Размещено на http://allbest.ru

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Т.Г. ШЕВЧЕНКА

УДК 37.091.33:745/749 (4-15) "18" (043.3)

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Розвиток методики прикладного мистецтва Готфрідом Земпером у художньо-промислових школах західної Європи

13.00.02 - теорія та методика трудового навчання

Силко Роман Миколайович

Чернігів - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Г. Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник-доктор педагогічних наук, доцентТименко Володимир Петрович,вчений секретар апарату президії НАПН України.

Офіційні опоненти:доктор педагогічних наук, доцентОршанський Леонід Володимирович,Дрогобицький державний педагогічнийуніверситет імені І. Франка, завідувач кафедри методики трудового і професійного навчання тадекоративно-ужиткового мистецтва;

кандидат педагогічних наукРуденченко Алла Андріївна,Богуславський гуманітарний коледж,вчитель-методист.

Захист відбудеться 21 січня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 79.053.02 у Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Г. Шевченка за адресою: 14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка за адресою: 14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53.

Автореферат розіслано 21 грудня 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О. Дідух

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Особистісно орієнтована парадигма української освіти, гуманізація її змісту вимагають соціокультурного підходу до викладання предметів з освітніх галузей „Технологія” і „Мистецтво”, синтезу технічної і художньої творчості. Багатогранний вітчизняний досвід художньої і технологічної освіти при всьому його значенні залишається недостатньо інтегрованим. Така інтеграція може бути здійснена в межах дизайн-освіти як складової частини системи загальної освіти.

Сьогодні технологічна освіта зазнає радикальних змін, у розрізі яких відбувається системне впровадження в навчальний процес різних типів закладів освіти мистецтва дизайну, джерелом якого є традиції й емпіричний досвід декоративного і прикладного мистецтв. Так, в освітній галузі „Технологія” впроваджуються навчальні програми з основ дизайну для основної і профільної загальноосвітніх шкіл. На часі присвоєння кваліфікації „учитель дизайну” для загальноосвітніх навчальних закладів нового типу: ліцеїв, гімназій, коледжів.

Актуальною для системи національної освіти постала проблема інтеграції в європейський освітній простір. Важливою передумовою цьому є необхідність вивчати, узагальнювати і залучати історико-педагогічні надбання вчених провідних європейських країн. Назріла потреба об'єктивно проаналізувати, переосмислити і висвітлити позитивний досвід минулого художньо-промислової освіти й архітектонічної творчості в контексті сучасних освітніх змін.

Необхідність звернення до європейського мистецько-педагогічного досвіду другої пол. ХІХ ст. зумовлена тим, що на той час проблема реформування художньо-промислової освіти у зв'язку з високими темпами індустріалізації та машинного виробництва була надзвичайно актуальною. Над цією проблемою працювали відомі теоретики мистецтва: Г. Земпер, В. Морріс, Фр. Рьоло, Дж. Рьоскін та ін., які в різних аспектах досліджували вплив індустрії масового виробництва і споживання на розвиток прикладного мистецтва та стали ідеологами реформ у галузі європейської художньо-промислової освіти.

Особливо значущим виявився теоретико-емпіричний досвід Готфріда Земпера (1803 - 1879), видатного німецького архітектора, інженера, теоретика мистецтва, педагога, праці якого вплинули на становлення і розвиток теорії художнього формотворення кінця ХІХ ст. Ним були сформульовані конкретні пропозиції щодо шляхів реформування художньо-промислової освіти на підґрунті системних досліджень у галузі прикладного мистецтва.

У цей період прикладне мистецтво стає першоосновою технічної естетики, методології та теорії майбутнього дизайну. В умовах гострої диференціації техніки і мистецтва Г. Земпер вперше увів в обіг термін „прикладне мистецтво” для означення функціональної пластики матеріальних результатів технічної творчості. Однак донині витоки технічної творчості не пов'язуються з теоретичними розробками вченого, присвяченими прикладному мистецтву.

Теоретичний та емпіричний досвід Г. Земпера з розвитку методики прикладного мистецтва у художньо-промислових школах Західної Європи є актуальною науковою проблемою з огляду на сучасний стан розвитку професійно-педагогічної і професійно-мистецької дизайн-освіти в Україні. Погляди дослідника на прикладне мистецтво можуть стати підґрунтям для спільної наукової розробки українського національного дизайну та дизайн-освіти фахівцями мистецтва і педагогічної науки.

У зарубіжній, здебільшого німецькомовній літературі, присвяченій Г. Земперу, зустрічаються різновекторні і різнохарактерні наукові розвідки. Передовсім, це ґрунтовні дослідження архітектурної спадщини митця, його творчого методу та архітектурної школи (Х. Магіріус, Г. Ульбріхт, В. Май, М. Фрьоліх, Ф. Хелас, А. Хойзер та ін.). Інша група досліджень безпосередньо стосується теоретико-методологічної спадщини Г. Земпера : Х. Лойдель вивчав його погляди на проблему форми в архітектурі; Ю. Пауль аналізував доробок ученого в галузі теорії мистецтва; Р. Франц висвітлив внесок дослідника у створення віденського Музею мистецтва і промисловості; К. Фремптон торкався творчості вченого в аспекті дослідження німецького Веркбунду. Плідно займалися вивченням творчості німецького архітектора й американські дослідники: Дж. Беррі, Г. Малгрейв, Р. Розенталь та Х. Ратцка, М. Хватум та ін.

У Німеччині творчість Г.Земпера як архітектора і теоретика мистецтва вважалася настільки значущою, що в 1892 р., через декілька років після смерті, йому було споруджено пам'ятник у Дрездені, а в 1979 р. німецькими архітекторами було засновано товариство імені Г. Земпера „Gottfried Semper-Club Dresden e. V.”, яке займається вивченням та популяризацією творчої спадщини відомого митця і вченого. Тісна співпраця з представниками цього клубу дозволила значно збагатити джерельну базу нашого дослідження.

Варто виокремити дослідження російських вчених, зокрема: у 60 - 70 рр. ХХ ст. теоретичну спадщину Г. Земпера ґрунтовно вивчав В. Аронов, за сприяння якого був виданий збірник основних теоретичних праць видатного вченого (1970 р.); окремі аспекти теоретичного доробку Г. Земпера фрагментарно згадуються у працях з історії та теорії дизайну, а також дизайн-освіти (Т. Бистрова, В. Глазичев, Н. Ковешнікова, Б. Кочегаров, В. Луков, М. Морозова, І. Нікітіна, А. Останін, В. Рунге, А. Харитонов та ін.).

У той же час, вітчизняної наукової літератури, присвяченої Г. Земперу, практично не існує. Лише фрагментарно, в аспекті розвитку національної дизайн-освіти, ідеї та концептуальні положення творчої спадщини дослідника використовували українські вчені В. Даниленко, П. Татіївський, В. Тименко, В. Тягур, Р. Шмагало.

Отже, проведений аналіз літературних джерел свідчить, що більшість праць присвячена висвітленню окремих аспектів чи певних періодів мистецької та науково-педагогічної діяльності Г. Земпера. Вони, безумовно, збагатили науково-інформаційну базу дисертаційного дослідження й уможливили розвиток цілісного уявлення про систему педагогічних поглядів Г. Земпера. Водночас, не досліджена роль цього видатного вченого як реформатора теорії та методики прикладного мистецтва у художньо-промислових школах Західної Європи.

Існуючі протиріччя між потребою суспільства у формуванні проектної культури підростаючого покоління і недостатньою підготовкою майбутніх вчителів трудового навчання у сфері прикладного мистецтва та дизайну, а також між науково-практичним потенціалом спадщини Г. Земпера і її науковим осмисленням зумовили вибір теми дослідження: „Розвиток методики прикладного мистецтва Готфрідом Земпером у художньо-промислових школах Західної Європи (друга пол. ХІХ століття)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з тематичним планом науково-дослідницької роботи кафедри естетичного виховання Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка (протокол № 7 від 28 лютого 2007 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 5 від 22 травня 2007 р.).

Мета дослідження полягає в актуалізації та систематизації поглядів Г. Земпера на розвиток методики прикладного мистецтва у художньо-промислових школах Західної Європи другої пол. ХІХ ст. та використанні цієї теоретико-методичної спадщини для розвитку сучасної вітчизняної дизайн-освіти.

Для досягнення поставленої мети визначені такі завдання:

1. Проаналізувати теорію і практику художньо-промислової освіти Західної Європи другої половини ХІХ, зумовлену загальним розвитком європейської матеріально-художньої культури.

2. Уточнити сутність поняття „прикладне мистецтво” з урахуванням історичної ретроспективи, а також його морфологічний взаємозв'язок з архітектурою та дизайном.

3. Проаналізувати й узагальнити змістовий компонент методичної системи прикладного мистецтва Г. Земпера.

4. Висвітлити внесок Г. Земпера у становлення і розвиток музейної педагогіки досліджуваного періоду.

5. Систематизувати науково-педагогічні погляди Г. Земпера й обґрунтувати актуальність використання цієї творчої спадщини для розвитку методики сучасної дизайн-діяльності.

Об'єкт дослідження - науково-педагогічна спадщина Г. Земпера.

Предмет дослідження - методична система прикладного мистецтва Г. Земпера.

У процесі дослідження використовувалися такі методи:

типологізації - для визначення сутності прикладного мистецтва і виокремлення його специфічних рис;

історико-генетичний - для аналізу творчого науково-педагогічного доробку Г. Земпера, праць його сучасників і попередників, а також етапів діалектичного розвитку художньо-промислової освіти;

хронологічний і ретроспективний - для виявлення й урахування прогресивних педагогічних ідей Г. Земпера в умовах сучасної української дизайн-освіти;

порівняльно-історичного аналізу, узагальнення й систематизації здобутих фактів і даних - для визначення педагогічної концепції Г. Земпера та перспективності його ідей для розвитку вітчизняної дизайн-освіти;

термінологічного аналізу теоретичної бази та категорійно-поняттєвого апарату кількох наук - з метою використання окремих мистецьких та культурологічних положень і термінів у науково-педагогічному аспекті.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження:

- вперше цілісно здійснено системний аналіз науково-педагогічної і мистецької спадщини реформатора художньо-промислової освіти Західної Європи другої пол. ХІХ ст. та одного з перших теоретиків дизайну - Готфріда Земпера;

- виокремлено провідні ідеї та теоретичні положення порівняльної теорії стилів формотворення, визначених реформатором у першому практичному посібнику з дизайну - „Практичній естетиці” й упорядковано методичну систему Г. Земпера з підготовки фахівців прикладного мистецтва для галузі художньої промисловості;

- визначено роль дослідника у становленні виставкового мистецтва та музейної педагогіки як сприятливих чинників творчої художньо-технічної діяльності та виявлено опосередкований вплив ідей Г. Земпера на розвиток художньо-промислової освіти України в другій пол. ХІХ ст.;

- обґрунтовано актуальність поглядів Г. Земпера для становлення українського національного дизайну та дизайн-освіти з урахуванням вітчизняних традицій прикладного мистецтва;

- до обігу уведено нові та маловідомі факти та публікації, які розширили і конкретизували уявлення про творчу та науково-педагогічну спадщину Г. Земпера, її вплив на розвиток художньо-промислової освіти у школах Західної Європи другої пол. ХІХ ст.

Практичне значення одержаних результатів полягає у впровадженні отриманих у процесі дослідження результатів у навчально-виховний процес вищих навчальних педагогічних закладів у вигляді розробки і прочитання циклу лекцій, присвячених науково-педагогічній спадщині Г. Земпера, в межах спецкурсів „Основи архітектонічної творчості”, „Педагогіка дизайн-освіти”, „Основи дизайну”.

Матеріали проведеного дослідження можуть бути використані при укладанні навчальних планів та програм професійної підготовки майбутніх дизайнерів і художників-прикладників, написанні підручників з історії дизайну, становлення та розвитку художньо-промислових шкіл, основ формотворення, розробці спецкурсів, проведенні науково-дослідницької роботи студентів, науково-методичних семінарів та занять у системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників, а також для організації української філії Дрезденського клубу імені Г. Земпера.

Результати дослідження впроваджено у Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Г. Шевченка (довідка № 04-11/1157 від 1 листопада 2010 р.), Київському університеті імені Б. Грінченка (довідка № 891 від 11 жовтня 2010 р.), Кримському гуманітарному університеті (довідка від 1 вересня 2010 р.).

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом їх оприлюднення на науково-практичних конференціях:

- міжнародних: „Ціннісні пріоритети освіти ХХІ століття: європейський вектор розвитку вищої школи” (Луганськ, 2009), „Соціально-гуманітарні вектори педагогіки вищої школи” (Харків, 2010); „Становлення і розвиток етнодизайну: український та європейський досвід” (Полтава, 2010);

- всеукраїнській: „Мистецька освіта ХХІ століття: проблеми теорії і практики” (Ніжин, 2010 р.)

- регіональних: „Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества” (Чернігів, 2008), Х наукова конференція „Молода мистецька наука України” (Харків, 2007).

Результати дослідження обговорювалися на щорічних звітних науково-практичних конференціях факультету початкового навчання, методичних семінарах кафедри естетичного виховання у Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Г. Шевченка (2006 - 2010 рр.).

Публікації. Основні теоретичні положення та результати дослідження знайшли своє відображення у 9 одноосібних публікаціях, з яких 5 - у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, 1 - у іншому науковому виданні, 3 - у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів з висновками, загальних висновків, списку використаних джерел (292 найменування на 28 сторінках) та додатків (8 на 33 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 252 сторінки, з яких 191 сторінка основного тексту. Текст роботи містить 1 схему, 5 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, актуальність проблеми, сформульовано мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, його наукову новизну і практичне значення, визначені хронологічні межі, методологічну та джерельну бази дисертації. Подано відомості про впровадження й апробацію результатів наукового дослідження, наведено структуру дисертації.

У першому розділі „Теорія і практика художньо-промислової освіти у школах Західної Європи другої половини ХІХ століття” висвітлено особливості розвитку європейської матеріально-художньої культури зазначеного періоду, відображена в історичній ретроспективі сутність поняття „прикладне мистецтво”, актуалізована методика прикладного мистецтва у художньо-промислових школах Західної Європи другої половини ХІХ ст.

Аналіз історичної, мистецтвознавчої та педагогічної літератури засвідчив, що розвиток прикладного мистецтва у другій половині ХІХ ст. зумовлювався, з одного боку, стрімким науково-технічним прогресом та масовим виробництвом промислової продукції, а з іншого, зародженням і розвитком стилю модерн в європейському мистецтві та художньо-промисловому виробництві.

Досліджуваний період означився радикальними змінами характеру прикладного мистецтва. Тривалий час виробництво продуктів споживання здійснювалося виключно вручну, а ремесло і мистецтво складали єдине ціле. Однак, у середині ХІХ ст. на зміну ремісничому прийшло машинне виробництво, як наслідок: проявилися тенденції порушення єдності краси та користі; настала ера товарів широкого вжитку, виготовлених в умовах промислового виробництва; предметно-просторове середовище перестало бути рукотворним, його почали створювати з допомогою технологічного обладнання; постала нагальна потреба реформування змісту прикладного мистецтва. У цьому напрямі почали працювати відомі теоретики мистецтва - Г. Земпер, В. Морріс, Ф. Рьоло, Дж. Рьоскін та ін. Цей період становлення нової естетики матеріально-художньої культури, поєднання мистецтва і техніки вимагав кардинальних змін у галузі художньо-промислової освіти.

Стиль модерн, що формувався у мистецтві другої половини ХІХ ст., також сприяв розвитку прикладного мистецтва, утверджуючи свій основний принцип про єдність користі і краси та наближаючи прикладне мистецтво до „високих” видів мистецтв. Цей стиль повсюдно впроваджувався у західноєвропейських художньо-промислових школах.

З'ясовано, що важливого значення у зв'язку з суттєвою зміною ролі художника-прикладника у створенні предметного середовища набувала діяльність закладів освіти, програми яких у зазначений період зазнали кардинальних змін. Аналіз стану художньо-промислової освіти у провідних європейських країнах (Англії, Франції, Німеччині, Австрії) засвідчив, що незважаючи на індивідуальні для кожної країни особливості розвитку мистецької освіти, існували й певні загальні тенденції, зумовлені розвитком прикладного мистецтва у художньо-промисловій освіті. Так, поряд з академічними закладами мистецької освіти, що здійснювали підготовку художників виключно для роботи у сфері „високого” мистецтва, в різних європейських країнах створювалися заклади системи професійного навчання які, орієнтуючись на вимоги промислового виробництва, мали яскраво виражений прикладний характер.

Джерелом оновлення художньої освіти стало прикладне мистецтво та ремесла з їх глибинними емпіричними традиціями. Вперше проблеми викладання основ прикладного мистецтва у художньо-промислових школах почали порушуватися при обговоренні підсумків Першої всесвітньої промислової виставки, що проходила у Лондоні (1851). На прохання принца Альберта, Г. Земпер розробив план реформування англійської системи художньо-промислової освіти. У межах цієї програми дослідник створив і реалізував на практиці проект нового типу навчального закладу - музейно-педагогічного комплексу. Основні принципи і положення цієї програми були запозичені художньо-промисловими школами різних європейських країн.

Здійснений історіографічний аналіз дав змогу констатувати, що Г. Земпер брав активну участь у процесі розвитку методики прикладного мистецтва в художньо-промислових школах Західної Європи протягом другої половини ХІХ ст., плідно працюючи як у царині теорії прикладного мистецтва, так і в галузі художньо-промислової освіти. Ним уперше прикладне мистецтво обґрунтоване як методологічна основа реформування системи західноєвропейських художньо-промислових шкіл.

У дисертації уточнено сутність поняття „прикладне мистецтво”. Історичний екскурс виявив існування двох гілок прикладного мистецтва: народного і професійного. Народне прикладне мистецтво трактувалося як предметно-пластична творчість, зумовлена локальними естетичними традиціями побуту. Професійне прикладне мистецтво розвивалося як формотворення для великих поліетнічних регіонів із урахуванням елітарних потреб образно-пластичного, колористичного ладу й стилістичних прийомів.

Становлення прикладного мистецтва як окремого виду, поряд з „високими” мистецтвами проходило у середині ХІХ ст. Визначальна роль у цих процесах належала Г. Земперу, який першим здійснив спробу створити теорію прикладного мистецтва у вигляді постулатів „практичної естетики” та сприяв впровадженню прикладного мистецтва в освітню галузь, практично займаючись проблемами становлення і розвитку системи художньо-промислової освіти.

Для з'ясування сутності прикладного мистецтва використовувалася методика виявлення специфіки виду мистецтва, розроблена В. Міхалевим. Провівши термінологічний аналіз та застосувавши систему логічних процедур (класифікація, специфікація, типологізація), виявлено, що прикладне мистецтво є мистецтвом просторовим, біфункціональним та архітектонічним (незображувальним).

Структурною домінантою художньої мови прикладного мистецтва є співвідношення об'ємів, площин, кольорових поверхонь. Це дозволяє говорити про природну близькість прикладного мистецтва, архітектури і дизайну, які належать до архітектонічних мистецтв, просторової предметно-пластичної творчості. Дизайн зародився у художніх техніках прикладного мистецтва і розвивався на його основі, розширюючи межі під впливом науково-технічного прогресу.

Другий розділ „Теоретичне обґрунтування змістового компоненту методики прикладного мистецтва у „Практичній естетиці” Г. Земпера” присвячений аналізу положень порівняльної теорії стилів формотворення, виокремленню естетичного аспекту матеріальних основ формотворення, характеристиці особливостей структурування прикладного мистецтва як змістового компоненту методики прикладного мистецтва Г. Земпера.

Основною метою головної теоретичної праці Г. Земпер проголосив створення практичної теорії формотворення для кожної галузі промислового виробництва, прагнучи, таким чином, подолати розрив між мистецтвом і технікою, який в середині ХІХ ст. досяг апогею. Він створив „живу теорію”, путівник для художників, своєрідний посібник, який сприяв розумінню та відчуттю ними художньої сутності форми.

Тому, розвиваючи ідею детермінованості всіх форм у мистецтві від об'єктивних чинників, що впливають на них у соціальній, суспільній та матеріальній сферах, він турбувався, щоб розроблені теоретичні положення давали не лише нове знання, а й розуміння сутності проблеми формотворення.

З'ясовано, що теорію формотворення Г. Земпер розробляв на матеріалі прикладних мистецтв, оскільки дійшов висновку, що всі основні типи сучасного розвиненого мистецтва походять від прототипів різних „технічних мистецтв”, видів праці. Вчений запропонував нову методику вивчення стилю, яка дисонувала з існуючою традицією опису й аналізу формальних систем. Розглядаючи прекрасне у мистецтві як похідну від безлічі внутрішніх та зовнішніх чинників, що діють у процесі його створення, Г. Земпер висвітлював естетичну проблему стилю з суто виробничо-трудового боку, з позиції, за його словами, „художнику найбільш корисної і зрозумілої”.

Простежуючи еволюцію різних технік (видів прикладного мистецтва) у художній творчості, він сформулював знамените твердження про залежність форми від функції, матеріалу виготовлення та технології обробки, що стало підґрунтям методології дизайну. При цьому, Г. Земпер не менш важливими чинниками формотворення вважав зовнішні впливи (клімат та природно-географічні особливості країни, характер народної освіти, історичну спадщину і традиції тощо), які й нині є актуальними для національного дизайну та трактуються, як „етнічне середовище”.

Г. Земпер протиставляв емпіричну теорію суто естетичним дисциплінам, абстрактній теорії прекрасного, яка розглядає форму як таку. Він прагнув виявити складові утворення форми, які самі не є формами, ідеї, сили, матеріали та засоби, і, поряд з ними, вихідні елементи й основні умови, які визначають форму.

Для пояснення матеріальних основ прекрасного вчений вперше в естетиці використав наукові основи механіки - динаміку і статику, а також виділив три чинники формотворення - симетрію, пропорційність та спрямованість. Властивістю прекрасної форми Г. Земпер уважав відповідність форми внутрішньому змісту (призначенню), яка надає формі характеру та виразності. Підходи вченого до трактування форми та декору широко використовувалися при навчанні ремеслам у західноєвропейських художньо-промислових школах.

У межах досліджень прикладного мистецтва вчений активно розробляв поняття „тектоніки”, яке нині є вихідним для теорії дизайну. Постійно порівнюючи особливості формотворення у природі та мистецтві, Г. Земпер дійшов висновку про їх підпорядкованість однаковим законам та доводив, що мистецтво у принципах формотворення повинно з точністю дотримуватися законів природи. Таким чином, Г. Земпера можна вважати провісником наукової галузі - біоніки й однойменного напряму в архітектурі та дизайні.

Встановивши, що основні закони стилю найчіткіше виражені у прикладному мистецтві, Г. Земпер прагнув саме в ньому виявити і простежити розвиток цих законів.

Поставлене завдання зумовило здійснення класифікаційного поділу видів прикладного мистецтва на категорії. Учений розглядав твір прикладного мистецтва з погляду функції, матеріалу виготовлення та способів обробки, а також виділив основні категорії сировини і матеріалів за технологічними властивостями: гнучкістю і в'язкістю, м'якістю і пластичністю, пружністю і міцністю. Звідси Г. Земпером виокремлено чотири основні види художнього ремесла: текстильне мистецтво, керамічне мистецтво, тектоніка (теслярське й столярне мистецтво), стереотомія (кам'яні роботи і конструкції). У такому структуруванні прикладного мистецтва вчений вбачав першооснову художнього формотворення, акцентуючи увагу на об'єктивних законах існування мистецтва.

При цьому зазначав, що кожен з розділів класифікації не є ізольованим і стабільним, а характеризується різноманітними зв'язками та має проміжні форми. Кожен із видів прикладного мистецтва Г. Земпер прагнув дослідити у контексті порівняльної теорії стилів формотворення, тобто виявити первинні форми в кожному з них і простежити їх модифікації та символізацію під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників, зумовлених історичним розвитком художньо-промислового виробництва. Створену теорію стилів формотворення Г. Земпер позиціонував як один з найважливіших чинників розвитку методики прикладного мистецтва.

Мета, зміст і стиль викладу, характерні для „Практичної естетики” Г. Земпера, та проведений аналіз дозволили класифікувати цю працю як один з перших практичних посібників з формотворення та дизайну. Теоретичні положення цього вчення стали засадничими для методичної системи Г. Земпера з підготовки фахівців у художньо-промислових школах.

У третьому розділі „Методична система Г. Земпера та її перспективність для розвитку сучасної дизайн-діяльності” систематизовано і теоретично узагальнено педагогічні погляди Г. Земпера у вигляді його методичної системи, обґрунтовано необхідність розвитку українського національного дизайну на основі традицій вітчизняного прикладного мистецтва та перспективність використання мистецько-педагогічних поглядів Г. Земпера.

На основі аналізу провідних мистецько-педагогічних ідей Г. Земпера та практичної діяльності у галузі художньо-промислової освіти, узагальнено його методичну систему з підготовки фахівців прикладного мистецтва в художньо-промислових школах.

Виділено такі взаємозумовлені компоненти цієї методики: мету, стратегію, принципи, зміст, форми організації навчання, способи стимулювання навчальних досягнень, специфічне освітнє середовище тощо, які спроектовані у вигляді схеми (див. рис. 1).

Така прогресивна модель методичної системи підготовки творчих фахівців у галузі прикладного мистецтва потребувала створення специфічного культурно-освітнього середовища. З цією метою Г. Земпер розробив організаційний проект новітнього закладу освіти у формі музейно-педагогічного комплексу, який з успіхом був реалізований в Англії та став взірцем для створення подібних художньо-промислових шкіл у багатьох країнах Європи, зокрема й Україні.



Рис. 1. Схема методичної системи підготовки творчих фахівців у галузі прикладного мистецтва („практична естетика” за Г. Земпером)

Виявлено вплив педагогічних ідей та творчої діяльності Г. Земпера на становлення у 1876 р. і розвиток провідного закладу системи вітчизняної художньо-промислової освіти - Львівської художньо-промислової школи при міському промисловому музеї та першої школи дизайну - німецького Баугауза.

Вивчення наукових і публіцистичних праць свідчить про подібність сучасних проблем у галузі художньо-промислової освіти до тих, які вирішувалися в Україні другої половини ХІХ ст. Нині, як і в той період, відбуваються пошуки національного стилю в дизайні на основі об'єктивних законів формотворення й органічного розвитку традиційних, створених історією прототипів.

У дисертації проаналізовано мистецько-педагогічну спадщину вченого з урахуванням ідей музейної педагогіки. З'ясовано, що музейна діяльність завжди перебувала у сфері професійних інтересів Г. Земпера. Він розпочав створювати експозиції творів прикладного мистецтва, які до нього не розглядалися з естетичного погляду, для чого розробив особливі принципи їх класифікації. Дослідник уперше застосовував наукові і художньо-образні підходи при побудові експозицій, що згодом розвинулося у сучасну мову нового типу - „музейний дизайн”. У цьому сенсі ім'я Г. Земпера пов'язується із зародженням експозиційно-оформлювального мистецтва. Реформаторським кроком ученого у мистецькій освіті стало використання музейних колекцій і зібрань у навчально-виховному процесі. Створений ним в Англії музейно-педагогічний комплекс як художньо-промисловий навчальний заклад при Південно-Кенсінгтонському музеї став яскравим прикладом ефективності впливу специфічного культурно-освітнього середовища на підготовку фахівців у галузі прикладного мистецтва. При цьому вчений, задовго до офіційної появи музейної педагогіки як науки, емпіричним шляхом обґрунтував і здійснив розробку її фундаментального поняття - музейне освітнє середовище, яке лише нині отримує теоретичне обґрунтування і практичну реалізацію.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати про визначальну роль Г. Земпера для становлення музейної педагогіки, а його емпіричний досвід може бути корисним для розробки цього напряму у вітчизняній педагогічній науці.

З'ясувавши сутність та основні дефініції феномену „дизайн”, встановлено існування двох його гілок, що існують паралельно - академічного і комерційного.

З огляду на особливості становлення і вплив західноєвропейського академічного дизайну на мистецько-освітні процеси, що відбувалися на цьому тлі в Україні, та з урахуванням сучасних тенденцій розвитку дизайну, сформульовано положення: розвиток українського національного дизайну має ґрунтуватися на невичерпних традиціях народних ремесел і прикладного мистецтва, які є втіленням естетичного та техніко-технологічного досвіду народу й упродовж віків зумовлювали специфіку формотворення предметів матеріально-художньої культури українців.

ВИСНОВКИ

Узагальнені результати проведеного дослідження дають підстави зробити такі висновки:

1. Ретроспективний аналіз розвитку західноєвропейської матеріально-художньої культури другої половини ХІХ ст. засвідчив, що прикладне мистецтво було її пріоритетною складовою. Особливості розвитку прикладного мистецтва уможливлювалися якісно новою взаємодією художньої і технічної творчості, а також впливом таких основних чинників: стрімким технічним прогресом, масовим машинним виробництвом та зародженням і поширенням стилю модерн у європейському мистецтві. Художники значну увагу почали приділяти естетичним якостям побутових предметів, що виготовлялися промисловим способом, і проблема прикладного мистецтва тісно переплелася з проблемами художнього конструювання (дизайну). Цей період характеризується становленням нової естетики формотворення та початком практичного поєднання мистецтва і техніки, художника й інженера.

Прикладне мистецтво у зазначений хронологічний період зазнало радикальних змін, найповніше віддзеркалюючи процеси, що відбувалися у всій матеріально-художній культурі і художньо-промисловій освіті. Встановлено, що ключова роль у цих процесах належала Г. Земперу, яким було введено й обґрунтовано такі поняття і терміни, як „das Kunstgewerbe” (художнє ремесло) та „практична естетика” (die praktische Aesthetik).

Друга половина ХІХ ст. була позначена бурхливим розвитком і самовизначенням художньо-промислового напряму мистецької освіти поряд з класичним образотворчим. Вагома роль у цих процесах належала Г. Земперу - яскравому реформатору західноєвропейської мистецької освіти. Характерною особливістю більшості художньо-промислових шкіл була їх структурна приналежність до художньо-промислових музеїв як спеціального освітнього середовища, запропонованого Г. Земпером для реалізації теорії стилів формотворення. Вчений створив модель освітнього закладу художньо-промислової освіти у формі музейно-педагогічного комплексу, яка була зреалізована на практиці у багатьох країнах Європи.

Програми мистецьких навчальних закладів у другій половині ХІХ ст. зазнали кардинальних змін, характер навчання поступово змінювався, набуваючи прикладного спрямування, цінувалося вміння виготовляти побутові вироби власноруч. Новий етап розвитку європейської художньої освіти був пов'язаний з подоланням розвитку між творчим задумом (проектом) та його втіленням у матеріалі. Мистецькі школи стали орієнтуватися на промислове виробництво, зберігаючи зв'язки з прикладною традицією і закладаючи підґрунтя майбутньої професійної дизайнерської освіти. земпер освіта музейний педагогіка

2. На основі розгляду історичного розвитку прикладного мистецтва, термінологічного аналізу та проведення низки логічних процедур (класифікація, специфікація, типологізація) за методикою виявлення специфіки виду мистецтва В.П. Міхалева, воно типологізується як вид мистецтва, художньо-технічної творчості, метою якої є створення утилітарних речей „за законами краси”. В результаті з'ясувалося, що прикладне мистецтво належить до мистецтв просторових (пластичних), „біфункціональних” та „незображувальних” (архітектонічних).

Формоутворювальним принципом, структурною домінантою художньої мови прикладного мистецтва є власні, іманентні йому засоби, що зумовлені функціонально-конструктивною основою утилітарних предметів, яка змушує художника оперувати не зображувальними формами, а формами, які утворюються при розв'язанні конструктивно-технічної задачі і мають, відповідно, незображувальний, абстрактний, стереометричний характер. Виявлено спорідненість прикладного мистецтва з архітектурою та дизайном на основі архітектонічної (незображувальної) побудови художнього образу. З'ясовано, що дизайн зародився у надрах прикладного мистецтва і розвивався на основі його традицій, розширюючи межі завдяки впливу досягнень науково-технічного прогресу.

3. У межах порівняльної теорії стилів формотворення, як змістового компоненту методики прикладного мистецтва, вчений одним з перших здійснив структурування змісту прикладного мистецтва, глибоко дослідив технологічні і художні особливості різних видів прикладного мистецтва, виявив та обґрунтував матеріальні основи формотворення з метою створення „живого вчення” і розробки методичної системи підготовки фахівців для різних галузей промисловості.

Найхарактернішими положеннями порівняльної теорії стилів формотворення Г. Земпера є такі:

1) всі основні типи розвиненого мистецтва походять від прототипів різних прикладних мистецтв та видів праці;

2) об'єднання прикладного мистецтва й архітектури на основі загальних законів виникнення і розвитку форм та нівелювання принципових відмінностей у навчанні архітектора і прикладника-декоратора;

3) залежність формотворення від зміни ідей, матеріалів, техніки обробки та зовнішніх чинників (етнічного середовища) - клімату, рельєфу країни (регіону), матеріально-культурної спадщини, традиції, системи освіти, суспільного ладу;

4) обґрунтування особливостей формотворення законами механіки (зачатки тектоніки й біоніки);

5) структурування змісту прикладного мистецтва на основі технологічних властивостей сировини та матеріалів.

Проведений аналіз головної теоретичної праці вченого як змістового компоненту методики прикладного мистецтва в аспекті її мети, змісту та стилю викладу, дозволяє погодитися з думкою німецького дослідника Ю. Пауля і трактувати „Практичну естетику” як перший практичний посібник з формотворення, дизайну.

4. У дисертаційному дослідженні систематизовано й теоретично узагальнено педагогічні погляди Г. Земпера у вигляді методики прикладного мистецтва для підготовки фахівців з формотворення в умовах промислового виробництва. Усвідомивши нагальну потребу залучення художників до промислового виробництва, Г. Земпер розумів, що цю категорію фахівців необхідно виховувати, поєднуючи у навчальному процесі мистецтво і техніку на основі прикладного мистецтва. Дослідник теоретичним й емпіричним шляхом окреслив основні елементи освітнього процесу, яка представлена нами у вигляді методичної системи, що складається з таких компонентів: мети, стратегії, принципів, змісту, форм організації навчання, специфічного освітнього середовища тощо. Ці компоненти, як ефективне предметно-розвивальне освітнє середовище, Г. Земпером було запропоновано у вигляді новітнього освітнього закладу - музейно-педагогічного комплексу. Перший комплекс за безпосередньої участі вченого був створений в Англії (Південно-Кенсінгтонський музей) та став взірцем для організації подібних закладів у багатьох країнах Європи (Австрія, Німеччина, Україна, Росія та ін.).

5. З метою обґрунтування перспективності мистецько-педагогічних поглядів Г. Земпера для розвитку методики сучасної дизайн-діяльності та дизайн-освіти у дисертації здійснено порівняльний аналіз методичної системи Г. Земпера з системою навчання у Львівській художньо-промисловій школі та педагогічною концепцією німецького Баугауза - першої школи дизайну. Встановлено, що мистецько-педагогічні ідеї вченого не втратили актуальності й у сучасних умовах розвитку української дизайнерської культури. Їх можна використовувати для розвитку теорії вітчизняного дизайну, заснованого на національних традиціях, організації ефективної взаємодії закладів освіти і культури, створення музейно-педагогічних комплексів як нових типів професійних навчальних закладів системи дизайнерської освіти, розробки змісту, вдосконалення форм організації і методики навчання та виховання у галузі дизайн-освіти і прикладного мистецтва.

З метою вдосконалення підготовки студентів мистецьких та педагогічних ВНЗ доцільно передбачити вивчення науково-теоретичної спадщини Г. Земпера в межах курсу „Історія дизайну” чи „Історія дизайн-освіти”. Вивчення педагогічної спадщини вченого допоможе викладачам ВНЗ простежити зародження й еволюцію дизайн-освіти та використати компоненти методичної системи Г. Земпера в професійній діяльності з підготовки майбутніх художників-прикладників, дизайнерів та вчителів технологій і образотворчого мистецтва.

Дисертаційне дослідження, звісно, не охопило всіх аспектів педагогічної спадщини видатного вченого, архітектора й інженера, тому зумовлює необхідність його подальшої розробки за такими перспективними напрямами:

1) розвиток вітчизняної музейної педагогіки на основі музейно-експозиційної й освітньої діяльності реформатора;

2) створення концептуальних засад, моделі та програми дизайн-освіти для спеціалізованих загальноосвітніх шкіл (дизайн-коледжів чи ліцеїв);

3) розробка проекту дизайн-коледжу як культурно-освітнього середовища на основі моделі музейно-педагогічного комплексу Г. Земпера;

4) розробка змісту навчальних курсів з матеріалознавства, формотворення, орнаментики, теорії стилів тощо, які генетично пов'язують прикладне мистецтво та дизайн, на основі досліджень Г. Земпера;

5) вплив ідей Г. Земпера на розвиток теорії трудової школи Г. Кершенштейнера.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Статті у фахових наукових виданнях

1. Силко Р. М. Тенденції розвитку прикладного мистецтва в Західній Європі на зламі ХІХ - ХХ ст. / Р. М. Силко // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. - Чернігів: ЧДПУ, 2007. - Вип. 47. - С. 89 - 91. (Серія: педагогічні науки).

2. Силко Р. М. Готфрід Земпер і витоки музейної педагогіки / Р. М. Силко // Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка: [зб. наук. праць]. - Харків-Луганськ: Стиль-Іздат, 2008. С. 335 - 346.

3. Силко Р. М. Визначна роль Г. Земпера у становленні теорії прикладного мистецтва як важливої складової дизайн-освіти у другій половині ХІХ століття / Р. М. Силко // Наукові записки: [зб. наук. статей] / МОН України; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова; укладач Л. Л. Макаренко. - К.: Вид. НПУ імені М. П. Драгоманова, 2008. - Вип. LXXIX (79). - С. 161 - 168. (Серія: педагогічні та історичні науки).

4. Силко Р. М. Мистецько-педагогічна концепція Готфріда Земпера та її актуальність для розвитку українського національного дизайну та дизайн_освіти / Р. М. Силко // Народна освіта. Електронне наукове фахове видання. - 2009. - Випуск 3 (9). Режим доступу: http://www.narodnaosvita.kiev.ua/vupysku/9/statti/ sulko.htm.

5. Силко Р. М. Модель музейно-педагогічного комплексу Готфріда Земпера як ефективна організаційна форма в системі сучасної української дизайн-освіти / Р. М. Силко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. - Луганськ: ЛНУ імені Тараса Шевченка, 2009. - Вип. 23 (186). - С. 78 - 83. (Серія: педагогічні науки).

Статті у інших наукових виданнях

6. Силко Р. М. Ідея загального виховання смаку народу у творчості Г. Земпера як зачатки дизайн-освіти / Р. М. Силко // Проблеми мистецької освіти: [зб. наук.-метод. статей]. - Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2009. - Вип. 4. - С. 269 - 274.

Статті та тези у збірниках матеріалів конференцій

7. Силко Р. М. Г. Земпер про стан прикладного мистецтва у країнах Західної Європи у другій половині ХІХ століття / Р. М. Силко: матеріали Х наук. конф. молодих науковців, докторантів, аспірантів, магістрів, студентів [Молода мистецька наука України], (20 грудня 2007 р.) / МОН України, ХДАДМ. - Харків: ХДАДМ, 2007. - Ч. ІІ.- С. 137 - 138.

8. Силко Р. М. Вплив теоретичних поглядів Г. Земпера на розвиток технічної естетики у країнах Західної Європи другої половини ХІХ століття / Р. М. Силко: тезисы докладов VIІ межвуз. науч.-практ. конф. [Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества]. - Чернигов: Украинско-Российский институт (филиал) МГОУ в г. Чернигове, 2008. - С. 36 - 37.

9. Силко Р. М. Концепція художньо-промислової освіти Г. Земпера в аспекті становлення української національно-зорієнтованої дизайн-освіти / Р. М. Силко: матеріали ІІ Міжнародної наук. конф. [Соціально-гуманітарні вектори педагогіки вищої школи], (15 - 16 квітня 2010 р.) / МОН України, ХДАДМ. - Харків: ХДАДМ, 2010. - С. 162 - 164.

АНОТАЦІЯ

Силко Р. М. Розвиток методики прикладного мистецтва Готфрідом Земпером у художньо-промислових школах Західної Європи (друга половина ХІХ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 - теорія та методика трудового навчання. - Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка. Чернігів, 2010.

Дисертаційне дослідження присвячене цілісному історико-педагогічному аналізу та систематизації поглядів Г. Земпера на проблему методики прикладного мистецтва у контексті реформування західноєвропейської художньо-промислової освіти.

У дисертації з'ясовано і висвітлено зміни в характері навчання у художньо-промислових школах Західної Європи відповідно тенденцій розвитку матеріально-художньої культури та науково-технічного прогресу; розкрито сутність поняття „прикладне мистецтво” в історичній ретроспективі та його зв'язок з дизайном.

Систематизовано й узагальнено внесок Г. Земпера у розвиток змісту прикладного мистецтва на основі аналізу його праць з теорії мистецтва.

Розкрито визначну роль Г. Земпера у зародженні музейної педагогіки.

Проаналізовано педагогічну спадщину вченого й визначено його передові освітні ідеї, впроваджені у практику західноєвропейської мистецької освіти.

Виявлено перспективність теоретичних поглядів та педагогічної діяльності Г. Земпера для розвитку сучасної української дизайн-освіти.

До наукового обігу введено маловідомі літературні джерела російською та німецькою мовами, окремі факти, положення, пов'язані з освітньою та мистецькою діяльністю Г. Земпера.

У дослідженні істотно доповнено картину розвитку дизайну і дизайн-освіти.

Основні результати та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні курсів „Історія дизайну”, „Історія дизайн-освіти”, розробці навчально-методичних матеріалів.

Ключові слова: прикладне мистецтво, дизайн-освіта, музейна педагогіка, музейно-педагогічний комплекс.

АННОТАЦИЯ

Силко Р. Н. Развитие методики прикладного искусства Готфридом Земпером в художественно-промышленных школах Западной Европы (вторая половина ХІХ столетия). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 - теория и методика трудового обучения. Черниговский национальный педагогический университет имени Т. Г. Шевченко - Чернигов, 2010.

В исследовании определены изменения в характере обучения в художественно-промышленных школах Западной Европы в контексте генезиса архитектонического искусства, и обоснован существенный вклад Г. Земпера в развитие этих процессов. Установлено, что исследуемый исторический период характеризовался кризисом художественного образования, обусловленным острым разрывом техники и искусства в условиях развития машинного производства и неспособностью системы художественного образования осуществлять подготовку соответственных кадров, необходимых обществу. Единственным выходом из такого положения стало реформирование всей системы художественного образования, которая характеризовалась господством академизма в обучении и разделением „свободных” искусств и искусств прикладных, в русле эмпирической, практической направленности обучения с целью преодоления разрыва искусства и техники. Источником такого обновления художественного образования стало прикладное искусство и ремёсла. Новый этап развития европейского художественного образования был связан с преодолением разрыва между замыслом и исполнением. Художественная школа стала ориентироваться на промышленное производство, сохраняя связи с прикладной традицией и закладывая основу будущего профессионального дизайн-образования. Раскрыта значительная роль Г. Земпера в этих процессах, который создал теорию прикладного искусства в форме практического пособия для художников, принимал непосредственное участие в реформировании системы художественного образования, разработал проект и участвовал в реализации музейно-педагогического комплекса как новой оригинальной формы обучения в сфере художественно-промышленного образования.

На основе терминологического анализа и ряда логических процедур сформулирована суть понятия „прикладное искусство”; произведена его типологизация как специфического вида архитектонического искусства. Проведенное исследование показало, что прикладное искусство по своей сути является близким к архитектуре и дизайну. Установлено, что дизайн родился в недрах прикладного искусства и развивался на его основе, расширяя границы за счёт овладения плодами научно-технического прогресса.

Систематизирован и обобщён вклад Г. Земпера в развитие содержания прикладного искусства в его теоретических трудах. Анализ основного труда „Стиль в технических и тектонических искусствах, или практическая эстетика” (1860 - 1863) показал, что автор не только глубоко изучал особенности прикладного искусства и провёл структурирование его содержания в логическую и стройную систему, но и ввёл новые эстетические принципы, по которым прикладные искусства приравнивались к так называемым искусствам „высоким”. На материале прикладного искусства он исследовал материальные основы формообразования, разрабатывал понятие „тектоники”, которые являются исходными для дизайна. В этом плане Г. Земпер является одним из первых теоретиков дизайна, а его труд - одним из первых практических пособий по дизайну.

Рассмотрение особенностей зарождения и становления академического дизайна в Западной Европе во второй половине ХІХ ст., развития художественного образования в Украине, происходящего на этом фоне, и современных тенденций в сфере дизайна, позволило утверждать, что развитие украинского национального дизайна должно происходить на основе неисчерпаемых традиций народных ремёсел и прикладного искусства, которые являются воплощением памяти народа и в течении многих веков обусловливали предметно-пространственную среду украинцев.

В ходе исследования показана определяющая роль Г. Земпера в процессе зарождения музейной педагогики как науки.

В диссертации впервые проведены систематизация и обобщение педагогического наследия Г. Земпера в сфере художественного образования, и поданы в форме методической системы по подготовке специалистов прикладного искусства. В методике выделены следующие составные компоненты: цель, стратегия, дидактические принципы, содержание, формы организации обучения, образовательная среда, способы стимулирования учебных достижений.

В диссертационном исследовании проведён сравнительный анализ педагогической концепции Г. Земпера с системой обучения в Львовской художественно-промышленной школе и педагогической концепцией Немецкого Баухауза - первой школы дизайна. Установлено, что педагогические идеи Г. Земпера не утратили своей актуальности и в современных условиях развития украинской дизайнерской культуры. Их можно использовать для развития теории отечественного дизайна, основанного на национальных традициях; усовершенствования содержания и организационных форм дизайн-образования; организации эффективного взаимодействия учреждений образования и культуры, создания музейно-педагогических комплексов в качестве учреждений дизайн-образования нового типа; усовершенствования форм и методов обучения и воспитания в сфере дизайн-образования и прикладного искусства.

...