Навчальні ігри як важливий елемент уроку іноземної мови для формування лексичних навичок в учнів основної школи на уроках японської мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчальні ігри як важливий елемент уроку іноземної мови для формування лексичних навичок в учнів основної школи на уроках японської мови

Боярчук Ю.О.

План

Вступ

1. Лексичні навички як один із компонентів лексичної компетентності

2. Етапи формування лексичних навичок

Вступ

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є навчальні ігри як важливий елемент навчально-виховного процесу в ході проведення уроку іноземної мови та процес формування лексичних навичок в учнів основної школи з використанням навчальних ігор на уроках японської мови

Предметом дослідження є зміст навчальних ігрових вправ для формування лексичних навичок в учнів п'ятого класу на уроках японської мови

Мета дослідження - виявити вплив використання навчальних ігор при вивченні нового матеріалу на уроках іноземної мови та розробити низку навчальних ігор для кращого засвоєння лексичного матеріалу і формування лексичних навичок в учнів основної школи першого ступеня на уроках японської мови.

Отже, завданням дослідження даної курсової роботи є дослідити зміст формування лексичних навичок з використанням навчальних ігор на уроках японської мови, класифікувати навчальні ігри, які можуть бути використаними на уроках іноземної мови в п'ятому класі і розробити вправи-ігри для розвитку та формування лексичнтх навичок в учнів середньої школи першого ступеня на уроках японської мови.

1. Лексичні навички як один із компонентів лексичної компетентності

Лексична компетентність - це здатність людини до коректного оформлення своїх висловлювань і розуміння мовлення інших, яка базується на складній і динамічній взаємодії відповідних навичок, знань і лексичної усвідомленості. Успішність формування лексичної компетентності залежить від рівня сформованості лексичних навичок, обсягу отриманих і засвоєних знань про лексичну сторону мовлення і динамічної взаємодії цих складових на основі загальної мовної і лексичної усвідомленості. Вивчення іноземної мови у загальноосвітніх навчальних закладах передбачає не лише засвоєння певної уількості слів. Однією із цілей навчання ІМ є формування лексичної компетентності, що є важливою передумовою оволодіння іншомовною комунікативною компетентністю.

Одним із компонентів лексичної компетентності є лексична навичка - автоматизована репродуктивна або рецептивна дія, яка забезпечує коректне лексичне оформлення власного мовлення та адекватне сприйняття лексичного оформлення інших. Лексична одиниця, що є одиницею навчання лексичного матеріалу, може бути не лише словом, але й сталим словосполученням і навіть так званим «готовим реченням».

Розрізняють рецептивні та репродуктивні лексичні навички.

Рецептивна лексична навичка - це автоматизоване сприймання й розуміння ЛО в усному та писемному мовленні, а саме:

- впізнання, диференціація та ідентифікація усної і письмової форм ЛО

- співвіднесення ЛО з відповідним об'єктом чи явищем

- обґрунтована здогадка про значення ЛО.

Репродуктивна лексична навичка - це автоматизоване вживання ЛО в усному та писемному мовлення, а саме:

- виклик ЛО із довготривалої пам'яті

- відтворення ЛО у зовнішньому мовленні

- миттєве сполучення ЛО з іншими словами, що утворюють … і фразу за правилами лексичної сполучуваності

- вибір відповідного стилю (офіційний\неофіційний)

Мовленнєві лексичні навички лежать в основі усіх видів мовленнєвої діяльності, отже слід формувати лексичні навички аудіювання, говоріння, читання, письма та перекладу. Лексичні навички (так само, як фонетичні і граматичні) характеризуються якостіми автоматизованості, стійкості і гнучкості і формуються поетапно.

Іншими компонентами лексичної компетентності є:

- Лексичні знаннями, що є відображення у свідомості учня результату пізнання лексичної системи ІМ у вигляді поняття про цю систему і правил користування нею.

- Лексична усвідомленість, що є складовою загальної мовної усвідомленості, або свідомого рефлексивного підходу до явищ мови і мовлення, а також до власного оволодіння іноземною комунікативною компетентністю.

2. Етапи формування лексичних навичок

У процесі оволодіння іншомовною лексичною компетентністю виділяють такі етапи:

1) Етап ознайомлення учнів з новими ЛО, на якому відбувається формування знань про лексичну систему ІМ, правил користування нею, семантизація ЛО, демонстрація особливостей її використання;

2) Етап автоматизації дій учнів з новими ЛО (формування навичок), яка відбувається на рівні: а)словоформи, вільного словосполучення, фрази\речення; б)понадфрази ( діалогічної або монологічної єдності) і мінітексту.

Формування мовленнєвих лексичних навичок здійснюється за допомогою удосконалення дій учнів х ЛО у ситуативному вживанні засвоєних ЛО при висловлюванні свої думок в усній формі ( говоріння) та письмовій формі (письмо), а також контекстне розуміння ЛО при читанні та аудіюванні. лексичний навичка навчальний гра

Формування рецептивних лексичних навичок розпочинається ознайомленням з ЛО (презентація і семантизація). Ознайомлення здійснюється, як правило, у процесі читання з опорою на графічний образ ЛО. Учні у процесі читання виокремлюють незнайому ЛО, відштовхуюись від її форми у тексті, встановлюють її словарну форму, співвідносять її зі словарним значенням, визнчаають контекстуальне значення.Усі вправи мають бути адекватними процесу читання. У результаті формується потенціальний, а потім реальний словник учня.

Для формування репродуктивних лексичних навичок оптимальною є така послідовність вправ:

1. Імітація зразка мовлення(ЗМ).

2. Лаконічні відповіді на альтернативні запитання учителя.

3. Підстановка у ЗМ.

4. Завершення ЗМ.

5. Розширення ЗМ.

6. Відповіді на різні тими запитань.

7. Самостійне вживання ЛО у фразі\реченні.

8. Об'єднання ЗМ у понадфразовій єдності - діалогічну та монологійну.

9. Використання ЗМ у мінітекстах.

Вправи на імітацію можуть мати ігровий характер: «Уявіть, що я - суфлер, а ви - актори!» або: «Пограємо у відлуння: я буду називати слово, а ви повторюватимете за мною, як відлуння».

Вправи на імітацію можуть мати ігровий характер: «Уявіть, що я - суфлер, а ви - актори!» або: «Пограємо у відлуння: я буду називати слово, а ви повторюватимете за мною, як відлуння».

Дидактичні ігри розрізняються по повчальному змісту, пізнавальній діяльності дітей, ігровим діям і правилам, організації і взаємостосункам дітей, по ролі викладача. Перераховані ознаки властиві всім іграм, але в одних виразніше виступають одні, в інших - інші.

У різних збірках вказано більше 500 дидактичних ігор, але чітка класифікація ігор по видах відсутня.

Умовно можна виділити декілька типів дидактичних ігор, згрупованих по виду діяльності вчаться.

*Ігри-подорожі.

*Ігри-Доручення.

*Ігри-Припущення.

*Ігри-Загадки.

*Ігри-бесіди (ігри-діалоги).

Ігри-подорожі мають схожість з казкою, її розвитком, чудесами. Гра-подорож відображає реальні факти або події, але звичайне розкриває через незвичайне, просте-через загадкове, важке - через переборне, необхідне - через цікаве. Все це відбувається в грі, в ігрових діях, стає близьким дитині, радує його. Мета ігор-подорожей - посилити враження, додати пізнавальному змісту трохи казкову незвичність, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поряд, але не помічається ними. Ігри-подорожі загострюють увагу, спостережливість, осмислення ігрових задач, полегшують подолання труднощів і досягнення успіху. Ігри-подорожі завжди дещо романтичні. Саме це викликає інтерес і активну участь в розвитку сюжету гри, збагачення ігрових дій, прагнення оволодіти правилами гри і отримати результат: вирішити задачу, щось взнати, чомусь навчитися.

Роль педагога в грі складна, вимагає знань, готовності відповісти на питання дітей, граючи з ними, вести процес навчання непомітно. Гра-подорож - гра дії, думки, відчуттів дитини, форма задоволення його потреб в знанні.

В назві гри, у формулюванні ігрової задачі повинні бути так звані «calling words», що викликають інтерес дітей, активну ігрову діяльність. В грі-подорожі використовуються багато способів розкриття пізнавального вмісту в поєднанні з ігровою діяльністю: постановка задач, пояснення способів її рішення, іноді розробка маршрутів подорожі, поетапне рішення задач, радість від її рішення, змістовний відпочинок. До складу гри-подорожі іноді входить пісня, загадки, подарунки і багато що інше.

Ігри-подорожі іноді неправильно ототожнюються з екскурсіями. Істотна відмінність їх полягає в тому, що екскурсія - форма прямого навчання і різновид занять. Метою екскурсії частіше за все є ознайомлення з чимось, вимагаючим безпосереднього спостереження, порівняння з вже відомим.

Іноді гру-подорож ототожнюють з прогулянкою. Але прогулянка частіше за все має оздоровчу мету. Пізнавальний зміст може бути і на прогулянці, але воно є не основним, а супутнім.

Ігри-доручення мають ті ж структурні елементи, що і ігри-подорожі,

але за змістом вони простіше і за тривалістю коротше. В основі їх лежать дії з предметами, іграшками, словесні доручення. Ігрова задача і ігрові дії в них заснована на пропозиції щось зробити: «Help Pinocchio to place separators»,

«Check Phillip's home task».

Ігри-припущення «what would be…?» або «what would I do...», «who will be my friend?» та ін. Іноді початком такої гри може послужити картинка. Дидактичний зміст гри полягає в тому, що перед дітьми ставиться задача і створюється ситуація, що вимагає осмислення подальшої дії. Ігрова задача закладена в самій назві what would be…?» або «what would I do...». Ігрові дії визначаються задачею і вимагають від дітей доцільної передбачуваної дії відповідно до поставлених умов або створених обставин.

Діти виказують припущення, констатуючі або узагальнено-доказові. Ці ігри вимагають уміння співвіднести знання з обставинами, встановлення причинних зв'язків. В них міститься і елемент змагання: «Хто швидше зміркує?».

Ігри-загадки. Виникнення загадок йде в далеке минуле. Загадки створювалися самим народом, входили в обряди, ритуали, включалися

в свята. Вони використовувалися для перевірки знань, винахідливості. В цьому і полягає очевидна педагогічна спрямованість і популярність загадок як розумної розваги.

У наш час загадки, загадування і відгадування, розглядаються як вид повчальної гри. Основною ознакою загадки є хитромудрий опис, який потрібен розшифрувати (відгадати і довести). Опис цей лаконічно і нерідко оформляється у вигляді питання або закінчується ним. Головною особливістю загадок є логічна задача. Способи побудови логічних задач різні, але всі вони активізують розумову діяльність дитини. Дітям подобаються ігри-загадки. Необхідність порівнювати, пригадувати, думати, здогадуватися - дає радість розумовій праці. Розгадування загадок розвиває здібність до аналізу, узагальнення, формує уміння міркувати, робити висновки, висновки.

Ігри-бесіди (діалоги). В основі гри-бесіди лежить спілкування педагога з дітьми, дітей з педагогом і дітей один з одним. Це спілкування має особливий характер ігрового навчання і ігрової діяльності дітей. В грі-бесіді вихователь часто йде не від себе, а від близького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, але й посилює радість його, бажання повторити гру. Проте гра-бесіда ховає в собі небезпеку посилення прийомів прямого навчання. Виховно-повчальне значення укладено в змісті сюжету-теми гри, у збудженому стані інтересу до тих або інших аспектів об'єкту вивчення, відображеного в грі. Пізнавальний зміст гри не лежить «на поверхні»: його потрібно знайти, здобути - зробити відкриття і в результаті щось взнати.

Цінність гри-бесіди полягає в тому, що вона пред'являє вимоги до активізації емоційно-розумових процесів: єдність слова, дії, думки і уяви дітей. Гра-бесіда виховує уміння слухати і чути питання вчителя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, доповнювати сказане виказувати думку. Все це характеризує активний пошук рішення поставленою грою задачі. Чимале значення має уміння брати участь у бесіді, що характеризує рівень вихованості.

Основним засобом гри-бесіди є слово, словесний образ, вступна розповідь про щось. Результатом гри є задоволення, отримане дітьми.

Перерахованими типами ігор не вичерпується, звичайно, увесь спектр можливих ігрових методик. Проте на практиці найбільш часто використовуються вказані ігри, або в «чистому вигляді», або в поєднанні з іншими видами ігор: рухомими, сюжетно-ролевими та ін.

Дидактична гра - явище складне, але в ній виразно виявляється структура, тобто основні елементи, що характеризують гру як форму навчання і ігрову діяльність одночасно. Один з основних елементів гри - дидактична задача, яка визначається метою повчальної і виховної дії. Пізнавальний зміст черпається з шкільної програми.

Наявність дидактичної задачі або декількох задач підкреслює повчальний характер гри, спрямованість повчального змісту на процеси пізнавальної діяльності дітей. Дидактична задача визначається вихователем і відображає його повчальну діяльність. Структурним елементом гри є ігрова задача, здійснювана дітьми в ігровій діяльності. Дві задачі - дидактична і ігрова - відображають взаємозв'язок навчання і гри. На відміну від прямої постановки дидактичної задачі на заняттях в дидактичній грі вона здійснюється через ігрову задачу, визначає ігрові дії, стає задачею самої дитини, порушує бажання і потребу вирішити її, активізує ігрові дії.

Одним із складових елементів дидактичної гри є правила гри. Їх зміст і спрямованість обумовлений загальними задачами формування особи дитини і колективу дітей, пізнавальним вмістом, ігровими задачами і ігровими діями в їх розвитку і збагаченні. В дидактичній грі правила є заданими. Використовуючи правила, педагог управляє грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою дітей.

Правила гри мають повчальний, організаційний, формуючий характер, і частіше за все вони різноманітно поєднуються між собою. Повчальні правила допомагають розкривати перед дітьми, що і як потрібно робити, вони співвідносяться з ігровими діями, розкривають спосіб їх дій. Правила організовують пізнавальну діяльність дітей: щось розглянути, подумати, порівняти, знайти спосіб рішення поставленою грою задачі.

Організуючі правила визначають порядок, послідовність ігрових дій і взаємостосунків дітей. В грі формуються ігрові відносини і реальні відносини між дітьми. Відносини в грі визначаються ролевими відносинами. Правила гри і повинні бути направлений на виховання позитивних ігрових відносин і реальних в їх взаємозв'язку. Дотримання правил в ході гри викликає необхідність прояву зусиль, оволодіння способами спілкування в грі і поза грою і формування не тільки знань, але і різноманітних відчуттів, накопичення добрих емоцій і засвоєння традицій.

Размещено на Allbest.ru