Ідея національної школи у творчому доробку Івана Франка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 821.161.2“ХІХ”

ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ШКОЛИ

У ТВОРЧОМУ ДОРОБКУ ІВАНА ФРАНКА

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ВИШНІВСЬКИЙ РОМАН ЙОСИПОВИЧ

Дрогобич - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

ЧЕПІЛЬ МАРІЯ МИРОНІВНА,

Дрогобицький державний педагогічний

університет імені Івана Франка,

кафедра загальної педагогіки та дошкільної освіти, завідувач.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

ЗАВГОРОДНЯ ТЕТЯНА КОСТЯНТИНІВНА,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

кафедра педагогіки, завідувач;

кандидат педагогічних наук, доцент

БОРЕЙКО ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ,

Житомирський державний педагогічний

університет імені Івана Франка, кафедра педагогіки, доцент.

Захист дисертації відбудеться 05 жовтня 2010 року об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 36.053.01 у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка за адресою: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Івана Франка, 24, к. 20.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка за адресою: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Лесі Українки, 2.

Автореферат розісланий 03 вересня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І. Пантюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

франко школа національний вчитель

Актуальність та доцільність дослідження. Становлення і розвиток громадянського суспільства та правової держави визначають вимоги до української системи освіти. Йдеться передовсім про формування в учня сучасного світогляду, розвиток його творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, здатності до самоосвіти і самореалізації. Не втратили актуальності й проблеми духовного відродження особистості, підвищення її загальної культури, духовно-моральної свідомості, а також виховання в учнів почуття патріотизму, національної гідності, шанобливого ставлення до рідної мови, культури, традицій, виховання відповідальних громадян, що знають і вміють відстоювати власні права й свободи, готові до участі в економічному, соціальному, культурному та політичному житті країни.

У сучасних умовах реформування національного шкільництва особливого значення набувають питання змісту освіти, переходу від репродуктивного засвоєння знань до пошуково творчого, оптимального вибору принципів, форм, методів навчання і виховання, найефективніших шляхів розвитку й самовдосконалення особистості; засобів навчання, які відповідали б світовому науково-технічному рівню; соціальної ролі й діяльності вчителя як організатора навчально-виховного процесу тощо.

Суттєву підмогу в розв'язанні цих завдань може надати історико-педагогічна наука, творчий доробок педагогів-мислителів і громадсько-просвітницьких діячів. За останні роки вектор уваги науковців змістився на дослідження педагогічних ідей та громадсько-просвітницької діяльності педагогів Галичини другої половини ХІХ - початку ХХ ст., зокрема О. Барвінського, М. Галущинського, А. Лотоцького, Я. Кузьміва, І. Петрів, І. Ющишина та ін.

Спадщина І. Франка, що вражає обсягом та різноаспектністю, була предметом вивчення дослідників у галузі літератури, філософії, історії, педагогіки. Сьогодення вимагає перегляду багатьох оцінок опублікованих праць, присвячених його творчості у вимірі об'єктивності та політичної незаанґажованості. Чимало наукових розвідок присвячено окремим аспектам його творчого доробку: вихованню дітей дошкільного віку (Ю. Ступак), проблемам початкової освіти в журналістиці І. Франка (І. Зайченко); національно-патріотичному вихованню учнів (Б. Ступарик), трудовому вихованню (Н. Калениченко, Л. Маляренко); проблемам соціального виховання молоді (М. Євтух); методам навчання й виховання (О. Вишневський); ролі вчителя у процесі едукації (Д. Скільський) та ін. Погляди І. Франка на національно-духовне відродження України, формування національної свідомості української молоді розкрито у публікаціях В. Гвоздовського, А. Герасимовича, М. Гнатюка, А. Наконечного, А. Приступка, В. Радзикевича, О. Реєнта, М. Чепіль та ін. Одначе ідея української школи у творчому доробку І. Франка в сучасній педагогічній науці все ще залишається найменш опрацьованою.

Педагогічні ідеї І. Франка співзвучні з тими завданнями, які постали перед сучасною системою освіти й виховання. З огляду на це актуальним є висвітлення його життєвої позиції та ідейних переконань, нове прочитання творів ученого, їх інтерпретація в розрізі сучасних потреб українського суспільства й української школи. Мусимо констатувати, що на сьогодні практично немає досліджень, які б висвітлювали концептуальні засади національної школи в літературно-педагогічній спадщині мислителя. Отже, актуальність окресленої проблеми, її недостатня теоретична розробленість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження - “Ідея національної школи у творчому доробку Івана Франка”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну працю виконано відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри педагогіки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка в рамках теми “Зміст навчання і виховання в умовах реформування освіти України” (протокол № 15 від 21 грудня 2004 р). Тему затверджено на засіданні вченої ради Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол № 16 від 28 грудня 2006 р.) і погоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 2 від 27. 02. 2007 р.).

Мета дослідження - розкрити теоретичні і практичні засади діяльності національної школи у творчому доробку Івана Франка.

Відповідно до мети визначено такі завдання:

- проаналізувати стан опрацювання й осмислення творчого доробку І. Франка як педагогічної персоналії;

- визначити пріоритетні напрями творчості І. Франка в контексті розвитку національної школи в Галичині;

- обґрунтувати провідні педагогічні ідеї та виокремити найважливіші духовно-культурні цінності виховання особистості у творчому доробку І. Франка;

- висвітлити внесок І. Франка в розробку методичних засад національної школи;

- екстраполювати педагогічні ідеї І. Франка на сучасність та актуалізувати їх у контексті реформування школи в Україні.

Об'єкт дослідження - науково-педагогічний аспект творчості Івана Франка.

Предмет дослідження - провідні ідеї Івана Франка щодо навчання і виховання дітей у національній школі (1874 - 1916).

Методологічною основою дослідження є: теорія наукового пізнання, системний підхід до вивчення поглядів І. Франка на теорію навчання й виховання з використанням загальнонаукових методів аналізу і синтезу на основі принципів об'єктивності, системності, доказовості, історизму. У процесі дослідження застосовувалися сучасні наукові підходи до вивчення персоналій: біографічний - аналіз педагогічної реальності в часі й просторі; герменевтичний, що дає змогу коментувати, пояснювати педагогічні ідеї персоналії крізь призму історико-культурної традиції; парадигмальний, який дає можливість розглянути педагогічні ідеї І. Франка з позицій науки, її внутрішньої динаміки.

Теоретичною основою дослідження є положення, що ґрунтуються на філософських засадах освіти (В. Андрущенко, С. Гессен, В. Кремень, В. Лутай, Н. Скотна, В. Скотний, М. Ярошевський), теоретико-методологічних та поняттєво-термінологічних основах історії педагогіки (М. Богуславський, Н. Гупан, О. Сухомлинська, Г. Троцко), концептуальних ідеях вітчизняних і зарубіжних педагогів-компаративістів з проблем освіти (О. Вишневський, Н. Дічек, В. Кемінь, В. Кравець, Л. Пуховська), дослідженнях розвитку української системи освіти й виховання (В. Бондар, В. Вихрущ, М. Євтух, М. Левківський, О. Любар, Ю. Руденко, О. Сухомлинська, Т. Усатенко та ін.), педагогічної думки в Галичині у другій половині XIX - початку XX ст. (Т. Завгородня, М. Євтух, І. Курляк, М. Стельмахович, Б. Ступарик, М. Чепіль та ін.), теоретичних засадах мовознавства (С. Василевський, М. Кочерган, Є. Рудницький, В. Русанівський, О. Потебня, В. Широков), франкознавства (М. Возняк, А. Войтюк, І. Денисюк, З. Гузар, І. Ковалик, А. Пашук, М. Шалата) та інших галузей пізнання, що безпосередньо чи опосередковано стосуються предмета дослідження.

Відповідно до специфіки предмета й окреслених завдань, використано такі методи: історико-педагогічний аналіз і синтез - визначення об'єкта, предмета, мети й завдань роботи; пошуково-бібліографічний - систематизація і класифікація літературних джерел; хронологічний - формування світогляду й педагогічних поглядів І. Франка; персоналістично-біографічний, порівняльно-зіставний, структурно-функціональний - висвітлення змісту, методів навчання і виховання в літературно-педагогічній спадщині І. Франка, формулювання й обґрунтування висновків дослідження.

Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку за основу було взято праці (художні твори, літературно-критичні та науково-публіцистичні статті, рецензії, листи тощо) І. Франка, опубліковані в 50-томному та 20-томному виданнях; спогади його сучасників, праці дослідників його життя і творчості в дорадянський період; дослідження радянських учених-франкознавців, а також праці сучасних дослідників творчої спадщини І. Франка з педагогіки, філософії, політології, літературознавства, мовознавства, релігієзнавства, краєзнавства та інших галузей знання, що зберігаються у фондах Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, наукової бібліотеки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, бібліотек Львівського національного університету імені Івана Франка та Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

У дисертації використано фонди Державного архіву Львівської області (ДАЛО, фф. 1 (Львівське воєводське управління), Р - 1357 (Львівський облкомітет радіоінформації); Центрального державного історичного архіву України у м. Львів (ЦДІА у м. Львів, фф. 309 (Наукове товариство ім. Т. Шевченка), 348 (Товариство “Просвіта”, м. Львів), 364 (Лукань Степан - священик), 408 (Греко-католицький митрополичий ординаріат, м. Львів), 640 (Франко Петро Іванович), 663 (Михайло Павлик); відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника (фф. 1 (НТШ), 29 (Михайло Возняк).

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1874 - 1916 рр. Нижня межа визначається початком творчої діяльності І. Франка (опублікування його віршів у студентському журналі “Друг” під псевдонімом Джеджалик); верхня - активізацією популяризації його літературно-педагогічної спадщини і передчасною смертю мислителя.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає у тому, що вперше цілісно висвітлено ідею національної школи у творчому доробку І. Франка в розрізі сучасних потреб українського суспільства; розкрито науково-педагогічні аспекти творчої діяльності І. Франка та виділено етапи в обґрунтуванні концепції національної школи: 1) загальнокультурницький (1874 - 1889); 2) національно-освітній (1890 - 1899); 3) державницький (1900 - 1916); виокремлено провідні педагогічні ідеї (гуманізму, народності, демократизації, індивідуалізації, виховного й розвивального навчання); переосмислено й об'єктивно представлено найважливіші духовно-культурні цінності виховання особистості у творчій спадщині вченого (загальнолюдські, національні, громадянські); з'ясовано внесок І. Франка в розробку методичних засад національної школи та визначення ролі вчителя у навчально-виховному процесі; доповнено і поглиблено відомості про пріоритетні напрями громадсько-просвітницької діяльності І. Франка; здійснено актуалізацію педагогічних ідей І. Франка у контексті реформування сучасної школи в Україні.

Практичне значення одержаних результатів визначається новизною постановки дослідницьких завдань і відповідністю потребам сучасної історико-педагогічної науки. Матеріали та положення дисертації збагачують уявлення про розвиток національної школи в літературно-педагогічній спадщині Івана Франка, розширюють знання про еволюцію становлення і розвитку національної школи в Україні. Результати можуть бути використані при вивченні курсу “Історія педагогіки”, спецкурсів, при складанні навчальних програм, проведенні семінарських занять, а також бути корисними студентам у процесі виконання курсових, дипломних, магістерських праць з історико-педагогічної проблематики. Розроблено й апробовано посібник для вчителів “Іван Франко про виховання молоді”.

Вірогідність результатів та основних висновків дослідження забезпечується методологічною й теоретичною обґрунтованістю його засадничих положень; застосуванням комплексу взаємозумовлених методів, адекватних об'єкту, предмету, меті й завданням дослідження; опертям на принципи системності, історизму й об'єктивності; використанням широкої джерельної бази; апробацією результатів дослідження.

Апробація результатів дослідження здійснювалася шляхом їх оприлюднення на науково-практичних конференціях: міжнародних - “System Oswiaty w Galicji 1772 - 1918 i jego rola w przemianach cywilizacyjnych” (Івоніч Здруй, Польща, 2006), “Формування цінностей сучасної особистості” (Дрогобич, 2007), “Проблеми якості виховання і навчання у системі безперервної освіти” (Івано-Франківськ, 2008), “Актуальні питання соціально-педагогічної роботи у загальноосвітніх навчальних закладах” (Київ, 2009), регіональних - “Франкове слово мовами народів світу” (Дрогобич, 2006), “Інноваційні процеси в освіті” (Дрогобич, 2009). Матеріали дисертації також було апробовано під час виступів на звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (2007 - 2009).

Основні результати дисертації упроваджено в навчально-виховний процес Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (акт № 01 - 08 / 06 - 01/617 від 24. 06. 2009 р.), Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (акт № 903 від 22. 09. 2009 р.), Херсонського державного університету (акт № 07 - 12 / 827 від 05. 06. 2009 р.), Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (№ 14 від 11. 06. 2009 р.), Ужгородського національного університету (№ 6 від 19. 05. 2009 р.).

Публікації. Результати дослідження відображено в 13 одноосібних публікаціях, з них: 1 посібник, 11 статей у фахових науково-педагогічних виданнях, 1 - у збірнику наукових праць.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (388 позицій), 12 додатків. Загальний обсяг дисертації - 254 сторінки, основний текст - 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методологію і джерела дослідження, його хронологічні межі, сформульовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення, представлено апробацію та впровадження отриманих науково-практичних результатів, подано відомості про структуру роботи.

У першому розділі - “Іван Франко і культурно-освітній процес у Галичині (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) - простежено ґенезу і ступінь вивчення науково-педагогічних аспектів творчості І. Франка, розкрито пріоритетні напрями творчої діяльності Івана Франка у контексті розвитку освіти й шкільництва в Галичині означеного періоду, висвітлено його ідеї щодо стану національної школи в краї.

Історіографічний огляд проблеми дає підстави стверджувати, що різні аспекти творчості І. Франка знайшли відображення у численних працях українських і закордонних учених. У першій половині ХХ ст. творчу спадщину І. Франка досліджували М. Возняк, В. Дорошенко, Р. Заклинський, М. Лозинський, М. Мочульський, О. Назарук та ін., а за часів існування СРСР - І. Басс, М. Возняк, Я. Грицак, О. Дей, Р. Іваничук, В. Микитась, А. Музичка та ін. До творчості І. Франка різноаспектно зверталися й представники української діаспори (М. Глобенко, В. Дорошенко, Л. Луців, П. Савчук, Р. Смаль-Стоцький, М. Сріблянський, М. Стахів та ін.).

До найбільш повних досліджень педагогічних поглядів І. Франка, здійснених у радянський час, належать праці В. Смаля, О. Дзеверіна, Б. Мітюрова, Г. Паперни, Г. Пуреля, В. Святовця, С. Сухорського, С. Чавдарова та ін. Окремі аспекти освіти й виховання молоді, розвитку шкільництва в педагогічній спадщині І. Франка висвітлено в публікаціях В. Городівського, М. Євтуха, І. Зайченка, Л. Маляренко, М. Походзіла, П. Яременка та ін.

За останнє десятиліття франкіана суттєво збагатилася дисертаціями з філології, філософії, історії, монографіями, посібниками. У центрі уваги багатьох дослідників були його соціально-філософські, суспільно-політичні, історико-краєзнавчі, релігійні, освітні погляди (М. Гнатюк, Я. Грицак, З. Гузар, О. Забужко, Т. Панько, Г. Сабат, О. Семків, В. Скоморовський, У. Хамар, Р. Чопик та ін.).

Багато дослідників (Г. Васянович, О. Вишневський, Д. Луцик, В. Погребенник, Д. Скільський, М. Стельмахович, Б. Ступарик, М. Чепіль та ін.) розглядають погляди І. Франка на окремі аспекти освіти й виховання молоді, розвиток шкільництва окресленого періоду: питання дошкільного виховання, початкової освіти, соціального виховання молоді, роль учителя в процесі едукації, зміст, принципи і методи навчання, методи та засоби виховання, різні аспекти змісту виховання тощо.

Педагогічна спадщина І. Франка охоплює понад сто наукових, публіцистичних та художніх творів з питань шкільництва й виховання молоді, у яких він наголошував на недоліках тогочасної школи та державної політики в галузі освіти. Мислитель, зокрема, критикував розпорядження австрійського уряду, які обмежували доступ українців до гімназій та університетів, тодішні конституційні права за їхній декларативний характер; постійно виступав за розширення мережі шкіл з українською мовою викладання. І. Франко вказував на неналежне фінансування шкільництва державою, критикував систему освіти Галичини за її недемократичність, адміністративно-поліцейську діяльність, авторитарний стиль управління. Письменник гостро засуджував різних учителів-пройдисвітів, які застосовували методи схоластичної зубрячки і жорстокої дисципліни. Водночас І. Франко звертав увагу на важке матеріальне становище учителів краю, їхню юридичну безправність, факти національної дискримінації педагогів. Він вимагав створити для вчителя відповідні матеріальні умови, удосконалити його підготовку, зменшити кількість наглядачів, надати йому право виходити за рамки шкільної програми тощо.

Доведено, що саме національній школі І. Франко відводив чи не найважливішу роль у пробудженні національної свідомості молоді, формуванні ідейних переконань, розвитку і збагаченні моральних якостей, нових життєвих установок особистості, вважав її найважливішим чинником демократизації суспільно-політичних відносин. Покликання школи - забезпечити “безупинний розвиток усіх природжених здібностей кожного громадянина”, формувати в учнів здатність “володіти своїм мізком”, “впоїти дітям замилування до науки”, “заохочували до самостійного мислення”, “збудити цікавість” й дати можливість пізнати радість від успіху в навчанні.

І. Франко наполегливо вимагав запровадження у школі демократичного устрою життя, основними елементами якого мають бути: ідея пріоритету прав особистості, забезпечення широкої участі громадськості, створення можливостей для діяльності учнів не тільки під час навчального процесу, а й поза ним, урахування вікових можливостей та особливостей дітей.

У дисертації визначено основні напрями (громадсько-просвітницький, науково-методичний, літературно-публіцистичний, теоретико-педагогічний) творчої діяльності І. Франка та три етапи в обґрунтуванні концепції національної школи: загальнокультурницький, національно-освітній і державницький. Попри певну умовність такого поділу, кожен з них відображає головну ідею І. Франка щодо сутності понять “національна школа”, “навчання” і “виховання”.

Перший етап (1874 - 1889) - загальнокультурницький. І. Франко порушує болючі питання - рідної мови; відходу від москвофільської ідеології, критикує москвофілів та народовців за їхню бездіяльність, нерішучість, консервативність. Він також торкається таких проблем, як взаємини з простим народом та його захист; роль інтелігенції та національної еліти, піднесення свідомості народу шляхом популяризації європейської науки; ознайомлення українського читача з найкращими творами світової літератури; виховання молодої високоосвіченої інтелігенції; активний пошук та з'ясування принципів і механізмів громадського самоуправління тощо. Пріоритетного значення І. Франко надає гуманізації та демократизації системи освіти, боротьбі проти германізації й полонізації Галичини, виступає за створення підручників, які відповідали б вимогам і потребам часу.

У цьому контексті виходять друком твори на педагогічну тематику: “Вісті з Галичини. Допис про Дрогобицьку гімназію” (1878), “Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва” (1882), “Наука і її взаємини з працюючими класами” (1878), “Конечність реформи учення руської літератури по наших середніх школах” (1884), “Олівець” (1879), “Середні школи в Галичині в 1875 - 1883 рр.” (1884), “Schцnschreiben” (1879) та ін.

Упродовж цього періоду І. Франко працює як редактор, видавець, співробітник журналів і часописів “Друг”, “Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”, “Дрібна бібліотека”, “Світ”, “Praca”, “Зоря”, “Діло”, “Kurier Lwowski”, “Przyjaciel Ludu”, “Die Zeit” та ін.

Другий етап (1890 - 1899) - національно-освітній. І. Франко теоретично обґрунтовує завдання освіти, яка має передовсім прищеплювати дитині працелюбство, органічно поєднувати навчання з фізичною працею, орієнтуватися на забезпечення самовизначення особистості, створення умов для її самореалізації, формувати в учнів сучасний світогляд. Учений висуває низку вимог до вчителя, який головно має бути носієм вищих духовних цінностей, усебічно освіченим, умілим організатором освітньо-виховної діяльності учнів, досконало і глибоко володіти своїм предметом, брати активну участь у громадсько-культурному житті. Уся його діяльність повинна спрямовуватися на розвиток індивідуальності учня, його здібностей і можливостей, критичного мислення через безперервну, систематичну творчу працю упродовж усіх років навчання в школі. Ці ідеї висвітлено у творах “Борис Граб” (1890), “Емерик Турчинський” Посмертний спогад” (1896), “Наші народні школи і їх потреби” (1892), “Педагогічні невігласи” (1891), “Таємні товариства молоді” (1890), “Учитель” (1896) та ін. І. Франко працює як редактор і видавець журналів “Народ”, “Житє і слово”, “Хлібороб”, “Літературно-науковий вісник”.

Третій етап (1900 - 1916) - державницький. І. Франко переконує, що саме школа покликана стати найважливішим чинником демократизації суспільно-політичних відносин, формування ідейних переконань, розвитку особистості. Він обґрунтовує концептуальні засади школи, основою якої є формування національної свідомості молоді, виховання патріотів, носіїв національної ідеї, провідників нації з державницьким мисленням, яке б ґрунтувалося на вивченні історії, культури, звичаїв і традицій українського народу. І. Франко закликає молодь бути справжніми патріотами, доводити свою любов не на словах, а невтомною щоденною працею, говорить про цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, постійне самовдосконалення й самореалізацію в ім'я народу, активну участь у діяльності громадських організацій, молодіжних рухів та товариств. Це знайшло відображення у творах “Батьківщина” (1904), “Великі діяння пана Бобжинського” (1901), “Одвертий лист до галицької української молодежі” (1905), “Спомини із моїх гімназіальних часів” (1912), “Що таке поступ?” (1903) та ін. В останні роки життя І. Франко повністю присвятив себе роботі в царині літератури, етнографії, мовознавства, просвітництва.

У другому розділі - “Концептуальні засади національної школи у творчому доробку Івана Франка” - висвітлено проблеми змісту освіти й виховання, розкрито провідні дидактичні ідеї Івана Франка, головно ідею особистості вчителя як організатора навчально-виховного процесу, обґрунтовано внесок І. Франка в розробку методичних засад національної школи.

Доведено, що І. Франко розглядав освіту як один з найважливіших чинників економічного та соціального поступу. Він уважав, що вся її система має бути заснована на принципах доступності для кожного громадянина, рівності умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту і спрямована на формування творчої працелюбної особистості з відповідними навичками й уміннями, провідною з яких є здатність до життєдіяльності в умовах громадянського суспільства.

Визначено, що проблему змісту шкільної освіти І. Франко вважав однією з найбільш гострих та болючих. Її головна мета - формувати в учнів сучасний світогляд, розвивати творчі здібності й навички самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості. Вразливі місця тогочасної освіти просвітитель пов'язував передовсім з домінуванням інформативного компонента змісту навчання, централізацією управління шкільною освітою, недостатнім забезпеченням навчальних закладів засобами навчання, низькою якістю підручників, що не відповідали тодішньому науковому рівню та не могли задовольнити потреб учителів та учнів.

Прикметно, що питання змісту освіти І. Франко не зводив лише до засвоєння учнями певної кількості інформації шляхом простого накопичення. Учений доводив, що набагато продуктивнішими є завдання, які вимагають від учнів на кожному уроці хоча б невеликого самостійного пошуку, містять елементи проблемності, будять думку. Регулярне включення до навчального процесу таких завдань сприяє самостійному творчому мисленню учнів.

І. Франко підкреслював, що чільне місце серед шкільних предметів мають посідати рідна мова і література, історія, трудове навчання, фізична культура, етика. Чималу увагу слід приділяти вивченню математики, фізики, біології, географії, а також суспільних наук - логіки, педагогіки, психології, економіки. Педагог критикував прихильників вивчення старослов'янської і давньоруської писемності, релігії як загальнообов'язкового предмету, а замість латинської та грецької мов радив вивчати сучасні іноземні мови, зокрема французьку.

Оскільки зміст освіти головно реалізується у шкільних підручниках, І. Франко жорстко критикував їх за низьку якість, недостатню кількість, відсутність систематично викладеного матеріалу, переобтяженість поганими перекладами, замовчування кращих творів рідної літератури та важливих історичних подій тощо. Натомість він постійно вимагав, щоб у підручниках передовсім забезпечувалися науковість змісту матеріалу, простота і доступність його викладу, чіткість формулювання визначень, правил, ідей, а також враховувалися індивідуальні можливості й здібності учня.

І. Франко виокремив негативні тенденції навчального процесу. Це цензура, що забороняла будь-яку самостійну роботу на педагогічному полі, догматизм викладання, перенасиченість шкільних програм інформацією, велика кількість навчальних предметів; безсистемність у поданні навчального матеріалу, недосконалість шкільних програм, планів, інструкцій. Натомість педагог підкреслював, що навчальні програми повинні враховувати досягнення науки, втілювати виховний потенціал, не містити надто ускладненого і другорядного матеріалу, формувати і розвивати творчі вміння та здібності учнів з кожного предмету; знання, якими оволодіває людина, мають ґрунтуватися на найновіших досягненнях наукової думки.

Ефективність навчання, на переконання І. Франка, залежить від глибокого розуміння вчителем його принципів, правильного поєднаня теорії з практикою. І лише за умови, що навчання є однаково доступним, науковим і систематичним, що вчитель спонукає учнів до активної, самостійної творчої діяльності, можна досягти високих результатів. Наріжним каменем його педагогічних поглядів стали ідеї гуманізації і демократизації системи освіти та виховання, народності, індивідуалізації, виховного і розвивального навчання, які всебічно висвітлюються та інтерпретуються на сторінках дисертації.

Установлено, що пріоритетне значення І. Франко надавав духовно-моральному вихованню учнів, під яким розумів засвоєння певної ієрархії цінностей, цілей як здатності до самовизначення, самореалізації й саморозвитку, уміння особистості на основі цієї ієрархії творити власний внутрішній світ, завдяки якому реалізується її гуманістична суть, вільний моральний вибір у життєвих ситуаціях, що постійно змінюються. Глибоку повагу, любов до людини, уважне та чуйне ставлення до неї, уміння поступитися своїми інтересами в ім'я інтересів суспільства, загального добра І. Франко вважав найкращою рисою людини. Натомість у багатьох творах він критикував неробство, паразитизм, жадобу до збагачення, лицемірство, підступність, жорстокість. Найважливішим засобом морального виховання дітей І. Франко вважав передовсім літературу й усну народну творчість.

Національно-патріотичне виховання мислитель пов'язував з вихованням національної еліти на засадах духовності, патріотизму, професіоналізму через повернення до витоків української культурної ідентичності, національних духовних першоджерел. Воно має базуватися на національному ґрунті, народній педагогіці, рідній мові та літературі, історії, житті народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій виховній спадщині, забезпечуючи духовну єдність минулих, сучасних і майбутніх поколінь української нації. Глибоке знання історії й становища українського народу твердо переконали І. Франка у тому, що повний розквіт української школи, педагогіки, освіти й науки, національної культури можливий тільки за умови існування самостійної Української держави.

Громадянське виховання української молоді, на думку І. Франка, слід здійснювати передовсім через такі гуманітарні та природничі шкільні предмети, як література, історія, іноземна мова, географія, “суспільна економія” тощо. Головними чинниками його реалізації мають бути: демократизація управління школою шляхом забезпечення широкої участі громадськості, стосунків між адміністрацією школи й учителями та між учителями й учнями, правильна організація навчального процесу - пріоритет прав і свобод особистості учня, створення належних умов для його самореалізації, активна участь дітей, підлітків і юнацтва в діяльності громадських організацій, молодіжних рухів та товариств. З метою ж підвищення ефективності навчального процесу, розвитку здібностей, умінь і навичок учнів учителю важливо застосовувати різноманітні методи навчання: словесні, зокрема, діалог та бесіду, практичні, головну роль у яких педагог відводив проблемно-пошуковим завданням.

І. Франко рішуче виступав за подолання авторитаризму у вихованні, надання йому гуманістичної спрямованості через доброзичливе ставлення вчителів до дітей, розвиток їхньої свідомості, здорової самодіяльності, що робило б їх активними учасниками навчального процесу. Він переконливо доводив, що інтелектуальний і духовний розвиток учнів, формування їхніх поглядів і переконань насамперед залежать від особистості педагога, його авторитету, а також оптимального вибору методів виховання.

Пріоритетну роль у навчанні та вихованні молоді І. Франко надавав учителю. Ідеал педагога у його розумінні - це людина, яка вийшла з народного середовища, є носієм його духовних і національних цінностей, живе його інтересами, бере активну участь у громадсько-культурному житті. Він викликає у дітей відчуття повної довіри, щирої поваги, готовність дотримуватися того, чого вчить. Це яскрава особистість, що творчо ставиться до учнів, володіє внутрішньою силою, цілісністю, цілеспрямованістю. Це організаційний та емоційний лідер, що здатний генерувати ідеї і захоплювати ними інших, із широкими й глибокими інтересами, цілісним світоглядом. Справжній учитель велику увагу приділяє питанням моральності, духовності, вкладаючи у дитячі душі любов, доброту, чуйність, милосердя. Уся його діяльність спрямована на задоволення пізнавальних запитів школярів, розвиток самостійності думки і дії. Особистим прикладом, власною поведінкою, ставленням до вихованців, світоглядом, авторитетом тощо він прищеплює кращі людські риси, виховує любов до праці.

Усебічне вивчення творчого доробку І. Франка з урахуванням сучасних теоретико-методологічних підходів дає можливість сформулювати такі висновки:

1. Історіографічний огляд проблеми свідчить, що впродовж останніх десятиліть творча спадщина І. Франка стала предметом вивчення багатьох дослідників. У науковій літературі широко висвітлені його соціально-філософські, суспільно-політичні, історико-краєзнавчі, релігійні, окремі педагогічні ідеї на якісно інших методологічних засадах із використанням широкої джерельної бази. Доведено, що у творчій спадщині І. Франка (наукові праці, художні твори, громадсько-просвітницька діяльність, епістолярні матеріали) знайшли відображення концептуальні засади національної школи.

2. Творча діяльність І. Франка відбувалася на тлі суспільно-політичних та економічних умов розвитку Галичини і передовсім була спрямована на подолання негативних тенденцій у розвитку освіти й шкільництва: полонізації українців органами державної влади і місцевим самоврядуванням; неналежного фінансування освіти державою, її низького рівня та нерівного доступу українців до неї; недостатньої кількості вчителів, неосвіченості багатьох з них, жорстокого поводження з дітьми, водночас їхнього безправ'я, складних умов праці, важкого матеріального становища тощо. Періодизація життєтворчості І. Франка дала змогу глибше розкрити його педагогічні ідеї, основні напрями (теоретико-педагогічний, громадсько-просвітницький, науково-методичний, літературно-публіцистичний) творчої діяльності, виділити три етапи в обґрунтуванні концепції національної школи: загальнокультурницький (1874 - 1889); національно-освітній (1890 - 1899); державницький (1900 - 1916).

3. Національній школі І. Франко відводив пріоритетну роль у пробудженні національної свідомості української молоді. Уся її діяльність має бути спрямована на формування у дітей і молоді світоглядних ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, виховання почуття любові до рідного краю, свого народу, держави, відповідальності за їхнє майбутнє. Школа покликана також плекати національний дух, формувати національну свідомість, почуття гордості, обов'язку, гідності й патріотизму, залучати молодь до вивчення історичного минулого свого народу, усвідомлення свого коріння, роду і родоводу, закладаючи тим самим національні світоглядні засади, що є головними критеріями національної ідентичності.

4. Вагоме значення І. Франко надавав змісту освіти, а до основних загальнообов'язкових предметів відносив: етику, рідну мову, літературу, історію, народознавство, трудове навчання, фізичну культуру. У змісті шкільної освіти основну увагу потрібно зосереджувати на самостійній творчій діяльності учня задля розвитку його здібностей та мислення і зменшенні ролі інформативного компонента. Така діяльність впливає на формування його характеру, розвиток вольової сфери, уваги, пам'яті, умінь і навичок, виховання таких рис, як працелюбність, дисциплінованість, відповідальність, ініціативність, підприємливість тощо.

5. У творчій спадщині І. Франка пріоритетне місце посідає виховання учнів. Його змістом є прищеплення загальнолюдських ідеалів і цінностей: милосердя, любові, доброти, справедливості, чесності, людської гідності тощо; формування українця-патріота - працьовитої, витривалої, підприємливої й ініціативної, усебічно розвиненої й фізично загартованої, з широким кругозором, самостійним мисленням людини, здатної орієнтуватися у різних життєвих ситуаціях; відповідального громадянина, якому властиві такі якості, як особиста свобода, високий рівень самосвідомості, уміння відстоювати свої права і свободи, відчуття власної гідності, самоповага, незалежність думок, готовність самостійно ухвалювати рішення і відповідати за свої вчинки.

Вивчення літератури (дитячої літератури, пісень, поезій), усної народної творчості (казок, байок, легенд, переказів, приказок, прислів'їв тощо) у школі є для І. Франка найважливішим засобом виховання. Головна роль у навчально-виховному процесі належить учителю, який насамперед любить дітей, володіє широким колом знань, уміє забезпечувати розвиток їхніх інтелектуальних та фізичних можливостей, навчає дітей самостійно критично мислити, прищеплює їм високі моральні вартості.

6. Провідними педагогічними ідеями І. Франка є: гуманізація - забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей, сприяння розвитку творчих можливостей учня, його інтелектуальної свободи; народність - вивчення власної історії, рідної мови і літератури, культури, традицій та звичаїв українського народу; демократизація - свобода людини і гарантія її людських прав; індивідуалізація - виховання гармонійно розвиненої особистості з творчим критичним мисленням, сильним характером, широкими психічними та фізичними можливостями; ідея виховного і розвивального навчання, послідовність і систематичність знань, науковість, доступність, проблемність та мотивація навчання, емоційність, зв'язок навчання з життям.

7. В основу діяльності вчителя мають бути покладені такі методи навчання: словесні (розповідь, бесіда) - під час навчального процесу педагогові слід добирати яскраві, типові факти, цікаві і переконливі приклади, викладати матеріал доступно для учнів, емоційно, виразно, у цікавій формі, активізувати увагу дітей шляхом постановки й розв'язання завдань, впливати на почуття школярів, викликати глибокі переживання, яскравий емоційний відгук; практичні - шляхом проблемно-пошукових вправ загартовувати в учнів волю, розвивати в них пізнавальні, творчі навички та уміння, наполегливість у навчанні, надавати їм можливості для самовираження і самореалізації.

На основі аналізу й узагальнення літературно-педагогічної спадщини І. Франка нами виокремлено такі методи виховання: переконування через бесіду, діалог між учителем і вихованцями, виховання прикладом і на прикладі, привчання, заохочення.

8. Для розвитку сучасної української школи актуальними є педагогічні ідеї І. Франка щодо завдання школи, змісту навчання і виховання, ролі та значення вчителя в навчально-виховному процесі, методів навчання і виховання. У навчально-виховний процес сучасної школи доцільно запроваджувати досвід І. Франка та його педагогічні постулати: ідеї гуманізму, народності, демократизації, індивідуалізації, виховного і розвивального навчання; підвищення ролі національного і громадянського виховання дітей та молоді; використання в навчальному процесі загальноосвітніх шкіл виховного потенціалу художніх творів; вивчення творчої спадщини педагога у вищій школі; запровадження самостійної діяльності учня задля розвитку його здібностей та мислення, зменшення ролі інформації на уроках і в позаурочний час; виховання в учнів працелюбності, дисциплінованості, відповідальності, ініціативності, впровадження діяльнісно-особистісного підходу до процесу виховання; поширення творчих надбань ученого в педагогічних часописах.

Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів окресленої проблеми. Перспективними напрямами подальших наукових педагогічних студій вважаємо, зокрема, погляди І. Франка на зміст та методи виховання дітей у сім'ї, внесок ученого в розвиток методики викладання літератури, підручникознавство.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНИЙ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

І. Статті у наукових фахових виданнях

1. Вишнівський Р. Й. Громадсько-просвітницька діяльність Івана Франка / Роман Вишнівський // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Серія: Педагогіка та психологія. Вип. 471. - Чернівці : Рута, 2009. - С. 16 - 25.

2. Вишнівський Р. Й. Іван Франко про роль вчителя у навчанні та вихованні учнівської молоді / Роман Вишнівський // Молодь і ринок. - Дрогобич : Коло, 2007. - № 8 (31) - С. 114 - 118.

3. Вишнівський Р. Й. Іван Франко про зміст навчання у школі / Роман Вишнівський // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка / Зб. наук. праць. - Вип. 3. - Тернопіль, 2008. - С. 79 - 82.

4. Вишнівський Р. Й. Іван Франко про методи навчання у школі / Роман Вишнівський // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Педагогіка і психологія / Зб. наук. праць. - Вип. 25 / Ред. кол.: М. І. Сметанський (голова) та ін. - Вінниця: ТОВ “Планер”, 2008. - С. 272 - 275.

5. Вишнівський Р. Й. Іван Франко про національно-патріотичне виховання української молоді / Роман Вишнівський // Людинознавчі студії Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. Серія: Педагогіка. - Вип. 17. - Дрогобич : Вимір, 2008. - С. 76 - 86.

6. Вишнівський Р. Й. Рідна мова і література як чинники виховання учнівської молоді у творчості Івана Франка / Роман Вишнівський // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Серія: Педагогіка та психологія. Вип. 393. - Чернівці : Рута, 2008. - С. 7 - 13.

7. Вишнівський Р. Й. Іван Франко про зміст громадянського виховання української молоді / Роман Вишнівський // Педагогічна освіта: теорія і практика. Педагогіка. Психологія: Зб. наук. праць. / Редкол.: Бех І. Д., Огнев'юк В. О., Конопко О. Л. - К. : КМПУ імені Б. Д. Грінченка, 2009. - Вип. 11 (спецвип., ч. 1). - С. 45 - 49.

8. Вишнівський Р. Й. Іван Франко про принципи навчання у школі / Роман Вишнівський // Наукові записки Чернігівського державного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки / Зб. наук. праць. - Чернігів, 2009. - Вип. 61. - С. 191 - 195.

9. Вишнівський Р. Й. Методи виховання у творчості Івана Франка / Роман Вишнівський // Молодь і ринок. - Дрогобич: Коло, 2009. - № 8 (55) - С. 129 - 133.

10. Вишнівський Р. Й. Принципи виховання у педагогічній спадщині Івана Франка / Роман Вишнівський // Людинознавчі студії Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. Серія: Педагогіка. Вип. 19. - Дрогобич : Вимір, 2009. - С. 31 - 45.

11. Вишнівський Р. Й. Особистість учителя у літературно-педагогічній спадщині Івана Франка / Роман Вишнівський // Людинознавчі студії Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка. Серія: Педагогіка. - Вип. 20. - Дрогобич : Вимір, 2010. - С. 52 - 62.

ІІ. Посібники, статті у збірниках наукових праць

12. Вишнівський Р. Й. Іван Франко про виховання молоді: Наук.-метод. посібник / Роман Вишнівський. - Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, 2009. - 81 с.

13. Вишнівський Р. Й. Іван Франко про виховну роль праці / Роман Вишнівський // Вісник соціально-гуманітарного факультету. Вип. ІІ [зб. наук. праць] / наук. ред. М. Чепіль]. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2009. - С. 100 - 107.

АНОТАЦІЇ

Вишнівський Р. Й. Ідея національної школи у творчому доробку Івана Франка. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. - Дрогобич, 2010.

У дисертації уперше цілісно висвітлено ідею національної школи у творчому доробку І. Франка; розкрито науково-педагогічні аспекти його творчої діяльності та виділено етапи в обґрунтуванні концепції національної школи: загально-культурницький, національноосвітній, державницький; виокремлено провідні педагогічні ідеї (гуманізму, народності, демократизації, індивідуалізації, виховного й розвивального навчання); переосмислено й об'єктивно представлено найважливіші духовно-культурні цінності виховання особистості (загальнолюдські, національні, громадянські); з'ясовано внесок І. Франка в розробку методичних засад національної школи та визначення ролі вчителя у навчально-виховному процесі; актуалізовано педагогічні ідеї І. Франка у контексті реформування сучасної школи в Україні.

Ключові слова: Іван Франко, національна школа, учитель, учень, навчання, виховання, зміст, принципи, методи.

Вишнивський Р. И. Идея национальной школы в творческом наследии Ивана Франко. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Дрогобычский государственный педагогический университет имени Ивана Франко. - Дрогобыч, 2010.

В диссертации впервые целостно освещается идея национальной школы в творческом наследии И. Франко; выделены этапы в обосновании концепции национальной школы: общекультурный, национальнообразовательный, государственный; дополнены сведения о приоритетных направлениях (теоретико-педагогическом, общественно-просветительском, научно-методическом, литературно-публицистическом) творческой деятельности И. Франко; осуществлена актуализация педагогических идей И. Франко в контексте реформирования современной школы в Украине.

В работе обосновано, что национальной школе И. Франко отводил приоритетную роль в пробуждении национального сознания украинской молодежи. Вся ее деятельность должна быть направлена на формирование мировоззренческих идей, взглядов, убеждений, идеалов, традиций, обычаев, воспитания чувства любви к родному краю, своему народу, государству, ответственности за их будущее. Школа призвана лелеять национальный дух, формировать национальное сознание, чувство гордости, долга, достоинства и патриотизма; вовлекать молодежь в изучение исторического прошлого своего народа, осознание своих национальных истоков.

Установлено, что большое значение И. Франко придавал содержанию образования, а к основным общеобязательным предметам относил: этику, родной язык, литературу, историю, народоведение, трудовое обучение, физкультуру. В содержании школьного образования основное внимание нужно сосредотачивать на самостоятельной творческой деятельности ученика с целью развития его способностей и мышления и уменьшения роли информативного компонента. Такая деятельность влияет на формирование его характера, развитие волевой сферы, внимания, памяти, умений и навыков, воспитание таких черт, как трудолюбие, дисциплинированность, ответственность, инициативность, предприимчивость.

На страницах диссертации всесторонне проанализированы ведущие педагогические идеи И. Франко: гуманизация, народность, демократизация, индивидуализация, воспитательное и развивающее обучение, последовательность и систематичность знаний, научность, доступность, проблемность и мотивация обучения, эмоциональность, связь обучения с жизнью.

В работе переосмыслены и объективно представлены важнейшие духовно-культурные ценности воспитания личности в творческом наследии И. Франко: общечеловеческие - милосердие, любовь, доброта, справедливость, честность, человеческое достоинство; национальные - патриотизм, трудолюбие, выносливость, предприимчивость, инициативность, физическая закаленность, способность ориентироваться в различных жизненных ситуациях; гражданские - ответственность, личная свобода, высокий уровень самосознания, умение отстаивать свои права и свободы, самоуважение, независимость мышления, готовность самостоятельно принимать решения и нести ответственность за свои поступки.

Обосновано, что изучение литературы, устного народного творчества в школе являются для И. Франко важнейшим средством воспитания. Основными факторами реализации содержания воспитания ученый считал демократизацию управления школой, отношений между администрацией школы и учителями и между учителями и учениками, правильную организацию учебного процесса, участие молодежи в деятельности школьных обществ и общественных организаций.

В исследовании раскрыты идеи И. Франко относительно роли и значения учителя в формировании личности ученика. Особое внимание уделяется чертам характера учителя, который в первую очередь любит детей, владеет широким кругом знаний, умеет обеспечивать развитие всех интеллектуальных и физических возможностей ученика, учит детей самостоятельного критического мышления, прививает им высокие моральные качества.

В работе исследовано, что деятельность учителя должна основываться на таких методах обучения: словесных (рассказ, беседа) - в процессе преподавания педагогу следует подбирать яркие факты, интересные примеры, излагать материал доступно для учеников, эмоционально, выразительно, активизировать внимание детей путем постановки и решения задач, влиять на чувства школьников, вызывать глубокие переживания; практических - путем проблемно-поисковых упражнений закалять в учеников волю, развивать у них познавательные, творческие навыки и умения, настойчивость в учебе, предоставить им возможности самовыражаться и самореализовываться.