Інноваційні концепції музичного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У світовій педагогічній практиці існують декілька відомих концепцій музичного виховання дітей, які стали основою для розробки різних програм і методик. музичний виховання орф кодай

Завдання музичної освіти в школі широкі і різноманітні. Для їх вирішення вчителю доводиться ретельно продумувати зміст кожного уроку. І при цьому не можна забувати про те, що урок музики - це урок мистецтва, а "музика, - як казав Д. Б. Кабалевський, - не просто розвага, а важлива частина самого життя, життя в цілому і життя кожної окремої людини, в тому числі кожного школяра". Тому урок музики повинен бути живим і емоційно насиченим.

Всі діти різні. І шляхи музичного, як, втім, і будь-якого іншого виховання, різні. Тому було б неправильно оцінювати педагогічні системи, яких у світі чимало, по якісної шкалою: "гарна", "краще", "ще краще". Поганих не буває. Вони не проходять випробування часом. Правильніше сказати: ця годиться більше таким-то дітям (наприклад, надмірно збудливим), а ця таким-то. Універсальною, оптимальною системи, яка ідеально підходить для всіх дітей, поки не придумано. В умовах сімейного виховання тата і мами теж можуть, враховуючи індивідуальні особливості їхньої дитини, дотримуватися тих чи інших принципів. У даному рефераті розглядатимуться декілька провідних систем музичного виховання, які свого часу були запропоновані відомими музикантами-педагогами, і використовуються до нашого часу.

Метод Орфа

Метод Карла Орфа - це спосіб навчання дітей музиці, займаючи їх розум і тіло за допомогою співу, танців, акторства і гри на перкусії. Навчання проходить з елементами дитячої гри відповідно до рівня розуміння дитини. Заохочуються імпровізація, творчість і дитяче природне сприйняття музикування.

Слово "Schulwerk", яке знають педагоги без перекладу в усьому світі, було створено самим Орфом і означає "навчання в дії". Головний принцип цієї педагогіки - "вчимося, роблячи і творячи" - дозволяє дітям, виконуючи і створюючи музику разом, пізнати її в реальної, живої дії, в процесі музикування, а не наукоподібного теоретизування.

Орфа почитають в усьому світі як композитора, який запропонував практичну і здійсненну модель музикування з дітьми. Вся "теорія" його концепції зафіксована в нотах - невеликих і повних чарівності партитурах для співу, гри і танцю з акомпанементом орфовськіх інструментів. Кожна невелика п'єса з Шульверка доступна у виконанні навіть маленьким дітям.

У класі грають народну музику і композиції, які діти написали самі. Спеціально для навчання дітей Орф підбирав і інструменти. Це спеціальний комплект інструментів, основу якого складають ксилофони, металофони і глокеншпілі - дзвіночки, тільки глокеншпіль - це не дзвіночок в традиційному значенні. Так називають різновид металофону за чудовий дзвінкий, чистий і дуже високий звук. Його вперше в європейській музиці використовував В. Моцарт у своєму відомому хорі "Чарівні дзвіночки" з опери "Чарівна флейта". Всі ці інструменти прийнято називати ударними (за способом гри). Вони поділяються на мелодійні (звуковисотні) - ксилофон, металофон, глокеншпілі і шумові різних видів.

У базовий набір входять: сопранові і альтові глокеншпілі, сопрановий, альтовий і басовий металофон, сопранові, альтові і басові ксилофони. Знімні пластини інструментів робляться з палісандрового дерева і особливих сплавів. Вони кріпляться на спеціальний штифт і розташовуються над резонаторним ящиком, який забезпечує якість високого звучання. Існують діатонічні і хроматичні різновиди інструментів. До інструментів додається комплект паличок з головками з різних матеріалів, які дозволяють отримувати різноманітні за тембром, дуже барвисті звуки. Прообразом ксилофонів Орфа став африканський ксилофон "марімба", в якому резонатором для дерев'яних пластин був висушений гарбуз, а також його індонезійський кам'яний варіант. Порадником і консультантом Орфа у цій справі став Курт Сакс, відомий знавець неєвропейської музики різних країн і народів, в тісному контакті з яким і був придуманий базовий набір інструментів. Основний комплект був згодом доповнений деякими інструментами європейського Відродження. Особливо підійшла до нього за звучанням блок-флейта. Вона і стала найважливішим мелодійним інструментом в Орфофському наборі інструментів. Непогано поєднуються із загальним ансамблем гітара, віолончель, партії яких можуть взяти на себе дорослі. Вони використовуються як акомпануючі інструменти, а ті, що солірують.

Різноманітність шумових інструментів, що використовуються на уроках по методу Орфа важко навіть перерахувати: трикутники, бубонці і дзвіночки, браслети з ними, пальчикові тарілочки, бубни і тамбурини, дерев'яні коробочки, клавеси і тон-блоки, гуїро і маракаси, барабани Конга і бонго, литаври , ручні тарілки і багато інших їх різновиди, наявні в достатку у кожного народу. Цікавою знахідкою Орфа були скляні стаканчики, наповнені по-різному водою і таким чином налаштовані на звуки певної висоти. За ним грають дерев'яними або металевими паличками.

Інструменти Орфа володіють особливою якістю ансамблевого звучання. Воно відрізняється дивовижною красою, гармонійністю і підходять як акомпанемент до співу дітей. Звук ксилофона - неголосний, м'який, що тягнеться і не згасає так швидко, як у оркестрового. Басовий ксилофон бере на себе функцію витриманих низьких звуків, що створюють фундамент і тональну визначеність виконуваної музики. Металофон також має м'який тягучий звук, що використовується як мелодійний і акомпануючий інструмент. У глокеншпілей високий, чистий, швидко згасаючий звук, прекрасно поєднується зі звучанням ксилофонів, блок-флейти. Жоден з інструментів в ансамблі не розглядається як виконуючий соло, але кожен може їм на час стати.

Зачаровуюча краса звучання інструментів Орфа приваблива для дітей, що дає можливість педагогу з першого заняття привернути їх увагу до різноманітності світу звуків: яскравих і тьмяних, прозорих, оксамитових, хрустких. Адже знайомство з величезним світом звуків має бути першою сходинкою дитини в світ музики. Інструменти Орфа сприяють розвитку музичного смаку і тонкощі тембрового слуху.

Інтерес дітей до інструментів Орфа просто невичерпний. Вони хочуть на них грати завжди. Технічна легкість гри, їх здатність негайно ж відгукуватися на дотик чудовими звуками, розташовує і спонукає дітей до звукокрасочної гри, а через неї до найпростішої імпровізації. Дітей приваблює не тільки звучання і вигляд інструментів, але і той факт, що вони можуть самі витягати з них красиві звуки. За допомогою цих інструментів, може бути реалізовано творче музикування з групами всіх ступенів обдарованості і досягнуто взаємозв'язок елементарної музики і руху. Комплект інструментів Орфа в поєднанні зі звучними жестами дозволяє грати в ансамблі будь-яким складом дітей або дорослих, незалежно від їх обдарувань, тому що кожен у ньому може отримати завдання, відповідну його здібностям.

Не існує строгого єдиного навчального плану викладання, кожен вчитель використовує метод Орфа, проводить уроки за власним планом адаптуючи до віку та розміру групи учнів. У якості прикладу можна навести типовий урок? Учитель може вибрати вірш або історію для прочитання в класі, потім учням буде запропоновано вибрати інструмент і представити героя історії. Коли вчитель читає історію повторно, учні додають звукові ефекти на обраному інструменті, після вчитель вже сам акомпанує. По ходу заняття інструменти можна змінювати, в гру залучається весь клас, незадіяним дітям пропонують показати сценку з історії.

Спрощений приклад формату заняття:

1) Вибір вірша і читання перед класом

2) Прохання повторити вірш з вчителем

3) Повтор віршу під ритм (хлопки в долоні або по колінах)

4) Вибір учнів, які будуть грати на ксилофоні та глокеншпілі

5) Прохання учнів грати певні ноти в певних місцях тексту. Звук і слово мають збігатися.

6) Додавання ще інструментів, наприклад, китайського дзвіночка.

7) Обговорення уроку з учнями. Наприклад, було легко чи складно?

8) Кінець уроку. Інструменти відкладаються в сторону.

Під час виконання пісень учитель диригує, подаючи сигнали частинам оркестру. Деякі грають на обраному інструменті, інші співають по нотах або без, головне, щоб нотна партія була під силу. За методом Орфа учні пізнають ритм, мелодію, гармонію, склад, фактуру та інші музичні елементи. Вчаться цьому через пояснення, проспів, танці, театральні постановки і гру на інструменті. Вивчені концепції стають трампліном для подальших творчих пошуків в імпровізації і творі власної музики.

Орфовская педагогіка являє собою особливий тип музичної педагогіки, яка отримала назву креативної. Навчання через творчість сприяє прояву універсальної креативності, яка є в кожній дитині, і розвиток якої стає все більш очевидним завданням освіти. Навчання через творчість - не елітарний вишук, а загальна освітня необхідність, в ньому закладені можливості, про які ми зараз можемо тільки здогадуватися. Мета музичного виховання перестає бути локальною і занижено-утилітарною. Вона природно з'єднується з головною метою освіти; - допомогою людині повною мірою реалізувати свої можливості і стати самим собою.

Система Золтана Кодая

Чудовий угорський композитор велике значення надавав музичному вихованню дітей. Найголовнішими рисами педагогічної діяльності Золтана Кодая були незламна ініціатива, невтомний інтерес, розуміння, наскільки важлива в роботі будь-яка дрібниця, і демократичність основної ідеї, яка визначала його педагогічні устремління: музика зобов'язана належати всім! Ці риси і принципи характеризують весь його життєвий шлях.

Кілька основних положень його системи такі:

Немає немузичних дітей. Немузичні дорослі - це ті, музикальність яких в дитинстві не була помічена і розвинена. Тому Кодай, який користувався в Угорщині великим авторитетом, зумів домогтися того, чого ніколи не було в жодній країні світу - уроки музики у звичайній, загальноосвітній школі стали щоденними і займали більше годин, ніж всі інші предмети.

Головне в музичному вихованні - спів і записування мелодії по слуху. Саме цьому, в основному, вчили в угорській школі. Кращий і самий доступний інструмент - голос, вважав Кодай. Тому спів важливіше, ніж гра на інструменті.

Виховання людини не може бути повним без музичного виховання. Виховання гарного музичного смаку не тільки сімейна справа, але найважливіше суспільно-державне завдання.

Як метод раннього музичного виховання Золтан Кодай пропонував вихователям, особливо татам і мамам, вчити дітей ходити і плескати в ритмі пісні.

Золтан Кодай виділяв чотири елементи, які відрізняють музичну людину від немузичної: розвинений слух, розвинений інтелект, розвинені почуття і розвинені руки.

Щодо головних принципів музичного виховання Золтана Кодая, тренування є справжньою метою занять з музичної теорії; найпринциповіше - вміти співати з аркуша і записувати по слуху мелодію. Через десятиліття ця думка буде розвинена в його висловлюваннях про викладання сольфеджіо.

У 1929 році в статті "Дитячі хори" Кодай починає знаходити систематичний шлях, як поліпшити музичне виховання, зробити ці уроки глибше, змістовніше. У тій же статті він в перший раз ставить питання, кілька загострюючи його, хто важливіше: вчитель співу в селі або ж доктор оперного театру в столиці. Останнього, якщо він поганий, можна зрушити; нехороший же вчитель співу може відвести ряд поколінь від музики, від істинного задоволення нею.

"Мені все більше починає здаватися, - зізнається Кодай, - що дорослим навряд чи можна допомогти. Тому я став опускатися на все нижчі щаблі. Поганий смак дорослих навряд чи вдасться виправити. У той же час рано розвинений хороший смак важко зіпсувати ". Культура вищого порядку, здатна охопити широкі верстви, досяжна лише через школу. "Мою увагу орієнтовано на загальноосвітні школи. У двадцятих роках мені стало ясно, що масове музичне виховання повинно починатися конкретно звідти ".

Чи можна вимагати це все від школи? У двадцяті роки правлячі кола несхвально ставилися до завзятть Кодая і говорили, що загальноосвітня школа не є музична школа. У відповідь на це Кодай висуває основоположний принцип: "Музика неодмінно потрібна для розвитку людини, це не предмет розкоші, без якого можна обійтися".

Кодай вважав, що дітям слід давати тільки досконалий за формою і змістом матеріал. Саме найкраще і буде тим, що необхідно. За допомогою великих творінь і мають бути долучені діти до великих творінь.

Рідною музичною мовою дитини зобов'язана стати народна музика. Тільки тоді, коли він опанує нею, можна звернутися до іншого музичного матеріалу. За допомогою того музичного інструменту, який всього доступніше, - за допомогою людського голосу, співу слід, роблячи упор на народну музику, рівномірно освоювати великі музичні твори. Цим шляхом зуміють піти до музики не лише окремі обранці, а й широкі народні маси.

У 1937 році Золтан Кодай у власній статті "Дати тон" звертається до конкретної хорової практиці. Головні принципи способу Кодая викристалізувалися в таких положеннях:

1. Через те, що фортепіанний лад темперовано, і до того ж інструмент цей просто розбудовується, він не здатний сприяти чистоті хорового співу та не підходить тому ні для того, щоб дати тон і налаштувати хор, ні для того, щоб супроводжувати хоровий спів.

2. Ознайомлення з мелодіями повинно проходити методом їх проспіву, а не методом їх програвання на фортепіано! Адже й видатні оркестрові диригенти співають під час репетиції, щоб домогтися від оркестру кращого виконання.

3. Таким чином, хор при розучуванні п'єси не зобов'язаний спиратися на фортепіанний супровід; буде краще, якщо учасники хору оволодіють читанням нот. Це означає, отже, що шлях від музичної неписьменності до музичної грамотності передбачає оволодіння читанням і записом музики.

Метод Шинічі Судзукі

Доктор Судзукі починав навчання дітей на скрипці з двох-трьох років. Про цей унікальний метод теж можна говорити як про метод , що відбувся, і що він перевірений часом, тому що все, що він робив, можна було побачити і послухати. Світ був вражений його дивовижними ансамблями 4-5 літніх скрипалів з 100-200 дітей, які чистенько і синхронно виконували музику Вівальді, Моцарта, Бетховена.

Чудовий педагог помер в 1998 році, і тих, хто б зумів повторити в повній мірі подвиг Судзукі, поки немає. Мабуть, тут справа не тільки в унікальності методу, але і в унікальності педагога. Можна з упевненістю виділити три моменти методу Судзукі:

1. Всі діти музичні. На думку японського вчителя (втім, це - думка більшості авторів систем музичного виховання) всі діти музичні. Без винятку. Треба тільки вчасно розгледіти й розвинути їхні здібності.

2. Шлях до успіху - любов до дітей. Доктор Судзукі був упевнений, що неможливо досягти успіху в музичному (як і в будь-якому іншому) вихованні, якщо воно не побудовано на любові до дітей. Можна бути строгими і вимогливими, але треба любити учня. Прикидатися і грати в любов неможливо. Діти тонко відчувають фальш і заняття, побудовані не на любові до дитини, приречені на провал. Звідси і третя умова.

3. Головні вчителі - батьки. Тому що ніхто так, як батьки, не любить своїх дітей. Тата й мами ставали для учнів Судзукі головними помічниками, а деколи і головними вчителями. Вони були присутні на заняттях. Вони займалися вдома з дітьми. Вони самі вчилися грати на скрипці разом з дітьми.

Мету музичних занять з крихтами визначив сам геніальний учитель: "Моя задача не виховати музиканта, а через музику виховати добру, благородну людину".

Система Дмитра Кабалевського

У видатного музиканта і композитора ХХ століття був яскравий педагогічний талант і дар провидця. Він зміг у цьому розгледіти майбутнє. Ще в шістдесяті роки, будучи почесним президентом Міжнародного товариства музичного виховання Ісмея, Дмитро Борисович один з перших відчув небезпеку, що наближається. Він попереджав про наближення епохи комерціалізації музики. Про наближення часу, коли велике мистецтво стане шоу-бізнесом, молодь потрапить під вплив, ми б сказали навіть, під залежність, від низькопробної, розважальної масової культури.

І щось схоже сьогодні таки сталося. Класична музика у більшості підростаючого покоління викликає відторгнення і дискомфорт, як музика нудна і нікому не потрібна. Але чи можна переломити ситуацію? Як?

Кабалевський прекрасно знав про жалюгідний стан уроків музики в загальноосвітній школі. Ці уроки, складені з перемішаних в довільних пропорціях частин (спів, слухання музики, нотна грамота) були, за рідкісним винятком, нудні і нецікаві. А, головне, відірвані від справжнього музичного мистецтва, від життя. Уроки і музичне мистецтво існували як два паралельні світи і, практично, не перетиналися.

Кабалевський спробував поєднати уроки і музику. І в нього вийшло. У чому її суть? Кабалевський говорив, що музика покоїться на трьох китах, на трьох головних складових - пісні, танці, марші. Це і є ниточка, що з'єднує два світи. Тому що, з одного боку на піснях, танцях та маршах грунтуються найскладніші твори музичної культури, а, з іншого, вони входять в музичний досвід усіх дітей з дошкільного віку. Тепер "Марш дерев'яних солдатиків" з "Дитячого альбому" П.Чайковського стає не просто конкретним маршем, але одним з багатьох маршів. Якщо дитина це зрозуміє, то з радістю дізнається про марш, як щось вже йому знайоме, скажімо, в третій частини шостої симфонії П.Чайковського або у фіналі фортепіанного концерту Д.Кабалевського. Те ж саме відбувається з піснею і танцем.

Размещено на Allbest.ru