Характеристика методів навчання у вищій школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Реферат з дисципліни «Педагогіка вищої школи»

На тему «Характеристика методів навчання у вищій школі»

Київ 2015

Зміст

Вступ

1. Класифікація методів навчання у вищій школі

2. Класифікація методів за Бабанським

3. Дискусійні методи

4. Ділові ігри, як метод активного навчання

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Методика навчального предмета - це галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності вивчення певного навчального предмета. До змісту методики як часткової дидактики входять:

- установлення пізнавального й виховного значення даного навчального предмета та його місця в системі шкільної освіти;

- визначення завдань вивчення даного предмета та його змісту;

- вироблення відповідно до завдань і змісту навчання методів, методичних засобів та організаційних форм навчання.

У ХІХ-ХХ ст. кожен учитель гімназії (класичної, реальної), користуючись досвідом старших колег, власним досвідом, статтями з газет і журналів, створював свою власну методику викладання навчальних предметів, яка базувалася на загальних і спеціальних методах.

У 20-х роках ХХ століття пошуки якихось нових, оригінальних методів навчання не увінчалися успіхом. Дидакти, учителі-практики повернулись до використання стандартних (класичних) методів. Методи навчання - багатоякісні педагогічні явища, тому постала потреба їх класифікувати.

Класифікація методів навчання - це впорядкована за певними ознаками система методів; групування методів навчання за певними ознаками та встановлення між ними зв'язків.

У 40-60-х роках існувала спрощена класифікація, яка складалася із трьох груп методів: словесні, наочні і практичні.

Пізніше були спроби класифікувати методи навчання, проте вони не мали великого успіху.

Отже, щоб розвиток науки не зупинявся, виникла необхідність переглянути старі методи навчання, дослідити новостворені, класифікувати всі існуючі. Саме цій проблемі і присвячена дана робота.

1. Класифікація методів навчання у вищій школі

В цілому всі методи навчання у вищій школі поділяються на 2 групи:

1) Традиційні методи навчання;

2) Нетрадиційні (активні) методи навчання.

Над створенням і покращенням традиційних методів навчання працювало багато відомих вчених, зокрема Е. Галант, М. Данилов, Б. Єсипов, С. Петровський, М. Скаткін. На основі своїх робіт вони запропонували наступні класифікації методів:

а) за джерелами передавання і характером сприймання інформації виокремлюють (С. Петровський, Е. Галант) [1]:

1) словесні - передбачають формування знань через спілкування;

2) наочні - сутність їх полягає у використанні зображень об'єктів і явищ. До цих методів належать ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження;

3) практичні - ці методи передбачають різні види діяльності студентів і викладачів, а також самостійність студентів у навчанні. До них відносять вправи, лабораторні і практичні роботи;

б) за основними дидактичними завданнями виділяють (М. Данилов, Б. Єсипов) [1]:

1) методи оволодіння знаннями;

2) методи формування умінь і навичок;

3) застосування здобутих знань, умінь і навичок;

в) за характером пізнавальної діяльності виокремлюють (М. Скаткін, І. Лернер) [1, 2]:

1) пояснювально-ілюстративні - студенти одержують знання на лекції, з навчальної або методичної літератури, через екранний посібник в "готовому" виді; вони сприймають і осмислюють факти, оцінки, висновки й залишаються в рамках репродуктивного (відтворюючого) мислення. Даний метод знаходить широке застосування у вузі для передачі великого масиву інформації. Інформаційно-рецептивний метод сам по собі не формує в студента умінь і навичок використання отриманих знань і не гарантує їх свідомого й міцного запам'ятовування;

2) репродуктивні - застосування вивченого на основі зразка або правила. Діяльність студентів носить алгоритмічний характер, тобто виконується за інструкціями, приписаннями, правилами в аналогічних, подібних з показаним зразком ситуаціях. Організовується діяльність студентів за кількаразовим відтворенням засвоюваних знань. Для цього використовуються різноманітні вправи, лабораторні, практичні роботи, програмований контроль, різні форми самоконтролю. Застосовується у взаємозв'язку з інформаційно-рецептивним методом (який передує репродуктивному). Разом вони сприяють формуванню знань, навичок і вмінь в студентів, формують основні розумові операції (аналіз, синтез, узагальнення, перенос, класифікація. Не гарантує розвитку творчих здатностей студентів;

3) проблемного викладу - педагог до викладу матеріалу ставить проблему, формулює пізнавальне завдання на основі різних джерел і засобів; показує спосіб рішення поставленого завдання. Спосіб досягнення мети - розкриття системи доказів, порівняння точок зору, різних підходів. Студенти стають свідками й співучасниками наукового пошуку. Студенти не тільки сприймають, усвідомлюють і запам'ятовують готову інформацію, але й стежать за логікою доказів, за рухом думки педагога;

4) частково-пошукові - полягають в організації активного пошуку рішення висунутих у навчанні (або сформульованих самостійно) пізнавальних завдань. Пошук рішення відбувається під керівництвом педагога, або на основі евристичних програм і вказівок. Процес мислення здобуває продуктивний характер. Процес мислення поетапно направляється й контролюється педагогом або самими учнями на основі роботи над програмами (у тому числі й комп'ютерними) і навчальними посібниками. Метод дозволяє активізувати мислення, викликати зацікавленість до пізнання на семінарах і колоквіумах;

5) дослідницькі - проводиться аналіз матеріалу, постановки проблем і завдань і короткого усного або письмового інструктажу студентів. Студенти самостійно вивчають літературу, джерела, ведуть спостереження й виміри й виконують інші дії пошукового характеру. Завдання, які виконуються з використанням дослідницького методу, повинні містити в собі всі елементи самостійного дослідницького процесу (постановку завдання, обґрунтування, припущення, пошук відповідних джерел необхідної інформації, процес рішення завдання). У даному методі найбільш повно проявляються ініціатива, самостійність, творчий пошук у дослідницькій діяльності. Навчальна робота безпосередньо переростає в наукове дослідження.

До нетрадиційних методів навчання відносяться методи, направлені на активізацію слухачів і які припускають самостійну роботу студентів з учбовою інформацією. Серед прихильників нетрадиційних методів навчання варто згадати А. В. Хуторського. У процесі важкої і тривалої роботи він розробив наступну класифікацію [3]:

а) когнітивні методи навчання (методи учбового пізнання):

1) метод емпатії - вживання в стан іншого об'єкта;

2) метод смислового бачення - побачити внутрішню сутність об'єкта;

3) метод образного бачення - емоційно-образне дослідження об'єкта;

4) метод символічного бачення - знаходження і побудова студентом зв'язку між об'єктом і його символом;

5) метод евристичних питань - про досліджуваний об'єкт ставлять 7 питань: Хто? Що? Навіщо? Де? Чим? Як? Коли?;

6) метод порівняння - порівнюються версії різних студентів;

7) метод фактів - пошук фактів по заданій темі;

8) метод дослідження - самостійне дослідження даного об'єкта;

9) метод конструювання понять, правил, гіпотез - попереднє колективне формулювання поняття, правила, гіпотези з наступним обговоренням у групі і коментарями викладача;

10) метод прогнозування - застосовується до реальної або планованої події;

11) метод помилок;

12) метод конструювання теорій;

б) креативні методи навчання (можливість створення студентами власних освітніх продуктів):

1) метод вигадування - створення невідомого студентам продукту шляхом їх визначених розумових дій;

2) метод «Що, якби…» - студентам пропонується скласти опис або намалювати картину того, що станеться, якщо у світі щось зміниться;

3) метод образної картини - створює такий стан студента, коли сприйняття і розуміння об'єкта утворюють єдине ціле;

4) метод аглютинації - студентам пропонується поєднати протилежності і зобразити отримане;

5) «мозковий штурм» - збір якомога більшої кількості ідей у результаті звільнення від інерції мислення і стереотипів;

6) метод синектики - на базі «мозкового штурму» обговорюються загальні признаки проблеми, висуваються і відсіюються рішення, генеруються і розвиваються аналогії;

7) метод морфологічного ящика (багатовимірних матриць) - знаходження нових, неочікуванних і оригінальних ідей шляхом зіставлення різноманітних комбінацій відомих і невідомих елементів;

8) метод гіперболізації - збільшується або зменшується об'єкт пізнання, його окремі частини або якості;

в) методи оргдіяльності:

1) метод учнівського планування;

2) метод створення освітніх програм учнів;

3) метод нормотворчості;

4) метод самоорганізації навчання;

5) метод взаємного навчання;

6) метод рецензій;

7) метод контролю;

8) метод рефлексії;

9) метод самооцінки.

Окремо необхідно згадати метод «конкурсів». Особливість методу полягає в тому, що викладач працює з усією аудиторією. Метод - придатний для узагальнення занять по будь-якому завершеному розділу-«модулю» або як спосіб проведення одного з етапів проміжного контролю. Метод передбачає участь в оцінці знань студентів не одного, а декількох педагогів, які виставляють бал студентам (професор, доцент, асистенти). «Конкурсна» методика розвиває мову студента, так як в цьому випадку він вчиться відстоювати свою думку, аналізувати відповіді учасників того ж конкурсу.

2. Класифікація методів за Бабанським

Останнім часом найбільшої популярності набула класифікація методів навчання за рекомендаціями Ю. К. Бабанського. Це пов'язано передусім з тим, що у процесі дослідження методів навчання, дослідник не виокремлював лише традиційні або нетрадиційні. У класифікації виділяється три основні групи [4]:

а) методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності:

1) пояснення;

2) інструктаж;

3) розповідь;

4) лекція;

5) бесіда;

6) робота з підручником;

7) ілюстрування;

8) демонстрування;

9) самостійне спостереження;

10) вправи;

11) лабораторні, практичні і дослідні роботи

б) методи стимулювання навчальної діяльності:

1) навчальна дискусія;

2) пізнавальні ігри;

3) створення ситуації інтересу у процесі викладення;

4) створення ситуації новизни;

5) опора на життєвий досвід студента;

6) стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні;

7) забезпечення успіху в навчанні;

в) методи контролю і самоконтролю у навчанні:

1) усний;

2) письмовий;

3) тестовий;

4) графічний;

5) програмований;

6) самоконтроль;

7) самооцінка.

Таким чином, Бабанський виокремив найбільш прийнятні до умов соціосфери традиційні і нетрадиційні методи і об'єднав їх у одну класифікацію.

3. Дискусійні методи

Елементи дискусії (суперечки, зіткнення позицій, навмисного загострення й навіть перебільшення протиріч в обговорюваному змістовному матеріалі) можуть бути використані майже в будь-яких організаційних формах навчання, включаючи лекції. [5]

У лекціях-дискусіях звичайно виступають два викладачі, що захищають принципово різні точки зору на проблему, або один викладач, що володіє артистичним дарунком перевтілення (у цьому випадку іноді використовуються маски, прийоми зміни голосу).

Предметом дискусії можуть бути не тільки змістовні проблеми, але й моральні, а також міжособистісні відносини самих учасників групи. Результати таких дискусій (особливо коли створюються конкретні ситуації морального вибору) набагато сильніше модифікують поводження людини, чим просте засвоєння деяких моральних норм на рівні знання.

Дискусійні методи виступають як засіб не тільки навчання, але й виховання. навчання метод бобанський дискусійний

У дискусії необхідно дотримуватися таких правил [6]:

- дискусія спрямована на вирішення проблеми, а не на конфлікт;

- не говори довго, дотримуйся регламенту;

- виступай тільки по темі;

- правильно розумій позицію опонента, не спотворюй її;

- вмій вислухати уважно опонента до кінця;

- не давай виходу полемічному запалу. Опонент в дискусії не є опонентом в житті. Потрібно мати готовність визнати свою помилку;

- якщо не згоден з опонентом, не тільки дай критичну оцінку його позиції, але і запропонуй інше рішення.

Етапи проведення дискусій [5]:

1) Початок обговорення - визначення предмета дискусії, постановка шуканого питання.

2) Роз'яснення теми, вказівка основних моментів і «вузьких місць» проблеми.

3) Постановка конкретних завдань - виклад чиєїсь думки по темі; опис попередніх спроб її вирішення.

4) Ведення обговорення вимагає не відхилятися від головного напрямку, що веде до мети. Дискусія пропонує:

- переходити від оцінки «добре» чи «погано» до конкретних реальних пропозицій;

- уникати проявів зайвих емоцій, які ведуть до конфронтації учасників;

- не допускати монополізації обговорення одним з його учасників, що припускає розвінчання «всезнайки» педагогом або студентами;

- нейтралізувати явного лідера дискусії, призначивши його експертом;

- давати поетапні узагальнення, аналізувати хід дискусії;

- фіксувати отриману інформацію в придатній для подальшого використання формі, тобто вести протокол або магнітофонний запис.

5) Підведення підсумків обговорення пропонує:

- проаналізувати основні етапи дискусії та зроблені висновки;

- узагальнити індивідуальні враження учасників і обговорити значимість дискусії для вирішення подальших проблем;

- відзначити те нове, що прозвучало в дискусії (факти, їх інтерпретацію, взаємозв'язок і т.д.);

- подякувати членів групи за їх участь і співробітництво, відзначити досягнуті успіхи.

6) Оцінки результатів обговорення являє собою критичний самоаналіз викладача:

- чи було обговорення правильно сплановане і проведене?

- чи все необхідне сказано?

- як би додаткові відомості вплинули на результати дискусії?

- хто допомагав роз'яснювати питання?

- хто не зрозумів питань?

- хто висунув корисні ідеї?

- чия позиція була конструктивною?

- чи відчувається в учасників дискусії ентузіазм як результат успішної роботи?

Всі ці питання викладач може обговорювати разом з групою, поетапно, поступово визначаючи ступінь досягнення мети дискусії і її конкретні висновки.

Головне, що в результаті дискусії повинен бути знайдена правильна і повна відповідь на проблемне питання, яке було її предметом. Цю правильність повинен зрозуміти кожен учасник дискусії незалежно від його первісної точки зору.

4. Ділові ігри, як метод активного навчання

Одним з найбільш ефективних активних методів навчання є ділова гра [3, 6].

Розрізняють три сфери застосування ігрового методу:

1) Навчальна сфера: навчальний метод застосовується в навчальній програмі для навчання, підвищення кваліфікації.

2) Дослідницька сфера: використовується для моделювання майбутньої професійної діяльності з метою вивчення прийняття рішень, оцінки ефективності організаційних структур і т.д.

3) Оперативно-практична сфера: ігровий метод використовується для аналізу елементів конкретних систем, для розробки різних елементів системи освіти.

Педагогічна суть ділової гри [6]:

- активізувати мислення студентів;

- підвищити самостійність майбутнього фахівця;

- внести дух творчості в навчанні;

- наблизити навчання до професійної діяльності;

- підготувати студента до професійної практичної діяльності.

Можливості й вимоги методу ділової гри - головним питанням у проблемному навчанні виступає «чому», а в діловій грі - «що було б, якби...». Взагалі, метод розкриває особистісний потенціал студента: кожний учасник може діагностувати свої можливості поодинці, а також і в спільній діяльності з іншими учасниками. У процесі підготовки й проведення ділової гри, кожний учасник повинен мати можливість для самоствердження й саморозвитку. Викладач повинен допомогти студентові стати в грі тим, ким він хоче бути, показати йому самому його кращі якості, які могли б розкритися в ході спілкування.

Ціль ділової гри - сформувати певні навички й уміння студентів у їх активному творчому процесі.

Позитивні фактори в застосуванні ділових ігор [3, 6]:

- висока мотивація, емоційна насиченість процесу навчання;

- підготовка до професійної діяльності;

- післяігрове обговорення сприяє закріпленню знань.

Типи ділових ігор:

- управлінські ігри

- рольовий тренінг, в логіці якого студенти відпрацьовують практичні вміння та навички

- клінічні ділові ігри, що дозволяють створити виробничу ситуацію, близьку до реальної.

Етапи проведення гри:

I. Підготовчий етап:

1. Вибір курсу і теми. Бажано проводити ділові ігри на старших курсах магістрами. Темою ділових ігор краще вибрати ситуації екстремального і невідкладного характеру.

2. Визначення цілей гри: які знання і вміння повинні бути продемонстровані і сформовані в грі.

3. Центральне місце при підготовці ділової гри займає складання сценарного плану:

a) вибір ситуації професійної діяльності (реальної, актуальної, типової);

b) визначення набору ролей, необхідних для проведення ділової гри та підготовка карток з назвою спеціальності і посади;

c) визначення місць дії;

d) підготовка реальної документації, забезпечення гри приладами, таблицями та ін.

4. Повторення базисних розділів з попередніх і паралельно досліджуваних дисциплін. Студентам пропонується для повторення список літератури: підручники, лекції, монографії, статті, довідники.

II. Хід гри:

Власне гра

III. Розбір гри:

Експерти аналізують вдалі і невдалі рішення і дії всіх учасників гри. Кожен зі студентів також може викласти свою точку зору на програні ситуації, визначити оптимальність їх реалізації. Експертна група повинна оцінити дії кожного з учасників.

Висновки

Найбільш поширеною в дидактиці останніх років, як показує аналіз, є класифікація методів навчання, яку запропонував видатний дидакт Ю. Бабанський.

Не менш поширені в педагогіці такі класифікації методів навчання:

- за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні (С. Петровський, Є. Голант);

- за характером пізнавальної діяльності учнів - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький (І. Лернер, М. Скаткін);

- залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов); методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (І. Харламов);

- класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні (Ю. Бабанський).

Класифікацію нетрадиційних методів навчання запропонував Хуторськой, який поділив їх на когнітивні і креативні методи та методи оргдіяльності.

Як показує досвід, останнім часом все більшої популярності набувають саме нетрадиційні (активні) методи навчання, зокрема педагоги все частіше використовують на своїх заняттях метод ділової гри. У роботі наведена загальна структура і етапи проведення таких ігор. Проте, саме завдяки пластичності розуму людини і її нестримній уяві, ділові ігри не обмежуються певними рамками, а, навпаки, може існувати нескінченна кількість сценаріїв.

Саме тому, на думку автора, вченим-дидактам необхідно більше уваги приділити розвитку активних методів навчання, знайти найкраще співвідношення між традиційними і нетрадиційними методами і на його базі розробити нову систему освіти.

Список використаних джерел

1. Педагогика / [под ред. Г.И. Пидкасистого]. М., 2000. 224 с.

2. Педагогіка / [за редакцією М.Д. Ярмаченка]. Київ, 1986. С. 164-190.

3. Хуторской А.В. Современная дидактика: учебник для вузов / А.В. Хуторской. СПб:Питер, 2001. 544 с.

4. Педагогика / [под. ред. Ю.К. Бабанского]. Москва, 1988. С. 386-412.

5. Щербань П.М. Навчально-педагогічні ігри - активна форма підготовки майбутніх вчителів: вища і середня педагогічна освіта / П.М. Щербань. Київ, 1993. №6. С. 68-73.

6. Володько В.М. Самостійна навчально-пізнавальна діяльність як один з методів розвитку творчих здібностей студентів: вища і середня педагогічна освіта / В.М. Володько, Т.В. Іванова. Київ, 1993. № 16. С. 62.

Размещено на Allbest.ru

...