Розумове виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Самостійна робота

«Розумове виховання»

План

1. Завдання розумового виховання

2. Шляхи, засоби і методи розумового виховання

3. Сухомлинський про розумове виховання учнів

Список джерел

1. Завдання розумового виховання

Основним завданням розумового виховання є озброєння учнів знаннями основ наук та формування на їх основі наукового світогляду. Важливе значення мають також оволодіння основними мисленнєвими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, узагальненням та ін.) і вироблення вмінь та навичок, культури розумової праці. Ці завдання вирішують передусім у навчальному процесі.

Науковий світогляд -- цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й самої себе.

Зміст наукового світогляду становлять погляди і переконання, що сформувалися на базі знань про природу та суспільство й стали внутрішньою позицією особистості.

Ще однією прикметною особливістю наукового світогляду є здатність до теоретичного мислення.

Для наукового світогляду характерна наукова картина світу -- система уявлень про найзагальніші закони будови й розвитку Всесвіту та його окремих частин, що дає змогу на основі наукових даних про тенденції розвитку природних і суспільних явищ передбачати їх майбутнє (так, астрономи визначають наступне затемнення Сонця, вчені геофізики прогнозують землетруси тощо).

Науковий світогляд виявляється у поведінці людини і визначається не тільки наявністю у свідомості наукових понять, законів, теорій, а й готовністю обстоювати свої ідеали, погляди, переконаністю у правильності своєї щоденної поведінки, діяльності. «Переконання -- вважав В. Сухомлинський, -- це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять. Переконаність ми спостерігаємо тоді, коли діяльність людини мотивується світоглядом, коли істинність того чи іншого поняття не тільки не викликає в людини сумнівів, а й формує її суб'єктивний стан, її особисте ставлення до істини».

З науковим світоглядом співіснує релігійний світогляд. Релігія -- форма свідомості, стрижнем якої є віра в Бога -- творця світу. Формуючи науковий світогляд, учителі мають поважати релігійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, щоб запобігти конфліктам, образам, приниженням їх гідності. При цьому необхідно спиратися на принцип релігійного плюралізму і віротерпимості. Тому головне -- прищепити молодій людині доброту і чесність, розвинути здатність до благородних учинків, уміння мислити і обстоювати свої переконання. А віра чи безвір'я має бути вибором особистим.

У навчальному процесі закладено великі можливості для формування наукового світогляду. Кожна наука вивчає закономірності явищ певної сфери об'єктивного світу, і відповідно кожний навчальний предмет робить свій внесок у формування наукового світогляду. Так, предмети природничого циклу сприяють формуванню системи понять про явища і процеси дійсності, про її закономірності, виховують активне перетворювальне ставлення до природи. Вивчення гуманітарних дисциплін знайомить з етапами розвитку різних цивілізацій, сутністю явищ, що в них відбувалися, сприяє формуванню наукових поглядів на розвиток суспільства, розумінню змісту життя, визначенню мети діяльності, спрямованості своєї поведінки. Успішне формування світогляду учнів, студентів можливе за умови, що вчитель, викладач добре знають не лише свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни і здійснюють у процесі навчання міжпредметні зв'язки. Адже засобів одного навчального предмета для цього недостатньо. Такий підхід дає змогу розкрити наукову картину світу, показати його єдність.

У формуванні світогляду важливо використати філософський зміст, традиції, звичаї та обряди народного календаря -- джерела екологічних, моральних та естетичних цінностей. Так, неоціненне виховне значення мають ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне оновлення, циклічність природних явищ. Матеріалами народного календаря послуговуються на уроках народознавства, рідної мови, літератури, географії, фізики, астрономії, у багатогранній позакласній та позашкільній роботі.

Важливу роль у формуванні наукового світогляду учнів відіграє позакласна, позааудиторна виховна робота, що дає змогу виявити і відповідно коригувати помилкові світоглядні погляди і переконання, відхилення від норм поведінки.

Особливу роль у формуванні світогляду учнів відіграє соціальна і професійна позиція педагога.

У процесі розумового виховання загальноосвітня школа має сформувати в учнів такі навчальні вміння:

-- читати -- виразно, в необхідному темпі, з урахуванням жанру тексту, усвідомлюючи зміст прочитаного;

-- слухати -- зосереджувати увагу на змісті сприйнятого, аналізувати й оцінювати текст;

-- усно формулювати і висловлювати свої думки - відповідати на запитання; переказувати зміст прочитаного чи почутого; словесно описувати картини, прилади, об'єкти; ставити запитання до розповіді вчителя, прочитаного тексту тощо;

-- писати -- правильно списувати з дошки, з книжки; описувати побачене; писати під диктовку; писати твір на задану чи вільну тему, реферат; конспектувати прочитано тощо;

-- працювати з книжкою -- підбирати необхідну літературу за бібліографією; визначати її загальний зміст; використовувати різні форми запису прочитаного; послуговуватися довідковою літературою, періодикою;

-- спеціальні вміння -- читати ноти, технічні креслення, карти; слухати музику; записувати формули, нот ні знаки та ін.

Навчальні вміння мають доповнюватися культурою розумової праці -- здатністю раціонально організувати розумову працю, чергувати її з відпочинком, поступово входити в роботу, працювати в оптимальному ритмі і т. ін.

Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності й використання спеціальних завдань на розвиток мислення, позитивно позначається на інтелектуальному розвитку і вихованні школярів.

Одним із найголовніших завдань вузівського етапу розумового виховання є формування в студента умінь і навичок самостійного опрацювання наукової та навчальної літератури, розв'язання різноманітних пізнавальних задач, користування довідковою літературою (енциклопедіями, довідниками та ін.), складання конспектів, а також написання робіт, які вимагають творчого підходу і самостійного аналізу певної проблеми (рефератів, доповідей, курсових робіт і т. ін.). Крім того, у студента має сформуватися потреба постійно поповнювати свій багаж професійних знань після закінчення вищого навчального закладу. Вища освіта покликана забезпечити майбутньому фахівцю і міцні науково-світоглядні орієнтири, надати їм форми твердих особистісних переконань.

2. Шляхи, засоби і методи розумового виховання

Розумове виховання полягає у збагаченні знань дитини, розвитку мислительних процесів, формуванні вміння знаходити, осмислювати, інтерпретувати, використовувати відповідно до потреби інформацію. Його успіх залежить від характеру засвоюваних знань, від засобів і методів, якими послуговується вихователь, його уміння налаштовувати дитину на постійний інтелектуальний розвиток і продуктивну інтелектуальну діяльність. Ці аспекти є складовими змісту розумового виховання.

Зміст розумового виховання -- формування у дітей певного обсягу знань про предмети і явища (суспільне життя, природу, людину тощо), способів мислительної діяльності (вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).

Найістотніші зрушення у розумовому розвитку дитини є результатом засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної їх системи і загальних форм розумової діяльності, які є основою розумового розвитку. Таке бачення змісту розумового виховання спирається на психологічні дослідження (Л. Виготський, П. Гальперін, О. Запорожець, М. Поддьяков та ін.), ідеї гуманістичної педагогіки К. Ушинського, який переконував у недоцільності штучного спрощення наукових знань до рівня дитячого розуміння, а також у нераціональності донесення до дітей знань, які перевищують рівень їхнього розумового розвитку.

Для розумового виховання важливо забезпечити здобуття дитиною систематизованих знань -- організованих у певній послідовності й повноті знань, що дає змогу розглядати і використовувати їх як єдине ціле. Орієнтація на систематизацію сприяє актуалізації попередньо здобутих знань і глибокому розумінню тих, що формуються. У процесі засвоєння систематизованих знань можливе формування загальної стратегії пізнавальної діяльності дітей -- від виокремлення предмета до встановлення його зв'язку з іншими предметами, поряд з якими він існує. Згодом відбувається аналіз його окремих властивостей у системі функціональних зв'язків з іншими предметами. Отже, необхідним елементом змісту розумового виховання є засвоєння систематизованих знань про навколишній світ.

Зміст розумового виховання реалізується через використання таких його засобів:

1. Ознайомлення з предметами і явищами навколишнього світу. Обсяг і характер знань визначає програма виховання і навчання у дошкільних закладах дітей кожної вікової групи відповідно до можливостей їхнього розумового розвитку. Усі знання об'єднані в розділи: про природу, предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя тощо.

У ранньому дитинстві дитину знайомлять з конкретними предметами і явищами найближчого оточення. Оволодіння різними видами предметних дій і мовою забезпечує формування елементарного кола уявлень: про якості і властивості предметів побуту, іграшки, певні об'єкти природи, про призначення окремих предметів і способи користування ними.

У дошкільний період дитина оволодіває основними уміннями і навичками різних видів діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спілкування, малювання, ліплення, конструювання. Розширення знань про предмети і явища відбувається завдяки опануванню і розвитку нових видів діяльності, поглибленню змісту тих, які сформувались у ранньому віці. Педагоги, батьки допомагають дітям сформувати уявлення про сім'ю, життя і працю дорослих, норми і правила поведінки, стосунки між людьми, явища суспільного життя, рідне місто чи село, рідний народ, його звичаї і традиції тощо. У старшому дошкільному віці знання поєднуються з формуванням пізнавального ставлення до навколишнього світу, що вимагає розвитку певних способів його освоєння. Діти оволодівають такими мислитель-ними операціями, як порівняння, узагальнення, класифікація; у них формується загальний метод розумової діяльності -- здатність швидко і точно зрозуміти завдання, планомірно і послідовно вирішувати його, правильно оцінювати результати. Розумова діяльність дітей формується у процесі навчання під керівництвом дорослого.

Усе, що оточує дитину (люди, предметний світ, природа, явища суспільного життя), є джерелом розумового розвитку. У своєму повсякденному житті дитина здобуває нові знання, набуває нового досвіду. Цей процес, особливістю якого є вплив суспільного середовища на інтелектуальну працю, О. Усова назвала природною «дидактикою життя».

Дитина ознайомлюється з навколишнім середовищем завдяки безпосередньому, послідовному й активному сприйманню предметів і явищ. Виховання, як зауважував К. Ушинський, повинно вправляти здатність дітей до спостереження -- цілеспрямованого збирання фактів про предмети і явища дійсності, поведінку і діяльність особистості з метою їх аналізу і тлумачення. Правильно організоване спостереження сприяє вихованню у дітей зосередженої уваги і поглиблює їхній інтерес до пізнання світу.

2. Спілкування з дорослими. Особливу роль у розумовому вихованні відіграють відповіді дорослих на численні запитання дітей, які є одним із показників їхнього розумового розвитку. Спочатку ці питання є простими: «Яка киця?», » Що робить зайчик?». Пізніше розвивається допитливість та інтерес до предметів і явищ не лише безпосереднього оточення, а й віддалених: «Чому дме вітер?». Сукупність дитячих запитань учені (О. Сорокіна) класифікують на такі категорії:

-- питання, що містять бажання дитини одержати від дорослих пораду або допомогу («Ви навчите мене малювати цей візерунок?»); адекватною реакцією на них буде конкретна допомога дорослих у тому, про що дитина просить;

-- питання, що відображають намагання дитини викликати емоційне співпереживання дорослих («Добре я відповідав на занятті?»); у такому разі педагог, відповідаючи на питання дитини, має виявити зацікавленість нею, її успіхами, а за необхідності -- співчуття;

-- пізнавальні питання, зумовлені прагненням дітей до знань («Звідки приходить зима?»); вони зобов'язують педагогів, батьків до точних, правильних за змістом і з наукової точки зору відповідей.

В ознайомленні дітей з навколишнім світом не можна недооцінювати спілкування з дорослими поза процесом навчання. Цей спосіб розумового виховання М. Поддьяков назвав стихійним, неорганізованим навчанням.

3. Різні види діяльності дітей. Важливим засобом виховання є організована вихователем розумова діяльність дітей. У ранньому віці розумове виховання відбувається у процесі організації предметної діяльності дітей. Це вимагає створення предметного середовища, яке б спонукало дітей до пізнавальних дій.

Важливим фактором є розвиток мовлення, що відкриває нові можливості для формування первинних уявлень, допомагає встановлювати зв'язки між предметами, діями і словами, що їх називають, підводить дітей до елементарного узагальнення.

У розумовому вихованні важлива роль належить грі, в якій відображаються враження дітей про навколишню дійсність, творчо інтерпретуються їхні уявлення про предмети і явища, розуміння подій. Перші ігри малюків виникають із предметної діяльності. Їх розвиток відображає спрямованість пізнання дитини. Із фокусуванням її уваги на людину в грі з'являється рольовий розподіл, який відображає людські взаємини. Рольова взаємодія сприяє усвідомленню дітьми правил і норм поведінки людей, мотивів їхньої діяльності тощо. У процесі формування ігрового задуму, розгортання сюжету гри діти удосконалюють плануючу функцію мислення, розвивають свої пізнавальні інтереси. У грі діти можуть послуговуватися засвоєними знаннями за власним задумом, переживають багато радісних емоцій, виявляють ініціативу, мають можливість бачити результати своєї діяльності.

Дбаючи про підвищення виховного ефекту творчих ігор, вихователю слід постійно збагачувати їх зміст шляхом розширення вражень, знань дітей про навколишню дійсність. Вдумливе педагогічне керівництво повинно спиратися на рівень розуміння дітьми процесів і явищ, який виявляється у грі, і поступово розвивати послідовність ігрових дій, учити дітей плануванню.

Особливо доцільні у розумовому вихованні дітей дидактичні ігри, що в ранньому віці сприяють мовленнєвому розвитку. У середньому і старшому дошкільному віці дидактичні ігри розвивають увагу, кмітливість, винахідливість, уточнюють, систематизують, узагальнюють знання про світ. Усі компоненти структури гри (ігрове завдання, зміст, дії, правила) спрямовані на розумовий розвиток, можливості якого розширюються внаслідок урізноманітнення й ускладнення ігор. Важливо навчити дітей розуміти гру, пояснювати її зміст, правила, способи дій, що розвиватиме їхнє мислення, мовлення, вчитиме самоконтролю.

Розумовий розвиток дитини залежить і від того, наскільки вона включена у продуктивні види діяльності. Кожна продуктивна діяльність передбачає вміння дитини планувати, тобто спершу уявляти образ того, що створюється, а потім утілювати його у практичній діяльності. Так, конструювання вимагає цілісного сприйняття предмета, що конструюється, його складових частин, уміння уявляти його в різних просторових положеннях, планувати практичні дії, оцінювати процес і результати своєї діяльності та ін. Ці дії у процесі роботи вдосконалюються. В організації предметних видів діяльності вихователь має постійно дбати про збагачення уявлень дітей про предмети, їх якості та властивості, особливості різних будівель і споруд, а також про специфіку необхідних для створення конкретної моделі матеріалів.

У процесі зображувальної діяльності (малювання, ліплення, виготовлення аплікацій) розширюються, поглиблюються знання про предмети і явища навколишнього світу, розвиваються сенсорні здібності. Образотворча діяльність розгортається на основі сприймання, осмислення, переживання сприйнятого, виявлення свого ставлення до нього через зображення. Ця закономірність і визначає суть навчання дітей образотворчої діяльності. У творчому процесі дитина вчиться аналізувати предмети, порівнювати їх, виокремлювати їх ознаки, сприймати створене і завершене зображення, оцінювати його. їй доводиться оперувати уявленнями, перетворювати попередній досвід за допомогою уяви, вдосконалювати плануючу функцію мислення. Спрямовуючи зображувальну діяльність дитини, педагог, крім передавання певних практичних навичок і умінь, має дбати про організацію систематичного спостереження за предметами і явищами, удосконалення способів їх обстеження, розвиток аналітико-синтетичних здібностей.

На розумове виховання дітей дошкільного віку впливає і трудова діяльність. Вона, значною мірою розгортаючись на сенсорній основі, вимагає від дитини елементарних навичок планування: визначати послідовність робіт, розподіляти обов'язки між учасниками, домовлятися про спільний результат. Дитина повинна заздалегідь готувати все необхідне для роботи, вміти добирати, використовувати інструменти і матеріали. У процесі організації трудової діяльності дітей вихователю слід потурбуватися про взаємозв'язок трудового і розумового виховання. Потрібно,

щоб формування практичних навичок не випереджало і не відставало у часі, а відбувалося паралельно із формуванням знань і розумових умінь. На їх основі педагог розвиває вміння виявляти ініціативу, творчість, цілеспрямованість і наполегливість у досягненні результату.

4. Навчання. Цей вид діяльності є найдієвішим засобом розумового виховання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми мислительної діяльності. У процесі спеціального навчання діти вчаться аналізувати предмети, оволодівають стратегією пізнавальної діяльності. Провідна роль навчання у розумовому вихованні обумовлена активною позицією педагога. Вихователь добирає, структурує для повідомлення дітям інформацію, цілеспрямовано формує уміння і навички та організовує діяльність дітей, аналізує засвоєння ними знань, що є підставою для подальшої індивідуальної роботи з ними. Під час занять формуються навички навчальної діяльності дитини: слухати і чути те, що говорить педагог, діяти згідно з його вказівками, досягати потрібних результатів й оцінювати їх. Навчальна діяльність на заняттях є колективною, внаслідок чого дитина може порівнювати свої результати із результатами інших дітей, аналізувати власні помилки, усвідомлювати необхідність і напрями самовдосконалення.

Системне використання засобів розумового виховання забезпечує загальний розвиток дитини, набуття нею знань про навколишній світ, формування її пізнавальних здібностей.

3. В.О. Сухомлинський про розумове виховання

У своїй педагогічній діяльності В. Сухомилинський велике значення приділяв розумовому вихованню. Як стверджував педагог, розумове виховання - «це надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці» (т.4, с.214).

Розумове виховання не зводиться тільки до накопичення знань. Дитина повинна свідомо їх прагнути, вони повинні стати її духовним багатством, повсякденним надбанням. Знання допоможуть особистості вибрати правильний життєвий орієнтир, сприятимуть формуванню її ідейних поглядів, вихованню і культурному розвитку.

Основою розумового виховання є навчання. «Як без азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання», - писав В. О. Сухомлинський (т.4, с.215). Великий педагог пов'язував розумове виховання з рівнем інтелекту школярів, із майстерністю вчителів, їх кругозором і ерудицією, із методами навчання і змістом навчальних програм. Сухомлинський стверджував, що розвиток розумових здібностей дітей повинен стати системою, регулярно діючим механізмом.

Педагог дотримувався думки, що джерело розумового виховання знаходиться у природі: «Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму (т.3, с.18). «Школа радості» В. Сухомлинського допомагала дітям через світ природи пізнавати складні закони суспільства. Завдяки урокам мислення , які у Павлиській школі стали традицією, школярі вчилися мислити образами, пізнавали незрозуміле й невідоме, міркували про закономірності суспільства й природи. Адже слова вчителя підтверджувалися наочністю, яку чудово демонструвала природа. Сухомлинський на уроках мислення давав можливість дітям висловитися, помовчати, осмислити побачене й почуте, бо знав, що «вміння дати дитині подумати - одна з найтонших якостей педагога» (т.3, с.36). розумовий виховання світогляд сухомлинський

Великий педагог високо цінував усну народну творчість, особливо казки, пісні, загадки. У кімнаті казок, яка була створена в Павлиській школі, діти перебували в світі невичерпної фантазії, яка сприяла розвитку думки, мовлення, творчої уяви. Така ж роль була відведена урокам музики, малювання, креслення.

В. Сухомлинський вважав, що діти не тільки повинні отримувати міцні знання, а й свідомо їх засвоювати і з користю для себе застосовувати. Тому навчання не може опиратися на зубріння і заучування, бо це може породити невміння і небажання думати. Школяр може вивчити напам'ять складні правила, але не зуміє виконати елементарне завдання з того чи іншого предмета. Педагог радив учителям визначити коло знань, обов'язкових для запам'ятовування, і вибрати найефективніші способи для оволодіння ними, щоб учень міг самостійно орієнтуватися в безмежному просторі інформації.

Василь Олександрович радив навчати дітей писати напівавтоматично, щоб думка була спрямована не на процес письма, а на розуміння тексту. Він також був прихильником вдумливого читання, що теж позитивно впливає на розумовий розвиток.

Сухомлинський наголошував на тому, що школярів треба навчати спостережливості, умінню зіставляти, порівнювати, висловлювати власну думку, встановлювати взаємозв'язок , аналізувати і робити правильні висновки. «Якщо повторення - мати навчання, то спостереження - мати обдумування і запам'ятовування», - вважав педагог.

Учитель, за словами Сухомлинського, повинен запалити учня бажанням навчатися, мислити, цікавитися, захоплюватися. Викладач повинен так донести до учня навчальний матеріал, щоб той виявив бажання відповісти на поставлене запитання. Перш за все важливо любити те, чому присвятив своє життя, регулярно поповнювати багаж знань, йти в ногу з нововведеннями, бути ентузіастом, ерудитом, інтелектуалом. Викладений нецікаво захоплюючий матеріал не стане надбанням інтелекту школярів, якщо учитель не вибере правильні форми й методи для передачі знань. Крім цього, зацікавлений розповіддю учень сам шукатиме додаткові джерела для більш глибокого вивчення тієї чи іншої теми. Це сприятиме вдосконаленню його самоосвіти, розширенню світогляду, зміцненню ерудованості. Те, що школяр вивчатиме із задоволенням, назавжди вкорениться в його пам'яті і, безперечно, сприятиме зростанню його творчої активності, підвищенню рівня розумового розвитку.

Однією з найважливіших складових розумового виховання В. Сухомлинський вважав працю. Педагог був упевнений, що «розум дитини на кінчиках її пальців». Він мав на увазі творчу працю, якою дитина займається із задоволенням, без примусу. Його спостереження підтвердили, що у трудолюбивих дітей формується живий допитливий розум, бо творча праця вимагає майстерності, витонченості. Особливо Сухомлинський виділив такі види праці, як конструювання і монтування діючих моделей установок, механізмів, приладів; вибір механізмів, інструментів і способів обробки матеріалів; створення середовища для спілкування з природою - вирощування рослин, тварин тощо. Педагог зробив висновок, що під час занять улюбленим видом творчої праці «багато разів передаються сигнали від руки до мозку і від мозку до руки; мозок учить руку, рука розвиває, учить мозок» (т.2, с.535).

Василь Олександрович тісно поєднував дві програми навчання: обов'язкову і позаурочну. Адже навчальний матеріал уроку засвоїться більш ефективно, якщо закріпити його інформацією, опрацьованою самостійно. При цьому учень шукає додаткову науково-популярну літературу. Він перечитує її, осмислює, робить висновки. Це не тільки збагачує його інтелект, а й приносить йому задоволення, розвиває творчі задатки. Зразком поєднання навчальної і позаурочної роботи є заняття в гуртках та МАНах, що дають можливість школярам не тільки займатись улюбленою справою, а й стати професіоналами, висококласними спеціалістами. При цьому учні вчаться відстоювати власну думку, доводити істину.

Як вважав Сухомлинський, важливими елементами розумового виховання в процесі навчання є продуктивна праця (при вивченні природничих наук), самостійне дослідження життєвих явищ через сприйняття літературних і науково-популярних творів (гуманітарні дисципліни).

Таким чином, на основі досліджень В. Сухомлинського можна виділити такі способи активізації розумової діяльності учнів: формування пізнавальних мотивів, самодисципліна, поєднання розумової праці на уроці та після уроку, розвиток елементів творчості у процесі дослідження, навчання прийомам мислення. «Справжнє розумове виховання, - підкреслював педагог, - орієнтує людину на життя у всій йог складності, у всьому багатстві» (т.1, с.100).

В. Сухомлинський не тільки досліджував ефективність розумового виховання, а й пропагував його у своїй практичній діяльності. У праці «Як виховати справжню людину» педагог наголошує, що така людина повинна володіти «інтелектуальним багатством, творчим розумом, прагненням жити у світі думок, постійним бажанням збагачувати і розвивати свій розум» (т.2, с. 160).

Досвід Сухомлинського вивчають педагоги всього світу. Методи його виховання зрозумілі, доступні і, що найважливіше, приносять бажані результати. У сучасному світі, на жаль, мають місце жорстокість, агресія, людська ненависть. Світова цивілізація, комп'ютерні інновації відірвали, на жаль, молодь від свого оберегу - матері-землі. Українське молоде покоління також виростає, намагаючись не відставти від «крутих» однолітків-іноземців. Саме зараз настав час для книги видатного педагога В. Сухомлинського «Серце віддаю дітям», яка переносить нас у зовсім інший світ - світ доброти, радості й любові. Сухомлинський у своєму житті зазнав багато страждань, але не втратив людяності, душевного тепла, оптимізму, віри в людину. Він навчав нас жити у гармонії з природою, іншими людьми і самих із собою. Педагог бачив маленьких українців вершителями щасливого майбутнього, носіями добра й любові, миру й справедливості. Наша славна нація споконвіку здобула імунітет, який захищає її від будь-яких проявів агресії. Сухомлинський добре знав свій народ, тому намагався відродити все те найкраще, що закладено в його генетичному коді. Українці - миролюбна, доброзичлива до всіх народів нація, що володіє безмежними талантами і живим природним розумом. Хоч зараз ми переживаємо не найкращі часи, все ж віримо, що нас не здолати нікому, бо ніколи не втрачаємо оптимізму і надії, що нам усім ще усміхнеться доля. Ми, педагоги, звертаючись до мудрих настанов Василя Олександровича, зобов'язані виростити молоде покоління, яке покликане відродити наше славне героїчне минуле, наші невмирущі традиції, наш нерозривний зв'язок із рідною землею - землею сіячів і хліборобів.

Список джерел

1. http://subject.com.ua/psychology/psyho_pedagog/110.html

2. http://udnz15.org/zmist-i-zasobi

3. http://klasnaocinka.com.ua/ru/article/6.html

Размещено на Allbest.ru