Формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації в процесі фахової підготовки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ПЕДАГОГІЧНОЇ ІМПРОВІЗАЦІЇ В ПРОЦЕСІ ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ

13.00.04. - теорія і методика професійної освіти

БАШКІР Ольга Іванівна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Золотухіна Світлана Трохимівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Іонова Олена Миколаївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри природничо-математичних дисциплін;

кандидат педагогічних наук, професор Пономарьова Галина Федорівна, Харківський гуманітарно-педагогічний інститут, ректор.

Захист відбудеться «26» травня 2010р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розісланий «20» квітня 2010р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

АНОТАЦІЯ

Башкір О.І. Формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації в процесі фахової підготовки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.04. - теорія і методика професійної освіти. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, - Харків, 2010.

Дисертаційна робота є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації в процесі фахової підготовки.

У роботі розкрито сутність дефініції «педагогічна імпровізація» як швидкого, гнучкого й адекватного реагування на щойно створені ситуації або ті, що стихійно, раптово виникли в педагогічній діяльності, та вимагають миттєвої реакції.

У дисертації обґрунтовано технологію формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації в процесі фахової підготовки, яка складалася з таких етапів: мотиваційно-цільовий, змістово-процесуальний, оцінно-рефлексивний; уточнено критерії, показники та рівні готовності студентів до педагогічної імпровізації.

Доведено, що розроблена й експериментально апробована технологія сприяла розвиткові в студентів позитивної мотивації до імпровізації; відбору необхідних теоретичних знань і вмінь педагогічної імпровізації; оцінці, самооцінці та самокорекції сформованості готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації.

Ключові слова: педагогічна імпровізація, майбутні вчителі, фахова підготовка, готовність, технологія, формування.

АННОТАЦИЯ

Башкир О.И. Формирование готовности будущих учителей к педагогической импровизации в процессе специальной подготовки. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды, - Харьков, 2010.

Диссертация является теоретико-экспериментальным исследованием проблемы формирования готовности будущих учителей к педагогической импровизации в процессе профессиональной подготовки.

В работе раскрыты сущность дефиниции «педагогическая импровизация» как быстрого, гибкого и адекватного реагирования на внезапно созданные или стихийно, мгновенно возникшие в педагогической деятельности ситуации, которые требуют немедленной реакции; определены типы (классическая импровизация, импровизация с домашней заготовкой и смешанного типа), структура (педагогическое озарение, выбор способов решения непредвиденной ситуации, публичное воплощение или реализация педагогической идеи, мгновенный анализ педагогической импровизации) и функции педагогической импровизации (организационная, стимулирующая, коммуникативная, регулирующая); уточнены критерии, показатели и уровни готовности будущих учителей к педагогической импровизации.

Выявлены особенности педагогической импровизации, которая рассчитана на позитивное восприятие студентами, то есть характеризируется обязательно педагогически значимым конечным результатом, сочетает формализованную, регламентированную деятельность с творческой и выступает как показатель качества взаимодействия стереотипного и импровизационного в ней, имеет публичный характер, требует сформированости в учителя вербальных и невербальных средств коммуникации, которые обеспечивают четкость выражения мысли, логику высказывания, эффективность убеждения.

В диссертации установлено, что педагогическая импровизация усиливается за счет общей культуры, психолого-педагогических знаний, педагогического творчества, интуиции, особенностей опыта учителя-импровизатора, постоянного его самоусовершенствования.

Доказано, что формированию готовности будущих учителей к педагогической импровизации способствовала разработанная и экспериментально проверенная технология, которая предусматривала развитие позитивной мотивации студентов к педагогической импровизации, обеспечение осознанности особенностей своей будущей профессиональной деятельности, что требовало устойчивой необходимости в достижении высокого уровня профессионализма, творчества, активности, инициативности как основы реализации педагогической импровизации.

Кроме того, даная технология предполагала обеспечение будущих учителей необходимыми знаниями (о сущности импровизации, ее специфике, структуре, типах, функциях, особенностях, взаимодействии импровизации с творчеством, ее роли в учебно-воспитательном процессе) и умениями педагогической импровизации (умения, которые связаны с оценкой педагогической ситуации и умениями, которые усиливают эффективность педагогической импровизации).

Разработано и апробировано на базе Харьковского национального педагогического университета имени Г.С. Сковороды спецкурс «Учитель-импровизатор» для студентов высших педагогических учебных заведений, который усилил позитивную мотивацию будущих учителей к педагогической импровизации, способствовал систематизации приобретенных теоретических знаний в контексте исследуемой проблемы и формированию практических учений импровизации.

Доказано, что обеспечение высокого уровня готовности будущих учителей к педагогической импровизации достигалось за счет организации субъект-субъектного взаимодействия преподавателя и студента; введения изменений в методику преподавания учебных занятий; отбора способов подготовки к педагогической импровизации.

Теоретические положения и практические наработки, представлены в диссертации, целесообразно использовать во время преподавания курсов педагогического цикла («Педагогика», «Педагогика высшей школы» для магистров, аспирантов), в процессе подготовки и переподготовки учителей, директоров общеобразовательных и специальных школ. Ряд выше указаных вопросов можно использовать как тематику для написания курсовых, дипломных и магистерских работ в педагогических учебных заведениях III - IV уровней аккредитации.

Ключевые слова: педагогическая импровизация, будущие учителя, профессиональная подготовка, готовность, технология, формирование.

педагогічний імпровізація студент учитель

ANNOTATION

Bashkir O.I. Forming Prospective Teachers' Readiness to Pedagogical Improvisation during the Process of Specialized Training. - Manuscript.

The dissertation for the degree of Candidate of Pedagogical Science, speciality 13.00.04 - Theory and Methodology of Professional Education. - Kharkiv G.S.Skovoroda National Pedagogical University, - Kharkiv, 2010.

The dissertation is a theoretical and experimental research of the problem of forming prospective teachers' readiness to pedagogical improvisation during the process of their specialized training.

The essence of the term “pedagogical improvisation” as a fast, flexible and adequate reaction to sudden or unexpected pedagogical situations that demand immediate reaction is considered in the dissertation.

The technology of forming prospective teachers' readiness to pedagogical improvisation during the process of their specialized training consisting of the following stages: motivation and goal-oriented, content and process-oriented, evaluation and reflection-oriented is substantiated; the criteria, indices and levels of students' readiness to pedagogical improvisation are specified.

The research has proved that the substantiated and experimentally checked technology facilitates the development of students' positive motivation to improvisation, their selection of relevant theoretical knowledge and skills of pedagogical improvisation, their assessment, self-assessment and self-correction concerning prospective teachers' readiness to pedagogical improvisation formation.

Key words: pedagogical improvisation, prospective teachers, specialized training, readiness, technology, forming.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Актуальність теми дослідження зумовлена загальними тенденціями демократизації й гуманізації сучасної школи, що вимагає підвищення рівня професійної підготовки майбутніх учителів. Відомо, що педагогічна діяльність здійснюється як «вирішення системи завдань» (Ю.П. Сокольников), у тому числі й незапланованих, вирішення яких забезпечується постійним творчим пошуком учителя, його готовністю миттєво приймати неординарні рішення, тобто імпровізувати.

Педагогічна імпровізація, по-перше, вимагає від учителя швидкого орієнтування в непередбачених обставинах, сприяє оперативному знаходженню ним засобів запобігання й розв'язання конфліктних ситуацій у навчально-виховному процесі, дає можливість створити сприятливі умови для здійснення навчально-пізнавальної діяльності, а також виявити та продемонструвати власну ерудицію, творчий потенціал, кмітливість, педагогічну майстерність тощо; по-друге, забезпечує реалізацію потреби учня в емоційному контакті, «відчуття себе як предмета зацікавленості й симпатії вчителя, однолітків» (О.Є. Кондратенков), а також зумовлює позитивні зрушення в його поведінці; по-третє, корегує навчально-виховний процес, «зберігає невимушеність, природність реакції і знімає емоційну напругу суб'єктів педагогічної взаємодії в складних ситуаціях» (В.І. Загвязинський), стимулює їх до самовдосконалення.

Питання щодо доцільності якісної підготовки вчителя, підвищення професійно-педагогічних вимог до нього, серед яких однією з головних є готовність до прийняття неординарних рішень у навчально-виховному процесі, знайшли відображення в Законі України „Про освіту“, Державних національних програмах „Освіта“, („Україна XXI століття“), „Діти України“, Концепції національного виховання.

Імпровізація належить до найбільш складних наукових проблем, що вимагає її розгляду в різноманітних аспектах. Психологічні засади імпровізації досліджували В.А. Роменець, Б.М. Рунін, І.В. Страхов; імпровізацію як один із проявів творчості розглядали І.М. Бриль, Т.М. Джані-заде, Т.А. Діденко, Г.П. Каганович, С.М. Мальцев, А.Ф. Назаров, А.А. Нікітін, В.О. Нікітін, А.І. Петров, Л.О. Сабурова, В.М. Терськой, В.І. Хазан; роль і місце імпровізації в мистецькій і викладацькій діяльності визначали Т.В. Дуткевич, В.І. Загвязинський, І.О. Зимня, М.Й. Кнебель, О.К. Маркова, К.С. Станіславський, В.М. Харкін, А.В. Хуторськой; питанням імпровізації в умовах педагогічного спілкування приділяли увагу В.Л.Зливков, В.А.Кан-Калик, О.О.Леонтьєв, Л.О.Савенкова, В.О. Сластьонін, В.І. Шинкаренко, В.В. Ягупов; прийняття несподіваного рішення як етап творчої діяльності досліджували М.В. Кларін, О.І. Ларичев, О.М. Мошкович, С.О. Сисоєва, С.Ю. Степанов та інші.

Однак процес формування готовності майбутніх учителів до реалізації педагогічної імпровізації ще не став предметом спеціального наукового пошуку.

Актуальність дослідження посилюється розв'язанням суперечностей, які об'єктивно наявні в освітній практиці, а саме:

· між потребами суспільства в майбутніх учителях, готових до імпровізації, здатних миттєво оцінювати педагогічну ситуацію й приймати рішення, і рівнем розробки цього питання в педагогічній теорії;

· між існуючою системою професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів і недостатнім визначенням у ній проблеми формування вмінь педагогічної імпровізації;

· між наявністю досвіду активного використання окремими майстрами педагогічної справи елементів імпровізації в навчально-виховному процесі та відсутністю її застосування в широкій шкільній практиці.

Отже, актуальність зазначеної проблеми, її недостатня розробленість, а також об'єктивна потреба розв'язання названих суперечностей зумовили вибір теми дослідження: «Формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації в процесі фахової підготовки».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за колективною темою «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних начальних закладах» (РК № 1-200199004104).

Тему дисертації затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол №5 від 25. 12. 2006 року) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 3 від 20. 03. 2007 року).

Мета дослідження - виявити вплив розробленої та науково обґрунтованої технології формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації на ефективність їхньої професійно-педагогічної підготовки.

Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:

1) розкрити поняття «педагогічна імпровізація», її типи, структуру та функції;

2) обґрунтувати технологію формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації й експериментально перевірити її ефективність;

3) уточнити критерії й показники готовності майбутнього вчителя до педагогічної імпровізації.

Об'єкт дослідження - процес фахової підготовки студентів у вищих навчальних закладах.

Предмет дослідження - технологія формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації в процесі фахової підготовки.

Гіпотеза дослідження полягає в припущені, що ефективність формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації забезпечується розробкою та впровадженням науково обґрунтованої технології, яка передбачає формування в студентів позитивного ставлення до педагогічної імпровізації, відбір знань і вмінь, необхідних для здійснення імпровізації в навчально-виховному процесі, підготовку майбутніх учителів до оцінно-рефлексивної діяльності.

Методологічну та теоретичну основу дослідження становлять філософські, психолого-педагогічні положення про активність особистості, її розвиток у процесі спілкування й взаємодії з навколишнім світом; цілісний, системний, особистісно-діяльнісний, гуманістичний, культурологічний, компетентнісний підходи до формування особистості (К.А. Абульханова-Славська, Б.С. Гершунський, С.У. Гончаренко, А.Г. Здравомислов, О.М. Іонова, В.І. Лозова, В.С. Лутай, О.М. Пєхота, Г.Ф. Пономарьова); концепції підготовки студентів до майбутньої професійної діяльності (Г.М. Будаг'янц, М.Г. Виєвська, М.І. Дьяченко, Л.О. Кандибович, Л.В. Кондрашова, Н.В. Кузьміна, О.Г. Мороз, В.О. Нікітін, В.О. Сластьонін), до комунікативної взаємодії (Ф.С. Бацевич, Н.В. Волкова, В.В. Каплинський, І.Ф. Комогорцева, Л.В. Лучкін, О.В. Мудрик, Л.О. Савенкова, Н.М. Тарасевич); теорія поетапного формування навчально-пізнавальних умінь (П.Я. Гальперін, Н.Ф. Тализіна) й організації творчої взаємодії суб'єктів навчально-виховного процесу (П.К.Енгельмейер, О.Н. Ісаков, М.М. Кашапов, О.І. Клепников, М.Є. Лазарєв, Я.А.Пономарьов, М.М.Поташник, В.А.Роменець, В.Є.Семенков, С.О. Сисоєва); положення й висновки педагогів, психологів про сутність і доцільність використання в навчально-виховному процесі педагогічної імпровізації (Л.Ю. Берикханова, Є.О. Гришин, С.П. Дудель, Т.В. Дуткевич, В.І. Загвязинський, В.А. Кан-Калик, А.К. Маркова, Б.М. Рунін, В.М. Смиренський, В.М. Харкін); питання прийняття несподіваного рішення під час педагогічної імпровізації (О.П. Акімова, О.І. Ларичев, Є.М. Мошкович, В.М. Чернобровкін).

З метою вирішення поставлених завдань і перевірки гіпотези було використано такі методи дослідження:

· теоретичні: аналіз філософської, психологічної, педагогічної літератури з метою визначення поняттєво-категоріального апарату, обґрунтування технології формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації;

· емпіричні: опитування, анкетування, тестування студентів, спостереження, бесіда, діалог, методи експертних оцінок, самооцінки, аналіз продуктів навчально-пізнавальної діяльності, педагогічний експеримент для перевірки гіпотези;

· статистичні: методи математичної статистики, що дали можливість кількісно та якісно проаналізувати результати дослідження.

Експериментальна база дослідження. Експериментально-дослідна робота проводилася на базі історичного та українського мовно-літературного факультетів Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Наукова новизна та теоретичне значення отриманих результатів дослідження полягають у тому, що автором уперше

· досліджено проблему формування готовності студентів - майбутніх учителів до педагогічної імпровізації в процесі фахової підготовки;

· розкрито дефініцію «педагогічна імпровізація» як швидке, гнучке й адекватне реагування на щойно створені ситуації або ті, що стихійно, раптово виникли в педагогічній діяльності, та вимагають миттєвої реакції; виокремлено її типи (класична імпровізація, імпровізація з домашньою заготовкою та змішаного типу) та визначено структуру (педагогічне осявання, негайне осмислення ідеї, вибір способів її реалізації, публічне втілення ідеї, передбачення результату втілення педагогічної імпровізації);

· обґрунтовано технологію формування готовності майбутніх учителів до імпровізації, яка передбачає реалізацію таких етапів: мотиваційно-цільового (формування стійкої позитивної мотивації студентів до педагогічної імпровізації), змістово-процесуального (відбір необхідних знань і вмінь здійснювати імпровізацію), оцінно-рефлексивного (оцінка, самооцінка й самокорекція процесу підготовки майбутніх учителів до педагогічної імпровізації).

Уточнено критерії (мотиваційний, змістовий, процесуально-поведінковий, рефлексивний), показники (характер мотивації, ступені оволодіння студентами знаннями та сформованості вмінь педагогічної імпровізації, здатність до рефлексії), а також рівні (високий, середній, низький) готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації.

Подальшого розвитку набули функції педагогічної імпровізації (організаційна, стимулююча, комунікативна, регулювальна).

Практична значущість отриманих результатів дослідження полягає в розробці технології формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації в процесі фахової підготовки та спецкурсу «Учитель-імпровізатор» для студентів вищих педагогічних навчальних закладів.

Результати дослідження впроваджено в практику роботи Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка № 03-029 від 02.03.2009); Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 05-085 від 17.04.2009); Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 1/4/1 від 05.01.2010), Харківського художнього училища (довідка № 67 від 27. 03. 2008).

Теоретичні положення й практичні напрацювання, викладені в дисертації, доцільно використовувати під час читання курсів педагогічного циклу («Педагогіка», «Педагогіка вищої школи» для магістрів, аспірантів), у процесі підготовки та перепідготовки вчителів, директорів загальноосвітніх і спеціалізованих шкіл. Низку окреслених питань можна використовувати як тематику для написання курсових, дипломних та магістерських робіт у педагогічних навчальних закладах III - IV рівнів акредитації.

Вірогідність результатів дослідження забезпечено методологічною та теоретичною обґрунтованістю його вихідних положень, використанням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті, гіпотезі й завданням дослідження; експериментальною перевіркою гіпотези, кількісним і якісним аналізом результатів експерименту, можливістю його відтворення, доказовістю логічних і несуперечливих висновків, широкою апробацією матеріалів дисертації.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, на міжнародних, всеукраїнських і міжвузівських науково-практичних конференціях: «До 120-річчя з дня народження А.С. Макаренка» (Харків, 2008); «Наука, освіта, суспільство очима молодих» (Рівне, 2008); «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (Харків, 2008); «Сучасний український університет: теорія і практика впровадження інноваційних технологій» (Суми, 2008); «Інноваційна культура навчального закладу (Харків, 2008); науковій конференції викладачів та аспірантів кафедри загальної педагогіки ХНПУ імені Г.С. Сковороди (Харків, 2008) та конференції молодих учених (Харків, 2006)

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення в 16 одноосібних публікаціях: 8 статей, 7 з яких опубліковано в провідних фахових виданнях; 7 - матеріали наукових конференцій, 1 робоча програма зі спецкурсу «Учитель-імпровізатор». Загальний обсяг авторського доробку складає 8 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації обумовлені логікою наукового пошуку. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (266 найменувань) і 10 додатків на 34 сторінках, 19 таблиць, 2 схем, 1 рисунка. Загальний обсяг дисертації - 239 сторінок, основний текст відображено на 176 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано гіпотезу, викладено методологічні й теоретичні засади, розкрито наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів, схарактеризовано основні методи дослідження, наведено дані про апробацію й упровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі «Теоретичні питання формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації» розкрито поняття педагогічної імпровізації в психолого-педагогічній літературі; виявлено та схарактеризовано місце імпровізації в системі професійної підготовки вчителя; обґрунтовано технологію формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації в процесі фахової підготовки.

У ході наукового пошуку встановлено, що «імпровізація» походить від лат. «improvisus» - «несподіваний, неочікуваний», і тлумачиться як «створений художній твір без попередньої підготовки, експромт», тобто означає одночасність задуму та його реалізації, містить момент непередбачуваності, невизначеності.

Як зауважують психологи (М.М. Бунге, Т.І. Гавакова, А.К. Маркова, Л.М. Мітіна, Б.М. Рунін, І.О. Зимня), імпровізація наповнюється чуттєво-раціональним уявленням, фантазією, інтуїцією суб'єкта. В особистості, яка здатна до імпровізації, виявляються вміння більш глибокого осягнення дійсності та прийняття оптимальних рішень у непередбачених ситуаціях. Крім того, вчені виокремлюють психофізичні якості та властивості, якими має володіти імпровізатор: голос і мовленнєві дані, мімічні та пантомімічні можливості, плавність рухів і жестів, виразність зовнішніх показників, рухливість м'язово-лицьової системи, висока сенсорна та комунікативна культура, що забезпечують можливість оперативно й точно передавати власні переконання, погляди, знання тощо.

Аналіз різних підходів до розуміння сутності досліджуваного феномена (Л.Ю. Берикханова, С.П. Дудель, Т.В. Дуткевич, В.І. Загвязинський, В.А. Кан-Калик, А.К. Маркова, Л.М. Мітіна, Л.О. Савенкова, К.С. Станіславський, В.М. Харкін, О.В. Хуторськой) дозволив установити, що імпровізація - досить складне явище й на сучасному етапі розвитку психолого-педагогічної науки є недостатньо дослідженим. Одні науковці визначають її як вид і компонент, форму і спосіб публічної діяльності (Л.Ю. Берикханова, В.М. Харкін), інші - як реакцію на щойно створену проблемну ситуацію (О.В. Хуторськой), як акт, у процесі якого виконання співпадає або йде одразу за створенням об'єктивно або суб'єктивно нового (О.К. Маркова, Л.М. Мітіна), як компонент суб'єктивноемоційної сфери суб'єкта поряд із творчим самопочуттям і мистецтвом спілкування (В.А. Кан-Калик), як «першотворчість» (С.П. Дудель, Б.М. Рунін). Зазначаючи, що дослідження імпровізації поза творчістю неможливе, науковці тим самим підкреслюють їх тісний взаємозв'язок, який акумулює загальне й відмінне в цих явищах:

· будь-якій діяльності імпровізація надає творчого характеру, а також виступає умовою її розвитку, мірою творчого насичення (задум образу), засобом впливу на маси (політична), показником високої майстерності (акторська, педагогічна, музична, танцювальна, поетична);

· інтервал між зустріччю особистості з проблемою до початку її вирішення в процесі творчої діяльності може бути досить тривалим, а в імпровізації він або відсутній, або мінімальний;

· у ході творчої діяльності, як правило, здійснюється перевірка ідеї та її доопрацювання, тоді як продукт імпровізації створюється миттєво й має логічне завершення.

Вивчення психолого-педагогічної літератури дало підстави для визначення структури імпровізації: осявання в результаті оцінки проблеми; миттєве осмислення ідеї та вибір способів її реалізації; публічне втілення ідеї; негайний аналіз результату.

Останнім часом пильну увагу дослідників привертає питання педагогічної імпровізації. З одного боку, шкільна практика багата імпровізаційними діями, здійсненими майстрами педагогічної справи, з другого, - спостерігається певна настороженість учителів щодо застосування імпровізації в навчально-виховному процесі.

Аналіз наукової літератури дав можливість визначити сутність педагогічної імпровізації як швидкого, гнучкого й адекватного реагування на щойно створені ситуації або ті, що стихійно, раптово виникли в педагогічній діяльності, та вимагають миттєвої реакції. Педагогічна імпровізація має свої особливості, зумовлені специфікою діяльності вчителя. Так, педагогічна імпровізація розрахована на позитивне її сприйняття студентами, тобто характеризується обов'язково педагогічно значущим кінцевим результатом; поєднує формалізовану, регламентовану діяльність з творчою та виступає як показник якості взаємодії стереотипного й імпровізованого в ній; має публічний характер; потребує володіння вчителем вербальними та невербальними засобами комунікації, які забезпечують яскраву виразність думки, логіку висловлювання, ефективність переконання. Освітньо-виховний ефект педагогічної імпровізації досягається й завдяки загальній культурі, педагогічній увазі, уяві, натхненню, інтуїції, урахуванню особливостей досвіду вчителя-імпровізатора.

Ретельне вивчення педагогічної літератури (В.М. Смиренський, В.М. Харкін) дозволив визначити типи педагогічної імпровізації: класична, яка характеризується домінуванням інтуїції, імпровізація з домашньою заготовкою, в якій доля інтуїтивного мінімальна або взагалі відсутня і перевага надається логічному мисленню, та змішаного типу.

У ході дослідження з'ясовано, що педагогічна імпровізація виконує такі функції: організаційну (активізація набутих студентами знань), стимулюючу (спонукання студентів до імпровізації, до пошуку яскравих, оригінальних способів її реалізації), комунікативну (використання арсеналу комунікативних засобів з метою створення сприятливого спілкування) та регулювальну (спрямування педагогічної взаємодії на позитивний результат), які в єдності сприяють її ефективності.

У дисертації схарактеризовано місце імпровізації в системі професійної-педагогічної підготовки вчителя. Аналіз психолого-педагогічної літератури (В.І. Загвязинський, І.Ф. Ісаєв, Л.В. Кондрашова, Н.В. Кузьміна, Б.Ф. Ломов, С.О. Сисоєва, В.О. Сластьонін, Л.С. Рибалко та інші) дозволив визначити готовність до педагогічної імпровізації як «стійке утворення особистості» (Ф.Н. Гоноболін), у якому інтегровані цінності, знання й уміння, необхідні для здійснення педагогічної імпровізації в навчально-виховному процесі.

У контексті дослідження технологія формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації розумілася як «дії і взаємодії елементів навчально-виховного процесу, здійснення яких гарантує досягнення поставлених цілей» (В.І. Євдокимов, І.Ф. Прокопенко) (див. рис.), що дозволило обґрунтувати етапи її реалізації:

· мотиваційно-цільовий, спрямований на стимулювання розвитку в студентів позитивної мотивації до педагогічної імпровізації, забезпечення усвідомлення особливостей майбутньої професійної діяльності, що вимагає стійкої потреби в досягненні високого рівня професіоналізму, творчості, активності, ініціативності як основи здійснення педагогічної імпровізації; вибір і розробку стратегії формування готовності студентів до імпровізації в процесі фахової підготовки;

· змістово-процесуальний, який передбачає оволодіння студентами необхідними знаннями про сутність імпровізації, її специфіку, структуру, типи, функції, особливості, взаємозв'язок імпровізації з творчістю, а також її роль у забезпеченні комфортної взаємодії учасників навчально-виховного процесу та вміннями педагогічної імпровізації (уміння, які пов'язані з оцінкою ситуації: концентрувати та розподіляти увагу, активізовувати набуті знання та пошук яскравих, оригінальних рішень в непередбачених ситуаціях і способів їх реалізації, миттєво адекватно оцінювати педагогічні проблеми, швидко й невідкладно реагувати на запитання, репліки, учинки учнів, органічно діяти в мінливих обставинах діяльності; уміння, що посилюють ефективність педагогічної імпровізації: перевтілюватися, неординарно мислити, передбачати ситуації, які можуть викликати імпровізацію, оцінювати учня, зацікавлювати й залучати його до імпровізації, викликати в нього необхідну реакцію, комунікативні вміння (вербальні та невербальні).

· оцінно-рефлексивний етап, на якому здійснюється оцінка та корекція змісту, форм і методів підготовки майбутніх учителів до педагогічної імпровізації; вивчення результативності запровадженої технології.

Отже, процес підготовки майбутніх учителів до здійснення педагогічної імпровізації забезпечується розробкою відповідної технології, яка має на меті формування в студентів стійкої позитивної мотивації, відбір теоретичних знань і вмінь реалізовувати їх у щойно створених, непередбачених ситуаціях, що стихійно, раптово виникають у педагогічній діяльності, а також аналіз отриманих результатів.

У другому розділі - «Експериментальна перевірка технології формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації» розкрито загальні питання підготовки та проведення педагогічного експерименту; здійснено поетапну реалізацію технології формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації; проаналізовано результати експериментальної роботи.

Експериментально-дослідна робота проводилася на базі Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди в період із 2006 по 2009 навчальні роки на історичному та українському мовно-літературному факультетах. У педагогічному експерименті брали участь 368 студентів з I по V курс.

На констатувальному етапі педагогічного експерименту на основі аналізу науково-педагогічної літератури, спостережень за педагогічною практикою, опитування студентів, їхніх самооцінок й експертних оцінок уточнено основні критерії, показники та рівні готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації. Так, застосування методик «Виявлення комунікативних та організаційних здібностей» (Л.Д. Столяренко) і «Педагогічні ситуації» (Р.С. Нємов) було спрямоване на виявлення комунікативних й організаційних умінь студентів (оперативно встановлювати ділові та дружні контакти, бажання їх розширювати, впливати на людей, виявляти ініціативу, приймати правильні педагогічні рішення під час імпровізації); опитувальника «Який Ваш творчий потенціал?» (О.О. Бодалєв) - на визначення рівня творчих можливостей студентів; вправ-завдань («Перевтілення», «Переосмислення» тощо) - на вияв їхньої кмітливості, ерудованості, винахідливості.

На формувальному етапі педагогічного експерименту в експеримен-тальній групі Е (186 осіб) підготовка здійснювалася з упровадженням обґрунтованої педагогічної технології, на відміну від контрольної групи К (182 особи).

Розвиток позитивної мотивації майбутніх учителів до оволодіння вміннями імпровізації (мотиваційно-цільовий етап) досягався внаслідок розкриття значущості імпровізації як фактора підтримки сприятливої атмосфери на уроці та в учнівському колективі; спонукання потреби студентів в імпровізації та стимулюванні майбутніх учителів до використання її в навчально-виховному процесі. Із цією метою студентів залучали до пошуку прикладів педагогічної імпровізації за матеріалами художньо-педагогічної літератури («Педагогічна поема», «Діти 80-х», «Серце віддаю дітям», «Джен Ейр» тощо); аналізу й обговорення ситуацій із збірників задач з педагогіки (Б.З. Вульфов, Л.Л. Додон, М.Й. Кнебель, Л.В. Кондрашова, В.Л. Омеляненко та інші). Крім того, у контексті вище зазначеного, особливу роль відігравала й організація зустрічей студентів із старшокурсниками, молодими педагогами та досвідченими вчителями, які постійно реалізують власні імпровізаційні рішення в спілкуванні з однолітками, колегами та учнями.

Мета реалізації змістово-процесуального етапу технології полягала в забезпеченні оволодіння студентами знаннями та вміннями педагогічної імпровізації. Так, теоретичні знання з основ педагогічної імпровізації (сутність, специфіка, структура, типи, функції, особливості, взаємозв'язок імпровізації з творчістю тощо) студенти отримували в процесі вивчення дисциплін педагогічного циклу («Педагогіка», «Основи педагогічної майстерності», спецсемінарів «Класний керівник», «Педагогічне спілкування»), а також курсу «Історія театру, історія мистецтва». Утруднення, що виникали в процесі організації комунікації як провідної складової педагогічної імпровізації, розв'язувалися під час вивчення курсу «Культура мовлення», спецкурсу «Риторика».

Формування в майбутніх учителів умінь педагогічної імпровізації вимагало розробки та виконання таких вправ:

а) що сприяли актуалізації знань імпровізації, створенню відповідного психологічного налаштування на подальше оволодіння вміннями педагогічної імпровізації: уведення імпровізації в контекст заняття (імпровізація з домашньою заготовкою), розв'язання педагогічних задач, які характеризують проблеми молодого вчителя, аналіз ситуацій кіножурналу «Єралаш», районних, міських й обласних конкурсів «Учитель року», перегляд фільмів («Один день з життя вчителя», «Доживемо до понеділка», «Велика перерва» тощо);

б) що забезпечували розвиток таких якостей учителя-імпровізатора, як фантазія («Орієнтування в умовах довкілля», «Передача емоцій», «Жива картина»), уява («Впізнай мене», «Створи яскравий образ», «Пригадай», «Розшифруй композицію»), творчість (написання творів, казок на задані ключові слова), інтуїція («Смислова здогадка», «Спільний лист»), швидкість реакції («Газета», «Друкарська машинка», «Кореспондент у школі»);

в) що дозволяли виявляти сформовані вміння педагогічної імпровізації (розв'язання педагогічних ситуацій типу «небажання учня працювати», «порушення дисципліни», «коментарі учнів», «складний учень», «знайомство з учнями», «запізнення учня», «втомлені учні»; проведення ділових ігор «Я за певних обставин», «Прес-конференція: проблеми школи», «Відкритий мікрофон», «Методоб'єднання», а також конкурсів-експромтів: написання віршів, акровіршів, буриме, есе, присвячених учителю, учню, «п'ятірці», відміннику; експрес-аналіз педагогічних імпровізацій із «Скриньки імпровізацій»).

Студентів (18 осіб), які виявляли здатність до педагогічної імпровізації (швидко реагували на непередбачені ситуації, миттєво здійснювали пошук ідей вирішення запропонованої проблеми, знаходили яскраві, оригінальні рішення, з почуттям гумору й задоволенням реалізовували їх, досконало володіли вербальними та невербальними засобами комунікації), включали в роботу як помічників-консультантів. Їхній обов'язок полягав у координації роботи однокурсників, підборі літератури з педагогічної імпровізації, наданні рекомендацій у виборі педагогічних ситуацій, дидактичних ігор, тренувальних вправ, що давали їм можливість зміцнювати й удосконалювати власні імпровізаційні вміння.

У формуванні готовності майбутніх учителів до імпровізації особливу роль відігравала педагогічна практика, у процесі якої студенти залучалися до аналізу уроків, виховних заходів у контексті досліджуваного феномена, підготовки та реалізації власних імпровізаційних актів. Як важливу ланку підготовки майбутнього вчителя до педагогічної імпровізації використовували й самопідготовку. Такі вправи, як «Установлення з кінця», «Індивідуальний тренінг», прослуховування доповідей і повідомлень теле- та радіотрансляцій, розробка імпровізацій на задану тему сприяли вдосконаленню в майбутніх учителів уваги, пам'яті, логічного мислення, швидкості реакції. Систематизацію й узагальнення набутих знань і вмінь у контексті досліджуваної проблеми забезпечував і спецкурс «Учитель-імпровізатор», запроваджений для студентів V курсу українського мовно-літературного факультету.

Оцінно-рефлексивний етап технології формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації передбачав навчання студентів умінням здійснювати самоаналіз і самооцінку набутих знань з проблеми, доцільності використаних вербальних і невербальних засобів комунікації, прийнятих рішень, а також установлених причин невдалої імпровізації.

Метою контрольного етапу експерименту було виявлення й аналіз впливу розробленої технології на рівень сформованості готовності майбутніх

учителів до педагогічної імпровізації. Аналіз отриманих результатів (див.табл.) свідчить, що педагогічний експеримент підтвердив правильність висунутої гіпотези.

Таблиця Рівні сформованості готовності студентів до педагогічної імпровізації (у%)

Рівні готовності	Критерії	ПОКАЗНИКИ	Групи
			Експери-ментальна група Е (186 осіб)	Контрольна група К (182 особи)
			Конст. етап	Контр. етап	Конст. етап	Контр. етап
1	2	3	4	5	6	7
Високий	Мотиваційний	· Усвідомлення ролі педагогічної імпровізації в майбутній професійній діяльності; позитивне ставлення до оволодіння вміннями педагогічної імпровізації; домінування позитивних пізнавальних мотивів, бажання досягти майстерності в процесі оволодіння імпровізаційними вміннями.	36	82	35	80
	Зміс- товий	Знання сутності педагогічної імпровізації, способів оволодіння педагогічною імпровізацією і самоосвіти.	332	889	28	447
	Процесуально-поведінковий	Постійне застосування знань стосовно досліджуваного феномена на практиці; миттєвість пошуку варіантів вирішення запропонованої проблеми; публічна реалізація педагогічної імпровізації.	334	884	331	772
	Рефлек- сивний	Постійне корегування своїх дій, переосмислення та прогнозування результатів подальшої взаємодії.	440	881	339	777
Середній	Мотиваційний	· Поверхове усвідомлення ролі педагогічної імпровізації в майбутній професійній діяльності; нейтральне ставлення до оволодіння вміннями педагогічної імпровізації; домінування спонукальних мотивів над бажанням досягти майстерності в процесі оволодіння імпровізаційними вміннями.	445	118	446	119
	Зміс- товий	Поверхневі знання сутності педагогічної імпровізації, способів оволодіння педагогічною імпровізацією та самоосвіти.	551	221	449	333
	Процесуально-поведінковий	· Ситуативність застосування знань стосовно досліджуваного феномена на практиці; епізодичність пошуку варіантів вирішення запропонованої проблеми; невпевненість під час публічної реалізації педагогічної імпровізації.	448	116	446	228
	Рефлек- сивний	Часткове корегування своїх дій, переосмислення та прогнозування результатів подальшої взаємодії.	332	111	337	23
Низький	Прояв показників не зафіксовано повною мірою. Зокрема спостерігається байдужість до проблеми імпровізації, відсутність прагнення самовдосконалюватися.	117	- -	116	--

ВИСНОВКИ

1. Аналіз напрямів наукових пошуків досліджуваної проблеми дав можливість визначити педагогічну імпровізацію як швидке, гнучке й адекватне реагування на щойно створені ситуації або ті, що стихійно, раптово виникли в педагогічній діяльності, та вимагають миттєвої реакції; виявити типи імпровізації (класична імпровізація, імпровізація з домашньою заготовкою та імпровізація змішаного типу), структуру (педагогічне осявання, негайне осмислення ідеї, вибір шляху її реалізації, публічне втілення ідеї, передбачення результату втілення педагогічної імпровізації); уточнити функції (організаційна, стимулююча, комунікативна та регулювальна) та фактори, що її посилюють (загальна культура, педагогічна творчість, інтуїція, засоби комунікації, особливості власного досвіду та постійне самовдосконалення вчителя-імпровізатора).

2. Розроблено й науково обґрунтовано технологію формування готовності студентів до педагогічної імпровізації, яка передбачала стимулювання розвитку в студентів позитивної мотивації до педагогічної імпровізації, забезпечення усвідомлення ними особливостей майбутньої професійної діяльності, що вимагає стійкої потреби в досягненні високого рівня професіоналізму, творчості, активності, ініціативності як основи здійснення педагогічної імпровізації; розробку стратегії формування готовності студентів до імпровізації в процесі фахової підготовки; відбір необхідних знань (сутності імпровізації, її специфіки, структури, типів, функцій, особливостей, взаємозв'язку імпровізації з творчістю, а також її ролі в забезпеченні комфортної взаємодії учасників навчально-виховного процесу) та вмінь, які пов'язані з оцінкою ситуації та посилюють ефективність досліджуваного феномена; здійснення аналізу, корекції змісту, форм і методів підготовки майбутніх учителів до педагогічної імпровізації.

3. Уточнено критерії (мотиваційний, змістовий, процесуально-поведінковий, рефлексивний), показники (характер мотивації, ступені оволодіння студентами знаннями та сформованості вмінь педагогічної імпровізації, здатність до рефлексії), а також рівні (високий, середній, низький) готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації.

4. Експериментальна перевірка обґрунтованої технології довела її ефективність, що знайшло виявлення в досягненні поставленої мети. Конкретизація роботи в експериментальній групі дозволила сформувати в студентів стійку позитивну мотивацію до педагогічної імпровізації, глибокі знання досліджуваного феномена, вміння педагогічної імпровізації, постійне прагнення до самовдосконалення.

Формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації відбувалося завдяки організації суб'єкт-суб'єктних взаємовідносин викладача та студента; введення змін у методику проведення навчальних занять, що передбачало: а) виконання вправ, які забезпечували актуалізацію знань імпровізації, створення відповідного психологічного налаштування на подальше оволодіння вміннями педагогічної імпровізації, розвиток таких якостей учителя-імпровізатора, як фантазія, уява, творчість, інтуїція, швидкість реакції; дозволяли виявляти сформовані вміння педагогічної імпровізації; б) уключення студентів у самостійну пошукову діяльність із метою підготовки імпровізацій із домашньою заготовкою; в) залучення майбутніх учителів до роботи в ролі помічників-консультантів.

Розробка й апробація спецкурсу «Учитель-імпровізатор» для студентів вищих педагогічних навчальних закладів посилила позитивну мотивацію майбутніх учителів до педагогічної імпровізації, сприяла систематизації набутих теоретичних знань у контексті досліджуваної проблеми та формуванню практичних умінь імпровізації.

Проведене дослідження не вичерпує окресленої проблеми. Перспективним напрямом дослідницької діяльності може бути виявлення педагогічних умов формування готовності студентів до педагогічної імпровізації, визначення особливостей підготовки майбутніх учителів до педагогічної імпровізації з урахуванням фахової підготовки тощо.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

І. Статті в провідних наукових фахових виданнях:

1. Башкір О.І. Способи формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації / О.І. Башкір // Педагогіка та психологія: збірник наукових праць. - Харків : ХНПУ імені Г.С. Сковороди, 2007. - Вип. 32. - С. 126-131.

2. Башкір О.І. Комунікативні закони як основна умова формування готовності майбутніх учителів до педагогічної імпровізації / О.І. Башкір // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: збірник наукових праць - Запоріжжя : Видавництво гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління», 2007. - Вип. 44. - С. 54-58.

3. Башкір О.І. Сутність педагогічної імпровізації / О.І. Башкір // Гуманізація навчально-виховного процесу: збірник наукових праць. - Слов'янськ : Видавничий центр СДПУ, 2007. - Вип. XXXIV - С. 5-9.

4. Башкір О.І. Педагогічна імпровізація як науково-педагогічна проблема / О.І. Башкір // Розвиток особистісного потенціалу та професійних навичок майбутнього фахівця. - Луганськ : Луганський державний інститут мистецтв і культури, 2006. - С. 15-24.

5. Башкір О.І. Умови формування педагогічної імпровізації в майбутніх учителів / О.І. Башкір // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки: збірник наукових праць - Запоріжжя : Видавництво гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління, 2007. - Вип. 41. - С. 15-18.

6. Башкір О.І. Мовленнєва компетентність учителя як умова ефективності педагогічної імпровізації / О.І. Башкір // Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки: збірник наукових праць - Запоріжжя : Видавництво гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління, 2007. - Вип. 42. - С. 26-30.

7. Башкір О.І. Прийняття рішення як етап педагогічної імпровізації / О.І. Башкір // Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського: збірник наукових праць. - Одеса, 2008. - № 4-5. - С. 77-80.

ІІ. Статті в інших виданнях

8. Башкір О.І. Педагогічна імпровізація в системі вимог до вчителя / О.І. Башкір // Науковий вісник. Серія «Філософія». - Харків : ХНПУ імені Г.С. Сковороди, 2007. - Вип. 24. - 39-41.

ІІІ. Матеріали конференцій:

9. Башкір О.І. Явище оптимізму в педагогічній імпровізації : матеріали наукової конференції викладачів та аспірантів кафедри загальної педагогіки, (Харків, 17-18 червня 2008р.) / Міністерство освіти і науки України, ХНПУ імені Г.С. Сковороди. - Харків : ХНПУ імені Г.С. Сковороди, 2008. - С.3-4.

10. Башкір О.І. Критичність мислення як складова педагогічної імпровізації : матеріали V науково-практичної конференції [«Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта культура, духовність»], (Харків, 20-21 травня 2008р.) / Міністерство освіти і науки України, ХНПУ імені Г.С. Сковороди. - Харків : Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2008. - Ч. І. - С. 159-161.

11. Башкір О.І. Прийняття рішення як етап управлінської діяльності вчителя : матеріали науково-практичної конференції [«Інноваційна культура навчального закладу»], (Харків, 15 травня 2008р.) / Міністерство освіти і науки України, ХНПУ імені Г.С. Сковороди. - Харків : ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2008. - С. 235-240.

12. Башкір О.І. Структурні компоненти педагогічної імпровізації : VІІ Міжнародна науково-методична конференція [«Сучасний український університет: теорія і практика впровадження інноваційних технологій»], (Суми, 22-24 квітня 2008р.) / Міністерство освіти і науки України, Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, Сумський державний університет. - Суми : СумДУ, 2008. - Ч. 3. - С. 135-136.

13. Башкір О.І. А.С. Макаренко про творчість як педагогічну умову ефективної діяльності колективів : матеріали науково-практичної конференції [«Науково-виховна спадщина А.С. Макаренка: досвід та перспективи»] / Міністерство освіти і науки України, ХНПУ імені Г.С. Сковороди. - Харків : ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2008. - С. 49-53.

14. Башкір О.І. Способи формування вмінь педагогічної імпровізації : матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих науковців [«Наука, освіта, суспільство очима молодих»], (Рівне, 15-16 травня 2008 року) / Міністерство освіти і науки України, Рівненський державний гуманітарний університет. - Рівне : РДГУ, 2008. - С. 7-9.

15. Башкір О.І. Сутність педагогічної імпровізації : матеріали ІІІ науково-практичної конференції молодих учених [«Методологія сучасних наукових досліджень»] / Міністерство освіти і науки України, ХНПУ імені Г.С. Сковороди. - Харків : ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2006. - Ч.1. - С. 5-6.

...