Розвиток гувернерства в епоху Ренесансу

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Департамент Київської обласної державної адміністрації

Комунікативний вищий навчальний заклад Київської обласної ради

Богуславський гуманітарний коледж ім. І.С. Нечуя-Левицького

Реферат

на тему:

Розвиток гувернерства в епоху Ренесансу

студентки 41 групи

спец. «Соціальна педагогіка»

Дисюк Катерини Володимирівни

Богуслав, 2015

Зміст

1. Гувернерство в епоху Відродження та Реформації

2. Педагогіка “нового часу”. Поява терміну гувернер

3. “Материнська школа” Я.А. Коменського

4. Гувернерство в епоху Просвітительства

Список використаних джерел

гувернерський педагогіка лютер дидактичний

1. Гувернерство в епоху Відродження та Реформації

Якщо в античному світі особистість поглиналася державою, у середні віки -- церквою, то наступна епоха -- епоха Відродження (ХІV-ХVІ століття) -- вкладає у систему виховання новий зміст. Відтепер його головною метою стає плекання самостійної, активної особистості.

Епоха Ренесансу, як і наступна за нею -- епоха Реформації, відкриває у педагогіці нову еру, що визначається як "педагогіка нового часу", або "педагогіка активного виховання".

Людина тепер прагне жити щасливим, наповненим радощами й красою життям, у гармонії з довкіллям і з собою. Інтерес до небесного змінюється на інтерес до земного. Людина стає центром Всесвіту. Відроджується антична культура. Авторитет християнства визначається тепер тільки у моральній сфері.

Постає вчення про подвійну істину: релігійну і наукову.

Колискою Відродження стає Італія -- провідний осередок політичного, релігійного й інтелектуального життя тогочасної Європи. Педагогіка періоду Ренесансу перетворюється на індивідуалістичну.

Метою виховання стає розвиток вільної, доброчинної, щасливої особистості. Водночас із визнанням краси людського тіла поновлюється фізичне виховання, зовсім забуте у часи середньовіччя.

Здорове й сильне тіло дозволяє людині яскравіше виявити її індивідуальність. Визнається індивідуальність жінки, її рівні права з чоловіком, возвеличується її краса.

Широко розповсюджується гувернерство -- практика запрошення в знатну родину педагога для індивідуального навчання й виховання дітей. Більш заможні батьки запрошують для своїх дітей домашніми наставниками видатних особистостей.

Ідея розширення функції розуму, яка постала в епоху Ренесансу, отримує подальший розвиток у педагогіці реформації. Головним діячем періоду реформації вважають німецького педагога Мартіна Лютера. М. Лютер визначав провідним родинне виховання. На його думку, виховання -- обов'язок батьків і "найкраща з усіх добрих справ", а зневага до нього -- "найбільший гріх".

Виховання, за М. Лютером, базувалося на формуванні покірності. Від дітей вимагався не рабський страх, а свідома слухняність.

На думку М. Лютера, домашнє виховання слід було доповнювати шкільним, бо дітям для повноцінного розвитку потрібне товариство ровесників. На батьків і домашніх наставників покладався обов'язок підготувати хлопчиків і дівчаток до виконання відповідних їхній статі обов'язків у сім'ї, у суспільстві, у державі.

Елементарна освіта, за переконанням М. Лютера, мусила стати доступною для дівчаток і хлопчиків з родин із будь-яким достатком.

2. Педагогіка “нового часу”. Поява терміна “гувернер”

Періоди Відродження й Реформації -- друга половина XVI століття -- XVII століття -- стали підготовкою до появи педагогіки "нового часу". У педагогіці середини XVI століття майже одночасно виникло три напрями: реалізм, раціоналізм і емпіризм. Реалізм характеризувався інтересом до вивчення законів і явищ людської природи, інтересом до реальних знань.

Раціоналізм у педагогіці полягав у формуванні в молодого покоління віри в інтелект і прагнення протягом усього життя керуватися винятково розумом, ігноруючи почуття.

Сильнішою за попередню виявилася емпірична педагогічна течія, яка базувалася на визнанні досвіду й чуттєвого сприймання більше, аніж значенням логічного аналізу. Цими течіями визначалася стратегія розумового й морального розвитку особистості.

Представниками реалістичної течії стали французькі педагоги М. Монтень і Ф. Рабле. Якщо Ф. Рабле цікавиться лише шкільною освітою, то М. Монтень докладно розглядає насамперед систему домашнього виховання.

Монтень трактує освіту як формальність і виховання вважає вищим за навчання. Він пише, що справу виховання підростаючого покоління необхідно доручити особливим вихователям -- гувернерам.

Провідними якостями гувернера М. Монтень називає безмежну відданість своєму вихованцеві й уміння вважати на індивідуальність дитини. М. Монтень став першим ученим, який підготував для гувернерів методичні рекомендації з проблем домашнього навчання й виховання.

Саме після виходу у світ праці М. Монтеня, де вживається назва "гувернер" (Франція XVI століття), цей термін стає загальноприйнятим у світовій педагогіці.

Таким чином, розгортається восьмий період розвитку гувернерства. Він характеризується наступним:

1) виникненням специфічної термінології;

2) появою методичних посібників, підготовлених спеціально для гувернерів;

3) перетворення гувернерства на загальновизнану складову освітньо-виховної системи суспільства: виховання дитини без допомоги гувернера починає вважатися у знатних родинах неповноцінним.

Позитивне значення М. Монтеня в історії педагогіки полягає в тому, що він відстоює важливість здійснення паралельно з моральним фізичного виховання; головним завданням виховання називає не підготовку безликого спеціаліста, а активної, мислячої особистості; відстоює практично орієнтовану, а не затеоретизовану освіту; виступає як основоположник методики гувернерської роботи і термінології "гувернер", "гувернерство".

Характерними представниками раціоналістичної течії у педагогіці визнають янсеністів і діячів установ "Ораторії Ісуса". Янсеністи й духовні особи ордена "Ораторії Ісуса" дотримувалися поглядів, що дитина від народження є носієм зла і завдання виховання -- викоренити його. Виховна система ґрунтувалася на індивідуальному підході до дітей, на любові й турботі наставників до вихованців.

Виховання у школі будувалося за зразком родинного. Педагогові (гувернерові) доручали не більше 5-6 осіб, з якими він перебував цілодобово, цілковито присвячуючи себе справі виховання.

3. “Материнська школа” Я.А. Коменського

Найвідомішими представниками емпіризму у педагогіці стали Я. А. Коменський і Дж. Локк.

Чеський педагог Я. А. Коменський створив вчення про материнську школу -- про домашнє виховання дітей до 6 років. Я. А. Коменський був першим помітним представником емпіричної течії упедагогіці, але повний розвиток ідей емпіризму відбувається тільки у працях англійського педагога Дж. Локка. Я. А. Коменський, окрім педагогічного досвіду роботи в державних освітніх установах, мав досвід індивідуального навчання дітей -- працював домашнім вчителем, що дало йому обширний матеріал для розроблення системи індивідуального педагогічного підходу.

Дж. Локк фактично усе життя присвятив гувернерству, проживаючи у дворянських сім'ях як наставник і дитячий лікар. Тому саме праці Дж. Локка стали методичними посібниками для гувернерів багатьох європейських країн.

У науковій праці "Думки про виховання" Дж. Локк обширно викладає свої погляди на виховання підростаючого покоління. Він свідомо говорить не про виховання людини взагалі, а про виховання джентльмена.

Вчений пише, що не можна думати, ніби одна система виховання придатна для усіх дітей, бо немає двох настільки схожих дітей, щоб їх можна було виховувати зовсім однаково. Кожна дитина потребує індивідуального підходу.

Майже одночасно з реалістичною, емпіричною й раціоналістичною течіями виникла педагогіка єзуїтів. Єзуїти мали на меті поновлення панівного становища церкви у суспільстві й підпорядкування усього світу владі папи римського.

Засоби обиралися оптимальні: проповідь, сповідь й виховання. Єзуїти створили систему виховання, метою якого, як пишуть історики, було "затримати розвиток людства, вирвати з науки її "новий дух". Для цього молоде покоління позбавляли найменших проявів індивідуальності. Досягалося це шляхом повного відлучення дитини від сім'ї й виховання її у школі закритого типу.

Система виховання передбачала: розвиток сліпої покори, усунення самостійності, встановлення суворої дисципліни, пригнічення особистості, тиск на її розум, волю й почуття.

Саме педагогіка єзуїтів найповніше в історії людства продемонструвала, що нівелювання індивідуальності перетворює дитину на бездумного виконавця чужої волі, не здатного до самостійних дій і подальшого розвитку суспільства.

Оскільки вихованням займалися спеціально призначені представники єзуїтського ордену, виконуючи функції гувернерів у закладах закритого типу, то єзуїтська педагогіка довела:

1) гувернерство може мати вирішальне значення для окремої особистості, держави, людства;

2) гувернерська система виховання може використовуватися для реалізації як позитивної, так і негативної (антисоціальної) політики;

3) відсутність державного контролю над гувернерською системою (як над системою домашнього виховання, так і над системою виховання у школах закритого типу) іноді реально призводить до формування цілого покоління з антидержавною орієнтацією.

Паралельно з емпіричною течією, яка сформувалася під впливом філософії, у педагогіці виокремлюється течія, що постала як результат загальнокультурних умов даного часу -- педагогіка епохи Людовіка XIV. У суспільстві й педагогіці зароджується рух, орієнтований на світські інтереси, на розрив зв'язків із давниною, із середньовічним аскетизмом. Утверджується реальне, земне світосприйняття, перед яким відступали релігійно-богословські інтереси.

Найбільш характерним представником французької гувернерської педагогіки зазначеної епохи вважають графа Ф. де Ламотта де Фенелона. Його діяльність та ідеї стали ніби об'єднуючою ланкою між педагогікою першої й другої половини XVII століття. Ф. де Фенелон очолював діяльність асоціації освітніх закладів для навчання дівчат, обернених із протестантства у католицьку віру.

Його знання і талант привернули увагу наступника престолу герцога Бургундського і Ф. де Фенелона призначили гувернером для виховання трьох синів цієї знатної особи. Ф. де Фенелон високо оцінював гувернерство і систему домашнього виховання.

Його книга "Про виховання дівиць" була перекладена багатьма мовами як унікальний методичний посібник для домашніх наставників.

Інший його твір "Телемак" також став методичним посібником для гувернерів, що готували синів знатних родин до управлінської діяльності.

4. Гувернерство в епоху Просвітительства

Епоха Людовіка XIV непомітно переходить в епоху Просвітительства. Передові мислителі проповідують, що шлях до прогресу суспільства лежить через науку й культуру.

При вихованні представників вищих кіл суспільства особливі вимоги ставляться до засвоєння ними шляхетних манер, ввічливості, світської мудрості. Егоїстична позиція аристократії викликала активну протидію народних мас та найбільш освіченої категорії суспільства -- науковців, громадських діячів.

Поширюється ідея про усунення соціальної нерівності у сфері оволодіння освітою й культурою. У зв'язку з тим, що гувернерство на той час зарекомендувало себе як засіб найсильнішого впливу на формування особистості, у педагогіці постають напрями, мета яких -- освіта й моральне виховання для дітей представників усіх верств населення, а засіб -- гувернерське виховання. У вихованні виникає натуралістичний рух.

Теоретиком натуралістичного руху і природного виховання був представник французької нації Ж.-Ж. Руссо.

Його педагогічні твори здійснили справжню революцію у вихованні. Ж.-Ж. Руссо вкоренив думку, що дитина -- чиста від народження і являє собою відправний пункт для виховання, яке повинне відповідати дитячій природі й спрямовуватись на розвиток характеру вихованця, враховуючи його суспільний стан. Ідеї Ж.-Ж. Руссо, нові й цікаві на той час, мали успіх, який нині важко собі уявити.

Проте методичні рекомендації щодо їх практичної реалізації були переважно утопічними.

Суть системи виховання зводилася до наступних положень. Колективне виховання нівелює особистість Оптимальне виховання і найкращу освіту дитина може отримати лише в домашніх умовах. Виховання й навчання повинні мати індивідуальну орієнтацію. Мати не завжди достатньо здорова фізично й не завжди наділена достатніми знаннями, щоб виховувати дитину. Батько не може займатися вихованням в силу своєї завантаженості справами. Окрім того, батько також позбавлений належної педагогічної підготовки. Таким чином, найкраще може виховати дитину гувернер.

Міркування Ж.-Ж. Руссо такі. Дитина -- досконале творіння Бога й природи. Отже, основне завдання виховання -- невтручання. Вихователеві варто тільки майстерно створювати відповідні умови для вільної, природної самодіяльності дитини.

Ж.-Ж. Руссо рекомендує "затримати" розумове виховання дитини, щоб до 12 років вона розвивалась виключно фізично.

З 12 до 15 років пропонується розумове виховання, з 15 -- емоційне. 3 18 років вихованець засвоює морально-релігійні норми, а потім обирає наречену і знайомиться з життям суспільства. Таким бачив філософ ідеальне виховання хлопчиків.

За схожою системою виховуються і дівчатка. З тією лише відмінністю, що методи виховання передбачаються такі, щоб дівчинка "ні на мить не припиняла відчувати себе в узді", бо "жінка створена спеціально, щоб подобатись і догоджати чоловікові".

Перевірити свою педагогічну теорію на практиці Ж.-Ж. Руссо не зміг.

Його гувернерська кар'єра не увінчалася успіхом, а власних дітей відразу після їх народження він віддав у виховний будинок і ніколи не цікавився їхньою долею. І все ж висловлені ним ідеї узгоджувати виховання з природними потребами, схильностями й можливостями дитини є справді геніальними.

Ж.-Ж. Руссо першим висуває вимогу любити дитину, цікавитися нею, визнавати її, вивчати дитячу психологію, поважати вихованця, чим змінює пануючий у той час погляд на виховання, як винятково на формування дисциплінованості.

В цьому оригінальність і велич думки Ж.-Ж. Руссо. Вільна індивідуалістична педагогіка досі не вичерпала свого потенціалу в найрізноманітніших виховних і дидактичних системах. Книги Ж.-Ж. Руссо на століття стали настільними для гувернерів і батьків.

Педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо мали окремі практичні результати у Франції. Серед жінок вищого світу ввійшло в моду самим годувати своїх новонароджених дітей; виникає симпатія до дитини, звертають увагу на її фізичний розвиток. Загалом же у Франції сприйняли переважно деталі системи.

Значно ширшого розуміння досягли іноземці, особливо німці. Освічену Німеччину вразили педагогічні ідеї Ж.-Ж. Руссо.

Ці ідеї, поєднані 30 з поглядами Я. А. Коменського і Дж. Локка, утворили нову педагогічну течію -- філантропізм. Термін походить від слів "філео" -- "люблю" і "антропос" -- "людина". За переконанням філантропістів, необхідно виховати нове покоління.

"Правильно" виховані діти, ставши дорослими, побудують "правильне" суспільство, вільне від вад.

Головним представником філантропізму у педагогіці був І. Базедов. Працюючи домашнім вчителем (гувернером), він виявив особливі здібності до педагогічної діяльності.

Під впливом творів Я. А. Коменського і Дж. Локка І. Базедов розробляє власну, відмінну від існуючих, систему навчання та власну систему виховання.

Після прочитання творів Ж.-Ж. Руссо І. Базедов вирішує повністю присвятити своє життя педагогіці. Він пише ряд науково-методичних педагогічних праць. На гроші, спеціально надані для цього знатними особами, у 1774 році І. Базедов відкриває в Десау школу нового типу -- "Філантропія". У "Філантропіні" навчалось 13 дітей, у роботі з якими і апробовувалась методика навчання й виховання, створена І. Базедовим.

Діти виховувались під опікою наставників (гувернерів, як у Ж.-Ж. Руссо). "Філантропія" мав на меті виховувати разом багатих і бідних. Перших готували до керівництва суспільством.

Других навчали якоїсь професії, зокрема вчительської. Усіх дітей разом виховували для "корисного суспільству, патріотичного і щасливого життя".

Епоха механізму, раціоналізму, розриву з античною культурою не задовольняла певні кола суспільства.

Особливо чужим і ненависним став для них філантропізм. У результаті, як реакція на Просвітительство, у Німеччині з'являється течія -- новогуманізм. Найвищого піднесення вона досягла на межі ХVIII-ХІХ століть.

Головним у житті визнається не корисне, а саме по собі цінне, не буденна робота, а творчість, вільна гра. Прибічники новогуманізму бачили свій ідеал здійсненим уже у давньогрецькому світі.

Відповідно, педагогіка новогуманізму проголошує лозунг: "Виховай себе греком!" Замість теорії "загальнокорисності" філантропістів вимагається виховання, яке зробило б людину кращою, прекраснішою. Гувернерська система виховання знову трактується винятково як елітарна.

XVIII століття поклало початок розвитку нового, дев'ятого періоду у гувернерстві -- періоду професійних, дипломованих гувернерів, діяльність яких контролювалася державою.

Ідея філантропістів про необхідність спеціальної підготовки для педагогів (шкільних вчителів, гувернерів, викладачів університетів) реалізується у Німеччині.

Видається закон про обов'язкове складання кандидатами іспитів на педагогічні посади, відкриваються учительські семінарії. З метою підвищення рівня освіти у гімназіях запроваджуються іспити на атестат зрілості.

Інші країни активно переймають досвід Німеччини. Домашнє навчання й виховання широко розповсюджене у вказаний історичний період на території сучасної Молдови. Із рукописів тих років до нас дійшли відомості, що протопіп Юга, який проживав на початку XV століття у м.

Сучаві, навчив грамоти своїх дітей Ми-хула, Думу й Тоадера, які стали граматиками-писарями. Ясський протопіп Іоїл, сучасник Юги, навчив грамоти свого сина Джорджія, який також став граматиком. У ті ж роки граматик Град навчав своїх синів, і вони також фігурували у документах як граматики. А. І. Єшану у своєму дослідженні наводить приклади навчання грамоти боярських дітей місцевими дяками й граматиками.

У XVII столітті домашніх наставників запрошували також з-за кордону.

Господар Молдови Г. Дука "прикликав для навчання своїх дітей" вчених-греків Іоана Панія та ієромонаха Чигала. Господар Костянтин Кантемир запросив виховувати й навчати своїх дітей Ієремію Какавелу, який отримав освіту у Лейпцизькому університеті.

Навчання дівчаток відбувалось винятково в домашніх умовах. Так, донька Стефана Великого Олена Волошанка, яка пізніше вийшла заміж за сина московського князя Івана III Васильовича, листувалася зі своїм батьком, що засвідчує її грамотність.

Збереглися акти XVII століття, підписані жінками. В літописах зустрічається термін "даскалиця" -- "вчителька". З'являються вчительки-жінки, гувернантки доньок знатних осіб. Одна з перших вчительок, ім'я якої нам відоме, пані Смаранда, у 1713 році навчала й виховувала дочку господаря Молдови Миколи Маврокодата.

Список використаних джерел

1. Історія Європи. М. 1988 р., т.I.М. 1992 р., т. II. М. 1993 р., т. III

2. Боннар А. Грецька цивілізація. - М.: Мистецтво, 1992.

3. Культурологія: Навчальний посібник і хрестоматія для студентів. - Ростов-на-Дону, Фенікс, 1997.

4. Пельман Р. Історія античного соціального питання й соціалізму. - СПб., 1910.

5. Кондратюк М. В.Архе і афінська демократія // Антична Греція: Проблеми розвитку поліса.Т.1. - М., 1983.

6. Строгецкий В.М. Поліс і імперія у "класичній Греції. - М. Новгород, 1991.

7. Хрестоматія з історії Стародавню Грецію. - М., 1964.

Размещено на Allbest.ru