Дидактичні основи фахової підготовки студентів у медичних навчальних закладах України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

13.00.04 - Теорія і методика професійної освіти

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Дидактичні основи фахової підготовки студентів у медичних навчальних закладах України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Кушик Марія Любомирівна

Черкаси - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Тернопільському національному економічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Вихрущ Анатолій Володимирович,

Тернопільський національний

економічний університет,

завідувач кафедри психологічних і педагогічних дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Десятов Тимофій Михайлович,

Міністерство освіти і науки України,

директор Департаменту професійно-технічної освіти;

кандидат педагогічних наук,

Мазепа Христина Петрівна,

Львівський державний медичний

коледж імені Андрея Крупинського,

викладач-методист вищої категорії.

Захист відбудеться “13” жовтня 2009 року об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.02 в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81, 2-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22.

Автореферат розісланий “11” вересня 2009 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О. П. Савченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Інтеграція України з європейською спільнотою, зокрема приєднання до Болонського процесу, загальний прогрес світової цивілізації зумовлюють зміни в системі національної освіти. В умовах модернізації освітньої галузі важливо переглянути дидактичні засади забезпечення ефективної підготовки майбутніх фахівців.

Для оптимізації пошуків у сфері вдосконалення організації навчального процесу та професійної підготовки перед освітньою системою постають завдання, які потребують насамперед звернення до історичної педагогічної спадщини. Вивчення й аналіз історико-педагогічних джерел дадуть змогу визначити переваги й недоліки в історії розвитку освітніх систем, сприятиме подальшому розвиткові педагогічної теорії та практики.

Актуальність ретроспективної оцінки фахової підготовки майбутніх лікарів обумовлена низкою чинників. По-перше, історія вітчизняної дидактики, особливо вищої школи, помітно відстає від інших напрямів педагогіки. По-друге, зростають вимоги не лише до лікарів, але й до медичного персоналу середнього рівня. По-третє, рівень гігієнічної культури населення залишається вкрай низьким.
По-четверте, системна оцінка досвіду різних регіонів сприятиме прийняттю ефективних управлінських рішень.

Вагомим внеском у розвиток історії національної системи освіти і виховання є праці Л. Вовк, Т. Десятова, М. Євтуха, А. Кузьмінського, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка. Дослідженням історії розвитку освіти й педагогічної думки в Україні займалися А. Алексюк, В. Вихрущ, В. Галузинський, Т. Завгородня, І. Курляк, О. Любар, М. Стельмахович, Б. Ступарик.

Історію розвитку вищої медичної освіти і науки в Західній Україні, висвітлював І. Шапіро. Процес розвитку середніх медичних закладів освіти досліджував С. Якушевський. Цій проблемі періоду радянської України присвячена наукова робота А. Яворської. Організація професійної медичної освіти на західноукраїнських землях у другій половині ХVIII ? 30-х рр. ХХ ст. осмислюється в науковому дослідженні Л. Клос. Історію розвитку медичної освіти на Волині у ХІХ ? 30-х рр. ХХ ст. вивчала І. Круковська. Система допрофесійної підготовки в ліцеях медичного профілю стала предметом наукового вивчення Я. Цехмістера.

Окремі питання розвитку медичної науки та освіти розкрито в працях М. Пирогова, В. Разумовського, В. Флоринського. Заслуговують на увагу погляди Б. Козловського, І. Сікорського. Серед досліджень історії університетської освіти слід відзначити роботи М. Владимирського-Буданова, С. Стажинського, Л. Фінкеля. Над цією проблемою також працювали В. Братусь, С. Верхратський, О. Грандо, К. Дупленко, Б. Криштопа. Розвиток медичної освіти за межами України вивчали В. Плющ, П. Пундій. Питання розвитку медичної науки висвітлює Я. Ганіткевич у праці, присвяченій визначним українським лікарям першої половини ХХ ст. Опубліковані праці з історії розвитку охорони здоров'я населення в окремих регіонах України (С. Геник, О. Рябишенко).

Однак, історія української медичної освіти залишається недостатньо вивченою, оскільки досліджувалися лише деякі аспекти цієї багатогранної проблеми. Відсутні узагальнювальні комплексні розробки з історії розвитку медичної освіти в Україні, які б системно висвітлювали її стан, провідні тенденції в певний історичний період. Особливості організації навчального процесу в медичних закладах України не були предметом спеціального дослідження, що й зумовило вибір теми: “Дидактичні основи фахової підготовки студентів у медичних навчальних закладах України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою колективної теми науково-пошукової діяльності кафедри психологічних і педагогічних дисциплін Тернопільського національного економічного університету “Закономірності розвитку освітніх систем” (державний реєстраційний № 0109U000030), кафедри педагогіки Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти.

Тема дисертаційної роботи затверджена вченою радою Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти (протокол № 5 від 12.03.2004 р.), узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 7 від 27.09.2005 р.).

Мета дослідження - комплексно, системно висвітлити історію розвитку медичної освіти в Україні, розкрити особливості організації навчального процесу, дидактичні основи фахової підготовки лікарів і допоміжного персоналу.

Відповідно до предмета й мети окреслено завдання дослідження:

1. З'ясувати соціально-історичні передумови виникнення й формування медичних навчальних закладів в Україні, дослідити історію розвитку університетської медичної освіти на території західного і східного регіонів; проаналізувати діяльність медичних шкіл з підготовки медичних кадрів середнього рівня. фаховий студент дидактичний навчальний

2. Обґрунтувати періодизацію розвитку вищої медичної освіти в Україні; запропонувати структурну, функціональну й теоретичну моделі фахової підготовки студентів у медичних навчальних закладах України.

3. Розкрити особливості науково-методичного забезпечення навчального процесу в медичних навчальних закладах України; виявити дидактичні особливості викладацької діяльності й схарактеризувати процес підготовки викладачів для медичних навчальних закладів.

4. Вивчити діяльність наукових медичних товариств та їхню роль у загальнокультурному розвиткові України.

5. Визначити можливості використання досвіду минулих років по підготовці викладачів і організації навчального процесу у сучасних умовах.

Об'єкт дослідження - розвиток системи вищої медичної освіти в Україні.

Предмет дослідження - зміст, форми, методи професійної підготовки фахівців у медичних навчальних закладах України другої половини ХІХ - на початку ХХ ст.

Для реалізації завдань дослідження використано такі методи дослідження: теоретичні: хронологічний, порівняльно-історичний, проблемно-цільовий аналіз матеріалів, вивчення історичної, педагогічної, медичної літератури і дослідницьких матеріалів для узагальнення інформації, аналізу і систематизації джерел і архівних документів, методи синтезу, порівняння, класифікації, узагальнення історичних фактів і педагогічних ідей з цієї проблеми для встановлення закономірностей розвитку системи медичної освіти в Україні, узагальнення досвіду роботи на рівні структурної, функціональної й теоретичної моделей.

Джерельну базу дослідження становлять матеріали й документи Центрального державного історичного архіву України (м. Київ) - ф. 385, ф. 442, ф. 705, ф. 707, ф. 1191, ф. 1680, ф. 2051, ф. 2162, Державного архіву Львівської області - ф. 26. Досліджувалися також матеріали: Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Тернопільської обласної комунальної наукової медичної бібліотеки, Івано-Франківської обласної наукової медичної бібліотеки, Тернопільської державної обласної універсальної наукової бібліотеки, Львівської державної обласної універсальної наукової бібліотеки, бібліотек Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Використано історико-педагогічні джерела досліджуваного й сучасного періодів, монографії, статті, звіти, збірники документів, програми, статути товариств, періодичні педагогічні видання, дослідження науковців сьогодення.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХІХ - початок ХХ ст. Нижня межа зумовлена реформами, змінами в суспільному житті, які безпосередньо впливали на освітню політику на східно- та західноукраїнських землях. Верхня межа характеризується змінами в теорії навчання, системі науково-методичного забезпечення.

Наукова новизна й теоретичне значення дослідження: вперше комплексно проаналізовано розвиток системи медичної освіти в різних регіонах України; розкрито дидактичні основи організації фахової підготовки в медичних навчальних закладах (вимоги до вступу, система заохочень і покарань, принципи навчання, контроль знань, вимоги до засобів навчання, індивідуальна, групова, колективна форми організації навчального процесу); обґрунтовано періодизацію розвитку вищої медичної освіти в Україні; удосконалено систему знань про підготовку викладачів до професійної діяльності; запропоновано структурну, функціональну й теоретичну моделі фахової підготовки студентів у медичних навчальних закладах нашої країни в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.; набули подальшого розвитку знання про форми й методи вивчення та поширення передового досвіду в медичних закладах України.

Практичне значення дослідження визначається тим, що отримані в процесі наукового пошуку результати й висновки сприятимуть збереженню історико-педагогічного досвіду, дадуть змогу ґрунтовно відтворити історію розвитку системи медичної освіти в Україні; їх можна використати в умовах сучасної вищої школи при розробці спецкурсів з дисциплін історико-педагогічного циклу, при проведенні спецсемінарів з історії розвитку медичної освіти, при підготовці курсових і дипломних робіт з історії педагогіки, історії української науки і культури, історії медицини.

Результати дисертації впроваджено в навчальні програми курсів “Основи педагогіки”, “Мистецтво викладання” Навчально-наукового інституту медсестринства Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського (довідка № 1754 від 23.03.2009 р.), “Історія медицини”, “Основи педагогіки” Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського (довідка № 03/918 від 06.04.2009 р.), навчальну програму курсу “Історія педагогіки” Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка (довідка № 395-33/03 від 06.04.2009 р.), Тернопільського експериментального інституту педагогічної освіти (довідка № 42 від 29.08.2008 р.), Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького (довідка № 06/808 від 25.05.2009 р.), Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (довідка № 01-08/378 від 08.04.2009 р.).

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднено й апробовано на таких конференціях: IV Міжнародній науково-практичній конференції “Становлення сучасної науки - 2008” (Дніпропетровськ; Прага, 2008); IV Міжнародній науково-практичній конференції “Досягнення вищої школи - 2008” (Дніпропетровськ; Софія, 2008); ІІ Міжнародній конференції молодих учених і студентів “Інноваційні процеси економічного і соціально-культурного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід” (Тернопіль, 2009), П'ятій всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції “Наука і життя: українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку”
(Київ, 2009).

Публікації. Результати дисертаційної роботи відображено в 7 одноосібних статтях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 4 одноосібних публікаціях у збірниках матеріалів міжнародних та всеукраїнської конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дослідження структуровано у вступ, три розділи, висновки до кожного з них, загальні висновки, список використаних джерел (294 найменування, з яких 9 - іноземною мовою та 53 - архівні матеріали), 11 додатків, розміщених на 12 сторінках. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 230 сторінок, основної частини - 185, де вміщено 6 таблиць, 6 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми наукового дослідження, її актуальність і доцільність, установлено хронологічні межі, розкрито наукову новизну, практичне значення роботи, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи, джерельну базу дисертаційної праці, відображено апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Передумови формування і становлення медичної освіти в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.” вивчено історіографію проблеми, здійснено аналітичний огляд наукових праць і опублікованих матеріалів у досліджуваний історичний період і на сучасному етапі. Аналіз джерел дав змогу висвітлити досягнення вітчизняних учених у галузі медицини та виокремити їхній внесок у розвиток медичної науки та освіти загалом.

Ураховуючи вплив суспільно-політичних та економічних чинників, проаналізовано передумови виникнення й становлення вищої медичної освіти в Україні, схарактеризовано діяльність медичних шкіл у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. та зроблено висновок, що тривале перебування під владою іноземних держав негативно вплинуло на становлення та розвиток медичної освіти.

Львівський університет започатковано в 1661 р., проте медичний факультет діяв лише 2 роки. У 1773 р. у Львові організовано “Collegium medicum” - школу для підготовки лікарів, акушерок та аптекарів. У 1784 р. удруге відбулося відкриття медичного факультету Львівського університету, на якому було встановлено чотирирічний термін навчання. Після закриття Львівського університету (1805 р.) медичну освіту можна було здобути в медико-хірургічній та акушерських школах. Проте питання відновлення вищого медичного навчального закладу на західноукраїнських землях лишалося актуальним упродовж ХІХ ст.

Єлисаветградська медико-хірургічна школа була вищим медичним закладом освіти на східноукраїнських землях, проте вона працювала лише 10 років (1787 - 1797 рр.). Короткотривалий період (з 1802 р. по 1817 р.) діяла також “медична кляса” при Києво-Могилянській академії.

Важливою подією в історії медичної освіти стало заснування в 1805 р. першого на території східноукраїнських земель Харківського університету. У 1834 р. створено Університет Св. Володимира,
а в 1841 р. у ньому відкрито медичний факультет. Незважаючи на недостатню кількість лікарів, медичний факультет Новоросійського університету (1865 р.) було відкрито лише в 1900 р.

Уведення земської медицини сприяло формуванню земських фельдшерських шкіл. Для підготовки середнього медичного персоналу в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. діяли фельдшерські, акушерські, зуболікарські школи, общини сестер милосердя. Значним у розвитку акушерства є внесок професора Київського університету О. Матвєєва, який за період 1847 - 1883 рр. підготував 1280 акушерок в акушерській школі. Професор Харківського університету І. Лазаревич у 1869 р. створив повивальний інститут, сприяв розвитку медицини.

На території західноукраїнських земель остаточне відновлення медичного факультету при Львівському університеті відбулося в 1894 р. Так, протягом довготривалого періоду не було задоволено прагнення українців до організації вищого медичного навчального закладу. Зазначимо, що до 1917 р. на факультеті діяли 17 кафедр, очолювані відомими професорами (Г. Кадий, А. Бек, Л. Ридигер, В. Шимонович, Е. Махек та ін.).

На початку ХХ ст. можливість здобути вищу освіту отримали жінки. Студіювати медицину вони мали змогу на медичному відділенні при Вищих жіночих курсах у Києві (1907 р.), Харкові (1908 р.), Одесі (1910 р.), Катеринославі (1916 р.). Навчання на вищих жіночих курсах прирівнювалось до університетського рівня.

Дослідження дало можливість проаналізувати особливості студентського життя та навчання. Так, студенти російських університетів змушені були носити форму, дотримуватись жорстких правил поведінки, за їхньою діяльністю проводився нагляд. Згідно з архівними даними 1880-х рр. студентам було заборонено вступати в шлюб. Для заохочення молоді до навчання призначали стипендії, нагороджували медалями за наукові роботи. Цікавим є той факт, що державні стипендії для студентів у Російській імперії надавали лише тим особам, які сповідували християнську віру. Після отримання диплому кожен рік призначення стипендії необхідно було відпрацювати.

Рівень підготовки медичних фахівців протягом аналізованого історичного періоду покращувався завдяки збільшенню кількості кафедр, розширенню навчальних програм, удосконаленню освітнього процесу.

Проведений аналіз та обробка кількісних даних свідчить про популярність медичної освіти у вказаний період.

У другому розділі “Особливості організації навчального процесу в медичних навчальних закладах України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.” висвітлено основні тенденції розвитку дидактики вищої школи в Україні в зазначений проміжок часу. Розвиток педагогічної думки, зокрема педагогіки вищої школи простежено на основі спадщини видатних педагогів - К. Ушинського та М. Пирогова. З'ясовані передумови й особливості становлення дидактики вищої школи в Україні в контексті загального розвитку педагогічної думки дали змогу зробити висновок, що основні дидактичні положення не втратили актуальності й сьогодні.

У ході аналізу змісту освіти, форм і методів навчання акцент зроблено на основних принципах організації навчального процесу в медичних навчальних закладах. Схарактеризовано навчальні програми, розклади занять на медичних факультетах, програми екзаменаційних вимог, правила про зарахування іспитів, способи й методи навчання студентів, проаналізовано діяльність медичних закладів середнього рівня, особливості становлення й розвитку університетської освіти.

Окрему увагу приділено процесу організації професійної підготовки майбутніх лікарів і набуття ними практичного досвіду, науково-методичному забезпеченню. Розглянуто законодавчі документи, статути, які визначали діяльність навчальних закладів.

Відповідно до університетських статутів (1804, 1835, 1863, 1884 рр.), які діяли в Російській імперії в ХІХ - на початку ХХ ст., у розвитку вищої медичної освіти, на нашу думку, можна умовно виокремити чотири періоди. Протягом першого періоду (1804 - 1835 рр.) відбулося становлення вищої медичної освіти, зокрема заснування на території українських земель Харківського (1805 р.) й Київського (1834 р.) університетів, у них створено навчально-матеріальне забезпечення. За статутом 1804 р. визначено кількість кафедр на медичному факультеті, що мала дорівнювати шести. Упродовж другого періоду (1835 - 1863 рр.) відбувалося подальше становлення та розвиток вищої медичної освіти, зокрема організовано медичний факультет Київського університету (1841 р.). Незважаючи на реакційний статут 1835 р., позитивним вважаємо збільшення кафедр на медичному факультеті з шести до десяти, а також терміну навчання - з чотирьох до п'яти років. Для Київського університету в 1842 р. затверджено новий статут. Значну роль у розвитку педагогічної думки відіграли визначні педагоги цієї епохи - К. Ушинський і М. Пирогов. Третій період (1863 - 1884 рр.) характеризується подальшим розвитком медичної освіти, насамперед збільшенням кількості кафедр до сімнадцяти. Особливої уваги заслуговує розвиток клінічного викладання, уведення практичного навчання разом із теоретичним. На цьому етапі збільшилася чисельність наукових медичних товариств, які сприяли поширенню санітарно-гігієнічних знань серед населення, надавали допомогу бідним верствам. На засіданнях наукових товариств обговорювалися випадки з лікарської практики, нові напрями розвитку медицини. Варто згадати діяльність Студентського наукового товариства у Києві, де студенти-медики мали змогу проводити наукову роботу. Упродовж четвертого періоду
(1884 - 1917 рр.) скасовано автономію університетів. Згідно зі статутом 1884 р., перехідні іспити замінено на півкурсові, на медичному факультеті передбачено створення двадцяти чотирьох кафедр. Для медичної освіти характерною була спеціалізація, виокремлення певних предметів, розвиток клінічних дисциплін і клінічного навчання на медичних факультетах університетів, удосконалення клінічних баз.

Зважаючи на революційні заворушення, університетам у 1905 р. надано право виборності ректора та деканів. Проте вже в 1908 р. зазначалося, що прийняті урядом у 1905 р. зміни в університетському житті не слід сприймати як автономію. Значним був внесок у розвиток медичної науки вчених медичних факультетів. Важливу роль наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. відіграли поїздки за кордон з науковою
метою професорсько-викладацького складу університетів, участь у міжнародних конференціях, з'їздах, що сприяло обміну досвідом, професійному вдосконаленню та розвитку медичної науки.

Зазначимо, що в навчальному процесі на медичних факультетах університетів, окрім освітнього, був присутній виховний компонент. Це зумовлено суспільно-політичним аспектом, характерним для цього періоду, оскільки в університетах, які підпорядковувалися Російській імперії, виховували громадян, лояльних до царського уряду.

Професійне спрямування змісту навчання в медичних закладах освіти забезпечувалося клінічним навчанням, практичними заняттями в лікарнях і клініках. Навчання біля ліжка хворого давало змогу застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці. Практичні заняття проводили по групах, також були відведені спеціальні консультаційні години в позалекційний час. Іспити були основним методом контролю, хоча для перевірки рівня знань студентів використовували також колоквіуми, написання історій хвороб, визначення діагнозу тощо.

При складанні навчальних розкладів та оглядів програм викладання брали до уваги вимоги принципів послідовності, доступності, науковості, зв'язку навчання з життям.

Науково-методичне й клінічне забезпечення, підручники, наочні матеріали, лабораторне обладнання тощо сприяли реалізації повноцінного навчального процесу на медичних факультетах.

Призначення стипендій слугувало одним із методів заохочення, а за успішне виконання наукової роботи на запропоновані теми студентів нагороджували медалями.

Навчання здійснювали нерідною мовою, спочатку викладали латинською та німецькою, пізніше - польською на території західноукраїнських земель та російською мовою на території східноукраїнських земель. Підручники для навчання на медичних факультетах розробляли вітчизняні вчені, а також використовувались іншомовні джерела й переклади спеціалізованої літератури.

Проаналізовані матеріали дослідження дали змогу запропонувати теоретичну модель фахової підготовки студентів у медичних навчальних закладах України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru//

Рис. 1. Теоретична модель фахової підготовки студентів у медичних навчальних закладах

У процесі дослідження вивчено особливості професійної медичної підготовки, історію розвитку викладання окремих медичних дисциплін, досліджено зміни в організації навчально-виховного процесу.

З огляду на прогрес тогочасної науки і освіти установлено,
що в цей період особливого значення набув розвиток клінічного, практичного навчання в підготовці лікарів.

У третьому розділі “Педагогічне керівництво навчальним процесом у медичних навчальних закладах України у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.” досліджено питання підготовки викладачів для медичних закладів, шляхи розв'язання цієї проблеми в університетах (підготовка молодих викладачів при вищому навчальному закладі, питання створення професорських інститутів, стажування за кордоном); визначено перспективи професорсько-викладацької діяльності на цьому етапі; висвітлено організацію науково-дослідницької роботи викладачів на медичних факультетах; проаналізовано погляди відомих діячів педагогіки, медицини щодо підготовки молодих учених, реформи в системі здобуття наукових ступенів та ін.

М. Пирогов звертав увагу на необхідність підготовки нових наукових кадрів як рушіїв прогресу. Для забезпечення відповідного професорсько-викладацького складу потрібно, за його словами, зробити перспективною професорську діяльність, щоб розвиток конкуренції сприяв удосконаленню науковців. Учений вважав недоцільною наявність великої кількості різних наукових ступенів (дійсних студентів, кандидатів, магістрів, лікарів, докторів, докторів медицини і хірургії) і пропонував їх замінити на дві - кандидата і доктора.

Для повноцінного забезпечення навчального процесу потрібно було підготувати молодих учених, створюючи відповідні інституції та заохочуючи студентів до наукової діяльності. У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. актуальним стало питання присвоєння наукових ступенів, зокрема, обговорювалася реформа щодо присвоєння ступеня доктора медицини. Деякі науковці відстоювали думку про присвоєння ступеня доктора окремої медичної науки (терапії, гігієни, очних хвороб та ін.), проте інші вважали, що спеціалізація призведе до “звуження медичного кругозору”.

Існували нижчий науково-практичний медичний ступінь лікаря, а ступені доктора медицини та доктора медицини і хірургії відповідно були вищим і найвищим. За лікарським статутом (1857 р.) у другій половині ХІХ ст. на ступінь доктора медицини потрібно було скласти іспит з основних і допоміжних предметів, а також письмовий іспит латинською мовою та написати дисертацію цією мовою. Пізніше диспути при захисті дозволено вести однією з європейських мов. Для здобуття ступеня доктора медицини і хірургії призначали додатковий іспит з хірургії.

Щоб отримати право викладати й посісти посаду доцента чи ад'юнкта, необхідно було захистити дисертацію та прочитати пробну лекцію. У 1847 р. введено посади доцентів і приват-доцентів, які з 1861 р. замінили ад'юнктів.

Для навчання молодих науковців уряд виділяв певні кошти, хоча їх було недостатньо. Щоб стати кандидатом на підготовку до професорського звання, потрібно було мати відповідні знання зі спеціалізованих предметів, володіти іноземними мовами для роботи з літературою, крім цього, брались до уваги й моральні якості кандидата.

На початку ХХ ст. відповідно до законодавства Російської імперії Рада університету мала право присвоювати ступінь доктора медицини за наукові праці в разі отримання двох третин голосів її членів без проведення відповідних іспитів та захисту дисертації.

На медичних факультетах університетів на території українських земель працювали талановиті вчені, які створювали наукові школи, збагачували медичну науку нововведеннями, сприяли розвитку медичної освіти загалом. У Київському університеті працювали професори О. Вальтер, який викладав анатомію, В. Караваєв, перший декан медичного факультету, який був відомим як лікар-хірург, що вперше в Україні (1847 р.) провів операцію під ефірним наркозом. Науковою діяльністю за кордоном займався В. Бец. Він досягнув значних результатів у галузі анатомії, сприяв підвищенню рівня викладання цього предмета. З історією Київського університету пов'язана діяльність В. Образцова, який запропонував діагностичний “ковзний метод” пальпації органів черевної порожнини. В. Образцов і М. Стражеско першими у світовій медицині описали “клінічну картину інфаркту міокарда”. Серед учених Харківського університету слід виокремити імена професора І. Лазаревича, який працював на кафедрі акушерства, жіночих і дитячих хвороб, зробив помітний внесок у розвиток цієї галузі медицини, а його праці, інструменти були визнані на міжнародному рівні; науковця Д. Лямбля, діяльність якого сприяла розвитку анатомічної науки, професора Л. Гіршмана, котрий викладав офтальмологію, був талановитим лікарем, надавав безкоштовну медичну допомогу бідним. Визначною була діяльність у Новоросійському університеті прогресивних професорів І. Сєченова, І. Мечникова та інших науковців. Професори Львівського університету, зокрема Е. Махек, А. Обжут, Л. Ридигер, А. Бек, поєднували викладацьку й наукову роботу. З відновленням медичного факультету у Львові (1894 р.) пов'язана діяльність першого декана Г. Кадия.

Розкриваючи форми й методи вивчення та поширення передового досвіду в медичних закладах України, слід наголосити на участі лікарів, викладачів у наукових з'їздах, конгресах з обміну досвідом, а також на їхній ролі в підвищенні рівня медичної просвіти в суспільстві.

Головним завданням професорсько-викладацької діяльності було повноцінне забезпечення навчального процесу. Викладачі здійснювали наукову роботу, брали участь у засіданнях факультету, на яких вирішували питання навчального й наукового характеру, готували наукові праці, були учасниками наукових з'їздів.

Професори університетів, лікарі входили до наукових товариств, поширювали наукові знання, обмінювались медичним досвідом з колегами.

На основі матеріалів дослідження сформовано функціональну модель форм і методів фахової підготовки студентів у медичних навчальних закладах України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru//

Рис. 2. Функціональна модель форм і методів фахової медичної підготовки студентів та поширення передового досвіду
в медичних навчальних закладах

Модель дає змогу визначити роль медичних товариств у розвитку медичної науки та просвіти населення.

У досліджуваний період в Україні діяли Товариство київських лікарів, засноване в 1840 р., Товариство одеських лікарів (1849 р.), Студентське наукове товариство (1881 р.) при Київському університеті, Фізико-медичне товариство при Київському університеті (1896 р.), Психоневрологічне товариство (1897 р.), Товариство дитячих лікарів (1900 р.), Хірургічне товариство (1908 р.) та ін. Створено було також благодійні організації, зокрема “Біла ромашка”, “Крапля молока”. При Львівському університеті діяло “Львівське фармацевтичне товариство” (1891 р.), Товариство “Друзів здоров'я” (1894 р.), що в 1903 р. було перейменовано на Гігієнічне товариство. З 1897 р. при Науковому товаристві імені Т. Шевченка (НТШ) працювала математично-природничо-лікарська секція. У 1898 р. у Львові створено Лікарську комісію НТШ. Ця інституція відіграла вагому роль у розвитку української медичної науки загалом.

Діяльність медичних організацій в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. сприяла поширенню передового досвіду. Вивчення й упровадження досягнень у медичних закладах України базувалося на таких методах, як обговорення випадків з лікарської практики, обмін досвідом, ознайомлення з новими напрямами в медицині, написання наукових праць, сприяння медичному просвітництву тощо. Варто відзначити залучення студентів до наукової та лікарської роботи, їх участь у студентських наукових товариствах.

Велике значення мали народні читання на актуальні теми, присвячені проблемам боротьби з інфекційними захворюваннями, профілактиці й запобіганню хвороб, основним правилам гігієни, а також видання про згубний вплив алкоголю, надання першої невідкладної медичної допомоги тощо.

Висвітлення у тогочасних джерелах окремих питань з медичної тематики вважаємо однією з форм поширення медичної просвіти в суспільстві як на східних українських землях у межах Російської імперії, так і на західноукраїнській території, що перебувала в складі Австро-Угорської імперії.

Узагальнення результатів проведеного історико-педагогічного дослідження дає підстави сформулювати загальні висновки:

1. Упродовж досліджуваного періоду відбувався складний і суперечливий процес становлення педагогіки вищої школи. Важливе місце займала розробка теоретичних засад організації навчального процесу. З урахуванням кращих досягнень вітчизняного й зарубіжного досвіду були виокремлені дидактичні основи медичної освіти (мета навчання, обґрунтування змісту освіти, поєднання теоретичної і практичної підготовки, принципи навчання, оригінальна система заохочень і покарань, логічне співвідношення між колективними, груповими та індивідуальними формами навчання, методи і засоби навчання), що дозволяє виокремити теоретичне підґрунтя, функціональну й структурну моделі професійної підготовки лікарів.

2. Процес становлення й розвитку медичної освіти в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. залежав від освітньої політики Російської та Австро-Угорської імперій, суспільно-політичних, економічних та культурних чинників. Позитивні зміни, пов'язані з “весною народів” в Австрійській та реформами в Російській державах, які відбувалися в другій половині ХІХ ст., безпосередньо вплинули на розвиток освіти. На території України діяли фельдшерські, акушерські школи з підготовки медичних кадрів середнього рівня. На потребі розвитку вищої медичної освіти наголошувала передова українська інтелігенція. Це забезпечувало досить високий статус лікарів у суспільстві.

Вищу медичну освіту на території українських земель можна було здобути на чотирьох медичних факультетах університетів Св. Володимира, Харківського, Львівського й Новоросійського. Установлено, що розвиток вищої медичної освіти відбувався впродовж чотирьох періодів. Їх виокремлення зумовлено суспільно-політичними чинниками, які відображалися у змісті університетських статутів в Російській імперії та відповідно регламентованій діяльності університетів. Якщо перший період (1804 - 1835 рр.) охоплює етап становлення й організації вищої освіти, то для другої половини ХІХ ст. характерний подальший розвиток медичної освіти зі збільшенням кількості кафедр, диференціацією дисциплін і загальним поступом у медичній науці. Статут 1804 р. визначав характер університетської діяльності впродовж першого періоду, затвердження реакційного статуту в 1835 р. ознаменувало початок другого етапу (1835 - 1863 рр.), статут 1863 р. забезпечив загалом позитивні зміни в навчальній та науковій роботі університетів, які були властиві для третього періоду. Однак прийнятий у 1884 р. статут, що відкриває четвертий період (1884 - 1917 рр.), ліквідував університетську автономію. Через революційну ситуацію та заворушення уряд у 1905 р. запровадив зміни, які надавали університетам право вибору ректора, деканів, проте це ще не була повноцінна автономія.

На початку ХХ ст. спостерігається розвиток вищої жіночої медичної освіти як на території східних, так і західноукраїнських земель.

3. У процесі дослідження визначено особливості клінічного навчання, яке давало змогу студентам застосовувати теоретичні знання на практиці. Установлено, що для повноцінного навчального процесу на медичних факультетах необхідним було матеріально-технічне й науково-методичне забезпечення, зведення університетських клінік, облаштування навчальних закладів тощо. Саме університетські клініки забезпечували можливість доступу майбутніх лікарів до пацієнтів, що сприяло практичному використанню знань і вдосконаленню вмінь. Для навчання на медичних факультетах університетів використовували необхідне обладнання, допоміжні інституції, лабораторії, клініки. Навчальні посібники й підручники розробляли професори, які працювали в університетах, хоча застосовувались також іншомовні джерела й переклади спеціалізованої літератури. Для повноцінного навчального процесу в медичних навчальних закладах України необхідною була підготовка молодих науковців. На основі аналізу матеріалів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. можна стверджувати, що доволі актуальними були питання, пов'язані з присвоєнням вищого медичного ступеня. На особливу увагу заслуговують погляди М. Пирогова щодо проблем підготовки молодих учених, реформування системи здобуття наукових ступенів.

Значний внесок у розвиток медичної науки досліджуваного періоду зробили передові вчені медичних факультетів, які встановлювали нові факти, збагачували теорію, досліджували новітні наукові напрями: В. Бец, Г. Кадий, В. Караваєв, І. Лазаревич, І. Мечников, В. Образцов, Я. Рачинський, І. Сєченов, В. Філатов та ін. Ці вчені-професори збагачували медичну науку нововведеннями, створювали при університетах наукові школи. Важливу роль наприкінці ХІХ ? на початку ХХ ст. відігравали поїздки українських учених за кордон з науковою метою участі у міжнародних конференціях, з'їздах. Усе це, безперечно, сприяло обміну досвідом, професійному вдосконаленню та розвитку вітчизняної медичної науки.

4. З'ясовано, що для другої половини ХІХ ст. характерним було створення медичних наукових товариств, в яких поєднувалася практична діяльність лікарів і вчених-професорів задля подальшого розвитку медичної науки. Важливим у роботі цих інституцій стало поширення медичної просвіти, пропаганда санітарно-гігієнічних знань тощо. Зокрема, члени Товариства київських лікарів читали для населення лекції на медичну тематику, що було вкрай необхідним у період епідемій. Слід наголосити й на ролі Студентського наукового товариства в Києві, діяльність якого сприяла залученню студентів до наукової роботи. Участь професорів університету та лікарів-практиків у роботі товариств свідчить про активний обмін досвідом, обговорення нових наукових напрямів, що позитивно впливало на вдосконалення їхньої професійної діяльності та розвиток медичної науки загалом. Таким чином, медичні товариства мали важливе значення для загальнокультурного розвитку України.

5. Упровадженню у вищих медичних закладах України вимог Болонського процесу сприятиме використання досвіду минулих років: поглиблене вивчення іноземних мов студентами і кандидатами на професорське звання, право вибору предметів, коректне використання християнської педагогіки, спрямованої на виховання у майбутніх лікарів милосердя, співчуття, гуманізму; право вибору викладачів, порівняно невелике навантаження викладачів, заохочення студентів до наукової діяльності, підтримка обдарованих студентів з низьким рівнем доходів, підготовка майбутніх викладачів із числа найкращих студентів, написання авторських підручників, міжнародна співпраця, система підвищення рівня медичної культури населення.

У проведеному дослідженні не вичерпано всіх аспектів багатогранної проблеми фахової підготовки студентів у медичних навчальних закладах України. Подальших наукових студій потребують питання становлення й розвитку вищої жіночої медичної освіти в Україні, методики викладання окремих дисциплін з медицини, виникнення наукових шкіл при університетах, науково-дослідницька діяльність викладачів вищих медичних навчальних закладів, наукові зв'язки цих інституцій на міжнародному рівні, а також з науковими товариствами, студентськими організаціями.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Кушик М. Особливості організації навчального процесу в медичних закладах на східноукраїнських землях в ХІХ ст. / Марія Кушик // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Педагогіка. - Тернопіль : ТДПУ, 2002. - № 11. - С. 114-120.

2. Кушик М. Становлення та розвиток медичної освіти на західноукраїнських землях в ХІХ столітті / Марія Кушик // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Педагогіка. - Тернопіль : ТДПУ, 2003. - № 3. - С. 84-89.

3. Кушик М. Микола Пирогов про систему освіти та професійну підготовку лікарів / Марія Кушик // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Педагогіка. - Тернопіль : ТДПУ, 2005. - № 1. - С. 78-84.

4. Кушик М. Професійна підготовка майбутніх лікарів в університетах України другої половини ХІХ ст. / Марія Кушик // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць. - Чернівці : Рута, 2005. - Вип. 256 : Педагогіка та психологія. - С. 87-98.

5. Кушик М. Особливості розвитку дидактичної думки в Україні у другій половині XIX - на початку ХХ століття / Марія Кушик // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. - Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2007. - Вип. 22. -
С. 286-295.

6. Кушик М. До історії розвитку медичних товариств в Україні та поширення медичного просвітництва / Марія Кушик // Науковий вісник Чернівецького університету : зб. наук. праць. - Чернівці : ЧНУ, 2009. - Вип. 451 : Педагогіка та психологія. - С. 121-130.

7. Кушик М. Теоретичні основи системи медичної освіти (історико-педагогічний аналіз) / Марія Кушик // Вісник Черкаського університету : Серія “Педагогічні науки”. - Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2009. -Вип. 155. - С. 56-63.

Матеріали конференцій

8. Кушик М. Л. Організація медичної освіти в Україні в другій половині ХІХ - початку ХХ ст. / М. Л. Кушик // Nastolenн modernн vмdy - 2008 : мateriбly IV mezinбr. vмdecko-praktickб konf., 27.09 - 05.10.2008. Dнl 5 : Pedagogika / Љefredaktor: Prof. JUDr Zdenмk Иernak. - Dnepropetrovsk ; Praha : Puplishing House “Education and Science” s.r.o., 2008. - S. 56-58. - [Становлення сучасної науки - 2008 : матеріали IV міжнар. наук.-практ. конф., 27.09 - 05.10.2008 р., Дніпропетровськ ; Прага].

9. Кушик М. Л. Роль медичних товариств в Україні в другій половині ХІХ - початку ХХ ст. / М. Л. Кушик // Постигането на висшето образование - 2008 : материали за IV междунар. научн. практ. конф., 17 - 25 ноември 2008 г. Т. 6 : История. Философия. Политика / ред. М. Т. Петков. - София : “Бял ГРАД-БГ” ООД, 2008. - С. 3-6. - [Досягнення вищої школи - 2008 : матеріали IV міжнар. наук.-практ. конф. 17.11 - 25.11.2008 р., Дніпропетровськ ; Софія].

10. Кушик М. Л. Система професійної підготовки від минулого до майбутнього / М. Л. Кушик // Інноваційні процеси економічного і соціально-культурного розвитку: вітчизняний та зарубіжний досвід : тези доповідей ІІ Міжнародної конференції молодих учених і студентів (Тернопіль, 26-27 березня 2009 р.) / М-во освіти і науки України, Терноп. нац. економ. ун-т ; голов. ред. Л. В. Гаврилюк-Єнсен. - Тернопіль : ТНЕУ, 2009. - С. 625-627.

11. Кушик М. Л. Інформаційне забезпечення навчального процесу у медичних навчальних закладах України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / М. Л. Кушик // Наука і життя: українські тенденції, інтеграція у світову наукову думку : матеріали п'ятої всеукраїнської наук.-практ. інтернет-конф., 20 - 22 травня 2009 р. - Київ, 2009. - Ч. 3. - С. 12-15.

АНОТАЦІЯ

Кушик М. Л. Дидактичні основи фахової підготовки студентів у медичних навчальних закладах України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. - Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Черкаси, 2009.

Дослідження присвячено історико-педагогічному аналізу становлення та розвитку медичної освіти в Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

У роботі проаналізовано суспільно-політичні передумови становлення й розвитку медичної освіти на території східно- та західноукраїнських земель. Простежено закономірності становлення й розвитку вищої медичної освіти. Визначено особливості розвитку фахової підготовки студентів в медичних навчальних закладах, схарактеризовано розвиток середньої медичної освіти, становлення вищої жіночої медичної освіти. Висвітлено питання організації професійної підготовки майбутніх лікарів, науково-методичного забезпечення навчального процесу, підготовки викладачів для медичних навчальних закладів, а також особливості професорсько-викладацької діяльності. Проаналізовано роль медичних товариств і організацій у розвитку медичної просвіти, у загальнокультурному розвитку України в другій половині ХІХ - початку ХХ ст.

Ключові слова: медичні навчальні заклади, фахова підготовка студентів, медична освіта, професійна медична підготовка.

АННОТАЦИЯ

Кушик М. Л. Дидактические основы профессиональной подготовки студентов в медицинских учебных заведениях Украины (вторая половина ХІХ - начало ХХ в.). - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. - Черкасский национальный университет имени Богдана Хмельницкого, Черкассы, 2009.

Диссертация посвящена историко-педагогическому анализу становления и развития медицинского образования в Украине во второй половине ХІХ - начала ХХ в.

В первом разделе изучена историография проблемы, проведен аналитический обзор материалов, определено состояние разработки вопроса.

В работе проанализированы общественно-политические предпосылки возникновения и становления высшего медицинского образования на территории Украины и охарактеризованы медицинские школы второй половины ХІХ - начала ХХ в. Длительное пребывание под властью иностранных государств повлияло на становление и развитие медицинского образования. При ограничении доступа к высшим медицинским учебным заведениям выходцы с Украины вынуждены были получать образование за ее пределами.

Прослежены особенности становления и развития высшего медицинского образования на медицинских факультетах университетов на территории Украины в условиях Австро-Венгерской и Русской империй во второй половине ХІХ - начала ХХ в., обращено внимание на становление высшего женского медицинского образования.

Во втором разделе проанализированы предпосылки и особенности развития дидактики высшей школы в Украине в контексте общего развития педагогической мысли исследуемого периода.

При оценке содержания образования, форм и методов обучения обращено внимание на основные принципы организации учебного процесса в медицинских учебных заведениях второй половины ХІХ - начала ХХ в. Охарактеризованы учебные программы, расписание занятий на медицинских факультетах, программы экзаменационных требований, правила о зачете экзаменов, способы и методы обучения студентов, проанализирована деятельность средних медицинских заведений, медицинских школ, процесс становления и развития высшего университетского образования.

Для полноценного учебного процесса на медицинских факультетах необходимо было научно-методическое и клиническое обеспечение, учебники, лабораторное оборудование.

Особенное внимание обращено на организацию профессиональной подготовки будущих врачей, приобретение практического опыта, научно-методическое обеспечение учебного процесса. Важным является также анализ законодательных документов, уставов, которые определяли деятельность учебных заведений второй половины ХІХ - начала ХХ в.

Деятельность университетов в Российской империи в ХІХ - в начале ХХ в. зависела от принятых уставов (1804, 1835, 1863, 1884 гг.), которые предусматривали автономию или отменяли ее в зависимости от политической ситуации в обществе. Каждый из уставов предусматривал увеличение количества кафедр на медицинском факультете (с 6 в 1804 г. до 24 в 1884 г.).

В третьем разделе диссертации рассмотрен вопрос подготовки преподавателей для медицинских учебных заведений, особенности решения этой проблемы в университетах (подготовка молодых преподавателей при университете, вопрос создания профессорских институтов, стажировки за границей), перспективы преподавательской деятельности в то время; организацию научно-исследовательской работы преподавателей на медицинских факультетах. Проанализированы взгляды известных деятелей педагогики, медицины относительно проблемы подготовки молодых ученых, реформирования системы приобретения научных степеней и др. Изучены особенности профессорско-преподавательской деятельности.

Значительный вклад в развитие медицинской науки сделан передовыми учеными медицинских факультетов. Они устанавливали новые факты, теории, исследовали новые направления в науке. Известны имена таких выдающихся ученых, которые работали на протяжении исследуемого периода в университетах на территории Украины, как В. Караваев, В. Бец, В. Образцов, И. Лазаревич, И. Мечников, И. Сеченов, В. Филатов, Г. Кадий, Я. Рачинский и другие.

Раскрыты формы и методы изучения и распространения передового опыта в медицинских заведениях Украины, отмечено участие врачей, преподавателей в научных съездах, обращено внимание на роль обмена опытом, а также распространения медицинских знаний в обществе. Проанализировано значение медицинских обществ и организаций для развития медицинских знаний, общекультурного развития Украины во второй половине ХІХ - начала ХХ в.

Результаты научного исследования дают возможность глубже раскрыть историю развития системы медицинского образования в Украине. Их также можно использовать при разработке спецкурсов дисциплин историко-педагогического цикла, при подготовке курсовых и дипломных проектов по истории педагогики, истории украинской науки и культуры, истории медицины.

Ключевые слова: медицинские учебные заведения, специальная подготовка студентов, медицинское образование, профессиональная медицинская подготовка.

ANNOTATION

Kushyk M. L. Didactic fundamentals of professional training of students in medical educational institutions of Ukraine (the second half of the 19th - beginning of the 20th century). - Manuscript.

The dissertation for receiving a scientific degree of candidate of pedagogical sciences on speciality 13.00.04 - theory and methodics of professional education. - Bohdan Khmelnytsky National University at Cherkasy, Cherkasy, 2009.

The thesis is dedicated to historical and pedagogical analysis of formation and development of medical education in Ukraine in the second half of the 19th - beginning of the 20th c.

In the thesis the social-political pre-conditions of formation and development of medical education on the territory of Eastern and Western Ukraine are analyzed. The history of formation and development of higher medical education is traced. The peculiarities of development of professional students' training in educational medical institutions are determined, the development of secondary medical education, organization of higher women's medical education are characterized. The attention is paid to the organization of professional training of the future doctors, scientific-methodical providing of the educational process. The question of teachers' training for medical educational institutions is considered, and the peculiarities of the teaching staff activity are studied. The role of medical societies and organizations is analyzed in the development of medical enlightenment, in general cultural development of Ukraine in the second half of the 19th - beginning of the 20th century.

...