Виховання культури поведінки у дітей 6-7-го років життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Інститут педагогіки і психології

Кафедра педагогіки та методики початкового навчання

Курсова робота

з теорії виховання

на тему:

«Виховання культури поведінки у дітей 6-7-го років життя»

Студентки ІІІ курсу 33 ПІ групи

Колишевої Олександри Валентинівни

Науковий керівник: Коваль Т.В.

Київ, 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблема виховання культури поведінки молодших школярів в психолого-педагогічній літературі

1.1 Зміст роботи з виховання культури поведінки та напрями виховання культури поведінки молодших школярів

1.2 Причини невиконання молодшими школярами правил культурної поведінки

1.3 Виховання культури поведінки школярів на уроках в початкових класах

Висновки до І розділу

Розділ 2. Форми, методи та засоби виховання культури поведінки учнів

2.1 Педагогічні умови формування культури поведінки у молодших школярів

2.2 Рекомендації по формуванню культури поведінки в учнів молодшого шкільного віку

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Цілеспрямована, систематична робота з виховання навичок і звичок культурної поведінки починається з приходом дітей у школу. Саме в початкових класах закладаються основи акуратності й охайності, вічливості, точності, прищеплюються гарні манери, уміння культурне поводитися в школі, будинку, на вулиці й у громадських місцях. Якщо елементарні норми культурної поведінки не щеплені дітям з раннього років, то пізніше приходиться заповнювати цей пробіл і нерідко проводити більш важку роботу: перевиховувати школярів, у яких укоренилися негативні звички. Відсутність елементарних звичок у дітей утрудняє роботу над вихованням у них більш тонких і складних проявів культурного поведінки: такту, делікатності, невимушеності, добірності манер. Культура поведінки тісно зв'язана з внутрішньою культурою людини, вимогами естетики, із загальноприйнятими тенденціями і звичаями. Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішнє поведінки людини, але і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру - змушує людини бути витриманим, внутрішньо зібраним, уміти володіти собою. Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність, безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості. Тому з раннього віку необхідно озброїти дітей знаннями правил культурної поведінки, звичками їхнього виконання. Особистий досвід спілкування дитини ще дуже бідний, дитина часто може бути нечемний лише в силу незнання того, коли, де і як треба надійти. Нерідко діти засвоюють правила гарного тону по наслідуванню, спостерігаючи за поведінким батьків, дорослих, котрі є для них авторитетом. Однак усвідомлення дитиною своєї поведінки, своїх дій - необхідна умова формування суспільно корисних навичок і звичок моральних норм поведінки. Тільки за те поведінки людин може зовсім свідомо відповідати перед суспільством, колективом, іншими людьми, значення якого він може зрозуміти й оцінити з погляду суспільної користі і необхідності. Треба відзначити, що в багатьох школярів помітне відставання навичок і звичок культурного поведінки від знання відповідних правил. Тому в роботі з учнями треба звертати увагу насамперед на вироблення навичок і звичок поведінки. Досягається це систематичним приученням школярів до виконання правил. Для цього необхідна така організація життя в школі, щоб учні постійно накопичували досвід правильних моральних відносин. У роботі з молодшими школярами можливі проведення і спеціальні вправи для планомірного відпрацьовування окремих навичок культурного поведінки. Але вправа - це не тільки просте повторення. Для того щоб повторення закріплювало ту чи іншу дію, звичку поведінки, необхідно, щоб воно підкріплювалося позитивними емоціями, приємним переживанням. Іноді це мовчазне схвалення дорослого, заохочення колективу, товаришів. Повторення тільки тоді стає вправою, коли сама дитина активно прагне до одержання визначеного результату у своїх діях, сам хоче надходити правильно. Іншими словами, виховання повинне бути зв'язане із самовихованням. поведінка школяр культурний виховання

Аналіз основних досліджень і публікацій. Проблема формування культури поведінки підростаючого покоління є однією з головних на сучасному

етапі розвитку людства. Зниження культурно-морального рівня суспільства загалом зумовлює необхідність створення нових підходів і способів формування культури поведінки особистості, особливо в контексті загальнолюдських цінностей і норм поведінки. Як відомо,фундамент культури поведінки закладається в молодшому шкільному віці, що визначає подальший гармонійний розвиток особистості і суспільства загалом. Отже, в сучасних умовах важливим завданнямвиховання учнів молодшого шкільного віку відповідно до вікових особливостей є формування культури поведінки.

Актуальність проблеми також засвідчують державні документи про освіту (Закон України «Про освіту», Національна доктрина розвитку освіти, Закон України про загальну середню освіту, Концепція національного виховання, Концепція позакласної виховної роботи в загальноосвітній школі), які орієнтують освітньо-виховний процес на здійснення підготовки людини до життя в суспільстві на засадах гуманізму й толерантності, а також підтверджують важливе значення всестороннього розвитку особистості, як найвищої цінностісуспільства.

У науково-педагогічній літературі (Є. Бондаревська, І. Косачов, С. Якобсон) неодноразово зазначалося ускладнення завдань культурно-морального становлення і розвитку школярів у зв'язку зі зміною соціального середовища. Зростаючий обсяг інформації, кардинальні зміни, що відбулися останнім часом у системі освіти, пов'язані з посиленням уваги до особистості учня як основної соціальної цінності. Соціальні, економічні та інші проблеми сучасного суспільства впливають на особистісний розвиток і поведінку покоління школярів. Формування культури поведінки школярів досліджували сучасні педагоги й психологи Т. Куниця, І. Сіданич, Е. Слесик, Г. Товканець. Водночас аналіз теорії та практики засвідчив, що в працях, присвячених культурі, корекції поведінки дітей шкільного віку недостатньою мірою досліджуються компоненти культури поведінки школярів. Також є маловивченими питання аналізу обставин середовища життєдіяльності дітей, за яких формування культури поведінки відбувається ефективніше, виявлення взаємозв'язку між культурою поведінки школяра і негативними поведінковими проявами. Однак проблема негативних поведінкових проявів школярів нині актуалізується, особливо в школярів з неблагополучних та неповних сімей. Тому пошук оптимальних способів гуманізації виховання для ефективного формування культури поведінки підростаючого покоління є одним з головних завдань педагогічної науки й практики.

Зважаючи на актуальність проблеми, була обрана тема курсового дослідження: «Виховання культури поведінки у дітей 6-7-го років життя».

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально апробувати педагогічні умови та методику формування культури поведінки учнів.

Для досягнення мети дослідження необхідно розв'язати наступні завдання дослідження:

1. Проаналізувати основні теоретичні підходи до проблеми виховання культури поведінки в молодших школярів.

2. Охарактеризувати психологічних особливостей молодшого школяра та обґрунтувати необхідність її врахування при підборі форм і методів формування культури поведінки учнів початкової школи.

3. Визначити педагогічні умови формування культури поведінки у

дітей молодшого шкільного віку, та експериментально перевірити їх.

4. Розробити методику та рекомендації по формуванню культури поведінки в учнів молодшого шкільного віку.

Об'єкт дослідження: процес виховання культури поведінки у дітей 6-7-го років життя.

Предмет дослідження: педагогічні умови використання форм і методів формування культури поведінки молодших школярів.

Гіпотеза дослідження - полягає у припущенні того, що використання методики формування культури поведінки у початкових класах буде ефективною за таких умов:

- врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів початкових

класів;

- єдність вимог зі сторони шкільного колективу;

- систематичність виховної роботи;

- культура поведінки вчителя;

- співпраця з сім'єю;

- опора на життєвий досвід учнів.

Для досягнення мети, вирішення поставлених завдань в ході роботи було використано такі методи дослідження:

1. теоретичні: аналіз наукових підходів з проблеми виховання культури поведінки , порівняння та узагальнення отриманих знань.

2. емпіричні: психологічний експеримент.

Теоретичне значення дослідження полягає в узагальнені та розширенні знань щодо виховання культури поведінки дитини молодшого шкільного віку.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані при розробці практичних рекомендацій педагогам та батькам щодо покращення процесу виховання культури дітей.

Дана курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел (із …. найменувань). Основний зміст роботи викладений на … сторінках

Розділ 1. Проблема виховання культури поведінки молодших школярів в психолого-педагогічній літературі

1.1 Зміст роботи з виховання культури поведінки та напрями виховання культури поведінки молодших школярів

Молодший шкільний вік - особливий етап у формуванні ставлення людини до оточуючого світу. Саме в цей час формується спрямованість особистості - громадська, колективістська чи, навпаки, егоїстична, індивідуалістська. Цей вік особливо сприятливий для формування основ культури поведінки: молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до своєї поведінки, вони піддатливі зовнішньому впливові, схильні до наслідування, вірять учителю, коли він говорить їм про необхідність виконання моральних норм. В ці роки дитина отримує знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер.[1, с. 14]У початковій школі діти повинні засвоїти досить великий обсяг знань про основні правила культурної, поведінки І привчитися свідомо виконувати їх. Конкретних правил позитивної поведінки багато, і познайомити школярів з абсолютно усіма правилами важко, та можливо і не потрібно. У житті завжди може створитися така ситуація, у якій діти опинилися вперше. Тому дуже важливо вчити школярів не тільки правилам поведінки, але одночасно і умінню діяти в зв'язку за правилами, знаходити правильну дію поведінки в нових обставинах спираючись на уже відомі правила. Це завдання складне, і щоб успішно розв`язати його необхідно наступне. В роботі з дітьми треба вчити їх виконанню правил поведінки в різних ситуаціях, з якими вони зустрічаються найчастіше : у школі, на вулиці, у громадських місцях. При цьому конкретні правила обов'язково будуть повторюватися. Це необхідно для того, щоб дитина навчилася виконувати те саме правило в різних умовах. Варто пам'ятати, що для молодшого школяра перенос знань з однієї ситуації в іншу не завжди простий. Наприклад, дитина знає, що в школі треба вітатися з усіма дорослими, а не тільки зі своєю вчителькою. Навіть першокласник досить швидко опановує цим правилом. У школі він завжди вітається з усіма вчителями, психологом, організатором, технічними працівниками, батьками. А от за межами школи, на вулиці дитина може не виконувати це правило. І зовсім не навмисно і не тому, що він не пам`ятає. Просто він не знає, що, зустрівши на вулиці, у магазині, у кіно знайомого учителя, чи маму тата свого товариша, треба з ним обов'язково привітатися. Чи інший приклад, діти навчилися поступатися місцем старшим у трамваї, автобусі, тролейбусі тощо . Вони роблять це охоче, без нагадувань. Але от прийшла бабуся в школу. Учень сидить, а бабуся стоїть, іноді ще й розмовляє з учнем, а він нездогадується запропонувати їй сісти. Це тому, що цей школяр привчений поступатися місцем літнім людям тільки в транспорті.[4, с.25]Культура поведінки в багатьох випадках тісно пов'язана і з нормами моральності. Так, в основі багатьох конкретних правил ввічливості, уважності, такту, точності лежить моральний принцип нашого суспільства: гуманність, колективізм, дружба, товариство, відповідальність за свої вчинки і поведінку. Дитина поступово починає усвідомлювати й оцінювати необхідність виконання правил з погляду моральності. Єдність знань, навичок і звичок сприяє надбанню стійкої поведінки, формуванню визначених якостей особистості. Завжди бути ввічливим, вдячним, точним- означає придбати такі якості, як ввічливість, точність, вдячність. Усвідомлення дитиною своєї поведінки відбувається поступово під керівництвом учителя, під впливом суспільної думки колективу.У кожному класі діти засвоюють всі основні компоненти культури поведінки: особисту гігієну, ввічливість, точність, обов'язковість, культуру мови та ін. Обсяг правил, якими повинні опанувати діти в наступному класі, збільшується. Школярі поступово знайомляться з більш складними і витонченими правилами. По кожному основному розділу роботи вчитель проводить одне заняття, а всього протягом року шість занять, включаючи заключу угру, загальну для всіх початкових класів гру.[2, с.33] Спеціальна робота із заздалегідь запланованою темою, проведення організованих занять не означає, що вчитель не проводить повсякденну виховну роботу з учнями з виховання культури поведінки. Природно, що вчитель не може проходити і повз факти порушення дітьми правил поведінки, що виходять за рамки тієї теми, над якою працює з ними тепер. Якщо вчитель бачить, що дитина не виконує якісь правила, тому що не знає їх, а спеціально відпрацьовуватися вони будуть тільки в майбутньому, то він, звичайно, показує, як треба діяти в даному випадку.

1.2 Причини невиконання молодшими школярами правил культурної поведінки

Багато дітей у початкових класах уміють виконувати і виконують правила культурної поведінки. Вони поводяться гідно в школі, у родині, в громадських місцях. Але хвилює інше. Ще часто в середовищі школярів, навіть молодших, зустрічається брутальність, неохайність, невихованість, недотримання пристойностей, відсутність елементарного смаку в одязі. Це викликає тривогу вчителів, батьків і громадськості.Часто вчитель привчає дітей до культури поведінки від випадку до випадку. Якщо діти не знають, як треба поводитися в конкретній ситуації, учитель роз'яснює, демонструє, як треба поводитися, організовує вправи, висуває вимоги, контролює поведінку. Якщо діти порушують норму, їм вказують на помилку. Вся ця робота, пов'язана з конкретною ситуацією, яка тільки що виникла, це дає деякий позитивний результат. Стихійність і випадковість можуть призвести до істотних пробілів у вихованні культури поведінки. Одна з причин порушення правил полягає в тому, що діти просто їх не знають. Наприклад, діти не знають, що вважається нечемним подавати першим руку, коли вітаєшся з дорослим, чи непристойно сидіти, коли розмовляєш з дорослим, якщо він стоїть.[3, с.41]Учитель, помітивши, які правила невідомі дітям, а іноді і батькам, повинен розповісти про них. Деякі правила діти знають, але не вміють їх виконувати. Наприклад, вони знають, що дорослому треба поступитися місцем у транспорті, і поступаються, але часто роблять це нав'язливо і підкреслено. Це означає, що вчитель повинен не тільки розповісти їм ті чи іншім правилі, але і продемонструвати, як треба його виконувати.В інших випадках діти знають правила, але не виконують їх. Наприклад, вони знають, що треба дотримуватись правил гігієни: чистити зуби, користуватися носовою хустинкою, бути охайним, доглядати за своїм одягом і взуттям. Але діти не роблять цього, головним чином, через лінь, відсутності вольового зусилля, коли треба змусити себе зробити те, чого не хочеться. Деяких правил діти не виконують, вважаючи їх непотрібними і неважливими. Вони переконані, що багато правил придумали дорослі і змушують їх виконувати, а насправді для життя ці правила не мають ніякого значення. У цьому випадку діти свідомо не дотримують відомих їм норм. Наприклад, у своєму дитячому суспільстві, у колективі однолітків вони не говорять слів ввічливості («спасибі», «будь ласка» та ін.), не вважають, що соромно бути брудним і брутальним. Виходить, тільки знання правил поведінки не робить школярів вихованими і культурними. Засвоєння правил поведінки припускає позитивне відношення до них школярів і активне прагнення наслідувати правилам.Важливо домогтися того, щоб вимоги, зв'язані з виконанням правил культурної поведінки, надходили не тільки від дорослих, але і від самих школярів. Деякі діти вважають, що можна бути гарним громадянином, не виконуючи правил культурної поведінки. Під впливом таких «нігілістів» і молодші перестають, виконувати навіть прості правила ввічливості, боячись бути осміяними. Подолання такої думки -- важливе завдання вчителя та учнівських організацій.[3, с.67]

Одна із серйозних причин невиконання дітьми правил поведінки лежить у людях, що оточують дитину. Справа в тому, що дорослі далеко не завжди поводять себе зразково в громадських місцях, дома , на вулиці. Вони бувають нервовими і брутальними, безтактними і нечемними, тобто дозволяють собі таке поведінку, яка різко засуджується у дітей.

Отже, виховуючи культуру поведінки, дорослі самі повинні постійно суворо і причепливо стежити за своєю поведінкою, бути зразком для дітей. Це одне з основних положень педагогіки повинне бути донесене до батьків і інших вихователів дітей.

Часто діти не виконують правила культурної поведінки тому, що дорослі не дотримуються єдності в тих вимогах, які пред'являють дітям. Розбіжності у вимогах бувають значними. Не однакові вимоги пред'являють школа і родина. В межах школи не всі педагоги бувають одностайні у вимогах до учнів, точно так само в родині не всі дорослі солідарні в педагогічних поглядах. Так, характер вимог, їхня послідовність і обсяг бувають різними в батька і матері, бабусі і дідуся та інших членів родини. Тому дитина не завжди виконує обов'язкові правила, а пристосовується до вимог різних дорослих. У такому випадку вдома вона може бути ввічливою, а в школі брутальною, і навпаки. Чи бути чемною стосовно батьків і, нетактовною і неуважною стосовно бабусі. Велике значення у вихованні культури поведінки має особистий приклад батьків. Діти спостерігають за дорослими, їхньою поведінкою, взаєминами, манерами. Якщо батьки уважні один до одного, привітні, ввічливі, завбачливі, вірні .своєму слову, то і їхні діти, як правило, виростають добре вихованими. Значно складніше виховувати навички і звички культурної поведінки в дитини, якщо в родині не прийнято бути ввічливими, дорослі не поважають один одного, лихословлять, а в будинку не дотримується чистота і порядок. Виховання культури поведінки проходить успішно, якщо батьки і школа знаходять спільну мову, здійснюють однакові вимоги до поведінки дітей.[8,с. 72]

1.3 Виховання культури поведінки школярів на уроках в початкових класах

Як відомо, молодший шкільний вік вважається особливо благодатним для формування основ культури поведінки. Діти цього віку більш свідомо, ніж дошкільники, спроможні сприймати вимоги до своєї поведінки. До того ж вони характеризуються підвищеною сприйнятливістю до зовнішніх впливів, здатністю до наслідування. Власний моральний досвід молодших школярів відносно обмеженим. Тому вони надзвичайно вірять у істинність того, що говорять дорослі, насамперед учитель, у безумовність і необхідність моральних норм. Саме це й відіграє вирішальну роль в успішному сприйнятті дітьми правил культурної поведінки.Починаючи роботу з учнями, не можна забувати, що досвід моральної поведінки, набуті ними до школи культурні навички та звички неоднакові. Тому вчитель молодших класів перші дні перебування дітей у школі повинен присвятити вивченню рівня їхньої вихованості. З цією метою він має визначити, які у дітей уявлення про правильну поведінку, якими навичками вони володіють, які прогалини мають місце у їх вихованні. Результати вивчення сприятимуть правильній організації виховної роботи з школярами з урахуванням їх індивідуальних особливостей.Важливою умовою успішного формування культури поведінки учнів молодших класів є продумана система у виховній діяльності вчителя. Безсистемність призводить до того, що увага дітей нерідко акцентується на другорядному, а найважливіші правила залишаються поза увагою учнів і не засвоюються ними. Відомо, що знання та навички, які подаються без необхідного логічного зв'язку й нерегулярно, не закріплюються і надзвичайно швидко втрачаються.[6, с.17]Істотною особливістю мислення учнів 1 -- 3 класів є його конкретність, ситуативність. Тому в роботі з ними не можна обмежуватись абстрактними повчаннями. Слід не тільки ставити вимоги і розкривати зміст кожного правила культурної поведінки, а й конкретизувати кожну вимогу, роз'яснювати й показувати, як саме треба поводитись у різних ситуаціях. Дитина повинна чітко уявляти, якої саме поведінки вимагають від неї у тих чи інших обставинах. У цьому аспекті цікавими й корисними для вчителя молодших класів будуть поради дитячого письменника О. О. Дорохова, викладені у книзі «Как себя вести». Добре вивчивши психологічні особливості молодших школярів, письменник радить учителям починати розмову з учнями 1--3 класів з конкретних подій, з яких випливає необхідність дотримання правил культурної поведінки, на конкретних прикладах показувати, як саме слід поводитись у тих чи інших обставинах.Але лише розповідей, нехай і яскравих, для успішного виховання культури поведінки учнів недостатньо. Кожну з них необхідно доповнювати показом, вимагати від дітей повторення за прикладом учителя певних форм поведінки, поки вони не стануть звичними. Формування правильних навичок і звичок поведінки -- одне із важливих завдань, яке необхідно розв'язувати, виховуючи культуру поведінки молодших школярів. При цьому не можна забувати, що звички виробляються надзвичайно повільно, а їх закріплення вимагає постійних вправлянь. Тому робота вчителя і батьків повинна спрямовуватися на наполегливе, терпляче вправляння дітей у добрих вчинках і правильних способах поведінки в процесі всієї різноманітної їх життєдіяльності. Наслідувальна здатність молодших школярів вимагає від учителя бути прикладом для них в усьому. Виховуючи у дітей звичку до порядку та дисципліни, повагу до шкільних правил, доброзичливе ставлення до людей, культуру мови, педагог насамперед сам повинен бути в цьому зразком для учнів.[9, с.37-38]Зміст роботи з учнями початкових класів по вихованню у них культури поведінки визначається умовами шкільного життя, новою соціальною роллю дитини, більш широкими, порівняно з дошкільним віком, її можливостями. Тому за своїм змістом робота може проводитися по таких основних напрямах: ознайомлення з правилами поведінки у школі; правилами особистої гігієни та охайності; правилами спілкування з людьми; правилами поведінки вдома, на вулиці та у громадських місцях.Важлива роль в організації виховного процесу в початковій школі, як слушно зауважив В.Сухомлинський, належить людинознавчим курсам, які дають змогу дітям краще пізнати себе й світ людей, по-іншому побачити взаємодію людини з природою, з суспільством, враховує її органічні зв'язки з сім'єю, родичами, що сприяє формуванню дитини.[10, с.226]Серед предметів як сприяють вихованню етичних норм і формуванню культури особистості можна назвати такі як: Читання (Усна народна творчість, 2 кл. “У колі рідної сім'ї”, “Світ у мені і в світі я”, “В рідній школі”, “Буду я природі другом”, “У дружньому колі”. 3 кл. “Похвала книгам”, “Сторінки для допитливих”, “Оповідання про справи твоїх ровесників”, “Усна народна творчість”. 4 кл. “Рости книголюбом”, “Біблійні легенди”, “А дружити треба вміти”, “Літературні казки”. Основи здоров'я (1 кл. “Ти ростеш” (твоя постава, зовнішній вигляд) Настрій і здоров'я (Правила спілкування), безпека життя (поведінка вдома, на вулиці, в школі). 3 кл. (Настрій і здоров'я” (“Поведінка і здоров'я”, корисні і шкідливі звички).Я і Україна, Я і Суспільство 2 кл. “Сімейний календар”, “Про акуратних”, “Про турботливих і лінивих”, “Як поводитися за столом”, “Кому - “ти”, а кому - “Ви”, “Як треба вітатися”, “Школа ввічливості”, “Як поводитись у громадських місцях”, “До природи не неси шкоди”. 3 кл. “Людина серед людей”, “Про культуру зблизька”, “Правила гостинності”, “Передбачай наслідки своїх вчинків”. Малята прийшли у перший клас. Все для них тут нове -- і розпорядок дня, і обстановка, і обов'язки. Отже, насамперед важливо показати й пояснити дітям, як вони повинні поводитися в нових умовах. Напрям роботи, який охоплює всі ці питання, можна об'єднати загальною темою: «Ви тепер не просто діти, ви -- школярі». Цю загальну тему потрібно розділити на окремі підтеми, в процесі вивчення яких діти поступово ознайомлюватимуться з новими для них вимогами.У перший же день занять варто організувати бесіду «Наш клас», у ході якої слід розповісти та показати, як тримати себе у класі, сидіти за партою, заходити до класної кімнати і виходити з неї, вітати вчителя та інших дорослих, вставати без шуму і так, щоб не зачіпати товариша, дотримуватися чистоти тощо.[5, с. 88]Наступне заняття може бути присвячене питанням культури спілкування дітей між собою та з учителем. На ньому слід пояснити, чому важливо уважно ставитися до товаришів, подавати їм в усьому допомогу. Розказати, що вчителя і всіх дорослих треба називати на «Ви», звертатися до них по імені й по батькові, вітатися першим. На одному із занять дітей необхідно ознайомити з правилами ввічливості. Розповісти, що таке ввічливість, коли треба вживати слова «будь ласка», «дякую», «пробачте», «дозвольте», показати, як виконувати правила ввічливої поведінки. Обговорюючи правила ввічливості, слід посилатися на позитивні приклади поведінки дітей. Робота по засвоєнню школярами правил ввічливості повинна поступово ускладнюватися, збагачуючись новими поняттями, нормами, вимогами. Важливе місце у системі роботи по формуванню у дітей культури поведінки займає ознайомлення їх з правилами для учнів та формування у них звички дотримуватися цих правил. Кожне правило школярі повинні не тільки зрозуміти та усвідомити необхідність його виконання, а й конкретно знати, як виконувати, яких способів поведінки дотримуватись. Поряд з роз'ясненням, показом і вправлянням необхідно також застосовувати різні форми контролю. Істотну роль у засвоєнні дітьми правил для учнів відіграють такі форми роботи, як збори групи та етичні бесіди на теми: «Що означає вчитися сумлінно», «Як треба готувати домашні завдання», «Чому не можна запізнюватись на заняття», «Як я допомагаю мамі», «Моя допомога товаришам» тощо. Запам'ятовувати і втілювати у життя дітей правила для учнів допомагають різні ігри, в тому числі рольові.[12, с. 83]Значне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки повинні посідати питання особистої гігієни, чистоти й охайності. Навички особистої гігієни й охайності виробляються у дитинстві. Дітей необхідно поступово привчати чисто умиватися, щоденно мити шию, ноги, чистити зуби, мити руки перед їдою, стригти і чистити нігті, охайно зачісуватись, прати і прасувати одяг, чистити взуття тощо. Привчають дітей до охайності щоденно, використовуючи різні форми і методи роботи.» Якщо у І класі вчителі приділяють увагу лише питанням охайності, то у II і III класах великого значення надають формуванню хорошого смаку. У вирішенні цих питань істотне місце відводиться грі «У ляльковому ательє», де на прикладі ляльок діти обговорюють, як треба одягатися, що таке краса і скромність в одязі, гарний смак. Першорядне місце у системі роботи по вихованню культури поведінки займає вироблення в учнів навичок і звичок культури спілкування з людьми, поведінки у сім'ї, на вулиці та у громадських місцях. При цьому важливе значення має виховання культури мови, прищеплення способів правильної поведінки за столом, у кіно та театрі, на вулиці, у транспорті, правил поведінки з старшими і малюками, з старими і хворими, з сусідами по квартирі та з членами сім'ї.Для того, щоб діти запам'ятали зміст правил і постійно дотримувалися їх у повсякденному житті, широко застосовуються бесіди й практичні заняття па теми: «Як з'явилися правила поведінки? Хто їх придумав, навіщо?» «Поважай старших», «Бережи свій і чужий час», «Що значить піклуватися про людей які тебе оточують» та ін.Істотну роль у засвоєнні учнями правил культури поведінки відіграють рольові ігри. Навичок піклування про малюків школярі набувають, беручи участь у шефській роботі в дитячому садку та у грі «Дитячий садок»; навичок спілкування з дорослими, а також з людьми, які потребують допомоги, -- в іграх «У лікарні», «Ми їдемо в трамваї», «Я мамина помічниця», «Ми у театрі», навичок поведінки на вулиці -- в іграх «Світлофор», «Червоний, жовтий, зелений», «Ми пішоходи» тощо.[11,с. 52]Важливе значення для виховання культури поведінки має поступове вироблення в учнів звички постійно дотримуватися конкретних правил моральної поведінки. Ці правила ґрунтуються на простих нормах моральності, як наприклад: допомагай іншим, не будь жадібним, не відмовляйся від доручень, поводь себе ввічливо з товаришами, із старшими. Успіх в роботі з молодшими школярами по прищепленню їм навичок і звичок культури поведінки можливий лише тоді, коли одночасно з виховною роботою в дитячому колективі ведеться роз'яснювальна робота з батьками, спрямована на те, щоб навички, які прищеплюються учням у школі, закріплювалися вдома. [7,с. 23] Необхідно на батьківських зборах, провести цикл бесід, наприклад, за такою тематикою: «Поведінка батьків у сім'ї -- головний фактор успішного морального виховання дитини», «Про вироблення в учнів культури спілкування з дорослими і товаришами», «Культура мови», «Виховання ввічливості, точності й обов'язковості», «Формування у дітей навичок особистої гігієни та охайності», «Про поведінку учнів на вулиці та в громадських місцях», «Правила поведінки та обов'язки дитини у сім'ї».

Висновки до розділу 1

У даному розділі було проаналізовано проблему виховання культури поведінки молодших школярів в психолого-педагогічній літературі, також розглянуто зміст роботи з виховання культури поведінки та причини невиконання молодшими школярами правил культурної поведінки.

Проблема формування культури поведінки підростаючого покоління є однією з головних на сучасному етапі розвитку людства. Зниження культурно-морального рівня суспільства загалом зумовлює необхідність створення нових підходів і способів формування культури поведінки особистості, особливо в контексті загальнолюдських цінностей і норм поведінки. Як відомо,фундамент культури поведінки закладається в молодшому шкільному віці, що визначає подальший гармонійний розвиток особистості і суспільства загалом. Отже, в сучасних умовах важливим завданнямвиховання учнів молодшого шкільного віку відповідно до вікових особливостей є формування культури поведінки. Соціальні, економічні та інші проблеми сучасного суспільства впливають на особистісний розвиток і поведінку покоління школярів. Формування культури поведінки школярів досліджували сучасні педагоги й психологи Т. Куниця, І. Сіданич, Е. Слесик, Г. Товканець.

Зміст роботи з учнями початкових класів по вихованню у них культури поведінки визначається умовами шкільного життя, більш широкими, порівняно з дошкільним віком, її можливостями. Тому за своїм змістом робота може проводитися по таких основних напрямках: ознайомлення з правилами поведінки у школі; правилами особистої гігієни та охайності; правилами спілкування з людьми; правилами поведінки вдома, на вулиці та у громадських місцях, правилами поведінки у гостях та ін.

Розділ 2. Форми, методи та засоби виховання культури поведінки учнів

2.1 Педагогічні умови формування культури поведінки у молодших школярів

Процес формування культури поведінки повинен приваблювати дітей своєю змістовністю та емоційністю, викликати інтерес і активність, заохочувати до аналізу своїх позитивних якостей та недоліків - тільки тоді він набуде дійового характеру в плані морального розвитку. Моральне виховання має органічно поєднуватися з ідейно-політичним і трудовим вихованням з розумовим, фізичним і естетичним розвитком особистості. Але існують певні педагогічні умови, без дотримання яких неможливе формування культури поведінки молодшого школяра.Проаналізуємо кожну з запропонованих педагогічних умов формування культури поведінки школярів. Щодо першої умови - сформованість мотиваційно-потребової сфери особистості школяра у збагаченні уявлень про етикет поведінки та усвідомленні моральних та естетичних норм, прийнятих у суспільстві - під мотиваційно-потребовою сферою особистості розуміється вся сукупність мотивів та потреб, які формуються і розвиваються протягом її життя. Тому головним завданням виховної роботи сучасної школи є формування морально розвиненої, культурної особистості, яка мотивована на реалізацію свого творчого потенціалу в суспільстві, та має за потребу взаємодіяти з членами соціуму на засадах гуманізму та духовності [13, с. 18]. Невід'ємною частиною культурного суспільного життя людини є етикет, що складався століттями, та являє собою норми людського життя. Знання сучасного етикету розширює внутрішній світ людини, створює для неї можливості успішного спілкування в навколишньому світі. Не можна охопити єдиними правилами етикету всі види, сторони та умови здійснення людського життя. Але ж усвідомлення типовості сфер суспільного життя і визначених ситуацій надало можливість виділити і згрупувати етикетні норми. Так, наприклад, існують правила поведінки в громадських місцях; службовий етикет; етикет знайомства, привітання, прощання; етикет різних видів спілкування; правила прийому, відвідування гостей, поведінки за столом; етикет стосунків між людьми різного віку, статі, соціального статусу, сімейний етикет. У кожній ситуації необхідно застосовувати певні норми і правила. В цілому ж, етикет виправданий єдиним моральним змістом і своїм смислом [14, с. 24]. Дотримання етикету учасниками педагогічного процесу сприяє встановленню успішних довірчих відносин між ними, що створює сприятливі умови для успішного виховання. Створюються умови для зміцнення в учнів морального потенціалу та естетичного сприйняття життя, людей, природи. Нарешті, дотримання етикету сприяє вдосконаленню особистості, що взяла на озброєння правила, в яких проявляється повага до людей і потреба самому бути приємним учасником спілкування, як ділового, так і особистісного [15, с. 10]. Друга педагогічна умова - створення культурно-естетичного середовища в навчально-виховному закладі. Культурно-естетичне середо- вище освітньої установи є не тільки важливим джерелом культурного розвитку особистості, але й ідейно-ціннісною атмосферою культурного становлення особистості, визначає духовно-моральний, творчий та інтелектуальний «клімат» навчального закладу, впливає на культурне середовище соціуму, при цьому відбувається взаємозбагачення цих середовищ [16, с. 205]. В основі змісту культурного середовища школи лежить система концептуальних поглядів, що реалізуються в гуманістичній парадигмі і пояснюють механізм становлення та реалізації педагогічних відносин, особистісного розвитку й формування культурної людини. При розгляді культурно-естетичного середовища школи розуміється така співорганізація всіх елементів навчально-виховного процесу, яка формує стиль, дух, атмосферу всього шкільного життя.Основним фактором розвитку культурно-естетичного середовища школи виступає становлення і вдосконалення педагогічної культури її носіїв (педагогів, батьків). Культурне середовище школи формується поступово, з наповненням її компонентів ідеями і цінностями, змістом, методами і формами роботи, досвідом спільної життєдіяльності. Але все ж таки детермінуючим процесом розвитку культурно-естетичної середовища школи і особистості є педагогічний вплив. Він виражається в допомозі й підтримці дитини в його індивідуальному розвитку і саморозвитку; підтримці шкільних традицій, особистісно-значущих для дітей; в створенні умов для комунікативного забезпечення інтерактивної взаємодії з учнями і колегами; наданні допомоги в освоєнні правил життєдіяльності у школі, соціумі; реалізації культурного досвіду педагога в процесі спільної діяльності з дітьми та колегами; участі в організації колективного життя і самоврядування, розвитку нових спільнот у відповідності з культурними запитами школярів [17, с. 16]. Аналізуючи третю педагогічну умову - організацію культурно- дозвіллєвої діяльності школярів, націлену на закріплення знань, вмінь та навичок культурної поведінки, зазначимо, що дозвілля є могутнім стимулом для культурного, творчого розвитку школярів, розквіту їх здібностей, розширення діапазону інтересів, гуманізації думок, почуттів та вчинків, творчої активності [18, с. 8]. Система культурно-дозвіллєвої діяльності включає в себе такі складні компоненти, які самі є самостійними системами - це мережа установ культури різних типів (клубних закладів, парків культури та відпочинку, музеїв, палаців культури, центрів дозвілля, культурних комплексів, центрів народної творчості, кінотеатрів, стадіонів, бібліотек тощо). Прояснення основних принципів та функцій культурно-дозвіллєвої діяльності дає зрозуміти, що сутністю культурно-дозвіллєвої діяльності школярів є культурна взаємодія з навколишнім середовищем школярів у вільному для вибору роду занять і рівня активності просторово-часовому середовищі, детермінований внутрішньо (потребами, мотивами, установ- ками, вибором форм і способів поведінки) і зовні (факторами, що породжують поведінку). Головна функція виховання полягає в тому, щоб сформувати у підростаючого покоління моральну свідомість, стійку моральну поведінку і моральні почуття, відповідні сучасному способу життя; сформувати активну життєву позицію кожної людини, яка звикла керуватися у своїх вчинках, діях, відносинах почуттям громадського обов'язку. Зниження культурно-морального рівня суспільства в цілому веде до необхідності створення нових підходів і шляхів формування культури поведінки особистості, особливо в контексті загальнолюдських цінностей і норм поведінки. Як відомо, фундамент культури поведінки закладається в шкільному віці, що визначає подальший гармонійний розвиток особистості і суспільства в цілому. Все це вказує на потребу реорганізації навчально-виховного процесу та впровадження в нього наступних педагогічних умов: сформованість мотиваційно-потребової сфери особистості школяра у збагаченні уявлень про етикет поведінки та усвідомленні моральних та естетичних норм, прийнятих в суспільстві; створення культурно- естетичного середовища в навчально-виховному закладі; організація культурно-дозвіллєвої діяльності школярів, націленої на закріплення знань, вмінь та навичок культурної поведінки.

2.2 Рекомендації по формуванню культури поведінки в учнів молодшого шкільного віку

Процес формування культури поведінки повинен приваблювати дітей своєю змістовністю та емоційністю, викликати інтерес і активність, заохочувати до аналізу своїх позитивних якостей та недоліків - тільки тоді він набуде дійового характеру в плані морального розвитку. Моральне виховання має органічно поєднуватися з ідейно-політичним і трудовим вихованням з розумовим, фізичним і естетичним розвитком особистості. Але існують певні педагогічні умови, без дотримання яких неможливе формування культури поведінки молодшого школяра.Узгодженість позаурочної виховної роботи з моральним вихованням у процесі учбових занять - одна з умов систематичного і цілеспрямованого виховання. Знання та практичні вміння з основ наук у поєднанні з демократичними переконаннями і моральністю спонукають учнів до більш активних дій, до підкорення своїх дій і вчинків цілям суспільства.Другою необхідною умовою є взаємодія всіх вчителів, що працюють в класі, громадських організацій, батьків.Робота з виховання культури поведінки проходить успішно, якщо в ній беруть участь усі вчителі початкових класів. Зусилля одного вчителя, що веде роботу тільки у своєму класі, не можуть дати стійкого позитивного результату. Діти, виходячи за стіни своєї класної кімнати, будуть постійно зустрічатися з іншими школярами, від яких не вимагають виконання необхідних правил культурного поведінки. Важко буде створити і загальношкільну суспільну думку, що засуджує порушення правил поведінки.Пред'явлення однакових вимог до поведінки учнів складає обов'язкова умова в роботі з виховання культури поведінки. «...Там, де вихователі не з'єднані в колектив і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного тону, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу», -- писав А. Макаренко [40].На педагогічній раді, на методичному об'єднанні вчителів початкових класів треба визначити зміст і методи роботи з виховання культури поведінки, обов'язковість її проведення у всіх початкових класах. Доцільно проводити відкриті заняття по культурі поведінки, обговорювати методичну сторону їхнього проведення колективно, знаходити більш зроблені форми роботи з дітьми.Робота з виховання культури поведінки буде ефективна, якщо вона проводиться не від випадку до випадку, а у визначеній системі, що повинна забезпечити нагромадження в дітей досвіду поведінки, корисних звичок, придбання моральних представлень.Величезне значення для успіху роботи має обстановка в школі: чистота, порядок. Красиво оформлені класні приміщення, зі смаком оформлені інтер'єри. Якщо в будинку брудно і незатишно, дозволяється по школі ходити у верхньому одязі, немає побутового куточка, дзеркала, де можна привести себе у порядок, те важко жадати від школярів чистоти, охайності, підтягнутість в зовнішньому вигляді.Поведінка вчителя, його зовнішній вигляд, тон і стиль звертання з іншими вчителями, батьками, учнями мають вирішальне значення у формуванні вихованості школяра. Учитель повинний бути тим зразком поведінки, якому хотів би випливати учень. Різкий тон, дратівливість у спілкуванні з дітьми, безтактні зауваження, що батьки іноді ще одержують у школах, безумовно, утрудняють виховання культури поведінки. Правила ввічливості, культура мови, точність, обов'язковість формуються набагато швидше, якщо в школі створена загальна атмосфера дружелюбності, уваги друг до друга, товариській допомозі і дбайливості.Ефективність виховної роботи багато в чому залежить від погодженої роботи педагогічного колективу і родини. Батьки повинні знати, які вимоги пред'являються до поведінки дітей, які манери в них виховуються, і, що найважливіше, у цьому ж напрямку вести роботу будинку, у родині.З цією ж ціллю використовують загальні і групові батьківські збори, консультації відвідування вчителем сімей своїх вихованців. Процес морального виховання батьки можуть побачити і безпосередньо в школі - для цього організовуються «Дні відкритих дверей». Але в той же час треба знати, що батьки не повинні переносити методи виховання школи в сім'ю. Специфіка сімейного виховання зберігається. Вчитель планує відвідати більшість сімей до початку навчального року або на протязі першого місяця перебування дитини в школі. Це дає можливість вивчити умови життя дітей дома, виявити особливості виховання і поведінку дітей в кожній сім'ї, рівень вихованості; виявити рівень педагогічної культури батьків; враховуючи особливості кожної сім'ї, спланувати конкретний зміст роботи з нею.Велике значення у вихованні культури поведінки має особистий приклад батьків. Діти спостерігають за дорослими, їхньою поведінкою, взаєминами, манерами. Якщо батьки уважні друг до друга, привітні, увічливі, попереджувальні, вірні своєму слову, то і їхні діти, як правило, виростають добре вихованими. Значно сутужніше виховати навички і звички культурного поведінки в дитини, якщо в родині не прийнято бути ввічливими, дорослі не поважають один одного, лихословлять, а в будинку не дотримується чистота і порядок. Виховання культури поведінки проходить успішно, якщо батьки і школа знаходять загальну мову, здійснюють однакові вимоги до поведінки дітей. Починаючи роботу з учнями, не можна забувати, що досвід моральної поведінки, набуті ними до школи культурні навички та звички неоднакові. Тому вчитель молодших класів перші дні перебування дітей у школі повинен присвятити вивченню рівня їхньої вихованості. З цією метою він має визначити, які у дітей уявлення про правильну поведінку, якими навичками вони володіють, які прогалини мають місце у їх вихованні. Результати вивчення сприятимуть правильній організації виховної роботи з школярами з урахуванням їх індивідуальних і вікових особливостей, що є дуже важливою педагогічною умовою формування культури поведінки молодших школярів. Дуже важливо постійно перевіряти ефективність проведеної роботи. Основним показником її успішності є загальний і моральний розвиток дітей. Учитель систематично повинний стежити за тим, як змінюється поведінка дітей, як вони поводяться без його постійного контролю, наскільки стійкі придбані позитивні звички, як розвивається дитяча свідомість. Вивчення дітей дозволяє обґрунтовано вносити необхідні корективи в систему роботи, удосконалити її.Отже, процес виховання культури поведінки дуже складний, передбачає свідоме і своєчасне застосування педагогом багатого арсеналу різноманітних методів. Необхідна також "рухливість" засобів виховання, їхнє постійне коригування. Педагог повинен уважно слідкувати за тим, як кожний із його вихованців сприймає виховний вплив. Потрібно якомога раніше визначити рівень морального виховання кожного із дітей. Спостереження дозволяють виявити у кожної дитини відповідні їй особистості вчинків, інтересів, відносин з оточуючими, труднощі у засвоєнні навичок культури поведінки. Це, в свою чергу, служить основою для оцінювання динаміки розвитку дитини і коригуванню майбутнього процесу виховання.

Список використаних джерел

1. Азова Б.О., Крол С.Є. З досвіду виховання в учнів навичок і звичок культурної поведінки. - К.: Радянська школа, 1962. - 75 с.

2. Амонашвили Ш.А. Как живете, дети? - М.: Просвещение, 1986. - 176 с.

3. РЕПОЗИТОРИЙ БГПУ3. Богданова О.С. Занятия с учащимися по культуре поведения. - М., 1961. -140 с.

4. Богданова О.С., Петрова В.И. Воспитание культуры поведения учащихся 1-3 классов. - 2-е изд., испр. - М.: Просвещение, 1978. - 159 с.

5. Варбанец З.Н., Котов-Хроменко В.Е. Воспитание культуры поведения младших школьников. - К.: Радянська школа, 1974. - 112с.

6. Гореєва В.М. Виховання культури поведінки школярів. - К., 1983. - 47 с.

7. Котирло В.К. Виховання доброзичливості у дітей. - К.,1964. - 50 с.

8. Кузнецова О.А. Педагогічні умови формування моральних норм поведінки молодших школярів. - Миколаїв: ІЛІОН, 2004. - 154 с.

9. Мельничук С.Г., Довга Т.Я. Виховання культури поведінки у молодших школярів. - К., 1993. - 80 с.

10.Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5-ти т. - К.: Радянська школа, 1976. - Т.1. - 654 с.

11. Теорія і методика виховання в школі / За ред. Г.І.Щупінос. - К.: Вища школа., 1977. С.79.

12. Харламов И.Ф. Нравственное воспитание школьников.:Пособие для классных руководителей.- М.: Просвещение, 1983.- 160с.

13. Бондаревська Є. В. Сенс і стратегія особистісно-орієнтованого виховання / Є. В. Бондаревська / Педагогіка. - 2001. - № 1. - С. 17-24.

14. Проценко О. П. Етикет як аксіологічний вимір культури поведінки і спілкування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філ. наук : спец. 09.00.07 «Логіка» / О. П. Проценко. - Київ, 2004. - 33 с.

15. Дорошенко К. Г. Виховання гуманістичного ідеалу старших підлітків у поза-класній діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07 «Теорія і методика виховання» / К. Г. Дорошенко. - Київ, 2003. - 26 с.

16. Коломинський Я. Л. Соціальна психологія шкільного класу : наук- метод. По-сібник для педагогів и психологів / Я. Л. Коломинський. - Минськ: ООО «ФУА інформ», 2003. - 312 с.

17. Дерев'янко Н. П. Теоретичні засади формування громадянської культури учнів загальноосвітньої школи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Н. П. Дерев'янко. - Луганськ, 2004. - 26 с

18. Бойчев І. І. Підготовка майбутнього вчителя до організації культурно- дозвіллєвої діяльності учнів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / І. І. Бойчев. - Одеса, 2005. - 29 с.

Размещено на Allbest.ru