Размещено на http://www.allbest.ru/

прикарпатський національний університет

імені василя стефаника

УДК 37.026 (430)

Дидактична система Йоганна Фрідріха Гербарта

та її вплив на розвиток вітчизняної освіти

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

федчишин надія орестівна

Івано-Франківськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Тернопільському національному економічному університеті, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Вихрущ Анатолій Володимирович, Тернопільський національний економічний університет, завідувач кафедри психологічних та педагогічних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Курляк Ірина Євгенівна, Львівський науково-практичний центр АПН України, старший науковий співробітник;

кандидат педагогічних наук, доцент Чулкова Людмила Опанасівна, Бердянський державний педагогічний університет, професор кафедри іноземних мов

Захист відбудеться «12» листопада 2009 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано - Франківськ, вул. Шевченка, 79, конференц-зала Будинку вчених.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано - Франківськ, вул. Шевченка, 79).

Автореферат розісланий «10» жовтня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кирста Н.Р.

анотації

Федчишин Н. О. Дидактична система Йоганна Фрідріха Гербарта та її вплив на розвиток вітчизняної освіти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук із спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2009.

У дисертації системно проаналізовано педагогічну діяльність Й.-Ф. Гербарта, обгрунтовано його вплив на розвиток педагогічної теорії й практики багатьох країн. Дослідження освітньої діяльності ученого свідчить, що вивчення і впровадження його дидактичних поглядів у практиці стали важливим етапом розвитку педагогічної думки Німеччини другої половини ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. У роботі розкрито основні положення теорії освіти Й.-Ф. Гербарта, ідею виховуючого навчання; розвиток різносторонніх інтересів, наголошено на основах педагогічної психології;. Обґрунтовано проблеми змісту, методів навчання, проаналізовано психологізацію навчального процесу, а також вплив дидактичної системи Й.-Ф. Гербарта на розвиток теорії й практики навчання загалом.

Ключові слова: Й.-Ф. Гербарт, виховуюче навчання, зміст, методи навчання, навчальний процес, учитель.

дидактичний педагогічний гербарт навчальний

Федчишин Н. О. Дидактическая система Йоганна Фридриха Гербарта и ее влияние на развитие отечественного образования. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника. - Ивано-Франковск, 2009.

В диссертации системно проанализировано педагогическую деятельность Й.-Ф. Гербарта, обосновано его влияние на развитие педагогической теории и практики во многих странах. Исследование образовательной деятельности учёного свидетельствует, что изучение и внедрение его дидактических взглядов в практику стали важным этапом развития педагогической мысли Германии второй половины ХVІІІ - первой половины ХІХ вв. В работе раскрыты основные вопросы теории образования Й.-Ф. Гербарта, идея воспитывающего обучения; развитие разностороннего интереса указано на основах педагогической психологии. Обосновано проблему содержания, методов обучения, проанализировано психологизацию учебного процесса, а также влияние дидактической системы Й.-Ф. Гербарта на развитие теории и практики обучения вообще.

Ключевые слова: Й.-Ф. Гербарт, воспитывающее обучение, содержание, методы обучения, учебный процесс, учитель.

Fedchyshyn N.O. The didactic system of J. F. Herbart and its influence on the development of home education. - Manuscript.

Dissertation on obtaining the scientific degree of Candidate of pedagogical sciences in specialty 13.00.01. - General Pedagogics and History of Pedagogics. -Prykarpatsky National University, Ivano-Frankivsk, 2009.

In the dissertation J. F. Herbart's pedagogical activity as well as his influence on the development of pedagogical theory and practice of many countries in the world have been systematically analyzed.

In Chapter I the regularities of the formation and the development of education in the country in XVIII and the first half of XIX century have been analyzed, preconditions and socially important factors as well as the influence on the formation of worldview and pedagogical views of the classic of German pedagogics have been determined. At that time polemics about the reform of the system of education entered a new phase of the overcoming of drawbacks for the sake of achieving harmonious combination of all-round development of pupils, intellectual and physical in particular. School education in Germany was grounded on teaching children to read, write and understand Bible.

On the grounds of the results of primary source analysis the main stages of life and pedagogical creativity of the pedagogue have been traced and the importance of his practical pedagogical activity on the position of a tutor and in the seminary have been well-founded. In general it was a peculiar experimental data set for his pedagogical theory. As a result of such activity J.F. Herbart became the founder of Pedagogics as an independent and professional science.

Despite considerable theoretical and practical work (the creation of author's pedagogical conception; the argumentation of Pedagogics as a science, the preparation of young pedagogues) J.F. Herbart failed to embody his recommendations into reformation of school system. We can see the reason of such situation in the fact that the representatives of the scientific school created by him were not able to cognize the prognostication of his theoretical judgments. Then the profundity of his teaching was canonized by him as constant and dogmatic.

In Chapter II it has been proved that pedagogical views of the German classic were rightfully considered as an original pedagogical paradigm. We have specified new aspects of the content and methods of teaching as well as pedagogical initiatives of the scientist-pedagogue. It is known that the main principles of his pedagogical views based themselves not only on his long-lived experience of practical activity but also on the results of thorough analysis of educational process in German schools. We have analyzed the modelling of the curriculum in two directions: naturalistic - the cognition of nature (Geography, Physics, Chemistry, Mathematics, Natural Science, Drawing and Singing) and historical - the cognition of a person (foreign languages, Literature, History and Religion). In this chapter research works of J.F. Herbart have been analyzed. It has been ascertained that he became the founder of psychological pedagogics. Having worked out the prominent tasks in the course of results expected in future it not only gave impulse but also became the basis of Herbart's psychology. The ideas of J.F. Herbart have been analyzed according to consideration of psychological principle in the distribution of subjects in accordance with stages (clarity, association, system, method).

In Chapter III pedagogical principles of the scientist's heritage as well as expediency and necessity of its usage in educational process of a modern secondary school have been analyzed. Considering the correlation between teaching and upbringing J.F. Herbart introduced the term “educational teaching” (1806) and paid attention to the fact that teaching is not always pedagogical and accordingly specified that it concerns only educational, the pivot of which is cognition. J.F. Herbart commented on teaching in the light of upbringing as a result of critical analysis of the history of pedagogical thought.

Under modern conditions it is necessary to reinterpret the influence and place of religions teaching and upbringing which occupy an important place in the pedagogics of J.F. Herbart. Christian religion has always been and still remains an important element of the life European peoples. Accordingly the state can not leave the influence of church without attention. The scientist considered church and school as equal institutions of state order.

The scientist's thoughts regarding integrity of teaching and upbringing were perspective as educational teaching was considered in the light of natural demands and social development. That is why teaching in all its directions has and will have educational bent. Herbart's understanding of leading influence of tact upon the relations between a teacher and a pupil were argued. According to the scientist's point of view a real teacher must have good knowledge, ability of logical thinking and prognosticating, be tactful, evaluate quickly and be able to take decisions which would promote singling out personal features of a talented child for the sake of his maximum development. The scientist stated that a teacher's activity must constantly develop, influencing and inciting a pedagogue to children's upbringing stimulating them to use the acquired knowledge in practice.

Key words: J.F. Herbart, educational teaching, contents, teaching methods, educational process, teacher.

загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Інтегрування України у європейський освітній простір зумовлює означення оптимальних шляхів вирішення сучасних проблем педагогічної діяльності шляхом впровадження новітніх технологій у шкільний навчально-виховний процес. Розробка сучасних концепцій освіти значною мірою спирається на світові надбання, отож виникає потреба ретельного вивчення та ґрунтовного дослідження прогресивних здобутків минувшини. Нагромаджений століттями досвід вітчизняних і зарубіжних учених розглядаємо як цінне джерело розвитку сучасної педагогічної науки України. Його урахування і творче застосування сприятиме розвитку теорії й практики системи національної освіти загалом.

За останні роки українськими дослідниками визначено нові підходи до розвитку вітчизняної педагогічної науки і шкільної практики. Щодо історії зарубіжної педагогіки зазначимо, що все ще недостатньо уваги приділено об'єктивному аналізу її прогресивних течій і практичних здобутків, з6окрема, впливу ідей провідних учених країн Заходу на зміст, методи і форми організації навчально-виховного процесу в школах України. Вивчення скарбниці історії педагогіки кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. становить для нас значний інтерес і тому, що саме в цей проміжок часу в системі освіти європейських країн відбувалися важливі зміни. На сучасному етапі шкільна освіта в нашій країні також перебуває в аналогічній ситуації. З огляду на це урахування позитивного (негативного) досвіду минулого розглядаємо як запоруку успішного реформування вітчизняної освітньої системи.

Сучасні дидакти з тривогою констатують ряд протиріч, проблем і викликів, які стоять перед загальноосвітньою школою: відчуженість учнів від школи і вчителів, зниження рівня математичної підготовки, недостатня увага до культури спілкування в процесі навчання, низький рівень диференціації, недостатній рівень педагогічного такту на уроках. У працях видатних педагогів минулого знаходимо велику кількість цінних порад, які сприятимуть вирішенню цих питань.

У спадщині когорти учених-педагогів другої половини ХVІІІ - першої половини ХІХ ст. однією з найвизначніших постатей визнано Йоганна Фрідріха Гербарта (1776-1841 рр.). Його доробок і сьогодні суттєво впливає на розвиток педагогічної теорії й практики Німеччини, Англії, Франції, Польщі. Уперше до ґрунтовного вивчення наукової спадщини та освітньої практики видатного педагога вдалися наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. з нагоди відзначення 100 - річчя видатної праці “Загальна педагогіка, виведена з мети виховання” (1806 р.).

В українській науці радянського періоду вивчення науково-педагогічної спадщини вченого традиційно перебувало під ідеологічним впливом. Отож, у такому руслі її відповідно сприймали і трактували однобічно та лише під кутом зору виховуючого навчання на його різних етапах і важливості дотримання дисципліни. Здебільшого дослідники цього періоду наголошували на недоліках у педагогічній системі Й.-Ф. Гербарта, критикуючи її педагогічні засади. Ш. Ганелін, М. Гриценко, Н. Константінов, А. Красновський, Е. Мединський, А. Піскунов, М. Шабаєва та інші у своїх працях аналізували окремі аспекти теоретичної спадщини німецького педагога.

У дослідженнях українських учених (В. Вихрущ, В. Галузинський, М. Євтух, С. Золотухіна, І. Курляк, В. Лозова, Г. Троцко та ін.) підтверджено значущість педагогічних ідей Й.-Ф. Гербарта, ігнорувати які неправомірно. В. Алексеєв, С. Ананьїн, Н. Дебольський, С. Любомудров, А. Нечаєв, Ф. Паульсен, Л. Синицький, П. Соколов, М. Рубінштейн, Т. Ціллєр та інші вважали класика німецької педагогіки основоположником теорії педагогічного мистецтва, кращим філософом серед педагогів і найбільш визначним педагогом серед філософів.

Сьогодні оцінка вчення Й.-Ф. Гербарта все ще залишається суперечливою. Підставою для цього слугує багатогранність його особистості. Він - викладач, практик, організатор, прогностик, який не лише перевершив здобутки своїх сучасників, а й намагався реалізувати власну концепцію, яка була незвичною для тодішньої епохи. Відповідно його спадщину було представлено в сукупності ідей, без їх належного обґрунтування і пояснення механізмів утілення, “канонізовано” після смерті педагога як стале та догматичне вчення. Натомість у сучасних підручниках з історії педагогіки його педагогічну систему такі автори як: А. Джуринський, А. Духавнєва, Г. Корнетов, В. Кравець, Д. Латишіна, М. Левківський, Г. Троцко розглядають як вдалий синтез основоположних ідей німецької педагогіки з європейською педагогічною думкою, прогнозуючи успішні спроби розвитку окремих ідей в сучасних умовах. Окрему групу становлять розробки М. Демкова, Т. Докучаєва, Н. Запольського, П. Каптерева, С. Левітіна, А. Левітського, Л. Модзалевського, П. Монро, А. Музиченка, П. Наторпа, І. Ніколаєвського, В. Рибінського, Х. Уфера, які підкреслювали значимість праць видатного німецького педагога для розвитку дидактики.

Підґрунтям для подальшого вдосконалення навчання і виховання молоді можуть бути здобутки щодо вивчення спадщини Й.-Ф. Гербарта зарубіжних дослідників (Й. Бласс, Ф. Блєтнер, А. Брукман, Г. Вайс, Е. Ґайслєр, Й. Дольх, Ф. Зайденфаден, Е. Кьоніх, Г. Мюссенер, В. Рус, Р. Фітц). Загальнонаукове й теоретичне значення мають насамперед публікації з проблем розвитку освіти Німеччини загалом, а також ті, в яких представлено педагогічну, наукову та громадську діяльність Й.-Ф. Гербарта.

Водночас, за результатами теоретичного аналізу наукових джерел можемо стверджувати, що вплив дидактичної системи Й.-Ф. Гербарта на розвиток вітчизняної освіти все ще не став предметом окремого наукового дослідження. Об'єктивне протиріччя між довготривалим замовчуванням та несправедливою критикою дидактичної системи Й.-Ф. Гербарта, яка апробована, визнана й упроваджена в освітні системи європейських країн зумовили вибір теми дисертації: “Дидактична система Йоганна Фрідріха Гербарта та її вплив на розвиток вітчизняної освіти”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає загальному напряму наукових досліджень кафедри психологічних та педагогічних дисциплін Тернопільського національного економічного університету “Закономірності розвитку освітніх систем” (державний реєстраційний № 0109U000030), її затверджено на засіданні вченої ради Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти (протокол № 1 від 3 жовтня 2003 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 6 від 14 червня 2005 р.).

Мета дослідження - систематизувати дидактичні ідеї Й.-Ф. Гербарта задля окреслення шляхів їх творчого використання у сучасних умовах.

Мета дослідження зумовлює вирішення таких завдань:

- дослідити суспільно-політичні та соціокультурні передумови розвитку дидактики Й.-Ф. Гербарта;

- визначити та обґрунтувати основні напрями розвитку дидактичної системи Й.-Ф. Гербарта в контексті європейських традицій;

- розкрити сутність дидактичних ідей Й.-Ф. Гербарта з позицій міждисциплінарного підходу;

- проаналізувати вплив педагогічної спадщини Й.-Ф. Гербарта на розвиток сучасної педагогічної теорії та практики.

Об'єктом дослідження є науково-педагогічна діяльність Й.-Ф. Гербарта.

Предмет дослідження: дидактична система Й.-Ф. Гербарта.

Основні джерела дослідження становлять: матеріали Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В. Вернадського (м. Київ), бібліотеки Інституту педагогіки АПН України (м. Київ), Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України (м. Львів), бібліотек Львівського національного університету імені Івана Франка, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки, бібліотек Бохумського, Ганноверського, Мюнхенського університетів (м. Бохум, м. Ганновер, м. Мюнхен, ФРН).

Джерельною базою дослідження стали матеріали періодичних видань кінця ХІХ - початку ХХ ст. - “Журнал Министерства Народного Просвещения”, “Педагогический сборник, издаваемый при Главном Управлении военно-учебных заведений”, “Русская мысль”, “Филологическое обозрение”, окрема група джерел - публікації таких періодичних видань: “Известия АПН РСФСР”, “Народное образование”, “Начальная школа”, “Новые исследования в педагогических науках”,“Открытое образование”, “Педагогіка”, “Перспективы. Вопросы образования. Мыслители образования”, “Рідна школа”, “Советская педагогика”, “Шлях освіти”. Використано також підручники та посібники, монографії, автореферати, статті, матеріали науково-практичних конференцій, зарубіжних періодичних видань у контексті порушеної проблеми.

Теоретичну базу дослідження становлять: загальні історико-педагогічні концепції розвитку освіти (О. Вишневський, С. Гончаренко, М. Євтух, О. Сухомлинська та ін.); положення й висновки наукових теорій, концепцій і праць з порушеної проблеми в Україні (Т. Завгородня, С. Золотухіна, М. Левківський) та Німеччині (А. Бусс, Е. Ґайслєр, Г.-М. Ельцер, Е. Мюллер, К. Роймер, Г.-Е. Тенорт, Б. Швенк); положення про засади порівняльної педагогіки (Н. Абашкіна, І. Курляк, Н. Ничкало, Л. Пуховська, Л. Чулкова та ін.).

Для реалізації визначених завдань використано такі методи наукового дослідження: хронологічний (проаналізовано діяльність Й.-Ф. Гербарта в динаміці, змінах і часовій послідовності); персоналістично-біографічний - для обґрунтування основних ідей педагогів ХVІІІ - першої половини ХІХ ст.; історико-педагогічний, теоретичний та порівняльний аналіз робіт про шкільництво, підручників й наукових статей; системно-структурний і метод зіставлення при вивченні педагогічної спадщини Й.-Ф. Гербарта, педагогічної літератури, дотичної до проблеми дослідження; предметно-цільовий аналіз матеріалів періодичних видань кінця ХІХ ст.; конкретно-пошукові - аналіз, синтез, узагальнення і систематизація історичних матеріалів - під час вивчення педагогічної спадщини, німецькомовні перевидання праць, статей, листів Й.-Ф. Гербарта, навчальних матеріалів, програм тощо; ретроспективний - для виявлення і з'ясування місця та впливу прогресивних дидактичних поглядів німецького класика в умовах сучасної національної школи України.

Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження полягають у тому, що уперше: цілісно проаналізовано теоретичні основи організації навчального процесу, обґрунтовані у працях Й.-Ф. Гербарта в контексті європейських традицій та окреслено шляхи їх дотичного впровадження у сучасну шкільну практику; розкрито сутність дидактичних положень Й.-Ф. Гербарта з позицій міждисциплінарного підходу на основі єдності педагогіки, філософії, психології; систематизовано та проаналізовано висновки щодо утвердження педагогіки як самостійної науки, передумови успішного педагогічного керівництва процесом виховуючого навчання учнів; подальшого розвитку набули висновки щодо суті “гербартіанства”, обумовленого догматичним підходом до теоретичної спадщини видатного педагога; розширено та поглиблено відомості про закономірності розвитку освіти в Німеччині досліджуваного періоду, вплив теоретичних праць Й.-Ф. Гербарта на розвиток вітчизняної педагогіки.

До наукового обігу введено маловідомі праці Й.-Ф. Гербарта “Briefe ьber die Anwendung der Psychologie auf die Pдdagogik (Die ersten drei Briefe)” (“Про використання психології у педагогіці (Перші три листи)”), UmriЯ pдdagogischer Vorlesungen (“Огляд педагогічних лекцій”).

Практичне значення дослідження. Одержані результати використано при розробці спецкурсу “Педагогічна теорія навчання Й.-Ф. Гербарта” й впроваджено в навчальний процес студентів 2 - 3 курсів Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти (довідка № 40 від 29 серпня 2008 р.), Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка (акт № 239 від 6 березня 2009 р.), Ужгородського національного університету (довідка № 01-10/427 від 16 березня 2009 р.), Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (довідка № 14-38/645 від 20 березня 2009 р.), Чорноморського державного університету ім. Петра Могили (м. Миколаїв) (акт № 7/2/11 від 3 квітня 2009 р).

Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути внесені до змісту нормативних курсів “Історія педагогіки” для студентів вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації; для доповнення окремих розділів історії педагогіки, в яких представлено вчення Й.-Ф. Гербарта; при підготовці монографій, науково-методичних і навчальних посібників із дидактики, а також для написання наукових, дипломних робіт.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження оприлюднено на міжнародних: “Педагогічні шляхи реалізації загальноєвропейських цінностей у системі освіти України” (Харків, 2005), “Ольвійський форум: стратегії України в геополітичному просторі” (Ялта, 2008), всеукраїнських: “Проблеми сучасної педагогічної освіти” (Ялта, 2005, 2006), “Освіта, розвиток і самореалізація молоді в умовах гуманізації суспільства” (Рівне, 2007) науково-практичних конференціях, засіданнях кафедри психологічних і педагогічних дисциплін, на семінарах, щорічних звітних наукових конференціях (2005 - 2009 рр.) Тернопільського національного економічного університету.

Публікації. Результати дисертаційної роботи відображено в 11 одноосібних публікаціях, з них 10 - у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України та 1 навчальному посібнику.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 252 сторінки, з них - 184 основного тексту, список використаних джерел містить 269 найменувань.

основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, предмет, об'єкт, методи вивчення, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, відображено їхню апробацію.

У першому розділі - “Діяльність Й.-Ф. Гербарта в контексті розвитку педагогічної думки Німеччини” - поглиблено відомості про закономірності становлення і розвитку освіти в країні ХVІІІ - першої половини ХІХ ст., визначено передумови і суспільно значущі чинники впливу на формування світогляду та педагогічних поглядів класика німецької педагогіки. З'ясовано, що полеміка про реформу системи освіти увійшла на той час у нову фазу подолання недоліків на шляху досягнення гармонійного і різностороннього розвитку учнів. Шкільна освіта в Німеччині ґрунтувалася на навчанні дітей читанню, письму, розумінні Біблії. На початку ХVІІІ ст. школи послуговувалися загальним шкільним планом, за яким було запроваджено щоденне навчання для дітей від 5 - до 13-14 рр. Обов'язковими предметами були: релігія, читання, письмо та математика.

На підставі результатів аналізу першоджерел простежено основні віхи життя і педагогічної творчості педагога й обґрунтовано значення його практичної педагогічної діяльності на посаді домашнього вчителя та у семінарії. Загалом це було своєрідною основою для його педагогічної теорії. Увиразнено, що унаслідок саме такої діяльності Й.-Ф. Гербарт став засновником педагогіки як самостійної та професійної науки. Це було особливо важливим для учителів, оскільки його педагогіка домінувала в німецьких університетах, семінаріях для вчителів, вищих та в народних школах. У 80-і роки ХІХ століття до постаті класика німецької педагогіки та його наукових поглядів посилився інтерес не лише у Німеччині, а й у Росії, адже було справедливо визнано, що саме Й.-Ф. Гербарт привніс у педагогіку нові психологічні засади (Н. Дебольський, С. Любомудров, Л. Модзалевський, І. Ніколаєвський, С. Рибінський). Попри критичний аналіз окремих концептуальних положень Й.-Ф. Гербарта (В. Дробіш, Й. Капезіус, Й. Кафтан, Т. Ланге, О. Фрік, Р. Ціммерманн) німецькі дослідники все ж наголошували на зв'язку між теоретичними засадами Й.-Ф. Гербарта із аналогічними у спадщині видатних педагогів Європи - Я.-А. Коменського та Й.-Г. Песталоцці. Особливо значущими в обґрунтуванні педагогічних поглядів розглядаємо висновки представників німецької школи історії педагогіки (Й. Бласс, Е. Ґайслєр, Г.-М. Ельцер, Е. Кьоніх, Й. Кюн, Г. Мюссенер, Б. Швенк) щодо дидактичної системи Й.-Ф. Гербарта. Відтак з'ясовано, що нове повернення до надбань педагога ознаменовано закінченням Другої світової війни й повоєнним реформуванням освіти та потребою нового вивчення його принципово важливих засад (В. Асмус, В. Брезінка, К. Зайлєр, Г. Ноль).

Попри значний теоретичний і практичний доробок (створення авторської педагогічної концепції; обґрунтування педагогіки як науки; підготовка плеяди молодих педагогів) Й.-Ф. Гербарту не вдалося втілити свої рекомендації в реформування шкільної освіти. Першопричину такої ситуації вбачаємо в тому, що представники створеної ним наукової школи так і не змогли усвідомити глибину його теоретичних суджень. Відтак ними було “канонізовано” глибину його вчення як сталого і догматичного. На цій підставі було названо педагогіку Й.-Ф. Гербарта - “гербартіанством”.

У розділі розкрито особливості утвердження наукових положень педагогічної теорії й практики німецького класика дослідниками Європи, які були визнані важливими для запозичення та впровадження. Зазначимо, що доробок Й.-Ф. Гербарта в оригіналі, а не у викладах послідовників-гербартіанців (Г. Вайтц, В. Дробіш, Й. Лазарус, В. Райн), стали вивчати лише наприкінці ХІХ ст. Німецькі дослідники зауважують, що донині навіть у колах практикуючих педагогів учення Й.-Ф. Гербарта все ще не до кінця вивчено, отже, до певної міри, спотворено. Учений, усвідомлюючи невідповідність між положеннями розробленої ним теорії та їхніми трактуваннями, всіляко намагався усунути неточності, й у такий спосіб унеможливлював помилковість тлумачень. Адже, стиль і виклад гербартівських творів передбачав глибоку обізнаність читачів із суміжними для педагогіки дисциплінами, передусім, психологією та філософією. Натомість дослідники наукового доробку Й.-Ф. Гербарта намагалися самостійно інтерпретувати його педагогічну спадщину. Відповідно погляди ученого спотворювалися і втрачали авторський зміст. Такі викривлення зумовлювали критичні зауваження читачів, хоча вони не стосувалися концептуальних положень педагога, адже були зініційовані лише невдалими трактуваннями його праць.

У другому розділі - “Вплив дидактичних поглядів Й.-Ф. Гербарта на розвиток теорії і практики європейської педагогічної думки” - доведено, що педагогічні погляди німецького класика правомірно можуть розглядатися як оригінальна педагогічна парадигма. Нами уточнено нові аспекти змісту і методів навчання, а також педагогічні ініціативи вченого-педагога. Як відомо, основні положення його педагогічних поглядів опиралися не лише на багаторічний досвід практичної діяльності, а й на результати ґрунтовного аналізу навчально-виховного процесу в німецьких школах. Проаналізовано структуру навчального плану за двома напрямами: натуралістичний - пізнання природи (географія, фізика, хімія, природознавство, математика) та історичний - пізнання людини (іноземні мови, література, історія і релігія). На вивчення предметів першого циклу Й.-Ф. Гербарт пропонував до 40 % часу, для вивчення предметів другого - до 60 %. Зокрема натуралістичний, розглядав духовну діяльність, коли пізнання обмежується спогляданням різних речей, встановлює певну залежність і може дати оцінку, а історичний - у взаємовідношеннях із речами. З'ясовано, що добір навчальних предметів і їхнє поєднання Й.-Ф. Гербарт узалежнював від особливостей людської природи та відносин і потреб у суспільстві. Відтак він об'єднував філантропістську та гуманістичну концепції з метою утвердження педагогічної науки і практики, формулюючи детальні вказівки учителю щодо підходу до стимулювання інтересу учнів до навчання. Водночас у розробленій системі Й.-Ф. Гербарт розглядає інтерес подвійно: і як мету навчання, і як його засіб.

Результати здійсненого нами аналізу свідчать, що у процесі викладання Й.-Ф. Гербарт надавав перевагу історико-гуманітарному циклу предметів. Загалом запропоновані ним навчальні дисципліни вирізнялися розвивальним та виховуючим спрямуванням, забезпечували формування логічного мислення і пізнавальної активності учнів. Для забезпечення належного рівня навчання німецький педагог визначив низку необхідних передумов. А саме - спільність діяльності учня з учителем; керівництво учителем діяльністю учнів; планомірність організації й управління; відповідність між змістом освіти та віковими особливостями розвитку дітей.

Зазначено, що Й.-Ф. Гербарт звертав особливу увагу на вивчення окремих аспектів землеробства, ремесла і торгівлі. Релігія, мораль, громадянські права й обов'язки та інші науки ним віднесено до другої групи (для вибраних, які працюватимуть розумово). Відповідно, учений запропонував створити окремі типи шкіл: елементарну і міську (дозволяли вступ у спеціалізовані школи) та гімназію (забезпечувала базову освіту для навчання у вищих навчальних закладах).

Результати здійсненого нами ретроспективного аналізу праць Й.-Ф. Гербарта дають змогу дійти висновку, що ним визначено як важливий чинник розвитку розуму учнів формування їхньої здатності до аналізу, синтезу, логічного мислення. Учений не ставив за мету визначити переваги одного методу над іншим, постійно наголошуючи на доцільності використання сукупно з ними і чималої кількості різних прийомів згідно із обставинами реального педагогічного процесу. По цьому він стверджував, що у запропонованих методах навчання учителю слід належно відображати сутність самого процесу, спрямовуючи його учасників до спільної діяльності. Відповідно, лише за такого підходу можна сприяти їхньому розвитку, спонукати до праці, формувати особистість всесторонньо. Загалом це забезпечить зацікавленість навчанням, яке повинно бути наочним, невіддільним від дійсності, “возвеличуючим” та захоплюючим. Синтезуючи різні навчальні засоби, він одночасно об'єднав елементарні методи Й.-Г. Песталоцці із методом бесіди І. Базедова. Методи навчання перманентно змінюють відповідно до мінливості мети та змісту навчання.

У розділі проаналізовано науково-дослідницькі праці Й.-Ф. Гербарта та з'ясовано, що власне він став основоположником педагогічної психології. Адже, розробивши чільні завдання в руслі очікуваних у майбутньому результатів, що не лише дало поштовх, а й стало підґрунтям гербартівської психології. Учений довів важливість послуговування досконалими знаннями з психології задля розуміння кожним учителем особливостей дитячої душі. Він об'єднав навчальний і виховний процеси, формулюючи суголосно із Й.-Г. Песталоцці принцип виховуючого навчання. Розглядаючи навчальний процес на основі змісту навчальних предметів, він наголошував на необхідності застосовування принципу психологізації для їхнього розподілу. Історико-філологічні предмети, на його думку, це підґрунтя для опанування різними фактичними знаннями, а математичні - спрямовані на розкриття їхніх основ і формулювання висновків. Принцип психологізації вслід за Й.-Г. Песталоцці Й.-Ф. Гербарт убачав в урахуванні вікових та індивідуальних особливостей учнів і моделюванні навчального процесу (нормована кількість уроків на тиждень відповідно до віку; чітке окреслення їхньої послідовності в навчальному плані).

Проаналізовано ідеї Й.-Ф. Гербарта відповідно до урахування психологічного принципу в розподілі навчальних предметів за ступенями (ясність, асоціація, система, метод). Спираючись на положення психології, педагог обґрунтував поступовість уведення певних предметів до навчального плану і їхнього викладання (у логіці його рекомендацій віддзеркалено методологію сучасного дидактичного принципу концентричності). Увиразнено підхід класика і до навчання, яке, згідно його концепції, повинно бути безперервним та послідовним. Виявлено, що Й.-Ф. Гербарт запропонував оригінальний підхід до розуміння процесу навчання як упорядкованого та планомірного переходу індивідуума від хаосу до безперервності та послідовності.

Відтак саме він дійшов висновку щодо неприпустимості пришвидшення різностороннього навчання. Натомість для його завершення він окреслив шляхи вибору методів цілісного навчання та їхнє планування з чотирьох послідовних ступенів (названі ученим формальними). Це - ясність, асоціація, система і метод.

У третьому розділі - “Виховуюче навчання в педагогічній спадщині Й.-Ф. Гербарта” - проаналізовано педагогічні положення спадщини вченого, а також обґрунтовано доцільність та необхідність її використання у навчально-виховному процесі сучасної загальноосвітньої школи.

Розглядаючи співвідношення між навчанням і вихованням, Й.-Ф. Гербарт увів термін “виховуюче навчання” (“Erziehender Unterricht”) (1806 р.), і звернув увагу, що навчання не завжди є педагогічним і відповідно уточнив, що йдеться лише про виховуюче, стрижнем якого є пізнання. До тлумачення навчання крізь призму виховання Й.-Ф. Гербарт підійшов унаслідок критичного аналізу історії педагогічної думки. Відтак він послуговувався терміном “виховуюче навчання” у руслі педагогічних традицій. Гербартівському тлумаченню передувало науково-історичне обґрунтування Я.-А. Коменського та Й.-Г. Песталоцці. Концептуальну засаду Й.-Ф. Гербарта зведено до твердження про неприпустимість відокремлення навчання від виховання. Загалом це єдиний складний і комплексний процес, який зумовлює виховуюче навчання. Саме у такий спосіб Й.-Ф. Гербарт обґрунтував нині чинний дидактичний принцип виховуючого навчання, який згодом набув поширення у Німеччині, Франції, Росії, Польщі.

Неподільність і взаємодію навчання із вихованням Й.-Ф. Гербарт визначав за багатьма факторами: зміст навчання, відповідність між вихованням і навчанням, діями і словами вчителя. Й.-Ф. Гербарт довів виключно виховуючий вплив авторитету вчителя: щоденні споглядання особистісних якостей вчителя у поєднанні з навчальною діяльністю сприяють тому, що кожен учень уподібнюється наставнику. У школі необхідно дотримуватись єдності між навчанням і практикою реального життя задля вдосконалення шкільної системи загалом як соціальної інституції. З'ясовано, що Й.-Ф. Гербарт закликав до її підтримки, оскільки вона є вигідною для прогресивного поступу держави. Він розглядав педагогіку й політику в напрямі досягнення спільної мети - виховання моральності.

Класик педагогіки дійшов висновку, що у майбутньому учень житиме в суспільстві як вільний та відповідальний громадянин. Цієї мети можна досягти лише за умови поетапності практики шкільного виховання підростаючого покоління. За Й.-Ф. Гербартом, унаслідок навчання постійно розширюється досвід пізнання природи, а спілкування - стимулює формування інтересів, які в єдності з релігією зможуть забезпечити досягнення єдиної педагогічної мети. Отож навчання й виховання у школі, відповідно до принципу “виховуючого навчання” Й.-Ф. Гербарт радив орієнтувати не лише на опанування певним обсягом знань і умінь, а й сферою їхнього використання - реальною життєвою практикою. Доведено, що представники наукової школи Й.-Ф. Гербарта надалі акцентували увагу на важливості всебічного розвитку. Згідно їхніх тверджень, такий підхід не лише розвиватиме інтереси, а готуватиме кожного учня до життя у суспільстві, окреслюючи основи для набуття ним подальшої освіти. Такі міркування у Й.-Ф. Гербарта та його послідовників розглядаємо суголосними із тлумаченнями сучасного принципу дидактики - єдність навчання й виховання із життям.

У сучасних умовах необхідно переосмислити також вплив і місце релігійного навчання та виховання, які у педагогіці Й.-Ф. Гербарта посіли чільне місце. Християнська релігія була і залишається важливим елементом життя європейських народів, відповідно тому держава не може залишати поза увагою вплив церкви. Учений розглядав церкву і школу рівноправними інституціями державного устрою.

Перспективними були думки вченого щодо неподільності навчання і виховання, оскільки саме виховуюче навчання він розглядав у руслі природних вимог і суспільного розвитку. Таким чином, навчання в усіх його проявах має і матиме виховуючу спрямованість. Аргументовано розуміння Й.-Ф. Гербартом провідного впливу такту на стосунки між учителем і учнем. Справжній педагог, на думку німецького вченого, має володіти знаннями, логічно мислити, прогнозувати, бути тактовним, швидко оцінювати й уміти приймати послідовні рішення, які сприятимуть вирізненню особистісних рис обдарованої дитини задля її максимального розвитку. Учений стверджував, що діяльність учителя повинна неперервно розвиватися, впливаючи і спонукаючи педагога до виховання дітей, стимулюючи їх використовувати у практиці опановані знання.

Педагогічний такт є результатом ґрунтовної дидактичної підготовки, а також запорукою досягнення справжніх успіхів. Наука не зможе підготувати справжнього майстра, якщо не навчити вчителя мистецтву лише в діяльності.

У підручниках та навчальних посібниках середини ХІХ - ХХ століття віддзеркалено логічний зв'язок між наукою і практикою, який був стрижневим у педагогічній системі Й.-Ф. Гербарта.

Аналізуючи вплив педагогічних ідей Й.-Ф. Гербарта на розвиток вітчизняної освіти варто відзначити три принципово важливі моменти. По-перше, погляди видатного німецького мислителя упродовж століть активно обговорюються у вітчизняній педагогічній літературі. Зацікавленість до його теоретичної спадщини зростає з кожним роком. По-друге, постійно виокремлюються лише окремі фрагменти з великої кількості психолого-педагогічних праць. Недостатньо поцінована саме дидактична система Й.-Ф. Гербарта (роль свідомості та підсвідомості в процесі розвитку особистості, класифікація інтересів учнів, міждисциплінарний підхід при виявленні дидактичних закономірностей, проблеми взаємозв'язку уваги, пам'яті, мислення, класифікація методів навчання, які здебільшого аналізуються у вітчизняній педагогіці поверхово, вимоги до роботи учнів з текстом, педагогічне керівництво навчальним процесом). По-третє, вплив ідей видатного німецького педагога на педагогічну практику часто мав опосередкований характер, зокрема через праці інших видатних педагогів, досвід зарубіжних навчальних закладів.

На підставі здійсненого дослідження доходимо таких загальних висновків:

1. Обґрунтовано, що Й.-Ф. Гербарт створив продуману дидактичну систему, яка передбачала вирішення головних проблем: поєднання формальної та реальної освіти, розвиток теорії елементарної освіти, роль держави у навчально-виховному процесі, єдність досягнень філософії, психології, педагогіки при оцінці закономірностей пізнавальної діяльності, навчання як особистісно значима цінність. Це стало можливим у зв'язку з певними передумовами в Європі: державна підтримка системи освіти, поява й поширення гімназій та університетів, обговорення педагогічних ідей серед представників національних еліт, необхідність підготовки людей з новим рівнем освіти, відповідним до потреб виробництва.

У другій половині ХVІІІ - першій половині ХІХ ст. у Німеччині відбулися значні зміни не лише в політичному, суспільному житті, а й у педагогічній освіті. Погляди Й.-Ф. Гербарта набули популярності у Франції, Швейцарії, Італії, Англії, Америці. Саме у Німеччині його ідеї знайшли найбільше визнання і широке впровадження в семінаріях для вчителів, школах Кенінгсберга, Єни, Веймара, Лейпцига, Ейзенаха. Упродовж десятиліть гербартівські положення щодо навчального плану, концентрації та методичного опрацювання нових навчальних матеріалів створюють наукове підґрунтя навчально-виховного процесу закладів освіти.

2. Й.-Ф. Гербарт є основоположником теорії педагогічного мистецтва, а його ідеї - основою для нової педагогіки. Розвиток різносторонніх інтересів учня педагог розглядав як головне завдання учителя і вважав, що новий матеріал повинен бути цікавим, різноаспектним. Навчання слід збагачувати розвивальними матеріалами, які придатні для використання у роботі з учнями різного темпераменту та обдарувань. Доведено, що доцільність вибору необхідних матеріалів для роботи з дітьми учений узалежнював від їхнього віку, потреб і здібностей.

Охарактеризовано процес засвоєння знань у концепції німецького ученого, що розглядав його як складний психолого-педагогічний процес: важливим є не лише опанування учнями певними знаннями, а й їхня здатність до аналізу, синтезу і логічного мислення. Увиразнено визначені ним три види викладання, які згодом набули назви “універсальні методи навчання”: описовий (зображувальний), аналітичний та синтетичний. Відтак радив використовувати їх у комплексі з різними прийомами, залежно від обставин у навчально-виховному процесі: пізнання починається зі сприймання, загальні поняття виробляються на основі наочного сприймання; сприймання супроводжуються обдумуванням і застосуванням сформованих уявлень. По цьому описовий метод слід спрямовувати на наслідування досвіду, а опис - на уявлення про те, що відсутнє на етапі сприймання і передбачає уточнення. Учений синтезував евристичну бесіду (Сократ), метод наочності (Я.-А. Коменський), опанування навичками за допомогою вправ (Й.-Г. Песталоцці). Убачаючи мету навчання у формуванні точних уявлень, Й.-Ф. Гербарт віддавав перевагу регламентуванню під час розробки дидактичних матеріалів. Доведено, що саме такий підхід вплинув на прийоми викладу матеріалу, а саме - велику кількість заголовків, схем, таблиць, діловий стиль повідомлення знань тощо. Висновки вченого щодо означених трьох методів навчання, в яких повинні належним чином віддзеркалюватись його сутність, бути неподільними, обґрунтованими, спонукати до праці, збуджувати пізнавальні інтереси та розвивати особистість загалом, сприяли тому, що навчання ставало наочним, а його структурні компоненти взаємозв'язані з реальною дійсністю.

3. Розкрито, що Й.-Ф. Гербарт увів основи педагогічної психології, розробив її завдання, зосереджуючись на очікуваних у майбутньому результатах. Це стало поштовхом для обстоювання авторської концепції психологізації навчання. Відповідно педагог повинен досконало володіти знаннями психології з метою розуміння особливостей дитячої душі. Він синтезував навчання із вихованням у цілісному процесі, пропагуючи виховуюче навчання. На його думку, навчальний процес здійснюється на основі змісту навчальних предметів, а психологічний принцип їхнього розподілу є необхідним. По цьому історико-філологічні предмети - підґрунтя різних фактичних знань, а математичні - їхні основи та узагальнені висновки. Ґрунтуючись на положеннях психологічної науки, Й.-Ф. Гербарт умотивував доцільність поступового уведення для викладання певних предметів у навчальну програму.

На основі сформульованих наукових гіпотез і висновків Й.-Ф. Гербарта, проаналізовано його прагнення упорядкувати навчання і виховання, об'єднавши їх у логічно завершену систему. Щодо педагогічної науки, то учений насамперед захистив “автономність педагогіки”, обґрунтувавши право виховання бути незалежним від держави та політиків; обстояв право активної людини на спонтанність, “повноту безпосереднього життя” і протистояння заучуванню великої кількості матеріалу.

4. Дидактична система Й.-Ф. Гербарта істотно вплинула на розвиток сучасної освіти. Це насамперед стосується змісту навчального процесу. У загальноосвітніх середніх школах створена мережа профільних класів, завданням яких є поглиблена історико-гуманітарна підготовка учнів. Випускники таких закладів - майбутні студенти відповідних відділень університетів. Традиційні методи змінюють нові, де використовуються запропоновані Й.-Ф. Гербартом підходи: спілкування, спостереження, ілюстрація, експеримент, дослід, практичне застосування набутих знань та вмінь. У навчальний план школи впроваджується вивчення релігії з метою морального виховання учнів. У сучасних умовах функціонування загальноосвітньої середньої школи доцільно повернутися до пропозицій німецького вченого щодо подальшого розвитку різного роду та типу навчальних закладів. У процесі професійної підготовки вчителя не втрачають актуальності ідеї щодо ґрунтовного знання психології.

Не претендуючи на остаточне дослідження дидактичних поглядів Й.-Ф. Гербарта, попри проаналізовані важливі аспекти і його внесок у теорію й практику педагогіки, перспективними для подальшого вивчення вважаємо таку проблематику: система виховання Й.-Ф. Гербарта; порівняльний аналіз його доробку з аналогічною проблематикою представників інших країн Європи і світу; розвиток творчих здібностей учнів на основі розуміння суті психологічних механізмів пізнавальної діяльності.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Федчишин Н. О. Виховуюче навчання в контексті педагогічної теорії І. Ф. Гербарта / Н. О. Федчишин // Оновлення змісту форм та методів навчання і виховання в закладах освіти : зб. наук. праць Рівн. держ. гуманітар. ун-ту. Вип. 33 / [гол. ред. І. М. Хом'як]. - Рівне : РДГУ, 2005. - С. 81-84.

2. Федчишин Н. О. Мета і завдання виховання у поглядах Гербарта / Н. О. Федчишин // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць / [наук. ред. Г. Г. Філіпчук]. - Чернівці : Рута, 2005. - С. 182-187. - (Вип. 258 : Педагогіка та психологія).

3. Федчишин Н. О. Методи навчання у спадщині І. Ф. Гербарта / Н. О. Федчишин // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. - 2005. - № 4. - С. 96-100. - (Серія : Педагогіка).

4. Федчишин Н. О. Педагогічна спадщина І. Ф. Гербарта: минуле і майбутнє / Н. О. Федчишин // Педагогічні шляхи реалізації загальноєвропейських цінностей у системі освіти України : зб. наук. праць / [за заг. ред. Г. Є. Гребенюка] ; М-во метод. кабінету навч. закладів мистецтва та культури. - Харків : Стиль Іздат, 2005. - С. 248-255.

5. Федчишин Н. О. Проблема змісту навчання в педагогічній спадщині І. Ф. Гербарта / Н. О. Федчишин // Вісник Львівського університету. - 2005. - Вип. 20 / [заст. відп. ред. Д. Герцюк]. - С. 243-250. - (Серія : Педагогічна).

6. Федчишин Н. О. Проблеми поєднання теорії і практики в педагогічних поглядах Й. Ф. Гербарта / Н. О. Федчишин // Проблеми сучасної педагогічної освіти : Зб. статей. : Вип. 8, ч. 2 / [ред. кол. О. В. Глузман, М. Я. Ігнатенко та ін.]. - Ялта : РВВ КГУ, 2005. - С. 30-34. - (Серія : Педагогіка і психологія).

7. Федчишин Н. О. Підготовка вчителя до організації навчально-виховного процесу в розумінні Й. Ф. Гербарта / Н. О. Федчишин // Проблеми сучасної педагогічної освіти : - Зб. статей: Вип. 8. ч. 2 / [ред. кол. О. В. Глузман, М. Я. Ігнатенко та ін.]. - Ялта : РВВ КГУ, 2006. - С. 46-51. - (Серія : Педагогіка і психологія).

8. Федчишин Н. О. Психологічне обґрунтування навчального процесу в науковій спадщині Й. Ф. Гербарта / Н. О. Федчишин // Нова педагогічна думка : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. / [гол. редкол. І. Пасічник]. - Рівне : РОІППО, 2007. - С. 48-52. - (Спецвипуск).

9. Федчишин Н. О. Єдність навчання та виховання у поглядах Й. Ф. Гербарта / Н. О. Федчишин // Наукові праці. Т. 86, вип. 73 / [гол. ред.-вид. ради Л. П. Клименко]. - Миколаїв : 2008. - С. 212-217. - (Серія : Педагогічні науки).

10. Федчишин Н. О. Життя і просвітительська діяльність Й. Ф. Гербарта / Н. О. Федчишин // Наукові записки. Вип. 74 / [відп. ред. В. В. Радул]. - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. - С. 164-166. - (Серія : Педагогічні науки).

Інші публікації

11. Федчишин Надія Дидактична система Йоганна Фрідріха Гербарта та її вплив на розвиток вітчизняної освіти : навч. вид. / Надія Федчишин. - Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. - 193 с.

Размещено на Allbest.ru