Підготовка майбутніх фахівців фізичної культури до правового забезпечення професійної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність дослідження. Сьогодні сфера фізичної культури і спорту України перебуває на переломному етапі розвитку, перспектива якого залежить від багатьох чинників. Найважливішим є рівень кадрового забезпечення діяльності спортивних організацій, установ і закладів, які управляють процесом фізичного виховання та спортивної підготовки різних груп населення. Це зумовлює потребу покращення якості підготовки нового покоління фахівців фізичної культури, які будуть працювати в ринкових умовах. Саме ринкові відносини висувають вимоги до сформованості правової культури і правової свідомості фахівців. Отже, правова культура стає невід'ємною складовою змісту професійної підготовки та технології її реалізації, а в майбутньому і діяльності фахівця у галузі фізичної культури.

Водночас вивчення предмету “Основи правознавства” на факультетах фізичного виховання не є професійно спрямованим, оскільки не передбачає вивчення чинних законодавчих актів України з питань фізичної культури. У процесі професійної підготовки студентів, що навчаються за напрямом “Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини”, недостатньо враховується обсяг необхідних правових знань та професійно-правових умінь, не оптимізовано зміст правових дисциплін, не враховуються особливості їхньої правової підготовки загалом.

За таких умов перед вищими навчальними закладами, які здійснюють підготовку фахівців за напрямом “Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини”, постає проблема пошуку оптимальних шляхів забезпечення правової підготовки і виховання студентів на основі Конституції України (1996), основних положень Законів України “Про освіту” (1996), “Про вищу освіту” (2002), “Про фізичну культуру і спорт” (1993), Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту (2004), Державної програми розвитку фізичної культури і спорту (2006), Указу Президента України “Про національну програму правової освіти населення” (2001) та низки інших нормативних документів.

У розв'язанні сучасних проблем фізичного виховання і спорту провідну роль має відігравати вчитель, який володіє правовою культурою, має відповідну правову підготовку для здійснення освітньо-виховної, тренувальної та оздоровчої діяльності. Пошук шляхів удосконалення змісту і методики правової освіти та правового виховання майбутніх учителів, тренерів-викладачів та інших фахівців галузі фізичного виховання і спорту повинні здійснювати викладачі відповідних вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації та вчені. Це особливо важливо сьогодні, коли країна стає на шлях удосконалення правового забезпечення всіх галузей суспільного життя.

Формування правової культури та правової підготовки фахівця галузі фізичної культури є надзвичайно важливим для вищої школи, що готує кадри, покликані підняти галузь на якісно новий рівень функціонування у чітко визначеному правовому полі та ефективних правовідносин між суб'єктами діяльності. У наукових працях, присвячених правовій підготовці майбутніх фахівців фізичної культури, ми не знайшли даних стосовно студентів, які навчаються за напрямом “Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини”. Аналіз практики показує, що освітній процес у вищих навчальних закладах відбувається зазвичай у відриві від правової дійсності, що негативно позначається на рівні обізнаності та правової культури їхніх випускників.

Таким чином, актуальність порушеної проблеми зумовлена з одного боку важливістю правової підготовки фахівців фізичної культури на сучасному етапі трансформації українського суспільства, а з іншого - її недостатньою теоретико-методичною базою, що і спричинило вибір теми дослідження.

Мета дослідження - розробити систему правової підготовки майбутніх фахівців фізичної культури й умови її реалізації.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1. Вивчити стан правової підготовки студентів факультетів фізичного виховання і спорту у вищих навчальних закладах і теоретично обґрунтувати сутність правової культури професійної діяльності фахівця фізичної культури.

2. Визначити рівень готовності вчителів-практиків та майбутніх учителів фізичної культури до правового забезпечення професійної діяльності.

3. Сформувати та експериментально перевірити модель системи правової підготовки майбутнього фахівця фізичної культури.

4. Розробити навчальну програму, курс лекцій, практичних і тестових завдань з дисципліни “Організаційно-правові основи фізичної культури”.

1. Теоретичні засади підготовки майбутніх фахівців фізичної культури до правового забезпечення професійної діяльності

Проаналізовано вітчизняну та зарубіжну наукову і нормативну літературу з означеної проблеми; обґрунтовано сутність правової культури фахівця фізичної культури як чинника, що впливає на його свідомість і визначає особливості поведінки та діяльності; описано показники прояву цієї культури у професійній діяльності; визначено педагогічні умови та шляхи оптимізації підготовки майбутніх фахівців фізичної культури до правового забезпечення реалізації професійних завдань і функцій.

Найбільша питома вага невеликих за кількістю наукових видань, що опосередковано висвітлюють проблеми правового забезпечення фізичної культури українського народу, припадає на період другої половини ХХ століття. Незважаючи на те, що в сучасній Україні створена правова основа для розвитку фізичної культури (видано низку нормативно-правових актів, зокрема Закон “Про фізичну культуру і спорт”, цікавість до сучасного, як і до минулого, формування правових норм щодо цього виду суспільних правовідносин, на жаль, перебуває в зародковому стані.

В умовах сьогодення рівень правових знань школярів та підлітків не забезпечує їхньої впевненої й усталеної морально-правової поведінки в суспільстві (Одарій В. В., 2005). У зв'язку з цим виникає потреба створення нових освітніх програм із залученням у цей процес не тільки професійних юристів, правознавців, але й насамперед педагогів.

Правове забезпечення професійної діяльності майбутнього фахівця фізичної культури може здійснюватися на різних рівнях і різними засобами. Але в будь-якому випадку воно вибудовується на засадах його повної компетентності й готовності діяти в умовах організації навчально-виховного процесу з урахуванням чинних правових норм.

Традиційно ефективність підготовки майбутніх фахівців фізичної культури до виконання професійних функцій досліджується в межах утворень пізнавальної сфери (знання, уявлення, вміння, навички) або особистісних новоутворень, таких як готовність до діяльності, соціальна спрямованість особистості, компетентність. У дослідженні під новоутворенням, що виникає в результаті спеціальної цілеспрямованої підготовки до професійної діяльності, ми розглядаємо культуру фахівця як професіонала, зокрема його правову культуру, яка формується у процесі правової підготовки.

Визначення культури як правової (Гранат І. Л., 1998; Нерсесянц В. С., 2000; Головченко В. В., 2001; Бабак О. В., 2006) є результатом конкретизації тієї сфери діяльності людини, у просторі якої розглядається її культуровідповідна активність щодо довкілля, інших людей і самої себе. Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб'єктів (соціальних та професійних спільнот, груп, особи). Вона є умовою, формою і сукупним результатом культурної правової діяльності всіх членів суспільства, у процесі якої закріплюються наявні й утворюються нові правові цінності. На індивідуальному рівні правова культура особи виявляє себе у правосвідомості, розумінні принципів права, повазі до нього, впевненості у відносній справедливості законів, юридичних прав і обов'язків та інших правових явищ.

Природа правової культури розглядається в декількох аспектах: оцінному або аксеологічному, змістовому і суто діяльнісному. У першому аспекті вона розуміється як характеристика якісного стану правового життя суспільства на певному етапі розвитку його суспільних відносин. Це дозволяє охопити й оцінити правове суспільне життя особистості в цілому й основні сфери його прояву. Типовим проявом змістового аспекту правової культури є конкретний характер відносин людини і суспільства, що виявляються в досягнутому рівні досконалості правових актів, правової і правозастосувальної діяльності та визначають правосвідомість і правовий розвиток особистості, який вона реалізує у власній життєдіяльності. Правова культура особистості виявляється у ступені свободи її поведінки та відповідальності за неї, взаємодії держави й особистості, що позитивно впливає на суспільний розвиток і підтримує самі умови існування суспільства.

У контексті професійної діяльності конкретної особистості правова культура виявляє себе не тільки як володіння знаннями щодо розуміння права, але й як дії, що забезпечує усвідомлене виконання вимог права у просторі тих функцій, що визначаються означеною професією.

На нашу думку, доцільно виокремити правову культуру особистості, що належить до певної соціальної і професійної групи, та правову культуру професійної діяльності, яку здійснює особистість. У першому випадку правова культура особистості лише набуває певного соціального сенсу, що диктується груповими інтересами, характерними рисами світогляду, загальної культури певної професійної групи. У другому особистість її привласнює і реалізовує як невід'ємний атрибут власної професійної діяльності, як систему обов'язкових для виконання і дотримання норм, правил, що захищають права, свободи й обов'язки всіх інших особистостей, які включені у сферу означеної суспільної діяльності.

Обґрунтовуючи розуміння правової культури професійної діяльності фахівця фізичної культури, ми виходили з того, що людина існує не тільки у природному, фізичному світі, але й у соціально-культурному середовищі, яке вона створює сама. Середовище, в якому фахівець фізичної культури здійснює свою професійну діяльність, є однією з підсистем соціокультурного середовища і існує як сукупність соціально зумовлених зовнішніх чинників, обставин, ситуацій та системи спеціально організованих самим фахівцем фізичної культури умов розвитку особистості.

Професійно-правова культура фахівця фізичної культури, або інакше правова культура його професійної діяльності, - це глибокі й об'ємні знання законів і підзаконних актів, джерел права, на які він має спиратися, створюючи певне середовище, реалізації функцій і способів правового регулювання їхніх відносин, професійне ставлення до права і практики його застосування у навчально-тренувальному та виховному процесі відповідно до правових чи розпорядчих принципів законності, тобто високий ступінь володіння правом у конкретних умовах професійної діяльності.

Ґрунтуючись на аналізі базових понять (“культура”, “правова культура”, “правова культура особистості”, “професійна правова культура”), ми визначаємо правову культуру професійної діяльності фахівця фізичної культури як особливу форму прояву загальної правової культури особистості, яку вона послідовно реалізує в умовах освітнього середовища засобами освітології (навчання і виховання).

На нашу думку, правова культура професійної діяльності фахівця фізичної культури є певною системою свобод, вимог і обмежень, якими він керується, встановлюючи відносини зі своїми вихованцями, підлеглими; це усвідомлене підґрунтя і певна межа його професійної діяльності, що складається з визнання і врахування прав і свобод кожного суб'єкта в системі означеної сфери суспільної діяльності, фіксуючись у свідомості, поведінці, способах діяльності і спілкування. Правова культура фахівця з фізичної культури виступає моральним координатором його професійної діяльності, чинником, що забезпечує її правомірність, гуманістичну і демократичну спрямованість у просторі чинних правових норм.

Професійну діяльність ми розглядаємо не як жорстко детерміновану систему у процесі формування особистості, а як простір для прояву креативних природовідповідних можливостей індивідуальності. Принциповою рисою цього підходу є те, що він зорієнтований на саморозвиток, самоактуалізацію особистості, на збільшення ступеня її свободи у професійному самовизначенні, формуванні якісно своєрідного індивідуального стилю діяльності, розширенні власних можливостей і сфер їх реалізації.

2. Методи та організація дослідження

детально описано всі використані у дослідженні методи. Для визначення стану проблеми в теорії і практиці освіти, конкретизації предмета і мети дослідження використовувалися методи теоретичного рівня: аналіз та узагальнення наукових джерел, нормативно-правової, навчально-методичної документації щодо правового забезпечення професійної діяльності фахівця фізичної культури. Задля виявлення рівня правової готовності фахівців фізичної культури та її реалізації у професійній діяльності використовувалися методи емпіричного рівня: анкетування, комп'ютерне тестування, формувальний педагогічний експеримент, моделювання. Для впорядкування, узагальнення і формалізації емпіричних даних та подальшого кількісного і якісного аналізу результатів експериментального дослідження використовували математичну статистику і включали розрахунки таких статистичних параметрів: середнього арифметичного (Хс), достовірності відмінностей вибіркових середніх значень за t-критерієм Стьюдента при Р<0,05.

Дослідження здійснювалося протягом 2005-2008 років та охоплювало декілька етапів науково-педагогічного пошуку.

На першому етапі (2005-2006 рр., жовтень-квітень) аналізували сучасні наукові дослідження та нормативно-правову базу фізичної культури; вивчалися вітчизняний і зарубіжний досвід освіти у галузі фізичної культури та професійної підготовки фахівців з фізичного виховання та спорту; вивчали навчально-методичну документацію вищих навчальних закладів, визначали об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження; здійснили систематизацію та первинне узагальнення виявлених результатів.

На другому етапі (2006 р., квітень-травень) проводили констатувальний експеримент, у якому за допомогою розробленого комп'ютерного тестування визначали рівень правової готовності студентів І, IV та V курсів факультету фізичного виховання і спорту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника; студентів випускних курсів Львівського державного університету фізичної культури та Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, а також учителів фізичної культури в системі післядипломної підготовки Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Реалізовано спецкурс “Організаційно-правові основи фізичної культури” для студентів ІV курсу денної форми навчання факультету фізичного виховання і спорту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

На третьому етапі (2006-2007 рр., вересень-грудень) проведено формувальний експеримент, у процесі якого перевірено ефективність розробленої системи правової підготовки майбутніх фахівців фізичної культури.

На четвертому етапі (2007-2008 рр., грудень-березень) проведено повторне комп'ютерне тестування студентів контрольної та експериментальної груп, а також оброблено, систематизовано й узагальнено одержані у результаті педагогічного експерименту дані, підведено підсумки; сформульовано основні висновки та рекомендації.

3. Рівень правової підготовленості майбутніх та чинних фахівців фізичної культури

Висвітлено стан готовності майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту до правового забезпечення їхньої професійної діяльності, а також рівень їхніх правових теоретичних знань, умінь та навиків. Крім цього, визначено рівні правової готовності вчителів фізичної культури, які працюють у загальноосвітніх навчальних закладах.

Проведене тестування не виявило жодного студента-першокурсника з високим і достатнім рівнем правової підготовленості. Тільки 4,5% майбутніх фахівців фізичного виховання і спорту виявили середній рівень правової компетентності, що зумовлено коефіцієнтом залишкових знань шкільної програми. Решта (95,5%) респондентів проявили низький рівень правової підготовленості стосовно діяльності у сфері фізичної культури.

Результати тестування студентів ІV-V курсів різних навчальних закладів України дозволили отримати інформацію про реальний стан підготовки майбутніх фахівців фізичної культури до правового забезпечення їхньої професійної діяльності. Зокрема, виявлено, що 75,2% студентів-випускників (бакалаврів і спеціалістів) мають низький рівень готовності до правового забезпечення професійної діяльності, 17,5% - середній та 7,3% - достатній, а високого рівня не виявлено в жодного студента. Щодо окремих навчальних закладів, то вірогідної різниці в рівні правової підготовленості студентів не виявлено.

Наступним кроком в експериментальному дослідженні було обстеження фахівців фізичної культури, які працюють сьогодні у загальноосвітніх школах, за компонентами професійної діяльності. Формування контингенту експериментальної вибірки здійснювалося методом випадкового добору.

Узагальнення результатів тестування вчителів фізичної культури з виявлення рівнів їхньої готовності до правового забезпечення професійної діяльності здійснювали згідно з розробленою системою оцінювання. Подані в таблиці кількісні показники засвідчують, що найбільша кількість учителів-практиків фізичної культури виявили низький рівень готовності до правового забезпечення професійної діяльності: таких було 62,7%.

Середній рівень готовності виявили 33,3% від загальної кількості обстежених учителів фізичної культури. Лише для 4,0% учителів був характерний достатній рівень професійної правової підготовленості. Проте жоден учитель не виявив високого рівня готовності до правового забезпечення професійної діяльності.

За кваліфікаційною категорією ці дані розподілилися таким чином: найкращі результати були виявлені серед учителів фізичної культури, які мають вищу кваліфікаційну категорію. Серед них було 6,5%, що засвідчили про достатній рівень підготовленості до здійснення своїх дій у навчально-виховному процесі з урахуванням чинних норм права; 29,1% досягли середнього рівня і 64,4% - низького рівня готовності.

Дещо поступаються за рівнем готовності вчителі фізичної культури першої кваліфікаційної категорії. Серед них жоден не досяг високого рівня, лише 3,2% виявили достатній, 28,1% - середній і 68,7% - низький рівень підготовленості до правового забезпечення професійної діяльності.

Серед учителів фізичної культури другої кваліфікаційної категорії середній рівень готовності до правового забезпечення професійної діяльності виявлено у 58,3% і низький у 41,7% осіб.

4. Cистема правової підготовки майбутніх фахівців фізичного виховання як складова їхньої готовності до виконання професійних функцій

Презентовано модель системи правової підготовки фахівця фізичної культури, розкрито її зміст і здійснено порівняльну характеристику рівнів сформованості правової підготовленості студентів контрольної та експериментальної груп.

Інтеграція виявлених у процесі дослідження компонентів правової культури дозволила нам розробити систему правової підготовки майбутніх фахівців фізичної культури у вищому навчальному закладі. Складовими цієї моделі є: мотиваційний компонент - створює спонукальну базу для процесу формування правової культури; змістовий компонент - визначає особливості права як нормативно-регулятивного важеля, його суспільні функції і значення в управлінні суспільством, основою його виступає навчальний спецкурс “Організаційно-правові основи фізичної культури”; діяльнісний компонент - інтегрує вимоги повсякденного правового життя, які необхідні для професійної діяльності майбутніх фахівців фізичної культури, та можливості навчального закладу з розвитку правової культури студентів.

На основі детального аналізу змісту правової підготовки майбутніх фахівців фізичної культури до професійної діяльності було сформовано критерії оцінки та визначено рівні (високий, достатній, середній та низький) сформованості готовності фахівців фізичної культури до правового забезпечення професійної діяльності.

Як засвідчують наведені в таблиці дані, високого рівня підготовленості майбутніх фахівців фізичної культури до правового забезпечення професійної діяльності не було виявлено ні в контрольній, ні в експериментальній групах. При цьому у контрольній групі достатнього рівня не досяг жоден студент, а в експериментальній таких виявлено 4,0%. Із числа студентів контрольної групи вимогам середнього рівня правового забезпечення професійної діяльності фахівця фізичної культури відповідали 13,3%. Щодо експериментальної групи, то таких було 24,0%. Переважна більшість студентів засвідчила низький рівень підготовленості до правового забезпечення майбутньої професійної діяльності (контрольна група - 86,7%, експериментальна - 72,0%).

Достовірно значущої різниці у вихідному рівні правових знань студентів контрольної та експериментальної груп до початку формувального експерименту не виявлено.

У процесі формувального етапу експерименту педагогічні умови реалізовувались у змісті та методиці викладання спеціально розробленого навчального спецкурсу “Організаційно-правові основи фізичної культури”, який за своєю структурою складався з одного модуля.

Завданнями спецкурсу було допомогти студентам засвоїти загальноприйняту термінологію та дефініції юридичної науки і практики, систему нормативних актів про фізичну культуру; зрозуміти правові відносини, їхню природу й виникнення; набути вміння аналізувати систему розвитку фізичної культури та визначати правове положення особи (спортсмена, тренера), права й обов'язки громадян у галузі фізичної культури.

Важливе місце у спецкурсі займають змістові модулі, які пов'язані з правовим регулюванням організації праці у сфері фізичної культури і спорту. Їхнє завдання полягає в ознайомленні студентів з умовами майбутньої професійної діяльності, з особливостями правового регулювання праці фахівців з фізичної культури в різних навчальних закладах, організаціях і на підприємствах різної форми власності.

Формуючи зміст спецкурсу, враховували специфіку роботи майбутнього фахівця фізичної культури щодо правового забезпечення його професійної діяльності, яка потребує володіння широким колом знань, умінь і навичок, які умовно можна поділити на концептуальні, суто людські та технічні.

У результаті реалізації моделі системи правової підготовки майбутніх фахівців фізичної культури в умовах формувального педагогічного експерименту вдалося значно підвищити рівень правової культури студентів.

Наведені дані свідчать, що кількість студентів, які мали достатній рівень, зросла на 13,3%, середній на 26,7%, а кількість студентів з низьким рівнем готовності зменшилася на 48%. Також виявлено достовірну різницю (Р<0,05) в готовності студентів контрольної та експериментальної груп до правового забезпечення професійної діяльності на низькому, середньому і достатньому рівнях, тоді як на високому рівні вона відсутня (Р>0,05).