Наука як сфера суспільної свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доповідь

на тему: «Наука як сфера суспільної свідомості»

План

наука соціальний пізнання

Вступ

1. Сутність науки як сфери суспільної свідомості

2. Цілі і функції науки

3. Структурні елементи науки, їх характеристика

Висновки

Список використаної літератури

1. Сутність науки як сфери людської свідомості

Наука - це соціально значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення й використання теоретично-систематизованих знань про дійсність.

Наука є складовою частиною духовної культури людства. Вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети оточуючого світу, людської думки та дії, а й певні форми та способи усвідомлення їх. Отже, наука виступає як:

- специфічна форма суспільної свідомості, основою якої є система знань;

- процес пізнання закономірностей об'єктивного світу;

- певний вид суспільного розподілу праці;

- процес виробництва знань і їх використання.

Метою науки є пізнання законів природи і суспільства, відповідний вплив на природу й отримання корисних суспільству результатів.

Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості людей.

Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб'єкта (учений, науковий колектив) і об'єкта науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).

Загалом галузі науки зазвичай класифікуються за двома головними напрямками:

-природничі науки вивчають природні явища,

-суспільні науки -- людську поведінку, мислення і суспільство.

За межами цієї класифікації залишилися точні або формальні науки -- математика, логіка, інформатика, що вивчають взаємозв'язки елементів уявних сконструйованих систем.

За співвідношенням із практикою виділяють:

-фундаментальні науки, які безпосередньо не орієнтовані на отримання практичної користі,

-прикладні науки, націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів.

Процес руху людської думки від незнання до знання називається пізнанням, в основі якого лежить відображення і відтворення об'єктивної дійсності в свідомості людини в процесі її суспільної, виробничої та наукової діяльності, що називається практикою.

Наукове пізнання - це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями, завданнями, методами отримання і перевірки нових знань з метою оволодіти силами природи, пізнати закони розвитку суспільства і поставити їх на службу, впливати на хід історичних подій.

Рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності.

Шлях пізнання визначається від живого споглядання до абстрактного мислення і від останнього - до практики. Це є головною функцією наукової діяльності.

Наукові знання можуть бути відносні, абсолютні та апріорні.

Відносні знання відзначаються неповнотою відповідності образу і об'єкту.

Абсолютні знання - це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютну відповідність образу і об'єкту в певний період пізнання.

Апріорні знання - ті, що не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань.

2. Цілі і функції науки

Наука в сучасних умовах виконує ряд конкретних функцій:

* пізнавальну - задоволення потреб людей у пізнанні законів природи, суспільства і мислення;

* культурно-виховну - розвиток культури, гуманізація виховання і формування інтелекту людини;

* практично-діючу - удосконалення виробництва і системи суспільних відносин.

Сукупність окремих, конкретних функцій науки формують основну її функцію - розвиток системи знань, які сприяють створенню раціональних суспільних відносин і використанню продуктивних сил в інтересах усіх членів суспільства.

Перед наукою ставляться такі завдання:

- збір і узагальнення фактів (констатація);

- пояснення зовнішніх взаємозв'язків явищ (інтерпретація);

- пояснення суті фізичних явищ, їх внутрішніх взаємозв'язків і протиріч (побудови моделей);

- прогнозування процесів і явищ;

- встановлення можливих форм і напрямів практичного використання отриманих знань.

Наука як специфічна діяльність характеризується рядом ознак:

- наявністю систематизованих знань (наукових ідей, теорій, кон-цепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, понять, фактів);

- наявністю наукової проблеми, об'єкта й предмета дослідження;

- практичною значущістю як явища (процесу), що визначається, так і знань про нього.

3. Структурні елементи науки, їх характеристика

Наука як система знань має специфічну структуру, яка включає ряд елементів: наукова ідея, гіпотеза, теорія, закон, судження, факти, парадокси, категорії тощо.

Наукова ідея - інтуїтивне пояснення явищ без проміжної аргументації, без осмислення всієї сукупності зв'язків, на основі яких робляться висновки. Вона ґрунтується на вже існуючих знаннях, але виявляє непомічені закономірності.

Наука виділяє два види ідей: конструктивні і деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики. Свою матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза - наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Гіпотеза є складовою теорії, як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає економити час, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти.

Гіпотеза (як і ідея) має ймовірний характер і проходить у своєму розвитку гри стадії:

1. накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень;

2. формування гіпотези і обґрунтування на основі припущення прийнятної теорії;

3. перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточ¬нення гіпотези.

Закон виражає певний внутрішній суттєвий зв'язок явищ, процесів і особливостей матеріальних об'єктів.

Наукові закони відображають стійкі, повторювані об'єктивні внутрішні зв'язки в природі, суспільстві і мисленні.

Закон, відкритий шляхом догадок, повинен бути логічно доведеним, і тільки тоді він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження.

В деяких випадках у рівній мірі є доведені протиріччя у визнаних твердженнях. У такому разі говорять про парадокс в науці, який у широкому розумінні - це твердження, яке різко відрізняється від загальноприйнятої думки, заперечення того, що є «безперечно правильним».

Парадокс у вузькому розумінні - це два протилежні твердження суджень, кожне з яких є переконливим доказом.

Наука ґрунтується на науковій теорії, яка є найвищою формою узагальнення і систематизації знань. Наука - це сукупність теорій.

Теорія - система узагальнених знань, пояснення тих чи інших сторін дійсності. Теорія є духовним, розумовим відображенням і відтворенням об'єктивної реальної дійсності.

До нової теорії висуваються такі вимоги:

- адекватність наукової теорії об'єкта, що описується;

- можливість замінювати експериментальні дослідження теоре-тичними;

- повнота опису певного явища дійсності;

- можливість пояснення взаємозв'язків між різними компонентами в межах даної теорії;

- внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дослідним даним.

Структуру теорії формують наукові концепції, принципи, аксіоми, положення, факти.

Наукова концепція - система поглядів, теоретичних положень, основних тверджень щодо об'єкта дослідження, які об'єднані певною ідеєю.

Факти систематизують і узагальнюють за допомогою простих абстракцій - понять, які і є важливими структурними елементами науки. Найбільш поширені поняття називають категоріями. Це найбільш загальні абстракції.

Важливе місце в науці займають принципи - вихідні положення, правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду. Принципи можуть виступати у формі постулатів - ствердження попередніх доказів деяких наукових теорій, які приймаються в ній як вихідні і стають основою для теоретичних узагальнень.

Поняття - це думка, виражена в узагальненій формі, яка визначає суттєві і необхідні ознаки предметів та явищ і взаємозв'язки.

Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позначають одним словом або використовують сукупність слів - термінів. Сукупність основних понять називають понятійним апаратом науки.

Сукупність всіх елементів науки знаходиться в тісному паралельному й (або) ієрархічному взаємозв'язку і створює чітко виражену систему об'єктивних знань про реальний світ - науку.

Размещено на Allbest.ru