Формування і розвиток навички читання в початкових класах

Аналіз фактичного змісту тексту. Композиційний аналіз, складання плану. Смисловий аналіз, «тлумачне» читання. Словесне малювання, де це можливо. Емоційно-образний розбір у поєднанні із з'ясуванням мовних засобів, лексико-стилістичний аналіз. Визначення головної думки (ідеї) вірша.

Опрацювання разом з учнями партитури для виразного читання вірша (подальше усвідомлення змісту тексту). Якщо партитура складна, то вчитель сам повідомляє її учням. За нашою методикою послідовність опрацювання партитури ( розбивки) для виразного читання має бути такою: 1) з'ясування головної думки для тексту або частин (якщо текст великий); 2) знаходження логічного центру (найголовніші слова для тексту в цілому) відповідно до головної думки; 3) розбивка речень на логічні ланки (такти), визначення логічних пауз; 4) виділення логічних наголосів для речення та частин його; 5) встановлення мелодики читання залежно від місця логічного наголосу; 6) добір інтонації читання.

Повторне читання вірша учнями одночасно з подальшою

роботою по усвідомленню тексту ( відповіді на запитання за фактичним, ідейним та емоційно-образним змістом - смисловий аналіз). Повторне читання проводимо для того, щоб діти запам'ятовували партитуру читання. Спочатку вірш читає вчитель (вголос) разом з учнями (напівголосу, пошепки), потім вчитель і кращий учень, вчитель і група учнів, кращий учень і слабкіший тощо.

Творча робота на основі тексту: читання в особах (епічний вірш),

продовження авторської думки, складання тексту за аналогією до вірша, розповідь від певної особи, від автора, подовження подій тощо.

У процесі всієї роботи над віршем за визначеною методикою учень не чує невиразно прочитаного вірша до опрацювання партитури. Важливо, щоб зразкове читання вірша в первинному читанні вчителем якнайдовше зберігалось в пам'яті учнів.

Під час опрацювання віршів доцільно практикувати колективну декламацію, якщо дозволяє форма твору. Колективна декламація сприяє більш глибокому усвідомленню тексту. Цікавий сам процес підготовки до читання. Він має освітнє значення: діти обговорюють, кому доручити і що з різних частин тексту читати і чому, як треба читати.

5. Методика опрацювання байок на уроках читання

Байка - це невеликий, найчастіше віршований твір повчального змісту.

Це алегорична розповідь повчального характеру, художній твір, який, малюючи життя тварин, птахів, риб, засуджує вчинки, що трапляються в людей. Ця умовність стає зрозумілою, коли учні прочитують мораль. Отже, у байках діють звірі, речі, рослини тощо і кожна така особа втілює якусь рису характеру. Це типові персонажі. Так, в образі Вовка втілені злість, жорстокість, хижацтво, лицемірство людей; Зайця - хвалькуватість, страх; Осла - впертість, тупість; Сороки - марнослів'я, брехливість тощо. Цінність образів байки - в їх широкому узагальнюючому значенні, у можливості використання у найрізноманітніших ситуаціях. Вони через те і зберігають своє викривальне значення, що поряд із конкретно-історичними рисами, притаманними їм, володіють алегоричною узагальненістю, розкривають риси, характерні для людей різного часу і епохи.

Байка складається з двох частин:

1) зображення подій чи розповіді про них;

2) повчання (мораль), яке містить у собі поради, головну думку твору.

В початкових класах вивчаються переважно байки віршованого характеру.

У роботі над байкою дотримуємось певних вимог. Говорити про алегоричність байки не варто. Не треба взагалі вживати цей термін. Повести розмову про цю істотну рису байки доцільно по завершенні аналізу описаних у ній подій. Щоб полегшити розкриття алегорії, треба вдатись до аналогій із життя.

Перед роботою над байкою вчитель розповідає про птахів або тварин, згадують, які повадки в них. Мета таких бесід - відповідно настроїти дітей на сприймання тексту. Умовність байки стає зрозумілою, коли учні перечитують мораль.

Робота над байкою включає такі компоненти:

1) сприйняття конкретного змісту;

2) усвідомлення композиції;

3) з'ясування характерних рис дійових осіб, мотивів їх поведінки;

4) визначення головної думки байки;

5) розкриття алегорії;

6) аналіз моралі.

Якщо брати до уваги таку послідовність роботи, то урок, на якому вивчають байку, включатиме такі компоненти:

1. Підготовча робота.

Розповідь учителя про автора.

Вікторина за матеріалами байок.

Бесіди про тварин - дійові особи.

Словникова робота ( пояснюємо 1-2 слова).

2. Читання байки вчителем (за опрацьованою партитурою) або

прослуховування запису з фонохрестоматії, перегляд діафільму.

3. Бесіда емоційно-оціночного плану. (- Що особливо вас

вразило? - Як ви ставитесь до описаних подій?).

4. Аналіз конкретного ( фактичного) змісту байки.

Усвідомлення композиції байки, опрацювання плану (вчитель дає або складають разом).

Розбір частин тексту (різні форми читання, смисловий, «тлумачний» аналізи). Словникова робота.

З'ясування мотивів поведінки дійових осіб, їх характерних рис (вибіркове читання, словесне і графічне малювання, відповіді на запитання).

Робота за картинкою.

Визначення головної думки байки.

Розкриття алегорії (відшуковування аналогій із життя).

Аналіз моралі.

Складання партитури виразного читання разом з учнями

(або вчитель дає свою). Виразне читання байки.

Читання за ролями.

Висновки.

6. Специфіка опрацювання нарисів, науково-популярних статей

Науково-пізнавальний матеріал, який міститься у читанках різноманітних за своїм змістом. Він дає знання учням про природу, працю, суспільне життя людей тощо, знайомить їх з певними історичними, суспільними і природничими поняттями та термінами, сприяє виробленню в них життєвих практичних навичок, певного відношення до предметів, явищ, подій, людей; сприяє трудовому вихованню. Тому читання такого матеріалу вимагає не меншої підготовки, ніж будь-який художній твір. За своєю будовою і стильовими особливостями науково-пізнавальний матеріал, вміщений у читанках, не однорідний. Він складається з нарисів і науково-пізнавальних статей.

Нарис - це оповідний художньо-публіцистичний твір, у якому зображуються дійсні життєві факти, події, конкретні люди. Твори даного жанру розширюють пізнання учнів, оскільки їхня тематика різноманітна: про цікаве і незвичайне у світі природи, про Україну, її столицю, про рідний край, про людей праці та їхнє ставлення до природи. Разом з цим вони носять великий виховний потенціал: розвивають в учнів почуття любові до рідної України, поваги до людей праці; бажання трудитися, зробити добре і корисне діло, сумлінно виконувати свої обов'язки.

У роботі над нарисами необхідно враховувати своєрідність викладу: насиченість тексту фактичними даними потребує ширших пояснень, знаходження аналогій, відомих дітям з їх досвіду. Також потрібно правильно обрати форму підготовки дітей до сприйняття тексту. В одних випадках достатньо лише підвести учнів до слухання матеріалу, зацікавивши їх, а в інших - необхідно роз'яснити, про що йдеться у творі, коли і де відбуваються події, яке значення вони мали і чому про них не слід забувати. Візьмемо для прикладу, текст «Тарас Шевченко». Без роз'яснення того, в яку епоху жив Великий Кобзар, діти не збагнуть, що таке панщина. Корисно також ознайомити дітей з книгами і картинами поета.

Позитивні результати читання нарисів залежать також і від того, як організовано їх аналіз, як ведеться розбір і усвідомлення частин тексту. Як правило, кожен текст містить нові для дітей дані. Вони втілюються в невідомі школярам слова, терміни і вирази. Тому особливу увагу слід звернути на пояснення нових, незрозумілих слів. Наприклад, в тексті «Леонардо да Вінчі» слід пояснити такі слова: геній, талант, оратор, фізіолог, нотаріус, скульптор, самобутній, лицемір, шахрай.

Перевіркою результативності роботи над нарисом має стати узагальнююча бесіда. Вона проводиться після розбору частин. В її основу кладуться запитання, які передбачають повторення матеріалу, розповідь про те нове, що учням стало відоме сьогодні.

Загалом, нариси своєю мовою і обсягом близькі до оповідання. Їм властива до певної міри образність, емоційність. Відрізняються від оповідань в основному способом типізації явищ описаної дійсності: відтворюють не художній, а дійсний факт. Тому підготовку нарису до читання проводять за тим же принципом, що й оповідання.

Науково-пізнавальна стаття - це пізнавальний твір, у якому доступно розповідається про досягнення науки, техніки, культури. Читання науково-пізнавальної статті збагачує память дітей науковими знаннями, узагальнює їхні відомості про явища природи, суспільства, виховує допитливість.

На відміну від художніх, науково-популярні твори повідомляють інформацію не через художні образи, а розкривають та зясовують певні уявлення, поняття, факти. Тому ділові статті треба не просто читати, а вивчати. Під час їх читання використовується наочність.

Жанровою особливістю науково-пізнавальної статті є використання наукової і спеціальної термінології. Однак у ній нерідко дається і образне уявлення про предмети, використовуються образні засоби мови. У такому випадку науково-пізнавальна стаття наближається до художнього твору. Вона відкриває учням історію і сучасний навколишній світ - у цьому її пізнавальне значення, а також містить великий виховний потенціал.

У читанках вміщені науково-пізнавальні статті з елементами відомостей історичного, природничого характеру. Перед читанням статті вчитель вводить учнів в коло тих понять що становлять її. зміст. Насиченість тексту фактичними даними потребує ґрунтовних пояснень, знаходження аналогій, встановлення причинно-наслідкових зв'язків.

Читання й розбір статті, як правило, проводиться за частинами, щоб охопити читанням більшу кількість учнів, щоб вони добре усвідомили зміст та структуру.

Під час первинного читання більше уваги приділяється усвідомленню окремих виразів слів, зясуванню окремих фактів.

Одночасно з розбором тексту зясовуються слова і вирази, які не були пояснені у вступній бесіді. Перевіряється й поглиблюється розуміння учнями наукових термінів.

Для поглиблення, конкретизації і точного засвоєння змісту статті треба використовувати ілюстрації, вміщені у читанці; різноманітні таблиці, експонати, підготовлені до даного уроку (їх пояснюють учні, а учитель лише уточнює, поглиблює наявні знання).

Після розбору окремих частин статті варто підібрати до них окремі заголовки, скласти план статті.

Особливу увагу звертаємо на терміни, які перечитуємо, повторюємо.

Перевіркою результативності роботи над статтею має стати узагальнююча бесіда.

7. Особливості читання та розповідання легенд

Окрему жанрову групу оповідальної творчості українського народу становлять легенди - твір-переказ про події, факти, людей, оповитий казковістю, фантастикою. Умовно їх поділяють на:

міфологічні легенди,

легенди апокрифічного змісту

історичні легенди.

У початкових класах вивчають міфологічні та історичні легенди. До міфологічних відносять короткі фантастичні оповідання про чудодійні перетворення людей у звірів, птахів, рослин; оповідання про домовиків, русалок, вовкулак тощо. Історичні - це легенди про події минулого, побудовані на реальних фактах.

За жанром легенди нагадують казки, проте мають свою специфіку:

1) їх зміст передає героїчні вчинки людей, їхні подвиги, пояснює походження тих чи інших предметів, явищ, тобто ознайомлює з конкретними подіями, реальними фактами історії;

2) водночас зображена реальність подається у незвичайній (казковій) манері розповіді, наповненій фантазією, вигадкою - її мета зацікавити слухачів.

Тому читання легенди вимагає аналізу фактичного змісту, розкриття ідейного спрямування, а також - глибокого осмислення творчої манери розповіді, яка характеризує цей жанр, його емоційність. Кожний вчинок, дія героя, кожне слово - все, що вказує на особливості його характеру, має відбитися у відповідних інтонаціях читання, різних тональностях.

Початок легенди варто читати як у казці, щоб заінтригувати дітей. Найважливіше у змісті треба виділити: читати його повільніше, робити паузи, щоб зосередити на ньому увагу слухачів. Окремі моменти опису іноді треба домалювати інтонацією.

Закінчення легенди має певну мету: узагальнити сказане, зробити висновки. Тому перед кінцем слід робити довгу паузу, а головні слова в ньому інтонаційно підкреслити. У кінці має бути довга пауза, щоб діти змогли ще раз осмислити почуте (прочитане).

Серед різноманітних цікавих засобів опрацювання легенди - виразне читання і переказ. На уроці легенду можна читати в особах. Так діти зможуть глибше пізнати характер героя. Цікавим для дітей буде інсценізування легенди.

Це можна зробити як на уроці, так і в позаурочний час. Діти зможуть не тільки тонко відчути зміст, ідею легенди, а й попробувати себе в ролі актора, розвинути творчі здібності, самоутвердитись. Літературні ігри, тести, вікторини, різноманітні творчі завдання сприяють кращому запамятовуванню текстів. Якщо діти знають достатню кількість легенд, їм пропонують літературну вікторину, відгадування різноманітних ребусів, кросвордів.

Доцільною на уроці по опрацюванню легенди є робота зі словником (тлумачним, орфографічним тощо). Це може бути й учнівський словник, до якого записують незнайомі дітям слова. Їх значення пояснює на уроці вчитель, краще, якщо учні мають можливість їх тлумачити самостійно.

Цікавим і корисним є проведення творчих підсумкових робіт. Наприклад, запропонувати дітям створити власну легенду, за аналогією тощо.

Отже, засобами опрацювання легенди можуть бути:

виразне читання;

переказ;

вибіркове читання;

робота з довідковою літературою;

виписування, тлумачення невідомих слів, складання словника;

інсценізація, драматизація;

ігри, тести, вікторини, ребуси, кросворди тощо.

8. Особливості читання та розповідання малих літературних і фольклорних жанрів: приказок, прислів'їв, загадок, скоромовок

Методика початкового навчання не передбачає окремих уроків для опрацювання малих фольклорних жанрів, таких як загадки, прислів'я, скоромовки. Вони вводяться в тканину уроку як супровідний матеріал, хоч і важливий, необхідний для роботи з молодшими школярами.

Загадки, прислів'я, скоромовки урізноманітнюють прийоми навчальної роботи. Вони вносять до навчального процесу елементи гри, що психологічно виправдано в навчанні дітей 6-10 років. їх слід використовувати як дидактичний матеріал при вдосконаленні техніки читання, виробленні літературної вимови. Нарешті, вони становлять суттєвий елемент розвитку мовлення і мислення.

Ще в дошкільному віці діти ознайомлюються із загадками і скоромовками. Тому зайве витрачати час на тлумачення їх семантики. Інша річ -- прислів'я. Його визначення у загальних рисах треба дати, наголошуючи на тому, що прислів'я -- це короткі образні влучні народні вислови повчального характеру, часто римовані. Наприклад: «Друзі пізнаються в біді», «Під лежачий камінь вода не тече».

Скоромовки, як зазначалося, вводяться як елемент вироблення орфоепічних норм, як засіб розвитку дихання, під якого залежить виразність читання і декламування. Враховуючи позитивну роль скоромовок у навчанні молодших школярів, слід розширювати застосування їх у навчальному процесі, не обмежуючись лише тими зразками скоромовок, що представлені у читанках.

Для першокласників читання загадок і прислів'їв -- не тільки засіб розвитку образного мислення, а й предмет дидактичних вправ. Так, у роботі з шестилітками загадку «Що за диво прилетіло -- поле зразу почорніло? Не живий, і помагаю, замість тисячі лопат я копати землю рад» можна використати для вироблення навички «читати» розділові знаки. Як дидактичну вправу на вироблення правильної вимови звука [дж] доцільно застосувати прислів'я «Раді люди літу, а бджола -- цвіту».

Над загадками і прислів'ями корисно працювати як їм уроках пояснення нового матеріалу, так і на уроках; узагальнення опрацьованого. Помилково вважати, що кільки загадки і прислів'я у читанках розміщені після текстів художніх творів і нарисів, то й залучати їх до аналізу слід по завершенні роботи над ними. Зміст і форми прислів'їв різноманітні, а тому дають змогу звертатися до них на уроках опрацювання різних жанрів.

Важливо проводити роботу так, щоб переконати і навчити учнів вводити прислів'я до свого мовлення. Обґрунтування: прислів'я пожвавлюють виклад, роблять мовлення образним.

Щоб прислів'я стали надбанням учнівського мовлення, треба постійно заохочувати дітей до заучування їх напам'ять, час від часу згадувати про них, відновлювати в пам'яті і спонукати до введення в усне мовлення.

9. Уроки узагальнення знань. завдання уроків узагальнення знань. підготовка та проведення узагальнюючого уроку

Матеріал у читанках 2-4 класів розподілений за тематичним принципом, до певної теми внесені художні твори та науково-пізнавальні статті. Вивчення матеріалу з певної теми вимагає систематизації, узагальнення знань, набутих дітьми протягом багатьох уроків. Щоб підсумувати, узагальнити, закріпити набуті знання, проводяться узагальнюючі уроки після вивчення тієї чи іншої теми.

Завдання узагальнюючих уроків:

а) відновити в пам'яті учнів опрацьоване, тобто повторити і закріпити вивчене;

б) навчити їх знаходити асоціативні (тобто коли одні уявлення, почуття викликають інші) зв'язки у тематиці, змісті прочитаних творів, інакше кажучи, розкрити учням прийом узагальнення;

в) залучаючи широкий матеріал, сприяти розвиткові логічного мислення: порівняння спільних рис героїв, встановлення причинових зв'язків в описуваних явищах;

г) добором нового матеріалу до теми розвивати пізнавальну діяльність дітей.

Як і кожен урок рідної мови в початкових класах, узагальнюючі уроки покликані сприяти розвитку мовлення, мислення, пізнавальної діяльності молодших школярів. Для цього є всі необхідні умови: визначена конкретна тема, учні залучаються до діалогічного і монологічного мовлення, аналіз значного матеріалу потребує від учнів самостійних суджень і втілення їх у відповідний мовний матеріал.

До узагальнюючих уроків ставляться певні педагогічні вимоги:

1) Потрібно чітко визначити мету уроку. Наприклад, до теми ”Похвала книгам” можна побудувати так: перевірити засвоєння знань учнями з розділу: «Похвала книгам!»; розвивати у дітей бажання читати книги, бути культурними, начитаними людьми; виховувати у дітей культуру спілкування.

2) Матеріал, що закріплюється, узагальнюється необхідно пов'язувати з безпосередніми спостереженнями учнів, з їхнім життєвим досвідом;

3) Потрібно не тільки повторити матеріал, а й розширити, поглибити знання учнів;

4) Потрібно застосовувати нові прийоми і види роботи, викликати інтерес до роботи, внести щось нове у зміст уроку;

5) Велике значення має цілеспрямоване і вміле використання ілюстративного матеріалу: картин, портретів, плакатів, малюнків, гербаріїв, виробів з пластиліну, а також кодоскопа, аудіо та відеозаписів та ін.

6) Для успішного проведення узагальнюючих уроків потрібно чергувати й урізноманітнювати види роботи: бесіду, розповідь учителя, різні види читання, переказу, творчі роботи, бесіди за картинами, перегляд відеофільмів, прослуховування музики тощо.

Підготовка узагальнюючого уроку

До узагальнюючого уроку вчитель готується заздалегідь: визначає мету і зміст уроку, накреслює план його проведення, продумує систему застосування наочності, визначає обсяг і характер завдань, які він дасть учням.

Ще розпочинаючи вивчення розділу, вчитель інформує учнів про те, що по завершенні теми буде проведено узагальнюючий урок. Тема узагальнюючого уроку може збігатися з назвою розділу, який діти починають вивчати, наприклад, „Похвала книгам”. На одному з перших уроків з відповідної теми вчитель дає дітям завдання: прочитати додаткову літературу, дібрати ілюстрації, підготувати малюнки, вироби з пластиліну, вивчити напам'ять вірші, уривки з творів, прислів'я, загадки. Певна річ, що кількість і спрямування цих завдань диктуються темою узагальнюючого уроку. Доцільно давати учням диференційовані завдання: для всього класу, для групи учнів й індивідуальні.

У процесі роботи над розділом здійснюються екскурсії, ведуться спостереження за певними об'єктами, складаються словнички. Увесь зібраний такими способами матеріал неодмінно слід ввести в тканину узагальнюючого уроку.

Щоб узагальнюючий урок став уроком узагальнення, необхідно на ньому виставити все, що діти виготовили протягом усього часу роботи над розділом: класну кімнату варто оформити відповідно: повісити плакати із цитатами з творів або з прислів'ями, приказками, виставити гербарії, колекції, малюнки дітей чи їх вироби, картини. Це має велике виховне значення і спонукає дітей до спогадів.

Учитель має так організувати підготовку до уроку, щоб учні з цікавістю працювали і чекали його з нетерпінням.

Проведення узагальнюючого уроку

Узагальнюючий урок відрізняється від традиційного уроку читання. Основна частина такого уроку -- повторення й узагальнення опрацьованого.

Будувати урок можна по-різному, але не треба допускати шаблону в його проведенні, не можна перетворювати його на урок-опитування чи урок-вправа у повторному читанні. Добір прийомів і видів роботи залежатиме від теми та матеріалу, який береться на урок.

Найчастіше урок починається з бесіди, за допомогою запитань узагальнюється вивчений раніше матеріал, додаються нові відомості вчителем і учнями. Відтворені відомості у ході бесіди підкріплюються зачитуванням уривків з книг чи з додатково прочитаних творів, статей, газет, журналів. На цю ж тему учні складають загадки, пригадують прислів'я, приказки. Учні знаходять відповіді на поставлене вчителем питання чи на певну тему з опрацьованих текстів. Проводиться робота з дидактичним матеріалом: підбираються малюнки, ілюстрації; складаються розповіді про героїв твору.

На узагальнюючому уроці учні розповідають про свої виготовлені ілюстрації (малюнки, макети, вироби з пластиліну), повідомляють, що вони прочитали з цієї теми, що спостерігали. Це своєрідні звіти учнів про свою підготовку до уроку.

Важливе значення має матеріал, самостійно підібраний учнями з прочитаних книг. Він включається в бесіду, перекази, вікторини.

На узагальнюючих уроках доцільно використовувати аудіо записи, перегляд фільмів, інсценізації казок чи байок, щоб створити у дітей образне уявлення про певні явища.

Хід основної частини уроків може і повинен бути різноманітним у кожному випадку їх проведення. Слід прагнути до того, щоб такий урок відкривав дітям щось нове, заохочував їх до читання книжок.

Методика рекомендує кілька видів роботи на узагальнюючих уроках, які ефективно застосовуються у сучасній школі:

1. Повторювально-узагальнюючі бесіди. У ході таких бесід діти перелічують твори, присвячені тим чи іншим подіям чи відповідають певній темі, читають уривки з творів для підтвердження характеристик героїв тощо. На кожному уроці бесіда має закінчитися узагальненням, оцінкою прочитаного.

2. Переказування. Відповідно до теми уроку застосовуються різного типу перекази: вибіркові, детальні, стислі, творчі, які обов'язково слід завершити узагальненням, формулюванням ідеї розглядуваної теми.

3. Різні види читання за книгою і напам'ять. При цьому уривки повинні добиратися цілеспрямовано; на основі їх виводиться головна думка теми узагальнюючого уроку.

4. Вікторини. Запитання «З якого твору уривок?» відкриває можливості для зіставлень і порівнянь, для знаходження причинових зв'язків між описуваними епізодами.

5. Розповіді учнів про виготовлені ними речі, про те, що намальовано на картинах-репродукціях, ілюстраціях у книгах. В усіх випадках учитель підводить підсумки уроку.

ЛЕКЦІЯ № 3. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ МЕТОДИКИ ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ. ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКОЇ САМОСТІЙНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ. (2 год.)

читання позакласний навичка молодший

1. Позакласне читання - складова курсу «Читання». Мета і завдання позакласного читання

Позакласне читання - складова частина навчального предмета читання й розвитку мовлення.

Його мета - забезпечити педагогічне керівництво самостійним читанням учнів.

Позакласне читання учнів покликане формувати основи читацької самостійності:

а) орієнтуватись у книжковому світі, добирати для читання високо художні твори відповідно до літературних уподобань, інтересів;

б) повноцінно сприймати твір, грамотно працювати з його текстом (правильно, швидко, виразно, свідомо читати);

в) осмислювати й відтворювати зміст прочитаних творів, висловлювати своє ставлення до прочитаного, тобто формувати здатність самостійно засвоювати з прочитаного те найкраще і найцінніше, що виробило людство впродовж століть.

Цілі уроку позакласного читання:

Розширити, поглибити знання, здобуті під час класного читання;

Познайомити молодших школярів з широким колом доступної для них літератури;

Розвивати за допомогою читання бажання й уміння вчитися, інтереси і нахили.

Навички роботи з текстом, набуті на уроках класного читання, використовуються далі на уроках позакласного читання:

виділяти головну думку,

характеризувати героїв твору,

виявляти ставлення до зображуваних подій, вчинків героїв,

зіставляти прочитане з життям.

Завдання позакласного читання:

ознайомити учнів початкової школи з дитячою літературою,

що входить у коло читання молодших школярів, у всій її різноманітності;

формувати в них інтерес до книги, до самостійного читання;

розвивати уміння повноцінно сприймати літературні твори,

навчати осмислювати й відтворювати зміст, висловлювати своє ставлення до прочитаного;

формувати елементарні морально-естетичні уявлення.

Форми керівництва позакласним читанням різноманітні. Це - уроки позакласного читання, індивідуальна робота з окремими учнями або групами учнів, масова позакласна робота учнів у зв'язку з читанням (підготовка ранків, вікторин, конкурсів на краще читання творів, інсценізацій книжок, книжкових виставок); пропаганда читання у сім'ях учнів.

Урок позакласного читання - як основна форма керівництва самостійним дитячим читанням виділяється з числа навчальних годин, відведених на читання, включається в розклад, обліковується в класному журналі.

Між уроками позакласного читання учитель щотижня здійснює контроль та надає допомогу учням у самостійному читанні через ведення читацьких щоденників, індивідуальних бесід тощо.

2. Поняття про самостійне і несамостійне дитяче читання. читацька самостійність як якість особистості. формування читацької самостійності молодших школярів

Розрізняють самостійне і несамостійне учнівське читання.

Самостійне дитяче читання - це індивідуальне мовчазне спілкування дитини з колом доступних книжок чи обраною для читання книгою без допомоги вчителя або іншого кваліфікованого читача.

На першому і другому році навчання, тобто на підготовчому і початковому етапах, поки учень ще не володіє книгою як інструментом, як знаряддям читання, він читає новий твір з допомогою вчителя. Ця допомога полягає не тільки в тому, що вчитель прочитує або слідкує за правильністю читання, а і в тому, що він забезпечує сприймання тексту, націлює дитину на слухання і читання твору. Це -- несамостійне читання. Але ж відомо, що на уроках класного читання другокласники відповідно до програми освоюють мовчазне читання і набувають належної техніки читання. Вироблення ж навички мовчазного читання під кінець другого року створює підґрунтя для переходу дітей до самостійного читання. Разом з цим за ці два роки учні здобувають певні читацькі знання й уміння. Вони навчаються пов'язувати книгу з автором і певною темою. З різних тем вони обізнані із творами про природу, Батьківщину, події, про чарівні пригоди та ін. Другокласник може назвати три книжки на будь-яку з тем. Але найголовніше -- він знає, що книжку читають і розглядають. Знання елементів книги дозволяє йому назвати книгу, розказати про неї. Одне слово, другокласник володіє належним читацьким и їм знань і умінь.

Досвід роботи школи свідчить, що учень 3 класу підготовлений до виконання нових завдань, зокрема до освоєння процесу самостійного читання. Воно включає: самостійний вибір книги і самостійне читання в позаурочний час за орієнтирами, які дає вчитель (називає тематику, автора, жанри).

3. Етапи навчання учнів-читачів. особливості кожного етапу. типи основних структур занять і уроків, методика їх проведення

Формування читацької самостійності учнів здійснюється на уроках позакласного читання за такими етапами:

підготовчий (1 клас, І півріччя);

початковий (1 клас, ІІ півріччя);

основний (2, 3, 4 класи).

4. Організація позакласного читання на підготовчому етапі

На цьому етапі навчання самостійному читанню окремі уроки позакласного читання не виділяються. На одному з уроків навчання грамоти (щотижня) відводиться 15-20 хв для проведення заходів, що стосуються позакласного читання.

Структура уроку позакласного читання на підготовчому етапі:

1. Бесіда, що передує читанню вчителя і готує дітей до сприймання твору (2-3хв).

2. Виразне читання й перечитування вчителем твору (3-7 хв).

3. Колективне відтворення прослуханого, роздуми над прочитаним (4-5хв).

4. Перегляд книги для відшуковування певного твору (4-5хв).

5. Рекомендації щодо самостійної роботи з книгою вдома, у класі, в позаурочний час (2-3хв).

Методичні рекомендації:

До 1-го етапу уроку. Спрямування бесіди на формування бібліотечно-бібліографічних понять; налаштовування на сприймання книги.

На 2-ому етапі уроку важливим є зразкове, виразне читання вчителя, яке потребує від нього серйозної підготовки.

Особливістю 3-го етапу уроку є те, що використовуються лише активні, творчо-пошукові методи опрацювання: інсценізація, літературні ігри, хорова декламація, заучування напам'ять рядків віршів, діалогів, відгадування загадок, вільні висловлювання щодо прочитаного, словесне і графічне малювання та ін.

На 4-ому етапі уроку учні під керівництвом учителя звертають увагу на назву книги, ілюстрації; складають речення з опорою на ілюстрації, зіставляють зміст малюнків із текстом.

На 5-му етапі зосереджуємося на класній виставці книг, рекомендуємо їх вибір.

5. Організація позакласного читання на початковому етапі

На цьому етапі для позакласного читання відводяться окремі уроки. Учні повинні мати уявлення про книжкову виставку, книжковий плакат; знати назви дитячих книжок, творів, з якими неодноразово зустрічалися впродовж року, заголовок книги, прізвище автора, основні правила користування книгою, бібліотечним фондом; вміти розрізняти прочитаний твір за жанровими ознаками, пізнавати сюжет знайомої книжки за ілюстрацією; правильно називати декілька книжок, які найбільше сподобалися; оцінювати за допомогою вчителя вчинок героя, спираючись на текст і власний досвід, самостійно прочитувати запропонований учителем твір (на кінець навчального року).

Структура уроку позакласного читання на початковому етапі:

1. Робота з книжковою виставкою (до 5-и хв).

2. Читання учителем художнього твору вголос (7 хв).

3. Бесіда-роздуми над прочитаним (5 хв).

4. Самостійне знайомство з новою книгою (5 хв).

5. Читання учнями названого вчителем твору мовчки (5 хв).

6. Виявлення й оцінка якості самостійного читання-розгляду книги (7-10 хв).

7. Рекомендації до позаурочної роботи з книгою (1-2 хв).

Методичні рекомендації:

На 1-му етапі уроку вирішуються завдання на орієнтування в книгах: визначення змісту книги за зовнішніми прикметами; визначення теми за заголовками; розпізнавання одного й того ж твору в різних виданнях; формування вміння з багатьох книг вибрати одну на певну тему.

Особливістю 2-го етапу є те, що учитель читає твір із книги, яка є серед інших на книжковій виставці і на сприймання якої діти вже зорієнтувались методом розгляду-читання на першому етапі.

4-ий та 5-ий етапи проходять як органічне ціле. Завдання вчителя - будувати роботу так, щоб учні самостійно налаштовувались на читання нової книги, не відволікались під час читання, вдумувались у її зміст.

Метою 6-го етапу є перевірка готовності учнів до самостійного читання вголос.

До 7-ого етапу. Недоцільно давати дітям списки рекомендованої літератури на канікули, а тим більше змушувати їх до самостійного читання книг. Проте дорослим варто потурбуватися, щоб на канікулах у дитини були цікаві книги.

6. Організація позакласного читання на основному етапі

У 2-ому (3-ому) класі вчитель основну увагу зосереджує на формуванні в учнів уміння добирати книжки для самостійного читання відповідно до можливостей. Важливою умовою в цій роботі є систематична, керована учителем, власна діяльність школярів з книгою і серед книг на уроках, в позаурочний час.

Основні вимоги до знань і вмінь учнів: учні повинні мати уявлення про науково-художню та довідкову літературу, про жанрове і тематичне багатство бібліотечних фондів; знати принципи розміщення книг на бібліотечних стелажах в умовах вільного доступу, назви декількох дитячих журналів і газет, їх читацьке спрямування, засоби знайомства з ними, відмінні ознаки та особливості періодичних видань порівняно з іншими друкованими, структурні елементи книжки та їх призначення.

У 3-ому (4-ому) класі продовжується робота по удосконаленню підготовки учнів до самостійного вибору читання книжок. На основі всіх набутих у попередніх класах знань, умінь і навичок в учнів формуються читацькі інтереси.

Основні вимоги до знань і вмінь учнів такі: знати зміст понять каталог, каталожні роздільники, каталожна карточка, науково-художня книжка, довідкова література, рекомендаційний покажчик, кращі твори для дітей на певну тему для дитячого читання, важливі характерні ознаки довідкової літератури, прийоми вибору книжок у бібліотеці для читання на задану тему; вміти визначати орієнтовний зміст незнайомої книжки за основними її елементами, висловлюватися на тему: "Чим і чому цікавий цей твір?", самостійно осмислювати зміст прочитаних книжок, брати участь у колективному обговоренні питання, поставленого учителем, уважно і зацікавлено слухати товариша і доповнювати його відповідь.

Структура уроку позакласного читання на основному етапі:

1. Робота з прочитаними книгами до уроку. Розширення і впорядкування читацького кругозору учнів за рахунок колективного досвіду (10 хв).

2. Бесіда про героїв книг та їх авторів (25 хв).

3. Доповнення, уточнення читацького досвіду дітей учителем (7 хв).

4. Завдання додому (3 хв).

Методичні рекомендації:

На 1-ому етапі уроку учитель перевіряє самостійну читацьку діяльність учнів. Можливі такі види контролю: почергове називання прочитаної книги, переказ її короткого змісту, аналіз виставки книг тощо.

На 2-му етапі вчитель має забезпечити участь кожного учня в обговоренні таких питання, які б спонукали дітей шукати відповіді в прочитаних книгах. Найважливіші форми роботи: фронтальна бесіда, індивідуальні звіти, групові виступи, бібліотечно-бібліографічні діалоги, читацький залік, картки тихого опитування. Форми відповідей учнів: вибіркове читання, короткий переказ окремих епізодів, читання віршів напам'ять, читання діалогів в особах, складання плану, підбір і об'єднання матеріалу на одну тему з різних літературних джерел.

Особливістю 3-го етапу є слово вчителя. Його мета - сприяти формуванню читацького становлення школярів. Учитель у своєму монолозі доповнює, уточнює літературний досвід учнів, коригує дитячі судження, розширює кругозір учнів новими літературними іменами, назвами книг тощо.

Специфікою 4-го етапу є те, що під час оголошення теми наступного уроку вчитель спрямовує увагу учнів на зміст майбутньої читацької діяльності, враховуючи читацькі можливості; з'ясовує, чим збагатить учнів нова тема, готує і обговорює з дітьми рекомендаційний плакат.

Показники успішної роботи вчителя на основному етапі такі: відсутність нечитаючих учнів у класі; чітке усвідомлення сюжету прочитаного, називання героїв, висловлювання ставлення до прочитаного; зіставлення будь-якої книги з темою дитячого читання і називання не менше 2-3 книг на кожну тему або прізвищ письменника.

На основному етапі головною метою є оволодіння мистецтвом самостійного читання школярами, збагачення свого розуму і почуттів; формування ставлення до книги як до суспільної цінності.

Читацька самостійність у 3-4 класах реалізується у таких видах діяльності:

1. Усвідомлення теми, мети читання без сторонньої допомоги і з огляду на власні потреби (для душі, в цілях самоосвіти).

2. Кваліфікований перегляд книг (уміння працювати з книгою).

3. Осмислене самостійне читання вибраної книги (з науково-пізнавальної - цікаві факти, логічні докази; із художньої літератури - яскраві образи, картини).

Доцільним є проведення варіативних уроків позакласного читання, а саме: урок-звіт, урок-зустріч, урок-ранок художнього читання, урок-семінар, урок вільного читання, урок-КВК, урок-усний журнал тощо.

Метою уроку-звіту є перевірка результатів самостійної читацької діяльності учнів упродовж канікул. Урок проводиться на початку семестру.

Метою уроку-зустрічі є знайомство учнів із цікавою людиною, яка має відношення до книг (письменник, працівник бібліотеки, типографії тощо) або є цікавою особистістю, що любить книги.

Метою уроку-ранку художнього читання є вивчення прозових і віршових творів напам'ять відповідно до календарних свят (Новий рік, Різдво, свято Матері тощо). На цей урок можна запросити гостей - батьків, дітей із дитячого садочка, учнів інших класів.

Метою уроку-семінару є визначення глибини сприйняття одного й того ж твору різними учнями класу. До уроку всі учні читають одну і ту ж книгу.

Метою уроку вільного читання є визначення ступеня сформованості читацької самостійності у класі, вивчення літературних смаків та інтересів школярів.

Метою уроку-КВК є збагачення читацького досвіду, розвиток умінь ставити запитання, давати відповіді не тільки за сюжетом, а й за розумінням прочитаного.

Метою уроку-усного журналу є розширення читацького кругозору учнів, розвиток їхніх літературних здібностей;

Размещено на Allbest.ru

...