Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра соціальної педагогіки та дошкільної освіти

Особливості соціально-педагогічної роботи з дітьми групи ризику

Виконала:

Студентка 413-с групи

Панасенко Катерина

Перевірила:

Меркулова Н.В.

Мелітополь - 2014

Зміст

• Вступ
• Розділ І. Характеристика поняття діти групи ризику
• Розділ ІІ. Фактори та причини виникнення категорії дітей групи ризику
• Розділ ІІІ. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми групи ризику
• Висновки
• Література

Вступ

Актуальність даної роботи обумовлюється тим, що соціально-педагогічна робота з дітьми групи ризику дуже поширена в закладах освіти. Кризові явища сучасного життя, зокрема посилення тенденції асоціального, ненормативного поведінки учнівської молоді, змушують задуматися про причини розхитування і послаблення дуже міцної системи «сім'я, школа, суспільство». Одна з причин такого положення - падіння авторитету сім'ї та школи. Потрібен був фахівець по роботі з молоддю широкого профілю, здатний як організувати дозвілля школяра, так і надати йому необхідну психолого-педагогічну допомогу.

Об'єктом дослідження є соціально-педагогічна робота з дітьми групи ризику. дитина ризик молодь ненормативний

Предметом є особливості соціально-педагогічної роботи з дітьми групи ризику.

Для виконання цієї роботи було поставлено ряд завдань:

· охарактеризувати технології роботи з дітьми групи ризику;

· дослідити фактори і причини виникнення категорії дітей групи ризику;

· проаналізувати соціально-педагогічну діяльність з дітьми групи ризику.

Вивченням цього питання займалось багато вчених, соціальних педагогів, психологів, психотерапевтів таких як: Наталія Холодецька, Галогузова М.М., Безпалько О.В., Иванова Ж.Є., Єдвин С. Шнейдман, Капська А.И., Звєрєва І.Д., Головатий Н.Ф., Загвязинський В.І., Василькова Ю.В., Кузнєцова А.В., Байбородова Л.В., Невський І.Л., Мікадзе Ю.В.

Розділ І. Характеристика поняття діти групи ризику

Одним з найбільш важливих і в той же час найбільш складних напрямків професійної діяльності соціального педагога є соціально-педагогічна робота з дітьми, яких так чи інакше завжди виділяють в самостійну категорію, але називають при цьому по-різному: важкі, важковиховувані, педагогічно запущені, проблемні , дезадаптовані, діти з відхиленнями в поведінці, діти групи ризику та ін. Різні назви відображають різні точки зору на цю категорію дітей, які, у свою чергу, зумовлюють і різні підходи в роботі з ними. Визначення «важкі», «важковиховувані», «педагогічно занедбані», «проблемні» присвоєне таким дітям з позиції педагога, для якого вони створюють особливі труднощі, проблеми та незручності в роботі і цим виділяються серед «звичайних» дітей. Така точка зору лежить в основі традиційних педагогічних підходів відносно цих дітей, які в кінцевому підсумку, як правило, зводилися до ізоляції «звичайних» дітей від «важких», наприклад, до виключення останніх зі школи. Оскільки їх важко виховувати, до них повинні застосовуватися особливі заходи виховного впливу (нерідко за участю міліції). [3]

Одним з найпоширеніших і при цьому самим невизначеним серед іменувань даної категорії дітей є поняття «діти групи ризику».

Слово ризик означає можливість, велику ймовірність чого-небудь, як правило, негативного, небажаного, що може відбутися або не відбутися. Тому коли говорять про дітей групи ризику, мається на увазі, що вони знаходяться під впливом деяких небажаних факторів, які можуть спрацювати або не спрацювати.[7]

При цьому мова фактично йде про два аспекти.

Перший аспект - це ризик для суспільства, який створюють діти даної категорії.

Другий аспект - і саме під цим кутом зору проблема постала найбільш опукло останнім часом - той ризик, якому самі діти постійно піддаються в суспільстві: ризик втрати життя, здоров'я, нормальних умов для повноцінного розвитку.

Висновок. Поняття «дезадаптовані діти» та «діти з девіантною поведінкою» мають соціальний, або скоріше соціально -психологічний, відтінок і характеризують цю категорію дітей з позиції соціальної норми, а точніше - невідповідності їй.

Найбільш характерними проявами соціальної та психолого-педагогічної дезадаптації цих дітей є їх агресивна поведінка, конфлікти з вчителями і однолітками, вживання алкоголю і наркотиків, вчинення правопорушень (бійки, крадіжки, шахрайство тощо), невідвідування школи, бродяжництво, спроби суїциду і т. д.[2]

Розділ ІІ. Фактори та причини виникнення категорії дітей групи ризику

Дитина перебуває під впливом навколишнього середовища увесь час свого існування. Причому це середовище носить не скільки природний, біологічний характер, скільки соціальний, і від цих соціальних параметрів, в тому числі і виховних складається його успішність, або неуспішність у сучасному становленні його, як особистості. [1]

Діти набувають «непривабливий» соціальний образ не тому, що вони такими народжуються, а під впливом різних, головним чином, не залежних від них факторів ризику.

Серед цих факторів можна виділити наступні основні групи:

* медико-біологічні (стан здоров'я, спадкові і вроджені властивості, порушення в психічному і фізичному розвитку, травми внутрішньоутробного розвитку і т.д.);

* соціально-економічні (матеріальні проблеми сім'ї, несприятливий психологічний клімат у сім'ї, аморальний спосіб життя батьків, непристосованість до життя в суспільстві і т.д.);

* психологічні (неприйняття себе, невротичні реакції, емоційна нестійкість, труднощі спілкування, взаємодії з однолітками і дорослими тощо);

* педагогічні (невідповідність змісту програм освітньої установи та умов навчання дітей їх психофізіологічних особливостей, темпу психічного розвитку та навчання дітей; відсутність інтересу до навчання, закритість для позитивного досвіду, невідповідність образу школяра і .). [8]

Саме під впливом цих факторів діти опиняються в групі ризику. Зазвичай сюди відносять такі категорії дітей:

* діти з проблемами у розвитку, не мають різко вираженою клініко-патологічної характеристики;

* діти, які залишилися без піклування батьків у силу різних не мають юридичної сили обставин;

* діти з неблагополучних, асоціальних сімей;

* діти з сімей, які потребують соціально-економічної та соціально-психологічної допомоги та підтримки. [9]

Процес розвитку особистості залежить від навколишнього соціального простору, суб'єктами якого є сім'я, школа, однолітки, сама дитина та ін. Співвідношення різноспрямованих впливів (як позитивних, так і негативних) у зазначеному просторі багато в чому визначає можливі варіанти формування особистості. Моральна, позитивно орієнтоване середовище сприятливо впливає на формування особистості дитини.

Однак соціальному педагогу найчастіше доводиться мати справу з дітьми, підлітками, соціальний простір яких залишає бажати кращого. Звідси і відхилення в поведінці. Наведемо деякі причини таких девіацій (відхилень): відхилення від норми в стані здоров'я (порушення в фізичному і (або) психічне здоров'я, невідповідність фізичному розвитку, відставання в рості, акцентуація характеру); · порушення в сфері міжособистісних взаємин (не популярний, не прийнятий, нехтуємо, ізольований в класному колективі, що примикає ціною жертв, втрат; командують, відкидає в групі вільного спілкування (тусовка); конфліктний, відчужений, безконтрольний, якого виключають, з сім'ї); помилки педагогів (перевищення педагогічної влади; позбавлення дитини індивідуальних стимулів; покарання як приниження особистості учня; суперечливість пропонованих вимог; поверхневе знання особливостей учня, конфліктні відносини між батьками учня і вчителями або між учнем і вчителями та ін); · помилки сімейного виховання («заласканное дитинство», «задавлене дитинство», «загублене дитинство», «самотнє дитинство», «байдуже дитинство»); відсутність у батьків елементарних психолого-педагогічних знань, перекладання турбот про виховання на школу; відсторонення підлітка від фізичного домашньої праці; конфлікти в сім'ї та ін; соціальні причини (протиріччя в суспільстві, в мікросоціумі); психотравмуючі ситуації (розлучення батьків, смерть близьких, зміна місця проживання).

Нерідко в результаті перерахованих вище причин підлітки вступають у конфлікт із законом. Це поняття висвічує як головне долю самої дитини, його неоднозначну, ризикову соціальну перспективу. Така дитина потребує допомоги, спрямованої, з одного боку, на зміну важкій життєвій або соціально небезпечної ситуації, в якій він опинився, а з іншого - на мінімізацію його соціальних, психологічних і педагогічних проблем і труднощів з метою їх поетапного освоєння та дозволи. Тому такі діти потребують коригування їх соціального функціонування і поведінки, або ширше - процесу їх соціалізації. Тобто головна мета при такому підході - пристосувати, адаптувати їх до соціуму, зробити так, щоб їх поведінка не виходило за рамки соціальної норми, не перешкоджало встановленню нормальних відносин з оточуючими.[10]

Висновок. В основі протиправної поведінки неповнолітніх лежать мотиви, зумовлені: навіюванням, наслідуванням, імпульсивністю, мотиви ситуаційного характеру, помилкового самоствердження, групової поведінки. З віком така поведінка поступається місцем поведінки «раціональному», тобто заздалегідь спланованим, умисним. Такі діти, як правило, позбавлені нормальних умов для розвитку.

Розділ ІІІ. Соціально-педагогічна діяльність з дітьми групи ризику

Будь-яка проблема краще вирішується комплексно. Саме комплексний соціально-педагогічний підхід в роботі з цією категорією дітей і повинен бути покладений в основу розробки соціально-педагогічних технологій роботи з ними. При цьому необхідно враховувати, що соціально-педагогічна робота з дітьми групи ризику має дві основні складові: · виявлення дітей цієї категорії в дитячому середовищі та організація роботи з ними; · безпосередня індивідуальна або групова робота з дітьми.

Комплексність проблем, які потребують вирішення в процесі соціально-педагогічної роботи з дітьми групи ризику, вимагає участі у цій діяльності різних фахівців. Однак провідна роль належить соціальному педагогові, і перш за все соціальному педагогу загальноосвітньої установи. Це обумовлено тим, що в полі зору загальноосвітніх установ перебувають практично всі діти, оскільки вони зобов'язані відвідувати школу. Навіть якщо дитина не навчається в школі, вона має можливості і повноваження виявляти таких дітей, що проживають в мікрорайоні, який вона обслуговує. Тому тільки школа може забезпечити найбільш повне виявлення дітей, які опинилися у соціально небезпечної ситуації. Власне ж безпосередня діяльність з такими дітьми включає цілий блок заходів: починаючи від навчальних (залучення до навчальну діяльність) і виховних (від звичайних типових бесід і заході до участі в суспільно-корисній, насамперед для дитини, діяльності та залучення його в життя молодіжних позитивно -налаштованих організації) до надання соціальної допомоги та підтримки (допомога в працевлаштуванні на деякий час, дозвіл особистісних і сімейних конфліктів, надання матеріальної підтримки). [6]У роботі з важкими дітьми важливо реалізовувати наступні напрямки: виховання морально-правової переконаності; формування адекватної самооцінки, здатності критично ставитися до самого себе; розвиток емоційної сфери особистості: формування волі, вміння керувати собою, адекватно реагувати на педагогічні впливу; включення в соціально значимі види діяльності, створення ситуації успіху в обраному дитиною виді діяльності; організація педагогічного впливу на думки оточуючих (сім'я, однолітки, педагоги, інші дорослі); попередження невротичних розладів і патологічних потягів (акцентуації характеру, неврози, суїцид, клептоманія.).[4] Контактна взаємодія - це модель поведінки ініціатора контакту, що викликає і підсилює в іншої людини потреба в контакті, продовженні спілкування, потребу у висловленнях і повідомленнях. Автор методики розуміє контакт як довірчі відносини, позитивно пережите психічний стан, як інструмент дослідження, вивчення і корекції. Метою застосування методики є скорочення дистанції між людьми і саморозкриття особистості в процесі спілкування.[5]

Висновок. Робота соціального педагога з девіантними дітьми і підлітками повинна грунтуватися як на роботі з конкретними симптомами відхилень, так і на профілактичному підході (зняття причин, чинників та умов, що їх провокують).

Особливе значення в силу негативної вікової динаміки девіантної поведінки набуває рання профілактика відхилень у поведінці дітей та підлітків. Діти і підлітки з поведінкою, що відхиляється, як правило, виявляються важкими у спілкуванні.

Висновки

Соціальний педагог з'явився в масовій школі порівняно недавно, введення цієї посади було зумовлено насамперед складається на початку 90-х років ситуацією в області виховання підростаючого покоління. Надалі ж сфера діяльності соціального педагога стала обмежуватися не тільки певною групою дітей - важкими. У поле його діяльності знаходяться всі діти освітньої установи, в тому числі і так звані "діти групи ризику. Статистика невблаганна: практично в кожному класі із загального числа учнів двоє або троє дітей з неблагополучної родини з тим або іншим видом неблагополуччя. 425 тис. дітей перебуває на обліку в підрозділах щодо попередження правопорушень серед неповнолітніх.

Поняття «дезадаптовані діти» та «діти з девіантною поведінкою» мають соціальний, або скоріше соціально -психологічний, відтінок і характеризують цю категорію дітей з позиції соціальної норми, а точніше - невідповідності їй. Найбільш характерними проявами соціальної та психолого-педагогічної дезадаптації цих дітей є їх агресивна поведінка, конфлікти з вчителями і однолітками, вживання алкоголю і наркотиків, вчинення правопорушень (бійки, крадіжки, шахрайство тощо), невідвідування школи, бродяжництво, спроби суїциду.

В основі протиправної поведінки неповнолітніх лежать мотиви, зумовлені: навіюванням, наслідуванням, імпульсивністю, мотиви ситуаційного характеру, помилкового самоствердження, групової поведінки. З віком така поведінка поступається місцем поведінки «раціональному», тобто заздалегідь спланованим, умисним. Такі діти, як правило, позбавлені нормальних умов для розвитку, що і призводить до, різного роду негативних наслідків психологічного та соціального характеру. Робота соціального педагога з девіантними дітьми і підлітками повинна грунтуватися як на роботі з конкретними симптомами відхилень, так і на профілактичному підході.

Література

1. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи. - К., СДМ - Студіо, 1999. - 64 с.

2. Лукашевич М.П., ,Мигович І.І., Пінчук І.М Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади - М.: Педагогіка, 1988, - 160 с.

3. Соціальна робота: психологічний аспект: Навчальний посібник / За редакцією проф. А.Й. Капської. - К.: центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.

4. Сушкова Ф. Діалог на уроці - запорука успіху у вихованні та навчанні школярів групи ризику / / Виховання школярів. -2002 - № 3. - С. 39-41.

5. Шакурова М.В. Методика і технологія роботи соціального педагога: Учеб. посібник для ВУЗів. - М.: Видавничий центр «Академія», 2002. - 272 с.

6. Шептенко П.А., Вороніна Г.А. Методика й технологія роботи соціального педагога: навч. Посібник для студентів ВНЗ/ За ред.. В.А. Сластенінав.-М.: Видавничий центр «Друкар», 2010.-121 с.

7. Шішковец Т. Довідник соціального педагога: навч. посібник для ВУЗів. - М.: центр навчальної літератури, 2005. - 209 с.

8. http://svitlosvit.com.ua/scientific_methodical_work/robota_praktichnogo_psihologa_z_ditmi_grupi_riziku_doshkilnogo_viku.print

9. http://solonelogoped.at.ua/publ/diti_quot_grupi_riziku_quot/1-1-0-7

10. http://uareferat.com/Робота_соціального_педагога_з_сім%60єю_групи_ризику_2

Размещено на Allbest.ru