Педагогічні погляди та освітня діяльність Олександра Павловича (1819–1900 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ТА ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ

ОЛЕКСАНДРА ПАВЛОВИЧА (1819-1900 рр.)

13. 00. 01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ЗАБОЛОЦЬКА Лідія Анатоліївна

УДК 37(091)(477)”1819/1900”(043.5)

Рівне - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі педагогіки і педагогічної майстерності Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор

Окса Микола Миколайович,

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького,

професор кафедри педагогіки і педагогічної майстерності

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Щербяк Юрій Адамович,

Тернопільський національний економічний

університет, професор кафедри документознавства,

інформаційної діяльності та українознавства;

кандидат педагогічних наук, доцент

Стражнікова Інна Василівна,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

доцент кафедри педагогіки.

Захист дисертації відбудеться 28 квітня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 47.053.01 в Рівненському державному гуманітарному університеті за адресою: 33028, м. Рівне, вул. С.Бандери, 12.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Рівненського державного гуманітарного університету за адресою: 33000, м. Рівне, вул. Остафова, 31.

Автореферат розіслано 26 березня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої ради Галатюк Ю.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Демократичні та соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні, світові тенденції гуманізації, інтеграції, властиві сучасному суспільству, зумовили необхідність виховання активної, духовної, творчої особистості, створення національної системи освіти та обґрунтування її концептуальних позицій. Розв'язання цієї проблеми уможливлює глибоке вивчення вітчизняної історико-педагогічної спадщини, зокрема об'єктивне опрацювання, переосмислення та висвітлення з метою виокремлення досвіду минулого й інтегрування його в контекст сучасних культурно-освітніх систем на тлі україно(народо)знавства, етногенезису українців, інших національних спільнот України. Особливий інтерес в історії української педагогічної думки складають пріоритети соціально-педагогічного розвитку різних регіонів України, зокрема Закарпаття, -- території, що має не лише драматичну історію, яка розгорталася у відриві як від України, так і суміжних із Закарпаттям українських земель (Галичина, Буковина), а й виокремлюється багатогранною культурою XIX століття.

У культурі Закарпаття знайшли відображення кращі риси українського національного характеру -- засудження зла, соціальної несправедливості, прагнення до свободи, гуманістична спрямованість української культури й школи, що засвідчує прихильність національних митців, педагогів до формування й поширення загальнолюдських цінностей як ідеалу взаємин між людьми. У цей період виокремлюються такі літературно-громадські та релігійно-політичні діячі, як О.Духнович, А.Добрянський, О.Митрак, І.Ставровський та ін.

Серед цієї когорти вирізняється своїми соціально-педагогічними поглядами та освітньою діяльністю Олександр Іванович Павлович (1819 - 1900 рр.) -- видатний представник передової інтелігенції Закарпаття. Педагог-демократ, просвітник, учитель-практик, наглядач шкіл, громадський діяч, поет, священик, він пробуджував в українського народу почуття національної та соціальної свідомості, пропагував досягнення науки й техніки, прагнув організувати навчання дорослих і дітей на засадах народності й демократії. Не вирізняючись як автор науково-педагогічної концепції, він викликає інтерес дослідників своїми педагогічними поглядами та практичною діяльністю, що знайшли висвітлення, насамперед, у літературній творчості та публіцистиці, виступах як представника передової педагогічної думки. Педагог зумів у складних соціально-політичних умовах Закарпаття розробити авторську демократичну методику навчання, яка, насамперед, мала вплив на розвиток тогочасної педагогічної думки на західноукраїнських землях. Окрім цього, О.Павлович прилучився до діяльності будителів (громадська течія, представники якої проводили значну культурно-освітню роботу: складали підручники для народних шкіл, видавали збірники, календарі, газети й журнали, виступали проти латинізації та мадяризації українського населення (друга половина XIX століття)).

Вивчення історико-педагогічної спадщини другої половини XIX ст. набуває важливого значення для духовного розвитку України, оскільки національне відродження є повноцінним, якщо воно ґрунтується на культурологічній та історико-педагогічній основах. Її творцями також були й представники будительського руху на Закарпатті ХІХ - початку ХХ століть. Вивченню їх педагогічних поглядів присвячені праці Г.Бідермана, І.Борисова, Т.Надім'янової, В.Росула, М.Стельмаховича, О.Хічія; як дослідники літературної діяльності закарпатських будителів, виокремилися літературознавці: В.Бірчак, В.Гнатюк, О.Мишанич, Є.Недзельський; творчу та педагогічну спадщину О.Павловича у різні часи вивчали: Ф.Арістов, М.Євтух, Ф.Ковач, П.Лінтур, В.Микитась, Ф.Науменко, М.Окса, О.Рудловчак, Т.Чумак, А.Шлепецький та ін.; розширено низку досліджень у галузі мовознавства, пов'язану із творчою спадщиною О.Павловича (Ф.Ковач, О.Рудловчак, Є.Сабов, Т.Чумак, Й.Шелепець); одними із провідних є дослідження, пов'язані із життєвим шляхом О.Павловича у контексті процесу історичного розвитку Закарпаття XIX ст. (Д.Зубрицький, В.Пагиря, І.Поливка, Ф.Тихий та ін.).

Зазначений період, що має істотне значення для вирішення сьогоденних проблем педагогічної освіти в Україні, недостатнє вивчення різнопланової творчої діяльності О. Павловича та необхідність використання його педагогічних ідей у сучасній педагогічній теорії та практиці зумовили вибір теми дослідження в такому формулюванні: „Педагогічні погляди та освітня діяльність Олександра Павловича (1819 - 1900 рр.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження входить до тематичного плану науково-дослідницької роботи кафедри педагогіки і педагогічної майстерності Мелітопольського державного педагогічного університету (МДПУ) імені Богдана Хмельницького „Гуманізація управління навчально-виховним процесом закладів освіти” (реєстраційний номер 0107U006181).

Тема дослідження затверджена вченою радою МДПУ імені Богдана Хмельницького (протокол № 6 від 21.06.2006) та узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 9 від 28.11. 2006 р.).

Мета дослідження - провести цілісний аналіз педагогічних поглядів О.Павловича, розкрити зміст його освітньої діяльності та виокремити ті компоненти педагогічного досвіду, які доцільно розглянути в площині сучасної педагогічної науки й практики.

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз розвитку Закарпаття XIX ст. в контексті історичних передумов формування соціально-політичних, просвітницьких і педагогічних поглядів О.Павловича.

2. Проаналізувати еволюцію світоглядних позицій О.Павловича.

3. Виокремити освітньо-виховні компоненти творчості О.Павловича, проаналізувати його педагогічні погляди.

4. Розкрити основні етапи його освітньої діяльності.

5. Вирізнити основоположні соціально-педагогічні позиції творчості О.Павловича як письменника в контексті актуальних завдань національно-патріотичного виховання.

6. Розробити науково-методичні рекомендації щодо впровадження ідей О.Павловича в сучасну педагогічну практику.

Об'єкт дослідження -- історико-педагогічна спадщина О.Павловича в контексті розвитку українського шкільництва на Закарпатті в XIX столітті.

Предмет дослідження -- педагогічні погляди та зміст освітньо-виховної діяльності О.Павловича.

Хронологічні межі дослідження обумовлені роками життя й діяльності О.Павловича (1819-1900 рр.).

Методологічною основою дослідження є теорія наукового пізнання, положення про взаємозв'язок і взаємозумовленість людини, природи, суспільства, історико-педагогічних явищ; необхідність їх вивчення в конкретних історичних умовах для розвитку сучасної науки; положення про ідеї народності у вихованні особистості й відродження української духовності.

В основу педагогічного пошуку покладено такі принципи: наукової об'єктивності, історизму, системного підходу щодо вивчення специфіки творчої спадщини О.Павловича. Дослідження опирається на ідеї видатних педагогів: Ф.Дістервега, О.Духновича, Я.Коменського, А.Макаренка, Й.Песталоцці, К.Ушинського.

Мета, завдання та міждисциплінарний характер дослідження зумовили необхідність використання комплексу методів дослідження:

-- загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, аналогія, формалізація, абстрагування) - уможливили узагальнення й систематизацію поглядів О.Павловича в контексті дослідження;

-- історичні та історико-педагогічні (пошуково-бібліографічний, вивчення джерел, архівних документів із проблеми дослідження) - забезпечили членування досліджуваного періоду на компоненти;

-- історико-структурний (моделювання етапів дослідження) - характеризує процес наукового пошуку в контексті проблеми, що досліджувалася;

-- історико-генетичний - забезпечив спостереження за змінами, що відбувалися в процесі національного розвитку закарпатців (XIX - початок XX ст.);

-- історико-ретроспективний - уможливив виокремлення динаміки становлення й розвитку педагогічних поглядів О.Павловича.

Джерельну базу дослідження становлять: архівні матеріали музею української культури в м.Свиднику Словацької Республіки; матеріали Державного архіву в м. Пряшеві Словацької Республіки; матеріали фондів НБ НАН України імені Василя Стефаника (м. Львів), Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О.Сухомлинського, Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського НАН України; педагогічні твори, літературознавчі та публіцистичні статті О.Павловича; українська та зарубіжна періодична преса; довідково-бібліографічна література, збірники документів; автореферати дисертацій і дисертаційні дослідження; зарубіжна та вітчизняна література з питань виховання та освіти; дидактичні джерела (підручники й посібники); Інтернет-портали.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

-- вперше з позиції системного підходу проаналізовано педагогічні погляди О.Павловича як педагога-будителя;

-- виокремлено основні ідеї спадщини О.Павловича на соціокультурному, лінгвістичному та освітньому рівнях;

-- уточнено провідні чинники становлення й розвитку педагогічних поглядів О.Павловича у досліджуваний період, пріоритетні напрями його творчої діяльності;

-- подальшого розвитку набули положення щодо впливу ідей О.Павловича на освітньо-виховний і духовний розвиток нації.

Практичне значення дослідження полягає в узагальненні досвіду О.Павловича на соціальному, лінгвістичному та освітньо-виховному рівнях. Отримані під час наукового пошуку основні результати, положення й висновки впроваджувалися в навчальний процес Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького (довідка № 06/929); Таврійського державного агротехнологічного університету (довідка № 66/9-1057); Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти (довідка №34); Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка № 343/01).

Здобуті в процесі дослідження дані допоможуть значно поглибити знання з проблем становлення та розвитку національної школи в різних регіонах України; можуть слугувати як навчальний, історико-педагогічний матеріал із професійної підготовки майбутніх учителів, фахівців з інших галузей знань.

Апробацію основних положень і результатів дисертаційного дослідження здійснено на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих науковців „Спадщина Івана Франка в контексті української освіти й культури” (Житомир, 2006); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми підготовки педагогічних кадрів до творчої професійної діяльності” (Мелітополь, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції „Полікультурність, діалог і злагода: українські реалії” (Мелітополь, 2008); ”Міжнародній науково-практичній конференції „Школа та суспільство: пошуки культуротворчої парадигми освіти” (Мелітополь, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції „Культурна спадщина України” (Умань, 2009).

Публікації. Результати дослідження відображено в 12 наукових працях, із них 4 -- у фахових виданнях та 8 -- у наукових збірниках інших видань.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та 9 додатків (на 9 сторінках). У роботі вміщено 2 таблиці. Список використаних джерел складається із 164 найменувань (із них -- 15 архівні справи). Загальний обсяг дисертації - 192 сторінки, із них основного тексту - 169 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, хронологічні межі дослідження, проаналізовано стан вивчення проблеми, визначено об'єкт, предмет і мету дослідження, його методологічну основу й методи дослідження. Значну увагу приділено характеристиці джерельної бази роботи, обґрунтуванню наукової новизни, теоретичного й практичного значення дослідження.

У першому розділі -- „О.Павлович у контексті розвитку будительського руху на Закарпатті другої половини XIX століття” -- подано історіографію досліджуваної проблеми, характеристику впливу передової думки Закарпаття на формування О.Павловича як педагога-будителя, висвітлено перші кроки його педагогічної діяльності, боротьбу проти мадяризації, за збереження рідної мови, культури.

Вивчення джерельної бази уможливило встановити, що з XVII - початку XXст. усі частини Закарпаття входили до складу Австро-Угорщини. Упродовж зазначеного періоду Закарпаття залишалося найвідсталішою провінцією цього державного утворення. Тому відповідно до державних реформ 60-90-х рр. XIX ст. освітня реформа мала вагоме значення: створювалися вчительські семінарії, перед якими стояло завдання виховати майбутнього громадянина в дусі релігійності й покори. Навчання було чотирирічним, а навчальні плани складалися з таких предметів: мова, арифметика, природознавство, фізика, географія, педагогіка, основи сільського господарства й ремісничої праці. Учительські семінарії не були школами середнього типу, тому не давали права вступу до вищих навчальних закладів. На жаль, серед української інтелігенції наприкінці XIX ст. посилився процес ідейного розмежування, що зашкодило справі становлення та розвитку національної школи, як наслідок, повсюдно йшов наступ влади на права українців-русинів Закарпаття. Політика мадяризації набувала особливо жорстких форм і охоплювала всі сфери життя: економіку, політику, культуру, побут. І в той же час, це був і період непокори до влади, боротьби за утвердження народного духу, формування національної свідомості. Інтелігенція Закарпаття в минулому була репрезентована переважно або духівництвом, або вихідцями із середовища духівництва. Дворянські або міщанські прошарки денаціоналізувалися, швидко поривали зв'язки з народним середовищем, слугували чужим цілям. Передові представники духівництва, як невіддільна частина народу, працювали в ім'я народних інтересів. Широкий шлях прокладали в народні маси Закарпаття і будителі (представники просвітницьких ідей) середини XIX ст. на чолі з О.Духновичем. Просвітницька діяльність закарпатських будителів мала подвижницький характер. В умовах асиміляційної політики влади, постійного наступу на рідну мову й освіту вони не побоялися стати на захист українців-русинів. Інколи погляди будителів на розв'язання питань культурно-освітньої роботи були суперечливими, та на це були причини: об'єктивні (чужоземний гніт, відірваність від решти гілок українського народу, зовнішні впливи, спрямовані на розпалювання міжнаціональної, міжконфесійної ворожнечі) і суб'єктивні (невизначеність щодо мовного питання, залежність від зовнішніх центрів впливу Закарпаття -- Австро-Угорщини, Росії та Галичини). Однак, попри це, педагогічна діяльність закарпатських будителів за характером і змістом була прогресивним суспільно-педагогічним явищем, адже вона сприяла розвитку ідеї національної школи та національного виховання, збагаченню змісту, форм і методів навчання та виховання, розв'язанню важливих соціальних проблем закарпатських українців-русинів, встановленню тісних зв'язків для культурно-освітньої співпраці між Галичиною та Закарпаттям, появі нових імен педагогів, які продовжували загальносвітові педагогічні традиції.

Дослідження підтвердило, що діяльність закарпатських будителів, зокрема О.Павловича, вивчена фрагментарно. Ім'я О.Павловича згадувалося лише в українській енциклопедії, що подає такі відомості: „Павлович Олександр Іванович (19.09.1819 - 25.12.1900) -- український поет. Народився в с. Чарне на Закарпатті, в сім'ї священика. Закінчив духовну академію (1847). Був священиком. Писав вірші українською, російською та ін. мовами. За життя Павлович опублікував лише „Песник для маковицкой русской детвы”. Провідні теми творчості Павловича -- тяжке життя українського селянства під владою Австро-Угорщини, заклик до єднання слов'янських народів…” Українська радянська енциклопедія / За ред.. О.К.Антонова. - К.: Наукова думка, 1982. - Т.8. - с.120. . На жаль, в енциклопедії нинішнього українознавства для школярів і студентів, в енциклопедії освіти, у педагогічних енциклопедіях ім'я О.Павловича не згадується.

За життя О.Павловича вийшов тільки один збірник його поезій (1860 р.), що мав назву „Песенник, сочиненный Александром Павловичем, беловежским панотцом, в пользу любимых школьных учеников в с.Беловеже”. 1862 р. вийшла книга польського етнографа Е.Яноти „Опис історичного міста Бардієва та навколишньої його топографії”, у якій було опубліковано низку пісень про Маковицю (округ Східної Словаччини) О.Павловича. Восьмий розділ цієї книги повністю написав О.Павлович. Вірші О.Павловича були надруковані у збірниках „Поэзия Славян” Н.Гербеля (Петербург, 1871 р.), „Русский соловей” М.Врабеля (Ужгород, 1890 р.). Зокрема в збірнику Н.Гербеля про О.Павловича зазначено, що Олександр Павлович користувався великою повагою і був відомий у всій Угорській Русі, а також в Галичині як народний поет, український патріот; майже всі його вірші про народ і присвячені народу. За часів радянської влади найближчий друг О.Павловича І.Поливка опублікував „Венец стихотворений Алесандра Ив. Павловича” (збірник вийшов в м. Ужгороді 1920 року). До нього увійшло 126 віршів як відомих читачам, так і невідомих. 1925 р. до 25-ліття з дня смерті О.Павловича Д.Зубрицький у видавництві „Просвіта” видав невелику збірку, яка мала таку назву: „Александр Павлович, описанє єго життя и характеристика єго поезії”. У 1941 р. з'являється „Сборничек избранных сочинений о. Александра И.Павловича” з передмовою ігумена Сави, де передруковано з „Венца” 31 вірш. Найбільшу за обсягом книгу „Избранных сочинений А.И.Павловича” (48 с.) вдалося надрукувати в м. Ужгороді 1942 року. Пізніше, після Другої світової війни, твори О.Павловича з'явилися на сторінках історико-літературного збірника „Пряшівщина” (1945-1951 рр.), часописів „Колокольчик-Дзвіночок” (1946 -1949 рр.), „Дружно вперед” (1951 р.), „Нове життя” (1950 р.).

Слід зазначити, що вірші та публіцистичні статті О.Павловича з'явилися у календарях Лемко-Союза (1939-1970 рр.). У Чехословаччині, починаючи з 1955 р., на сторінках хрестоматій з української літератури учні 8-9 класів стисло знайомилися з творчим шляхом О.Павловича, оскільки його поетична діяльність інтегрувалася в контекст освітньо-виховного процесу. На жаль, цього не можна сказати про радянську школу. Виокремлюються такі посібники: „Історія педагогіки України в особах” та „Історія української школи і педагогіки”, де є згадки про О.Павловича. У них звертається увага на окремі аспекти його педагогічної діяльності, дається характеристика „Песенника…” як підручника для початкового навчання. Наголошується на тому, що закарпатський поет-демократ і просвітник-педагог Олександр Іванович Павлович пробуджував у широких масах почуття національної та соціальної свідомості, що його педагогічна й політична творчість пройнята ідеєю народності. Працюючи вчителем у школі с.Біловежа (Словацька Республіка), він вчив дітей рідної мови, прищеплював любов до свого народу… Павлович прагнув організувати навчання дорослих на засадах народності, був прихильником недільних шкіл.

О.Павловичу були присвячені розвідки фахівця з історії педагогіки й освіти України та зарубіжних країн М.Євтуха. Сучасним дослідникам вони значною мірою полегшують ознайомлення з педагогічними ідеями видатного закарпатського будителя. У статті „Ми поорем, ми посієм - внуки будуть жати …” вчений наголошує, що О.Павлович і у своїй поетичній творчості, і в педагогічних пошуках іде слідом за народом, за його педагогічними ідеалами, історичними традиціями й устремліннями, оскільки вважав, що без освіти, школи й виховання, без тісної дружби слов'янських братніх народів закарпатські русини не зможуть звільнитися від пут іноземного поневолення.

Досить цікавими й корисними для сучасників є дослідження спадщини О.Павловича, здійснені вченим-педагогом Ф.Науменком. Свої думки він виклав у праці „Педагогічні погляди Олександра Івановича Павловича”. Науковець зазначав, що О.Павлович щиро вірив, що засобами виховання можна досягти бажаного суспільного ідеалу.

Заслуговують на увагу дисертаційні дослідження Т.Надім'янової „Просвітницька діяльність закарпатських будителів у XIX столітті”; Т.Чумак „Творчество закарпатских писателей середины XIX века (А.Духнович, А.Павлович) и литература чешского и словацкого возрождения”, у яких ідеться про О.Павловича в межах досліджуваних питань.

Значний внесок у дослідження діяльності О.Павловича зробили словацькі, чеські вчені. У своєму літературно-критичному нарисі „Олександр Павлович”, виданому 1969 р., Ф.Ковач зазначав, що, крім віршів на просвітительську тематику, Павлович на початку 50-х років XIX ст. надсилає декілька кореспонденцій до віденського „Вестника”, де говорить про потребу заснувати школи в селах Маковиці. В одній із таких кореспонденцій, надрукованій у „Вестнику” 1851 р., О.Павлович пише, що народ усвідомлює важливе значення шкіл, прагне знань. Знаючи, що витрати на оплату праці учителя, побудову школи були б не під силу зубожілим селянам Закарпаття; О.Павлович в тій же кореспонденції наполягав, щоб ці витрати взяла на себе держава. Дослідниця творчості О.Павловича О.Рудловчак присвятила йому цілу низку ґрунтовних наукових розвідок та окремі розділи в упорядкованих нею хрестоматіях. Для колективів народної художньої самодіяльності вона підготувала окремий репертуарний збірник із творів поета. Про рукописну спадщину О. Павловича, що зберігається в архівах м. Львова та архівах Словацької Республіки, вона проінформувала читачів у статті „Три рукописні збірки О.Павловича”. На науковій конференції „Олександр Павлович і наша сучасність”, що відбулася 1979 р. з нагоди 160-ліття з дня народження поета, вона зачитала головну доповідь. „Хрестоматія нової закарпатськоукраїнської літератури другої половини XIX століття” була упорядкована О.Рудловчак у співавторстві з Ю.Бачею за участі В.Микитася та П.Лінтура. Вона містить добірки творів О.Духновича, О.Павловича, А.Кралицького, І.Даниловича-Коритнянського, О.Митрака, Є.Фенцика, І.Сильвая та Ю.Ставровського-Попрадова. Другу хрестоматію О.Рудловчак видала вже самостійно у двох частинах. Перша частина складається переважно з творів закарпатських письменників початку XIX ст: П.Лодія, А.Коцака та ін., а друга -- з творів авторів альманаху „Літературна спілка Пряшівська” (друга половина XIX ст.), де подано твори й О.Павловича.

Як відомо, архів О.Павловича після його смерті успадкував І. Поливка -- педагог і освітній діяч Закарпаття. Значна частина рукописів О. Павловича звідти потрапила до відомого закарпатоукраїнського літературознавця в м. Ужгороді Є.Недзельського, що наприкінці 30-их рр. переселився до м. Праги. Після нього власником цих рукописів став І.Шлепецький, який вже тоді був власником майже всієї другої частини архіву О.Павловича. Потім цей архів зберігався в м. Пряшеві в А.Шлепецького, який упродовж 1920-1955 рр. опублікував 256 віршів О.Павловича і був найвідомішим дослідником життя й творчості О.Павловича.

Систематизація й узагальнення будительської і творчої діяльності О.Павловича в її динаміці на основі аналізу наукової літератури з цього питання дозволили виокремити такі періоди:

-- пошуково-пропедевтичний (1845-1850 рр.);

-- науково-педагогічний, або біловезький (1851-1864 рр.);

-- громадсько-освітній, або свидницький (1864-1900 рр.).

На підставі аналізу архівних джерел, статистичних даних, наукової літератури розкриваються умови, у яких О.Павлович формувався як педагог, освітній і релігійний діяч. Важливу роль у формуванні світогляду О.Павловича відіграло родинне оточення, ті демократичні, патріотичні, духовні начала, які були притаманні родині сільського священика І.Павловича. Важливим етапом у формуванні О.Павловича було його навчання в школі при Святоюрському монастирі у м. Львові та Бардіївській гімназії. О.Павлович був людиною винятково обдарованою й працелюбною, оскільки за умов постійної зміни викладання мови (жодна з них не була рідною для нього) здобув середню освіту. 1843 р. він став студентом заснованої єзуїтами Трнавської семінарії, яка свого часу уславилася тим, що дала не одного відомого церковного служителя уніатської церкви Закарпаття. Але в період навчання О.Павловича це вже був звичайний конфесіональний заклад, у якому панувала схоластика. Тому О.Павлович по можливості студіював літературу польських, німецьких і російських авторів, не залишаючи поза своєю увагою і мадярських, чеських і словацьких, оскільки досконало володів багатьма мовами. Така широка обізнаність й багатостороннє коло інтересів О.Павловича можна пояснити й тим, що в Трнавській семінарії його колегами були студенти мадярської, румунської, словацької національностей. Саме під час перебування в цій семінарії посилювалися слов'янофільські симпатії О.Павловича та почалася самостійна літературна творчість. Цінність творчості О.Павловича -- у відтворенні буття без прикрас. У поетичних і публіцистичних творах він зображував насильство, політичний, громадський, моральний стан суспільства, утиск селянства Закарпаття і прагнення його до волі. О.Павлович осмислив найважливіші події і проблеми українців-русинів в Австро-Угорській імперії, робив спроби заглянути в майбутнє, дати читачам хоча б приблизне уявлення про нього.

За життя О. Павлович друкував свої твори та публіцистичні статті на сторінках різних збірників, альманахів, газет: „Вісник для Русинів Австрійской держави”, „Зоря Галицкая”, „Слово”, „Листок” та ін. Велику увагу в розділі відведено висвітленню боротьби О.Павловича проти мадяризації: як освітній діяч, він вів багатогранну громадську роботу в культурно-освітньому товаристві „Пряшевское литературное заведение”, співпрацював із членами гуртка „Руська трійця”.

Отже, вивчення спадщини О. Павловича дозволило прослідкувати еволюцію його світогляду та визначити історичне підґрунтя, що формувало його як педагога-будителя. Суспільно-політичні, культурно-освітні чинники сприяли утвердженню у свідомості О.Павловича чіткого розуміння необхідності постійної боротьби за поширення національної ідеї, усвідомлення ролі у цьому процесі української школи.

У другому розділі -- „Педагогічні погляди О.Павловича” -- розкрито погляди педагога-будителя на сутність освіти й виховання, здійснено аналіз його виховного ідеалу. Історико-педагогічна спадщина О.Павловича є переконливим свідченням його вагомого внеску в розвиток теорії та практики національного виховання. На основі аналізу джерельної бази дослідження встановлено, що О.Павлович, підтримуючи тісний контакт з Галичиною, співпрацюючи в пресі, особливо в пресі для дітей, наприклад, у журналі „Ластовка”, був певною мірою обізнаний з педагогічними ідеями Ф.Дістервега, О.Духновича, Й.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, К.Ушинського. У такому політико-педагогічному аспекті О.Павлович продовжував розвивати, поширювати серед широких верств суспільства ідею народності школи й виховання, яку пропагували ці педагоги, втілював цей принцип у своїй педагогічній діяльності. О.Павлович писав свої твори рідною для українців-русинів мовою, змістом яких пробуджував національну гідність, прагнув донести почуття міжслов'янської єдності.

Незважаючи на те, що О.Павлович не залишив систематично викладеної педагогічної концепції, як, наприклад, О.Духнович, однак у своїх поезіях, листах, публікаціях він часто й докладно торкався проблем освіти й виховання дітей. Тому на цій підставі ми можемо скласти уявлення про ту систему педагогічних поглядів, якої він дотримувався як педагог, на яку спирався, ведучи педагогічну роботу в школі с. Біловежа. Вона має для нас не тільки історичний, але й практичний інтерес.

У процесі дослідження з'ясовано, що О.Павлович турбувався про те, щоб книги, які видавало „Пряшевское литературное заведение”, були надруковані рідною мовою. Його будительська діяльність на засадах народності відповідала потребам тогочасного суспільства, сприяла активізації національної історичної діяльності народних мас на Закарпатті. У „Церковній газеті” була опублікована колективна петиція духівництва до мадярського уряду з низкою політичних вимог, де ставилися такі питання: „Относительно народности”, „Относительно народного образования и просвещения”. У цьому клопотанні висувалася рішуча вимога навчання в школах рідною мовою, організації професійно-технічної, зокрема сільськогосподарської школи. Поряд із цим висувалася вимога державного матеріального забезпечення діяльності українсько-русинських шкіл, учителів. Доведено, що в розробці такої петиції брав участь і О.Павлович.

Уся педагогічна діяльність О.Павловича була спрямована на повагу, сприйняття та розуміння індивідуальних особливостей учня, тобто, говорячи сучасною мовою, на толерантність у стосунках. Зрозуміло, що в тодішньому суспільстві не вживалося слово „толерантність”, але питання терпимості, етичності, гуманістичного виховання на той період були особливо важливими на Закарпатті, яке за своїм геополітичним становищем опинилося на перехресті світових культур і де проживали представники практично всіх релігій світу. Адже людина (де б вона не була) є продуктом тієї культури, у якій вона зростала, результатом прямого впливу, способу життя, традицій, звичаїв, норм і цінностей того суспільства, яке її оточувало з дня народження. О.Павлович утверджував ідеали толерантності, поважав права людини незалежно від її раси, статі, мови, національної належності, релігії.

Метою виховання О.Павловича було створення умов для цілісного розвитку дитини, самореалізації кожного. Дітям школи с. Біловежа він прагнув надати реальні знання, намагаючись цим підпорядкувати шкільне навчання вимогам життя (учив дітей рідною мовою, написав для них підручник), спираючись на передові педагогічні засади. Тому О.Павлович за короткий час досяг у навчанні дітей значних успіхів, що викликало здивування в єпархії.

Встановлено, що важливе місце в педагогічній концепції О.Павловича посідала система дидактичних принципів навчання -- гуманізації, природовідповідності та ін. Їх взаємообумовлене функціонування створило цілісну систему наукового забезпечення результативності навчання. Дидактика О.Павловича є науковим узагальненням передового для того часу педагогічного досвіду.

Глибоко усвідомивши безпосередні зв'язки, які існують між суспільним життям і вихованням, О.Павлович опирався в педагогічній діяльності на один з провідних принципів дидактики -- принцип поєднання навчання з життям. У своїх педагогічних переконаннях він рухався слідом за народними педагогічними ідеалами, історичними традиціями й устремліннями.

У процесі дослідження було встановлено, що для О.Павловича поряд із релігійністю і народністю визначальною була вимога зв'язку науки з життям у навчанні й вихованні дітей. Науковий поступ О.Павлович сприймав із позиції раціоналізму, а не містицизму. У своїй поетичній творчості він став активним пропагандистом досягнень науково-технічного прогресу. О.Павлович наполягав на необхідності надавати учням реальні знання, потрібні в щоденному практичному житті для кожної людини. Із поширенням наукових знань, із опануванням останніми досягненнями науки й техніки він пов'язував свої сподівання на піднесення матеріального добробуту населення свого краю. Педагог розумів, що наукові знання ґрунтуються й на моральному компоненті: несуть з собою прогресивні зрушення, підносять у них почуття людської гідності. Поступово ці знання підривали в людей віру в традиційні релігійні канони, сіяли сумнів, людина духовно, отже, і морально ставала на шлях свободи або ставала вільною. Це не зупиняло О.Павловича-священика в пропаганді наукових знань.

Є підстави стверджувати, що як просвітник, педагог-демократ, він орієнтувався на широку демократизацію освіти, на поширення наукових знань серед населення Закарпаття. Велику увагу О.Павлович приділяв не тільки практичній педагогічній діяльності, але й популяризації тогочасної передової педагогічної думки на Закарпатті, особливо ідей О.Духновича.

Проведений аналіз праць дозволив дійти висновку, що як педагог О.Павлович високо підносив таку рису особистості, як працелюбність, уважаючи її найбільшим виміром доброчесності. Він вірив, що настануть такі часи, коли життя людини буде організовано мудріше, праця перестане бути тягарем. У цьому проявляється не тільки демократизм, а й одна із сторін народності в його поглядах на мораль у цілому, на виховання.

Окрім цього, зваживши на відсутність необхідних підручників для дітей рідною мовою, О.Павлович займався їх виданням. Упорядкувавши „Песенник, сочиненный Александром Павловичем, беловежским панотцем, в пользу любимых школьных учеников в Беловеже” як підручник для початківців, О.Павлович дав практичні поради щодо навчання грамоти, лічби, висловив цілу низку сентенцій на моральні теми. Названий він автором так тому, що, за давньою традицією, його зміст викладено віршовано, у вигляді окремих поезій: „Песнь сироты”, „Песнь”, „Песнь о школе”, „Весна”, „Школяр” та ін. Тобто, як талановитий, творчий діяч, О.Павлович педагогічні ідеї проголошував через поетичні рядки.

На перший погляд здається, що в методичному контексті „Песенник… ” упорядкований не досить досконало. Автор від особи вчителя звертався безпосередньо до неписьменних дітей, спонукаючи їх до здобуття знань. Однак „Песенник…” був не тільки підручником для дітей, але й одночасно відігравав роль методичного порадника для вчителя. У ньому О.Павлович радив, як повинен учитель, уникаючи в роботі неусвідомленого вивчення учнями напам'ять, вчити дітей на основі їхньої „самотності”, тобто вчасного потягу до знань. Це, у свою чергу, засвідчує, що О.Павлович був обізнаним з „Народною педагогією” О.Духновича, знав і праці швейцарського педагога Й.Песталоцці, основоположника методики початкового навчання рідної мови й арифметики (як відомо, найбільша заслуга Й.Песталоцці полягала в тому, що він у процесі набуття учнями шкільних знань намагався удосконалити їх погляди на оточуюче життя, на природу, суспільні відносини, прагнув підготувати їх до самостійного життя й трудової діяльності). О.Павлович намагався в міру можливостей втілити ці ідеї Й.Песталоцці в практику закарпатських шкіл через свій „Песенник…”.

„Песенник…” О. Павловича не був великим новаторством у галузі педагогічної думки (укладений за аналогією до „Книжиці читальной...” О.Духновича), але для шкіл-дяківок це був прогрес: керуючись принципом народності виховання, О.Павлович намагався прищепити дітям любов до свого народу, рідного слова, а пропонуючи дітям вірші на природничі теми, виховував у них увагу, спостережливість щодо явищ природи, зацікавленість оточуючим природним середовищем.

У підручнику розкрито гуманізм О.Павловича як педагога. Велика увага зверталася ним на виховання таких моральних якостей, як народолюбство й доброчесність. Він уважав, що саме школа вчить мудрості й чесності. Важливе значення „Песенника…” підтверджує і той факт, що 1868 р. вийшла „Русская читанка для высших гимназий” за редакцією А.Торонського, де як поетичні матеріали використовувалися вірші О.Павловича.

У дисертації наголошується на тому, що О.Павлович не залишив поза своєю увагою і виховання, правильніше, перевиховання дорослих. У XIX ст. питання андрагогіки в основному розв'язувалися за аналогією до шкільної педагогіки. Перелік видів занять, який пропонує О.Павлович для недільних шкіл дорослих, свідчить, що цю проблему він вирішував із позиції педагогічного раціоналізму. Так само, як навчання і виховання дітей, освіту дорослих О.Павлович прагнув організувати на засадах народності.

О.Павлович уважав, що виховання в школі пов'язане з духовним світом педагога, із потенціалом його особистості. Він першим на Закарпатті виступив з проектом учительської семінарії та педагогічного інституту. О.Павлович підкреслював, що кожен учитель постійно повинен удосконалювати себе, прагнути до таких стосунків із учнями, які були б побудовані на повазі й любові. Ці проблеми є актуальними й понині, оскільки соціальна дійсність часто спотворює стосунки між учителем та учнями. Педагог повинен уміти, на думку О.Павловича, реально оцінити становище учня, звернути увагу не лише на його проблеми в школі, а й у родині. Учителю просто необхідно володіти словом -- засобом переконання: це уможливлює вирішення багатьох проблем, зокрема й конфліктних, які виникають у процесі виховної діяльності.

Отже, цінність дидактично-виховного потенціалу творчої спадщини О.Павловича полягає у: практичній спрямованості освіти, підготовці українських дітей у процесі навчання до активної життєвої позиції, індивідуальному підході до учнів, національному та родинному вихованні. Значну увагу він приділяв не тільки практичній педагогічній діяльності, але й популяризації передової педагогічної думки на Закарпатті, особливо ідей О. Духновича, виокремлюючи такі компоненти, як доброчесність, демократизм, мораль, родинне виховання, гармонійний розвиток дитини, любов до батьків, взаємна повага, виховання дітей і молоді в дусі відданості своєму народові тощо.

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи результати дослідження, ми дійшли таких висновків:

1. Аналіз історико-педагогічних праць вітчизняних і зарубіжних науковців свідчить про зростання їх уваги до культурного життя на Закарпатті в XIX ст., до будительського руху, який формувався в умовах багатовікового іноземного гніту. Просвітницька діяльність закарпатських будителів на чолі з О.Духновичем мала подвижницький характер. З'ясовано, що передові діячі XIX ст. своєю невтомною працею намагалися привернути увагу населення до питань шкільної освіти. Вони складали підручники для народних шкіл, видавали збірники, календарі, газети, виступали проти мадяризації та латинізації українського населення. В умовах асиміляційної політики влади, постійного наступу на українську мову й освіту вони не побоялися стати на захист українців-русинів. А основною педагогічною концепцією їх були гуманізм, народність, демократизм.

Просвітництво на Закарпатті мало свою специфіку: якщо європейське просвітництво у своїй діяльності рішуче виступало проти церкви, то на Закарпатті роль духівництва була досить вагомою через те, що здобути освіту в умовах чужоземного панування можна було лише шляхом отримання теологічної освіти. Тому на Закарпатті так багато було просвітників з числа духівництва. Серед них чільне місце належить О.Павловичу.

2. Вивчення світоглядних позицій О.Павловича дозволило простежити еволюцію його поглядів та обґрунтувати історичне підґрунтя, що формувало О.Павловича як педагога-просвітника. Доведено, що О.Павлович у своїх суспільно-політичних, педагогічних, просвітницьких переконаннях був детермінований обставинами життя відсталого в той період Закарпаття. На формування його світогляду найбільший вплив мали три чинники: австро-угорська влада, що здійснювала в краї асиміляційну політику щодо місцевого населення; Російська імперія, яка через державні й недержавні структури намагалася підтримувати ідеї православ'я поза межами імперії; а також Галичина як духовно-культурний центр українців-русинів Австро-Угорської імперії. Аналіз життя і творчої спадщини О.Павловича уможливив дійти висновку, що у своїх громадських поглядах він, залишаючись патріотом, народним демократом і гуманістом, оцінював окремі явища тогочасного суспільного життя з народних і демократичних позицій, зокрема, для вирішення таких важливих проблем, як боротьба за соціальну і національну справедливість. О.Павлович уважав, що виховання й освіта пов'язані з розумінням законів розвитку суспільства і природи.

3. У роботі виокремлено освітньо-виховні компоненти педагога-будителя. Доведено, що в педагогічній спадщині О.Павловича виокремлюються три групи проблем: виховні, дидактичні, методичні. Більшість ідей, що висловлював і практично втілював педагог, актуальні для сьогодення: просвітницький гуманізм, виховання толерантності у дітей -- провідні в педагогічній діяльності О.Павловича. В освітній практиці О.Павлович широко втілював принцип „чуттєвої настанови”, принцип доступності і свідомості в засвоєнні знань (рух від відомого до невідомого, від близького до далекого, від конкретного до абстрактного, від простого до складного) тощо. Зміст „Песенника…”, методичного підручника для початківців, засвідчує педагогічний талант О.Павловича як дидакта: автор засуджував примусовість у навчанні дітей. Виховання таких моральних чеснот, як народолюбство, доброчесність та гуманізм, у „Песеннику…” О.Павловича були першочерговими.

4. Зміст освітньо-просвітницької діяльності О.Павловича на рідних теренах був визначений усвідомленням необхідності поширення освіти серед широких верств населення, розвитком шкільництва як засобу піднесення національної свідомості українців-русинів. Конкретним виявом цього у біловезький період стала його педагогічна діяльність у с. Біловежа, просвітницька робота в пряшівському товаристві „Літературное заведеніе”, у свидницький період -- робота на посаді наглядача шкіл м. Свидника, співпраця з періодичними виданнями. Її основними завданнями були: попередження асиміляції молодого українського покоління; збереження кращих традицій культури, звичаїв і обрядів рідного народу; боротьба за розширення функцій української мови як основи розвитку рідномовного шкільництва; утвердження національної ідентичності українського народу.

5. На основі літературних та архівних джерел розкрито основоположні позиції творчості О.Павловича в контексті актуальних завдань національно-патріотичного виховання. У дослідженні доведено, що однією з головних засад системи педагогічних поглядів О.Павловича є ідея народності, що набула особливої гостроти в тогочасних умовах боротьби українського народу за збереження своєї культури, мови, звичаїв, релігії. Принцип народності в його розумінні -- це не тільки педагогічна вимога, але й політична та патріотична: вимога народу мати право вчити своїх дітей рідною мовою, виховувати їх у дусі народних традицій. Народністю пройнята вся його поетична творчість. Сенс виховання, як уважав О.Павлович, -- це, насамперед, прагнення прищепити дітям любов до батьків, взаємну повагу, відданість своєму народові. На його думку, головне в родинному вихованні -- формування позитивних моральних якостей.

6. У дисертації подано рекомендації щодо впровадження ідей О.Павловича в сучасну педагогічну практику, використання його педагогічних напрацювань для освітньо-виховної діяльності сучасної школи.

Здійснене дослідження не вичерпує всіх важливих аспектів окресленої проблеми. Подальшої розробки потребують проект педагогічного університету, запропонований О.Павловичем, та дослідження, що характеризують його як представника будительського руху на Закарпатті другої половини XIX століття.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Заболоцька Л.А. Педагогічні погляди О.І.Павловича / Л.А. Заболоцька // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету: зб. наук. праць. -- Вінниця : ВДПУ, 2007. №21 -- С. 290-294.

2. Заболоцька Л.А. Культурне Відродження: О.Павлович -- провідник ідей української національної освіти і культури / Л.А.Заболоцька // Наукові записки записки Вінницького державного педагогічного університету: зб. наук. праць. -- Вінниця : ВДПУ, 2010. - №32 -- С. 201-204.

3. Заболоцька Л.А. Роль просвітницької діяльності О.Павловича в розв'язанні мовної проблеми Закарпаття / Л.А.Заболоцька // Українознавство: наук. громад.-політ., релігійно-філософ. пед. журнал. -- К.: Національний НДІУ, 2010. - 4(37) -- С. 194-197.

4. Заболоцька Л.А. Значення творчості О.Павловича у вихованні духовності та патріотичних якостей в системі вищої освіти / Л.А.Заболоцька // Гуманізація навчально-виховного процесу: зб. наук. праць. -- Слов'янськ : СДПУ, 2011. -- Вип. LIV. -- С. 306-312.

Публікації в інших виданнях:

5. Заболоцька Л.А. Дидактичні погляди Олександра Павловича / Л.А.Заболоцька // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету: -- Мелітополь : МДПУ, 2006. -- Вип. 7. -- С.96-105.

6. Заболоцька Л.А. Просвітницька діяльність О.І.Павловича і втілення його педагогічних поглядів у творчому доробку / Л.А.Заболоцька // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету. -- Мелітополь : МДПУ, 2007. -- Вип. 8. - С. 68-79.

7. Заболоцька Л.А. Культурне відродження: О.Павлович -- провідник ідеї української національної освіти і культури / Л.А.Заболоцька // Теоретичні та практичні питання культурології. -- Мелітополь: МДПУ, 2009. -- Вип. XXVI. -- С. 94-96.

Матеріали конференцій:

8. . Заболоцька Л.А. Просвітительський гуманізм О.І. Павловича та І.Я.Франка / Л.А.Заболоцька: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [“Спадщина Івана Франка в контексті української освіти та культури”] (Житомир, 14-15 листопада 2006 р.). -- Житомир, 2006. -- С. 21-28.

9. Заболоцька Л.А. О.І.Павлович про підготовку вчителя / Л.А.Заболоцька: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції [„Актуальні проблеми підготовки педагогічних кадрів до творчої професійної діяльності”] (Мелітополь, 16-17 листопада 2006 р.). -- Мелітополь, 2006. -- С. 54-56.

10. Заболоцька Л.А. Виховання толерантності у дітей шляхом гуманізації суспільства (на прикладі педагогічної творчості Олександра Павловича) / Л.А.Заболоцька: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [„Полікультурність, діалог, злагода: українські реалії”] (Мелітополь, 22-23 травня 2008 р.). -- С.27-30.

11. Заболоцька Л.А. Культурно-освітня спадщина Олександра Павловича та використання її у сучасній школі / Л.А.Заболоцька: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [„Культурна спадщина України”] (Умань, 15-16 травня 2009 р.). -- Умань, 2009. -- С. 38- 43.

12. Заболоцька Л.А. Втілення педагогічних поглядів О.І.Павловича у творчому доробку вчителів загальноосвітньої школи / Л.А.Заболоцька: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [„Школа та суспільство: пошуки культуротворчої парадигми освіти”] (Мелітополь, 21-22 вересня 2009 р.). -- Мелітополь, 2009. -- С. 54-59.

АНОТАЦІЇ

Заболоцька Л.А. Педагогічні погляди та освітня діяльність Олександра Павловича (1819 - 1900 рр.). -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 -- загальна педагогіка та історія педагогіки, Рівне, 2011.

У дисертації здійснено цілісний аналіз соціально-економічних та суспільно-політичних умов Закарпаття у XIX ст. й охарактеризовано вплив передової думки на формування О.Павловича як педагога-будителя. На основі архівних матеріалів, епістолярних джерел, педагогічних творів висвітлено педагогічні погляди, пройняті демократизмом, гуманізмом, народністю, та освітня діяльність О.Павловича. Саме в освіті й вихованні молодого покоління О.Павлович убачав майбутнє свого народу.

Основні результати, положення та висновки дисертаційного дослідження можуть використовуватися в процесі вивчення історії педагогіки, історії вітчизняної культури, розробці спецкурсів.

Ключові слова: О.Павлович, будительський рух, педагогічні погляди, освітня діяльність.

павлович будительський навчання дидактичний

Заболоцкая Л.А. Педагогические взгляды и образовательная деятельность Александра Павловича (1819 - 1900 гг.) -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 -- общая педагогика и история педагогики, Ривне, 2011.

Диссертационное исследование посвящено изучению образовательной деятельности, социально-педагогических взглядов и внедрению педагогических идей А.Павловича в современную педагогическую практику.

В первом разделе работы -- „А.Павлович в контексте развития будительского движения на Закарпатье во второй половине XIX ст.” подано историографию исследованной проблемы, показано влияние передовой мысли на формирование А.Павловича как педагога-будителя, осуществлен целостный анализ социально-экономических и общественно-политических условий Закарпатья в XIX веке. Отмечено, что в течение изучаемого периода Закарпатье оставалось самым отсталым регионом Австро-Венгрии, поэтому государственная реформа в области образования имела веское значение. В работе дана характеристика деятельности закарпатских будителей, исследовано влияние их просветительских идей на развитие общественной жизни. Исследование подтвердило, что их деятельность, в частности А.Павловича, изучена фрагментарно. Анализ научной литературы по данному вопросу дал возможность выделить периоды педагогической и творческой деятельности А.Павловича в динамике.

Во втором разделе диссертации -- „Педагогические взгляды А.Павловича” - на основе архивных материалов, эпистолярных источников, педагогических сочинений освещены педагогические взгляды, проникнутые демократизмом, гумманизмом, народностью, анализируется его идеал воспитания.

Как и А.Духнович, он обучал детей на родном языке („Песенник, сочинённый А.Павловичем, беловежским панотцом, в пользу любимых школьных учеников в Беловеже”, „Письмо для русских детей” и т.д.). Именно в просвещении и воспитании молодого поколения А.Павлович усматривал будущее своего народа. Идеями национального воспитания, народности проникнуты его поэтические сочинения „Наш народ”, „Радость про свободу”, „Василий роду изменил…” и др. А.Павлович уделял особое внимание сотрудничеству семьи, школы, церкви. Он активно распространял среди родителей педагогические идеи, так как считал, что общество и семья должны ставить перед собой единую цель -- воспитание детей и молодёжи в духе преданности своему народу, а для этого родители должны быть примером для своих детей („Родителям нерадивым о детях”, „Семья пьяницы” и др.). А.Павлович тесно сотрудничал с членами „Русской троицы” в Галиции, принимал активное участие в культурно-просветительском товариществе „Пряшевское литературное заведение”, публиковал свои произведения в периодических изданиях: „Слово”, „Свет”, „Месяцеслов” и др. Поддерживая основные направления работы редакционных коллегий этих изданий, А.Павлович в своих произведениях отстаивал идею популяризации народной песни, народного слова. А.Павловичем рассмотрена тема учительства и образ учителя. Раскрыто значение творчества А.Павловича в формировании и развитии личности, утверждении идеологии и духовности нации, её роли и места в учебно-воспитательном процессе. Освещены вопросы воспитания личности через образование, возможности использования творчества А.Павловича в условиях современной школы. Доказано, что воспитательные аспекты творчества педагога-будителя, его взгляды на образование особенно актуальны в условиях развития национальной системы воспитания.

...