Методика організації колективу розумово відсталих дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Інститут корекційної педагогіки та психології

Кафедра «Психокорекційної педагогіки»

Реферат

на тему: Методика організації колективу розумово відсталих дітей

Виконала

Дудниченко Ольга

Київ 2014

Зміст

Вступ

1. Основні ознаки колективу

2. Дитячий колектив

3. Виховання особистості в колективі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Входження дошкільника у дитячий колектив?-- завжди для нього новий життєвий етап. Є припущення, що чим молодша дитина, тим легше вона звикає до незнайомого оточення. З моменту, коли малюк стає членом групи однолітків, його індивідуальний розвиток неможливо розглядати й вивчати у відриві від взаємин з іншими дітьми цієї групи. Саме на основі досвіду спілкування з іншими дітьми формуються моральні якості юної особистості, насамперед ті, що визначають її ставлення до людей. Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут є великі потенційні можливості для розвитку дитини на засадах доступних їй моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад групи протягом кількох років, усталеність педагогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденне спілкування та спільна діяльність дошкільнят. У?згуртованому колективі, який живе змістовним та повноцінним життям, діти набувають позитивного соціального досвіду взаємодії, проймаються спільними почуттями і переживаннями ще задовго до того, як починають усвідомлювати високі моральні принципи.

Становище особистості в групі однолітків визначається поняттям соціально-психологічний статус, яке включає характеристики об'єктивного місця дитини у системі міжособистісних взаємин (ставлення ровесників до неї, зумовлене насамперед відповідністю рис її характеру та рольової поведінки груповим нормам і вимогам) та його суб'єктивного відображення особистістю (суб'єктивна оцінка, переживання, очікування певного ставлення від тих, хто оточує, та інтелектуально-емоційний відгук на нього).

Корекційна спрямованість виховання учнів в колективі - це спільний пошук їхніх компенсаторних можливостей, вирішення корекційних завдань у взаємозв'язку з педагогами та сім'єю.

1. Основні ознаки колективу

Оцінюючи роль колективу у вихованнi особистостi, значення колективізму як риси особистості, слiд мати на увазi, що нiякi благороднi цiлi нiколи не були досягнуті без об'єднання людей на певних засадах (безперечно це не стосутьєся творчості, морального вибору тощо). Отже, ми не можемо відкидати все краще, що стосувалося колективiстського виховання: вироблення навичок взаємодiї i взаємодопомоги, свідомої дисциплiни як поваги до iнших, до суспiльства, вмiння рахуватися з нормами житгя. Без цього неможна виховати свiдомого громадянина, повноцiнного члена суспільства.

Колектив - органiзована форма об'єднання людей на основi цiлеспрямованої дiяльностi.

Дитячий колектив - об'єднання дiтей, згуртованих спiльною корисною дiяльнiстю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

Характерними рисами колективу є суспільно значуща мета, щоденна спiльна дiяльнiсть, спрямована на її досягнення, наявнiсть органiв самоврядування, встановлення певних психологiчних стосунків мiж його членами. Дитячий колектив вiдрiзняється вiд iнших колективiв вiковими межами, специфiчною дiяльнiстюо (навчання), послідовною мiнливiстю складу, вiдсутнiстю життєвого досвiду, потребою в педагогiчному керiвнцтві.

У навчальних закладах виділяють такi типи колективiв:

а) навчальнi - класний (первинний або контактний), загальношкiльний;

б) самодiяльнi органiзації - колективи художньої самодiяльностi (хор. ансамблi, гуртки):

в) товариства - спортивне, книголюбiв та iн.;

г) об'єднання за iнтересами;

д) тимчасовi об'єднання для виконання певних видiв роботи.

Усi типи колективiв пов'язанi мiж собою загальною метою навчально-виховної дiяльностi школи, забезпечують залучення учнiв до рiзноманiтної дiяльностi. Найважливiший за характером дiяльностi - колектив класу. У ньому виникають найтривалiшi стосунки мiж його членами та мiж педагогами i колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, якi разом становлять систему учнiвського самоврядування школи.

Мiж структурними одиницями загальношкiльного колективу iснують певнi зв'язки i взаємозалежностi.

Особливо важливi для виховної роботи зв'язки мiж первинними колективами (класами), загальношкiльного колективу з учнiвськими колективами iнших шкiл, дитячими та юнацькими органiзацiями. Вони сприяють розвитковi широких соцiальних контактiв, iнтересу до життя та дiяльностi iнших колективiв, запозичивши досвiду.

Життя та дiяльнiсть учнiвського колективу будуються на таких принципах:

- Єднiсть i цiлiснiсть.

- Постiйний рух уперед.

- Органiзацiя рiзноманiтної дiяльностi.

- Формування почуття честi.

- Спадкоємнiсть поколiнь, збереження колективних традицiй.

- Шляхи згуртування колективу.

2. Дитячий колектив

У спеціальний педагогічний літературі колектив розглядається як один із найефективніших засобів виховання учнів з обмеженими можливостями. У ньому повинні бути чітка система взаємодопомоги, співдружності, вимогливості, дисципліни, відповідальності, керуючись спільними інтересами.

Тому увага педагогів приділяється створенню колективу, що є необхідною умовою організації корекційно-виховного процесу класу та школи. Дитячий колектив можна вважати, насамперед, умовою, що дозволяє спланувати наочно-дійову виховну роботу з учнями.

Правильно організоване виховання учнів в колективі формує їх характер, волю, позитивні якості, пізнавальні можливості.

У вихованні розумово відсталої дитини діють ті ж принципи, що й у педагогічній роботі з учнями з нормативним розвитком, а саме: цілеспрямованість виховання та зв'язок його з життям; поєднання педагогічного виливу з самовихованням, ініціативою, самостійністю учнів; єдність формування свідомості і поведінки, знань, переконань і звичок у суспільно корисній та особистісно значущій праці та колективі; поєднання поваги до особистості з вимогливістю до неї; системність і комплексність виховання, єдність виховних впливів різних представників школи, громадськості і сім'ї; індивідуальний підхід до вихованців з виявленням і опорою на їхні позитивні якості і можливості.

Реалізація цих принципів з урахуванням корекційної специфіки роботи з розумово відсталими дітьми складає умови ефективного виховання сталої самокерованої соціально нормативної поведінки.

Особистість дитини формується розвивається під впливом повсякденного побуту, оточуючої природи й інших об'єктивних чинників. Але не можна недооцінювати і суб'єктивні чинники, передусім систему педагогічного впливу.

Саме цілеспрямована і систематична виховна діяльність у найбільшою мірою забезпечує формування та розвиток особистості.

З психолого-педагогічних досліджень відомо, що колектив як найвища форма організованої групи має величезні можливості виховного впливу на індивіда, зокрема у таких функціях, як формування знань про систему моральних та інших цінностей і норм суспільного життя, формування досвіду ділових комунікативних взаємостосунків (відповідальної залежності, вимогливості, керівництва та підпорядкуванні, взаємодопомоги та ін.), а також емоційних міжособистісних стосунків (довіра, симпатія, емпатія, товаришування, дружба, добродійність та ін.), стимулювання і корекції поведінки в колективі тощо.

Можна стверджувати, що саме в колективі особа навчається поводити себе, як людина серед людей. Згадаємо, що саме тому А.С. Макаренко назвав колектив своєрідною гімнастичною залою для вправляння у моральній суспільній поведінці.

А.С. Макаренко помітив, що колектив не просто "живе" доти, доки він розвивається (закон руху колективу), але й потребує реалізації системи перспективних ліній, в які входять близька, середня і далека перспективи. Це означає, що колектив повинен мати перед собою лише якусь найближчу за часом і за необхідними для її досягнення зусиллями перспективу (мету), а й більш віддалену і навіть дуже далеку. Зрозуміло, що таких цілей може бути і більше трьох.

Головне, щоб була динаміка: коли близька мета досягнута, то вже середня може стати близькою, і більш віддалені також наближаються. Якщо ж такої системи цілей в колективі нема, а поставлена лише-якась одна мета, то після досягнення цієї мети зникає той фактор, який об'єднує всіх у колективі і є рушієм його розвитку.

3. Виховання особистості в колективі

Повноцінне існування людини поза людським колективом, поза певною групою, спільнотою людей неможливе. За будь-яких умов народження, розвиток, становлення, соціалізація людини відбувається тільки в умовах функціонування середовища собі подібних істот.

Отже, і виховання особистості в колективі є об'єктивною історичною закономірністю. особистість колектив школяр

Стадність у здоровому біологічному розумінні властива абсолютній більшості живих істот. їх групи, об'єднання нерідко відзначаються високою організацією, раціональністю, доцільністю.

Навіть сучасну цивілізовану, високорозвинену людину дивує і захоплює раціональність організації життєдіяльності бджіл.

Люди з давніх-давен жили групами, об'єднаннями, племенами, кланами та ін.

Це давало змогу створювати оптимальні умови для виживання, збереження і продовження роду, розвитку дітей -- фізичного, психічного і соціального, добування їжі, будівництва житла, здійснювання обрядів, ритуалів, захисту від стихій, оборони від ворогів. З упевненістю можна стверджувати, що величезні досягнення людства в освоєнні природних багатств, у розвитку науки й техніки -- результат колективної діяльності.

Колектив як соціально діюча система виконує такі функції:

* організаторську: спрямовану на об'єднання членів колективу з метою виконання певних завдань;

* виховну: спрямовану на створення оптимальних умов для морального, розумового, фізичного, трудового виховання, забезпечення умов для психічного і соціального розвитку особистості;

* стимулювальну: таку, що сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведінку членів колективу, впливає на формування позитивних якостей особистості -- сили волі, гуманізму, працьовитості, толерантності, совісності, чесності, цілеспрямованості, гідності, скромності, стриманості та ін.

В.О. Сухомлинський. "Шкільний колектив, -- писав він, -- це не тільки учні школи.

Він включає в себе також педагогічний персонал. Учнівський і педагогічний колектив -- окремі об'єднання, які живуть своїм життям, кожний з них має свої закономірності становлення і розвитку.

Між ними не можна провести якоїсь грані, вони не відокремлені один від одного якоюсь стіною, вони в своїй єдності становлять шкільний колектив, разом з тим вони й не зливаються в єдине ціле".

Виховання особистості в колективі ґрунтується на закономірностях, які складалися в народі протягом століть.

Спроби дискредитувати ідею колективу, його вплив на формування особистості ведуть до штучного вилучення із системи виховання важливого чинника розв'язання завдань усебічного гармонійного розвитку особистості. Принципи "парної" педагогіки ніколи не сприяли і не сприятимуть вихованню соціально зрілих громадян.

Виховання особистості в колективі є вираженням відповідних закономірностей розвитку суспільства. Лише в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного розвитку особистості. Відокремлення людини від інших людей, від соціального середовища -- це соціально-психічний вакуум, який стоїть на заваді розвитку окремої людини та спільноти взагалі.

Висновки

Отже, таким чином, для правильного вибору засобів педагогічного впливу і побудови системи виховання розумово відсталих школярів вихователю необхідно добре знати особливості структури дефекту, розрізняти прояви, пов'язані з первинним порушенням і вторинними відхиленнями. Лише таке вивчення дітей дозволить педагогу правильно зрозуміти справжні причини і мотиви тих або інших вчинків своїх вихованців і відповідно до цього вживати ефективні педагогічні засоби. Важливо, звичайно, враховувати індивідуально-особистісні особливості кожного учня - його знання відповідних соціальних норм, ставлення до них, інтереси, цілі і мотиви діяльності, близькі й віддалені перспективи, плани, звички, самооцінку і рівень домагань, положення в колективі однолітків, ставлення до товаришів, вчителів, навчання, праці, гри. З урахуванням цих даних намічаються як тактичні, так і стратегічні лінії індивідуального підходу до учня.

Технологія творчості та виховання дитячого колективу В. Сухомлинського набагато років випередила свій час. Тому аналіз його праць, на сучасному етапі, становить великий інтерес для педагогічної науки. Не менш важливо орієнтуватися на вікові особливості розумово відсталих дітей. Так, наприклад, змінюються тривалість виховного заходу, співвідношення переконання і привчання, різний зміст норм поведінки, що відпрацьовуються, і їхні формулювання, специфіка в застосуванні колективних та індивідуальних стимулів.

Список використаної літератури

1. Грицюк Н. Діти з порушенням психофізичного розвитку. / Дефектолог, 2008.- №12. - С.45 - 58.

2. Кот М. З. Теорія і методика виховної роботи : навчальний посібник / М. З. Кот ; М-во освіти і науки України, Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. - 216 с.

3. Мастюкова Е.М. Ребенок с отклонениями в развитии.-М.:Знание,1992.-210с.

4. Павлова М.П. Педагогическая система А.С. Макаренка. - М., 1963.

5. Сухомлинський В.О. Вибр. тв.: В 5-ти т. - К.: Рад. шк., 1976 - 1977.

Размещено на Allbest.ru