Проблема формування працелюбства в учнів початкових класів у вітчизняній педагогічній думці (друга половина XIX – початок XX століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема формування працелюбства в учнів початкових класів у вітчизняній педагогічній думці (друга половина XIX - початок XX століття)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність і доцільність дослідження. Початок ХХI століття - час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, в якому рівень освіченості й культури населення, якості людського потенціалу набувають вирішального значення. Тому перед сучасною школою стоїть завдання не тільки передачі учням знань і вмінь, накопичених людством, але й формування у них здатності мислити й діяти в нових виробничих умовах. У зв'язку з цим у Концепції національного виховання вектор завдань навчальних закладів спрямований на формування творчої, активної, працелюбної особистості, цивілізованого господаря, підготовленого до життєдіяльності в умовах ринкових відносин.

Зміна виховних цілей і завдань на сучасному етапі розвитку українського шкільництва висуває на перший план проблему формування у дітей та молоді такої особистісної якості, як працелюбство, що знаходить вияв у любові й звичці до праці, сумлінному, старанному і своєчасному виконанні трудових дій без примусу, зацікавленості у досягненні позитивних результатів й слугує дієвим засобом не тільки життєзабезпечення людини, але і її духовної самореалізації. Працелюбство є основою фізичного й інтелектуального розвитку; закладає підвалини для формування умінь і навичок трудових дій, творчих здібностей, морально-ціннісного ставлення до праці; сприяє самовираженню й самоствердженню особистості (В. Сухомлинський). Найсприятливішим у цьому аспекті є молодший шкільний вік, коли закладаються основи мислення, інтелекту, творчих задумів, формується духовний світ дитини, розуміння нею краси і самоцінності праці.

Реалізація вказаних завдань ініціює необхідність перегляду й вдумливого осмислення минулого та його об'єктивної оцінки, ґрунтовного вивчення історичного досвіду попередніх поколінь стосовно методів, засобів, шляхів формування працелюбства в учнів початкової ланки освіти відповідно до сучасних соціально-економічних умов та державотворчих процесів.

З огляду на вищезазначене цікавим у науково-дослідницькому плані є період другої половини XIX - початку ХХ століття, що характеризується «розмежуванням педагогічної думки», «породженням цілої плеяди відомих і видатних педагогів, діячів освіти, мислителів» (О. Сухомлинська), розбудовою нових освітньо-виховних систем, зокрема народної школи, яка на той час була найбільш потужною як у теоретичному, так і у практичному та методичному аспектах. Саме в цей період у контексті розв'язання освітніх проблем педагогічна громадськість репрезентувала дієві шляхи, способи виховання моральних якостей особистості, зокрема працелюбства.

Актуальність теми дослідження обумовлена й зверненням сучасних учених, педагогів до розв'язання цієї проблеми. Аналіз її наукової розробки засвідчив, що працелюбство, як морально-особистісна категорія розглядається дослідниками в таких аспектах:

- філософські підвалини дефініції «працелюбство» знайшли обґрунтування в працях М. Бердяєва, А. Бочкарова, М. Вебера, А. Здравомислова, Т. Михайлова, С. Струміліна, Ф. Тейлора, А. Шкуркіна, В. Ядова;

- психологічне підґрунтя поняття «працелюбство» висвітлено в працях К. Абульханової-Славської, Б. Ананьєва, Л. Виготського, А. Іващенка, Є. Ільїна, О. Леонтьєва, М. Пряжникова, С. Рубінштейна;

- структуру та механізм формування особистісних якостей, у тому числі працелюбства, вивчали І. Бех, Л. Божович, О. Кононенко, О. Самсін, В. Сухомлинський;

- зміст, форми, методи формування працелюбства школярів у процесі організації трудового навчання і виховання стали предметом дослідження В. Вихрущ, О. Дзеверіна, В. Мадзігона, А. Нісімчука, М. Рябухіна, В. Струманського, Д. Тхоржеховського, В. Стешенка.

Питання трудової підготовки школярів, специфіка організації трудового навчання в системі закладів освіти в дожовтневий період представлені в історико-педагогічних дослідженнях І. Бугаєвича, М. Кареліна, Т. Мацейків, Д. Сметаніна, М. Ярошенка та інших. Цінними, з точки зору предмета нашого дослідження, є праці Л. Вовк, І. Зайченка, О. ГнІзділової, О. Іонової, С. Золотухіної, В. Кузя, М. Стельмаховича та інших.

Проте, проблема формування працелюбства в учнів початкових класів в конкретний історичний період, зокрема другій половині XIX - на початку ХХ століття, ще не була предметом спеціального дослідження.

Доцільність дисертаційної роботи підсилюється також необхідністю розв'язання нагальних суспільних проблем та подолання існуючих соціально-педагогічних суперечностей між:

- соціальним замовленням суспільства щодо формування працелюбної особистості й реальним рівнем сформованості цієї якості у молодших школярів;

- накопиченим у вітчизняній педагогічній думці своєрідним досвідом формування працелюбства в учнів початкових класів й відсутністю неупередженого його узагальнення з метою використання в діяльності початкової школи на сучасному етапі.

Отже, актуальність означеної проблеми, її недостатня розробленість та необхідність розв'язання виявлених суперечностей обумовили вибір теми дослідження: «Проблема формування працелюбства в учнів початкових класів у вітчизняній педагогічній думці (др. пол. XIX - поч. ХХ ст.)».

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами та темами. Обраний напрям дисертаційної роботи пов'язаний з темою наукового дослідження кафедри педагогіки Слов'янського державного педагогічного університету «Гуманізація навчально-виховного процесу (протокол №9 засідання вченої ради СДПІ від 28 грудня 1997 р.). Тема затверджена на засіданні вченої ради Слов'янського державного педагогічного університету (протокол №9 від 24 січня 2006 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології НАПН України (протокол №2 від 27 лютого 2007 р.).

Мета дослідження. Систематизувати теоретичні ідеї формування працелюбства в школярів та схарактеризувати особливості їх реалізації в практиці початкових шкіл досліджуваного періоду для творчого використання набутого досвіду в сучасних умовах.

Відповідно до мети визначені завдання дослідження:

1. Проаналізувати витоки становлення й розвитку ідеї формування працелюбства у школярів.

2. Систематизувати погляди зарубіжних і вітчизняних педагогів досліджуваного періоду на суть, шляхи та способи формування працелюбства.

3. Визначити етапи та адекватні їм тенденції розвитку проблеми формування працелюбства в учнів початкових класів у педагогічній теорії досліджуваного періоду.

4. Узагальнити досвід формування працелюбства в учнів початкових шкіл другої половини XIX - початку ХХ століття та накреслити напрями його творчого використання в сучасних умовах.

Об'єкт дослідження - навчально-виховний процес у закладах освіти початкової ланки.

Предмет дослідження - теорія і практика формування працелюбства в учнів початкових шкіл України другої половини XIX - початку ХХ століття.

Методи дослідження. У процесі наукового пошуку використано комплекс методів, що традиційно застосовуються в історико-педагогічних дослідженнях, а саме:

- загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, зіставлення, класифікація історико-педагогічних джерел, архівних документів, матеріалів періодичних видань досліджуваного періоду), що дозволило узагальнити та систематизувати погляди зарубіжних та вітчизняних педагогів, науковців на поставлену проблему;

- історичні (хронологічний, історико-типологічний, логіко-історичний), які дали можливість розглядати проблему формування працелюбства в учнів початкових шкіл у динаміці, змінах і часовій послідовності;

- порівняльно-зіставні, що дали змогу проаналізувати архівні матеріали, періодичну пресу, науково-методичні видання та нормативні документи досліджуваного періоду з метою вивчення генези проблеми формування працелюбства в учнів початкових класів у вітчизняній педагогічній думці та шкільній практиці, обґрунтування етапів її розвитку.

Джерельна база дослідження. Джерелами дослідження стали твори прогресивних представників вітчизняної педагогічної думки вказаного періоду, в яких висвітлюються умови, способи, шляхи формування працелюбства в учнів початкових шкіл; законодавчі урядові акти й циркуляри Міністерства народної освіти та попечителів навчальних округів; матеріали педагогічних з'їздів, конференцій, нарад, присвячені організації трудового виховання та навчання школярів; звіти про діяльність початкових народних училищ у досліджуваний період; монографічні й дисертаційні дослідження; психолого-педагогічна література.

Фактичний матеріал отримано внаслідок поглибленого аналізу архівних матеріалів: фондів Центрального державного історичного архіву України (Ф. 707 «Управління Київського навчального округу»), Державного архіву Харківської області (Ф. 200 «Харківське товариство розповсюдження в народі грамотності (1869-1920)», Ф. 266 «Канцелярія директора народних училищ Харківської губернії», Ф. 304 «Харківська губернська земська управа» та ін.), науково-педагогічних матеріалів ЦНБ НАН України ім. В. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки України ім. В. Сухомлинського (м. Київ), Харківської наукової бібліотеки ім. В. Короленка, Донецької обласної наукової бібліотеки ім. Н. Крупської.

У процесі дослідження опрацьовано також матеріали таких періодичних педагогічних видань, як «Вестник воспитания», «Воспитание и обучение», «Народная школа», «Наша начальная школа», «Педагогический листок», «Русская школа», «Педагогический сборник», «Образование», «Журнал Министерства Народного Просвещения».

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини XIX - початку ХХ століття, що характеризується активізацією громадсько-педагогічного руху в країні; підвищенням уваги педагогів-науковців до проблеми виховного навчання взагалі та провідних засад трудової підготовки учнів початкових шкіл зокрема; суперечностями між реакційною спрямованістю освітньої політики уряду й оригінальними підходами, власними методиками формування особистості дитини, її морально-вольових якостей.

Нижня межа - 60-ті роки XIX ст. - визначається кардинальними змінами в економіко-політичній, соціально-культурній сферах країни, розширенням мережі початкових шкіл різних типів і форм власності; піднесенням уваги педагогічного та прогресивного загалу до найбільш дієвих чинників формування особистості дитини в умовах початкової освіти, зокрема виховання такої особистісної якості, як працелюбство.

Верхня межа - 1917 р. - визначається вітчизняною історичною наукою як якісно новий період, за яким настає зміна суспільно-політичного ладу, економічних умов, світоглядних позицій, ліквідація усталеної системи початкової освіти й закладаються підвалини формування працелюбства в умовах єдиної трудової школи.

Наукова новизна і теоретична значущість одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше систематизовано погляди зарубіжних і вітчизняних педагогів досліджуваного періоду на суть дефініції «працелюбство» як основи для формування людської гідності, умови пошуку свого покликання для досягнення щастя, фундаменту розумового й фізичного виховання, найкращої риси моральності, що знаходить вияв у інтересі та повазі до праці, виконанні трудових дій без примусу, вмінні доводити розпочату справу до кінця, здатності долати труднощі, зберігати високу працездатність, що супроводжується «натхненням і очікуванням радості й насолоди від здобутих результатів»; узагальнено запропоновані в педагогічній теорії способи формування працелюбства в умовах школи і сім'ї (особистий приклад батьків, звернення до джерел народної педагогіки, раннє включення дитини в різні види трудової діяльності, використання потужного виховного арсеналу навчальної праці, організація трудового навчання тощо); визначено етапи та адекватні їм провідні тенденції розвитку проблеми формування працелюбства в учнів початкових класів у педагогічній теорії досліджуваного періоду: I етап (60-ті - перша половина 90-х років XIX ст.) - етап цілеспрямованого звернення до виховних можливостей навчальної праці з метою формування працелюбства у школярів в умовах інтенсивної розбудови мережі закладів початкової освіти; II етап (друга половина 90-х років XIX ст. - 1917 р.) - етап уведення в практику роботи початкових шкіл предметів трудового навчання, що сприяло розширенню способів формування працелюбства; узагальнено досвід формування працелюбства в учнів закладів початкової ланки освіти («зразкові» училища Міністерства народної освіти, міські технічні та ремісничі училища, однокласні сільські та двокласні міські училища, земські школи, церковнопарафіяльні школи духовного відомства тощо), що здійснювався за такими напрямами: використання виховного потенціалу змісту освіти, способів організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, внутрішкільної організації; уведення в шкільну практику спеціальних предметів трудового навчання (ручна праця, ремесла, садівництво, городництво, бджолярство тощо); відображення ідей, досягнень практичного вітчизняного й зарубіжного шкільництва на сторінках педагогічної преси; залучення до надбань народної педагогіки.

Подальшого розвитку набули питання відтворення генези ідеї формування працелюбства в учнів молодшого шкільного віку від епохи античності до середини XIX століття, особливості освітніх реформ досліджуваного періоду.

Практичне значення дослідження. Результати дослідження, зокрема його висновки й рекомендації, втілено в розробку спецкурсу «Шляхи формування працелюбства у дітей молодшого шкільного віку» для студентів вищих педагогічних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, матеріали якого впроваджено в навчально-виховний процес Слов'янського державного педагогічного університету (довідка №117/К від 18.01.2011 р.), Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка №115 від 21.09.2010 р.), Бердянського державного педагогічного університету (довідка №95/К від 10.02.2011 р.).

Дисертаційні матеріали можуть бути використані при підготовці довідкових видань з історії педагогіки, створенні підручників і написанні монографій, розробці лекційних курсів та спецсемінарів з педагогіки та історії педагогіки, методики виховної роботи, методики початкового навчання у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації.

Особистий внесок дисертанта у працях, написаних у співавторстві, полягає в теоретичному обґрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми, науковій інтерпретації отриманих даних.

Вірогідність та аргументованість результатів дослідження забезпечується широким використанням історико-педагогічної літератури, архівних документів і матеріалів педагогічних видань другої половини XIX - початку ХХ століття, а також комплексом наукових методів, адекватних меті, предмету, завданням дослідження, всебічним обговоренням його концептуальних положень і результатів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації доповідалися й обговорювалися на засіданні кафедри педагогіки Слов'янського державного педагогічного університету (2006-2011 рр.), на міжнародних, усеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях: «Трудова та професійна підготовка молоді на засадах особистісно орієнтованого підходу» (Кривий Ріг, 2004), «Науковий потенціал світу 2004» (Дніпропетровськ, 2004), «Наука і освіта 2005» (Дніпропетровськ, 2005), «Формування духовно-моральних цінностей та професійного становлення молоді в сучасних соціокультурних умовах (Вінниця, 2005), «Пошуки і знахідки» (Слов'янськ, 2006), «1020-річчя історії шкільної освіти в Україні: традиції, сучасність, перспективи» (Київ, 2009), «Інтеграція освіти, науки та виробництва» (Луганськ-Стаханов, 2009), «Пошуки і знахідки» (Слов'янськ, 2011).

Публікації. Зміст і результати дослідження відображено у 12 публікаціях автора, з них - 4 статті у провідних фахових виданнях, 7 - у збірниках матеріалів конференцій і 1 - навчально-методичний посібник (у співавторстві).

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (336 найменувань, з яких 29 архівні документи), 8 таблиць на 7 сторінках та 4 додатків на 14 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 240 сторінок, основний текст викладено на 197 сторінках.

Основний зміст дисертації

працелюбство школяр педагог

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь вивчення проблеми дослідження, його хронологічні межі; визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення здобутих результатів; схарактеризовано джерельну базу, викладено висновки про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні питання формування працелюбства в учнів початкових класів у вітчизняній педагогічній думці (друга половина XIX - початок ХХ століття)» проаналізовано витоки становлення й розвитку ідеї формування працелюбства у школярів; систематизовано погляди зарубіжних і вітчизняних педагогів досліджуваного періоду на суть, шляхи та способи формування працелюбства; визначено етапи та адекватні їм тенденції розвитку проблеми формування працелюбства в учнів початкових шкіл у педагогічній теорії досліджуваного періоду.

У дисертації на основі всебічного й ґрунтовного аналізу та узагальнення конкретних історико-педагогічних джерел доведено, що витоки ідеї формування працелюбства сягають часів античності, де активізувалися питання виховання в дітей любові й звички до праці як вагомого чинника становлення особистості (Піфагор, Демокріт, Сократ, Арістотель, Цицерон, Квінтіліан).

Інтерес до проблеми формування працелюбства у дітей молодшого шкільного віку зафіксовано й у працях представників зарубіжної педагогічної думки минулого. Характеризуючи працелюбство як «моральний стимул для досягнення людиною особистого успіху й матеріального добробуту» (Т. Мор, Т. Кампенелла), «необхідну умову всебічного розвитку особистості і її вільного виховання» (Я. Коменський, Ж.-Ж. Руссо), «засіб гармонійного дозрівання розуму і серця» (Й. Песталоцці»), «основу духовної й моральної освіти» (Й. Гербарт, Г. Барт), «обов'язковий чинник підготовки дитини до майбутньої професійної діяльності» (Г. Кершенштейнер), учені, педагоги, науковці розглядали інтерес як базову якість особистості, інтегровану властивість, яка знаходить вияв у розумінні важливості й суспільної цінності праці, звичці до трудових зусиль, старанності, дбайливості, сумлінності, відповідальності, самостійності трудових дій без примусу тощо.

Серед засобів формування цієї моральної якості у дітей молодшого шкільного віку представники зарубіжної педагогічної думки пропагували знайомство з працею дорослих (Т. Мор, Г. Кампанелла, Я. Коменський); набуття практичного досвіду у різних видах діяльності, у тому числі навчальній (Т. Кампанелла, Я. Коменський, Г. Кершенштейнер); забезпечення тісного зв'язку навчання з життям (Я. Коменський, Й. Песталоцці, Й. Гербарт); використання у змістовному компоненті навчального процесу глибинних виховних можливостей навчальних дисциплін (Й. Гербарт, Ф. Дістервег); сполучення фізичної праці з розумовою (Дж. Локк, Х. Зальцман); залучення дітей до сільськогосподарських робіт та різноманітних ремесел (Т. Мор, Я. Коменський, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк); отримання навичок домашньої праці у процесі ігрової діяльності (Р. Оуен); уведення до навчальних планів початкових шкіл спеціального предмета - ручної праці (Г. Кершенштейнер, У. Цигнеус, Дж. Дьюї, О. Соломон, К. Касс).

У процесі наукового пошуку виявлено передумови становлення й розвитку проблеми формування працелюбства у дітей молодшого шкільного віку у вітчизняній теорії та практиці з часів України-Русі до другої половини XIX ст. З'ясовано, що вітчизняна педагогічна думка епохи Київської Русі, яка знайшла відбиття в усній народній творчості, давніх пам'ятках української писемності педагогічного змісту («Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, збірки «Бджола», «Ізмарагд), розглядала працелюбство як моральну рису, що слугує не тільки засобом запобігання лінощам дітей, але й ознакою вихованості особистості. Формування працелюбства за тих умов досягалося, насамперед, завдяки включенню дитини з перших років життя в трудову атмосферу сім'ї, особистому прикладу батьків, передачі в спадок умінь і досвіду ремесел, обрядовим діям тощо.

У добу українського відродження (XVI-XVIII ст.) проблема формування працелюбства динамізувалася в своєму розвитку, викликавши до життя ідею вільної праці заради процвітання своєї Батьківщини, фізичного й духовного загартування особистості в процесі повсякденної праці. Діячі українського відродження (І. Гізель, С. Полоцький, Я. Козельський, Є. Славинецький, Й. Галятовський, І. Копинський та інші) розглядали працелюбство як моральну чесноту, що забезпечує усвідомлення людиною себе як суб'єкта історії, сприяє опануванню віри в свої сили, здатності пізнавати довкілля й організовувати його на раціональних і справедливих засадах. Ця ідея знайшла найбільш повне обґрунтування у вченні Г. Сковороди про «споріднену працю». Мислитель послідовно проводив думку про те, що основою формування працелюбства є глибоке знання природних нахилів і здібностей людини, які визначають характер, напрям, зміст праці й дозволяють їй, у такий спосіб, осягнути щастя.

У зв'язку з цим вимога формування працелюбства у дітей та молоді стала домінуючою в практиці вітчизняного шкільництва XVI-XVIII ст.: братських школах, Острозькій та Києво-Могилянській академіях, Харківському, Чернігівському та Переяславському колегіумах. Вона віддзеркалювалася не лише в цільово-змістовному компоненті освітнього процесу, але й в організації навчання через стимулювання сумління й старанності, дотримання режимних моментів, учнівське самоврядування, щотижневе чергування, самостійну навчальну працю, «одухотворення праці зверненням до молитви» тощо.

З позицій загальнолюдських і християнських цінностей розглядали працелюбство й педагоги та громадські діячі першої половини XIX століття (О. Духнович, П. Юркевич, Т. Шевченко, І. Котляревський та інші). У підручниках, статтях педагогічного змісту, художніх творах («Наталка Полтавка», «Енеїда», «Капитанша», «Близнецы», «Прогулка с удовольствием и не без морали» тощо) вони характеризували працелюбство як невід'ємну рису ментальності українського народу, основу духовності особистості. Підвалини цієї якості, як справедливо зазначали представники педагогічної громадськості, закладаються в сім'ї завдяки особистому прикладу батьків, сповідуванню християнських цінностей, звичаям та обрядам, ранньому включенню дитини в різні види трудової діяльності, наслідуванню праці дорослих та школі - через організацію процесу навчання за умови посильності навчальної праці, виховання терплячості за допомогою «постійних вправлянь», використання вправ у «моральному діянні».

Аналіз творчої спадщини педагогів досліджуваного періоду свідчить, що упродовж другої половини XIX - початку ХХ ст. у вітчизняній педагогічній думці утвердився погляд на працелюбство, як «основу для формування людської гідності», «умову пошуку свого покликання для досягнення щастя» (К. Ушинський), «найкращу рису моральності» (С. Миропольський), «фундамент розумового й фізичного виховання» (С. Русова), що знаходить вияв у інтересі та повазі до праці, виконанні трудових дій без примусу, вмінні доводити розпочату справу до кінця, здатності долати труднощі, зберігати високу працездатність, що супроводжується «натхненням і очікуванням радості й насолоди від здобутих результатів».

З метою формування працелюбства в умовах здобуття початкової освіти К. Ушинський, С. Миропольський, М. Пирогов, П. Каптерєв, К. Вентцель, М. Корф, Т. Лубенець пропонували широко використовувати навчальну працю, в якій закладено потужні виховні важелі. На їхню думку, навчання, як «найважливіший і найскладніший вид праці» (К. Ушинський), формує морально-вольові якості, у тому числі працелюбство, за умови чіткої постановки мети; осмислення кожним учнем своєї ролі в досягненні поставлених завдань; напруження розумових сил; подолання труднощів і перешкод; наявності самоконтролю. Реалізація окреслених умов досягається шляхом поєднання навчальних цілей і завдань формування доброї моралі на основі християнської доброчинності; звільнення навчання від муштри; раціонального поєднання зацікавленості й примусу; урізноманітнення видів роботи на уроці; пізнання радості й насолоди від успіху в навчанні.

З огляду на це, серед засобів формування працелюбства вони радили широко використовувати:

- виховний потенціал змісту освіти. Для визначення конкретного кола предметів, які підлягали вивченню в різних типах народних шкіл педагоги рекомендували керуватися як практичною значущістю предметів (креслення, геометрія, арифметика, малювання), так і їх освітньо-виховною цінністю (історія, географія, рідна мова, словесність тощо). При цьому відстоювали думку про те, що відбір змісту навчального матеріалу має бути наближеним до життя, що дає можливість учням бачити поле практичного застосування набутих знань;

- методи навчання, що вимагають від учнів, з одного боку, самостійності, а, з іншого, - значних розумових зусиль. З цією метою П. Каптерєв, М. Пирогов, С. Миропольський, К. Ушинський наполягали на доцільності використання різноманітних за характером навчально-пізнавальної діяльності вправ, котрі збуджують активність, самодіяльність, критичне мислення, тренують волю, вносять помітне пожвавлення в психічний стан дитини, виробляють уміння робити висновки, ставити запитання та відповідати на них;

- внутрішкільну організацію (встановлення чіткого режиму, упорядкування навчального навантаження, забезпечення шкільної дисципліни, створення «духу» навчального закладу»), яка спрямована на виховання культури розумової праці школярів, що є необхідною умовою формування працелюбства.

Крім того, теоретичним доробком представників педагогічної громадськості досліджуваного періоду (Б. Грінченко, М. Корф, Т. Лубенець, С. Русова, І. Франко та інші) стало звернення особливої уваги на використання виховного аспекту праці, як навчальної дисципліни, для формування в учнів початкових класів працелюбства. Акцентуючи увагу на тому, що завдання народної школи полягає в підготовці учнів до життя в праці, вони доводили доцільність уведення в навчальні плани народних шкіл предметів ручної праці, сільськогосподарського виробництва, ремесел, відкриття при школах спеціальних майстерень, дослідних ділянок, ремісничих класів тощо. Такі заходи, за переконанням педагогів, з одного боку сприяють активізації природної потреби дитини в праці (К. Ушинський), виробленню трудових умінь і навичок, свідомому вибору професії (Т. Лубенець, С. Русова), поєднанню розумової діяльності з трудовою (М. Корф), з іншого, - створюють міцне підґрунтя для виховання глибокої поваги до праці та її представників, формують потребу у власній праці не лише задля матеріального добробуту, але й відчуття щастя (К. Ушинський), набуття свідомої громадянської позиції (М. Пирогов).

Установлено, що представники педагогічної громадськості сформулювали низку вимог до організації трудового навчання в народній школі, дотримання яких слугувало б формуванню працелюбства: усвідомлення учнями трудових завдань та їх значення; посильність праці й відповідність її віковим та індивідуальним особливостям дітей; колективний характер організації праці; індивідуальність дій при виконанні творчих робіт; доведення трудових завдань до свого логічного завершення; керівництво і контроль з боку вчителя; послідовність у наростанні складності трудових завдань тощо.

Результати наукового пошуку засвідчили, що в означений історичний період з метою реалізації вищезазначених завдань було розроблено методику навчання ручній праці в початкових школах (К. Цируль), укладено варіанти навчальних програм з трудового навчання (Т. Луб енець, П. Лесгафт), видано перший методичний посібник з ручної праці «Педагогіка діла. Теорія і практика трудового навчання в школі» (В. Фортинський), поставлено на наукову основу підготовку вчителів ручної праці.

Вищезазначене дало підстави стверджувати, що в досліджуваний період проблема формування працелюбства в учнів початкової школи наповнилася новим змістом, що зумовлювалося, по-перше, низкою соціально-економічних й суспільно-політичних реформ 60-х років XIX ст., які спричинили суттєві зрушення в освітній сфері; по-друге - прийняттям «Положення про народні училища», яке витримало дві редакції (1864, 1874 рр.), заклавши підґрунтя для відкриття нових типів початкових навчальних закладів (земські школи, «зразкові», однокласні сільські та двокласні міські училища тощо); по-третє - розвитком вітчизняної дидактики як теорії розвивального й виховую чого навчання, що дало можливість розглядати дефініцію «працелюбство» в якості методів, змісту, форм, умови, мети й результату навчання.

У роботі з урахуванням вищезазначеного обґрунтовано етапи та адекватні їм тенденції розвитку проблеми формування працелюбства в учнів початкових класів у досліджуваний період:

- I етап (60-і - перша половина 90-х років XIX ст.) - етап цілеспрямованого звернення до виховних можливостей навчальної праці з метою формування працелюбства у школярів в умовах інтенсивної розбудови мережі закладів початкової освіти. Характерними рисами цього етапу стали: відкриття нових типів народних шкіл на підставі урядових реформ початкової ланки освіти (1864, 1874 рр.); посилення вимог до їх випускників, розширення змісту початкової освіти, утвердження погляду на навчання, як потужний виховний засіб для формування морально-вольових якостей особистості й, зокрема працелюбства, через зміст освіти, методи й прийоми навчання, внутрішкільну організацію.

- II етап (друга половина 90-х років XIX ст. - 1917 р.) - етап уведення в практику роботи початкових шкіл предметів трудового навчання, що сприяло розширенню способів формування працелюбства. Відмінною ознакою цього етапу стала поява новаторських пропозицій (Т. Лубенець, М. Корф, Б. Грінченко, С. Русова та інші) щодо використання виховного аспекту трудового навчання як самостійної навчальної дисципліни, окреслення вимог до вибору напрямів трудової підготовки учнів початкових класів, обґрунтування методів і прийомів трудового навчання, визначення кола трудових умінь і навичок, якими мали оволодіти учні початкової школи, розробка програм трудового навчання, підготовка посібників, методичних рекомендацій, організація спеціальної підготовки вчителів трудового навчання.

Отже, в період другої половини XIX - початку ХХ ст. проблема формування працелюбства учнів початкових класів збагатилася новими ідеями та підходами до її розв'язання. Вітчизняні педагоги окресленого історичного періоду зробили вагомий внесок у визначення суті працелюбства, як особистісної моральної якості, окреслення ознак її вияву, обґрунтування шляхів та способів формування в умовах початкової освіти.

У другому розділі «Досвід формування працелюбства в учнів початкових класів досліджуваного періоду» на основі вивчення історико-педагогічної літератури, матеріалів законодавчого характеру, архівних джерел, педагогічної періодики узагальнено практичні здобутки формування працелюбства в учнів початкових шкіл другої половини XIX - початку ХХ ст.; визначено напрями використання педагогічно цінного досвіду щодо формування працелюбства в учнів початкових класів у сучасних умовах.

Установлено, що в практиці роботи народних шкіл другої половини XIX - початку ХХ ст. з метою формування морально-етичних якостей, зокрема працелюбства, широко використовувався виховний потенціал змісту освіти. Керуючись «Положенням про початкові народні училища» (1864, 1874 рр.) до навчальних планів народних шкіл було введено такі навчальні предмети, як арифметика, практична геометрія, географія, історія, природознавство, креслення, малювання тощо, які, окрім освітніх цілей, мали практичну й виховну спрямованість, дбали про розвиток «духовних сил учнів» (дбайливість, старанність, відповідальність, самостійність, почуття обов'язку), сприяли виробленню тих умінь і навичок, які допомогли б дитині знайти своє місце в житті (доводити розпочату справу до кінця, долати труднощі, виконувати роботу якісно і своєчасно). У зв'язку з цим на педагогічних нарадах, учительських з'їздах, конференціях піднімалися питання про способи здійснення виховного впливу на учнів з метою формування працелюбства у межах окремого навчального предмету, окреслення кола умінь і навичок, набуття яких викликало б потребу самостійної навчальної праці без примусу.

Окрім того, формуванню працелюбства в умовах здобуття початкової освіти в досліджуваний період слугували методи організації навчально-пізнавальної діяльності, завдання яких убачалося «не в муштрі і примусі», а в збудженні й підтримці діяльності розуму учня, зміцненні його здібностей з метою активізації природної потреби у праці. Найкращими вважалися ті з них, що «не передають дитині готові знання, а вчать її самостійно доходити до них», «не звільняють від праці, а допомагають дійти кінцевого результату», «не замінюють природну дію штучними засобами, а тренують здібності», надаючи, у такий спосіб, можливість пізнати радість успіху в навчанні, отримати задоволення від результатів праці і, водночас, проявити наполегливість, самостійність, відповідальність. У роботі наведено приклади використання в практиці народних шкіл різних видів вправ (усних, письмових, графічних, тренувальних), дослідницьких завдань (складання казок, написання творів, виготовлення предметів народного побуту тощо), спостережень, дидактичних ігор, проблемних запитань, самостійної роботи з книгою, методу драматизації, пояснень учнями висловлювань морального змісту, які не лише збуджували пізнавальну допитливість, але й викликали потребу самостійної мисленевої діяльності, зміцнювали волю, привчали долати труднощі і перешкоди, зберігати високу працездатність, осмислювати роль кожного учня у досягненні поставленої мети, закладаючи тим самим міцне підґрунтя для формування працелюбства.

Аналіз архівних джерел дозволив констатувати, що на формування працелюбства в учнів початкової школи досліджуваного періоду вплинуло й уведення в шкільну практику спеціальних предметів трудового навчання (ручна праця, ремесла, городництво, садівництво, бджолярство тощо), які разом із трудовою підготовкою до участі у промисловому й сільськогосподарському виробництві, формуванням трудових умінь і навичок, сприяли вихованню позитивного ставлення до праці, розуміння краси і самоцінності праці, дбайливого ставлення до матеріальних цінностей, які слугують ознаками працелюбної особистості.

Установлено, що предмети трудового навчання до середини 90-х років XIX ст. уважалися необов'язковими і передбачали, як правило, знайомство дівчат з основами рукоділля, юнаків - із народними ремеслами (чоботарно-шорним, слюсарним, ковальським, столярним, теслярським тощо). Проте вже на початку ХХ ст. предмети трудового навчання стали розглядатися як обов'язкові, а їх специфіка та професійна спрямованість залежала від місцевих умов і запитів суспільства. Так, на 1913 р. лише в Харківській губернії предмети трудового навчання викладалися в 273 однокласних і 78 двокласних земських школах, що складало відповідно 25% і 73% від їх загальної кількості.

· У процесі дослідження з'ясовано, що у розв'язанні проблеми формування працелюбства в учнів початкових класів у досліджуваний період помітну роль відігравала педагогічна журналістика («Школьное обозрение», «Педагогический вестник», «Русская школа», «Вестник воспитания», «Наша начальная школа», «Профессиональная школа» тощо), яка слугувала «оперативним джерелом поширення педагогічних ідей, знань, досягнень практичного шкільництва», «живим словом сучасності», «початком науково-педагогічного узагальнення». На сторінках педагогічної преси відображався досвід формування працелюбства у школярів, що сприяв популяризації ідей представників зарубіжної реформаторської педагогіки (О. Соломон, А. Пабст, Г. Кершенштейнер, Е. Мейман, А. Лай та інші); доведенню до відома широкого педагогічного загалу рекомендацій представників вітчизняної педагогічної думки (Б. Грінченко, С. Миропольський, С. Левітін, В. Фортинський, М. Чехов, С. Шацький та інші), резолюцій педагогічних з'їздів, конференцій щодо розвивального і виховного характеру змісту, методів навчання як засобу формування в учнів критичного мислення, пізнавальних інтересів, творчих здібностей, волі, поваги й інтересу до навчальної праці.

Виявлено, що серед шляхів формування працелюбства в учнів початкової школи у досліджуваний період чільне місце посідала народна педагогіка, якій відводилася роль «фольклорної материнської школи», «виховної пансофії», «школи життя», що природно, просто, вільно заглиблюється у побутове життя дитини, а тому її вплив є оптимальним. Визнаючи працю основою життя, стрижнем формування моральних якостей особистості, народна педагогіка створила оригінальну систему виховання працелюбства, характерною ознакою якої стало те, що безпосередній участі дитини в продуктивній праці передувала ґрунтовна психологічна підготовка, мотивація трудових дій, формування ціннісних орієнтацій. Цьому сприяли колискові пісні, «потєшки», обрядовий фольклорний календар, казки, прислів'я, приказки, загадки, народні іграшки, які розкривали красу і значущість праці, звеличували людину працьовиту, виховували пошану до людини-трудівника, стимулювали соціальну активність дитини. Особливе місце у цьому процесі відводилося народним звичаям і традиціям (родинні, весільні, поховальні тощо), трудовим святам і обрядам (свято першої борозни, свято врожаю, обжинки тощо), через образно-емоційний, інтелектуально-пізнавальний та морально-дієвий компоненти яких відбувалося виховання старанності, дисциплінованості, наполегливості, охайності, відповідальності у праці, що складають підґрунтя для формування працелюбства.

У роботі визначено напрями використання педагогічно цінного досвіду щодо формування працелюбства в учнів початкових класів у сучасних умовах: активізація виховного потенціалу змісту навчання; посилення діяльнісного підходу в організації навчання; введення до навчального плану початкової школи уроків з основ ремесел; розробка якісно нового змісту трудового навчання відповідно до нових соціально-економічних і культурних умов; укладання варіативних програм трудового навчання в початковій школі з урахуванням регіональних особливостей та народних традицій; популяризація досвіду народної педагогіки щодо психологічної підготовки, мотивації дітей до праці; відродження практики педагогічної просвіти батьків стосовно змісту, методів, засобів трудового виховання в сім'ї.

Узагальнення результатів науково-педагогічного пошуку, аналіз джерельної бази дали підстави зробити такі висновки:

1. Витоки ідеї формування працелюбства у дітей сягають часів античності і своїм підґрунтям мають настанови давніх мислителів стосовно виховання у підростаючого покоління любові й звички до праці.

1.1 Як актуальна педагогічна проблема, питання формування працелюбства у дітей молодшого шкільного віку активно розроблялися представниками зарубіжної педагогічної науки (Т. Кампанелла, Я. Коменський, Дж. Локк, Й. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Й. Гербарт та інші). Розглядаючи працелюбство як базову якість особистості, інтегровану властивість, учені окреслили не тільки форми її вияву (розуміння важливості й суспільної цінності праці, звичка до трудових зусиль, старанність, дбайливість, сумлінність, відповідальність, самостійність трудових дій без примусу тощо), але й визначили конкретні шляхи, способи її формування у дітей молодшого шкільного віку: знайомство з працею дорослих; набуття практичного досвіду у різних видах діяльності, у тому числі навчальній; забезпечення тісного зв'язку навчання з життям; використання у змістовному компоненті навчального процесу глибинних виховних можливостей навчальних дисциплін; сполучення фізичної праці з розумовою; залучення дітей до сільськогосподарських робіт та різноманітних ремесел; отримання навичок домашньої праці у процесі ігрової діяльності; введення до навчальних планів початкових шкіл спеціального предмета - ручної праці.

1.2 Висвітлення передумов становлення ідеї формування працелюбства у дітей молодшого шкільного віку в дихотомії часу-простору дозволило стверджувати, що визначена проблема має давні національні корені, пов'язані зі становленням сімейно-побутової культури, звичаїв і традицій українського, а також шкільної практики епохи Київської Русі й українського національного відродження (XV-XVIII ст.). Працелюбство в цей період розглядалося як головна моральна якість, критерій вихованості особистості, джерело духовного й фізичного розвитку, а його формування здійснювалося шляхом успадкування накопиченого досвіду, особистого прикладу дорослих, безпосереднього залучення дитини до трудових дій в сім'ї, реалізації змістовно - цільового й організаційного компонентів навчального процесу в братських школах, Острозькій та Києво-Могилянській академіях, Харківському, Чернігівському та Переяславському колегіумах.

1.3 Представники педагогічної громадськості першої половини XIX ст. (О. Духнович, П. Юркевич, Т. Шевченко, І. Котляревський та інші), підкреслюючи важливість виховання працелюбства як невід'ємної риси ментальності українського народу серед шляхів її формування у дітей молодшого шкільного віку перевагу віддавали сім'ї (особистому прикладу батьків, сімейним традиціям, звичаям і обрядам, трудовим діям, що передбачали включення особистості з раннього дитинства в різні види трудової діяльності); школі (за умови посильності навчальної праці, виховання терплячості через «постійні вправляння», використання «вправ у моральному діянні»).

2. Установлено, що упродовж другої половини XIX - початку ХХ ст. теоретичні основи формування працелюбства в учнів початкових класів закладалися Б. Грінченком, П. Каптерєвим, М. Корфом, Т. Лубенцем, С. Миро польським, С. Русовою, К. Ушинським та іншими. Вони збагатилися новими підходами не тільки до визначення суті дефініції («основа для формування людської гідності», «умова пошуку свого покликання для досягнення щастя», «найкраща риса моральності», «фундамент розумового й фізичного виховання», що знаходить вияв у інтересі та повазі до праці, виконанні трудових дій без примусу, вмінні доводити розпочату справу до кінця, здатності долати труднощі, зберігати високу працездатність, що супроводжується «натхненням і очікуванням радості й насолоди від здобутих результатів»), але й обґрунтування шляхів та способів її формування в умовах початкової освіти. Акцентуючи увагу на глибинних виховних можливостях навчальної праці як «найважливішого й найскладнішого виду праці» для молодших школярів, представники педагогічної думки досліджуваного періоду для формування працелюбства рекомендували широко використовувати виховний потенціал змісту освіти, методів навчання, внутрішкільної організації. Разом із цим саме в окреслений період в середовищі вітчизняної педагогічної громадськості набула поширення ідея запровадження в закладах освіти початкової ланки спеціального предмета - трудового навчання, який, з одного боку, сприяє активізації природної потреби дитини в праці, виробленню трудових умінь і навичок, свідомому вибору професії, а, з іншого, - створює міцне підґрунтя для виховання глибокої поваги до праці та її представників, формує потребу у власній праці не лише задля матеріального добробуту, але й відчуття щастя.

3. Виходячи з особливостей суспільно-політичного та економічного розвитку країни, специфіки урядової політики в галузі початкової освіти, здобутків вітчизняної педагогічної науки визначено етапи та адекватні їм тенденції розвитку проблеми формування працелюбства у досліджуваний період:

- I етап (60-і - перша половина 90-х рр. XIX ст.) - етап цілеспрямованого звернення до виховних можливостей навчальної праці з метою формування працелюбства у школярів в умовах інтенсивної розбудови мережі закладів початкової освіти. Соціально-економічні й суспільно-політичні реформи 60-х років XIX ст., прийняття «Положення про народні училища» (1864, 1874 рр.), розвиток вітчизняної дидактики як теорії розливального й виховуючого навчання зумовили утвердження погляду на навчання, як потужний виховний засіб для формування працелюбства; послугували розробці вимог до організації навчальної праці школярів, обґрунтування найбільш дієвих способів формування цієї моральної якості (через зміст освіти, методи й прийоми навчання, внутрішкільну організацію).

- II етап (др. пол. 90-х рр. XIX ст. - 1917 р.) - етап уведення в практику роботи початкових шкіл предметів трудового навчання, що сприяло розширенню способів формуванняґ працелюбства. Поглибення промислового перевороту, визначення «підготовки учнів до життя в праці» в якості головного завдання початкової школи створили підґрунтя для появи новаторських пропозицій (Т. Лубенець, М. Корф, Б. Грінченко, С. Русова) щодо використання виховного аспекту трудового навчання як самостійної навчальної дисципліни для формування працелюбства. Цьому етапу було притаманне: окреслення вимог до вибору напрямів трудової підготовки учнів початкових класів, обґрунтування методів і прийомів трудового навчання, визначення кола трудових умінь і навичок, якими мали оволодіти учні початкової школи, розробка програм трудового навчання, підготовка відповідних посібників, методичних рекомендацій, організація спеціальної підготовки вчителів трудового навчання.

4. Узагальнено досвід формування працелюбства в учнів початкових шкіл досліджуваного періоду, що здійснювався за такими напрямами:

- використання виховного потенціалу змісту навчальних предметів (історія, географія, арифметика, практична геометрія, креслення, малювання тощо) для розвитку «духовних сил учнів», збудження потреби у саморозвитку, самоосвіті через наполегливу працю та способів організації навчально-пізнавальної діяльності школярів (практичні вправи, дослідницькі завдання, проблемні питання, самостійна робота, написання творів тощо), які сприяли виробленню умінь і навичок доводити розпочату справу до кінця, долати труднощі, виконувати роботу якісно і своєчасно, виховували старанність, охайність, дисциплінованість, що слугувало запорукою формування працелюбства;

- уведення в шкільну практику предметів трудового навчання (ручна праця, ремесла, городництво, садівництво, бджолярство тощо), які разом із трудовою підготовкою, виробленням трудових умінь і навичок, сприяли вихованню позитивного ставлення до праці, розуміння краси і самоцінності праці, дбайливого ставлення до матеріальних цінностей, поваги до людей різних професій;

- відображення питань формування працелюбства в учнів початкових шкіл на сторінках педагогічної преси з метою пополяризації педагогічних ідей, здобутків практичного вітчизняного й зарубіжного шкільництва;

- звернення до надбань етнопедагогіки. З метою психологічної підготовки дітей до праці, мотивації трудових дій, виховання поваги до праці та її представників широко використовувалися колискові пісні, обрядові фольклорні свята, казки, прислів'я, приказки, народні іграшки, звичаї, традиції, обряди, а також безпосереднє включення дітей із раннього віку в родинно-побутові відносини.

5. Визначено змістове поле реалізації педагогічно цінних ідей і досвіду формування працелюбства учнів початкових класів на сучасному етапі розбудови національної школи: активізація виховного потенціалу навчальної праці; розробка якісно нового змісту трудового навчання відповідно до нових соціально-економічних і культурних умов; звернення до надбань етнопедагогіки; поглиблення співпраці школи і сім'ї з питань формування працелюбства у молодших школярів.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективним видається ретроспективне вивчення специфіки формування працелюбства в учнів гімназій, жіночих училищ, пансіонів, а також приватних навчальних закладів різного типу в конкретно-історичний період.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях автора

1. Крикун І.Є. Роль праці у становленні особистості /І.Є. Крикун // Гуманізація навчально-виховного процесу: зб. наук. пр. / Слов'ян. держ. пед. ун-т. - Слов'янськ, 2004. - Вип. 21. - С. 302 - 305.

2. Крикун І.Є. Досвід формування практичних умінь і навичок у дітей в сучасній школі / І.Є. Крикун // Гуманізація навчально-виховного процесу: зб. наук. пр. / Слов'ян. держ. пед. ун-т. - Слов'янськ, 2004. - Вип. 22. - С. 258 - 261.

3. Крикун І.Є. Погляди С. Русової на єдину діяльну (трудову) школу / І.Є. Крикун // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Сер.: Теорія і практика навчання та виховання. - Київ, 2005. - Вип. 2. - С. 152 - 157.

4. Крикун І.Є. Трудова підготовка молоді у творчості В.О. Сухомлинського / І.Є. Крикун // Трудова та професійна підготовка молоді на засадах особистісно орієнтованого підходу: зб. наук. пр. - Кривий Ріг: КДПУ, 2004. - Вип. 6. - С. 146 - 149.

Размещено на Allbest.ru