Діагностика і корекція у роботі соціального педагога

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький технічний ліцей

Методичне об'єднання соціальних педагогів ЗНЗ на тему:

«Діагностика і корекція у роботі соціального педагога»

12 січня 2010 р.

Діагностичний напрям -- основний у діяльності соціального педагога, його реалізація починається з комплексного соціально-психолого-педагогічного дослідження, яке потребує ґрунтовного аналізу та інтерпретації отриманих результатів. Соціальний педагог діагностує розвиток особистості дитини в соціальному середовищі, особливості впливу цього середовища на соціалізацію дитини, її позитивні можливості, негативні впливи, а потім, реалізуючи прогностичний напрям, проектує діяльність усіх суб'єктів соціального виховання. На основі моніторингу соціальний педагог здатен скоординувати позитивні впливи всіх суб'єктів соціального виховання з метою надання комплексної (соціапьно-психолого-педагогічної) професійної допомоги дитині в її особистісному розвитку, успішній самореалізації в процесі соціалізації.

Соціальний педагог користується різноманітними видами діагностики, пристосовуючи їх до своєї мети. В цьому випадку він є міждисциплінарним фахівцем і має володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного і частково медичного дослідження. Медична діагностика -- це процес встановлення медичного діагнозу, тобто висновок про перебіг і зміст хвороби пацієнта та її позначення на основі прийнятої класифікації. Медичний діагноз передбачає ця визначити хворобу та інвалідність на основі дослідження хворого. Ці діагнози цікавитимуть соціального педагога з погляду їх психосоціальних і педагогічних аспектів. Наприклад, він не ставить діагнозу наркоманії, шизофренії, неврозу, алкоголізму, але може діагностувати соціально-педагогічні наслідки, які супроводжують ці захворювання, та ознаки їх впливу на формування особистості дитини.

Психологічна діагностика (психодіагностика) -- вимірювання індивідуально-психологічних властивостей особистості або інших об'єктів, що піддаються психологічному аналізу (група, організація). її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновок про актуальний стан психологічних особливостей особистості (або інших об'єктів) і прогнозування їх подальшого розвитку.

Соціальний педагог не ставить психологічного діагнозу, але він може виявити психодіагностичні ознаки, які можуть стати факторами ризику:

а) в молодшому шкільному віці:

§ поєднання низької пізнавальної активності й особистісної незрілості, які не дають змогу опанувати нову соціальну роль учня;

§ рухова збудженість та ейфорійний фон настрою, що знижують самоконтроль і самоорганізацію в діяльності й поведінці;

§ непереборне бажання вражень -- прагнення гострих відчуттів і вражень як симптоми і схильності до девіантної поведінки;

§ підвищена цікавість до ситуацій, у яких простежуються жорстокість і агресія як компонент формування дитячої агресивності;

§ невмотивованість, неадекватність та афективність поведінки як показник наявності проблем особистісного та психічного здоров'я;

§ негативне ставлення до навчання, школи, стійка неуспішність, втечі з дому, шкільні конфлікти як ознаки шкільної дезадаптації;

§ поведінкові реакції: відмова, захист,компенсація, емансипація як наслідок негармонійного ставлення до дитини й незадоволеності її потреби у повазі, самоствердженні,досягненнях;

б) у підлітково-юнацькому віці:

§ збереження інфантильності, крайня залежність від ситуації, схильність до втечі від труднощів, слабка воля, відсутність самоконтролю й саморегуляції як не сформованість основних передумов особистісного розвитку;

§ поєднання інфантильності з підвищеною збудливістю, афективністю, що призводить до некерованої поведінки; раннє дозрівання о поєднанні з підвищеною цікавістю до сексуальних проблем, що призводить до істероїдної поведінки, алкоголізації, токсикоманії, наркоманії, волоцюжництва, агресії;

§ переорієнтація інтересів на позашкільне оточення, тенденція до засвоєння зовнішніх форм підліткової поведінки, імітація її асоціальних форм як свідчення дезадаптації в середовищі, деформації особистісного розвитку й загрози асоціальної поведінки.

Соціальна діагностика -- це комплексний процес виявлення й вивчення причиново-наслідкових зв'язків і взаємин у суспільстві, соціально-економічного, культурно-правового, морально-психологічного, медико-біологічного і санітарно-екологічного стану, що їх характеризує. її метою є встановлення соціального діагнозу, тобто науково обґрунтованого висновку про стан соціального здоров'я.

Соціальний діагноз (оцінка) - це диференційоване, індивідуалізоване й точне визначення проблем людей та умов, їх взаємозв'язки, необхідні для диференційованої допомоги. Оцінка передбачає збір даних про клієнтів та умови їхнього життя, а також інформації для розробки плану допомоги.

Джерелами інформації є епідеміологія, дослідження стосунків між соціальним працівником і клієнтом, бесіди з індивідами, сімейні та групові сеанси, методики вимірювання і спостереження.

Педагогічна діагностика -- це вивчення особистості учня та учнівського колективу з метою забезпечення індивідуального і диференційованого підходу в процесі навчання і виховання для ефективнішої реалізації його основних функцій. Використовуючи педагогічні засоби, педагоги вивчають особистість дитини в педагогічному процесі. Педагогічна діагностика оцінює дитину порівняно з її соціальними нормами та еталонами, що часто обумовлює оцінне ставлення до особистості учня та відсутність його безумовного прийняття. Тому інколи соціальний педагог не лише не може користуватися готовими педагогічними оцінками, а й повинен реабілітувати дитину в очах оточення за допомогою демонстрації її найкращих сторін.

Соціальний педагогу діагностичній роботі може спиратися на педагогічні вимоги:

вивчення особистості має бути спрямоване не стільки на викриття вад, скільки на пошук резервів особистості, її розкритих можливостей і потенціалів;

діагностика не має бути самоціллю, а особистість необхідно вивчати в процесі діяльності й спілкування;

особистість вивчають не ізольовано, а в контексті соціальних відносин;

дані діагностики не мають бути спрямовані проти самої особистості;

не можна робити висновків про особу, необхідно вивчати особистість дитини у розвитку й порівнювати її досягнення не лише з успіхами інших дітей, а й особистими показниками.

Соціально-педагогічна діагностика -- спеціально організований процес пізнання, у якому слід збирати інформацію про вплив на особистість і соціум соціально-психологічних, педагогічних, екологічних і соціальних факторів з метою підвищення ефективності педагогічних факторів. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними і соціологічними дослідженнями.

Об'єктом діагностики для соціального педагога є особистість дитини, що розвивається, в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремі суб'єкти цього середовища, які впливають на формування особистості. Предметом діагностики є соціально-педагогічна реальність. Предмет і об'єкт діагностики відображаються у змісті діагностики.

У соціально-педагогічній діагностиці розпізнаються соціально-психологічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогічного процесу і сімейного виховання, а також індивідуально-психологічні характеристики особистості, пов'язані з її соціальними взаємодіями.

Встановлення соціально-педагогічного діагнозу неможливе без опори на теоретичні уявлення про феномен, що вивчається.

Соціальний педагог може використовувати різні методи дослідження: педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні та загальногносеологічні.

До останніх належать метод діалектики, аналізу й синтезу, теоретичного моделювання, якісних оцінок. Серед соціологічних методів педагог часто звертається до опитування, анкетування, соціальної статистики, соціального проектування та експертних оцінок. З психологічних методів соціальний педагог може застосовувати тільки ті, з яких він пройшов спеціальну підготовку: самоспостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти, соціометрія. Педагогічні методи: спостереження, контактна бесіда, психолого-педагогічна характеристика дитини, узагальнення досвіду, педагогічний консиліум, ситуації вільної діяльності, природний і формуючий експеримент. Соціальний педагог може переносити методи медичної діагностики на соціально-педагогічний матеріал: метод анамнезу, історії поведінки, клінічного інтерв'ю, сімейної генограми, скринінгу, епідеміологічний метод. До власне методів соціальної педагогіки належать соціально-педагогічний паспорт мікрорайону, соціально-педагогічний експеримент, соціально-педагогічне обстеження рівня життя, соціально-педагогічний моніторинг.

Структура процесу соціально-педагогічної діагностики:

1. Констатація певного неблагополуччя в діяльності й поведінці дитини. корекція діагностика соціальний педагог

2.Усвідомлення можливих причин Висування робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності наявних даних.

З.Збір додаткової інформації, необхідно для перевірки гіпотези.

4. Перевірка робочої гіпотези шляхом аналізу сукупності даних.

5. Якщо гіпотеза не підтвердилась -- процедуру повторюють.

Ігрова корекція поведінки дітей у групі

Ігрова корекція поведінки є груповою формою корекційної роботи з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку. Вона заснована на діяльнісному підході і використовує дитячу гру в діагностичних, корекційних і розвивальних цілях. Ігрова корекція використовується для роботи з дітьми, які мають різноманітні форми порушень поведінки, неврози, страхи, шкільну тривожність, проблеми в спілкуванні з однолітками.

Етапи психокорекції

Розвиток будь-якої групової діяльності проходить низку стадій або фаз. Для дитячої групи також характерна внутрішня динаміка. Груповий процес, що виникає в ході занять ігрової психокорекції, проходить три етапи: орієнтовний, реконструктивний і закріпляючий. На першому етапі дітям надається можливість спонтанної гри. Тактика педагога найменш директивна. На цьому етапі вирішуються наступні завдання:

1. Виявлення особливостей емоційно-поведінкової сфери, що потребують корекції.

2. Створення у дитини позитивного емоційного настрою і атмосфери безпеки в групі.

На цьому етапі широко використовуються невербальні засоби комунікації, ігри, які полегшують вступ у контакт.

Тактика ведучого на другому етапі приймає цілеспрямований характер, використовуються спеціальні прийоми. Завдання ведучого -- продемонструвати дитині неадекватність, недоцільність деяких способів реагування і сформувати у неї потребу у зміні своєї поведінки. Тут відбувається емоційне відреагування внутрішньої напруги, неприємних переживань, широко використовуються сюжетно-рольові ігри, програвання різних проблемних ситуацій. Саме на цій стадії корекційного процесу відбуваються головні зміни в психіці дитини, вирішуються внутрішні конфлікти. Майже завжди зустрічаються прояви агресії, негативізм -- протест, спрямований проти педагога. До кінця цієї стадії суперечливі емоції замінюються почуттям глибокої симпатії як до дорослого, так і до партнерів по грі.

На третьому етапі діти закріплюють здатність самостійно знаходити необхідні способи поведінки. Завдання ведучого -- навчити їх формам емоційного реагування, поведінки, розвинути навики спілкування, збагатити ігрову діяльність. Метою цього періоду є закріплення позитивного і нового, що виникло в особистісному світі дитини. Необхідно домогтися того, щоб дитина остаточно повірила в свої сили і змогла винести цю віру за межі ігрової кімнати в реальне життя. Тактика педагога підкорена внутрішній динаміці ігрового процесу, її зміни відповідають етапам психокорекційного процесу, ї етап. Тактика педагога найменш директивна. Він спостерігає за грою дітей, намагається створити теплу емоційну атмосферу в групі, ненав'язливо допомагає дитині адаптуватися в новій обстановці; може запропонувати дітям пограти в ті чи інші ігри, але не наполягає на цьому. Охоче підтримує ініціативу дітей, ніяк не спрямовує гру, не висловлює ніяких думок з приводу гри, не оцінює дітей. Використовуються наступні прийоми: невербальні засоби спілкування; заохочення спонтанної активності дитини.

II етап. На реконструктивному етапі тактика змінюється, позиція педагога стає більш активною. Прийоми: інтерпретація; відображення; демонстрація більш адекватних способів поведінки; навіювання; створення ситуації вибору, що вимагає від дитини певного способу дії; використання спеціальних ігор.

III етап. Це етап опробування нового досвіду. Дитина вже навчилася вирішувати проблеми, які виникають у її житті. Педагог підтримує дитину, демонструє їй свою повагу.

Структура психокорекційного заняття

Кожне заняття складається із низки етюдів та ігор. Вони короткі, різноманітні, доступні дітям за змістом. Основна мета занять -- збереження психічного здоров'я і попередження емоційних розладів у дітей. Основна увага на заняттях звертається на навчання елементам техніки виразних рухів, на використання виразних рухів у вихованні емоцій і найвищих почуттів, на набуття навиків саморозслаблення. Заняття будуються за певною схемою і складаються із етапів. Кожний етап може вирішувати не одну, а декілька самостійних задач. Часові характеристики залежать від можливостей ведучого та зацікавленості дітей.

1-й етап. Розминка.

Заняття починається із загальної розминки. її задача: знизити інертність фізичного і психічного самопочуття, підняти м'язовий тонус, розігріти увагу та цікавість дитини до спільного заняття, налаштувати дітей на активну роботу і контакт один з одним. Для здійснення цієї задачі виконується декілька вправ-ігор на увагу або рухлива гра

2-й етап. Мімічні і пантомімічні етюди.

Задача: виразне зображення окремих емоційних станів, пов'язаних з переживанням тілесного і психічного задоволення і незадоволення. Моделі вираження основних емоцій (радість, здивування, інтерес, гнів тощо). Діти знайомляться з елементами виразних рухів: мімікою, жестом, позою, ходою.

3-й етап. Ігри, етюди на вираження окремих рис характеру та емоцій.

Задача: виразне зображення почуттів, що породжуються соціальним середовищем (жадібність, доброта, чесність тощо), їх моральна оцінка. Моделі поведінки персонажів з тими або іншими рисами характеру. Закріплення і розширення отриманих раніше відомостей, що стосуються соціальної компетентності дітей. Коли діти зображують емоції, їх увага привертається до всіх компонентів виразних рухів одночасно.

4-й етап. Ігри, етюди, які мають психотерапевтичну спрямованість на певну дитину або на групу.

Використовуються мімічні і пантомімічні здібності дітей для природного перевтілення в заданий образ.

Задача: корекція настрою та окремих рис характеру дитини, тренінг моделювання стандартних ситуацій.

5-й етап. Закінчення заняття. Психом'язове тренування.

Задача: зняття психоемоційної напруги, навіювання бажаного настрою, закріплення позитивного ефекту, що стимулює і впорядковує психічну і фізичну активність дітей, приведення до рівноваги їх емоційного стану, покращання самопочуття і настрою.

Ділова гра «Робота по профілактиці жорстокого поводження з дітьми»

Етапи ділової гри».

1. «Команда - капітан»

Всі учасники діляться на три команди. Командам дається завдання придумати назву, девіз і обрати капітана.

2. «Розминка»

Командам пропонується відповісти на ряд запитань:

Як називається основний документ по правах дитини (Конвенція прав дитини).

До якого віку людина рахується дитиною на думку ООН? (від 0 до 18 років)

На кого конвенція покладає основну відповідальність виховання дитини ? (на батьків)

3 якого віку дитина здатна самостійно приймати рішення? (з 3-ох років)

Який стиль виховання не сумісний з правами дитини? (авторитарний)

Виховання дитини являється правом чи обов'язком батьків? (і правом і обов'язком)

3. «Зрозумій мене»

Робота в парі (по одному чоловіку від команди). Один гравець пояснює правовий термін, не називаючи його, і не використовуючи малюнки. Інший гравець повинен назвати термін.

Правові терміни: право, закон, свобода, конвенція, відповідальність, зобов'язання, захист, експлуатація, насильство, жорстокість, всиновлення, злочинність.

4. «Хто більше»

Командам по черзі пропонується назвати казки, в яких порушені права.

5. «Театральна кімната»

Капітани вибирають карточку, на якій написаний № статті конвенції. Команді необхідно інсценізувати уривок із казки, в якій описується саме ця стаття. Інсценізація без слів, використовуються лише звукові, танцювальні та музикальні прийоми.

Час для підготовки 1 хвилина.

6. «Розігрування ситуацій»

Пропонується розіграти деякі ситуації і разом обговорити варіанти можливих рішень.

Ситуація 1

Під час обіду дитина возить по столі повну чашку з соком. Вчитель робить їй зауваження: «Обережно! Розіллєш!», дитина робить вигляд, що не почула зауваження. Вчитель знову робить зауваження: «Не грайся! Пий сік!» дитина мовчки продовжує свої дії. І триває це до тих пір, поки дитина не облила себе та сусіда липким соком.

Як в даній ситуації поступить вчитель? Як себе поводити, якщо:

¦ Замість соку дитина виллє на себе тарілку гарячого супу.

¦ Ця ситуація трапилася безпосередньо перед святковим концертом.

Ситуація 2

Під час тихого часу дитина не спить і заважає спати іншим дітям, вертиться, починає пошепки розмовляти. Вихователь робить їй зауваження.

Дитина затихає. Проте тільки вихователь виходить із спальні дитина тут же піднімається, сідає на ліжко до других дітей і заважає їм спати.

Як в даній ситуації вчинити вихователю? Як себе поводити, якщо:

¦ Дитина тихо наспівує собі колискову.

¦ Дитина мовчки лежить з відкритими очима.

Ситуація 3

Іде відкрите заняття з великою кількість гостей. Вчитель розносить роздатковий матеріал в конверті. Один учень крутиться і відволікає інших. Вчитель намагається заспокоїти його. Дитина різкими рухами вибиває з рук вчителя конверт і весь мілкий роздатковий матеріал розсипається по класу.

Як в даній ситуації вчинить вчитель? Як вести себе, якщо:

Учень кидає конверт через свою необачність.

Дитина демонстративно відкинула запропонований роздатковий матеріал і категорично відмовилася виконувати завдання?

7. «Забороняємо - дозволяємо»

Встановлюються 3 ватмани, які відповідають зонам заборони і які позначені відповідним кольором.

Зелений символізує зону «Повна свобода» - це все, що можна дитині завжди і скрізь на його власний розсуд.

Жовтий - зону «Відносна свобода» - дії, в яких дитині надається відносна свобода. Можливо діяти за власним вибором, але при цьому дотримуватись деяких правил. Саме в цій зоні дитина привчається до дисципліни. Зовнішнє обмеження переходить поступово в особисте самообмеження.

Червоний - зону «Заборонено» - дії дитини, які для неї неприпустимі ні при яких обставинах.

Учасникам пропонується створити список можливих дій дітей, роз приділивши їх на З основні зони.

Отримані результати аналізуються.

8. «Які бувають покарання»

Дошка ділиться на чотири поля, кожне з яких має свою назву:

¦ «Фізичне покарання»

«Ізоляція»

«Покарання словом»

«Позбавлення приємного»

Учасникам необхідно перечислити варіанти покарань. В кінці обговорюються найбільш дієві варіанти. Обговорюються переваги і недоліки того чи іншого запропонованого варіанту.

Размещено на Allbest.ru