Ідея виховання моральної особистості в спадщині українських педагогів-мислителів другої половини XVIII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ІДЕЯ ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ОСОБИСТОСТІ У СПАДЩИНІ УКРАЇНСЬКИХ ПЕДАГОГІВ-МИСЛИТЕЛІВ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Потапенко Олег Борисович

Кіровоград - 2009

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Криворізькому державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, академік МАТО і МСАО Кондрашова Лідія Валентинівна, Криворізький державний педагогічний університет, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Штефан Людмила Андріївна, Харківський державний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, професор кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки; кандидат педагогічних наук, доцент Радул Ольга Сергіївна, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, професор кафедри початкової освіти та соціальної педагогіки.

Захист відбудеться «19» лютого 2009 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.02 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1).

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

моральний особистість педагогічний

Актуальність теми. Сучасний період розвитку людської цивілізації визначається процесами глобалізації та інтеграції майже всіх сфер суспільного життя. Ці процеси спрямовані на формування єдиного політико-економічного світового простору. Звісно, це стосується виховання й освіти, які в наш час розглядаються як провідні фактори світової інтеграції.

Входження України до сучасного освітнього простору потребує серйозної перебудови всієї системи української освіти за найважливішими стратегічними напрямами. Серед них можна, в першу чергу, виокремити гуманізацію навчально-виховного процесу, гуманітаризацію освіти, перехід до особистісно орієнтованої її моделі з використанням технологій розвивального навчання, а також створення умов для всебічного розвитку індивідуальності дитини. Ці напрями обґрунтовано й закріплено у ряді документів державного масштабу: в Конституції України, Законі України „Про освіту”, Державній національній програмі „Освіта” (Україна ХХI сторіччя), „Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти”, „Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 рр.”, Законах України „Про загальну середню освіту”, „Про вищу освіту” тощо.

Аналіз стратегії і тактики, всього змісту змін, що відбуваються у світовому освітньо-виховному просторі впродовж останніх десятиліть, демонструє їхній безперечний зв'язок із системою загальнолюдських цінностей, які виступають головними орієнтирами освітніх реформ. Перш за все, ці реформи спрямовані на формування духовно зрілої й морально-освіченої особистості. Серед теоретичних проблем, які активно досліджуються в цій галузі, особливе місце займає ідея виховання моральної особистості. Ця ідея пронизує велику кількість видатних філософсько-педагогічних творів минулих років. Їх дослідження допоможе нам виявити загальні тенденції, властиві історії становлення й розвитку даної проблеми, а також безперечний зв'язок і спадкоємність в її вирішенні в рамках різних педагогічних теорій і концепцій.

Проблема виховання моральної особистості цікавила багатьох дослідників за всіх часів. Значний інтерес у цьому плані представляють наукові праці Р. Бєланової, Г. Ващенка, Н. Вознюка, Г. Жураковського, А. Красновського, В. Літвінова, Д. Лордкіпанідзе, І. Мартинюка, Б. Мітюрова, В. Сухомлинського, роботи М. Аркаса, М. Баскіна, Ю. Боргоша, Ф. Кессиді, П. Кропоткіна, О. Меня, Б. Мєєровського, С. Френе, в яких подається аналіз становлення й розвитку досліджувальної нами проблеми.

У монографіях І. Драча, В. Єчика, І. Захари, М. Кашуби, Ю. Когана, С. Кримського, В. Літвінова, П. Попова, М. Поповича, М. Роговича був зроблений ґрунтовний аналіз розвитку філософсько-педагогічної спадщини українських мислителів другої половини XVIII століття. Особливу увагу в них було надано аналізу й оцінці філософсько-педагогічних робіт М. Козачинського, Я. Козельського, Г. Кониського, Г. Сковороди, С. Яворського.

Проблема реформування сучасної системи виховання й освіти розглядалася в роботах Ш. Амонашвілі, В. Андрущенка, О. Бондаревської, Б. Гершунського, С. Гончаренка, Д. Д'юї, В. Загвязинського, І. Зязюна, Г. Клімової, Л. Кондрашової, В. Кременя, Д. Крішнамурті, А. Маслоу, Б. Мельниченка, К. Роджерса, С. Сисоєвої, О. Сухомлинської.

Аналіз історико-педагогічної літератури дозволяє зробити висновок про те, що проблема виховання моральної особистості в розвитку педагогічної думки другої половини XVIII століття в контексті її використання для реформування українського освітньо-виховного простору не отримала поки що всебічної та об'єктивної оцінки в працях дослідників. В історико-педагогічних дослідженнях радянського періоду переважали ідеологічний аспект і політичне значення над педагогічним аналізом, що надавало оцінкам ідей педагогів і, в цілому проблемі виховання моральної особистості, політико-ідеологічної спрямованості. За ними втрачалася сама особистість, гуманістичне начало педагогіки, а також сама людина як основа, центр педагогічного процесу. До того ж, у більшості наукових досліджень не ставилися завдання дати цілісний аналіз становленню й вирішенню проблеми виховання моральної особистості в працях українських філософів-педагогів другої половини XVIII століття.

Разом з тим досвід, накопичений ученими й педагогами досліджуваного нами історичного періоду, не втратив свого значення й актуальності сьогодні. Він може до певної міри бути використаний у розв'язанні сучасних проблем гуманізації української школи, реформуванні всієї системи освіти на гуманістичних і демократичних засадах. Отже, вибір теми дослідження „Ідея виховання моральної особистості у спадщині українських педагогів-мислителів другої половини XVIII століття” зумовлено її актуальністю, недостатнім рівнем висвітлення історико-педагогічного аспекту проблеми і необхідністю реформування національної системи виховання й освіти з широким використанням культурно-педагогічного досвіду українського народу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є частиною комплексної проблеми „Теоретичні основи підготовки майбутнього вчителя до творчої діяльності” кафедри педагогіки Криворізького державного педагогічного університету, включеної на конкурсній основі до плану найважливіших досліджень МОН України (№ 2-96), затверджена вченою радою Криворізького державного педагогічного університету (протокол № 10 від 13.04.2000), та узгоджена координаційною радою з наукових досліджень АПН України в галузі педагогіки та психології (протокол № 5 від 20.06.2000).

Мета дослідження полягає в науковому аналізі та теоретичному обґрунтуванні мети, завдань, принципів, а також змісту реалізації ідеї виховання моральної особистості в працях українських педагогів-мислителів другої половини ХVIII століття.

Відповідно до теми й мети дослідження були визначені такі завдання:

Вивчити й узагальнити стан розвитку ідеї виховання моральної особистості у філософсько-педагогічній теорії до середини XVIII століття.

Проаналізувати й систематизувати теоретичні основи цієї проблеми в працях українських педагогів другої половини XVIII століття.

Визначити особливості розвитку ідеї виховання моральної особистості в працях українських дослідників другої половини XVIII століття, їх зв'язок зі світовою філософсько-педагогічною спадщиною.

Виявити домінуючі тенденції в розвитку теорії та практики виховання моральної особистості в історії філософсько-педагогічної думки і розглянути перспективи їх використання в умовах гуманізації і демократизації сучасної української школи.

Об'єктом дослідження є науково-педагогічна спадщина вітчизняних і зарубіжних педагогів.

Предмет дослідження - цілісний аналіз ідеї виховання моральної особистості в роботах українських мислителів другої половини XVIII століття.

Методологічні засади дослідження становлять: теорія наукового пізнання з її вимогами об'єктивності та доказовості; положення про діалектичний взаємозв'язок, взаємозумовленість і цілісність людини, природи і суспільства та необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах, про співвідношення інтелектуального й морального, про взаємозв'язок національного й загальнолюдського; християнська філософсько-педагогічна традиція; ідеї національного відродження та українського державотворення, нової філософії освіти й сучасної парадигми виховання; Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті; зв'язок історії з педагогічними проблемами сучасності; діалектичні положення про людську особистість як сукупність індивідуального й соціального; доцільність творчого використання в сучасних умовах теоретичних концепцій та історико-педагогічного досвіду.

Теоретичну основу дослідження становлять ідеї та концептуальні положення з проблем теорії та історії педагогіки: Ш. Амонашвілі, В. Андрущенка, О. Бондаревської, Ю. Боргоша, Н. Вознюка, Б. Гершунського, С. Гончаренка, Д. Д'юї, І. Драча, Г. Жураковського, В. Загвязинського, І. Захари, І. Зязюна, М. Кашуби, Г. Климової, Л. Кондрашової, А. Красновського, В. Кременя, С. Кримського, В. Литвинова, Д. Лордкіпанідзе, Б. Мєєровського, Б. Мітюрова, П. Попова, М. Роговича, К. Роджерса, С. Сисоєвої, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської, С. Френе тощо.

Методи дослідження використовувалися для отримання достатньо об'єктивної інформації з обраної проблеми: загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, зіставлення, класифікація історико-педагогічних джерел), що дозволило узагальнити та систематизувати погляди вітчизняних та зарубіжних дослідників на досліджувану нами проблему; історичні (хронологічний, історико-топологічний, логіко-історичний), які дали можливість простежити процес становлення й розвитку ідеї виховання моральної особистості в філософсько-педагогічній літературі; порівняльно-історичний і системно-структурний - для зіставлення окремих теорії, концепцій, поглядів щодо означеної проблеми.

Джерельну базу дослідження становлять матеріали фондів Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В. Д. Вернадського, філософсько-педагогічні праці українських мислителів другої половини XVIII століття, філософсько-теоретичні роботи з проблеми виховання моральної особистості, дослідження педагогів і психологів з питань обґрунтування й реалізації напрямків реформування освітньо-виховного простору в Україні.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину XVIII століття, що увійшло до вітчизняної історії під назвою епохи Руїни, коли українські землі у складі Російської імперії остаточно втратили автономію. Загальноєвропейська періодизація називає цей час Просвітництвом через провідну роль виховання й освіти, які починають визначати рівень суспільного й особистісного розвитку. Україна, незважаючи на негативні політичні й соціально-економічні тенденції, також перебувала під впливом ідей Просвітництва. Розвиток філософсько-педагогічної думки в Україні в даний період в першу чергу пов'язаний з іменами Мануйла Козачинського [1699-1755], Георгія Кониського [1715-1795], Григорія Сковороди [1722-1794], Якова Козельського [1729-1795]. Висунуті ними філософсько-педагогічні погляди багато в чому зумовили формування української педагогічної думки, сприяли затвердженню в ній елементів національної самосвідомості, особливостей українського менталітету.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося в три етапи протягом 1996-2008 років.

На першому, організаційно-пошуковому, етапі (1996-2000 рр.) з'ясовувався стан розробки означеної проблеми через опрацювання історико-педагогічної літератури, визначалися об'єкт, предмет дослідження, його мета і завдання; збирався фактичний матеріал, проводилася первинна обробка отриманих даних.

На другому, аналітичному, етапі (2000-2006 рр.) була завершена робота зі складання бібліографічного опису, здійснювався поглиблений аналіз результатів дослідження, їх апробація шляхом публікацій, обговорення повідомлень і доповідей на наукових семінарах, конференціях, засіданнях кафедри педагогіки Криворізького державного педагогічного університету, на науково-практичних конференціях інших навчальних закладів, що дало змогу виявити тенденції та закономірності динаміки розвитку ідеї виховання моральної особистості.

На третьому, узагальнюючо-підсумковому, етапі (2007-2008 рр.) закінчувалася обробка даних, вивчалися можливості та шляхи використання історичного досвіду, формулювалися висновки, готувався рукопис дисертаційної роботи.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження полягає в тому, що вперше представлено системний аналіз розв'язання проблеми виховання моральної особистості в працях українських педагогів-мислителів другої половини XVIII століття; систематизовані їх погляди на мету, принципи, зміст цього процесу. На основі історико-педагогічного аналізу розкрито внесок українських педагогів-мислителів у практичне вирішення досліджувальної проблеми та значення їх спадщини в історії розвитку української педагогічної думки з метою використання результатів досліджень у реформуванні української системи виховання й освіти на сучасному етапі.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розкритті основ реалізації мети, завдань, принципів і всього змісту процесу виховання моральної особистості. Відтак, теоретичні положення, розкриті в дослідженні, можуть творчо використовуватися при розробці сучасної теорії гуманістичного виховання й особистісно орієнтованої освіти в різних типах навчальних закладів України; працівниками освіти - у вихованні учнів різних вікових груп; викладачами вищої школи - під час викладання курсів педагогіки, історії педагогіки і читанні спецкурсів, проведенні семінарів; студентами - при написанні рефератів, курсових, кваліфікаційних і дипломних робіт.

Основні теоретичні положення і висновки дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Криворізького державного педагогічного університету (довідка № 06/381 від 28 жовтня 2008 р.), Криворізької філії Європейського університету (довідка № 12 від 15 лютого 2004 р.), Криворізької гімназії № 49 (довідка № 145/а від 23 вересня 2008 р.), Криворізької педагогічної гімназії (довідка № 153 від 16 жовтня 2008 р.).

Вірогідність та аргументованість результатів проведеного дослідження, забезпечується об'єктивним історико-педагогічним аналізом філософсько-педагогічної літератури, наукових монографій з проблеми даного дослідження, а також застосуванням комплексу методів досліджень, які відповідають меті, предмету і завданням роботи, а також публікаціями автора.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на міжнародних, всеукраїнських і регіональних науково-практичних конференціях шляхом публікацій у збірниках наукових праць і виступах: „Формування і діяльність творчої особистості” (Кривий Ріг, 1998), „Формування творчої особистості в навчальному процесі” (Кривий Ріг, 1998), „Розвиток особистості у полі культурному освітньому просторі” (Кривий Ріг, 2004), „Наука і освіта „2005” (Дніпропетровськ, 2005), „Модульно-блокове структурування педагогічних знань як умова реалізації якості навчання у вищих навчальних закладах” (Кривий Ріг, жовтень 2007).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в 10 публікаціях автора, з яких 9 статей - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 - матеріали конференції.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Основний зміст дослідження викладено на 184 сторінках друкованого тексту. Список використаних джерел налічує 185 найменувань, що займають 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, його хронологічні межі, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, висвітлено методологічні й теоретичні засади, окреслено джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - „Розробка теоретичних основ проблеми виховання моральної особистості в роботах зарубіжних філософів-педагогів до другої половини XVIII століття” - проаналізовано стан вивчення проблеми дослідження в сучасній педагогічній науці, зокрема в монографіях і періодичних виданнях. Виходячи з необхідності визначити особливості формування та розвитку ідеї виховання моральної особистості за допомогою історико-логічного та компаративного порівняння, розглянуто генезу даної ідеї у філософській та педагогічній думці, на основі чого зроблено висновок, що ставлення до цієї ідеї в педагогіці мало пряму залежність від способу розв'язання питання людської природи і вирішення проблеми „людина - суспільство”. У дослідженні наведено умовну періодизацію формування і розвитку поглядів на проблему виховання моральної особистості та подано стислу характеристику поглядів основних представників філософських і педагогічних шкіл у ці періоди.

Історія становлення, формування і розвитку ідеї виховання моральної особистості на науковому, філософсько-педагогічному рівні переконливо демонструє нам складний і довгий за часом процес усвідомлення об'єктивного характеру тенденцій, які зумовили розробку мети, завдань, базових положень, а також всього змісту реалізації цієї ідеї в історії філософсько-педагогічної думки.

Мета виховання моральної особистості виводилася дослідниками або з конкретних потреб суспільства, або з доволі абстрактних потенційних можливостей розвитку людської природи. Її зміст будувався на основі принципів, що відображають найважливіші й загальні закономірності розвитку людської природи і суспільства. Еволюційний розвиток змісту виховання моральної особистості відбувався послідовно від накопичення багатого емпіричного матеріалу до його наукової обробки і створення на цій базі стрункої педагогічної теорії. Цей процес був спрямований на створення належних умов життєдіяльності й забезпечення гармонійних взаємостосунків у суспільстві.

Давньогрецькі мислителі у визначенні мети, завдань, принципів, змісту виховання моральної людини спиралися на космогонічний характер власної філософії. Головну увагу вони приділяли вирішенню проблеми виховання гармонійно розвинутої людини, яка пізніше поступається виховному ідеалу прагматичної, сильної й успішної особистості у стоїків. Серед принципів виховання, що були розроблені у цей час, на перший план виступають ідеї всебічного розвитку, гуманізму, природовідповідності, самопізнання. Зміст виховання моральної особистості в античні часи визначався двома основними підходами. Перший , пов'язаний з іменами Піфагора та Епікура, встановлював пріоритет індивідуальних потреб людини; другий, сократівський - намагався поєднати людську індивідуальність з вимогами суспільства. Саме давньогрецькими мислителями були розроблені класичні вимоги до морально сформованої особистості на основі чотирьох доброчинностей: мужності, чесності, мудрості та поміркованості.

У середньовіччі, коли в європейський педагогіці на провідні позиції вийшли християнське богослов'я і схоластика, головну увагу було приділено духовно-моральному вдосконаленню людської природи. Тому завдання морального виховання виступає на перший план і передує інтелектуальному, естетичному і фізичному розвитку людини.

Новий погляд на проблему виховання моральної особистості ми знаходимо у філософів-гуманістів і соціал-утопістів епохи Відродження (Еразма Роттердамського, Ф. Рабле, М. Монтеня, Т. Мора, Т. Кампанели), які на основі пантеїстичної теорії знову звернулися до античного тлумачення людини як природної істоти. Вперше на теоретичному рівні обґрунтував мету, завдання, принципи, а також зміст процесу виховання моральної особистості видатний чеський мислитель Я. А. Коменський, який виходив з християнського вчення про природу людини і сенс її життя. Такий підхід дозволив йому подолати надмірний антропоцентризм епохи Відродження, що розглядав оточуючу природу як об'єкт необмеженої діяльності людини і часто призводив до невиправданого егоцентризму. Чеський педагог зробив основою своєї педагогічної теорії ідею природовідповідності, зумів зберегти високі духовно-моральні орієнтири і людські виміри виховного процесу, а пансофічна ідея спрямувала логіку його роздумів у бік створення загальнолюдської моделі виховання й освіти.

Філософсько-педагогічна думка Нового часу (Дж. Локк, Т. Гоббс, Ф. Бекон) більше уваги приділяла формуванню соціального досвіду людини, підготовки її до практичного життя. Саме тому теорія елітарного виховання Дж. Локка містить у собі такий великий заряд прагматизму, що максимально наближає її до поглядів софістів. Крім того, в основі такого підходу лежить концепція так званої „чистої дошки”, а це, в свою чергу, підносить роль виховання на небачену до того висоту.

Просвітницькі ідеї французьких філософів (Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро, Ш. Монтеск'є) повернули процес виховання моральної особистості у бік природовідповідності та свободи дитячого вибору. Теоретичне здобуття природного виховання полягало у категоричному визнанні своєрідності та унікальності дитячої природи, так не схожої на дорослу.

Аналіз філософської і педагогічної думки дозволив визначити два основні підходи щодо вирішення проблеми виховання моральної особистості. Перший підхід характеризується надмірним антропоцентризмом, коли природа розглядається як об'єкт необмеженого нічим впливу (технократична концепція виховання й освіти). Другий - виходить з висновку про тісний зв'язок людини, природи і суспільства і доводить нам необхідність визнання своєрідності дитячої природи і вивчення її особливостей (гуманістичні концепції).

У другому розділі - „Ідея виховання моральної особистості в роботах українських мислителів другої половини XVIII століття” - досліджені особливості розробки проблеми виховання моральної особистості в працях вітчизняних філософів-педагогів даного періоду.

У другій половині XVIII століття українськими мислителями були розроблені три філософсько-педагогічні концепції виховання моральної особистості. Перша концепція тісно пов'язана з ідеологією православ'я і ґрунтується на християнській етиці, провідними її теоретиками були професори Києво-Могилянської академії Г. Кониський і М. Козачинський. Вони визнавали самостійну цінність земного життя, активну природу людини та її здатність до творчої діяльності; закликали до духовно-морального виховання на основі норм християнсько-православної моралі, пристосованої до потреб нового буржуазного суспільства. В обґрунтуванні змісту виховання моральної особистості українські мислителі більше виходили з раціонального принципу корисності, що спирається на людський розум. Так добром для людей, з їхньої точки зору, виступає те, що йде на власну користь і, згідно з оцінкою розсудливої людини, не приносить зайвих страждань.

Друга концепція була розроблена Я. Козельським і базувалася на французькій філософсько-педагогічній думці. Я. Козельський вважав суспільне середовище найважливішим чинником, що впливає на формування та розвиток людської особистості, тому його погляди пройняті ідеєю соціальної рівності та тісно пов'язані з потребами суспільства, яке потребує людей освічених і морально вихованих. Вважаючи, що моральні якості не є природженими, а набуваються в процесі виховання, мислитель розглядав гуманізм як провідний принцип виховання моральної особистості. Але гуманізм Я. Козельського відкидав норми християнської моралі, заперечував релігійне віровчення як теоретичну і методологічну основу обґрунтування мети, завдань і змісту виховання моральності в людині. Тому йому доводилося шукати виховні ідеали зовні людської природи, в абстрактних і хитких проявах суспільних відносин.

Автором третьої, найбільш оригінальної концепції, виступає Г. Сковорода. Етико-гуманістичне вчення українського мислителя ґрунтується на оптимістичному переконанні в безумовно добрій природі кожної людини, де криються величезні творчі сили і можливості. Він вважав, що через індивідуально неповторний зв'язок із Богом кожна людина відрізняється від інших своєю внутрішньою природою. Тому принцип „спорідненості”, або, за історико-педагогічною термінологією, „природовідповідності” відіграє ключову роль у його поглядах. Таким чином, Г. Сковорода вводячи до власної філософсько-педагогічної системи поняття спорідненості або „доброго народження”, тим самим відкинув локківську концепцію „чистої дошки”.

На відміну від своїх попередників Г. Сковорода використав більш системний підхід у вирішенні проблеми виховання моральної особистості, залучивши для цієї справи надбання античної філософсько-педагогічної думки, християнське вчення про природу і сенс людського життя, дослідження Нового часу, епох Відродження і Просвітництва, кращі вітчизняні традиції виховання минулих часів, а також народну виховну мудрість. До Г. Сковороди підхід такого високого наукового рівня ми знаходимо тільки у Я. А. Коменського.

В етико-гуманістичному вченні українського мислителя органічно поєдналися „філософія щастя” і „споріднене виховання”. Саме тому образ морально вихованої людини часто надавався разом з її прагненням до щастя. Г. Сковороду не задовольняли чотири класичні моральні доброчинності, і він шукав інші основи моральної культури. Цей пошук привів його до вдячності як базової риси моральної особистості. Отже основними ознаками морально вихованої людини, на його думку, виступають: „добре народження”, „споріднене виховання”, правильне розуміння людиною сенсу життя на основі пріоритету „внутрішньої натури”, адекватне сприйняття потреб „натури зовнішньої”, наявність духовно-моральних рис характеру і якостей особистості, основу яких складають вдячність і любов.

Вітчизняні мислителі в своїх творах обґрунтували систему базових ідей виховання моральної особистості. На їхню думку, принципи спорідненості (природовідповідності), самопізнання, гуманності, народності мають позачасове, загальнолюдське значення і можуть бути застосовані при розробці мети, завдань, а також системи форм і методів виховання моральної особистості. Незважаючи на суттєві відмінності трьох розроблених у другій половині XVIII століття концепцій, їх поєднує пріоритет у вихованні особистості духовно-моральних рис характеру і якостей людини.

У третьому розділі - „Ідея виховання моральної особистості на сучасному етапі та перспективи її розвитку” - розглянутий сучасний стан вирішення даної проблеми в українському суспільстві.

На початку ХХІ століття ми стаємо свідками глобальних перетворень у багатьох галузях суспільного життя, викликаних переходом людства від техногенної до антропогенної цивілізації.

Техногенні тенденції дозволили здійснити науково-технічну революцію, покращати матеріальний рівень життя, зробивши його набагато безпечнішим і комфортним, але водночас призвели до трагічної втрати людиною духовних орієнтирів. Поставивши на перше місце техніку, зробивши головний акцент на формування й розвиток інженерного мислення та егоцентричного світогляду, людина втратила свої духовні коріння, і, як, наслідок - саму себе. Тому проблема виховання моральної особистості, спроможної ефективно вирішувати завдання суспільного життя, займає таке важливе місце в сучасних педагогічних дослідженнях.

Цілий ряд дослідників (В. Андрущенко, Б. Гершунский, Г. Клімова, Л. Кондрашова, В. Кремінь, С. Сисоєва, О Сухомлинська) вказують на те, що головною причиною катастрофічної девальвації духовно-етичних цінностей є системна криза трьох головних галузей духовного життя суспільства: науки, релігії, виховання й освіти. Розвиваючи цю гіпотезу вони прийшли до висновку, що саме виховання й освіта в недалекому майбутньому зможуть усунути цей розрив, що утворився між знаннями і вірою.

Саме такий підхід у вирішенні найбільш важливих проблем розвитку людини й суспільства ми знаходимо в філософсько-педагогічних працях українських педагогів-мислителів другої половини XVIII століття: М. Козачинського, Я. Козельського, Г. Кониського, Г. Сковороди. Вітчизняна філософсько-педагогічна думка була спрямована на створення цілісної системи поглядів на природу, людину й суспільство, намагалася пояснити сенс людського життя та місце людини в навколишньому світі.

Тому в дослідженнях вітчизняних мислителів даного періоду в одне ціле були пов'язані філософські й педагогічні ідеї, робилася спроба з точки зору психології обґрунтувати мотиви людських вчинків і розробити концептуальні підходи в розв'язанні проблеми виховання моральної особистості. Філософсько-педагогічні ідеї українських авторів відрізняються своєю універсальністю, спробою створення системного бачення навколишнього світу й місця в ньому людини.

Саме системний підхід вітчизняних мислителів другої половини XVIII століття до вирішення проблеми виховання моральної особистості представляється нам доволі перспективним й ефективним з точки зору розробки концепцій і програм у галузі виховання й освіти на державному рівні. Українські педагоги в своїх творах запропонували нам систему базових ідей цілком придатних для створення таких концепцій. Вони вважали, що принципи гуманності, народності, спорідненості (природовідповідності), самопізнання мають позачасове значення і можуть бути застосовані для розробки та обґрунтування мети, завдань, а також системи форм і методів виховання моральної особистості.

На думку багатьох дослідників, для того, щоб розробити довготривалу програму розвитку освітньо-виховної галузі суспільства, необхідне прогностично змістовне обґрунтування цінісно-цільових пріоритетів освітньо-виховної діяльності. Але, якщо взяти до уваги концепцію виховання дітей та молоді, прийняту в Україні, то там ми можемо знайти багато загально-абстрактних положень на зразок „гармонійно розвинутої, високоосвіченої людини”. У сучасній педагогічній науці ця ідея системну і послідовну критику як доволі абстрактна та нездійснена. Багато хто вважає, що вона виступає не більш як позитивним побажанням процесу виховання.

Одним з найбільш перспективних підходів до виховання моральної особистості на даний момент, на нашу думку, є концепція самореалізації особистості. Вона базується на розумінні сенсу життя людини з точки зору її повної самореалізації, коли людина намагається принести максимальну користь собі, близьким людям, суспільству через використання власних здібностей, знань, умінь, навичок. Саме з такої позиції особливу увагу привертають погляди Г. Сковороди, який вперше в українській філософсько-педагогічній думці розробив концепцію самореалізації особистості („сродності”) і спробував об'єднати її з християнською етикою.

Головним завданням особистості в наступній концепції виступає оволодіння досвідом, накопиченим у суспільстві, щоб забезпечити їй ефективну й оптимальну соціалізацію в рамках суспільних відносин. Такий підхід отримав назву соціокультурної концепції і передбачає виховання моральної особистості з позиції смисложиттєвих цінностей людини, релятивістського погляду на них.

На відміну від суто абстрактної теорії всебічного розвитку, ці дві концепції мають яскраво виражений практико-орієнтований характер і спрямовані на формування та розвиток якостей, умінь, знань, навичок, необхідних для індивідуального й суспільного життя людини.

Серед провідних тенденцій у реформуванні освітньо-виховного простору ми можемо назвати радикальний перегляд існуючої моделі шкільного виховання й освіти на основі пріоритету духовно-моральних цінностей, перехід до особистісно-орієнтованої парадигми й розвивального навчання з повною відмовою від сучасних інформаційно-інтелектуальних стандартів. Якість цих перетворень також залежить від переорієнтації педагогічного процесу з однобічного впливу вчителя на комунікативну його взаємодію, з обов'язковим урахуванням психофізіологічного стану дитини.

Вітчизняні мислителі XVIII сторіччя у своїх творах запропонували нам систему базових ідей для створення такої концепції. На їхню думку принципи спорідненості (природовідповідності), самопізнання, гуманності, народності мають позачасове, загальнолюдське значення і можуть бути застосовані для розробки та обґрунтування мети, завдань, змісту, а також системи форм і методів виховання моральної особистості в сучасних умовах розвитку суспільства.

ВИСНОВКИ

У дисертації відповідно до мети і завдань здійснено аналіз розвитку ідеї виховання моральної особистості у спадщині українських мислителів другої половини XVIII століття. Одержані в процесі дослідження результати дозволяють зробити висновки, що мають теоретичне і практичне значення.

1. Уперше в історії вітчизняної педагогіки з сучасних демократичних позицій досліджені мета, завдання, принципи, а також зміст виховання моральної особистості в роботах українських мислителів другої половини XVIII століття. Розвиток теорії і практики виховання й освіти з античних часів демонструє поступове посилення загальнолюдських, духовно-моральних тенденцій, спрямованих на підвищення ролі людського чинника; виведення мети та завдань виховання й освіти з реальних потреб людини, пов'язаних з її суспільним життям; обґрунтування фундаментальних положень педагогічної теорії, виходячи з антропоцентричної моделі навколишнього світу. Саме ці тенденції знайшли своє втілення у філософсько-педагогічних творах українських мислителів другої половини ХVIII століття.

2. Теоретичний аналіз проблеми виховання моральної особистості доводить, що її дослідженням упритул зайнялася ще антична філософсько-педагогічна думка. У цей час виховання моральної людини будувалося, головним чином, на принципах гармонійного розвитку, самопізнання, помірності у всьому, слідування законам природи. В основі його лежали так звані чотири універсальні чесноти: мудрість, мужність, помірність і справедливість. Ця ідея набула подальшого розв'язання в діяльності філософсько-освітніх шкіл, таких як піфагорійська, епікурейців, стоїків, Сократа - Платона - Аристотеля, а також у роботах римських авторів. На перше місце в них ставилося досягнення гармонійної єдності з навколишнім світом, осмислення себе в ньому, прагнення уникати крайнощів у словах і вчинках, дотримання золотої середини, оволодіння методами і прийомами самопізнання. Тому, перш за все, в рамках ідеї виховання моральної особистості розв'язувалися проблеми визначення природи людини, її місця в системі „природа - суспільство - людина”, пошуку щастя та сенсу земного існування.

3. У період середньовіччя головний акцент реалізації ідеалу моральності переноситься в духовно-трансцендентальний світ Бога. Саме духовний розвиток людини починає повністю визначати процес виховання моральної особистості, стає пріоритетним напрямком. У цей час під впливом, головним чином, християнства відбулося переосмислення мети, завдань і всього змісту цього процесу; був остаточно переглянутий ідеал всебічно розвинутої людини, відкинуті принципи гармонійного розвитку, самопізнання і природовідповідності. Практика виховання зазнає суттєвих змін: із суто земних цінностей вона переорієнтовує людей у бік духовно-моральних, стає більш аскетичною та спрямованою на духовно-моральне вдосконалення людини.

4. Епоха Відродження, хоча й посилила антропоцентричні тенденції у розвитку філософсько-педагогічної думки, але радикально не змінила загальний пріоритет духовних цінностей. Гуманісти й соціал-утопісти знову звернулися до вирішення проблем пошуку щастя та сенсу життя моральною людиною, спираючись на її не лише духовні, але й матеріально-чуттєві потреби. Саме в цей час зароджується педагогічна теорія, яка дозволила з позицій інтелекту вирішувати проблему виховання моральної особистості і зробити її предметом наукового дослідження. Найбільш вагомих успіхів у вирішенні цих питань було досягнуто в епоху Просвітництва.

5. Пріоритетним напрямом в українській філософсько-педагогічній думці виступало духовно-моральне виховання. Ця традиція, закладена ще в полемічній літературі національно-визвольного періоду (кінець ХVI-ХVII ст.), зміцніла в роботах Ф. Прокоповича, І. Галятовського і продовжувала розвиватися в працях Г. Сковороди, Г. Кониського, Я. Козельського, С. Яворського, М. Козачинського. В їхніх наукових і літературних трактатах розроблялася й обґрунтовувалася проблема земного призначення людини, мети й завдань її земного існування, виховання моральної особистості та досягнення нею щасливого життя.

6. Поєднання філософського та педагогічного підходів у вирішенні виховних і освітніх завдань виховання моральної особистості дозволило зробити висновок про те, що філософія має вказувати людині реальний шлях реалізації щасливого життя, а виховання й освіта покликані формувати й розвивати необхідні для цього якості особистості, риси характеру, уміння та навички. Постановка проблеми щастя в українській філософсько-педагогічній думці примусила переглянути виховний ідеал моральної особистості, що перебував під сильним впливом церковної ідеології.

7. Аналіз філософсько-педагогічних праць Г. Кониського, М. Козачинського, С. Яворського дозволяє стверджувати, що людину відрізняють активна життєва позиція, самостійність, прагматизм, уміння брати на себе відповідальність і протистояти ударам долі. Така зміна духовно-етичних орієнтирів не могла не вплинути на зміст виховання й освіти. У роботах Я. Козельського взагалі відкидається релігійне трактування цілей і завдань виховного процесу. Безумовно, сильною стороною філософсько-ідеологічних концепцій українських мислителів виступало звернення до проблеми ролі праці у вихованні людини. У них праця починає розглядатися як основний засіб досягнення щастя, головний фактор, який визначає якість людського життя. Але, якщо у поглядах Г. Кониського, Ф. Прокоповича праця мала абстрактне значення й вельми слабо пов'язана з „внутрішньою натурою” людини, то в етико-гуманістичній концепції виховання Г. Сковороди вона вже носила „споріднений” характер. Через свою філософсько-педагогічну концепцію „спорідненої праці” Г. Сковорода виходить на вирішення проблеми самореалізації особистістю свого внутрішнього природного потенціалу й самоутвердження в суспільному житті.

8. Український філософ і педагог зумів об'єднати в єдину систему поглядів філософську концепцію реалізації людиною щастя через „споріднену працю” з її вихованням і освітою. Сама логіка міркувань Г. Сковороди приводить до думки, що „неспоріднене” виховання, при якому не враховуються природні здібності й задатки, обмежується свобода дитини, пригнічується властива їй активність і творчий потенціал, закриває саму можливість досягнення людиною щастя. Тому діюча модель виховання й освіти розглядається Г. Сковородою як провідний чинник формування й розвитку як самої людини, так і всього суспільства.

9. Розроблені в другій половині ХVIII століття мета, завдання й принципи виховання моральної особистості набули великого значення й актуальності на початку третього тисячоліття. Інтерес до проблеми загальнолюдської моделі виховання й освіти багато в чому пояснюється процесом реформування системи освіти, де головними напрямами виступають гуманізація навчально-виховного процесу, гуманітаризація освіти, перехід до особистісно-орієнтованої її парадигми й розвивальної моделі навчання.

Існуючі труднощі в розробці, обґрунтуванні, реалізації процесу виховання моральної особистості об'єктивно пов'язані з кризою сучасної української національної ідеї. Та національна ідея, що була висунута на початку 1990-х років, з її антикомунізмом і подоланням спадщини попереднього режиму, на даний момент не працює. Усі спроби створити нову ідею на основі форсованої інтеграції у світове співтовариство уже зараз можна визнати передчасними. А саме національна ідея майже повністю визначає мету, завдання та зміст виховання моральної особистості, і якщо ця ідея чітко визначена та об'єктивно відповідає потребам нації, то ефективно працює і система виховання моральної особистості.

Для українського суспільства другої половини XVIII століття такою національною ідеєю виступало православ'я, на базі якого в суспільстві розвивалися культура, менталітет, освіта й виховання. Тому пошуки саме такої ідеї виступають головною умовою створення ефективної системи виховання моральної особистості.

10. Досвід проведення освітньо-виховних реформ, особливо пов'язаних з гуманізацією, показує, наскільки суперечливий характер вони носили. Для того, щоб забезпечити ефективність і результативність гуманістичних перетворень в освітньо-виховному просторі, необхідно, на наш погляд, чітко визначити акценти і стратегічні орієнтири та пріоритети такого реформування. Інакше глобальна індивідуалізація об'єктивно викличе підвищений інтерес до сильних сторін концепції колективного виховання й освіти, а загальна гуманітаризація навчальних програм і планів знову змусить повернутися до забутої зараз ідеї політехнізму. Стає зрозумілим, що гуманізація повинна включати синтез різних ідей, концепцій, теорій, у яких головним критерієм їх цінності виступає зв'язок із загальнолюдськими духовно-моральними цінностями.

Перспективною тематикою для подальшої розробки цієї проблеми може бути більш детальне вивчення внеску кожного представника української філософсько-педагогічної думки другої половини XVIII століття в розвиток ідеї виховання моральної особистості, дослідження порівняльної педагогіки щодо функціонування різних теорій, поглядів, концепцій, більш ґрунтовне висвітлення впливу вітчизняної філософсько-педагогічної спадщини на розвиток педагогічної теорії і практики в Україні, а також проведення педагогічних досліджень.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Потапенко О. Б. Проблема гуманистического воспитания в истории развития педагогической мысли / О. Б. Потапенко // Индивидуальный подход в подготовке будущего учителя : сб. научн. тр. - Кривой Рог : КГПИ, 1995. - С. 112-121.

2. Потапенко О. Б. З історії становлення ідеї загальнолюдського виховання як основи творчого розвитку особистості / О. Б. Потапенко // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи : зб. наук. пр. - Вип. 3. - Харків : Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 1997. - С. 145-148.

3. Потапенко О. Б. Проблема творчого розвитку особистості як реалізація ідеї загальнолюдського виховання у філософсько-педагогічній теорії України другої половини XVIII століття / О. Б. Потапенко // Формування і діяльність творчої особистості : зб. наук. ст. : матеріали міжнародної наукової конференції, 28 квітня 1998 р. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - С. 9-13.

4. Потапенко О. Б. Гуманізація освіти як провідний фактор в розвитку творчої особистості / О. Б. Потапенко // Формування творчої особистості в навчальному процесі : зб. наук. ст. : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 26-27 листопада 1998 р. - Кривий Ріг, 1998. - С. 208-211.

5. Проблема гуманизации учебно-воспитательного процесса на пороге XXI ст. и перспективы ее дальнейшего развития / О. Б. Потапенко // Науковий вісник : зб. наук. пр. - Одеса : ПДПУ ім. К.Д, Ушинського, 2000. - С. 88-91.

6. Потапенко О. Б. Проблема формування людської особистості в творах українських мислителів другої половини XVIII століття / О. Б. Потапенко // Педагогіка вищої та середньої школи : зб. наук. пр. - Вип. 7. - Кривий Ріг : КДПУ, 2004.- С. 86-92.

7. Потапенко О. Б. Проблема морального виховання в етико-гуманістичній концепції Григорія Сковороди / О. Б. Потапенко // Педагогіка вищої та середньої школи : зб. наук. пр. - Вип. 8. - Кривий Ріг : КДПУ, 2004. - С. 426-430.

8. Потапенко О. Б. Проблема пошуку шляхів виховання моральної особистості на сучасному етапі розвитку українського суспільства в контексті використання філософсько-педагогічного досвіду вітчизняних мислителів другої половини XVIII сторіччя / О. Б. Потапенко // Педагогіка вищої та середньої школи : зб. наук. пр. - Вип. 17. - Кривий Ріг, 2007. - С. 418-423.

9. Потапенко О. Б. Проблема педагогічної акцентології у вихованні моральної особистості на сучасному етапі розвитку українського суспільства / О. Б. Потапенко // Педагогіка вищої та середньої школи : зб. наук. пр. - Вип. 19. - Кривий Ріг, 2007. - С. 230-235.

Матеріали науково-практичних конференцій:

10. Жуков С. А. Общечеловеческая модель воспитания и образования и процесс реформирования системы образования / С. А. Жуков, С. А. Скидан, О. Б. Потапенко // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта 2005”. - Дніпропетровськ, 2005. - С. 34-36.

АНОТАЦІЇ

Потапенко О. Б. Ідея виховання моральної особистості в спадщині українських педагогів-мислителів другої половини XVIII століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. - Кіровоград, 2009.

У дисертації здійснено аналіз розвитку ідеї виховання моральної особистості в спадщині українських мислителів другої половини XVIII століття. Досліджено розв'язання цієї проблеми в рамках європейської філософсько-педагогічної думки до другої половини XVIII століття; обґрунтовано мету, завдання, принципи морального виховання, його зміст, а також перспективи подальшого реформування.

Значна увага в дослідженні приділяється вивченню й аналізу основних підходів у вирішенні проблеми виховання моральної особистості в працях українських мислителів, розкривається безпосередній зв'язок української філософсько-педагогічної думки з кращими європейськими традиціями у розв'язанні даного питання.

Ключові слова: моральна особистість, моральне виховання, природовідповідність, спорідненість, народність, самопізнання, духовність, самореалізація, гуманність.

Потапенко О. Б. Идея воспитания нравственной личности в наследии украинских педагогов-мыслителей второй половины XVIII столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01. - общая педагогика и история педагогики. - Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко. - Кировоград, 2009.

В диссертации впервые осуществлен системный анализ решения проблемы воспитания нравственной личности украинскими мыслителями второй половины XVIII столетия. Изучены основные подходы в решении данной проблемы в рамках европейской философско-педагогической мысли античности, средних веков, эпохи Возрождения, Нового времени, а также Просвещения. Исследованы факторы, влияющие на постановку целей, задач, принципов и всего содержания процесса воспитания нравственной личности.

На эволюцию данных понятий оказывали влияние тип государства и социально-экономической системы, религия и культура, менталитет и традиции общества. Цели воспитания выводились либо из потребностей общественного развития, либо - из необходимости развития человеческой природы. Отсюда, такое многообразие в решении данного вопроса. Определены основные принципы, оказывающие влияние на процесс воспитания нравственной личности (природосообразность, народность, гуманность, самопознание, гармоническое развитие).

В исследовании раскрыты основные варианты решения проблемы воспитания нравственной личности украинскими мыслителями второй половины XVIII столетия. Показана взаимосвязь их теоретических позиций с лучшими европейскими философско-педагогическими традициями. Дается сравнительная характеристика философско-педагогических концепций украинских авторов, определены общие черты и существенные различия в их научном поиске.

Среди трех основных подходов в решении данной проблемы обращает на себя внимание традиционно-православный (Г. Конисский, М. Козачинский), делающий упор на христианскую этику. Признавая активную природу человека, его способность к творческой деятельности, Г. Конисский и М. Козачинский призывали к воспитанию нравственной личности на основе христианско-православной морали, приспособленной к требованиям зарождающегося буржуазного общества. В обосновании содержания воспитания нравственной личности они выходили из рационального принципа полезности, контролируемого разумом. Поэтому, главное внимание уделяли воспитанию умеренности, сдержанности, милосердия и благородства.

Оригинальным для того времени, но, самым слабым в теоретическом смысле, был подход Я. Козельского, который совершил смелую попытку обоснования цели, задач, принципов и всего содержания воспитания нравственной личности основываясь на материалистическом мировоззрении. Отбрасывая христианскую этику, Я. Козельский тем самым лишал свою концепцию христианской культурно-исторической основы, связанной с украинской ментальностью и терял высокие духовно-нравственные ориентиры и ценности.