Розвиток педагогічної освіти Індії у ХХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Житомирський державний університет імені Івана Франка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

Розвиток педагогічної освіти Індії у ХХ столітті

Стойко Світлана Валеріївна

Житомир 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Штифурак Віра Євгенівна, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, доцент кафедри психології.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член НАПН України Євтух Микола Борисович, Відділення вищої освіти НАПН України, м. Київ, академік-секретар;

кандидат педагогічних наук, доцент Герцюк Дмитро Дмитрович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри педагогіки.

Захист відбудеться 18 травня 2010 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.053.01 у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40, 2-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка за адресою: м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40.

Автореферат розісланий 17 квітня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради С.Л. Яценко

1. Загальна характеристика роботи

педагогічний освіта індія вчитель

Актуальність дослідження. Шлях європейської та світової інтеграції, обраний Україною, зумовлює необхідність інтенсивних змін у політичному, економічному й соціальному житті. Саме тому в останнє десятиліття модернізація освітньої галузі спрямовується на досягнення сучасних світових стандартів, на державному рівні усвідомлюється нагальна потреба оновлення національної системи освіти шляхом запровадження вітчизняних та зарубіжних здобутків у педагогічній теорії та практиці.

Основні положення Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»), Державної програми «Вчитель» передбачають вивчення, узагальнення та впровадження позитивного світового досвіду підготовки вчителів, що сприятиме інтеграції нашої держави в загальноєвропейський освітній простір згідно з вимогами Болонської декларації, переходу від традиційних до інноваційних моделей професійного та особистісного становлення фахівців.

Підготовка педагогічних кадрів набуває особливого значення з огляду на розширення міжнародних контактів України, розвиток міжкультурного спілкування, необхідність зростання професійної компетентності педагогів у контексті діалогу культур.

Українськими й зарубіжними вченими накопичено значний досвід використання досягнень зарубіжної професійної педагогіки (І. Бакрадзе, І. Біріч, А. Болотова, А. Галатан, О. Глузман, З. Кіль, О. Музиченко, М. Нофаль, Б. Омельченко, Г. Рогова, Р. Роман, К. Рубель, А. Судьїн, А. Турчин, В. Хорольський, О. Шиян та ін.).

У 70-80-х рр. ХХ ст. з'явилися дослідження, що розглядають системи педагогічної освіти у високорозвинених країнах світу (C. Алфьоров, В. Бекетова, А. Глазунов, А. Закір'янова, Т. Кошманова, М. Красовецький, Г. Фролова, І. Шлейфер та ін.). За останні роки активізувалися пошуки вчених у галузі зарубіжної теорії та практики професійної підготовки вчителів.

Сферою цих досліджень охоплені й провідні напрями сучасної реформи педагогічної освіти в Індії (Дж. Аггарвал (J. Aggarwal), Дж. Айран (J. Airan), М. Бідай (M. Bhiday), А. Бозе (A. Bose), С. Донгеркері (S. Dongenkery), Н. Кеніг, К. Кхараде, Дж. Моханті (J. Mohanty), Б. Наїр, Р. Нуреєв, А. Нусербаум, С. Омпракаш (S. Omprakash), М. Пінто (M. Pinto), М. Раза (M. Raza), А. Разер (A. Rather), І. Сінгх (Y. Singh), К. Рубель, C. Руела (S. Ruhela), О. Семенець, Л. Супрунова, В. Третьяков, С. Шарма (S. Sharma), М. Шах та ін.).

Сучасна система педагогічної освіти Індії пройшла значний шлях становлення й розвитку. Історичні умови функціонування держави були визначені тим, що впродовж тривалого часу країна була колонією Великої Британії, отже розвиток усіх сфер суспільного й економічного життя відбувався крізь призму колоніального правління. Це зумовило адаптацію британської системи освіти, яка тривалий час панувала в Індії, до нових політичних і соціально-економічних умов, що склалися в країні. Вихід Індії з-під колоніального контролю Британії зумовив початок нового етапу становлення освіти. Адаптована британська система залишилася базовою, але почала набувати ознак національного характеру.

Зважаючи на те, що сучасна система педагогічної освіти Індії є синтезом європейської та національної, чим викликає особливий науковий інтерес, важливо дослідити сутність педагогічної освіти цієї країни колоніального періоду, визначити її складові, шляхи вдосконалення у сучасному освітньому просторі.

Дослідження проблем, пов'язаних зі становленням системи педагогічної освіти Індії, дає можливість виявити цінний досвід, основні тенденції і перспективи її розвитку на сучасному етапі.

Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, які прямо або опосередковано стосуються проблеми підготовки вчительських кадрів у закладах педагогічної освіти Індії, недостатньо висвітленими є науково-теоретичні засади, зокрема, історико-педагогічні аспекти, не здійснено системно-структурний аналіз теорії і практики педагогічної освіти у спеціалізованих закладах країни.

Актуальність проблеми зумовлена також існуючими суперечностями між: потребою збереження позитивного досвіду минулого та необхідністю надбудови нових елементів у системі освіти; необхідністю налагодження міжкультурної комунікації та недостатністю наукової інформації щодо розвитку освітніх систем у зарубіжних країнах; доцільністю використання запозичених елементів педагогічної освіти Індії та їх гармонізацією з українським освітнім простором.

Такий підхід дає можливість узагальнити різнорівневий емпіричний досвід у даній галузі, здійснити компаративний аналіз, виокремити суттєві структурні компоненти педагогічної освіти, узагальнити зміст, форми, принципи та методологічні засади з орієнтацією на сферу практичної діяльності.

Актуальність та недостатня розробленість проблеми зумовили вибір теми дослідження: «Розвиток педагогічної освіти Індії у ХХ столітті».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно теми науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського «Зміст педагогічної підготовки вчителів в умовах формування загальноєвропейського простору вищої освіти» (державний реєстраційний номер 0105U0000942). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (протокол № 12 від 24.05. 2006 р.) та узгоджена у Міжвідомчій раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 2 від 27.02. 2007 р.).

Мета дослідження - з'ясувати основні етапи та проаналізувати структуру, зміст, форми й особливості становлення системи педагогічної освіти Індії, порівняти тенденції її розвитку із провідними країнами, визначити можливості застосування досвіду підготовки вчителів в Індії закладами педагогічної освіти України.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання дослідження:

1. Виділити основні етапи й умови становлення і розвитку педагогічної освіти Індії у ХХ столітті.

2. Здійснити порівняльний аналіз системи педагогічної освіти Індії та провідних світових країн з метою виявлення їх спільних і відмінних рис.

3. З'ясувати характерні особливості й визначити провідні тенденції розвитку педагогічної освіти Індії на сучасному етапі.

4. Окреслити можливості використання педагогічного досвіду Індії у закладах педагогічної освіти України.

Об'єктом дослідження є система педагогічної освіти Індії у ХХ столітті.

Предмет дослідження - концептуальні засади розвитку педагогічної освіти Індії у ХХ столітті.

Теоретико-методологічну базу дослідження становлять філософські положення про зумовленість мети та змісту педагогічної освіти суспільними потребами й запитами; принципи історизму й об'єктивності; концептуальні ідеї щодо специфічного й неоднозначного характеру змін системи педагогічної освіти на послідовних етапах її розвитку; принципи порівняльної педагогіки; загальнонаукові положення теорії пізнання про єдність теорії і практики, загального й особливого; ідея неперервної професійної освіти; основні принципи гуманізації освіти; логіко-гносеологічний і синергетичний підходи до аналізу освітніх явищ. Важливим підґрунтям дослідження стало історико-діалектичне розуміння розвитку педагогічної освіти як активної діяльності, яка здійснюється на різних рівнях у баготоманітних умовах і формах.

Джерельну базу дослідження становлять:

· офіційні документи, постанови, циркуляри й нормативні матеріали Індійської освітньої комісії, які визначали політику в країні на різних етапах розвитку та розкривають зміст і напрями реформування системи педагогічної освіти в Індії (Навчальний план з педагогічної освіти - 1978, Національна освітня політика, Національна рада педагогічної освіти: Перспективи підготовки вчителів, Навчальний план з якісної підготовки вчителів, Нове керівництво з освіти дорослих і неперервної освіти та розширення програм в університетах і коледжах, П'ятирічний план педагогічної освіти, Урядова резолюція з освітньої політики тощо);

· звіти Індійської освітньої комісії та Міністерства освіти з розвитку системи педагогічної освіти в країні (Університетської освітньої комісії, Освітньої комісії з питань середньої освіти, Освітньої комісії з вищої освіти у сільській місцевості, Освітньої комісії з освіти жінок, Освітньої комісії: Освіта і національний розвиток; Освітньої комісії: Учитель і Суспільство; Робочої групи Освітньої комісії з програми підготовки вчителів у світлі переорієнтації цінностей тощо);

· монографічні дослідження індійських педагогів, присвячені історії розвитку педагогічної освіти країни (А. Бозе, М. Гопалакрішнан, С. Камараратнам, Дж. Карппі, Л. Ларсон, М. Салдана, К. Самуель, Ф. Таафакі, Р. Шарма);

· громадська і науково-педагогічна преса (газети, журнали, збірники), що висвітлює проблеми розвитку педагогічної освіти в Індії;

· праці радянських, українських і зарубіжних дослідників, присвячені історії, стану і перспективам розвитку педагогічної освіти в Індії (Дж. Аггарвал, Н. Ахтар, М. Белок, А. Гоель, Дж. Гош, Н. Гусева, Д. Джоши, Д. Камалавіджайан, К. Кхараде, А. Морган, К. Нарендран, Р. Нуреєв, А. Нусербаум, К. Повар, К. Рубель, М. Седвал, О. Семенець, Дж. Сеті, Ч. Сігуйама, А. Сінгх, Л. Супрунова, В. Третьяков, У. Хaггерті, А. Чувпило, А. Шарма, С. Шрідеві та ін.);

· дослідження педагогів, що розглядають проблеми порівняльної педагогіки (Н. Абашкіна, С. Алфьоров, Б. Вульфсон, А. Галатан, Н. Дичек, Г. Єгоров, В. Жуковський, Н. Ничкало, М. Нофаль, Б. Омельченко, Л. Пуховська, А. Сбруєва, В. Сластьонін);

· довідково-бібліографічна література (Вибірки з освітніх документів, Документи з вищої освіти Індії, Нариси з історії сучасної індійської освіти, Національні архіви Індії: освітні документи тощо);

· праці вітчизняних авторів філософського, історичного, етнографічного та педагогічного напрямів (Н. Антипін, К. Антонова, Л. Боніфатьєва, Я. Бурлака, А. Буруні, С. Вітвицька, Д. Герцюк, Т. Гіясов, О. Дубасенюк, А. Дубинський, М. Євтух, Г. Зіхровський, А. Колесова, М. Круглянський, В. Луговий, В. Майборода, С. Русова, Я. Ряппо, Х. Талесра, Л. Тенчуріна, Н. Черкасов, Є.В. Шевелєва та ін.);

· вітчизняні та зарубіжні періодичні видання й Інтернет-публікації з даної тематики.

Специфіка предмета дослідження визначила необхідність використання переважно теоретичних методів дослідження: загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, класифікація, систематизація, зіставлення, узагальнення, абстрагування, конкретизація вихідних даних джерел, документів, журнальних публікацій) та історичних (історико-порівняльний, історико-структурний, ретроспективний). Їх використання надало можливість окреслити категорійно-понятійний апарат дослідження, його теоретичні засади, визначити етапи становлення педагогічної освіти Індії, простежити в динаміці розвиток теоретичних основ, змісту й технологій педагогічної освіти, а також проаналізувати структуру та зміст підготовки педагогічних кадрів в Індії на сучасному етапі. Емпіричні методи застосовано у процесі відбору та накопичення інформації з теми дослідження, зокрема, у ході вивчення навчальних планів і програм педагогічних навчальних закладів Індії. Компаративний метод дав змогу зіставити й проаналізувати досвід Індії та провідних країн світу з досліджуваної проблеми на визначеному часовому відрізку.

Хронологічні межі дослідження визначаються ХХ століттям, оскільки це період трансформації Індії з колоніальної в незалежну державу, а також найбільших суперечностей і досягнень у системі освіти країни. Початок ХХ століття характеризується початком боротьби за незалежність і відповідними змінами у політичному та соціокультурному житті країни, поступовим відходом від британських моделей організації різних сфер народного господарства, гуманітарної складової, включаючи підготовку вчителів. Саме на початку ХХ століття, у 1901 році у місті Сімла, відбулася перша всеіндійська конференція з питань освіти під головуванням видатного індійського освітянина Лорда Курзона. Її результати були відображені в Урядовій резолюції з освітньої політики, опублікованій у 1904 році, яка містила 150 положень щодо різних галузей освіти, включаючи педагогічну.

Кінець ХХ століття знаменувався завершенням трансформаційних процесів у сфері педагогічної освіти та значними досягненнями у її розвитку. На початку ХХІ століття, у 2001 році, були оприлюднені дані перепису населення Індії щодо грамотності й освіченості, які засвідчили значне підвищення їх рівня.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що на основі вивчення й аналізу фундаментальних наукових праць зарубіжних і вітчизняних учених: уперше в українській педагогічній науці здійснено комплексне дослідження системи підготовки педагогічних кадрів Індії, визначено етапи й соціально-історичні умови розвитку педагогічної освіти в країні; в науковий обіг уведено оригінальні джерела, які розширили знання з досліджуваної проблеми, зокрема, про принципи, зміст і педагогічні технології формальної та неформальної педагогічної освіти у закладах професійної підготовки вчителів; визначено умови ефективного застосування педагогічного досвіду Індії у педагогічних ВНЗ України; проведено компаративний аналіз систем педагогічної освіти Індії та провідних країн світу, виявлено їх спільні та відмінні риси; узагальнено основні напрями розвитку педагогічної освіти в Індії у ХХ столітті; вдосконалено систему опрацювання іншомовних джерел у контексті проведення компаративного аналізу; подальшого розвитку набула наукова характеристика змісту, форм і методів професійної підготовки вчителів у індійських закладах педагогічної освіти.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання його результатів у системі вищої педагогічної освіти на рівні організації навчально-виховного процесу (курсів з історії педагогіки, тематичних спецкурсів і спецсемінарів) і його забезпечення (навчально-методичних посібників, підручників, хрестоматій з історії зарубіжної педагогіки); у підготовці менеджерів-краєзнавців, управлінців системи освіти; в організації науково-педагогічних досліджень студентів (курсові, дипломні, кваліфікаційні роботи тощо). Основні положення та результати дослідження можуть бути використані дослідниками з різних галузей педагогічних знань - теорії та історії педагогіки, філософії освіти, порівняльної педагогіки, а також при розробці фахової навчально-методичної літератури та навчальних програм, орієнтованих на світові освітні стандарти.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень та висновків дослідження забезпечується методологічними й теоретичними основами його вихідних положень, критичним аналізом і узагальненням значного за обсягом досліджуваного матеріалу, застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів науково-педагогічного дослідження, підпорядкованих його меті, завданням і предмету, а також адекватним опрацюванням зарубіжних першоджерел із визначеної проблеми.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: Третя міжнародна науково-практична конференція «Проблеми професійного становлення молоді на основі духовно-моральних цінностей» (Вінниця, 2006), П'яті Ірпінські міжнародні педагогічні читання «Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти» (Ірпінь, 2007), V Міжнародна студентська Інтернет-конференція «Мова, освіта, культура: інтеграційні тенденції в сучасному світі» (Вінниця, 2007), VII Міжнародна студентська Інтернет-конференція «Мова, освіта, культура: інтеграційні тенденції в сучасному світі» (Вінниця, 2008), VIII Міжнародна студентська Інтернет-конференція «Мова, освіта, культура: інтеграційні тенденції в сучасному світі» (Вінниця, 2009); всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Мова, освіта, культура: інтеграційні тенденції в сучасному світі» (Вінниця, 2006), «Мова, освіта, культура: інтеграційні тенденції в сучасному світі» (Вінниця, 2007), «Іноземні мови у вищому навчальному закладі: теоретичні засади та практичні аспекти» (Вінниця, 2008); всеукраїнських науково-теоретичних конференціях: «Іноземні мови у вищому навчальному закладі: теоретичні засади та практичні аспекти» (Вінниця, 2009); «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (Харків, 2010); «Іноземні мови у вищому навчальному закладі: теоретичні засади та практичні аспекти» (Вінниця, 2010); всеукраїнському науково-практичному семінарі «Інноваційна діяльність в системі освіти» (Вінниця, 2007); наукових конференціях викладачів і студентів: «Актуальні проблеми лінгвістики та методики викладання іноземних мов у вищому навчальному закладі та школі» (Вінниця, 2006), «Актуальні проблеми лінгвістики та методики викладання іноземних мов у вищому навчальному закладі та школі» (Вінниця, 2007), «Актуальні проблеми лінгвістики та методики викладання іноземних мов у вищому навчальному закладі та школі» (Вінниця, 2008).

Публікації. Основні результати дослідження викладені у 28 одноосібних публікаціях обсягом 3,86 др. арк., з яких 11 у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, а також навчальний посібник «Розвиток педагогічної освіти Індії у ХХ столітті» (обсяг 5,15 др. арк.).

Структура дисертації визначається логікою дослідження, окресленими завданнями і складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Обсяг дослідження складає 215 сторінок, з них 186 - основного тексту. Список використаної літератури містить 277 джерел, з них 144 - іноземною мовою.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, окреслено стан наукової розробки проблеми, сформульовано мету та головні завдання, об'єкт і предмет дослідження, проаналізовано джерельну базу, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів дисертації. У першому розділі - «Етапи становлення та розвитку освіти Індії у ХХ столітті» - на основі історико-ретроспективного аналізу висвітлено особливості підготовки майбутніх учителів у закладах педагогічної освіти Індії на різних етапах її історичного розвитку. Теоретично обґрунтовано сутність педагогічної освіти та соціально-педагогічних умов її становлення, а також виявлено характерні особливості системи педагогічної освіти у постколоніальній Індії, що відповідає завданням дослідження. На основі результатів діахронічного аналізу системи педагогічної освіти у зазначений період визначено основні етапи її розвитку (стародавній і середньовічний, буддистський, мусульманський, британський і новітній), досліджено соціально-економічні та політичні чинники, які вплинули на її становлення, інститути, що надавали послуги у галузі педагогічної освіти, її організаційні форми та методи.

У процесі дослідження проаналізовано теоретичний доробок визначних індійських і зарубіжних державних діячів, освітян та представників громадськості, які здійснили вагомий внесок у розвиток педагогічної освіти (Т. Мунро, Ч. Вуд, Дж. Стенлі, Л. Курзон, Ф. Хартог, Дж. Сарджент, М. Ганді, І. Пірес, Д. Котарі, С. Сінгх та ін.).

Дослідження документальних джерел із визначеної проблеми дало змогу дійти висновку, що у ХХ столітті педагогічна освіта підпорядковувалася глобальній меті підготовки педагогічних працівників для ліквідації масової безграмотності індійського населення, що і визначило характерну особливість педагогічної освіти Індії - збільшення кількості загальноосвітніх шкіл, педагогічних працівників і закладів відбувалося за рахунок зниження їх якості.

Доведено, що іншою проблемою педагогічної освіти Індії була її надмірна залежність від європейської системи навчання, що пояснюється тривалим колоніальним минулим країни і проявлялося у копіюванні європейських моделей без урахування особливостей індійської історії, культури та реалій життя. Така ситуація призвела до зростаючого невдоволення народних мас після Першої світової війни, продукування ідеї національного змісту освіти та появи навчальних закладів з яскраво вираженим національним характером.

Гостра потреба у вчительських кадрах справила значний негативний вплив на педагогічну освіту та її якість. Це відображалося в абсолютній відсутності вимог до абітурієнтів закладів педагогічної освіти. Незважаючи на здібності студентів та їх інтенції працювати за спеціальністю у майбутньому, вони отримували суттєві заохочення - безкоштовне навчання, стипендію впродовж усього періоду навчання, гарантоване працевлаштування після закінчення закладу.

Обґрунтовано думку про те, що на даному етапі соціально-економічного розвитку Індії освіта сприймалася як певний механізм соціальних перетворень та забезпечення міжкласової та міжнаціональної рівності, а вчитель розглядався як діюча сила суспільних трансформацій.

Національна освітня політика - 1986, поміж іншим, опікувалася соціальним статусом і матеріальним забезпеченням педагогів, а також удосконаленням матеріально-технічної бази закладів педагогічної освіти. Окрім того, значну увагу було приділено побутовим умовам студентів-майбутніх педагогів.

На основі аналізу цілей педагогічної освіти на різних її ступенях зроблено висновок, що освітні програми мали відповідати триєдності цілей - особистісних, суспільних і національних та слугувати всебічному розвитку особистості вчителя, його громадянських і професійних якостей, усвідомленню своєї ролі у розвитку суспільства.

У другому розділі - „Основні тенденції розвитку системи педагогічної освіти Індії наприкінці ХХ століття” - здійснено порівняльний аналіз педагогічної освіти постколоніальної Індії та провідних європейських країн з метою виявлення її запозичених і національних елементів. Окреслено вірогідні перспективи становлення системи педагогічної освіти Індії на сучасному етапі та визначено можливості використання педагогічного досвіду Індії в Україні.

У ході наукового пошуку розкрито сутність і специфіку методу компаративного аналізу, завдяки якому здійснено порівняння педагогічної освіти Індії та розвинених країн світу - Сполучених Штатів Америки, Німеччини, СРСР і Великої Британії на хронологічному відрізку ХХ століття, реалізація якого дала можливість стверджувати, що за більшістю показників Індія ще відставала, але розвивалася з урахуванням позитивного досвіду передових країн світу.

Розглянуто стан і структуру педагогічної освіти Індії на сучасному етапі її становлення, висвітлено відмінність традиційного та інноваційного шляхів розвитку системи педагогічної системи та визначено схильність Індії до розвитку за другою моделлю.

З'ясовано, що структура закладів педагогічної освіти була представлена таким чином: Національна рада педагогічної освіти, Комісія університетських грантів, Національна рада освітніх досліджень і підготовки, Національний інститут планування та управління освітою, Індійська рада наукових соціальних досліджень, Центр передових освітніх досліджень (на національному рівні) та штатні ради педагогічної освіти, університетські департаменти освіти, центри неперервної педагогічної освіти, центри дистанційної (або заочної) педагогічної освіти, літні освітні інститути, коледжі педагогічної освіти (на штатному рівні).

У ході дослідження доведено, що вагомим здобутком педагогічної освіти Індії на сучасному етапі є поява багаторівневої системи підготовки вчителів, яка відповідає критеріям відкритості, особистісної орієнтації, технологічності та ґрунтується на принципах гуманізації, гуманітаризації, фундаменталізації, професіоналізації, культурологічного підходу та демократизації діяльності навчального закладу. Зміст багаторівневої вищої педагогічної освіти реалізується шляхом упровадження моделі на трьох рівнях: загальному, базовому і повному. Ця система є адекватною вимогам ринку, оскільки передбачає варіативність здобуття освіти, орієнтацію на загальнолюдські та національні цінності, створює умови для розвитку особистості студента як суб'єкта навчання, а також стимулює академічну та професійну мобільність.

Визначальними тенденціями розвитку педагогічної освіти Індії на межі ХХІ століття вважаємо: реалізацію міждисциплінарного підходу за умов надання особливого значення педагогічній практиці; орієнтація на підготовку до життєдіяльності в умовах поліетнічної спільноти; забезпечення індивідуальної траєкторії навчання; розвиток системи дистанційної й неперервної освіти та підготовка відповідних педагогічних кадрів, удосконалення змісту освіти й організації навчально-виховного процесу в контексті диверсифікації педагогічної освіти, її випереджальний характер і регіоналізацію, реструктуризацію системи педагогічної освіти, адекватне фінансування й матеріально-технічне та інформаційне забезпечення галузі, інтеграцію науки й освіти, що передбачає використання сучасних інформаційних комунікаційних технологій; підготовку вчительських кадрів для інклюзивних шкіл і міжкультурної взаємодії у системі педагогічної освіти.

Проведене дослідження історії розвитку педагогічної освіти Індії та її сучасного стану також дало підстави визначити можливості використання досягнень педагогічної освіти Індії ВНЗ України. До таких віднесено: децентралізацію педагогічної освіти; забезпечення нерозривної взаємодії теоретичної та практичної підготовки майбутнього вчителя; створення національної освітньої асоціації або об'єднання рівноправних колег; організацію орієнтаційного курсу щодо вступу до педагогічної професії; впровадження педагогічної етики як окремої дисципліни; вдосконалення змісту освіти й організації навчально-виховного процесу; розвиток системи неперервної освіти та підвищення кваліфікації педагогів; створення соціально-економічних умов для суспільної підтримки педагогічних кадрів у контексті підвищення престижу професії на рівні держави; підготовка педагогічних кадрів для інклюзивних шкіл; забезпечення міжкультурної взаємодії у педагогічній освіті на рівнях міждержавної, міжрегіональної, міжвузівської співпраці; приведення педагогічної освіти у відповідність до світових інформаційно-технологічних змін; реалізація нових навчальних технологій, що розроблені в інших галузях науково-практичного знання; впровадження моніторингу як засобу діагностичного вивчення ефективності функціонування та розвитку навчального закладу.

Висновки

Комплексне вивчення проблеми розвитку педагогічної освіти Індії у ХХ столітті дало змогу сформулювати такі загальні висновки:

1. На основі здійсненого аналізу наукових джерел щодо проблеми підготовки вчителів у Індії виділено п'ять етапів розвитку педагогічної освіти Індії: стародавній і середньовічний (від 2500 р. до н. е. до 500 р. до н. е.), буддистський (від 500 р. до н. е. до 1200 р. н. е.), мусульманський (від 1200 р. н. е. до 1700 р. н. е.), британський (від 1700 р. н. е. до 1947 р. н. е.) та період незалежності (з 1947 року до теперішнього часу).

З'ясовано, що протягом усіх періодів розвитку держави, які передували колоніальному, формальна підготовка вчителів не була достатньо поширеною. Перші індійські заклади педагогічної освіти наслідували британську модель, що пояснюється домінуванням британської культури в усіх сферах народного господарства.

Бурхливий розвиток мережі закладів педагогічної освіти в Індії впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття зумовив зниження якості підготовки майбутніх учителів за рахунок широкомасштабності процесу, що призвело до встановлення коротких термінів та, відповідно, низького рівня навчання.

У середині ХХ століття педагогічна освіта в Індії стала обов'язковою для вчителів усіх рівнів, що було значним кроком уперед порівняно з минулим, коли формальна педагогічна підготовка від фахівців не вимагалася. Процедура відбору кандидатів на навчання у педагогічних закладах стала принципово новою - було розроблено низку вимог, яким мали відповідати абітурієнти. Але фактичний стан речей - гострий дефіцит учительських кадрів - змушував робити великі поступки у контексті даного законодавчого положення.

2. Результати проведеного компаративного аналізу дозволили дійти висновку, що станом на середину ХХ століття система педагогічної освіти Індії відставала від передових країн світу, але в їх розвитку були виявлені деякі спільні риси (мінімалізація нестачі вчителів у навчальних закладах різних типів, урахування місцевих потреб і пріоритетів у визначенні політики підготовки педагогічних працівників, створення умов для розвитку заочної або дистанційної освіти, перегляд та реорганізація змісту навчання, реорганізація та модернізація методів і форм навчання).

Порівняння організаційних засад діяльності закладів педагогічної освіти дало змогу виокремити їх типи, серед яких: педагогічні школи (училища, технікуми), педагогічні коледжі (інститути) та педагогічні факультети (відділення) університетів, які пропонували професійне навчання в галузі дошкільної, початкової, середньої та вищої освіти.

З'ясовано, що терміни навчання та освітні стандарти у досліджуваних країнах характеризувалися значною варіативністю, що проявлялося у відсутності єдиних державних вимог до абітурієнтів і випускників, а також форм, методів, термінів і змісту навчання.

Характерною рисою Індії на даному етапі був розвиток дистанційної освіти, для чого розширювалася мережа відповідних закладів та розроблялися відповідні програми. Але зростаюча кількість педагогічних навчальних закладів дистанційної освіти негативно впливала на якість підготовки вчителів у них, а використання інноваційних технологій і методів навчання залежало від рівня їх матеріального забезпечення.

3. У ході дослідження виокремлено основні тенденції розвитку педагогічної освіти Індії у ХХ столітті, а саме: впровадження ідеї міждисциплінарного підходу на основі одно- і двопредметної спеціалізації, характерної для індійської системи організації навчального процесу та за умов надання вагомого значення вчительській інтернатурі; орієнтація освітньої системи на підготовку до життєдіяльності в поліетнічній спільноті; використання ефективних форм і методів, зокрема групових, для забезпечення індивідуальної траєкторії навчання особистості; поступальний розвиток дистанційної та неперервної освіти у контексті вдосконалення її змісту; збільшення напрямів підготовки педагогічних кадрів (введення ступенів бакалавра природничих наук, бакалавра гуманітарних наук і бакалавра освіти); регіоналізація та реструктуризація системи педагогічної освіти; достатній рівень матеріально-технічного та інформаційного забезпечення за умов адекватного державного фінансування; забезпечення міжкультурної взаємодії та престижу вчительської професії.

4. У результаті проведеного дослідження доведено, що інтеграція України в європейський (загальносвітовий) простір неможлива без синхронізації дій у контексті основних напрямів розвитку освіти різних країн. Науковий аналіз становлення педагогічної освіти Індії, здійснений у діахронічному вимірі та на сучасному етапі її розвитку, дозволяє визначити шляхи використання позитивного досвіду педагогічної освіти Індії на теренах України, що сприятиме реформуванню вітчизняної системи підготовки вчителів.

Вважаємо, що на особливу увагу українських освітян заслуговує: ідея децентралізації педагогічної освіти; обґрунтування її філософії у XXI століття, що відповідає потребам сучасного суспільства; забезпечення нерозривної взаємодії теоретичної та практичної підготовки майбутнього вчителя; запровадження орієнтаційного курсу та навчальної дисципліни «Педагогічна етика»; забезпечення індивідуального підходу до навчання шляхом демократизації й удосконалення змісту освіти та відповідної організації навчально-виховного процесу; концепція регіоналізації педагогічної освіти; забезпечення соціальної підтримки педагогічних кадрів на державному рівні з метою підвищення престижу професії педагога; досвід підготовки педагогічних кадрів для інклюзивних шкіл; поліетнічна та полікультурна спрямованість педагогічної освіти; впровадження моніторингу як засобу діагностичного вивчення ефективності функціонування навчального закладу.

Варто зазначити, що деякі з вищезгаданих положень знайшли застосування в окремих закладах педагогічної освіти України, але поширення та реалізація відповідних інновацій може сприяти посиленню зв'язків із зарубіжними колегами партнерського професійного характеру, що прискорить процеси інтеграції української освіти в європейський простір.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях

1. Стойко С. В. Розвиток педагогічної освіти Індії у ХХ столітті. Навчальний посібник / С. В. Стойко. - Вінниця : Едельвейс, 2009. - 104 с.

2. Stoyko S. V. The Conceptual Aspect of the Antonyms "Strong / Weak" / S. V. Stoyko // Modern Trends in Teaching and Studying English in Ukraine. (Materials of the 3rd TESOL West-Ukraine Regional Conference). - Хмельницький. - 2004. - С. 87-88.

3. Stoyko S. V. The Scope of Cognitive Linguistic Study / S. V. Stoyko // Communication in the Global Age. The 10th Annual National TESOL-Ukraine Convention. - Львів-Київ. - 2005. - С. 116-117.

4. Stoyko S. V. The Realization of the Concepts "Strong" and "Weak" in Literary Texts / S. V. Stoyko // Актуальні проблеми лінгвістики та методики викладання іноземних мов у вищому навчальному закладі та школі : тези доповідей та повідомлень наук. конф. викладачів та студентів. - Вінниця. - Вип. 9. - 2005. - С. 19-20.

5. Стойко С. В. Інтеграційна система безперервної освіти / С. В. Стойко // Актуальні проблеми лінгвістики та методики викладання іноземних мов у вищому навчальному закладі та школі : тези доповідей та повідомлень наук. конф. викладачів та студентів. - Вінниця, 2006. - Вип. 10. - C. 17-18.

6. Stoyko S. V. On the Problem of Continuous Education / S. V. Stoyko // Мова, освіта, культура : інтеграційні тенденції в сучасному світі : матеріали конф. - Вінниця, 2006. - C. 76-77.

7. Стойко С. В. Аксиологический компонент воспитания молодёжи / С. В. Стойко // Шляхи розвитку духовності та освіти. Проблеми освіти : наук.-метод. зб. - Київ-Вінниця, 2006. - Четвертий спеціальний випуск. - C. 153-155.

8. Стойко С. В. Інтеграційні основи педагогічної освіти / С. В. Стойко // Наукові записки. Серія : Педагогіка і психологія. - Вінниця, 2007. - № 20. - C. 43-47.

9. Стойко С. В. Соціально-педагогічні фактори становлення професійної освіти в Індії в другій половині XIX - першій половині XX ст. / С. В. Стойко // Педагогіка і психологія професійної освіти : наук.-метод. журнал. - Вінниця, 2007. - № 2. - C. 205-210.

10. Стойко С. В. Професійна освіта та її розвиток в Індії в другій половині XIX - першій половині XX ст. / С. В. Стойко // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців : методологія, теорія, досвід, проблеми : зб. наук. праць. - Київ-Вінниця, 2007. - Вип. 17. - С. 172-177.

11. Стойко С. В. Неперервна освіта та її розвиток в Індії в другій половині XIX - першій половині XX ст. / С. В. Стойко // Теоретичні питання культури, освіти та виховання : зб. наук. праць. - Київ, 2007. - № 33. - С. 121-124.

12. Стойко С. В. До питання про гуманізацію та гуманітаризацію освіти у технічному вищому навчальному закладі / С. В. Стойко // Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому заклад освіти : П'яті Ірпінські міжнародні педагогічні читання. - Ірпінь, 2007. - С. 258-260.

13. Стойко С. В. Дистанційне навчання у викладанні іноземних мов / С. В. Стойко // Лінгво-методичні аспекти вивчення іноземної мови у навчальних закладах : матеріали Всеукр. наук.-теорет. конф. - Вінниця, 2007. - С. 166-167.

14. Стойко С. В. Дистанційна освіта в Індії у контексті глобалізації / С. В. Стойко // Теоретико-практичні засади інтегровано-діяльнісної технології в межах інноваційного Всеукраїнського науково-практичного семінару «Росток» : матеріали всеукр. наук.-практ. семінару. - Вінниця : ВОІПОПП, 2007. - С. 76-79.

15. Stoyko S. V. Adult Education in India in the XXth century / S. V. Stoyko // Актуальні проблеми лінгвістики та методики викладання іноземних мов у вищому навчальному закладі та школі : тези доповідей та повідомлень наук. конф. викладачів та студентів. - Вінниця, 2007. - Вип. 11. - С. 18-19.

16. Stoyko S. V. Plight and Tasks of Professional Education in India / S. V. Stoyko // Мова, освіта, культура : інтеграційні тенденції в сучасному світі : матеріали п'ятої міжнар. студ. Інтернет-конференції. - Вінниця, 2007. - С. 74-76.

17. Стойко С. В. Базова педагогічна освіта в Індії в другій половині XX століття / С. В. Стойко // Теоретичні питання культури, освіти та виховання : зб. наук. праць. - Київ, 2007. - № 34. - С. 111-116.

18. Стойко С. В. Освіта жінок як компонент професійної освіти в Індії в другій половині XIX - першій половині XX ст. / С. В. Стойко // Наукові записки. Серія : Педагогіка і психологія. - Вінниця, 2008. - № 23. - С. 261-265.

19. Стойко С. В. Впровадження інтерактивних методик навчання іноземних мов у вищих навчальних закладах / С. В. Стойко // Іноземні мови у вищому навчальному закладі : теоретичні засади та практичні аспекти : Всеукр. наук.-теорет. конф. - Вінниця, 2008. - С. 55-56.

20. Stoyko S. V. Present Trends in Open and Distance Learning / S. V. Stoyko // Мова, освіта, культура : інтеграційні тенденції в сучасному світі : матеріали сьомої міжнар. студ. Інтернет-конференції. - Вінниця, 2008. - С. 110-111.

21. Стойко С. В. Розвиток педагогічної освіти в Індії до здобуття незалежності / С. В. Стойко // Актуальні проблеми лінгвістики та методики викладання іноземних мов у вищому навчальному закладі та школі : тези доповідей та повідомлень наук. конф. викладачів та студентів. - Вінниця, 2008. - Вип. 12. - С. 18-19.

22. Стойко С. В. Система педагогічної освіти Індії та країн Європи й Америки: компаративний аналіз / С. В. Стойко // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців : методологія, теорія, досвід, проблеми : зб. наук. праць. - Київ-Вінниця, 2008. - Вип. 18. - С. 35-38.

23. Стойко С. В. Реорганізація системи педагогічної освіти незалежної Індії / С. В. Стойко // Теорія і практика управління соціальними системами : філософія, психологія, педагогіка, соціологія. Щоквартальний науково-практичний журнал. - Харків, 2008. - Вип. 3. - С. 99-104.

24. Стойко С. В. Структурний розвиток системи педагогічної освіти Індії у другій половині XX століття / С. В. Стойко // Теоретичні питання культури, освіти та виховання : зб. наук. праць. - Київ, 2008. - № 37. - С. 109-113.

25. Стойко С. В. Використання досвіду педагогічної освіти Індії у роботі вищих навчальних закладів України / С. В. Стойко // Україна - Мова - Світ : Актуальні проблеми лінгвістики та лінгводидактики : Перша Всеукр. наук.-практ. конф. - Вінниця, 2009. - С. 122-124.

26. Stoyko S. V. The Use of Games in Learning Grammar / S. V. Stoyko // Мова, освіта, культура : інтеграційні тенденції в сучасному світі : матеріали сьомої міжнар. студ. Інтернет-конференції. - Вінниця, 2009. - С. 60-61.

27. Stoyko S. V. The Use of the Audiovisual Method in Teaching Foreign Languages / S. V. Stoyko // Іноземні мови у вищому навчальному закладі: теоретичні засади та практичні аспекти : Всеукр. наук.-теорет. конф. - Вінниця, 2009. - С. 102-106.

28. Stoyko S. V. Emerging Importance of Foreign Language Learning in India / S. V. Stoyko // Іноземні мови у вищому навчальному закладі : теоретичні засади та практичні аспекти : матеріали Всеукр. наук.-теорет. конф. - Вінниця, 2010. - С. 112-113.

Анотація

Стойко С.В. Розвиток педагогічної освіти Індії у ХХ столітті. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Житомирський державний університет імені Івана Франка, Житомир, 2010.

У дисертації досліджено історичні умови виникнення та розвитку системи педагогічної освіти Індії, філософсько-світоглядні, соціально-культурні, теоретико-регулятивні та психолого-педагогічні засади формування цілісної, логічно організованої системи підготовки вчителів, яка ґрунтується на загальнолюдських і національних цінностях, на принципах гуманізації, цілісності, неперервності, міждисциплінарності, культуровідповідності. Визначено етапи розвитку педагогічної освіти в країні, здійснено аналіз освітньої політики уряду в різні періоди діяльності. Охарактеризовано шляхи підготовки педагогів, зміст і форми підготовки, навчальні плани та програми закладів педагогічної освіти. Здійснено компаративний аналіз педагогічної освіти Індії та провідних світових країн у межах даного періоду. Визначено проблеми педагогічної освіти країни та окреслено вірогідні перспективи її розвитку. Акцентовано увагу на тих позитивних ідеях, які можуть бути використані у підготовці вчителів в Україні.

Ключові слова: професійна підготовка майбутніх учителів, педагогічна освіта, принципи, зміст і технології педагогічної освіти, професійне вдосконалення, неформальна освіта, безперервна освіта, освіта дорослих, реформування.

Аннотация

Стойко С.В. Развитие педагогического образования Индии в ХХ веке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Житомирский государственный университет имени Ивана Франко, Житомир, 2010.

В диссертации исследованы исторические условия возникновения и развития системы педагогического образования в Индии, философско-мировоззренческие, социально-культурные, теоретико-регулятивные и психолого-педагогические основы формирования целостной, логически организованной системы подготовки учителей, которая основывается на принципах гуманизации, целостности, непрерывности, междисциплинарности и культуросоответствия. Определены этапы развития педагогического образование в стране, произведен анализ образовательной политики правительства. Охарактеризованы пути подготовки педагогических кадров, рассмотрены содержание и формы подготовки, учебные планы педагогических заведений. Произведен компаративный анализ педагогического образования Индии и передовых стран мира в рамках данного периода. Определены проблемы педагогического образования страны и перспективы его развития. Особое внимание обращается на те позитивные идеи, которые могут использоваться в подготовке учителей в Украине.

Ключевые слова: профессиональная подготовка будущих учителей, педагогическое образование, принципы, содержание и технологии педагогического образования, профессиональное усовершенствование, неформальное образование, непрерывное образование, образование взрослых, реформирование.

Annotation

Stoyko S.V. The Development of Teacher Training in India in the XXth century. - Manuscript.

Dissertation for obtaining the Candidate of Pedagogical Sciences degree on speciality 13.00.01. - General Pedagogy and the History of Pedagogy, Vinnytsya, 2010.

The subject matter of the presented research work is the historic rise and development of the system of teacher training in corresponding educational establishments of India; philosophic, social-cultural, theoretical, regulating, psychological and pedagogical basis of forming an integral, logically organized system of training intending teachers, which is based on all-human and national values and on the principles of humanization, integrity, continuity, interdisciplinary approach.

The stages of historic development of the teacher-training system in the country are defined, the educational policy of the government during different periods of its activity is analyzed. The thesis touches upon the ways of training intending teachers in the country and on the contents, forms and methods of training, as well as the educational plans and programmes of colleges, universities and institutes of higher education in the pedagogical sphere. A comparative analysis of the teacher training system of India and developed countries of the world within the researched chronological period is conducted. The key problems of teacher training in the country are outlined, alongside with probable perspectives of its development.

The dissertation underlines that the aims and tasks of teacher training were defined by socio-economic and political conditions of the country's development. With the transition from a colonial to an independent state, new realia set new requirements to the personality of a teacher as being the driving force of social transformations and an orienting mark for the whole society. The tasks of teacher training were defined by the level of education teachers were trained for.

The general aim of education was a comprehensive development of a pupil's personality, that is why all tasks defined for different levels of educational establishments had to serve for achieving this aim, satisfying personal, public and national needs. The aim of teacher training proper was gaining and developing a trinity of components: skills and methods (techniques) of teaching; ideals and models of behaviour; attitudes, values and interests.

The dissertation defines a circle of problems which existed during the researched period of time: the unregulated selection of candidates for studying; short terms of studying; lack of professional competence of teachers of pedagogical establishments; lack of time and attention paid to school practice; lack and improper training of school practice supervisors; superficial knowledge of the specialization subject, which was caused by short terms of studying.

Among other problems that characterise the state of teacher training in India within the defined period of time we should like to mention imperfect and archaic methods and technologies of teaching; lack of students' professional attitude towards teaching work; insufficient material provision of many educational establishments; unregulated ratio of demand and supply of teachers; lack of empirical research in the field of teacher training; lack of scientific approach in the process of developing educational programmes; insufficient possibilities for teachers' professional development, etc.

Attention is focused of those ideas which can be applied in teacher training institutions of Ukraine, such as decentralization of teacher training, grounding the educational philosophy of the XXI century basing on modern requirements of the society, providing close connections of theoretical and practical preparation, introducing an orientation course and a course of pedagogical ethics, implementing an individual trajectory of study, improving the contents and organizational basis of educational process, democratization of education, development of continuing education, regionalization of teacher training, providing financial support for teacher training, integration of science and education.

We also believe that of great importance would be providing social support for teachers and raising the prestige of their job, preparing teachers for inclusive schools, providing inter-cultural interaction in teacher training, bringing teacher training in accordance with informational and technological changes, taking into account new educational technologies formed in other branches of science, implementing a monitoring system as a means of defining the effectiveness of functioning and development of an educational establishment etc.

We believe that introducing proper changes will present a possibility to give the connections with foreign colleagues the characteristics of partnership and professionalism.

Key words: professional training of intending teachers, pedagogical education, principles, contents and technologies of teacher training, professional improvement, informal education, continuing education, adult education, reforming.

Размещено на Allbest.ru

...