Проблема педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх навчальних закладів України у другій половині XIX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

УДК 37. 02 (477) “18”

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ПРОБЛЕМА ПЕДАГОГІЧНОГО СТИМУЛЮВАННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ СЕРЕДНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Троцко Анна Володимирівна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, завідувач кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки, проректор.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Золотухіна Світлана Трохимівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, завідувач кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи;

кандидат педагогічних наук, професор Пономарьова Галина Федорівна, Харківський гуманітарно-педагогічний інститут, ректор.

Захист відбудеться «25» травня 2010 року о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.06 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою: вул. Артема, 29, ауд. № 216, м. Харків, 61002.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: вул.Блюхера, 2, ауд. 214 В, м. Харків, 61168.

Автореферат розісланий «24» квітня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Попова

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Сучасні реалії та потреби суспільства поставили перед навчальними закладами нові завдання, що зумовили інтенсивний розвиток шкільної освіти. Пріоритетними напрямами її розвитку в XXI столітті стали оновлення змісту та форм організації навчально-пізнавального процесу, розширення україномовного освітнього простору, формування в учнівській молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання.

Важливість практичної реалізації вищезазначеного викликала необхідність наукового вирішення проблем, пов'язаних зі стимулюванням навчально-пізнавальної діяльності учнів, а саме: використання та вивчення тих засобів, за допомогою яких досягається максимальна активність особистості, формування й різнобічний розвиток кожної дитини.

Стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів спрямоване насамперед на формування позитивної мотивації, створення морально-психологічної атмосфери на уроці. Застосування засобів стимулювання підвищує рівень пізнавальної активності, сприяє збагаченню школярів інформацією, породжує зацікавленість, викликає прагнення до засвоєння знань і вироблення вмінь і навичок, бажання вчитися. Крім того, заохочення учнів до навчання посилює потребу власного наукового пошуку, самовиховання таких морально-вольових якостей, як відповідальність, точність, добросовісність, полегшує процес учіння, зміцнюючи засвоєні знання.

Аналіз стану розробки проблеми стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнівської молоді сучасними психологами й педагогами (А. Алексюк, Ю. Бабанський, В. Бондар, Б. Коротяєв, І. Лернер, В. Лозова, Н. Маркова, О. Савченко, В. Сухомлинський, Т. Шамова, Г. Щукіна та інші) дає підстави засвідчити її надзвичайну актуальність.

Питання суті дефініції «стимулювання», «стимул», форм, видів, методів, прийомів стимулювання віднайшли відбиття і в історико-педагогічних працях Л. Березівської, Л. Ваховського, О. Іонової, С. Золотухіної, З. Палюх, Н. Побірченко, О. Попової, О. Сухомлинської, але в іншому часовому просторі. Крім того, окремі аспекти проблеми стимулювання висвітлено в працях О. Кін, Л. Зеленської, І. Репко, С. Рукасової, О. Пташного в контексті дослідження окремих персоналій, зокрема М. Сумцова, С. Миропольського, К. Ушинського, Б. Грінченка, М. Пирогова та інших. Вивчення монографічних, дисертаційних робіт дало підстави свідчити, що проблема стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів висвітлювалася переважно аспектно, у контексті інших питань і на сьогодні немає цілісного її дослідження в конкретний історичний період.

Однак сучасна організація стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів тісно пов'язана з вітчизняними традиціями шкільництва, із розвитком педагогічної думки. Вивчення історичного аспекту проблеми стимулювання школярів середніх навчальних закладів до навчання, дослідження цієї проблеми на різних етапах розвитку суспільства дасть можливість розширити спектр засобів, форм, методів і прийомів активізації пізнавальної діяльності й запровадити їх у сучасну практику основної школи.

Зазначена проблема актуалізується у зв'язку з наявністю в педагогічній теорії та практиці суперечностей: між високим рівнем розробленості в педагогічній науці особистісного підходу, концепцій особистісно орієнтованої педагогічної діяльності та невідповідної їм існуючої в шкільній практиці технології стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів; між об'єктивною необхідністю наукового обґрунтування засобів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів і недостатнім теоретичним осмисленням вітчизняного досвіду його реалізації, зокрема в середніх закладах освіти.

Отже, актуальність проблеми, її наукова нерозробленість, необхідність розв'язання існуючих суперечностей зумовили вибір теми дослідження: «Проблема педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх навчальних закладів України у другій половині XIX століття».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди «Підвищення ефективності педагогічного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах» (№РК 1-2001999004104).

Тема затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (протокол №2 від 28.02.2003 року) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №5 від 27.05.2003 року).

Мета дослідження: систематизувати теоретичні ідеї й узагальнити практику стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх навчальних закладів у другій половині XIX століття в Україні для творчого використання прогресивних ідей в умовах сучасного шкільництва.

Відповідно до мети дослідження постають такі завдання:

1. Простежити генезу ідеї стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів в історії зарубіжної й вітчизняної педагогічної думки.

2. Визначити особливості поглядів зарубіжних і вітчизняних педагогів досліджуваного періоду на проблему стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів.

3. Узагальнити досвід стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх навчальних закладів України в другій половині XIX століття й визначити напрями його використання за сучасних умов розвитку школи.

Об'єкт дослідження ? навчальний процес у середніх закладах освіти другої половини XIX століття.

Предмет дослідження ? теорія і практика стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх освітніх закладів України досліджуваного періоду.

Для досягнення поставленої мети та завдань у процесі наукового пошуку запроваджено такі наукові методи:

· історичні (порівняльно-історичний, історико-структурний, ретро-спективний), що дали можливість простежити процес стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх шкіл в розвитку та логічній послідовності;

· загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення тощо), що запроваджувалися з метою систематизації теоретичних ідей та узагальнення досвіду стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх шкіл;

· порівняльно-зіставні, що дали можливість проаналізувати архівні матеріали, періодичну пресу, науково-методичні видання та нормативні документи досліджуваного періоду з метою вивчення ґенези проблеми стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх шкіл, обґрунтування етапів її розвитку.

Методологічною основою дослідження є наукова теорія пізнання з її вимогами об'єктивності й доказовості; загально філософські висновки про діалектичний зв'язок і взаємозумовленість явищ та процесів у суспільстві й необхідність їх вивчення за конкретно-історичних умов; положення про діалектичну єдність національного й загальнолюдського, зв'язок історії з сьогоденням; методологічні положення Закону «Про освіту», державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»), «Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти», «Концепції загальноосвітньої середньої освіти (12-річна школа)», «Концепції профільного навчання в старшій школі».

У процесі дослідження спиралися на принципи науковості, історизму, наступності, систематичності, персоніфікації та детермінізму.

Теоретичну основу дослідження становлять положення класиків педагогіки про організацію навчально-пізнавальної діяльності школярів (Я. Коменський, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, А. Дістервег, К. Ушинський, М. Пирогов, В. Стоюнін), концепція гуманізації освіти (І. Бех, А. Бойко, Т. Сущенко, В. Сущенко, О. Сухомлинська, В. Сухомлинський), учення про діяльність та діяльнісний підхід (О.Леонтьєв, Г. Щукіна), положення, що визначають етапи організації процесу навчання (А. Алексюк, Ю. Бабанський, Б. Коротяєв, І. Лернер, В. Лозова, О. Савченко), концепція навчально-творчої діяльності (С. Сисоєва, М. Лазарев, Б. Коротяєв, Т. Тимошенко), теорія активізації навчально-пізнавальної діяльності (І. Лернер, В. Лозова, І. Харламов, Т.Шамова), положення, що зумовлюють особливості формування особистості вчителя (М. Васильєва, В. Гриньова, О. Іонова, Л. Кондрашова, О. Пехота, Г.Пономарьова, В. Сластьонін, А. Троцко), ідеї про історичний розвиток педагогічної науки та практики (Л. Березівська, Ш. Ганелін, О. Глузман, Н. Гупан, М. Демков, Н. Дем'яненко, О. Друганова, М. Євтух, С. Золотухіна, В. Курило, О. Микитюк, О. Попова, Л. Штефан).

Джерелознавчу базу дослідження склали педагогічні праці, наукові статті класиків світової та вітчизняної педагогіки. У процесі роботи над дисертацією послуговувалися також загальнопедагогічними та спеціальними журналами досліджуваного періоду: «Журнал Министерства народного просвещения», «Образование», «Русский начальний учитель», «Журнал для родителей и наставников», «Русская школа», «Народная школа», «Педагогический еженедельник», «Воспитание и обучение» та інші. Сучасні педагогічні журнали: «Педагогіка», «Шлях освіти», «Рідна школа», «Освіта України» тощо.

Цінний фактичний матеріал зібрано під час опрацювання архівних матеріалів Центрального державного історичного архіву України (м. Київ): ф.ф. 442 «Канцелярия киевского, подольского и волынского генерал-губернатора», 707 «Управление Киевским учебным округом», 849 «Личный фонд профессора Иконникова», 2017 «Историко-филологическое общество», та Харківського державного обласного архіву: ф.ф. З «Канцелярия Харьковского губернатора», 45 «Харьковская городская управа», 265 «Первая Харьковская гимназия», 266 «Канцелярия директора народных училищ», 658 «Волчанское уездное училище», 661 «Змиевская женская гимназия», а також документів фондів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка, бібліотеки Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

У процесі наукового пошуку було також опрацьовано офіційні документи, нормативні акти, програми, звіти міністрів і попечителів навчальних округів досліджуваного періоду (Статути гімназій і прогімназій, 186, 1871, «Звіт міністра народної просвіти за 1871 рік», «Правила для вчителів початкових училищ В'ятської губернії», 1872, «Навчальні плани та програми», 1873), а також сучасні офіційно-нормативні документи («Національна доктрина розвитку освіти», 2002).

У колі зору були праці сучасних педагогів, учених (Л. Березівська, В. Борисенко, В. Вейкшан, Ш. Ганелін, М. Гончаров, Г. Гриценко, О. Джуринський, С.Золотухіна, Д. Кочат, М. Левківський, О. Микитюк, О. Пискунов, І. Прокопенко, В. Смирнов, В. Соловйова), у яких схарактеризовано особливості досліджуваного періоду.

Хронологічні межі дослідження визначено періодом другої половини XIX століття, тому що саме в цей час відбулися суттєві реформи в освітній галузі, соціально-політичні, економічні та культурні перетворення, що вплинули на розвиток педагогічної думки: відбувався активний пошук нових шляхів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на гуманістичних засадах. Нижню межу (60-ті роки XIX ст.) - визначено як період становлення і розвитку шкільної дидактики. Реформи 60-х років зумовили пошуки нових освітніх теорій, педагогічних концепцій. Відтоді починається наукове осмислення проблеми змісту шкільної освіти, організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, ефективних методів навчання, а також засобів його стимулювання. Верхня межа (90-ті роки XIX ст.) обумовлено гострими соціально-політичними суперечностями, що спричинили посилення уваги до побудови моделі народної освіти, яка відбивала погляди представників різних політичних напрямів: опозиційно-ліберального, буржуазно-демократичного, соціал-демократичного та прогресивної педагогічної громадськості. Саме в ці роки суспільно-педагогічний рух ставив гострі питання розвитку народної освіти, серед яких організація середньої освіти (зміст, форми, методи, умови навчання) займала чільне місце.

Наукова новизна та теоретична значущість отриманих результатів дослідження полягають у тому, що вперше:

· цілісно досліджено проблему стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів у конкретний історичний період; визначено внесок зарубіжних і вітчизняних педагогів у розробку теоретичних питань проблеми стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів: розкрито суть стимулювання як процесу забезпечення інтересу учнів, їхнього бажання, прагнення вчитися»; виявлено та схарактеризовано його функції: «посилення навчальної мотивації», «спонукання до активної пізнавальної діяльності», «забезпечення міцних знань», «усвідомлення значення освіти для себе», «активізація розумової діяльності», «підтримки дисципліни й виховання моральних якостей», здійснено класифікацію стимулів навчально-пізнавальної діяльності учнів: зовнішні («штучні») і внутрішні («природні») (П.Юркевич); сформульовано вимоги до процесу стимулювання (урахування індивідуальних і вікових особливостей дитини, організація гуманних доброзичливих взаємин суб'єктів навчального процесу);

· визначено шляхи наукових пошуків педагогів досліджуваного періоду в контексті розкриття проблеми засобів стимулювання: обґрунтування їх ролі та значення для збудження пізнавального інтересу, розробка методик викладання матеріалу з метою формування позитивного ставлення в учнів до навчання; формулювання практичних рекомендацій щодо створення умов для виявлення активності учнів;

· узагальнено досвід стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів у досліджуваний період; визначено напрями реалізації засобів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів у шкільній практиці організаційний, навчально-методичний дисциплінарний); визначено та схарактеризовано умови ефективного застосування засобів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів (офіційно-нормативне забезпечення процесу стимулювання, готовність учителя до педагогічного стимулювання, сприяння дирекцією шкіл і педагогічними радами реалізації педагогічного стимулювання);

· обґрунтовано етапи розвитку проблеми стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів (60-70 роки ХІХ ст. - етап теоретичної розробки проблеми стимулювання, запровадження в шкільну практику окремих його засобів; 80-90 роки ХІХ ст. ? етап органічного поєднання педагогічної теорії та практики на фоні непослідовної політики уряду);

· визначено напрями використання набутого досвіду за сучасних умов: посилення мотивації навчальної діяльності дітей шкільного віку; урахування стану здоров'я при визначенні навчального навантаження; посилення ролі моральних стимулів у системі педагогічного стимулювання; розумне використання матеріальних стимулів у навчальному процесі; оптимальне поєднання колективного й індивідуального стимулювання навчальної діяльності; різноманітність форм і методів педагогічного стимулювання з урахуванням особливостей розвитку системи освіти тощо;

уточнено ґенезу ідеї стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів в історії зарубіжної й вітчизняної педагогічної думки;

подальшого розвитку набули питання ролі вчителя в процесі стимулювання пізнавальної діяльності учнів і характеристика особливостей офіційної політики в галузі дидактики, зокрема стосовно засобів стимулювання учнів у навчальному процесі.

До наукового обігу введено нові архівні матеріали та раніше невідомі дані, що стосуються досліджуваної проблеми (32).

Практичне значення отриманих результатів визначається можливістю збереження історико-педагогічного досвіду з метою застосування різних стимулів під час лекцій, семінарських занять, а також спецкурсів, спецсемінарів й організації самостійної роботи студентів із курсів: «Історія педагогіки», «Порівняльна педагогіка», «Загальна педагогіка вищих навчальних закладів».

Отримані в процесі наукового пошуку результати і висновки впроваджено в навчальний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (довідка № 01-123 від 14.12.2009 р.), Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 338 від 18.11.2009 р.).

Результатами дослідження можна послугуватися при підготовці дипломних і курсових робіт студентів вищих педагогічних навчальних закладів III - IV рівнів акредитації, для укладання навчальних програм курсів підвищення кваліфікації вчителів і викладачів, у процесі впровадження інновацій та нових технологій з організації навчально-пізнавальної діяльності учнів у сучасних загальноосвітніх школах України.

Вірогідність та аргументованість дослідження та висновків забезпечується комплексним висвітленням проблеми з запровадженням системи наукових методів адекватних меті, предмету, об'єкту та завданням дослідження, а також широким використанням офіційно-нормативних документів, архівних матеріалів періоду, що досліджується.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (2005-2009), на міжнародних науково-практичних конференціях «Наука і соціальні проблеми суспільства: освіта, культура, духовність» (Харків, 2008, 2009), а також науково-практичних конференціях, присвячених річниці з дня народження В.О.Сухомлинського та А.С.Макаренка (Харків, 2008 -2009), конференціях молодих учених (Харків, 2007-2009).

Публікації. Зміст і результати дослідження відображено в 9 одноосібних наукових публікаціях автора, із них 7 статей у провідних наукових фахових виданнях, 2 - тези науково-практичних конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (294 найменувань), архівних матеріалів (56 найменувань). Загальний обсяг дисертації 188 стор., основний зміст викладено на 162 стор.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність вибору теми дослідження, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, викладено методологічні і теоретичні основи, розкрито наукову новизну, практичну значущість отриманих результатів, представлено методи дослідження, схарактеризовано його хронологічні межі і джерельну базу, наведено дані про апробацію і впровадження результатів наукової роботи.

У першому розділі «Теоретичні питання педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів у вітчизняній педагогічній думці другої половини XIX століття» простежено розвиток ідеї стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнівської молоді в історії зарубіжної думки, розкрито і схарактеризовано внесок вітчизняних педагогів у розробку теоретичних питань досліджуваної проблеми.

У процесі дослідження з'ясовано, що ідея стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнівської молоді має давні корені. Так, уже педагоги, мислителі Давнього Сходу і Греції, Середньовіччя та епохи Відродження (Сократ, Квінтіліан, М.Монтень, Т.Кампанелла та інші) визнавали потребу в стимулюванні навчально-пізнавальної діяльності учнів, радили вчителям застосовувати у власній педагогічній діяльності такі гуманні засоби стимулювання як «повага», «любов», «доброзичливе ставлення до учня», «діалог», «дискусія», «роз'яснення», «позитивний приклад», «демонстрація зроблених завдань»; засуджуючи широко застосовані в тогочасній практиці виховання й навчання «погрозу», «різку» (Конфуцій).

Зарубіжні педагоги XVII-XIX ст., визначаючи стимулювання як процес «збудження», «прискорення» навчання, особливу роль віддавали таким засобам, завдяки яким підвищується рівень пізнавальної активності, посилюється інтерес дитини до навчання». Крім того, вони обґрунтовували доцільність таких стимулів, як «наочне, системне, зрозуміле навчання» (Я. Коменський), «усвідомлення знань для майбутнього», «престижу знань» (Дж. Локк); «профілактика помилок», «публічна похвала за успіхи в навчанні», «звернення до природної активності учня» (Й. Песталоцці); «використання виховних можливостей методів навчання» (Й. Гербарт, А. Дістервег) тощо.

У процесі наукового пошуку встановлено, що вітчизняна педагогічна думка також презентувала цінні здобутки в контексті досліджуваної проблеми. Так, починаючи ще з доби Київської Русі, любов до книги, рідної мови, «похвала», «довіра», «теплий погляд», «схвалення» були своєрідними стимулами дітей до навчання. Значно пізніше вони віднайшли підтвердження в діяльності навчальних закладів різних типів, а також у творчих доробках Г. Сковороди, Ф. Прокоповича, І.Тимківського, І.Орлая.

Ідея стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів, відповідно до проведеного наукового пошуку, була теоретично обґрунтована у творчій спадщині видатних вітчизняних педагогів другої половини XIX століття. Розуміючи стимулювання як процес «створення умов для підвищення в учнів інтересу, бажання, прагнення вчитися», Х. Алчевська, Б. Грінченко, П. Каптерев, С. Миропольський, М. Пирогов, К. Ушинський та інші науковці розкривали його можливості для реалізації таких функцій: «посилення навчальної мотивації»; «спонукання до активної пізнавальної діяльності»; «забезпечення міцних знань»; «усвідомлення значення освіти для себе»; «активізація розумової діяльності»; «підтримка дисципліни й виховання моральних якостей» тощо.

Особливої уваги, із нашого погляду, заслуговують спроби педагогів класифікувати стимули навчально-пізнавальної як такі, що опосередковано й безпосередньо впливають на активізацію розумової діяльності (П. Каптерев, С. Миропольський, К. Ушинський). П. Юркевич пропонував поділити засоби стимулювання на зовнішні «штучні» ? «виділення кращого або гіршого місця в класі», медалі, похвальні листи, стипендії, і внутрішні «природні» ? почуття честі, страху, сорому, задоволення, страждання, що відображають морально-емоційний стан виховання. Останню групу стимулів педагог уважав найбільш ефективною, хоча і складного у використанні на практиці.

Окрім того, теорія педагогічного стимулювання досліджуваного періоду збагатилася визначенням вимог до процесу стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів. Педагоги обстоювали: якщо організувати навчально-пізнавальну діяльність учнів з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей дитини, на основі гуманних, доброзичливих взаємин суб'єктів навчального процесу, із запровадженням таких методів, які б вимагали активності дитини, її потягу до нового, творчого, оригінального (диспути, «постановка питань», написання творів, рефератів), то це буде сприяти підвищенню рівня розумової активності учнів, посиленню їхньої позитивної мотивації в навчанні.

У процесі дослідження також установлено, що для досліджуваного періоду були характерні пошуки педагогів шляхів максимального використання освітнього, виховного, збуджувального потенціалів засобів стимулювання. Із цією метою:

· педагоги обґрунтовували роль і значення таких засобів, як унаочнення, бесіда, дискусія, змагання, літературні читання, регулярні опитування, екскурсії («навчальні прогулянки») - у збудженні пізнавального інтересу в учнів; у збагаченні їх інформацією і формуванні позитивного ставлення до навчання; доводили необхідність ретельного відбору навчального матеріалу, його зв'язку з життям і досвідом учня (В. Водовозов); а також важливість урахування темпераменту дитини при застосуванні заохочень і покарань (С. Миропольський, М. Бунаков);

· розробляли методики викладання навчального матеріалу зі застосуванням таких прийомів, які б сприяли його усвідомленню, розвитку уваги, допомагали б «збудженню розумово-самостійної діяльності учнів» (К. Ушинський, М. Пирогов). Наприклад, М. Добролюбов пропонував історію викладати за епохами; О. Герд радив учителям викладати поступово, систематично й системно («Про природно-історичні екскурсії»), тому що таке викладання стимулює учнів, а кожен наступний урок є логічним продовженням попереднього. Це, на його переконання, підтримує і сприяє розвитку інтересу;

· формулювали рекомендації, давали корисні поради щодо створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів. Наприклад, О. Герд закликав учителів «робити дитину головною особою уроку», щоб вона вчилася самостійно спостерігати, доходити висновків, порівнювати, аналізувати, класифікувати. Педагоги пропонували запроваджувати різноманітні форми роботи для стимулювання учнів. Так, О. Острогорський, продовжуючи думку К.Ушинського, вважав, що найкращим у контексті сказаного будуть фронтальні форми роботи з класом. Він, як і С. Миропольський, особливу увагу при цьому надавав питанням, що ставив учитель, які, за його переконанням, мали бути чіткими, лаконічними, зрозумілими.

У роботі обґрунтовано етапи розвитку проблеми стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів (60-70 роки ХІХ ст. - етап теоретичної розробки проблеми стимулювання, запровадження в шкільну практику окремих його засобів; 80-90 роки ХІХ ст. - етап органічного поєднання педагогічної теорії та практики на фоні непослідовної політики уряду).

Отже, на підставі аналізу історико-педагогічної літератури свідчимо, що в контексті розвитку дидактичних ідей у другій половині XIX століття проблема стимулювання навчально-пізнавальної діяльності була актуальною й важливою. Одностайність у поглядах на особливу роль стимулювання в підвищенні рівня навчально-пізнавальної діяльності учнів, формуванні позитивної мотивації не завадила мати педагогам досліджуваного періоду власну позицію стосовно окремих стимулів, наприклад, заохочень і покарань учнів.

У другому розділі «Досвід педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності школярів у другій половині XIX століття» схарактеризовано особливості застосування засобів педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності школярів, виявлено умови ефективності педагогічного стимулювання, визначено напрями використання прогресивних ідей минулого в практиці сучасного шкільництва.

У процесі наукового пошуку встановлено, що практика досліджуваного періоду презентувала широкий спектр засобів педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів. Ретельне вивчення архівних матеріалів (протоколів уроків, звітів навчальних закладів, спогадів учнів і вчителів тощо) дало можливість визначити напрями їх реалізації:

* організаційний: моральні заохочення («схвалення», «нагороди»), а також державні та інші стипендії, що спочатку розглядалися як захід адміністрації допомогти бідним дітям, а згодом - саме як засіб стимулювання їхньої навчально-пізнавальної діяльності тощо;

* навчально-методичний, що мав на меті запровадження таких засобів, як «дискусія», «діалог», «пояснювальне читання», «практичне застосування теоретичних знань», «письмові вправи», «опитування»; а також «використання наочних посібників», «підготовка учнями наочних посібників»;

* дисциплінарний, що передбачав використання засобів, які сприяли розвитку емоційно-вольової сфери й тим самим опосередковано впливали на підвищення мотивації, інтересу учнів до навчання («стягнення», «прогулянки», «екскурсії», «свята», тощо).

У дисертації на основі вивчення й аналізу архівних документів виявлено й розкрито умови, за яких стимулювання було ефективним. Так однією з таких умов було офіційно-нормативне забезпечення стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх шкіл. Аналіз нормативних документів, архівних матеріалів («Статути», «Положення», «Розпорядження», «Навчальні програми», «Накази», «Звіти шкіл», «Інструкції», «Правила») дав підстави свідчити, що, починаючи з 60-х років XIX століття, офіційними колами постійно зверталась увага вчителів на доцільність застосування ними таких стимулів, що збуджували пізнавальну діяльність учнів. Запроваджувалися заходи організаційного характеру, як: заборона тілесних покарань, обмеження кількості учнів у класах, зниження платні за навчання, збільшення терміну проведення уроку з 25 до 50 хвилин і кількості державних та інших стипендій» тощо.

Як свідчать джерела, офіційна педагогічна думка, а також учителі-практики усвідомлювали, що підвищення рівня навчально-виховного процесу, позитивне ставлення до навчання, активізація їхньої пізнавальної діяльності залежить не тільки від учителів, а і від самих учнів, а саме: від дотримання ними певних правил поведінки, життєдіяльності в шкільному середовищі, що віднайшло відображення в «Наказах», «Правилах для учнів». Наприклад, 1873 року були видані правила для учнів харківських гімназій і прогімназій, якими передбачались чіткі вимоги до школярів.

Установлено, що процес стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів залежав від професійно-педагогічної майстерності вчителя, від доцільного запровадження ним таких методів, прийомів навчання, які б збуджували їхню розумову активність (друга умова). У дисертації розкрито особливості діяльності вчителя в процесі стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів, визначальну роль якого зафіксовано в офіційних документах, зокрема в окремих розділах Статутів 1864, 1871 років, «Інструкції для вчителів» 1864 р. Київського навчального округу.

У процесі дослідження визначено ті якості вчителя, які позитивно впливали на учнів, активно стимулюючи їхню пізнавальну діяльність. Аналіз архівних документів, а саме: «Протоколів засідань педагогічних рад», «спогадів учнів» дав підстави для свідчення про те, що вчитель із високими морально-вольовими якостями, який «мав самовладання», «не сварливий і запальний», спокійний, доброзичливий, із любовним ставленням до дітей, зі сформованими вміннями володіти своїми почуттями, із обов'язковою вірою у вихованців, досягав більш високих результатів: підвищувалася успішність учнів, формувалося позитивне ставлення до навчання. Крім того, висувалась вимога про те, щоб учитель мав виказувати повагу до закону, бути прикладом точності у виконанні своїх обов'язків й активно позитивного ставлення до своїх учнів. вчитель навчальний заклад пізнавальний

У документах зазначено, що ефективність педагогічного стимулювання залежить також від навчально-методичних умінь учителя. За рішенням, наприклад, педагогічної ради Харківської гімназії саме професійно компетентний і методично підготовлений учитель «вивчає та знає своїх учнів з боку духовних і фізичних особливостей»; «не залишає на уроках жодного з учнів без суворого спостереження та постійної уваги»; «добрими мірами збуджує та підтримує увагу всього класу, не користуючись постійно вимовами, умовляннями як мірами, що не приводять до наміченої цілі»; «перевіряє знання школярів у нижчих класах на кожному уроці, а в середніх і вищих зосереджує увагу на перевірці завдань у тих учнів, у сумлінні яких він має сумніви»; «слідкує не лише за знаннями предмета, а й за загальним розумовим і моральним розвитком особистості вихованців»; «проводить регулярні повторення вивченого».

Завдяки аналізу досвіду роботи вчителів доведено, що й організаційні вміння вчителя, а саме: «не проводити урок сидячи», «обирати таке місце, із якого вчитель міг бачити всіх учнів», «не відвертати уваги учнів постійними власними рухами по класу», «запобігати монотонному поясненню і надмірно повільним рухам») ? були запорукою підтримки дисципліни в класі, що, безперечно, «полегшувало» процес учіння, засвоєння знань з навчального предмета.

Ефективність педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів залежала й від позиції дирекції, педагогічної ради навчального закладу (третя умова). Так, високо оцінюючи вчителя, його дії щодо застосування стимулюючих засобів, дирекція навчальних закладів, педагогічні ради, наприклад, Київської, Чернігівської, Неміровської гімназій, справедливо вважали, що успішність школярів залежала й від складу учнів у класі, їхньої дисципліни, від сумлінного виконання своїх обов'язків інспектором і директором, від методичного забезпечення навчального процесу. Зазначалось, що рівень викладання, наявність якісних посібників, розуміння суті предмета учнями, їхнє зацікавлення предметом, любов до вчителя були певними стимулами до навчання.

У зв'язку з цим педагогічні ради прагнули до ретельного відбору вчителів із урахуванням зазначених вимог; регулярно заслуховували їхні звіти про роботу, зокрема з питань стимулювання; схвалювали результати педагогічної діяльності вчителів, які досягали високої успішності учнів, їхнього позитивного ставлення до навчання; здійснювали контроль реалізації вчителем «гуманних» засобів стимулювання; надавали поради-рекомендації вчителям щодо здійснення педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів тощо.

У контексті дослідження важливо підкреслити, що, глибоко усвідомлюючи важливість активізації на уроці уваги учнів, посилення їхнього інтересу до навчання, формування потягу до самостійного здобуття знань, редакції педагогічних журналів досліджуваного періоду також прагнули до всебічного розкриття набутого навчальними закладами, окремими вчителями цікавого, корисного, оригінального як вітчизняного, так і зарубіжного досвіду застосування засобів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності, що збагачувало шкільну практику новими підходами, ідеями тощо.

На сторінках журналів «Министерства народного просвещения», «Педагогический журнал», «Воспитание и обучение», «Женское образование», «Образование», «Русская школа» друкувалися К. Ушинський, П. Каптєрев, С. Миропольський, В. Водовозов, М. Корф, С. Цибульській та інші, які в силу особливостей своєї педагогічної діяльності були обізнані з вітчизняною шкільною практикою й безпосередньо спостерігали за досвідом організації навчально-пізнавальної діяльності в інших країнах, зокрема Англії, Швеції, Германії, Франції.

З'ясовано, що для шкільної практики другої половини XIX ст. властивою була й нечіткість визначеної позиції представників офіційної педагогічної думки, керівників навчальних закладів і навіть окремих учителів щодо проблеми стимулювання. Так, із одного боку, обстоювалась ідея гуманізації навчального процесу, зокрема в питаннях стимулювання пізнавальної діяльності учнів; із іншого - спостерігалася тенденція залишити в шкільній практиці застосування таких засобів-стимулів, як «догана», «різка». Крім того, чітке виконання вчителями-практиками офіційних розпоряджень із огляду на досліджувану проблему не перешкоджало розробці власних рекомендацій, вироблення методик, порад. У роботі наведено чисельні приклади конкретних заходів учителів у контексті досліджуваної проблеми.

У процесі наукового пошуку визначено напрями використання набутого досвіду в сьогоденній практиці. Так, за сучасних умов особливої гостроти в контексті розвитку педагогічного стимулювання навчальної діяльності учнів загальноосвітніх шкіл набуває формування позитивної мотивації навчальної діяльності дітей шкільного віку; урахування стану здоров'я при визначенні навчального навантаження; підвищення ролі моральних стимулів у системі педагогічного стимулювання; розумне використання матеріальних стимулів у навчальному процесі; оптимальне поєднання колективних й індивідуальних способів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів; різноманітність методів педагогічного стимулювання з урахуванням особливостей розвитку системи освіти тощо.

Узагальнення результатів історико-педагогічного дослідження дає підстави дійти таких висновків:

Простежено розвиток ідеї педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів у вітчизняній і зарубіжній педагогічній думці в динаміці. Установлено, що проблема стимулювання учіння бере свій початок із давніх часів. Вибір засобів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів, їх інтенсивність зумовлювався рівнем розвитку суспільства, цілями й завданнями, що ставилися перед навчальними закладами, рівнем розвитку педагогічної науки в конкретний історичний період, а також наявністю педагогічних кадрів, спроможних здійснити цей процес.

2. Установлено важливість внеску зарубіжних і вітчизняних педагогів у розвиток теоретичних питань проблеми стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів, що полягав у визначенні суті стимулювання як процесу «створення умов для підвищення в учнів інтересу, бажання, прагнення вчитися»; виявлено функції стимулювання: «посилення навчальної мотивації»; «спонукання до активної пізнавальної діяльності»; «забезпечення міцних знань»; «усвідомлення значення освіти для себе»; «активізація розумової діяльності»; «підтримка дисципліни й виховання моральних якостей»; визначено види стимулів, що застосовувалися в шкільній практиці (стимули, що безпосередньо і опосередковано активізують розумова діяльність учнів; стимули зовнішні («штучні») і внутрішні («природні»).

У дисертації систематизовано вимоги, що висували педагоги до процесу стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів (урахування індивідуальних і вікових особливостей дитини, організація вчителем гуманних доброзичливих взаємин між суб'єктами навчального процесу); а також з'ясовано напрями наукових пошуків педагогів досліджуваного періоду в контексті розкриття освітньо-виховних можливостей засобів стимулювання: обґрунтування ролі та значення засобів стимулювання для збудження пізнавального інтересу; укладання методик викладання матеріалу з метою посилення позитивної мотивації; формулювання практичних рекомендацій щодо створення умов для виявлення активності учнів.

3. Доведено, що в досліджуваний період проблема педагогічного стимулювання пройшла такі етапи у своєму розвитку:

І етап - 60-70-ті роки XIX ст. - етап теоретичної розробки проблеми педагогічного стимулювання, запровадження в шкільну практику окремих його засобів. Цей етап характеризувався прийняттям офіційно-нормативних документів («Положення про жіночі училища відомства Міністерства народної освіти», 1860; «Положення про початкові народні школи», 1864; «Положення про земські установи», 1864; «Статут гімназії і прогімназій», 1864), демократичними перетвореннями в суспільному житті, що зумовили зміни в педагогічній науці та практиці. Оновлення змісту освіти, перегляд навчальних програм, гуманізація взаємин суб'єктів навчання, розширення функцій і прав педагогічних рад, відкриття бібліотек, предметних кабінетів, виникнення нових пріоритетів у навчально-виховному процесі зумовили й активізацію дій щодо розв'язання дидактичних проблем, зокрема стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів, вибір адекватних їй засобів (похвала, використання унаочнення, посилення зв'язку теорії та практики, підвищена увага до учнів, відмова від покарань тощо).

II етап - 80-90 роки XIX ст. - етап органічного поєднання теорії та практики педагогічного стимулювання на фоні непослідовної політики уряду. Із одного боку, теорія та практика навчання згідно з офіційною політикою, були покликані реалізовувати формально інтелектуальну мету, що передбачало орієнтування на фактичне засвоєння чітко визначених знань, умінь і навичок; засобами стимулювання здебільшого були покарання, посилення контролю, вправи на механічне зубріння, повторення, накази, догани; із іншого - наявність різних підходів до розв'язання педагогічних проблем сприяло розвитку дидактики як науки і збагачувало практику новими методиками навчання, що вимагали й забезпечували активність учнів, «інтелектуалізацію змісту освіти» (В. Вихрущ). Саме на цей період припадає розширення спектру засобів стимулювання, класифікації його засобів на такі, що впливали безпосередньо на навчально-пізнавальну діяльність (письмові вправи, розгалужена система контролю, матеріальні й моральні нагороди тощо) і засоби, що мали опосередкований вплив на стимулювання процесу учіння (свята, вечори, екскурсії, навчальні екскурсії, літературні читання); на штучні, що стимулювали процес навчання ззовні, і природні, що торкалися внутрішньої сфери учнів (почуття, воля).

4. Доведено, що ефективність педагогічного стимулювання, інтенсивність використання його засобів залежали від офіційно нормативного забезпечення стимулювання професійного рівня вчителів, їхньої готовності до реалізації засобів стимулювання; політики керівництва навчального закладу, дієвості шкільних педагогічних рад та відображення цієї проблеми на шпальтах тогочасної преси.

5. Доведено, що питання стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів (посилення уваги, інтересу до навчання, формування потягу до знань, до самоосвіти, пошук шляхів підвищення активності учнів тощо) є актуальною сучасною психолого-педагогічною проблемою. За сучасних умов особливої гостроти в контексті розвитку педагогічного стимулювання навчальної діяльності учнів загальноосвітніх шкіл набуває посилення позитивної мотивації навчальної діяльності дітей шкільного віку; урахування стану здоров'я при визначенні навчального навантаження; підвищення ролі моральних стимулів у системі педагогічного стимулювання; розумне використання матеріальних стимулів у навчальному процесі; поєднання колективних й індивідуальних форм стимулювання навчальної діяльності; різноманітність форм і методів педагогічного стимулювання з урахуванням особливостей розвитку системи освіти тощо.

Досліджувана проблема є багатоаспектною й не вичерпується цією дисертацією. Подальшого вивчення та розв'язання потребують такі питання, як система підготовки вчителів до здійснення стимулювання учнівської молоді з урахуванням особливостей хронологічних періодів і традицій різних типів навчальних закладів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

І. Статті в наукових фахових виданнях

Ткаченко О. Г. Проблеми стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів / О. Г.Ткаченко // Педагогіка, психологія та медико-психологічні проблеми : зб. наук. праць. ? Харків, 2007. ? № 7. ? С.136 ?139.

Ткаченко О.Г. Проблема стимулювання навчально-пізнавальної діяльності у творчому доробку філософів і педагогів античних часів / О.Г.Ткаченко // Серія «Педагогічні науки» : зб. наук. праць. ? Полтава, 2007. ? Випуск 3, 4. ? С. 340-344.

3. Ткаченко О.Г. Засоби стимулювання навчально-пізнавальної діяльності школярів (друга половина XIX ст.) / О.Г.Ткаченко : зб. наук. праць. ? Луганський державний інститут культури і мистецтв. ? Луганськ, 2007. ? С. 169 ?174.

4. Ткаченко О.Г. Стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів як актуальна наукова проблема / О.Г.Ткаченко // Професійна педагогічна підготовка ? вимоги сьогодення : зб. наук. праць. - Харків : Стиль-издат, 2007. ? С. 155 ? 160.

5. Ткаченко О. Г. В. О. Сухомлинський про засоби стимулювання навчання і виховання учнів / О. Г. Ткаченко // Теорія та методика навчання та виховання : зб. наук. праць. - Вип. 21. - Харків : ХНПУ ім. Г.С.Сковороди, 2008. - С.143?147.

6. Ткаченко О .Г. Використання зарубіжного досвіду з питань стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів у вітчизняній шкільній практиці другої половини ХІХ століття / О. Г. Ткаченко // Гуманізація навчально-виховного процесу : зб. наук. праць. - Вип.XLVII. - Слав'янськ : СДПУ, 2009. - С.131-136.

7. Ткаченко О. Г. Проблема стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів середніх шкіл в Україні в нормативно-правових документах другої половини ХІХ ст. / О.Г.Ткаченко // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: зб. наук. пр. ? 2009. ? Вип. 31. ? С.171?179.

II. Тези і матеріали конференцій

8. Ткаченко О. Г. Класифікація стимулів навчання / О. Г. Ткаченко // Наука і соціальні проблеми суспільства: Освіта, культура, духовність: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 20-21 травня. - Харків, 2008. ? Частина 1. ? С.71?73.

9. Ткаченко О.Г. Проблема стимулів у педагогічній спадщині А.С.Макаренка / О.Г.Ткаченко // Науково-виховна спадщина А.С.Макаренка: досвід та перспективи: Матеріали науково-практичної конференції до 120-річчя з дня народження А.С.Макаренка. - Харків, 2008. - С.35-37.

АНОТАЦІЇ

Ткаченко О. Г. Проблема педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів загальноосвітніх навчальних закладів України у другій половині XIX століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, Харків, 2010.

Дисертацію присвячено актуальній історико-педагогічній проблемі педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів загальноосвітніх навчальних закладів України в другій половині XIX ст.

У роботі визначено витоки та простежено розвиток ідеї педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнівської молоді в історії зарубіжної думки; оцінено внесок вітчизняних педагогів у розробку теоретичних питань досліджуваної проблеми.

На основі вивчення історико-педагогічної літератури, офіційно-нормативних документів, архівних матеріалів досліджуваного періоду; обґрунтовано етапи розвитку ідеї педагогічного стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів; виявлено та схарактеризовано умови ефективності процесу стимулювання; з'ясовано засоби педагогічного стимулювання, розкрито особливості діяльності вчителя в цьому процесі.

Ключові слова: педагогічне стимулювання, учні, учитель, педагогічні ради, навчально-пізнавальна діяльність, загальноосвітні навчальні заклади, Україна, теорія, досвід, етапи, умови.

Ткаченко О. Г. Проблема педагогического стимулирования учебно-познавательной деятельности учащихся общеобразовательных учебных заведений Украины во второй половине XIX века.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. -Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С.Сковороди, Харьков, 2010.

Диссертация посвящена актуальной историко-педагогической проблеме педагогического стимулирования учебно-познавательной деятельности учащихся.

В работе освещено развитие идеи педагогического стимулирования учебно-познавательной деятельности учащейся молодежи в истории зарубежной мысли, определены истоки и вклад отечественных педагогов в разработку теоретических вопросов исследуемой проблемы.

В процессе исследования доказано, что зарубежные и отечественные педагоги обогатили педагогическую науку раскрытием роли и значения педагогического стимулирования для улучшения учебно-познавательной деятельности учеников, для формирования интереса, стремления к процессу учения, усиления учебной положительной мотивации и т.д., классификацией стимулов учебно-познавательной деятельности и т.д.

Подчеркнуто, что теория педагогического стимулирования исследуемого периода характеризовалась определением требований к учебно-познавательной деятельности: учет индивидуальных и возрастных особенностей детей; организация гуманных, толерантных отношений субъектов учебного процесса; использование методов и методик, которые требовали природной активности ребенка, его стремления к новому, творческому, оригинальному.

На основе тщательного анализа архивных материалов доказано, что практика исследуемого периода презентовала широкий спектр способов педагогического стимулирования учебно-познавательной деятельности учеников: а) способы, которые непосредственно стимулировали учебно-познавательную деятельность учеников, б) способы, которые «возбуждали», «цепляли» эмоционально-волевую сферу и тем самым опосредованно влияли на повышение мотивации познавательного интереса.

В диссертации обоснованы этапы развития идеи педагогического стимулирования I этап - 60-70 гг. ХIX ст. - этап теоретической разработки проблемы педагогического стимулирования, реализации в школьной практике отдельных его способов. Этот этап характеризовался принятием официально-нормативных документов, демократическими преобразованиями в общественной жизни, активизацией дидактических проблем. Реформирование содержания образования, усовершенствование учебных программ, гуманизация взаимоотношений субъектов обучения, расширение функций и прав педагогических советов, организация библиотек, предметных кабинетов, появление новых приоритетов в учебно-воспитательном процессе обусловили активизацию действий относительно решения дидактических проблем, в частности проблемы стимулирования учебно-познавательной деятельности учащихся, выбор адекватных методов.