Гендерні особливості фізичного виховання підлітків

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з фізичного виховання і спорту

Гендерні особливості фізичного виховання підлітків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

гендерний фізичний виховання підліток

Актуальність теми. Важливим напрямом демократичного розвитку української держави у сучасних умовах постає вивчення та осмислення гендерної проблематики. Європейська комісія (2009 рік) в процесі дослідження гендерного аспекту системи освіти країн членів ЄС виявила, що назріла потреба впровадження комплексної гендерної політики. Такі заходи є актуальними і для України. В ході парламенських слухань 2006 року “Рівні права та рівні можливості в Україні: реалії та перспективи” було зазначено, що темпи і якість упровадження гедерної політики не відповідають потребам часу, перешкоджаючи подальшій демократизації і соціальному розвитку, та що діяльність у сфері гедерних перетворень потребує вдосконалення.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 10.09.2009 р. № 839 затверджено “План заходів з впровадження принципів гендерної рівності в освіту”. Актуальність зазначеної проблеми підтверджується завданнями, поставленими Генеральною асамблеєю ООН у резолюції (58/5), “Спорт як засіб сприяння освіті, здоров'ю, розвитку і миру” (2005), де відзначено необхідність консолідації зусиль урядів країн світу, спортивних організацій з метою використання можливостей спорту для “розвитку соціальної та гендерної рівності”. Крім того, вивчення гендерної складової різних сфер життя суспільства є питанням соціальної справедливості, вони необхідні для забезпечення гармонійного розвитку особистості, невід'ємною складовою якого є фізичне виховання.

Впровадження гендерного підходу у фізичному вихованні школярів слід розуміти як розширення життєвого простору для розвитку індивідуальних здібностей і задатків кожної дитини, що допоможе сформувати певну стратегію залучення учнівської молоді до систематичних занять фізичною культурою та виховання в них позитивного ставлення до рухової активності.

Теоретичним підґрунтям для роботи є праці науковців, що стосуються завдань виховання та освіти з огляду на гендерну проблематику (J. Wood, 1994; Л. Татарнікова, 1997; Т. Говорун, О. Кікінежді, В. Кравець, 2001; Н. Чухим, 2004).

З'ясуванню різних соціальних та культурних чинників, які зумовлюють формування інтересів у дітей та підлітків до занять фізичною культурою, присвячені роботи І. Омельяненко (1999), Н. Сінькевич (2000), Г. Безверхньої (2004), А. Москальової (2005), О. Бабешка (2006).

Дослідження проблем професійної компетентності вчителя фізичної культури та його підготовка перебувають у центрі уваги О. Шиян (2006), О. Онопрієнко (2009), Т. Ротерс (2009).

На думку науковців, важливе значення, на даному етапі наукових досліджень в галузі фізичної культури, має врахування вікових і статевих особливостей формування мотиваційних пріоритетів школярів, інтересу до видів спорту та індивідуальний підхід.

Водночас проведений нами аналіз наукових джерел не виявив цілісних наукових досліджень щодо гендерної проблеми у фізичному вихованні в школах України. Виявлений рівень розробленості проблеми, її наукова та соціальна значущість надали підстави авторові визначити тему дисертаційної роботи: “Гендерні особливості фізичного виховання підлітків”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційна робота виконана згідно зі “Зведеним планом науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури та спорту України на 2006-2010 рр.” Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту за темою 3.1.4 “Вдосконалення процесу фізичного виховання учнів у навчальних закладах різного профілю”.

Мета дослідження полягає у дослідженні гендерних особливостей фізичного виховання підлітків та обґрунтуванні на цій основі шляхів впровадження гендерного компоненту у практику роботи фахівців сфери фізичної культури і спорту.

Об'єкт дослідження - фізичне виховання підлітків.

Предмет дослідження - гендерні особливості фізичного виховання підлітків.

Завдання

Визначити стан дослідження гендерної проблематики у фізичному вихованні.

Здійснити ретроспективний аналіз вибору учнями видів рухової активності з урахуванням гендерного аспекту.

Дослідити гендерні особливості ставлення учнів 8-9 класів до фізичного виховання на сучасному етапі.

Виявити особливості ставлення фахівців сфери фізичної культури і спорту до гендерної проблематики.

Розробити та апробувати комплексну програму оновлення змісту методичної роботи вчителів фізичної культури щодо гендерного підходу до фізичного виховання.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань використовувались такі методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури й офіційних документів; ретроспективний аналіз; соціологічні методи (анкетування); педагогічний експеримент; математико-статистична обробка результатів дослідження.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів

- теоретично обґрунтовано гендерні особливості фізичного виховання підлітків;

- здійснено ретроспективний логіко-системний аналіз вибору учнями видів рухової активності з урахуванням гендерного аспекту (1993-2008 рр.);

- досліджено особливості ставлення підлітків до уроку фізичної культури з урахуванням гендерної ідентифікації;

- виявлено рівень обізнаності фахівців сфери фізичної культури і спорту щодо гендерної проблематики;

- розроблено та апробовано комплексну програму оновлення змісту методичної роботи вчителів фізичної культури щодо гендерного підходу до фізичного виховання;

- запропоновано шляхи впровадження гендерного підходу у практику методичної роботи фахівців сфери фізичної культури і спорту.

Практичне значення роботи полягає в узагальненні та поширенні інформації про стан гендерної проблеми у навчально-виховному процесі з фізичного виховання підлітків, а також в розробці комплексної програми оновлення змісту методичної роботи вчителів фізичної культури в контексті гендерного підходу до фізичного виховання; запропоновано шляхи впровадження гендерного підходу у практику методичної роботи фахівців сфери фізичної культури і спорту на обласному, районному та шкільному рівнях.

Матеріали, наукові положення і висновки, зроблені автором, можуть бути використані під час складання навчальних планів і шкільних програм фізичного виховання, при підготовці навчальних посібників, підручників та курсів лекцій з теорії і методики фізичного виховання для студентів спеціалізованих вищих навчальних закладів України.

Результати дослідження було впроваджено в інститутах післядипломної педагогічної освіти міст Івано-Франківська та Львова, секторі гендерної та сімейної політики головного управління у справах сім'ї, молоді та спорту Івано-Франківської облдержадміністрації (акти впровадження в секторі гендерної та сімейної політики головного управління у справах сім'ї, молоді та спорту Івано-Франківської облдержадміністрації від 24 листопада 2010 року; Львівському та Івано-Франківському обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти від 14 грудня 2010 року та від 20 січня 2011 року).

Особистий внесок здобувача полягає у постановці завдань, аналізі архівних матеріалів державної статистичної звітності (1993-2008 роки), проведенні досліджень у загальноосвітніх школах № 5, № 16 та обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти (м. Івано-Франківська та Львова) узагальненні отриманих результатів, розробці комплексної програми оновлення змісту методичної роботи вчителів фізичної культури щодо гендерного підходу до фізичного виховання.

Апробація результатів дисертації. Про результати дослідження повідомлялося на ІV Міжнародній науковій конференції студентів “Студент, наука і спорт у третьому тисячолітті” (Київ, 2005); на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку руху “Спорт для всіх”: досвід, досягнення, тенденції” (Тернопіль, 2007); на студентській науковій конференції “Молода спортивна наука України” (Львів, 2006, 2007); на науково-практичній конференції з міжнародною участю “Актуальні проблеми розвитку фізичного виховання, спорту і туризму в сучасному суспільстві” (м. Івано-Франківськ, 2007, 2008); на Всеукраїнському конкурсі науково-дослідних робіт з гендерної проблематики серед учнів 10-11 класів, студентів, аспірантів.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у 9 наукових працях, з яких 5 опубліковані у виданнях, рекомендованих ВАК України.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету й завдання дослідження; показано зв'язок дослідження з науковими програмами, планами й темами; визначено об'єкт і предмет дослідження; розкрито наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення; подано інформацію про апробацію роботи, висвітлено особистий внесок здобувача та загальні відомості про публікації з проблем дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Гендерні аспекти системи фізичного виховання як наукова проблема” узагальнено праці провідних науковців з проблем та гендерного підходу до фізичного виховання, обґрунтовано актуальність та проблему, що виявлена в ході дослідження. Здійснено порівняльний аналіз проблематики дослідження вітчизняними авторами з авторами інших країн Європи. Виявлено, що особливості ґендерної та статевої психології приваблювали багатьох дослідників психології особистості (М. Мід, 1995; А. Толстих, 1998; Є. Ільїн, 2002; Т. Журженко, 2002;). На думку науковців (П. Горностай, 1997; Т. Гурлєва, 1997; І. Кон, 1988), для нормальної соціалізації особистості важливе значення мають статеві та гендерні ролі. Ці ролі тісно пов'язані з усвідомленням себе представником певної статі і з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Сучасні психологи в дослідженнях все частіше виокремлюють психологічні відмінності дівчат та хлопців. Вони точніше обґрунтовують, яким чином відбувається входження дитини певної статі в життя суспільства, становлення соціальних зв'язків, засвоєння загальних способів практичної діяльності, розвиток свідомості, систем соціальної орієнтації (Л. Булатова, 2001; І. Іванова, 2003).

Стиль шкільного навчання здебільшого побудований за взірцем, більш звичним і зручнішим для хлопчиків: іспит у формі тестів, індивідуальні доповіді, змагання за оцінки заохочують так звану “мужність”. На думку деяких авторів, від цього страждають як хлопчики, так і дівчатка, хоча б тому, що в тих та в інших не розвиваються навички критичного мислення, вміння ставити запитання, колективно обговорювати та розв'язувати проблеми (Т. Говорун, 2001; О. Кікінежді, 2001; В. Кравець, 2001). На думку І. Клєциної (1998), С. Кравець (2003), гендерна соціалізація дівчат у роки навчання сприяє формуванню в них певних внутрішніх перепон, які ускладнюють їх подальшу особистісну та професійну самореалізацію. До них можна віднести страх невдачі, страх втратити жіночність, брак наполегливості в досягненні мети, побоювання суспільного нехтування, що часто проявляється на уроках фізичної культури.

Вивчення інтересів, орієнтацій, мотивів школярів, з урахуванням гендерних особливостей під час навчання допоможе скоригувати навчальні програми та формувати певну стратегію диференційованого підходу, а в процесі фізичного виховання визначити їх ставлення до рухової активності та виховувати позитивне ставлення до спортивної діяльності (І. Радченко, 1989; Н. Фалькова, 2003).

На думку Г. Безверхньої (2004), І. Омельяненко (1999), А. Москальової (2005), Н. Сінькевич (2000), Л. Татарнікової (1997), Д. Ісаєва (1988), Н. Кічук (1994), Є. Сидорова (1983), Л. Фельдштейна (1983), знання педагогом інтересів учнів, ієрархії та вікової динаміки в мотиваційному спрямуванні дасть змогу з'ясувати значення предметної діяльності і на цій основі визначити спільно з учнями навчальну діяльність, виділити ефективні засоби координації й управління індивідуальними діями, узгодити їх і в цілому позитивно розв'язати відповідні завдання. Тобто дії педагога-тренера визначаються не тільки змістом навчально-тренувальних занять, але й мотиваційною, цільовою установкою учня, його позицією, яка значною мірою залежить від зовнішніх чинників, насамперед від спілкування з однолітками та дорослими.

Сьогодні вчителю фізичної культури необхідно бути компетентним фахівцем, який професійно виконує свою справу, щоб досягти певних результатів у своїй роботі. Спосіб, у який вчителі викладають навчальний матеріал з різних предметів, може сприяти як подоланню, так і зміцненню стереотипів стосовно гендерних ролей. У сучасній українській педагогічній науці підвищенням професійного рівня різними формами методичної роботи системи післядипломної педагогічної освіти на теоретичному рівні займаються Л. Даниленко (2004), С. Крисюк (1992), В. Олійник (2003), Т. Сорочан (2004), О. Шиян (2006). Дослідженню проблем формування та розвитку професійної компетентності присвячені праці Д. Іванова (2003), Л. Карпової (1993), Н. Кузьміної (1993), Н. Лісової (2002). На даний час, питання професійної компетентності вчителя фізичної культури перебувають у центрі уваги О. Онопрієнко (2009), Т. Ротерс (2009).

Гендерний підхід має розкрити та проаналізувати наявні відмінності в освіті між хлопчиками й дівчатками, проблеми упереджень у змісті шкільних програм, гендерний дисбаланс у системі освіти в цілому. Т. Журженко (2002), М. Зелінський (2003) вважають, що для цього необхідна подальша інтеграція гендерних досліджень у систему вищої освіти України, в тому числі післядипломної, створення гендерно збалансованих навчальних планів шляхом введення нових за змістом знань, теоретичних положень, які викладаються для жінок у традиційні соціальні та гуманітарні дисципліни.

У другому розділі “Методи та організація дослідження” наведено методи дослідження, відповідно до об'єкта, предмета, мети і завдань; загальні відомості про контингент досліджуваних дітей та вчителів; доцільність використання методів; опис організації дослідження.

На першому етапі (жовтень 2005 - грудень 2006 р.) вивчено і теоретично осмислено проблему, здійснено аналіз наукових джерел, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання дослідження, обрано адекватні методи дослідження.

На другому етапі досліджень (січень 2006 - січень 2008 р.) опрацьовано державну статистичну звітність (в тому числі архівні матеріали) за формою 5-ФК “Звіт по дитячо-юнацьких спортивних школах та спеціалізованих дитячо-юнацьких школах олімпійського резерву”. Дані зібрані по Івано-Франківській області. Форма статистичної звітності дозволила здійснити аналіз кожного виду спорту та відповідно зробити порівняння за кількістю дівчат та хлопців, які протягом досліджуваного періоду надавали перевагу тій чи іншій руховій активності. А також, проаналізувавши звіти з 1993 по 2008 роки, окреслено види спорту, які мали особливу популярність серед дівчат і хлопців, виявлено гендерні особливості мотиваційної сфери. Значна увага була зосереджена на тих видах спорту, які є варіативними модулями шкільної навчальної програми. Загалом опрацьовано 16 річних статистичних звітів, що дало змогу виявити гендерні особливості вибору учнями видів рухової активності з урахуванням гендерного аспекту (понад 25 тисяч осіб щороку).

На цьому ж етапі проведено констатуючий експеримент, зокрема анкетування учнів, вчителів щодо їх ставлення до уроку фізичної культури з урахуванням гендерної ідентифікації. Для цього були розроблені анкети, які допомогли виявити гендерний компонент ставлення учнів до уроку фізичної культури, а також обізнаність вчителів з гендерної проблематики. На констатувальному етапі в анкетуванні взяли участь 267 учнів віком 14-18 років, з них 124 - юнаки та 143 - дівчини; 179 вчителів фізичної культури з Івано-Франківської (155 осіб) та Львівської (24 особи) областей, з них 126 - чоловіків та 53 - жінки.

На третьому етапі досліджень (лютий 2008 - травень 2010 р.) проведено контрольний зріз для вчителів фізичної культури загальноосвітніх шкіл Івано-Франківської області, для яких попередньо у 2005-2008 рр. читали спецкурс “Гендер у фізичному вихованні”. Всього у контрольному зрізі взяли участь 130 вчителів фізичної культури, з них 95 чоловічої та 35 - жіночої статі; узагальнено результати дослідження; виявлено особливості, що мають науково-методичну цінність; розроблено комплексну програму оновлення змісту методичної роботи вчителів фізичної культури щодо гендерного підходу до фізичного виховання; підготовлено основний текст дисертації.

Третій розділ дисертації “Гендерні особливості вибору підлітками рухової активності поза межами школи та ставлення їх до уроку фізичної культури” присвячений аналізу гендерних особливостей вибору підлітками рухової активності поза межами школи; з'ясуванню гендерних особливостей ставлення учнів до уроку фізичної культури в школі; вивченню рівня обізнаності вчителів фізичної культури з питань гендерної проблематики.

Аналіз кількісних показників залучення підлітків до різних видів рухової активності за 1993-2008 роки, дозволяє стверджувати, що із загального співвідношення кількості дівчат і хлопців, які відвідували спортивні секції за межами школи, четверту частину (20 %) дітей та підлітків складають дівчата (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка показників відвідувань спортивних секцій дітьми протягом 1993-2008 років.

Дослідження рівня залучення дівчат до занять різними видами спорту поза межами школи дозволило виявити їх популярність за кількісними показниками, зокрема, серед індивідуальних найбільш чисельними визначено легку атлетику, плавання, лижні перегони (39 %), а серед командних - волейбол (14%). До менш чисельних індивідуальних видів спорту можна віднести спортивну гімнастику, боротьбу вільну та дзюдо, спортивне орієнтування та гірськолижний спорт, відповідно до командних - гандбол і баскетбол. В ході дослідження виявлено, що дівчата надають перевагу індивідуальним видам спорту (рис. 2).

Рис. 2. Характеристика популярності серед дівчат видів спорту, якими вони займаються в позаурочний час.

Результати нашого дослідження показали, що в останні роки помітно зростає інтерес дівчат до такого командного виду як футбол та до різних видів єдиноборств, зокрема: бокс, тхеквондо, кікбоксинг, які традиційно вважаються чоловічими видами спорту. Це свідчить про те, що на даному етапі розвитку суспільства зростає тенденція до розширення сфери інтересів дівчат у фізичному вихованні.

Що стосується хлопців, то найчисельнішими видами спорту серед хлопців за межами школи протягом досліджуваного періоду залишаються футбол, легка атлетика, волейбол, вільна боротьба, лижні перегони, які загалом складають 55 % від загальної кількості хлопців, що відвідують заняття з різних видів спорту поза межами школи (рис. 3).

Рис. 3. Характеристика популярності серед хлопців видів спорту, якими вони займаються в позаурочний час.

Проведений нами аналіз інтересу хлопців до різних видів спорту дав підстави стверджувати, що серед хлопців більш популярними є командні види спорту, а інтерес до них відзначається більшою стабільністю.

Проведене анкетування учнів 8-9 класів загальноосвітніх шкіл дозволило виявити гендерні особливості їх ставлення до фізичного виховання в школі.

Як зазначили учні на двох етапах нашого дослідження, найчастіше на уроках фізичної культури в школі проводять футбол (85 % дівчат та 89 % хлопців), волейбол (85 % дівчат та 68 % хлопців), баскетбол (65 % дівчат та 75 % хлопців), рідше - легку атлетику (61 % дівчат та 37 % хлопців), гімнастику (48 % дівчат та 17 % хлопців). Водночас, на запитання, якими видами спорту учні хотіли б займатися на уроках фізичної культури, 73 % хлопців зазначили, що футболом та 42 % - баскетболом. Близько третини опитаних хлопців вказали на плавання (32 %), волейбол, регбі та теніс (29 %). Дівчата із запропонованих видів спорту надають перевагу тенісу (53 %), волейболу (47 %), плаванню (44 %). Близько третини опитаних дівчат надали перевагу бадмінтону (36 %), настільному тенісу (33 %), туризму (30 %) і гімнастиці (29 %). Очевидним є те, що на уроках фізичної культури пропонують види спорту, що більше імпонують хлопцям ніж дівчатам.

Проте, протягом 2005-2007 років помітною стала тенденція до зростання кількості дівчат, що хотіли б на уроках фізичної культури грати у футбол (з 8 до 17 %), займатися лижною підготовкою (з 11 до 25 %), настільним тенісом (з 29 до 33 %). Водночас, знизилася кількість дівчат, що хочуть займатися плаванням (з 54 до 44 %), гімнастикою (з 41 до 29 %) та туризмом (з 41 до 30 %). Бачимо, що все більше дівчат починають цікавитися “чоловічими” видами спорту. Таку тенденцію виявлено і під час ретроспективного аналізу вибору дівчатами рухової активності поза межами школи.

Загалом, дослідження показало, що більшість дівчат (близько 54 %) не планують після закінчення школи займатися спортом. На відміну, більшість хлопців (65 %) зазначили, що будуть займатися спортом після закінчення школи.

Важливими для нашого дослідження були відповіді учнів на запитання щодо розподілу видів спорту на “чоловічі”, “жіночі” та “спільні”. Щодо “чоловічих” видів спорту, то думка дівчат і хлопців у різних класах суттєво не відрізнялася. За результатами опитування “чоловічими” учні вважають: регбі, важку атлетику, футбол, баскетбол, “жіночими” - бадмінтон, танці, волейбол і гімнастику. Дослідження показало, що ні дівчата, ні хлопці протягом дослідження практично не змінили своєї думки.

Отже, в сучасних умовах ще існує усталена думка щодо розподілу видів спорту на “чоловічі” та “жіночі” серед підлітків. В свою чергу, знання гендерних особливостей у ставленні дітей до тих чи інших видів спорту на уроках фізичної культури допоможуть залучити більше учнівської молоді до рухової активності як в урочний, так і в позаурочний час.

Дослідження дало змогу виявити, що для хлопчика усвідомлення того, що вид спорту не є “чоловічим”, є одним з вирішальних факторів у виборі рухової активності. Що стосується дівчат, то для них зазначений розподіл не має такого вагомого значення.

Така залежність виявлена на прикладі баскетболу, зокрема у 2005 році 60 % опитаних хлопців виявили бажання займатися баскетболом на уроках фізичної культури, що можна спостерігати і в позаурочний час. Під час опитування учнів у 2007 році ця кількість знизилася до 40 %. Водночас, протягом 2005-2007 років зменшується кількість хлопців, що вважають баскетбол “чоловічим” видом спорту. Така ж тенденція спостерігається на прикладі волейболу.

Як вже було зазначено, такі види рухової активності як футбол, баскетбол, згідно з відповідями дітей, найчастіше проводяться на уроках фізичної культури в школі, хоча більшість опитаних підлітків вважають їх “чоловічими” видами спорту.

Значна частина нашого дослідження була присвячена визначенню певних гендерних позиції та переконань вчителів фізичної культури. Адже актуальною проблемою є і гендерна просвіта педагогічних кадрів навчальних закладів, зокрема, вчителів фізичної культури, оскільки дослідження показало, що існує вплив стереотипів на роботу вчителя та учня, зокрема на уроках фізичної культури.

Перша частина анкети передбачала аналогічні питання, як і в учнів, щодо уроку фізичної культури, а друга стосувалася терміну “гендер” та “гендерна просвіта”.

Як показав аналіз анкетування вчителів, менша кількість жінок-вчителів (39 %) вважають урок фізичної культури - уроком здоров'я, що можна сказати і про дівчат, які брали участь у анкетуванні. Отже, можна помітити невидиму проекцію стереотипів розуміння оздоровчої ролі занять фізичними вправами на уроках фізичної культури. Зокрема, це стосується жінок та дівчат, менша частина яких вбачає оздоровчу функцію шкільної фізичної культури.

Під час анкетування вчителів нами виявлено, що 70 % жінок та 61 % чоловіків не мають достатніх знань про поняття “гендер” та “гендерний підхід”. Водночас, менша кількість чоловіків, порівняно з жінками, вважає доцільним впроваджувати гендерну просвіту для педагогів з фізичного виховання (74 % жінок та 46 % чоловіків). Більша частина вчителів (65 % жінок та 64 % чоловіків) вважає, що спецкурс з гендерної просвіти у професійній підготовці та перепідготовці вчителів фізичної культури є доцільним для підвищення їх кваліфікації.

Як показали результати анкетування вчителів, інтереси дівчат на уроках фізичної культури є частково враховані (48 % жінок та 46 % чоловіків). Біля третини вчителів (30 % жінок та 43 % чоловіків) вважають, що інтереси дівчат на уроках фізичної культури є враховані в повній мірі.

Більшість вчителів (79 % жінок та 78 % чоловіків) вважають, що дівчата та хлопці на уроках фізичної культури мають займатися окремо. Також більша частина вчителів чоловіків (65 %) та жінок (64 %) вважає, що вимоги до дівчат на уроці фізичної культури в школі мають бути нижчими. Близько третини вчителів (35 % жінок та 32 % чоловіків) вважають, що вимоги до дівчат на уроках фізичної культури мають бути однакові з хлопцями. Це свідчить про те, що вчителі не вважають за доцільне ставити перед дівчатами вищі вимоги, тобто не очікують від них певного результату на уроках фізичної культури. Це спостерігається й у розподілі предметів на ті, де дівчата і хлопці досягають певного успіху. Зокрема, на думку жінок-вчителів дівчата мають схильність до української мови (91 %), іноземної мови (48 %), зарубіжної літератури (43 %), української літератури (48 %). Чоловіки-вчителі вважають, що дівчата досягають успіху в українській мові (64 %), музиці (54 %), зарубіжній літературі (57 %), українській літературі (54 %), іноземній мові (43 %). Що стосується предметів, де досягають успіху хлопці, то жінки-вчителі зазначили математику (48 %), фізику (52 %), чоловіки-вчителі - фізичну культуру (54 %), фізику (56 %).

Порівнюючи анкетування учнів і вчителів, можна зазначити, що дівчата переважно досягають успіху у предметах гуманітарного спрямування, а хлопці - у точних науках та фізичній культурі. Крім цього, співпали думки учнів і вчителів щодо розподілу видів спорту на “чоловічі”, “жіночі” та “спільні”.

Важливою для наших подальших досліджень була думка вчителів щодо того, чи доцільно і чи є можливість на уроках фізичної культури в школі впроваджувати окремо програмний матеріал для хлопців і дівчат, на що, більша частина вчителів зазначили, що доцільно (87 % жінок та 82 % чоловіків). Адже, формуючи програму окремо для дівчат та хлопців можна полегшити роботу вчителя та забезпечити врахування гендерних особливостей на уроці фізичної культури.

Відповідно, 57 % жінок вважають, що є можливість впроваджувати окремо програмний матеріал для хлопців і окремо для дівчат. Такої думки дотримується 43 % вчителів-чоловіків, інші 54 % вважають, що такої можливості немає.

У четвертому розділі “Шляхи впровадження гендерного компоненту у систему фізичного виховання школярів” розкрито форми методичної роботи вчителів фізичної культури в напрямку провадження гендерної освіти в післядипломну педагогічну роботу фахівців галузі. Крім цього, проведено дослідження ефективності впровадження гендерної освіти в систему методичної роботи вчителів фізичної культури шляхом апробації спецкурсу “Гендер у фізичному вихованні” в Івано-Франківському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.

Результати констатуючого етапу дослідження показали, що у жінок-вчителів рівень розуміння поняття “гендер” є якісно вищим ніж у чоловіків, зокрема більша частина опитаних вчителів-чоловіків (74,6 %) мають середній рівень розуміння гендерних особливостей фізичного виховання, жінок-вчителів цього рівня серед опитаних було 54,7 %. В свою чергу, 17,0 % жінок-вчителів виявилися вище середнього рівня гендерної обізнаності, чоловіків з таким рівнем ми визначили 1,6 % від опитаних. Крім цього, результати обробки матеріалів констатуючого експерименту показали, що 17,0 % жінок і 13,5 % чоловіків-вчителів мають низький рівень розуміння гендерних особливостей навчально-виховного процесу. Аналіз результатів формуючого етапу дослідження показав, що після впровадження гендерного спецкурсу у жінок-вчителів рівень розуміння поняття “гендер” залишається якісно вищим, ніж у чоловіків. В свою чергу, порівняльний аналіз показників обізнаності вчителів фізичної культури констатуючої та формуючої частини експерименту щодо гендерних особливостей фізичного виховання виявив позитивну динаміку в підвищенні рівня сформованості поняття “гендеру” як у вчителів-жінок, так і в чоловіків (табл. 1).

Аналіз результатів формуючого етапу анкетування вчителів-чоловіків показав якісні зміни у рівні обізнаності, зокрема зменшився відсоток таких, що показали низький рівень (від 13,5% до 5,3 %) та, відповідно зросла кількість вчителів-чоловіків від 1,0 % до 9,5 %, що проявили рівень вище середнього. Без змін залишився показник кількості вчителів-чоловіків, що проявили рівень обізнаності нижче середнього (10,3 % під час констатуючого етапу та 10,5 % - під час формуючого).

Таблиця 1. Результати порівняльного аналізу констатуючого та формуючого експерименту щодо вияву рівнів сформованості гендерної обізнаності вчителів фізичної культури, %

Більш значущим є покращення рівня обізнаності з питань гендеру у вчителів-жінок. Це, на нашу думку, пов'язане з тим, що показники констатуючого опитування у жінок-вчителів свідчить про якісно вищий рівень їх порівняно з чоловіками. Крім цього, вчителі-жінки, проявили більшу зацікавленість зазначеним питанням. Помітним є зменшення кількості вчителів-жінок з низьким (з 17,0 до 5,7 %), нижче середнього (з 11,3 до 5,7 %) та середнім (з 54,7 до 42,9 %) рівнем обізнаності щодо питань гендеру. Водночас значно зросла кількість вчителів-жінок з рівнем вище середнього з 17 до 45,7 %.

Отже, в ході нашого дослідження було експериментально перевірено ефективність гендерної освіти вчителів шляхом проведення спецкурсу з гендерної проблематики в Івано-Франківському обласному інституті післядипломної педагогічних освіти, що дало підстави для розробки нами запропонованого модуля та комплексної програми впровадження гендерного компоненту в систему післядипломної педагогічної освіти вчителів фізичної культури. Структура гендерного компоненту передбачає різні форми методичної роботи вчителів фізичної культури на всіх рівнях їх післядипломної педагогічної світи.

Обласний рівень передбачає роботу на рівні інститутів післядипломної педагогічної освіти, зокрема запропонований та апробований нами спецкурс “Гендер у фізичному вихованні”.

Районний рівень передбачає роботу в міжкурсовий період, зокрема засідання методичного об'єднання на рівні районних (міських) відділів освіти; роботу творчих груп та проведення науково-практичної конференції.

Шкільний рівень передбачає роботу не тільки вчителів фізичної культури але й всього педагогічного колективу, зокрема проведення настановчих семінарів з гендерної тематики, тижня передового педагогічного досвіду та самоосвіту вчителя фізичної культури.

У п'ятому розділі “Аналіз та узагальнення результатів” Проведено підсумки дисертаційної роботи. Результати дослідження підтвердили та доповнили вже існуючі розробки, а також сприяли отриманню абсолютно нових даних в аспекті проблеми, що вивчалася. Зокрема, на думку багатьох науковців (О. Бабешко, 2006; Г. Безверхня, 2004; А. Москальова, 2005; Н. Сінькевич, 2000; Л. Татарнікова, 1997), важливе значення на даному етапі наукових досліджень в галузі фізичної культури має з'ясування різних соціальних та культурних чинників, які зумовлюють формування інтересів у дітей та підлітків до занять фізичною культурою. На думку Г. Безверхньої (2004), стимули підвищення мотивації до занять фізичною культурою і спортом повинні враховувати наведені вікові і статеві закономірності формування мотиваційних пріоритетів школярів і мати спрямування на моральне заохочення, змагання, соціально-психологічний клімат, наявність перспективи, доступність мети, підтвердження процесу досягнень, інтерес до видів спорту та індивідуальний підхід.

За дослідженнями Е. Єделевої (1989), лише 40 % школярів, які займаються на уроках фізичної культури цілеспрямовано бажаючи досягнути належного фізичного статусу. При цьому хлопчики розуміють його як розвиток рухових здібностей, а дівчатка - як поліпшення свого естетичного вигляду: фігури, ходи.

За дослідженнями Г. Безверхньої (2004), найвищу оцінку як у хлопців, так і в дівчат Швейцарії одержала категорія “розвага”. У наших школярів цей мотив на 3-4-му місці. Прояв кожного мотиву взаємопов'язаний з поняттям “спортивність”. Чим вища оцінка “спортивності” (приналежність до певної спортивної секції, клубу, обсягу тренувань тощо), тим вища середня оцінка всіх мотивацій, вважають швейцарські дослідники.

Цікаво, що на різних етапах нашого дослідження думки дітей відрізняються з даного питання. На першому етапі більшість школярів вважають урок фізичної культури в школі уроком досягнення спортивного результату, на другому - занять фізичними вправами.

Схожими були результати дослідження Г. Безверхньої (2004) щодо структури мотивів до занять фізичною культурою та спортом хлопців та дівчат 11-17 років. На думку автора, біля 50 % школярів не мають стійкого інтересу до уроків фізичної культури. Причинами цього є неадекватність фізичних навантажень фізичним можливостям школярів (завищений або занижений рівень). На думку автора, з віком у школярів з'являється впевненість, що на уроках фізичної культури нецікаво, на це вказують 20-25 % хлопців і дівчат. Виявлені вікові особливості ставлення школярів до процесу фізичного виховання у школі свідчать про необхідність доопрацювання програм з фізичної культури, адекватних віково-статевим потребам, мотивам й інтересам школярів, та диференційованого підходу до учнів на уроках фізичної культури, що сприятиме підвищенню їх мотивації до занять фізичними вправами у системі як урочних, так і позаурочних форм.

Аналіз результатів опитування дітей показує, що не були одностайними відповіді дівчат і хлопців на запитання, що стосувалося видів спорту, якими вони хотіли б займатися на уроках фізичної культури в школі. Зокрема, 73 % хлопців на уроках фізичної культури хочуть займатися футболом та 42 % баскетболом. Близько третини опитаних хлопців вказали на плавання (32 %), волейбол, регбі та теніс (29 %). Дівчата, в свою чергу, із запропонованих видів спорту надають перевагу тенісу (53 %), волейболу (47 %), плаванню (44 %). Близько третини опитаних дівчат надали перевагу бадмінтону (36 %), настільному тенісу (33 %), туризму (30 %) і гімнастиці (29 %). Це свідчить про те, що види спорту, які пропонуються хлопчикам на уроках фізичної культури, співпадають з тими, якими вони хочуть займатися. Це частково доповнює дослідження, проведені в напрямку гендерного аналізу, стилю шкільного навчання інших предметів, за результатами яких встановлено, що здебільшого стиль побудований за взірцем, звичнішим і зручнішим для хлопчиків: іспит у формі тестів, індивідуальні доповіді, змагання за оцінки заохочують так звану “мужність”. На думку І. Фруміна (1998), Є. Ярської-Смірнової (2001, 2003), від цього страждають як хлопчики, так і дівчатка, хоча б тому, що в них не розвиваються навички критичного мислення, вміння ставити запитання, колективно обговорювати та розв'язувати проблеми. Слід зазначити, що таку саму проблему зараз вирішує Швеція, країна де широко досліджують гендерну проблему, де вивчають гендерний баланс у фізичному вихованні школярів, а саме - чи немає перекосу в бік хлопців, наприклад, у створенні їм більших можливостей для занять традиційно чоловічими видами спорту.

Наше дослідження підтвердило результати, отримані К. Тхерлава і Д. Бентон (1993), зокрема хлопці у вільний час віддають перевагу тим видам спорту, котрими займаються на шкільних уроках, дівчата ж у позашкільний час дуже рідко займаються спортом, пропонованим вчителями фізичного виховання.

Отримані нами результати показали, що збільшилась кількість дівчат, що хотіли б на уроках фізичної культури грати у футбол (з 8 до 17 %), займатися лижною підготовкою (з 11 до 25 %), настільним тенісом (з 29 до 33 %). Натомість знизилася кількість дівчат, що хочуть займатися плаванням (з 54 до 44 %), гімнастикою (з 41 до 29 %) та туризмом (з 41 до 30 %). Тобто, все більше дівчат починають цікавитися “чоловічими” видами спорту. Що співпадає з висновками К. Хорні (1993), автора праці “Психологія жінки”, яка зазначає, що більшість жінок у сучасних умовах реалізують себе за чоловічим типом. Боротьба статей, утвердження незалежності обумовлене тим, що частина жінок бажають бачити себе чоловіками. Це дозволяє зазначити, що на даному етапі розвитку суспільства іде прихована конкуренція між чоловіком та жінкою у відверто чоловічому середовищі. Тому, для утримання позицій та доведення своєї значущості дівчинка, яка має відповідні фізичні дані, намагається оволодіти тими методами, які застосовує хлопчик у цій конкуренції. К. Хорні (1993) зазначає, що не “модним” є залишатися просто дівчинкою, в чоловічому суспільстві це можуть розцінити як слабкість та незначущість для оточуючого середовища. Тому результати нашого дослідження та дослідження інших авторів ще раз підтверджують необхідність ознайомити дівчину з певним набором гендерних та статевих відмінностей, сформувати соціально значимі ціннісні орієнтації у виборі видів діяльності та соціальних ролей, допомогти розкрити індивідуальні можливості, власний потенціал та завдяки цьому безконфліктно утриматись у соціумі. Зокрема, це стосується і вибору видів спорту. На думку Т. Журженко (2001) та М. Зелінського (2003), гендерний підхід має розкрити та проаналізувати наявні відмінності в освіті між хлопчиками й дівчатками, проблеми упереджень у змісті шкільних програм, гендерний дисбаланс в системі освіти в цілому.

На думку Є. Сідорова (1983), Л. Фельдштейн (1983), Д. Ісаєва (1994), Н. Кічук (1994), знання педагогом інтересів учнів, ієрархії та вікової динаміки в мотиваційному спрямуванні дасть змогу з'ясувати значення предметної діяльності і на цій основі визначити спільно з учнями навчальну діяльність, виділити ефективні засоби координації й управління індивідуальними діями, узгодити їх і в цілому позитивно розв'язати відповідні завдання. Тобто дії педагога-тренера визначаються не тільки змістом навчально-тренувальних занять, але й мотиваційною, цільовою установкою учня, його позицією, яка значною мірою залежить від зовнішніх чинників, насамперед від спілкування з однолітками та дорослими.

Як стверджують І. Радченко (1989), Н. Фалькова (2003), вивчення педагогом інтересів, орієнтацій, мотивів школярів, з урахуванням гендерних особливостей під час навчання допоможе скоригувати навчальні програми та формувати певну стратегію диференційованого підходу, а в процесі фізичного виховання визначити їх позитивне ставлення до рухової активності.

Значну частину дослідження ми присвятили вивченню гендерної обізнаності вчителів фізичної культури. Ряд українських та російських науковців, таких як О. Вороніна (1997), І. Горошко (2003), І. Жеребкіна (2001), О. Здравомислова (1999), О. Кікінежді (2003), В. Кравець (2001), І. Мунтян (2004), Л. Попова (1996), І. Тартаковська (1997), О. Цокур (1990), зазначають у своїх працях про важливість гендерного компоненту професійної компетентності випускників вищих педагогічних закладів освіти та вчителів.

Результати нашого дослідження також підтверджують ефективність гендерної освіти вчителів, зокрема після апробації спецкурсу “Гендер у фізичному вихованні” виявлена позитивна динаміка в підвищенні рівнях сформованості поняття “гендеру” як у вчителів-жінок, так і в чоловіків. Крім цього, в ході нашого дослідження виявлено, що більш значущим є покращення рівня обізнаності з питань гендеру у вчителів-жінок, які проявили більшу зацікавленість зазначеним питанням.

Аналіз літературних джерел не виявив механізму упровадження гендерної парадигми у систему післядипломної педагогічної освіти вчителів фізичної культури, що і обумовило потребу розробки запропонованого нами модуля та комплексної програми впровадження гендерного компоненту в систему післядипломної педагогічної освіти вчителів фізичної культури, який передбачає не тільки гендерну освіту на обласному рівні, але й оновлення методичної роботи з учителями фізичної культури у міжкурсовий період на рівні районних (міських) методкабінетів та самоосвіту вчителя в школі.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз наукової літератури з теми нашого дослідження виявив, що наявна літературна база з проблеми не забезпечує її комплексного бачення, сучасні та зарубіжні автори переважно розглядають тільки окремі аспекти гендерної проблеми у фізичному вихованні. Нами не виявлено цілісних робіт науковців щодо гендерних особливостей фізичного виховання підлітків.

2. На основі здійсненого аналізу джерельної бази розкрито актуальність досліджуваної проблеми на сучасному етапі. Урахування гендерних особливостей фізичного виховання підлітків сприятиме розширенню життєвого простору для розвитку індивідуальних здібностей і задатків дитини, подоланню статево-рольових стереотипів. Вік цільової групи є сприятливим для гендерного виховання, формування ціннісних орієнтацій та світогляду, становлення рис характеру, форм міжособистісного спілкування, усунення суперечностей між необхідністю наслідувати гендерні стереотипи і бажанням ствердити власні норми і цінності, сприяння самовизначенню, вибору життєвого і професійного шляху.

3. Виявлено стійкий у часі гендерний дисбаланс у відвідуванні дівчатами і хлопцями занять руховою активністю в позаурочний час згідно ретроспективного аналізу документів (1993-2008 років). Доведено, що кількість дівчат, які займаються у відділеннях з видів спорту, стало складає четверту частину (20-25%) від загальної кількості вихованців дитячо-юнацьких спортивних шкіл.

4. Дівчата віддають перевагу індивідуальним формам рухової активності, а хлопці - командним спортивним іграм. У досліджуваний період найпопулярнішими видами спорту серед дівчата в позаурочний час були: легка атлетика, лижні перегони, плавання. Найпопулярнішими серед хлопців - футбол, легка атлетика, вільна боротьба, лижні перегони та волейбол. Інтерес хлопців до певних видів рухової активності відзначається більшою стабільністю ніж у дівчат. В останні роки помітно зростає інтерес дівчат до такого командного виду як футбол та до різних видів єдиноборств, зокрема: бокс, тхеквондо, кікбоксинг, які традиційно вважаються “чоловічими” видами спорту. Це свідчить про те, що на даному етапі розвитку суспільства з'явилася тенденція до розширення сфери інтересів дівчат у фізичному вихованні.

5. Встановлено, що на уроках фізичної культури дівчата надають перевагу тенісу, волейболу, плаванню; хлопці, на відміну від дівчат, - футболу і баскетболу. В результаті анкетування виявлено, що найчастіше на уроках фізичної культури проводиться футбол, волейбол, баскетбол, менше легка атлетика, гімнастика. Звідси, хлопці на уроках фізичної культури мають більше можливості займатися видами спорту за уподобаннями, ніж дівчата.

6. Одним з вирішальних факторів, що впливає на вибір рухової активності поза межами школи та на уроках фізичної культури, є фактор розподілу видів спорту на “чоловічі”, “жіночі” та “спільні”. Виявлено, що зміна уявлень про вид спорту як про “чоловічий” чи “жіночий” впливає на вибір підлітками його як в урочний, так і в позаурочний час. Урахування гендерних стереотипів щодо розподілу видів спорту на “чоловічі” та “жіночі” серед підлітків допоможе вплинути на залучення їх до занять.

7. Знання гендерних особливостей фізичного виховання підлітків дасть можливість враховувати на уроках фізичної культури специфіку життєвих інтересів та психологічних відмінностей дівчат і хлопців. В результаті анкетування вчителів фізичної культури було визначено, що 50 % жінок та 60 % чоловіків не мають достатніх знань про термін “гендер”. Більша частина вчителів (75 % жінок та 68 % чоловіків) вважає, що доцільним є впровадження спеціального курсу з гендерної просвіти у професійній підготовці та перепідготовці вчителів фізичної культури.

8. Впровадження гендерної освіти в післядипломну педагогічну освіту вчителів фізичної культури на обласному рівні дає якісні та кількісні зміни у рівні обізнаності вчителів фізичної культури з питань гендерних особливостей фізичного виховання. Водночас, проведене дослідження обумовило потребу розробки механізму впровадження гендерної парадигми у систему післядипломної педагогічної освіти вчителів фізичної культури, що відповідно підтверджує доцільність комплексної програми оновлення змісту методичної роботи вчителів фізичної культури щодо гендерного підходу до фізичного виховання.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових виданнях, рекомендованих ВАК України:

1. Фащук О. В. Проблема гендерного підходу до фізичного виховання школярів / О. В. Фащук // Молода спортивна наука України. - Львів, 2006. - С. 22 - 24.

2. Фащук О. В. Гендерні особливості ставлення підлітків до занять фізичною культурою в школі та за її межами / О. В. Фащук // Молода спортивна наука України. - Львів, 2007. - С. 231 - 232.

3. Фащук О. В. Гендерні особливості вибору підлітками спортивної спеціалізації / О. В. Фащук // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура. - 2008. - С. 60 - 62.

4. Фащук О. В. Гендерні особливості ставлення підлітків до фізичного виховання в школі / Фащук О. В., Шиян О. І. // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура. - 2009. - С. 131-134. (Автору належить теоретичний аналіз визначеної бази наукових джерел, інтерпретація отриманих даних за підсумками анкетування)

5. Фащук О. В. Гендерні особливості ставлення вчителів до уроку фізичної культури / О. В.Фащук // Молода спортивна наука України. - Львів, 2010. - Т.2. - С. 259 - 263.

Праці, опубліковані в інших виданнях

1. Фащук О. В. Гендерний аспект фізичного виховання у VІІІ-ІХ класах середньої школи / О. В. Фащук // ІV Міжнародна наукова конференція студентів “Студент, наука і спорт у третьому тисячолітті”. - К., 2005. - С. 143 -144.

2. Фащук О. В. Гендерний аспект фізичного виховання в школі // Збірник кращих робіт Всеукраїнського конкурсу науково-дослідних робіт з гендерної проблематики серед учнів 10-11 класів, студентів, аспірантів. - К., 2007. - С. 187-190.

3. Фащук О. В. Особливості вибору підлітками спортивної секції (гендерний аспект) / О. В. Фащук // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Актуальні проблеми розвитку руху “Спорт для всіх”: досвід, досягнення, тенденції”. - Тернопіль, 2007. - С. 136 - 139.

4. Фащук О. В. Валеологічні підходи до використання гри на уроках фізичної культури / О. В. Фащук // Міжнародна студентська наукова конференція “Молодь - медицині майбутнього”. - Одеса, 2005. - С. 332 - 333.

Размещено на Allbest.ru