнєвого спілкування.

Організовуючи роботу педагогічного колективу над мовленнєвим розвитком дошкільників, вихователю-методисту необхідно тримати на контролі як планування, так і проведення занять. Основною метою занять з мовленнєвого спілкування є розвиток мовлення кожної конкретної дитини. Тому важливо створювати на них такі умови, які стимулюватимуть максимальну мовленнєву активність кожної дитини. Цього можна досягнути, дотримуючись таких умов:

1. Уміння педагога викликати у дітей інтерес до теми заняття та розумно співвідносити власну мовленнєву активність і мовленнєву активність дітей -- неприпустимо, щоб дорослий говорив більшу частину заняття;

2. Проведення занять підгрупами до 10--12 осіб;

3.Правильне розташування дітей;

4.Забезпечення оптимальної інтенсивності мовленнєвого навантаження дітей -- надто прості завдання знижують інтерес дітей, послаблюють готовність до подолання труднощів;

5.Здійснення індивідуально-диференційованого підходу -- уміння педагога бачити в колективі кожну конкретну дитину і враховувати її індивідуальні особливості, пристосовуватися до них;

6. Уміння педагога бачити особисті досягнення дитини, а не порівнювати її з іншими дітьми.

Вихователь має ретельно готуватися до заняття. Добираючи тему, враховувати досвід дітей та їхні інтереси. Щоб успішно реалізувати заплановані завдання, слід відповідно до кожного з них підібрати метод або кілька методів, що забезпечать їх розв'язання. Так, скажімо, навчаючи дітей описуванню, вихователь може обрати описову розповідь або/і дидактичну гру. Вихователь-методист, надаючи педагогам допомогу при підготовці до занять з мовленнєвого спілкування, має добре орієнтуватися в методах, що сприяють реалізації завдань із розвитку кожного компонента мовлення.

Отже, слід знати, як поставити дитині завдання, скільки часу виділити на його розв'язання, як забезпечити розумну допомогу, оцінити результат та докладені зусилля. Зважаючи на процеси індивідуалізації освіти, під час занять із мовленнєвого спілкування вихователю треба враховувати особливості кожної дитини. Під час спілкування важливо так розмістити дітей, щоб вони могли бачити одне одного та вихователя. Без «контакту очей» неможливо формувати вміння слухати товариша, розуміти мовця, тобто виховувати в дошкільників культуру мовлення.

Для закріплення знань, отриманих на занятті, важливо оптимально організувати мовленнєве середовище для дітей у повсякденному житті. Необхідно задіяти мовлення як важливий засіб спілкування в усіх видах дитячої діяльності.

За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання в школі можливе лише за умови, що на момент вступу дитина набула відповідного особистісного, інтелектуального та фізичного розвитку.

Процеси мислення і мовлення нерозривно пов'язані між собою. Рівень оволодіння мовленням -- показник розумових здібностей і загального психічного стану дитини. Отже, це важлива складова готовності ЇЇ до шкільного навчання. Добре розвинуте мовлення передбачає вміння зв'язно, послідовно і зрозуміло для інших описувати предмет, картину, подію, передавати хід своїх думок, пояснювати те чи інше явище, логічно розмірковувати на задану тему.

Мовлення дітей, що йдуть до школи, розвинуто недостатньо. Діти іноді використовують слова, не усвідомлюючи їх значення, що заважає їм опанувати більш високий рівень образного мовлення. Дуже важливо подбати про збагачення та розширення словника дошкільнят, учити їх вживати епітети, порівняння, метафори, антоніми, синоніми. Цьому сприяє ознайомлення дітей з творами художньої літератури. Художні твори слід добирати у такий спосіб, щоб вони розкривали дітям різні грані дійсності: ознайомлювали з явищами живої і неживої природи, сферою людських взаємин, особистих переживань, світом мистецтва.

Сформувати в дитини творче ставлення до слова допомагають різноманітні дидактичні ігри, в основі яких лежать проблемні мовні ситуації, власні враження та переживання дошкільнят -- усе те, що спонукає дитину образно висловитися, збагачувати своє мовлення. Цю роботу треба обов'язково проводити в дошкільному закладі, починаючи вже з молодшої групи.

Особливу увагу слід приділяти розвитку зв'язного монологічного мовлення. Для дошкільнят місце в навчальній діяльності учня. Спочатку це передача того, що каже вчитель, потім відтворення навчального тексту, прочитаного самостійно. Тому дитина ще до школи повинна навчитися складати зв'язну розгорнуту оповідь. Існує безліч способів сприяння розвитку мовлення у дошкільнят. Зокрема, їм можна запропонувати такі завдання:

1. Визначити за допомогою запитань (який ? з чо­го? де? для чого?), про який предмет ідеться, та передавати цю інформацію одноліткові;

2. Дати розширені відповіді на запитання за прочитаним;

3. Описати картину, іграшку, предмет. Вдосконаленню мовлення також сприяє участь дошкільнят в інсценізаціях творів дитячої літератури.

Вихователь має повсякчас створювати умови, за яких у дитини виникає потреба висловитися: організовувати колективні розмови, бесіди з невеликими групами дітей. Темою розмов можуть бути цікаві події з особистого досвіду оповідача або різноманітні уявні ситуації. Особливу увагу слід приділити обговоренню з дітьми таких проблем: чи знаєте ви правила дорожнього руху? Яких правил безпеки слід дотримуватись у поводженні з вогнем, на воді? Чи можна: відчиняти двері незнайомим людям?

Щоб активізувати мовленнєву діяльність дитини, вихователь повинен уміти ненав'язливо підказати тему, проблему, можливий розвиток подій. Дорослий мусить підтримувати найменшу дитячу ініціативу, ставлячи навідні, уточню вальні запитання, демонструючи своє зацікавлення, створюючи ігрові ситуації.

Завдання мовленнєвого розвитку:

Розвиток лексичної сторони мови має проводитися так:

У сім'ї:

Багато розповідати і показувати дитині, читати пізнавальну літературу, водити на екскурсії, проводити спостереження. Уважно розглядати окремі об'єкти і предмети. При цьому бажано враховувати пізнавальні переваги (інтереси) своєї дитини.

Розповідати дитині про родичів (де вони живуть, ким працюють, які вони чудові люди, ким вони доводяться дитині); про свою роботу або навчання, про тих людей, які вас оточують. Дуже привабливі для дітей спогади близьких про їхнє дитинство; про ігри, в які вони грали. При цьому можна запропонувати дитині пограти в ці ігри.

Слід попросити малюка описати ігри, в які він грає зі своїми друзями в дитячому садку. Дуже цікаві і приємні для дитини і дорослих моменти, коли виявляється, що деякі ігри пройшли через роки; в них в дитинстві грали батьки, вони як і раніше цікаві їхнім дітям.

Продовжувати сімейну традицію щоденних бесід про прожитий день. (Чим тебе порадував сьогоднішній день? Чим засмутив? Чим здивував? І т.д.) Обговорювати і планувати всі спільні заходи разом з дитиною.

За рекомендацією педагогів проводити спеціальні мовні ігри з метою збагачення і вдосконалення лексичної сторони мовлення дитини. Так, для розвитку різних частин мови (іменників, прикметників, дієслів) можна використовувати ігрові вправи типу «Зимові слова», «Солодкі слова», «Скляні (дерев'яні, пластмасові та ін) слова»; «Ввічливі слова», «Веселі слова», «Сумні слова»,«Спортивні слова»та ін При цьому слід дати установку на гру: «Давай з тобою згадаємо всі можливі слова, які нагадують нам про зиму. Це - зимові слова».

У повсякденному спілкуванні продовжувати розширювати запас слів-узагальнень за рахунок уточнення їх значення та за допомогою мовних вправ типу «Магазин взуття (одягу, меблів, канцелярських товарів і т.д.)».

Продовжувати роботу зі словами-антонімами та синонімами (ігри типу «Хлопчик (дівчинка) навпаки» на закріплення слів-антонімів; ігрові вправи «Дружні слова», «Сердиті (веселі, ласкаві і т.д.) слова», «Скажи по-іншому »на закріплення слів-синонімів).

Вправляти дитину в умінні виокремлювати у різноманітних предметах частини і називати їх (наприклад, за допомогою ігрового вправи «Хто більше назве деталей (частин)?»).

У дошкільному навчальному закладі:

Розширювати словниковий запас на основі формуються у дітей багатих уявлень про світ; активізувати його в самостійних висловлюваннях.

Активізувати в мові дітей прикметники, дієслова, числівники. Формувати вміння більш точно підбирати слова, що відображають якість предмета чи явища.

Поповнювати словник словами, що позначають матеріал, з якого зроблений предмет. Уточнити уявлення дітей про предмети і їх частинах, особливу увагу приділити призначенням представленого предмету.

Продовжувати роботу з розширення узагальнюючих понять за рахунок слів, що знаходяться в родовідових відносинах (наприклад, меблі - стіл, стілець, ліжко, крісло і т. п.; квіти - мак, троянда, ромашка і т.п.) і вхідних в широкі родові поняття (наприклад, рослини - квіти, дерева, трава, кущі та ін, на мешкання - будинок, хата, палац і т.п.; рух - біг, стрибки, ходьба, повзання і т.п.).

Ознайомити дітей з синонімами. Вчити підбирати слова для більш точного вираження думки (наприклад, вологий і мокрий); для вираження емоційного забарвлення (наприклад, впав і гепнувся; красивий і чудовий і ін).

Продовжувати знайомити дітей з антонімами. Вправляти дітей в умінні підбирати антоніми до слів, що відносяться до різних частин мови (іменники, прикметники, дієслова, прислівники).

Продовжувати знайомити з доступними дітям багатозначними словами різних частин мови. Продовжувати роботу над лексичним (смисловим) значенням слів. Вчити розуміти, пояснювати і використовувати переносне значення слів, фразеологічні звороти.

Формування граматичного ладу мови має поводитися так:

У сім'ї:

Вправляти дітей у правильному вживанні дієслів. Проводити з дитиною мовні ігри типу «Хто що вміє робити?» На підбір дієслів (наприклад: «Що вміє і любить робити кішечка? Бігати, спати, хлебтати, грати, нявкати» і т. п.); «Зміни слівце» на вміння вживати і утворювати дієслова з префіксами у-, при-, ви-, за-, пере-, під-і ін.

У повсякденному спілкуванні з дитиною створювати мовні ситуації, що дозволяють дитині погоджувати іменники з числівниками.

Грати з дитиною в мовні ігри, рекомендовані педагогами дитячого саду. Наприклад, «Пограємо-порахуємо» (дорослий (або дитина) вибирає слово, яке треба узгодити з різними числівниками, наприклад, відро, а діти за бажанням або за вказівкою складають словосполучення (одне відро, два відра, п'ять відер і т. п. до десяти).

Слідкувати за тим, як дитина вживає складні форми іменників множини в родовому відмінку.

В ігрових ситуаціях вправляти дитину в складанні простих поширених пропозицій. Наприклад, гра типу «Мовчун та балакун»: один гравець задає основу пропозиції (мовчун), а інший (говорун) розширює основу як тільки може. (Стоїть будинок. - У зеленому лісі стоїть дерев'яний будинок. - На узліссі величезного зеленого лісу стоїть дерев'яний будинок з візерунчастими віконницями. і т.д.)

У дошкільному навчальному закладі:

Звертати увагу дітей на зміну сенсу пропозицій (словосполучень) залежно від вживання приставки (наприклад, вийшов - зайшов).

Вправляти дітей у вмінні правильно узгоджувати числівники з іменниками.

Закріплювати правильне вживання та утворення складних форм іменників множини в родовому відмінку (панчіх, шкарпеток, черевик, тапочок і т.п.).

Продовжувати роботу по складанню різних типів речень.

Вправляти дітей у складанні простих поширених речень.

Розвиток і вдосконалення звукової культури мовленням має поводитися так:

У сім'ї:

За рекомендацією педагогів проводити з дитиною спеціальні ігрові вправи з розвитку та вдосконалення звукової культури мовлення як складової частини підготовки дитини до подальшого навчання грамоті.

Для розвитку фонематичного слуху вправляти дитини у виділенні першого звуку у своєму імені, в імені оточуючих, в назві улюбленої іграшки, а потім у визначенні послідовності звуків у цих словах.

Для розвитку фонетичного слуху ділити слова на склади і визначати їх послідовність.

Слідкувати за правильним наголосом при проголошенні слів. Вправляти дитину в правильному використанні наголосів в словах, проводячи ігри типу «Так і не так»: дорослий вимовляє слова або словосполучення, поєднуючи правильне і неправильне використання наголосів, а дитина слухає і поправляє дорослого, вимовляючи слово (словосполучення) з правильним наголосом.

Закріплювати правильну вимову за допомогою скоромовок.

У дошкільному навчальному закладі:

Удосконалювати моторику артикуляційного апарату через правильний підбір артикуляційний вправ. Систематично проводити артикуляційний гімнастику, що сприяє виробленню точних, енергійних, добре координованих рухів мовного апарату. У повсякденному житті і на заняттях систематично проводити спеціальні вправи на розвиток мовного дихання, мовленнєвого уваги і т.п.

Уточнювати і закріплювати вимова звуків рідної мови. Навчати дітей проводити аналіз артикуляції звуків по п'яти позиціях (губи - зуби - мова - голосові зв'язки - повітряна струмінь).

Вводити поняття «голосні - приголосні звуки» на основі аналізу їх артикуляції. Закріплювати поняття «тверді - м'які приголосні звуки».

Розвивати фонематичний слух. Вчити виділяти слова із заданим звуком з мовного потоку, визначати позицію звуку в слові (початок, середина, кінець слова), послідовність звуків у простих словах (наприклад, мак, цибуля, лак, суп і ін.)

Вправляти дітей в умінні диференціювати звуки ([ш] і [з], [ж] і [з], [р] і [л], [щ] і [з], [ц] і [з]. Особливу увагу приділяти словами, де пари цих звуків зустрічаються одночасно (жердина, життя, балерина).

Вчити визначати кількість складів у словах (за схемами, на слух).

Розвиток зв'язного мовлення дітей може проводитися таким чином:

У сім'ї:

Навчати дитину бути ввічливим і тактовним при участі в діалозі з дорослими і дітьми. Під час бесід з дитиною демонструвати культуру ведення діалогу. Показати приклад, як потрібно вести діалог за столом, в гостях, при розмові по телефону.

Продовжувати сімейну традицію щоденного обміну враженнями про прожитий день, про сімейні і дитсадкові заходи і ін, де питання задає не тільки дорослий дитині, але і дитина дорослому. Обговорювати з дитиною спільні заходи.

Формувати усвідомлене ставлення до ведення діалогу через ненав'язливий аналіз поточного діалогу (за допомогою запитань «Ти уважно слухав мене?», «Ти зрозумів, про що я тобі розповів (а)?», «Що тобі незрозуміло?», «У тебе є до мене питання?»).

Закріплювати отримані в дитячому саду навички щодо складання зв'язних висловлювань монологічні через:

- складання розповідей за сімейними фотографіями, який охоплює певний часовий відрізок (зростання малюка, літній відпочинок і т.п.);

- розповіді за серіями картинок (оповідання за картинами художників; комікси з доступним дитині змістом і т.п.);

- роботу з ілюстраціями до непрочитаних книг (за картинками в книзі визначити, про що вона (її головну ідею); хто головні герої; з чого починаються пригоди героїв; які події в ній описані (середня частина), чим закінчиться ця історія).

Вправляти в складанні елементарних описів (перерахування предметів, ознак і т.д.) через ігрові вправи типу «Наряди для Попелюшки» (опис фасонів одягу), «Машини майбутнього» (опис моделей та їх функціоналу), «Кімнати різних героїв» (опис інтер'єрів - кімнати Мальвіни, та інші).

У дошкільному навчальному закладі:

Діалогічна мова. Виробляти у дітей активну діалогічну позицію в спілкуванні з однолітками за допомогою діалогічних казок.

Продовжувати залучати дітей до елементарних правил ведення діалогу (вміння слухати і розуміти співрозмовника; формулювати і ставити запитання; будувати відповідь у відповідності з почутим). Закріплювати правила ведення діалогу у повсякденному житті, традиціях групи і дитячого садка. педагогічний мовленнєвий дошкільний граматичний

Відпрацьовувати діалоги в театрально-ігрової діяльності.

Вправляти дитину в ввічливому і тактовному веденні діалогу з дорослими і з іншими дітьми.

Монологічного мова. Починати навчати основам побудови зв'язних висловлювань монологічні розповідного і описового типів.

Опис. Вправляти в умінні виділяти і називати об'єкт мови при описі. Вправляти в умінні співвідносити об'єкти мовлення з відповідними описами і розширювати їх за рахунок додаткових характеристик.

Вправляти в складанні простих описів різними засобами (мистецтво, образотворча і театралізована діяльність, художня література, дидактичні ігри та завдання тощо).

Розповідь. Вправляти дітей у відновленні послідовностей в знайомих казках (в якій послідовності з'являлися герої, розгорталися події або дії).

Навчати дітей виокремлювати (визначати) і словесно позначати головну тему оповідання (через мету висловлювання, заголовок).

Дати поняття про структуру оповіді: зачин, середня частина, кінцівка.

Закріплювати вміння дітей складати розповідні висловлювання шляхом зміни знайомих текстів: за аналогією («Казка на новий лад»), шляхом зміни або додавання окремих епізодів тексту.

Вправляти в переказі творів шляхом перекладу віршованого тексту в розповідний (прозу).

Розвиток дрібної моторики руки:

Нормальний розвиток мовлення дитини найтіснішим чином пов'язане з розвитком рухів пальців рук. Це перш за все визначається розташуванням у головному мозку моторної мовної зони, яка практично є частиною рухової області. Відомо, що близько третини всієї площі рухової проекції в корі головного мозку займає проекція кисті руки. Тому тренування тонких рухів пальців рук має великий вплив на розвиток активної мови дитини.

У дитини слабко розвинені тактильні відчуття. Особливо помітний невідповідний роботі м'язовий тонус (тонус - це тривало зберігається стан пружності (збудження) м'язів). У дітей можна спостерігати слабкий (млявий) тонус, що веде до креслення тонких, ламаних, переривчастих ліній. Є діти з підвищеним тонусом дрібної мускулатури. У цьому випадку рука дитину швидко втомлюється, бо він не може закінчити роботу без додаткового відпочинку.

Дуже часто у дітей з млявими м'язами рук відзначається слабкість м'язів артикуляційного апарату. У дітей з високою пружністю м'язів дрібної моторики рук спостерігається підвищений тонус м'язів артикуляційного апарату. Впливаючи на тонус руки дитини, ми можемо впливати на тонус мовного апарату.

Размещено на Allbest.ru

...