Характеристика методів і прийомів стимулювання навчання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Характеристика методів і прийомів стимулювання навчання



Вступ

Навчальна мотивація - це загальна назва процесів, методів, засобів спонукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту освіти, що залежить від рівня сформованості мотивації учіння школярів. Оскільки особистісне зорієнтоване навчання ґрунтується на положенні, що учень засвоює лише особистісне значущі поняття, то проблема формування мотивації учіння сьогодні є дуже актуальною. Успіх її розв'язання залежить від ступеня усвідомлення вчителем змісту понять навчальна мотивація, мотивація учіння та завдань виховання мотивації у певному дитячому віці, його вміння проектувати особистість в умовах навчально-виховного процесу.

Особливості формування позитивної мотивації як фактора успіху навчальної діяльності школярів необхідно враховувати кожному вчителеві, якщо він хоче працювати відповідно до нової філософії освіти, що розглядає учня як суб'єкт процесу навчання.



1. Теоретичні основи питання

Сьогодні головна мета школи: формування конкурентоспроможної особистості. Перші кроки для досягнення цієї мети закладаються у молодшому шкільному віці, тому випускник 4-го класу повинен мати внутрішню спрямованість «Я можу вчитися» та внутрішню мотивацію «Я хочу вчитися». Це необхідні умови для продовження освіти у середній ланці.

Чим вищим є рівень мотивації, чим більше чинників спонукають дитину до діяльності, тим більших результатів вона може досягти.

Термін «мотивація» широко використовується у тих галузях психології, що досліджують причини та механізми цілеспрямованої поведінки людини у тісному зв'язку із здібностями, знаннями й навичками та їхню роль у забезпеченні успіху в діяльності, продуктивність якої визначається певною спрямованістю та змістом мотивів.

Мотив - це те, що спонукає людину до дії, те, заради чого вона її здійснює. Цим терміном позначають низку факторів, що збуджують активність індивіда через його інтерес, цільові настанови, емоції, потреби, серед яких слід зазначити такі:

- потреба у пізнанні: бажання людини ставити питання й шукати на них відповіді;

- потреба у самовираженні, реалізація якої ґрунтується на знаннях, уміннях, навичках;

- потреба у самооцінюванні: порівняння себе з іншими та прагнення до самовдосконалення;

- потреба у соціальних зв'язках;

- потреба у безпеці: прагнення до стабільності й самозахисту;

- фізіологічні потреби.

Перші чотири види потреб - основа для планування вчителем пізнавальної діяльності суб'єктів навчання з обов'язковим урахуванням мотивів учіння.

Слід уточнити зміст поняття «учіння» в контексті досліджуваного питання. Учіння - це цілеспрямований процес засвоєння знань, опанування певних навичок і вмінь на основі активної діяльності самого учня в єдності з поступовим набуттям теоретичного та практичного досвіду через навчальні дії, самоконтроль та адекватну мотивацію.

Мотиви учіння - глибоко особистісна індивідуальна якість. Особливість цих мотивів полягає у тому, що вони безпосередньо пов'язані зі змістом та особистісною значущістю діяльності, якщо змінюється мотив, заради якого учень вчиться, то це принципово перебудовує і зміст його навчальної діяльності. Під поняттям навчальна мотивація розуміють сукупність:

- зазначених зовнішніх та внутрішніх мотивів, що визначають ставлення учня до самого себе як до суб'єкта учіння та до оточення, яке організовує й реалізує цю діяльність;

- процесів, методів, засобів спонукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту освіти.

Вивчення мотивації та її формування полягає у вихованні, мотиваційної сфери особистості учня, виявленні її реального рівня і можливих перспектив.

Цей процес є цілеспрямованим, якщо вчитель періодично порівнює отримані протягом певного часу результати роботи з певного напрямку з тим рівнем, що передував формуванню.

Навчальна мотивація визначається такими специфічними для цієї діяльності факторами:

- самою освітньою системою, освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність;

- організацією освітнього процесу;

- суб'єктними особливостями школяра (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими учнями);

- суб'єктними особливостями педагога і, насамперед, системою його ставлення до учня;

- специфікою навчального предмета.

Навчальна мотивація має п'ять рівнів:

- перший: високий рівень шкільної мотивації та навчальної діяльності, у таких дітей добре (в окремих випадках навіть дуже добре) розвинені пізнавальний мотив, прагнення якнайуспішніше виконувати не тільки всі запропоновані завдання, а й шкільні вимоги та вказівки вчителя, це сумлінні й відповідальні діти, які сильно переживають свої невдачі, що іноді мають місце;

- другий: достатня шкільна мотивація, учні задовільно можуть упоратися з навчальною діяльністю, мають пізнавальний інтерес, порівняно з дітьми першого рівня спокійніше ставляться до незадовільних оцінок, відзначаються нестабільною увагою, зниженням та підвищенням у налаштоване до навчання (від активної позиції до пасивної), цей рівень мотивації є середньою нормою;

- третій: позитивне ставлення до школи, але школа приваблює таких дітей здебільшого позанавчальною діяльністю, вони досить добре почуваються у школі, із задоволенням спілкуються з друзями, з учителями, їм подобається бути учнями, мати гарний портфель, ручку, пенал, зошити, пізнавальні мотиви в них сформовані недостатньо, і тому навчальний процес їх приваблює незначною мірою;

- четвертий: низька шкільна мотивація, такі діти відвідують школу неохоче, виявляють бажання пропускати заняття, на уроках часто займаються сторонніми справами, іграми, мають проблеми у навчальній діяльності, важко адаптуються до школи;

- п'ятий: негативне ставлення до школи, шкільна дезадаптація, такі діти мають не тільки труднощі у навчанні, а й проблеми у спілкуванні з однокласниками, вчителями, школа нерідко сприймається ними як вороже середовище, в окремих випадках деякі з них можуть виявляти агресію, відмовлятися виконувати завдання, дотримуватися тих чи інших норм і правил, час то у таких дітей спостерігаються нервово-психічні порушення.

Мотивація навчання має багато аспектів, що змінюються і по-новому взаємодіють один з одним: суспільні ідеали, зміст навчання, його мотиви, мета, емоції, інтереси тощо. Тому становлення мотивації - це не просте збільшення позитивного чи негативного ставлення до навчання, а й ускладнення структури мотиваційної сфери та спонукань, що є її частиною, встановлення нових, іноді суперечливіших, відносин між ними. Зазвичай аспекти мотиваційної сфери, як і складні діалектичні взаємини між ними, мають стати об'єктом керування вчителя.

2. Практична діяльність учителя щодо забезпечення адекватного мотиваційного компонента

Досвід, помножений на чуйне ставлення до дитини, дає змогу багатьом учителям бути гарними діагностами, а саме: розуміти, які мотиви характеризують дії тих або інших дітей, визначати рівень навчальної мотивації, передбачати «зону найближчого розвитку», - тобто проектувати особистість в умовах навчально-виховного процесу.

Про мотиваційну готовність дітей 6-7 років до школи свідчить їхнє ставлення до навчання як серйозної суспільно значущої діяльності, емоційна схильність до виконання вимог дорослих, пізнавальний інтерес до навколишнього, бажання опанувати нові знання та вміння, готовність до нових обов'язків та відповідальності перед учителем і класом. Як свідчить практика, дуже важливо закріпити мотив відвідування школи.

Тут багато що залежить від учителя, від того, як він ставиться до учнів.

Практичні психологи виділяють п'ять видів таких стосунків: активно-позитивні, пасивно-позитивні, ситуативні, пасивно-негативні, активно-негативні.

Найсприятливішим, що забезпечує збереження і зміцнення мотиву відвідування школи, є активно-позитивний тип взаємодії, а негативним - активно-негативний.

Саме через неправильні взаємини найчастіше починається втрата мотивації учіння школярів, іноді непоправна. Таким чином, серед багатьох завдань, які розв'язує вчитель, найскладнішими є ті, що пов'язані з педагогічним спілкуванням та спрямовані на формування і розвиток психологічно комфортних, ситуативне адекватних, безпечних для дитини взаємин з іншими людьми, виховання позитивних рис характеру, бажання та вміння вчитися.

Залучаючи дітей до навчальної діяльності, учитель повинен чітко усвідомлювати, що учень може сприймати її як таку, що не відповідає його меті, намагатися уникнути її через неприємності, з якими він може зіткнутися під час цієї діяльності, виявляти до неї незначний інтерес або, навпаки, брати участь у ній із великим бажанням, адже вважає її цікавою та посильною.

Тому у цьому напрямку педагогічної діяльності завданнями вчителя є:

- скрупульозно вивчати мотиваційну сферу учнів;

- розвивати позитивні мотиви, зважати на них під час планування навчальної діяльності;

- формувати нові мотиви, що здатні забезпечити підвищення якості навчальної праці.

Ефективна реалізація цих завдань можлива за умови цільового використання таких прийомів стимулювання емоційно-позитивного впливу на мотиваційну сферу школярів:

- урахування їхніх інтересів і нахилів;

- підтримка успіхів;

- намагання зробити діяльність цікавою;

- схвалення здорового суперництва;

- застосування різноманітних ефективних методів організації пізнавальної діяльності;

- створення умов для вибору оптимальних форм діяльності як в урочний, так і у позаурочний час;

- надання учневі шансу проявитися;

- співпереживальна критика.

За психолого-педагогічними спостереженнями у кожному класі можна визначити щонайменше шість груп дітей зі своїм особистим ставленням до навчання. Як правило, майже половина учнів - «гарні виконавці». Вони з готовністю сприймають те, що говорить і показує вчитель. їхня постійна навчальна настанова уважно слухати і виконувати всі вказівки, незалежно від змісту діяльності.

Ці діти на уроці уважні та старанні, але здебільшого безініціативні. Провідний мотив їхньої навчальної діяльності - опосередкований інтерес: прагнення порадувати батьків, завоювати авторитет серед однокласників, дістати похвалу вчителя. Засвоєння знань тут - лише засіб досягнення мети, що виходить за межі навчальної діяльності.

Із перших днів навчання виділяються інтелектуальні лідери - діти з інтелектуальною ініціативою, яскраво вираженим бажанням виявити своє ставлення до всього, що відбувається на уроці, розмірковувати над складною задачею, вправою. Вони уникають підказок, намагаються працювати самостійно, їм необхідно все помацати, перевірити, дослідити.

Ці діти особливо жвавішають, коли вчитель запитує про щось незвично, розв'язання, як правило, спадає їм на думку одразу, і вони ледве стримуються, щоб його не вигукнути. Найчастіше вчителі називають 4-5 таких школярів у класі.

Серед сильних учнів є діти, які інакше виявляють своє ставлення до навчальної діяльності. їхня зовнішня активність невелика і розум не такий швидкий, але вони майже весь час перебувають у стані розумового напруження, несподівано для всіх оригінально розв'язують задачі, вигадують вдалі загадки, доречно добирають слова, вміють знайти аналогію до вивченого в життєвих прикладах.

Хоч за зовнішнім ставленням до навчальної діяльності вони помітно відрізняються від двох попередніх типів, але за мотивацією їх всіх можна об'єднати в одну групу.

Адже найголовніше, що об'єднує цих школярів, - це інтерес до нового, потреба розібратися в ньому, засвоїти. Такі діти не бояться помилитися, їх більше цікавить саме процес навчання, ніж оцінка. Однак, це зовсім не означає, що вплив навчання на розвиток їх особистості теж однаковий.

Поміж здібних дітей є і такі, які за рівнем розвитку могли б виконувати складні завдання, але не виявляють такого бажання. їхню інтелектуальну пасивність учителі нерідко фіксують так: «Він (вона) міг би вчитися набагато краще, але не хоче, лінується».

Серед молодших школярів також виділяється група дітей (приблизно 3-5 учнів у класі), які практично не можуть працювати самостійно. Вони по-різному проявляють себе і на уроці. Одні охоче слухають і жестами, мімікою показують, як «напружено» думають, підводять щоразу руку, але відповісти не можуть через забудькуватість. Такими дітьми керує не пізнавальний мотив, а прагнення бути як усі. Інші ж з цієї категорії школярів засмучуються, зіщулюються, коли розуміють, що робота їм не під силу, сидять дуже непомітно, для них головне, щоб учитель їх не займав, щоб якомога швидше завершився урок.

У кожному класі є і пустуни, які вже не бояться виказувати негативне ставлення чи байдужість до роботи - навіть до такої, що потребує зовсім незначних розумових зусиль, пошук нових знань їх відверто не цікавить, а погані оцінки надовго не засмучують.

Основне, що їх змушує вчитися, - вимога дорослих, а на уроці вони лише «присутні». Причини різняться: або незрілість дитини, або слабка підготовка, або глибока занедбаність. Однак, слід особливо зауважити, що «присутніх» за умови правильного підходу до них можна поступово довести до рівня виконавців.

Дослідження психологів та досвід учителів свідчать, що на початку свого першого навчального року більшість 6-річних учнів надає перевагу дошкільним видам діяльності, крім того, залежно від рівня дошкільної підготовки в них дуже різниться ставлення до навчання, але протягом періоду адаптації до шкільного життя, несвідоме й нестійке, воно поступово у сприятливих умовах стає доцільним і цілеспрямованим.

Отже, дбаючи про мотиваційний компонент уроку, учителеві необхідно ставити різну виховну мету щодо різних груп дітей.

Найбільш значущою для ефективності навчальної діяльності є мотивація, що зумовлена інтелектуальною ініціативою, її сила - у зосередженості, захопленні роботою, у вольових зусиллях дитини, почутті задоволення від розумових операцій.

Тому перебудова позиції вчителя у забезпеченні адекватного мотиваційного компонента полягає у створенні передумов для виховання позитивних рис характеру, бажання і вміння навчатися. Для того щоб виховати у маленьких школярів відповідне ставлення до навчання, більшість учителів звертається до почуттів обов'язку дитини «вчитися добре» і прагне зробити процес навчання цікавим, застосовуючи дві найважливіші пружини навчальної мотивації - «хочу» і «необхідно».

Уміле, гуманне використання цих засобів є ефективним, але недостатнім, щоб сформувати в усіх молодших школярів стійкі пізнавальні інтереси, бажання самостійно мислити, зосереджено й цілеспрямовано працювати на уроці, тому що для розвитку повноцінної мотивації навчання потрібні середовище, що стимулює, і цілеспрямований вплив через систему педагогічних прийомів.

Розширити і ціле спрямувати мотиваційні стимули навчання - означає бути обізнаним із рушійною силою учіння школярів. Зрозуміло, що навчання мотивоване, тобто учнем керують залежно від ситуації різні мотиви, але серед них є визначальний - пізнавальний інтерес. Ось на нього і необхідно впливати. Щоб цей вплив був дієвим і різнобічним, слід подбати про належну організацію навчальної праці учнів на уроці та вдома і про забезпечення таких умов:

- збагачення змісту навчання особистісне орієнтованим цікавим матеріалом, а мислення - інтелектуальними почуттями;

- утвердження гуманного ставлення до всіх учнів, бачення в дитині особистості;

- задоволення потреб у спілкуванні з вчителями й однокласника ми під час навчання;

- формування в кожної дитини адекватної самооцінки власних можливостей;

- схвалення та підтримка прагнення учня до саморозвитку та самовдосконалення;

- використання різноманітних засобів педагогічного сприяння, прогнозування ситуацій;

- виховання відповідального ставлення до навчальної праці.

Для реалізації кожної з цих умов потрібна довготривала, узгоджена робота вчителя, вихователя і батьків.

Перш за все, необхідно відмовитись від спокуси все пояснювати зовнішнім впливом, сподіватися на швидкі зміни в мотивації учіння.

Організація навчання (зовнішні умови) лише опосередковано впливає на мотивацію учіння і не може бути негайним наслідком позитивних мотиваційних змін як за умови ізольованого використання одного, навіть дуже ефективного засобу, так і при їх (засобів) обумовленій сукупності.

Необхідно долати шаблон у педагогічному мисленні - зводити складне до простого. Щодо формування мотивації учіння таке спрощення підштовхує не вдумливого вчителя до поспішних висновків.

Наприклад, не вивчив учень вірша - ледачий, ніяк не запам'ятає правило - не хоче вчитися, не виконує відразу вказівок вчителя - просто вередує. Намагання швидше «розкласти всіх по поличках» - «гарний» і «поганий» учень - мимоволі обмежує пошуки вчителем найточніших і найгуманніших засобів впливу на дитину.

А цього професіонал ніяк не може собі дозволити.

Тому, безумовно, зазначені вище особливості формування мотивації учіння початківців необхідно враховувати кожному вчителеві, якщо він хоче працювати відповідно до нової філософії освіти, що розглядає учня як суб'єкта процесу навчання.

3. Мотиваційний компонент у технологіях навчання

Традиційне навчання налаштування учнів на сприймання нового матеріалу, розвиток пізнавального інтересу, молодші школярі - навчання з елементами зовнішньої цікавості, далі - у більшості випадків: вузькі інтереси (настанова) з орієнтацією на бальну оцінку, поступова втрата мотиваційним компонентом своєї значущості.

Особистісне зорієнтоване та розвивальне як різновид особистісне зорієнтованого, спрямований на активізацію дієво-практичної сфери учнів (сфера інтелектуального розвитку, зона найближчого розвитку): налаштування суб'єкта навчання на ефективний процес пізнання, на особисту зацікавленість, усвідомлення, що й навіщо він зараз робитиме. Без виникнення цих мотивів учіння, без позитивної мотивації навчальної діяльності не може бути ефективного пізнання.

З цією метою можуть широко використовуватися прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають в учнів здивування, інтерес до змісту знань, процесу їх отримання, підкреслюють парадоксальність явищ і подій. Це може бути і коротка розповідь вчителя, і бесіда, і демонстрування наочності, й нескладний інтерактивний прийом («мозковий штурм», «мікрофон», «криголам» тощо). Мотивація тут чітко пов'язана з темою уроку, психологічно готує учнів до її сприйняття, налаштовує їх на розв'язання нових проблем. Як правило, матеріал, що пропонується учням для обговорення під час мотивації, обов'язково підсумовується і стає «місточком» для представлення теми уроку. Цей структурний компонент повинен займати не більше ніж п'ять відсотків часу заняття.

Проблемно-діалогічне навчання: мотивація постановки навчальної проблеми. Існують три основних методи постановки навчальної проблеми: спонукальний від проблемної ситуації: діалог, що підводить до теми, повідомлення теми з мотиваційним прийомом.

Спонукальний від проблемної ситуації (діалог) є одним із найскладніших для вчителя, оскільки потребує через чітку мотивацію послідовного здійснення чотирьох дій:

- створення проблемної ситуації;

- спонукання до усвідомлення протиріччя проблемної ситуації;

- спонукання до формування навчальної проблеми;

- прийняття запропонованих учнями формулювань навчальної проблеми.

Діалог, що підводить до теми, не потребує створення проблемної ситуації. Це система (логічний «ланцюжок») посильних для учня питань і завдань, які крок за кроком (поступово) підводять клас до формулювання теми уроку на основі чіткого усвідомлення мотивів дій.

Повідомлення теми з мотиваційним прийомом - один із найпростіших методів постановки навчальної проблеми.

Він полягає у тому, що вчитель сам повідомляє тему уроку, але перед цим викликає інтерес класу застосуванням одного з двох мотиваційних прийомів.

Перший прийом - «яскрава пляма» - повідомлення класу матеріалу, що викликає інтригу, пов'язаного з темою уроку, що захоплює увагу дітей. Як «яскрава пляма» можуть бути використані казки і легенди, фрагменти з художньої літератури, випадки з історії науки, культури та повсякденного життя, жарти, демонстрації нових, незрозумілих ще явищ, за допомогою експерименту або наочності.

Другий прийом - «актуальність» - полягає в усвідомленні важливості запропонованої теми для самих учнів.

Наприклад.

Учитель. Сьогодні ми починаємо нову тему, а яку саме - ви легко здогадаєтеся, тому що з цим терміном ми бачимо практично на кожному кроці. Ви приходите у магазин, бачите на ціннику: І... борошна коштує 4 гривні. Один чого? Чого? Так, кілограм. Берете до рук пачку цукру, на якій написано 1...? Так, кілограм. А де ви ще мали справу з цим терміном, як часто він вам зустрічається? Наведіть приклади.

Як бачите, термін «кілограм» широко увійшов у повсякденне життя. Це і є тема нашого уроку.

Схожість трьох зазначених методів постановки навчальної проблеми полягає у тому, що всі вони забезпечують адекватну мотивацію учнів до вивчення нового матеріалу. Різниця - у характері навчальної діяльності учнів та у розвивальному ефекті.

Проблемно-пошукові ситуації на уроках як мотиваційний компонент.

Проблемне навчання ґрунтується на системі проблемних ситуацій. У 1-4 класах це постановка перед учнями певного пізнавального завдання, що містить у собі суперечність, викликає дискусію, спонукає до роздумів, пошуків і висновків.

Мета створення проблемної ситуації: свідомо засвоювати програмовий матеріал та розвивати розумові здібності. Серед критеріїв проблемної ситуації, що забезпечують активізацію пізнавальної діяльності, виокремлюють такі:

- орієнтування під час розв'язування проблемної ситуації на максимальну самостійність учнів, їхню власну пізнавальну і дослідницьку діяльність;

- значущість розв'язання проблемної ситуації для учня;

- динамічність проблемної ситуації.

Аналіз діяльності школярів дає вчителеві можливість здійснювати індивідуальний підхід до тих, хто відчуває труднощі у процесі пошуку. У такому випадку, як правило, відбувається процес автоматичного перетворення загальної мотивації навчальної діяльності на індивідуально-особистісну.



4. Пізнавальна мотивація як засіб формування особистості у процесі гри

Коли обсяг інформації постійно зростає, зміст навчального матеріалу, що має засвоїти дитина, розширюється, то в учителя виникає потреба розкривати приховані резерви її активності, формувати самостійність у пізнанні навколишнього світу, використовувати найоптимальніші методи і прийоми для якісного засвоєння знань, умінь і навичок у різних видах діяльності. Навчання й виховання маленького школяра неможливо уявити без упровадження у структуру уроку гри та ігрових технологій, що використовуються з навчально-пізнавальною, розвивальною та розважальною метою.

Це один із найефективніших методів навчання, що максимально активізує інтелектуально-практичні й творчі можливості індивіда.

Гра, а точніше вміння грати умовні ролі в умовних ситуаціях з умовними предметами та умовними конструкціями, стимулює розвиток уяви й уявлення, уваги й уважності, творчого мислення, сприяє опануванню абстракцій і узагальнень.

Найбільш значущим знаряддям активізації навчально-пізнавальної діяльності є саме інтелектуальна гра, в якій динамічно поєднуються дидактична, розвивальна та пізнавальна мета.

Суттєві компоненти інтелектуальних ігор:

- збір потрібної інформації;

- пошук невідомого елемента або алгоритму досягнення мети;

- прийняття рішення: логічний вибір однієї позиції з низки можливих;

- подолання перешкод на шляху до встановленої чи обраної мети.

Головний позитивний чинник гри - спроможність стимулювати пізнавальну активність і викликати потребу вчитися, довідуватися, досліджувати через чітко сформульовані у мету та усвідомлену кожним учнем мотивацію.

Проведення інтелектуальних ігор не вимагає наявності громіздких і складних реквізитів, буває достатньо аркуша паперу й олівця.

Існує кілька видів інтелектуальних ігор:

- ігри з олівцем та усні ігри;

- ребуси;

- кросворди, сканворди, чайнворди;

- ігри на шаховій дошці;

- головоломки;

- конкурси знавців-ерудитів тощо.

Використання таких ігор у процесі безперервної освіти (самостійної чи організованої) відкриває необмежені перспективи для повної самореалізації в численних напрямках життєдіяльності.

Якщо зіставити досягнення у розумовому розвитку, що пов'язані з грою, і набуті дитиною знання і навички, що необхідні для навчання у першому і наступних класах, то можна зробити однозначний висновок: переважають перші, оскільки вони мають пріоритетне значення для подальшого розвитку особистості як свідоміше та міцніше засвоєні.

У грі дитина пізнає світ, розвивається її мислення, відчуття, воля, формуються взаємини з однолітками, відбувається становлення самооцінки і самосвідомості. Навчальний матеріал, поданий в ігровій формі, викликає в учня емоційне піднесення тільки завдяки правильній, методично грамотно обумовленій позитивній мотивації та створенню ситуацій успіху для всіх і кожного зокрема.

Уникати таких ігор - означає позбутися чи не найсуттєвішого фактора у формуванні повноцінної творчої особистості навіть за наявності адекватного емоційно-пізнавального мотиваційного компонента навчальної діяльності.

Отже, гра у різних формах виконує різні функції, але домінує мотиваційна, саме з цих позицій слід оцінювати її переваги порівняно з іншими методами.



5. Формування у дитини емоційно-позитивної мотивації до шкільного навчання в сім'ї

Загальновідомо, що саме в сім'ї формуються основні духовні орієнтири дитини, на яких у подальшому будується система її взаємин із соціальним середовищем. Цінності, що прийняті в сім'ї, визначають поведінку юної особи, ставлення її до себе та інших, сприяючи духовному зростанню або, навпаки, перешкоджаючи розвитку.

Батькам передусім необхідно знати, що інтерес до навчання може з'явитися у дитини лише тоді, коли дорослі створять відповідні умови для формування в неї прагнення пізнавати, а також почуттів обов'язку та відповідальності.

Важливе значення у формуванні в дітей позитивних мотивів до навчання мають запитання дорослих: розпитувати дитину про школу слід таким чином, щоб збуджувати в неї інтерес саме до навчальної праці, а не до оцінок та похвали, підвищений інтерес до оцінки та постійне очікування похвали при перших же невдачах можуть викликати негативне ставлення до школи, оскільки остання не змогла задовольнити амбіції дитини, що сформовані неадекватною мотивацією з боку батьків.

Як відомо, ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що ж робити у разі, коли дитина не хоче читати? Жоден учень не зможе залюбки робити те, що завдає йому неприємностей.

Саме тому невдоволення батьків, невтішні порівняння з іншими дітьми, відчуття провини часто є причинами, які викликають у дітей відразу до читання. Що робити у такому випадку, як сформувати емоційно-позитивну мотивацію до процесу читання. З цього приводу можна дати кілька порад:

- не сварити за погане читання, а навпаки, захоплюватися ним, хвалити малюка за те, що сьогодні він прочитав краще, ніж учора;

- просити дитину читати щодня не тому, що вона погано це робить, а тому, що вам дуже приємно її слухати;

- під час читання корисно зупини ти дитину, запропонувати висловити свої враження від прочитаного, що внесе у процес читання емоційно привабливий елемент діалогу, допоможе зрозуміти текст й водночас дасть їй можливість відпочити;

- якщо дитина не хоче читати, то не потрібно змушувати її робити це більше 5-6 хвилин.

Слід зазначити загальні причини зниження інтересу дітей як до процесу читання, так і до навчання взагалі:

- завищені вимоги батьків;

- неадекватне оцінювання діяльності дитини батьками;

- часті конфлікти в сім'ї з приводу навчання дитини.

Отже, обов'язковою умовою стосунків у системі «батьки - дитина» є взаємна повага і довіра.

Дорослим варто бачити в дитині самобутню особистість, а не об'єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з умотивовано правильною настановою, що є найважливішою умовою формування емоційно-позитивних мотивацій до навчання у маленького учня.



Висновки

школяр педагогічний вчитель

Молодший шкільний вік має великі резерви формування мотиваційної сфери. Це початок становлення мотивації учіння, від якого багато в чому залежить доля дитини протягом усього шкільного часу, тому саме у цьому віці головний зміст мотивації полягає у тому, щоб навчити дитину вчитися. Відповідальне формування вчителем мотиваційної сфери паралельно з розвитком емоційно-вольового компонента соціальної сфери особистості з позиції «разом із дитиною» сприяє формуванню в учня особистісного бачення світу та здатності вступати у діалог із ним, виробленню умінь самостійно приймати рішення, навичок самовиховання і саморегуляції взаємин, цілеспрямованості у діях і вчинках, тобто поступовому вихованню особистості, в подальшому успішної в соціумі.



Література

1. Ватаманюк Г. Інтелектуальна гра як засіб активізації навчально-пізнавальної діяльності старших дошкільників та молодших школярів // Початкова школа. - 2008. - №6. - С. 40-44.

2. Воронова С. Мотивація як фактор успіху навчальної діяльності молодших школярів // Початкова школа. - 2007. -. №3. - С. 5-7.

3. Ібряшкіна Н. Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до шкільного навчання // Початкова освіта. - 2007. - №42. - С. 7.

4. Кириленко В. Формування та корекція мотивації учіння молодших школярів // Початкова школа. - 2007. - №12. - С. 50-54, 2008. - №1. - С. 56-59.

5. Малихіна О. Особливості мотивації учіння дітей молодшого шкільного віку // Початкова школа. - 2002. - №7. - С. 51-74.

6. Медведюк О. Проблемно-пошукові ситуації на уроках як мотиваційний компонент // Початкова школа. - 2007. - №4. - С. 5-7.

7. Перспективні освітні технології: Наук. метод. посібник / За ред. Г.С. Сазоненко. - К.: Гопак, 2000. - С. 76-83, 135-140, 327-334.

8. Полєвікова О. Мотиваційні аспекти позакласної роботи з української мови // Початкова школа. - 2007. - №3. - С. 17-21.

9. Савченко О. Сучасний урок у початкових класах. - К.: Магістр-5,1977. - С. 132-138.

10. Шарко В. Сучасний урок: технологічний аспект. - К., 2006. - С. 164-167.

Размещено на Allbest.ru

...