Поняття про методи, форми та прийоми навчання у вищій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Центр післядипломної освіти

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: «Методика викладання у вищій школі»

На тему: «Поняття про методи, форми та прийоми навчання у вищій школі»

Виконала слухачка групи ЦУ-14м - 1

Малецька Н.С

Перевірив: доктор економічних наук,

професор Хамініч С.Ю

Дніпропетровськ, 2015



Зміст

Вступ

Розділ 1. Зміст та структура освітньої технології

1.1 Традиційні форми та методи навчання у вищій школі: лекція, семінарське заняття, практичні заняття, методика проведення консультацій та індивідуальних занять

1.2 Інноваційні технології та методи навчання. Поняття педагогічної інновації

1.3 Кредитно-модульна і модульно-рейтингова технології навчання як педагогічні інновації

Розділ 2. Психолого-педагогічна суть інтерактивних методів навчання: групова робота студентів

2.2 Інтерактивна технологія “Мозкова атака”

2.2 Метод синектики

2.3 Метод вільних асоціацій

2.4 Мікровикладання

2.5 Метод “Коло ідей”

2.6 “Акваріум”

Висновок

Список використаної літератури

Додаток



Вступ

У сучасних умовах реформування системи освіти України набула актуальності проблема профпідготовки фахівців. Ії розв'язання полягає у відродженні українським суспільством національної ідеї, відкритості зарубіжному досвіду, утіленні перспективних технологій розвитку, навчання, викладання у ВНЗ. У цьому процесі особливої актуальності та визначального значення набувають методика, методи, технології та техніки викладання дисциплін у ВШ.

Методика викладання - це оптимальне поєднання загально дидактичних методів, прийомів і засобів навчання, які застосовуються для організації навчального процесу.

Особа формується у певному соціальному середовищі, водночас впливаючи на економічні, ідеологічні, загально-культурні особливості життя суспільства. В умовах соціальної перебудови значно зростає роль суб'єктивного фактору, вплив цілеспрямованої діяльності людини на громадське життя. Тому розвиток суспільства значною мірою залежить від людей в сфері освіти. В свою чергу, суспільство висуває перед сучасною школою завдання сформувати всебічно розвинену особу, яка повинна задовольнити потреби суспільства. Згідно закону України “Про Освіту”, метою освіти є “всебічний розвиток як особливості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями”



Розділ 1. Зміст та структура освітньої технології

Термін “технологія” походить від грецьких слів “techne” - мистецтво, майстерність, вміння, і “logos” - вчення, наука. Спершу його використовували в системі технічних знань для означення наукової дисципліни, яка визначала сукупність даних про різноманітні засоби обробки сировини, напівфабрикатів і виробів у галузі виробництва. Пізніше цей термін отримав широке розповсюдження і в інших сферах суспільного життя: політиці, економіці, освіті.

Технологія передбачає мистецтво володіння процесом, певну послідовність операцій з використанням необхідних засобів (матеріалів, інструментарію та алгоритму дій), тобто у процесуальному розумінні технологія має дати відповідь на запитання: “Як досягти результату діяльності (з використання чого і якими засобами)?”. На сучасному етапі в педагогіці використовуються поняття “освітні технології”, “педагогічні технології”, “технології навчання (виховання, дидактичні технології)”. Змістовий зв'язок розглянутих понять запропонувала Л. Буркова (схема 1) та детально охарактеризувала С. Вітвицька.

Схема 1.: 1. Освітні технології; 2. Педагогічні технології; 3. Технології навчання (дидактичні технології), технології виховання, технології управління навчальним процесом; 4. Педагогічна техніка.

Дидактичні технології, як і кожен соціальний феномен, у своєму розвитку пройшли складний еволюційний шлях з його протиріччями, вдалими та не зовсім вдалими спробами, досягненнями та помилками (таблиця 4).

Інформаційні технології у нашому сьогоденні розглядаються як необхідний елемент навчального процесу. Однією з нових інформаційних мультимедійних технологій і потужним технічним засобом навчання є інтерактивний програмно-технологічний навчальний комплекс на основі SMART Board. Електронна інтерактивна дошка (SMART Board) - це сенсорна панель, яка працює в комплексі з комп'ютером і проектором.

Перші інтерактивні дошки були випущені фірмою SMART Technologies в 1991 році. Навчальний комплекс на основі SMART Board є реалізацією концепції нового інформаційного середовища й призначений для необмеженого використання викладачами, шкільними вчителями, аспірантами й студентами (лекції, практичні й самостійні заняття, довідкова підтримка і т.п). Слід зазначити, що при проектуванні навчальних занять з використанням технології SMART Board варто керуватися такими правилами: підпорядкування технології SMART Board педагогічній задачі, а не навпаки; оптимальне дозування використання технології SMART Board у сполученні з традиційними методами навчання; поєднання можливостей традиційних і нових видів технічних засобів, таких як інформаційні комп'ютерні технології; вибір такого варіанту застосування технології SMART Board, завдяки якому пізнавальна активність студентів підвищується; постійне вдосконалення технологій проектування навчального процесу.



1.1 Традиційні форми та методи навчання у вищій школі: лекція, семінарське заняття, практичні заняття, методика проведення консультацій та індивідуальних занять

Організація навчання у вищій школі забезпечується засобами поєднання аудиторної і позааудиторної форм навчання.

До традиційних форм організації навчального процесу (видів навчальних занять) відносять: лекції; семінари; практичні заняття ,лабораторні роботи, лабораторний практикум); самостійну аудиторну роботу студентів; - самостійну позааудиторну роботу студентів; консультації; курсове проектування (курсові роботи); дипломне проектування (дипломні роботи); усі види практик.

Для здійснення контролю за якістю знань та вмінь студентів традиційно використовуються: контрольні роботи; індивідуальні співбесіди; колоквіуми; заліки; іспити; захист курсових і дипломних робіт; державні іспити; комплексний іспит за фахом.

У вищому навчальному закладі лекція традиційно посідає одне з найбільш важливих місць у навчальному процесі.

Лекція (лат. lektio - читання) - це стрункий, логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематизований виклад певної наукової проблеми, теми чи розділу навчального предмету, ілюстрований за необхідністю наочністю та демонструванням дослідів. Дидактична цінність лекції полягає в тому, що студент отримує можливість засвоїти значно більший об'єм інформації, ніж за той самий час самостійної роботи. Під час лекції досвідчений викладач може плідно впливати на погляди і переконання студентів, формувати у них уміння критично оцінювати отриману інформацію, ознайомлювати слухачів з новітніми науковими досягненнями. Проведені дослідження (А.І. Кузьмінський) засвідчують, що після лекції з усього обсягу інформації студенти можуть відтворити лише 10-15% (як говорить народна мудрість: “В одне ухо влетіло, в друге вилетіло”). Окрім того великі потоки слухачів (більше 50 осіб) позбавляють викладача можливості ефективного управління розумовою діяльністю студентів. Відсутність бажання студентів активно працювати на лекції може мати декілька причин, найбільш типовими з яких є наступні: невідповідність рівня складності пропонованого на лекції матеріалу рівню підготовленості студентів до його сприйняття; надмірна теоретизація матеріалу або навпаки його спрощення, “розжовування” до примітивізму; відсутність зв'язку між теоретичним матеріалом і його практичною значущістю; відсутність у студентів мотивації до вивчення конкретного предмету у зв'язку з нерозумінням його ролі в майбутній професійній діяльності; недостатня психолого-педагогічна та методична підготовка викладача, його невміння цікаво і доступно викладати навчальний матеріал, продумувати кожен фрагмент лекції та зацікавити ним слухачів.

Слід зазначити, що лекція є однією з найважчих форм навчальної роботи у ВНЗ, оскільки лектор завжди виступає одночасно в декількох ролях: оратора, вченого, педагога,психолога, який відчуває аудиторію в цілому і кожного студента зокрема, і використовує знання людської психіки для реалізації головних задач навчання і виховання. Плідно прочитана лекція впливає на розум, світогляд, почуття, мотивацію навчальної діяльності студентів.

Ефективною формою організації навчання у вищій школі є семінарські заняття, з якими органічно поєднуються лекції. Семінар (лат. seminarium - розсадник) - вид практичних занять, який передбачає самостійне опрацювання студентами окремих тем і проблем відповідно змісту навчальної дисципліни та обговорення результатів цього вивчення, представлених у вигляді тез, повідомлень, доповідей, рефератів тощо. Практичні заняття (грец. prakticos - діяльний) - форма навчального заняття, на якому педагог організує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни і формує уміння і навички їх практичного застосування шляхом виконання відповідно поставлених завдань. У структурі практичного заняття домінує самостійна робота студентів.

Перелік тем практичних занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. Практичними заняттями називають заняття із розв'язування задач з вищої математики, фізики, теоретичної механіки, нарисної геометрії та інших предметів, виконання вправ на побудову схем, графіків, діаграм, виконання розрахунково-графічних робіт із спеціальних дисциплін, виконання вправ на читання, наприклад, аудіювання, розмовне мовлення при вивченні мов. За дидактичною сутністю практичні роботи близькі до лабораторних робіт. У деяких випадках використовується термін “лабораторно-практичні роботи” (наприклад, в фізиці, хімії, геодезії, тощо).

Лабораторні роботи (від лат. labor - труднощі, робота; laboro - трудитися, працювати, долати труднощі, турбуватися) - один з видів самостійної навчальної роботи студентів, яка проводиться за завданням викладача із застосуванням навчальних приладів, інструментів, матеріалів, установок та інших технічних засобів.

Консультації - форма навчання, у процесі якої студент отримує відповіді на конкретні запитання або пояснення складних для самостійного осмислення проблем. Консультації можуть бути індивідуальними (наприклад, при підготовці студентом курсового проекту) або груповими, що проводяться перед модульною контрольною роботою, заліком чи іспитом.

1.2 Інноваційні технології та методи навчання. Поняття педагогічної інновації

Одним із шляхів модернізації освітньої системи України постає упровадження в навчальний процес ВНЗ інноваційних педагогічних технологій і методів. Інновації (італ. іnnovatione - новизна, нововведення) - нові форми організації діяльності і управління, нові види технологій, які охоплюють різні сфери життєдіяльності людства.

Педагогічну інновацію розглядають як особливу форму педагогічної діяльності і мислення, які спрямовані на організацію нововведень в освітньому просторі, або як процес створення, упровадження і поширення нового в освіті. Інноваційний потенціал педагога - сукупність соціокультурних і творчих характеристик особистості педагога, який виявляє готовність вдосконалювати педагогічну діяльність, наявність внутрішніх засобів та методів, здатних забезпечити цю готовність.

Можна виокремити наступні критерії готовності викладача вищої школи до інноваційної педагогічної діяльності: усвідомлення необхідності інноваційної діяльності; готовність до творчої діяльності щодо нововведень у ВНЗ; упевненість у тому, що зусилля, спрямовані на нововведення, принесуть позитивний результат; узгодженість особистих цілей з інноваційною діяльністю; готовність до подолання творчих невдач; органічність поєднання інноваційної діяльності, особистої, фахової та педагогічної культури; рівень психолого-педагогічної та методичної готовності до інноваційної діяльності; позитивне сприйняття, переосмислення свого минулого досвіду і його залучення до розробки інновації; здатність до фахової рефлексії.

Процес упровадження педагогічних інновацій, творчий пошук суттєво залежать від морально-психологічного клімату у науково-педагогічному колективі ВНЗ, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних та естетичних умов праці.

1.3 Кредитно-модульна і модульно-рейтингова технології навчання як педагогічні інновації

З підписанням Україною Болонських угод у національну систему вищої освіти з метою комплексного оновлення традиційного педагогічного процесу активно упроваджуються кредитно-модульна і модульно-рейтингова технології навчання. Засновником технології модульного навчання вважають американського дослідника Дж. Рассела, який в роботі “Modular instruction” (1974) виклав концептуальні погляди на особливості такого навчання і запропонував поняття “модуль”. Визначення поняття “модуль” ми з вами розглядали на попередній лекції.

Зміст кожного модуля повинен містити наступні структурні елементи: - дидактичні цілі, які мають трансформуватися в програму дій для студента; - безпосередній навчальний матеріал, структурований на навчальні елементи; - методичні засоби забезпечення процесу засвоєння навчального матеріалу (підручники, посібники, навчальні програми, ілюстративні матеріали, інструкції тощо); - інформація про зміст і методи контролю та самоконтролю якості засвоєння навчального матеріалу .

Кредитно-модульна технологія є основним дидактичним засобом європейської кредитно-трансферної системи (ECTS). Кредитно-модульна система навчання нині поєднується з рейтинговим оцінюванням, ґрунтується на поопераційному контролі і накопиченні рейтингових балів з різних видів навчально-пізнавальної діяльності студента протягом усього періоду навчання (семестр, навчальний рік). Навчальний рейтинг (англ. Rating - оцінка) - інтегральний індекс, або комплексний показник якості навчальних досягнень студента, який повинен характеризувати рівень знань, вмінь і навичок студента з навчальної дисципліни, а також систематичність його навчально-пізнавальної діяльності, активність, самостійність і творчість.

Рейтингова оцінка визначається як сума балів, які отримав студент за виконання індивідуальних завдань, за якість навчальної роботи на лекційних, семінарсько-практичних заняттях, самостійної роботи, за відповіді на колоквіумах, на поточних контрольних заходах та інших видах навчально-пізнавальної діяльності. З цієї оцінки слід вираховувати “штрафні” бали (бали зі знаком “-”) за пропуски занять, невчасне складання модульних контрольних робіт, звітів з практики тощо. За рішенням кафедри студентам нараховуються заохочувальні бали: за участь в олімпіадах, конкурсах студентських робіт, доповіді на наукових конференція;:, підготовку наукових статей, виконання завдань з удосконалення дидактичних матеріалів з дисципліни тощо. Викладач, який веде навчальні заняття у навчальній групі з певної дисципліни, складає індивідуальний рейтинг студента з дисципліни як суму всіх рейтингових оцінок, а також заохочувальних і штрафних балів.

Після закінчення кожного семестру визначається семестровий рейтинг студента, тобто його позиція в академічній групі, на курсі, на факультеті, в університеті. Інтегральний (підсумковий за весь період навчання у ВНЗ) рейтинг слід ураховувати при рекомендації студентів для продовження навчання в магістратурі чи аспірантурі; працевлаштування у навчальному закладі, за замовленням організацій, підприємств, фірм тощо.

Однак перепоною до ефективного упровадження модульно-рейтингової технології навчання постають педагогічні стереотипи викладачів, їх надмірна перевантаженість та економічні проблеми в Україні, які унеможливлюють гідну оплату науково-педагогічної діяльності, яка наразі набула дуже високого рівня інтенсивності та інтелектуального напруження.

навчання модульний інтерактивний інновація



Розділ 2. Психолого-педагогічна суть інтерактивних методів навчання: групова робота студентів

У навчально-виховний процес сучасного ВНЗ наразі активно упроваджуються інтерактивні методи навчання. Слово “інтерактив” залучене з англійської мови від слова “interact”, де “inter” - взаємний і “асґ” - діяти. Таким чином, “інтерактивний” - здатний до взаємодії, діалогу.

Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен студент відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність. Особливість інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес здійснюється за умови постійної, активної взаємодії усіх його членів.

Під час інтерактивного навчання студенти вчаться бути демократичними, толерантно спілкуватися між собою та іншими людьми, критично мислити, приймати та аналізувати рішення. Такі підходи до навчання не є новими для української середньої і вищої шкіл. Частково вони використовувались в 20-ті роки XX ст. - роки масштабного реформування освіти. Застосовувані у той час бригадно-лабораторний та проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії й практики були передовим словом не лише в радянській, а й у світовій педагогіці. Але запроваджувались вони без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення та експериментальної перевірки. Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання можна знайти в працях В. Сухомлинського, Ш. Амонашвілі, В. Шаталова, Є. Ільїна, С. Лисенковоч та інших педагогів-новаторів. які працювали, в основному, з учнями.

Однак у радянські часи творчість окремих педагогів була скоріше винятком ніж правилом, а в галузі дидактики вищої школи інноваційні методичні пошуки були епізодичними. У Західній Європі і США активні методи навчання у вищій школі використовувалися більш широко. Так, дослідження, проведені Національним тренінговим центром США (штат Меріленд) у 80-х роках, продемонстрували, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити відсоток засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість студента, а й на його почуття та волю.

Результати цих досліджень відображувались у так званій “Піраміді методів навчання” (рис. 1). З “піраміди” видно, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного слухання лекції - 5%, читання навчальних текстів - 10%, а найбільших - за інтерактивного навчання (дискусійні групи - 50%, практика через дію - 75%, навчання інших чи негайне застосування знань - 90%). Чим зумовлені такі результати? Для того, щоб зрозуміти цей механізм, слід пригадати як працює мозок людини. Він схожий на комп'ютер, а людина - його користувач. Щоб комп'ютер працював, його потрібно ввімкнути. Так само потрібно “ввімкнути” і мозок студента. Коли навчання пасивне, мозок не вмикається на повну потужність.

Однією із інтерактивних технологій навчання є групова робота студентів на семінарських, практичних, лабораторних заняттях. Вагомою перевагою групової форми навчання є взаємонавчання та поглиблення знань, формування умінь вести діалог, дискусію, аргументувати свої думки. Наприклад, робота студентів у підгрупах, взаємонавчання у парах (діадах) змінного складу, дає, як свідчить наша багаторічна педагогічна практика, позитивні результати.

2.1 Інтерактивна технологія “Мозкова атака”

У сучасній зарубіжній та вітчизняній школах все більшого поширення набуває застосування методу “мозкової атаки” (брейн-стормінгу). Його головна функція -- навчити генеруванню ідей. Можна виділити наступні етапи “мозкової атаки”:

1) формулювання проблеми, яку необхідно розв?язати;

2) тренувальна розминка: вправляння в швидких пошуках відповідей на запитання (“від простого до складного”), звільнення від впливу психологічних бар'єрів (соромливості, ніяковості, замкнутості, скованості);

3) безпосередньо мозкова атака - “штурм” висунутої проблеми: всі пропозиції окремих студентів чи “творчих груп” фіксуються без критики;

4) сумісна оцінка і відбір кращих ідей;

5) повідомлення про результати “мозкової атаки” і сумісне обговорення кращих ідей, їх захист; прийняття колективного рішення.

Методична особливість методу “Мозкової атаки” полягає у тому, що оцінювання та аналіз ідей здійснюється лише після того як запропоновані всі варіанти рішень.

У зв'язку з цим можна виокремити шість основних правил проведення “мозкового штурму”:

1. Відсутність критики. Не варто показувати, що ідея не має цінності, ігнорувати будь-яку пропозицію, демонструючи це вербальними чи невербальними засобами.

2. Заохочення ідей. Викладач-тренер мусить зробити акцент на кількості ідей, а не на їх якості, оскільки на стадії оцінювання у кожного зі студентів з?явиться можливість висловитися стосовно тієї чи іншої пропозиції.

3. Рівноправність учасників. Необхідно знайти спосіб уникнення домінування одного чи кількох членів групи. З цією метою можна використати схему висловлювання думок по черзі Така процедура може зробити процедуру дещо формалізованою, однак це компенсується залученням до активної участі всіх студентів групи.

4. Свобода асоціацій. Щоб отримати щонайбільшу кількість ідей та пропозицій, не слід накладати обмежень на процес висловлювання. Треба взяти за основу аксіому: “Будь-яка ідея варта уваги”.

5. Запис усіх ідей. Всі думки повинні фіксуватися, що надихає учасників на подальші роздуми.

6. Час на осмислення. Як тільки всі ідеї будуть зафіксовані, необхідно надати час для аналізу, осмислення та висловлювання.

2.2 Метод синектики

Метод синектики запропонував американський вчений Дж. Гордон, який отримав різнобічну освіту в Гарвардському, Каліфорнійському, Пенсільванському та Бостонському університетах. Термін синектика означає “об'єднання різнорідних елементів”. З точки зору психології творчості ймовірність отримання творчого, нестандартного результату у процесі колективного пошуку підвищується, якщо його учасники мають різнобічну підготовку.

Сутність методу синектики полягає у наступному: на перших етапах його використання йде процес навчання “механізму творчості”. Частину цих механізмів автори методики (Дж. Гордон, Г. Буш та ін.) пропонують розвивати навчанням, розвиток інших не гарантується. Перші - називають “операційними механізмами”, до яких відносять пряму, особисту та символічну аналогію.

Такі явища як інтуїція, абстрагування, вільні роздуми, використання можливостей, які не мають відношення до справи, використання неочікуваних метафор та елементів гри вважаються “неопераційними механізмами”, розвиток яких не гарантується навчанням, хоч і може позитивно вплинути на його активізацію. В умовах використання методу синектики викладачеві не слід чітко формулювати проблему (творчу задачу), бо це може нейтралізувати подальший пошук її вирішення. Слід згадати, що іноді важче виявити проблему, ніж її вирішити. Обговорення бажано розпочинати не з самої задачі (проблеми), а з аналізу деяких загальних ознак, які допомагають “увійти” в ситуацію постановки проблеми, неодноразово уточнюючи її зміст. Не можна зупинятися, якщо здається, що вже знайдена оригінальна ідея і задача вирішена.

Бажано накопичувати ідеї і вибирати кращі з них. Якщо ця проблема (творча задача) не вирішується, то доцільно знову повернутися до аналізу ситуації, яка породжує проблему, або ж “подрібнити” проблему на окремі елементи. При використанні методу синектики великого значення набуває звернення до аналогій, які використовуються в самих різних видах: особиста (емпатія), пряма, фантастична і символічна.

Методика синектики має декілька етапів:

1. Окреслення викладачем напрямку наукового пошуку.

2. Висунення ідей. Приймаються всі без винятку пропозиції.

3. Здійснюється сумісний короткий аналіз кожної запропонованої ідеї.

4. Ідеї бажано згрупувати та доповнити - інтегрувати.

5. Конструктивно проаналізувати інтегровані ідеї.

6. Здійснити відбір найбільш оригінальних ідей, їх груп чи варіантів.

7. Підвести підсумки роботи, позитивно оцінити діяльність кожного учасника, оригінальність думок та бажання творчості.

До позитивних якостей методу синектики можна віднести його евристичні можливості. До недоліків належить зниження продуктивності пошуку та генерування нових ідей після 30-40 хвилин інтенсивної розумової діяльності. Слід зазначити, що часте використання синектики може стати причиною інтелектуального та емоційного виснаження

2.3 Метод вільних асоціацій

О.В. Морозов та Д.В. Чернилевський зазначають, що результативність творчої діяльності, особливо на етапі генерування нових ідей, суттєво підвищується, якщо використовувати нові асоціації, котрі породжують продуктивні думки щодо вирішення проблеми.

Таким чином, у процесі зародження асоціацій встановлюються нові неординарні зв'язки між компонентами проблеми, яку слід вирішити, і елементами оточуючого середовища, зовнішнього світу, минулим і актуальним досвідом особистості студента тощо. Використовуючи метод вільних асоціацій, доцільно спиратися на наступні принципи:

Забезпечення умов для виникнення вільних асоціацій (позитивне емоційне тло навчання, сприятливе інтелектуальне оточення, відкритість до сприйняття нових ідей, які на перший погляд здаються незрозумілими чи парадоксальними, неможливими для використання);

Стимулювання студентів до висловлення слів і фраз, які можуть викликати в аудиторії певні асоціації;

Визнання необхідності критично-конструктивного аналізу висунутих ідей, що означає необхідність сприйняття присутніми всіх ідей, їх осмислення протягом певного відрізку часу, фіксація і відбір найбільш оптимальних після доброзичливого обговорення з обов?язковими позитивними відгуками.

2.4 Мікровикладання

Цей метод творчого навчання педагогічно доцільний при навчанні студентів магістратури непедагогічних ВНЗ. Він, по-перше, надає можливості набувати практичних умінь підготовки до педагогічної діяльності; по-друге, за обмеженого терміну педагогічної практики, який відводиться студентам магістратури галузевих ВНЗ, надає можливості набувати практичних вмінь володіння аудиторією, ораторських умінь та умінь самоаналізу і само корекції лекторської діяльності. Мікровикладання може бути: елементом лекції (виступом студента за 1-2 питаннями); “вкрапленням” на 5-10 хвилин виступом студента чи іншого викладача у лекцію провідного викладача; елементом практичного чи семінарського заняття, коли студенту магістратури пропонується провести його фрагмент, присвячений обговоренню 1-2 проблемних запитань; елементом індивідуальної консультації, колоквіуму чи заліку, коли магістранту пропонується поясняти окремі питання, здійснити рецензування реферату, есе чи іншого виду завдання, виконаного студентом, аргументовано оцінити його відповідь тощо. Результат мікровикладання обов?язково аналізується викладачем індивідуально чи в академічній групі студентів магістратури з наданням методичних рекомендацій. Особливий педагогічний ефект має відеозапис діяльності магістранта в процесі мікровикладання з його психолого-педагогічним аналізом у студентській групі.

2.5 Метод “Коло ідей”

Метою методу є залучення всіх студентів до обговорення проблеми. Методика проведення “Кола ідей” містить наступні етапи:

Викладач ставить дискусійне питання та пропонує обговорити в малих групах його окремі аспекти.

Здійснюється комплектування гомо- чи гетерогенних груп (з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей студентів, рівня їх знань).

Окреслюється термін обговорення проблеми в групі.

Після того як вичерпався час на обговорення, кожна група пропонує лише один аспект вирішення проблеми, яку обговорювали.

Групи висловлюються по черзі, поки не буде вичерпано всі відповіді. Під час обговорення теми на дошці фіксується список зазначених ідей.

Коли всі ідеї з вирішення проблеми висловлені, можна звернутися до розгляду проблеми в цілому і підбити підсумки роботи. “Коло ідей” орієнтоване на формування вмінь працювати в команді, обґрунтовувати власну думку.

2.6 “Акваріум”

Окрім вирішення дидактичних завдань “Акваріум” допомагає удосконалювати навички роботи в малих групах, формувати комунікативну культуру та розвивати практичне мислення. Після того як викладач об'єднав студентів у дві - чотири підгрупи і запропонував завдання для виконання та необхідну інформацію, одна з груп сідає в центр аудиторії (або на початку середнього ряду в аудиторії, де стоять робочі столи) та утворює своє маленьке коло (рис. 2).

Студенти цієї групи починають обговорювати запропоновану викладачем проблему. Групі, що працює, для виконання завдання необхідно: прочитати вголос ситуацію-завдання; обговорити її в групі, використовуючи метод дискусії; дійти спільної думки за 3-5 хв. Всі інші студенти мають тільки слухати, не втручаючись у процес обговорення, спостерігають, чи змістовною є дискусія і чи відбувається вона за визначеними етичними правилами.

Після закінчення 3-5 хвилин група займає свої місця, а інші студенти обговорюють наступні питання:

Чи погоджуєтесь Ви з думкою групи, яка висловилась?

Чи була ця думка достатньо аргументованою?

Який з аргументів Ви вважаєте найбільш переконливим?

Після цього місце в "Акваріумі" займає інша група та обговорює наступну ситуацію.

Усі групи по черзі мають побувати в "Акваріумі", і діяльність кожної з них мусить бути обговорена аудиторією. Метод "Акваріум" сприяє формуванню критичності мислення студентів та повазі до плюралізму думок.



Висновок

Оптимальний вибір методів навчання має непересічне значення і є невід`ємною умовою підвищення ефективності процесу навчання. Навчальна діяльність буде більш раціональною та ефективною, при умові оптимального вибору методів навчання.

Підводячи підсумок можна зробити висновок, що :

1. Дидактичні методи є багатоаспектним явищем, яке не можна розглядати лише з одного боку навчально-виховного процесу. Методи не є незмінними. Їх внутрішня суть визначається змінами у змісті основ науки, техніки і мистецтв, які вивчаються у школі. Гегель вважав, що метод є не зовнішня форма, а душа і поняття змісту.

2. В дидактиці існує багато класифікацій методів навчання. Але майже всі вони будуються на основі однієї з істотних ознак методу навчання і кожна з них може бути оптимальною лише стосовно окремих сторін навчально-виховного процесу.

Особа формується у певному соціальному середовищі, водночас впливаючи на економічні, ідеологічні, загально-культурні особливості життя суспільства. В умовах соціальної перебудови значно зростає роль суб'єктивного фактору, вплив цілеспрямованої діяльності людини на громадське життя. Тому розвиток суспільства значною мірою залежить від людей в сфері освіти.



Список використаної літератури

1. Андрусишин, Богдан Іванович. Методика викладання шкільного курсу "Основи правознавства" : підручник / Б. І. Андрусишин, А. М. Гуз. - К. : Знання, 2008. - 304 с.

2. Болонская декларация.Совместная декларация министров образования Европы Болонья, 19 июня 1999 года

3. Михайличенко О. В. Методика викладання суспільних дисциплін у вищій школі: Навчальний посібник. / Вид. друге. Доп. та перероблене.. - Суми, СумДПУ, 2009. - 122 с. Рекомендовано МОН України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.

4. Нагаєв В. М. Методика викладання у вищій школі. Навчальний посібник. - К.: ЧП, 2007. - 211 с.

5. Пометун О. І., Фрейман Г. О. Методика навчання історії в школі. - К. : Генеза, 2006. - 328 с.

6. Чужикова В. В. Методика викладання права.-К.: КНЕУ, 2010.- 428 с.

7. Яворська Г. Х. Педагогіка для правників: Навч. посіб. / Г. Х. Яворська. - К.: Знання, 2004. - 335 с.



Додаток

Рисунок 1. Залежність якості засвоєння знань від методів навчання

Рисунок 2. Розміщення студентів при використанні методу “Акваріум”

Размещено на Allbest.ru

...