Формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Одним із концептів формування культури взаємин нової епохи є трансформація основ авторитаризму на засадах рівності прав і свобод кожного члена суспільства за умови беззаперечного дотримання закону ієрархічної підлеглості: учитель - учень, старший - молодший, керівник - підлеглий.

Гарантом позитивного результату в процесі формування культури взаємин постає чесність, порядність викладача, виняткова вимогливість до самого себе і незадоволеність досягнутим. Останнє є потужною рушійною силою для переходу на більш високий рівень у взаєминах з оточенням.

Досвід самопізнання і самовдосконалення завжди викликав зацікавлення у вчених, просвітників та суспільних діячів, просуваючи свідомість людства до усвідомлення сенсу буття. Більшість методів, методик, рекомендацій із самовиховання закладено в скарбницю досягнень людства кращими його представниками. Однак сучасна епоха віддає перевагу не стільки пізнанню, скільки оволодінню людиною тими морально-етичними принципами, що формують у ній найкращі якості громадянина, професіонала й гуманіста, завдяки чому міцніє і процвітає держава в цілому.

Зупинити поширення бездуховності, сформувати раціональне відношення до використання свого внутрішнього ресурсу, оволодіти моральними принципами суспільної взаємодії може лише мудрий, чесний, справедливий викладач, який прагне творити добро. Саме тому самопізнання стає реальною силою, що здатна сформувати стійкий імунітет до безкультур'я, нерозсудливості та аморальності. Утвердження моральних позицій індивіда в соціокультурному середовищі уможливлюється завдяки розвиткові в ньому сили розуму, сили волі й здатності до творчого мислення.

Стаття 56 Закону України «Про освіту», що регламентує обов'язки педагогічних та науково-педагогічних працівників, дає підстави для визначення окремих складових культурного фону сучасного освітнього простору і закладає основу для організації дослідження з окресленої проблеми. Про актуальність наукового пошуку свідчать сьогоденні проблеми щодо духовного оновлення свідомості, морального становлення та інтелектуального розвитку особистості в складних умовах зміни світоглядних орієнтирів та соціокультурних пріоритетів сучасності.

Законодавчою базою, що зведена до рівня державної політики, закладено основоположні засади формування культури взаємин в суспільстві, зокрема в освітньому середовищі. Ці засади регламентуються положеннями Конституції України, Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», Закону України «Про захист суспільної моралі», Указу Президента України «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян», «Національної програми патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства», Державної національної програми «Освіта». Україна XXI століття», «Концептуальних засад демократизації та реформування освіти в Україні», «Концепції національного виховання».

Окремі концептуальні питання щодо духовного оновлення свідомості, розвитку моральних якостей, культури міжособистісних взаємин висвітлено в наукових працях учених, педагогів-новаторів: Ю.П. Азарова, А.М. Алексюка, О.А.Біди, І.О. Вахоцької, І.М. Гапійчук, Є.І. Головахи, М.Б.Євтуха, В.Г. Кременя, А.І. Кузьмінського, І.П.Підласого, Г.П. Шевченко.

Про впровадження діяльнісного підходу до виховання студентської молоді, професійне і особистісне зростання педагога та його взаємодію з вихованцями ідеться в працях: І.Д. Беха, В.М. Гриньової, А.М. Грись, В.М. Галузинського, М.Б.Євтуха, С.Г. Карпенчук, І.В. Кравченко, В.М. Король, О.В. Кубрак, Г.Ю. Микитюк, М.В. Ратко, Т.Т. Ротерс, І.В. Табачек, В.Ф. Шаталова.

У дослідженнях Ш.О. Амонашвілі, М.Б.Євтуха, І.А. Зязюна, Г.С. Костюка, В.І. Лозової, В.А. Малахова, Е.А.Піньковської, Т.В. Троцко розглянуто концептуальні проблеми самопізнання, самовиховання і самовдосконалення як джерела внутрішньої культури людини, її духовного потенціалу.

Аналіз стану розробки окремих аспектів означеної проблеми засвідчив недостатню дослідженість питань, які відтворюють основні теоретичні положення системи самопізнання та самовдосконалення як невід'ємних складових формування внутрішньої культури індивіда та його зовнішніх взаємозв'язків, а також виявив певні суперечності між рівнем знань морально-етичних принципів формування міжособистісних, професійних, суспільних взаємин та застосуванням їх у практику повсякденної взаємодії, зокрема між викладачами і студентами.

Хаос у думках, почуттях, бажаннях призводить до руйнування одвічних національних традицій, культурних цінностей, загальнолюдських норм і правил співжиття. На сучасному етапі розвитку людства потрібно призупинити процес беззмістовного руйнування духовних принципів.

Як засвідчує проведений аналіз наукових досліджень, культурний фон сучасного освітнього простору, фіксуючи низький рівень внутрішньої культури окремих індивідів, потребує нагальних заходів щодо запобігання проявів нерозсудливості, цинізму, бездуховності в особистісних, професійних і суспільних взаєминах, зокрема між суб'єктами педагогічного процесу.

Окремої уваги в контексті нашого дослідження заслуговує проблема формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму, що є складовою системи освіти, оскільки забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці фахівцях передбачає створення умов для професійної, громадянської та суспільної самореалізації особистості відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей і моральних спрямувань.

Головне місце у цій основоположній дії посідає усвідомлене виховання внутрішньої культури індивіда. У цьому сенсі самопізнання може розглядатися як ефективний засіб у формуванні культури бажань, культури висловлювань, культури вчинків, що у сукупності складають культуру зовнішніх взаємозв'язків.

Накопичення моральних якостей, підвалинами яких є миролюбність, правдивість, відповідальність та вдячність, спрямовує свідомість людини до пошуку нових можливостей і здібностей, які зміцнюють бажання глибше проникнути у внутрішній світ, реально оцінити себе й оточення, збагнути свою роль у житті і, зрештою, сформувати прагнення до самовдосконалення. Внаслідок інтенсифікації процесу самовиховання моральність стає сутністю суб'єкта педагогічного процесу, наповнюючи його прагнення, слова, дії позитивним змістом і підштовхуючи його в зовнішній діяльності на якісно нову, більш високу сходинку міжособистісних взаємин, максимально наближаючи їх до рівня культури.

Формуючи внутрішню культуру, суб'єкт впливає на зовнішні взаємозв'язки, відтворюючи культуру міжособистісних, професійних, соціальних та суспільних відносин, зокрема культуру взаємин між викладачем і студентом.

Актуальність окреслених проблем і недостатній рівень їх розробки в педагогічній теорії і практиці зумовили вибір теми дисертаційного дослідження «Формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось в контексті держбюджетної теми «Теоретико-методологічні засади забезпечення навчально-виховного процесу в сільській малокомплектній школі» (державний реєстраційний №0102U007103. Наказ Міністерства освіти і науки України №633 від 5.11.2002 р.). Вивчення висвітлених в дисертації проблем формування культури взаємин здійснювалося в рамках досліджень кафедри теорії та історії педагогіки ЧНУ імені Богдана Хмельницького (наказ №81 від 4.05.2006 р.) та угоди про співпрацю ІПППО АПН України (протокол №4 від 20 квітня 2006 р.) на основі розробленої і затвердженої навчальної програми дисципліни «Культура взаємин» (ЧНУ імені Богдана Хмельницького. Протокол №6 від 30 грудня 2005 р.).

Тему дисертаційного дослідження «Формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму» затверджено Вченою радою університету ім. Богдана Хмельницького м. Черкаси (протокол №1 від 30 серпня 2004 р.) та узгоджено у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №10 від 17.01.2005 р.).

Мета дослідження полягає у створенні науково обґрунтованої та експериментально перевіреної системи формування культури взаємин між викладачами та студентами у навчально-виховному процесі технікуму.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

· опрацювати філософські, етичні, психолого-педагогічні дослідження з окресленої проблематики та визначити психолого-педагогічні аспекти формування культури взаємин;

· визначити окремі складові культурного фону студентського середовища;

· дослідити фактичний стан культурного фону серед студентів технікуму;

· розробити навчально-методичний комплекс «Культура взаємин» для викладачів і студентів вищих навчальних закладів;

· впровадити у навчально-виховний процес технікуму систему формування культури взаємин між викладачами і студентами.

Об'єкт дослідження - процес формування культури взаємини між викладачами і студентами в умовах сучасного освітнього середовища.

Предмет дослідження - система формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму.

Теоретичну основу дослідження складають: Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту», Закон України «Про захист суспільної моралі», «Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства», Державна національна програма «Освіта». Україна XXI століття», «Концепція національного виховання», концептуальні ідеї самовиховання та духовного оновлення свідомості особистості (Ш.О. Амонашвілі, І.Д. Бех, М.Б.Євтух, І.А. Зязюн, С.Г. Карпенчук, Г.П. Шевченко), ідеї розвитку національно-патріотичного виховання у навчальних закладах освіти (А.М. Алексюк, С.У. Гончаренко, О.В. Сухомлинська, М.Д. Ярмаченко), теоретичні основи самопізнання і самовдосконалення (М.Б.Євтух, В.М. Галузинський, Е.А.Піньковська).

Концептуальні ідеї дослідження ґрунтуються на методологічній системі самовиховання особистості. Процес саморозвитку, основні напрями якого базуються на системі самопізнання та самовдосконалення, забезпечує не тільки свідоме пізнання навколишньої реальності через розвиток внутрішньої культури особистості, але й здатність її творити.

Для розв'язання поставлених завдань, досягнення мети використано комплекс методів, адекватних досліджуваній проблемі, а саме:

· теоретичні методи: аналіз наукової літератури з питань методології та теорії самопізнання та самовдосконалення особистості для зіставлення та порівняння різних поглядів учених на досліджувану проблему, визначення психолого-педагогічних аспектів формування культури взаємин, зокрема між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму, порівняння, класифікація та систематизація теоретичних і експериментальних даних;

· емпіричні: методи збору інформації - анкетування, психолого-педагогічне тестування, бесіди, лекції, семінари з проблем культури взаємин, обговорення літературно-поетичних зустрічей, тематичних вечорів класичної музики, експозицій образотворчого мистецтва з метою формування внутрішньої культури особистості, педагогічне спостереження з метою перевірки розробленої системи формування культури взаємин, педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний); кількісний та якісний аналіз емпіричних даних з використанням методів математичної статистики для визначення ефективності розробленої системи формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму.

Експериментальним дослідженням було охоплено 1006 студентів та учнів навчальних закладів. Дослідження проводилося на базі спеціалізованої школи І - ІІІ ступенів №3 Черкаської міської ради (200 респондентів), політехнічного технікуму м. Черкаси (200 респондентів), кооперативного економіко-правового коледжу м. Черкаси (200 респондентів), технікуму харчових технологій національного університету харчових технологій м. Сміли (200 респондентів), Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (106 респондентів), Східноєвропейського університету економіки і менеджменту м. Черкаси (100 респондентів).

У процесі експериментальної роботи було обрано дві групи політехнічного технікуму м. Черкаси: ЕПЗ-1 - експериментальна, на базі якої реалізовано навчальну програму дисципліни «Культура взаємин», та контрольна - ЕСЗ-1, стан культурного фону якої слугував порівняльною характеристикою за прийнятими показниками й окремими складовими культурного фону.

Наукова новизна одержаних результатів: вперше розроблено і впроваджено систему методів і прийомів, які забезпечують ефективність формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі ВНЗ на принципах самопізнання, проведено умовну диференціацію суб'єктів експерименту (студентів та учнів) на групи у відповідності до виявлених вад (лихослів'я, тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотиків) та виокремлено рівні сформованості вад щодо окремих складових культурного фону студентського та учнівського середовища; уточнено зміст понять «культура взаємин», «самопізнання» та «самовдосконалення» особистості; дістала подальшого розвитку особистісно-орієнтована методика виховної роботи у технікумі.

Практичне значення роботи полягає в розробці та впровадженні науково обґрунтованої системи формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму, у дослідженні фактичного стану культурного фону студентського середовища з умовною диференціацією суб'єктів експерименту на групи у відповідності до виявлених вад, розробці анкети «Окремі складові культурного фону», побудові статистичного графіку (так званої «карти культурного фону») для візуального спостереження за якісними змінами окремих складових культурного фону, у створенні підґрунтя для розробки комплексної програми формування культури взаємин як профілактичного заходу проти нерозсудливості, аморальності, бездуховності, відтворюючи неперервність виховного впливу: дитячий садок школа вищий навчальний заклад.

Особистий внесок здобувача. Одержані автором наукові результати є самостійним внеском у розробку проблеми формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму.

У написаному в співавторстві підручнику «Культура взаємин» (М.Б.Євтух) автору належить розробка теоретичних положень системи самопізнання особистості та адаптація її до умов навчально-виховного процесу ВНЗ.

Вірогідність і аргументованість результатів дослідження забезпечується репрезентативністю вибірки, використанням взаємодоповнюючих методів, адекватних меті, об'єкту, предмету й завданням дослідження; застосуванням комплексної методики теоретико-експериментальної роботи; науковою обґрунтованістю вихідних позицій дослідження; результатами експериментальної перевірки розроблених положень і рекомендацій; поєднанням якісного та кількісного аналізу одержаних даних.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися в процесі дослідницько-експериментальної роботи зі студентами ВНЗ; основні положення і висновки дослідження виголошувалися в доповідях на Міжнародному конгресі «Розвиток особистості в полікультурному освітньому просторі» (м. Черкаси, 2005 р.), Всеукраїнських педагогічних читаннях «Буде школа - буде село - буде держава», присвячених Дню народження О.А. Захаренка (м. Черкаси, 2006 р.), науково-практичній конференції «Підготовка кваліфікованого педагога: проблеми, пошуки» (26-27 квітня 2005 р., м. Черкаси), Всеукраїнських педагогічних читаннях «Формування загальнолюдських цінностей засобами едукаційного процесу в закладах освіти», присвячених Дню народження М.П. Гусака (м. Черкаси, 2006 р.), а також у публічних виступах з проблем культури взаємин на обласному радіо («Твої люди, Черкащино») та обласному державному телебаченні («Нова генерація», «Задзеркалля», «Ранкова кава», «Міст в духовність». Довідка №75-а від 20.06.2006).

Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та історії педагогіки ЧНУ ім. Б. Хмельницького (протокол №3 від 27.10.2005 р., протокол №8 від 31.03.2006 р., протокол №10 від 16.06.2006 р.); на засіданнях ради міського методичного кабінету установ освіти та методичних радах Черкаського обласного Будинку вчителя.

Результати проведеного дослідження впроваджувалися у навчально-виховний процес Черкаського політехнічного технікуму МОН України (довідка про впровадження №233/2-03 від 21.06.2006), Черкаського кооперативного економіко-правового коледжу Укоопспілки (довідка про впровадження №141/03 від 26.06.2006), технікуму харчових технологій національного університету харчових технологій м. Сміла МОН України (довідка про впровадження №138/03 від 16.06.2006), спеціалізована школа І - ІІІ степеня №3 Черкаської міської ради МОН України (довідка про впровадження №119/03 від 19.06.2006), Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького МОН України (довідка про впровадження №172/03 від 20.06.2006), Східноєвропейського університету економіки і менеджменту (довідка про впровадження №185/03 від 14.06.2006). Програму експерименту було також реалізовано на базі Управління освіти виконкому Черкаської міської ради (довідка №28 від 19.06.2006), обласного Будинку вчителя Черкаського обласного комітету профспілки працівників освіти і науки України (довідка №35 від 07.06.2006).

Публікації. Основний зміст дисертації відображено у 7 одноосібних публікаціях у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, а також навчально-методичному комплексі «Культура взаємин» та підручнику «Культура взаємин» (у співавторстві).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (179 найменувань) та 11 додатків. Загальний обсяг дисертації - 262 сторінки, основного тексту - 174 сторінки. У роботі подано 7 таблиць, 5 рисунків, у тому числі 2 структурних схеми.

Основний зміст роботи

культура студент навчальний виховний

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено мету, об'єкт, предмет, розкрито завдання і методи дослідження, його наукову новизну, окреслено теоретичне і практичне значення, особистий внесок здобувача, апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - «Психолого-педагогічні аспекти формування культури взаємин» - розглянуто стан досліджуваної проблеми в психолого-педагогічній, філософсько-етичній, методичній, нормативно-законодавчій літературі та визначені напрями дослідження.

Аналіз психолого-педагогічного досвіду свідчить, що передова педагогічна думка, поєднуючи епохи, континенти і раси ідеєю самопізнання, утверджує еволюцію міжособистісних взаємин, відображаючи в них характерні ознаки сучасності. Процес демократизації як головна ознака розвитку сучасного суспільства органічно пов'язаний із гуманізацією відносин у всіх сферах життєдіяльності, утверджуючи принципи рівноправності та свободи. За таких умов активним суб'єктом може стати людина, яка насамперед керується у своїй суспільно-корисній діяльності гуманістичними цінностями, має сформований рівень самосвідомості та володіє якостями миротворця, правдолюба, відповідальної і вдячної особи.

Гуманістичне розуміння світу залишило свої відбитки у Давньому Єгипті, Китаї, Давній Греції, а поспіль і у Римській імперії. Зародження принципу ціннісного відношення до іншої людини спостерігаємо у філософських ідеях Протагора, Сократа, Демокрита.

Принципово новий підхід щодо усвідомлення сутності людини пов'язаний із зародженням Християнства.

Теорія самопізнання та самовдосконалення як гуманістичний напрям у системі виховання особистості представлена у педагогічній спадщині видатних діячів освіти минулого: Платона, Аристотеля, Я.А. Коменського, Й.Г. Песталоцці, А.Дістервега, К.Д. Ушинського, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського.

Погляди провідних науковців та педагогів-новаторів сучасності Ш.А. Амонашвілі, І.Д. Беха, В.О.Білоусової, С.У. Гончаренка, М.Б.Євтуха, О.А. Захаренка, І.А. Зязюна, С.Г. Карпенчук, В.Г. Кременя, Г.П. Шевченко та інших набули логічного розвитку в теорії особистісно орієнтованого виховання. Загальним у цих ідеях виступає віра в людину, у можливість її удосконалення на гуманістичних засадах.

Спираючись на провідну філософсько-педагогічну думку, можна стверджувати, що людина - це особлива цінність, творець духовних і матеріальних скарбів, що передаються з покоління в покоління, створюючи сукупні цінності. Найголовнішим серед них є людське суспільство, в якому кожна людина займає свій ієрархічний рівень, що відповідає розвитку її свідомості та духовним надбанням (В.О.Білоусова, О.В. Винославська, О.І. Власова, С.У. Гончаренко, Є.І. Головаха, А.М. Грись, А.І. Дзундза, М.Б.Євтух, Е.А. Зеленов, В.Г. Кремень, М.С. Мельников, І.П.Підласий, Е.А.Піньковська, Г.П. Шевченко, К.А. Шварцман).

Доведено, що формування внутрішньої культури особистості, складовими якої є культура бажань, культура емоцій, культура почуттів і прагнень стає можливим за умови самообмеження та внутрішньої готовності індивіда до пізнання своїх потенційних можливостей. У цьому зв'язку системоутворювальні механізми самопізнання, що запропоновані Е.А.Піньковською, відкривають перед суб'єктом низку перспективних етапів, забезпечуючи йому свідомий підхід до процесу трансформації вад, недоліків, недосконалості.

Дослідження підтверджують, що розвиток якостей громадянської відповідальності, дисципліни і порядку створюють умови для реалізації принципів соціальної взаємодії, що ґрунтуються на законодавчій базі. Верховенство закону у повсякденному житті зміцнює позиції індивіда як громадянина, професіонала, суспільного діяча, сім'янина й особистість (І.Д. Бех, В.В. Борисов, І.Ф.Ісаєв, І.А. Зязюн, С.Г. Карпенчук, В.М. Король, О.В. Кубрак, В.І. Лозова, І.С. Мар'єнко, Ю.В. Петров, Т.П. Танько, Н.В. Фунтікова, І.М. Цимбалюк, П.М. Щербань).

Формування моральної сили у вигляді розвиненого інтелекту, волі, прагнення досягати поставленої мети роблять індивіда стійким до перемог і поразок. Усвідомлене розуміння свого життєвого завдання, терпиме ставлення до недоліків інших, визнання для кожного рівних прав і свобод, здатність пробачати образи, відповідальне ставлення до будь-якої, навіть несуттєвої справи закладають основи безконфліктного співіснування індивіда в його зовнішніх взаємозв'язках (Ю.П. Азаров, Ю.М. Алексєєв, О.А.Біда, І.М. Гапійчук, Л.Г. Коваль, В.А. Малахов, С.О. Мусатов, Л.І. Прокопенко, О.В. Сухомлинська, І.В. Табачек, С.І. Ткачов, Н.А. Ткачова, В.Л.Філіпов, І.М. Цимбалюк).

Історичний досвід засвідчує, що лише справжній учитель відчуває гордість від того, що його учень, студент у процесі розвитку досягає більш високого професійного, морального, духовного рівня, ніж він, усвідомлюючи при цьому еволюційний процес передачі знань. Доцільно використовуючи власні уміння й сили, ретельно продумуючи свої дії, викладач отримує можливість для передачі накопичених ним знань тим, хто їх потребує і хто прагне їх здобути, відтворюючи культуру спілкування.

Встановлено, що реалізація в повсякденній взаємодії принципів доброзичливості, правдивості, відповідальності і вдячності сприяє формуванню «норми» в міжособистісному й соціальному спілкуванні, створюючи умови для формування культури взаємин, зокрема між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму.

У другому розділі - «Експериментальна перевірка системи формування культури взаємин у навчально-виховному процесі технікуму» - поняття «культура взаємин» розглядається в психолого-педагогічному аспекті, в якому виокремлюються істотні закономірності, зокрема спрямованість до оволодіння знаннями, здатність до свідомого формування моральних якостей та усвідомлення основ віри. Логіка поняття «культура взаємин» містить в собі головне завдання у взаємодії людини з оточуючою її реальністю - формування внутрішньої культури і культури зовнішніх взаємозв'язків. Культура з огляду на досліджувану проблему набуває значення певного ступеня досконалості, якого досягає суб'єкт педагогічного процесу у формуванні взаємин, опановуючи все нові й нові знання про себе і навколишній світ та оволодіваючи власним практичним досвідом взаємодії із реальністю. Взаємини в контексті дослідження можна розглядати як зв'язок між суб'єктами педагогічного процесу, що формується на основі професійного та міжособистісного спілкування і регламентується положеннями нормативних документів, що є чинними в системі освіти. Процес формування культури взаємин може бути представлено у вигляді послідовно змінюваних етапів розвитку самосвідомості: самообмеження, самопізнання, самоаналіз, самокорекція.

Досягнення кожного наступного рівня культури у взаєминах стає можливим завдяки виникненню стійкої внутрішньої потреби до самовдосконалення. Спонукальним мотивом у цьому процесі може слугувати самовідмова від негативних звичок, уподобань і нахилів, що в свою чергу є стимулом до свідомого формування внутрішньої культури. При досягненні особистістю певного рівня законослухняності, почуття міри і самовладання виникає здатність до реального аналізу особистих поразок і перемог, створюючи умови до усвідомленого процесу самовдосконалення. Досвід дій при дотриманні принципів доцільності і сумірності вибудовує генеральну лінію у зовнішніх взаємодіях. Спираючись на систему ієрархії порядку, індивід свідомо вступає в закон свободи волі, де принцип причиново-наслідкових зв'язків стає регулятором якості взаємин, наближаючи їх до рівня культури.

Метою педагогічного експерименту було впровадження і перевірка ефективності системи формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму. Керуючись статтею 56 Закону України «Про освіту» ми визначили окремі складові культурного фону (його нижню межу) серед суб'єктів навчально-виховного процесу ВНЗ сучасного освітнього простору. До них, згідно з аналізом передового психолого-педагогічного досвіду та логікою суспільної думки, було зараховано найінтенсивніше виявлені негативні якості, властиві сучасному індивідові: використання нецензурних слів у повсякденні, тютюнопаління, уживання алкоголю і наркотиків.

Доведено, що суб'єкт, обтяжений наркотичною залежністю, перебуває в несвідомому стані і будь-які якісні показники в його навчанні та вихованні унеможливлюються. Нетверезий стан (під впливом алкоголю) аналогічний до стану запаморочення. Такий суб'єкт здатний сфальсифікувати будь-які знання, спотворити реальний хід подій, зробити неправильні висновки. Озброєна алкоголізованим мисленням людина шкідлива і небезпечна для суспільства і як громадянин, і як фахівець. Дурман тютюнопаління здатен деформувати свідомість людини. Вона не спроможна до самостійної діяльності, оскільки перебуває в залежності від своїх звичок: психологія раба не придатна до творення. Нецензурні слова у міжособистісному спілкуванні породжують навколо джерела їх поширення агресію та нерозуміння, свідчать про цинізм та невігластво.

Нехтування нормами міжособистісної взаємодії призводить до підміни понять, створюють прецеденти, конфлікти, проблеми, труднощі.

Процес викорінення шкідливих залежностей, звичок, схильностей може й повинен розпочинатися з навчальних закладів з подальшим поширенням його на інститути сім'ї, легалізуючи встановлену «норму» культури взаємин у всіх сферах соціокультурного простору.

На основі пілотажного експерименту було встановлено характер та об'єм вибірки (25 респондентів) із загального масиву (1006 респондентів), на який згодом було проведено основне дослідження, уточнено складові для формування структури анкети «Окремі складові культурного фону», проведено констатувальний експеримент, результати якого стали підставою для створення статистичного графіку (так званої «карти культурного фону»), що відображає фактичний стан студентського та учнівського середовища серед різних навчальних закладів, зокрема загальноосвітньої школи, технікуму, коледжу, університету. Отримані результати свідчать про незначну кількість суб'єктів (8,9%), яким не властиві зазначені в анкеті вади. Крім того, зафіксовано високий показник використання нецензурних слів (81,3%), уживання алкоголю (75%) та тютюнопаління (38,7%). Викликає занепокоєння і показник залежності від наркотиків (7,5%).

Представлені загальні показники близькі за своїм значенням до показників усіх без винятку навчальних закладів, що взяли участь в експерименті. Загальна кількість респондентів (1006) і різний статус навчальних закладів дозволяють визначити спільну негативну тенденцію, що окреслилася серед суб'єктів сучасної системи освіти і певною мірою відображає стан культурного фону суспільства в цілому. Прийняті розрахункові індекси та коефіцієнти, що становлять так звану «карту культурного фону», дозволили візуально спостерігати за станом зазначених негативних якостей серед респондентів, визначаючи рівень сформованості вади, недоліків, недосконалостей, відділяючи нижню межу ментальної деградації і верхню - необмежену креативну силу, виражену в самовдосконаленні.

На підставі даних констатувального експерименту, що визначають залежність респондента від окреслених вад, та за аналогією до виділених рівнів було сформовано групи, які відображали ступінь внутрішньої готовності індивіда до самообмеження та усвідомленого процесу самопізнання. Практичне значення цієї частини експерименту полягає в можливості детального аналізу структури колективу (навчальної групи, факультету, всього навчального закладу) й у розробці спеціальних заходів педагогічного впливу на кожну з виділених груп, за умови добровільної згоди кожного суб'єкта реалізувати пропоновану програму. Ми вважаємо за вартісну значущість, яку засвідчує наше дослідження, що механізм впливу передбачає безпосередню участь суб'єктів кожної групи у виховному процесі. Утворюється логічний зв'язок: Четверта група (IV) самодостатніх, самостійних індивідів, що постійно самовдосконалюються, є опорою викладача і надає допомогу суб'єктам третьої групи (III), які виявили готовність до самообмеження у вигляді відмови від згубних звичок і схильностей та засвідчили інтерес до системи самопізнання. Ця частина суб'єктів - охоронців культурного фону - має потенційну можливість усвідомленого формування культури взаємин. Реалізуючи у своїй життєдіяльності принципи свободи, суб'єкти групи ІV і ІІІ стають спроможними розвивати та вдосконалювати в собі культуру бажань, культуру емоцій, культуру мислення, утворюючи «норму» міжособистісного, професійного та соціального спілкування.

Суб'єкти другої групи (II), виявляючи незміцнілу силу волі, невисокий опір до порочних явищ, потребують спеціально організованих консультацій психолога, а також подальшої роботи над собою за запропонованою фахівцем програмою. Генеруючи ідею самопізнання, суб'єкти групи ІІІ зможуть позитивно впливати на тих, хто йде за ними (суб'єктів групи ІІ), особистим прикладом демонструючи здатність до самообмеження. Варто зауважити, що ті з них, хто не здатен подолати в собі негативні схильності, викликають серйозні сумніви з приводу їхньої професійної придатності у якості дієвої одиниці соціуму. Особливих медико-педагогічних заходів потребують суб'єкти першої групи (I). Перебуваючи на межі вседозволеності, руйнуючи свій ментальний принцип, останні є прикладом бездумного ставлення до себе і безкультурної взаємодії з іншими.

Небезпека перебування в колективі цієї групи суб'єктів полягає не лише у вияві різко негативних звичок, а й у залученні інших до порочного кола залежностей. Тому цю групу суб'єктів потрібно локалізувати з подальшим наданням допомоги в спеціально облаштованих міжвузівських профілакторіях із відповідним штатом фахівців, яким буде надано право визначати придатність означених осіб до професійної діяльності в майбутньому.

Моніторинг констатувального експерименту показує нечисленність суб'єктів, що належать до груп ІІІ і ІV, характеризуючи загальний стан культурного фону серед респондентів як нижчий від прийнятої «норми» та зумовлюючи подальший план формувального етапу експерименту.

Із цією метою було розроблено систему виховних і культурно-просвітницьких заходів. Реалізація проекту здійснювалася з урахуванням специфічних умов, пов'язаних з організацією навчально-виховного процесу в експериментальній групі, а також з огляду на внутрішні якості суб'єктів, які входили до іі складу. Серед таких заходів варто назвати: молодіжні програми «Культура взаємин у сім'ї», «Збережемо життя планеті»; семінари «Культура взаємин», «Проблеми сучасної цивілізації», «Народні промисли»; виставки високоякісних комп'ютерних копій із серії «Шедеври світового мистецтва» живописців усіх часів; тематичні вечори класичної музики; літературно-поетичні вечори-диспути.

Ефективність педагогічного впливу досягалася завдяки ритмічній роботі зі студентами групи. відповідно до пропонованої методики «Культура взаємин» безпосередньо на заняттях із дисциплін професійного циклу, згідно з розкладом (двічі на тиждень) протягом 2005-2006 навчального року.

На основі розробленого плану здійснювалося послідовне чергування методів впливу: бесіди про основоположні принципи самопізнання змінювалися тестуванням з визначення рівня сформованості якостей правдивості, доброзичливості, вдячності, відповідальності, самовладання, шляхетності.

Результати спостережень дозволяють стверджувати, що закладений у тестах особистісно-орієнтований підхід, виражений, зокрема у запитанні «А ти?», спонукає свідомість кожного суб'єкта порівняти свої внутрішні якості із заданою моральною нормою. Суттєву роль при цьому відіграє розвинута здатність індивіда розмірковувати про категорії «добра» і «зла». Механізм тестування було реалізовано так, щоб забезпечити послідовність логічних умовиводів індивіда про ступінь його готовності до пізнання свого внутрішнього ресурсу.

Впровадження в навчально-виховний процес експериментальної групи системи формування культури взаємин дозволяє констатувати, що за короткий проміжок часу (2005-2006 навчальний рік) суб'єкти, що виявили інтерес до самопізнання, змогли відмовитися від звички використання в повсякденності нецензурних слів (12% від загальної кількості суб'єктів експериментальної групи).

Результати проведеного анкетування (початковий та контрольний зріз) публічно, за згодою студентів, обговорювалися в групі, в присутності всіх 25 респондентів експерименту, унеможливлюючи неправдивість відповідей на поставлені запитання в анкеті.

З метою підтвердження достовірності отриманих результатів було застосовано метод рейтингу. Для реалізації якого, шляхом обговорення кандидатур та голосуванням (в присутності викладача-експериментатора) було обрано три експерти з числа студентів групи.

Спрощена система оцінки, публічне обговорення дало змогу швидко і якісно визначити рейтинг кожного з опитуваних.

Зіставлення оцінок експертів із самооцінкою респондентів показало, що три студенти, відмовившись від використання нецензурних слів у повсякденні, збільшили свій рейтинг на 20 балів, що підтверджує їх спроможність до самообмеження та готовність до подальшого пізнання власних можливостей з формування своєї внутрішньої культури та культури взаємодії з зовнішнім середовищем.

Схвалення з боку студентів тих, хто досяг означених успіхів у ході експерименту, засвідчує наявність потенціалу можливостей до самообмеження та самоорганізації серед інших суб'єктів навчальної експериментальної групи.

У контрольній групі цей показник залишився фактично на попередньому рівні (незначні відхилення результатів у бік погіршення, зумовлені якісними й кількісними модифікаціями в складі контрольної групи), що свідчить про ефективність запропонованої методики, орієнтованої на особистість.

Показники контрольного зрізу за іншими негативними якостями (тютюнопаління, алкоголь, наркотики), залишилися сталими, що підтвердило доцільність рекомендацій про необхідність додаткових медико-психолого-педагогічних заходів, спрямованих на оздоровлення та виховання суб'єктів, зарахованих до першої і другої груп.

Логіка представленого педагогічного дослідження засвідчує, що на стан культурного фону суб'єктів навчально-виховного процесу може позитивно впливати викладач, який усвідомлено увійшов у систему самопізнання. З огляду на принципи доброзичливого співіснування, відвертості в діалозі, поваги до співрозмовника й дотримання рівності прав усіх учасників педагогічного процесу, такий викладач може генерувати ідею гуманізму у своїй повсякденній діяльності.

Спираючись на досвід прогресивної педагогічної думки та реалізуючи кращі здобутки з особистого досвіду самопізнання, вихователь здатен надихнути на творчі досягнення ту частину вихованців, у яких виникло свідоме бажання пізнати себе, свої можливості й оволодіти мистецтвом формування культури взаємин.

Теоретичні узагальнення, актуальність теми та принципово новий підхід до формування культури взаємин на основі системоутворювальних методів самопізнання дають підстави для таких висновків:

1. Аналіз передового психолого-педагогічного досвіду та проведене дослідження з окресленої проблеми дозволяє констатувати, що на сучасному етапі розвитку свідомості людини та її взаємозв'язків у соціумі самопізнання і самовдосконалення є найбільш ефективним способом утримання рівня культури в суспільстві від подальшого його зниження.

2. На основі аналізу наукової літератури ми розглядаємо поняття «культура взаємин» в психолого-педагогічному аспекті як здатність індивіда до формування внутрішньої культури на основі самопізнання, самоаналізу, самокорекції та прояв його кращих досягнень (сили розуму, сили волі, сили духу) у зовнішніх взаємозв'язках.

3. У процесі дослідження визначено окремі складові культурного фону суб'єктів педагогічного процесу, що відображають нижню границю прийнятої «норми». До них належать: відсутність залежності від наркотичних речовин, пристрасті до вживання алкоголю, звички палити, використання у спілкуванні нецензурних слів; читацький інтерес до художньої, політичної, професійної та філософської літератури.

4. Узагальнення результатів педагогічного дослідження засвідчує, що в процесі визначення окремих складових культурного фону і побудови на основі отриманих результатів констатувального зрізу так званої «карти культурного фону» чітко зафіксовано шість рівнів, чотири з яких розташовані в межах «карти», а два виходять за її межі. Характеристика представлених рівнів, що лежать у зоні «карти культурного фону», відображає внутрішні якості суб'єктів педагогічного процесу, об'єднуючи їх у групи на основі прийнятої «норми» і забезпечує можливість адекватного педагогічного впливу на кожну з них.

5. Пропонована система формування культури взаємин відображає особистісно-орієнтовану модель формування культури слова, культури поведінки, культури бажань, культури почуттів і культури думок.

6. У ході педагогічного експерименту визначено основні етапи процесу самопізнання як здатність індивіда до осмисленого співіснування у соціумі:

підготовчий, діагностичний, функціональний.

7. Досвід процесу самопізнання та прогнозування можливості реалізації в структурі освіти пропонованої системи формування культури взаємин дали підстави для розробки навчально-методичного комплексу «Культура взаємин».

8. Результати дослідження можуть бути використані в практичній діяльності викладачів та адміністрації навчальних закладів, створюючи умови для реалізації особистісно орієнтованого підходу у формуванні культури взаємин.

9. Наукове дослідження засвідчує, що цілеспрямована робота з впровадження системи формування культури взаємин може розпочинатися з виховних заходів у дошкільних закладах, із подальшим планомірним її переходом у навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл і вищих навчальних закладів.

Отже, аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи свідчить про ефективність запропонованої системи формування культури взаємин між викладачами і студентами у навчально-виховному процесі технікуму. Доведено, що запропонована система самопізнання робить процес формування внутрішньої культури особистості ефективним і сприяє культурі зовнішніх взаємозв'язків.

Водночас, проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів формування культури взаємин викладача і студента і засвідчує необхідність подальшої розробки комплексної програми морального розвитку особистості, спрямованої на формування в людині кращих рис громадянина, професіонала, гуманіста, яка б мала на меті неперервний зв'язок виховного впливу: дитячий садок школа вищий навчальний заклад.

Основні ідеї та положення дисертації відображено в таких публікаціях

1. Черкашина Т.В. Культура взаємин / Черкашина Т.В.: Навчально-методичний комплекс для студентів та викладачів вищих навчальних закладів. - Черкаси: ЧНУ, 2005. - 72 с.

2. Черкашина Т.В. Самопізнання та самовдосконалення як чинник розвитку професіоналізму / Т.В. Черкашина // Проблеми освіти: Наук.-метод. зб. - К.: Наук.-метод центр вищої освіти, 2004. - Вип. 39. - С. 253-257.

3. Черкашина Т.В. Розвиток моральності як пріоритетний напрям у формуванні взаємин (на прикладі ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації) / Черкашина Т.В. // Вісник ЧНУ. Сер. Педагогічні науки. - Черкаси: Вид-во ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2005. - Вип. 64. - С. 115-118.

4. Черкашина Т.В. Виховання свідомої дисципліни і відповідальності як спосіб формування культури взаємин між викладачем і студентом / Т.В. Черкашина // Нові технології навчання: Наук.-метод. зб. - К.: Наук.-метод. центр вищої освіти, 2005. - Вип. 40. - С. 91-99.

5. Черкашина Т.В. Формирование культуры взаимоотношений между преподавателем и студентом как осознанная необходимость современности / Т.В. Черкашина // Вісник ЧНУ. Сер. Педагогічні науки. - Черкаси: Вид-во ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2005. - Вип. 72. - С. 132-138.

6. Черкашина Т.В. Ціннісне ставлення до особистості як прояв гуманізму у взаєминах між викладачем і студентами / Т.В. Черкашина // Вісник ЧНУ. Сер. Педагогічні науки. - Черкаси: Вид-во ЧНУ імені Богдана Хмельницького, 2006. - Вип. 84. - С. 158-161.

7. Черкашина Т.В. Гуманізація освітнього процесу як шлях формування культури взаємин у сучасному соціокультурному просторі / Черкашина Т.В. // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Збірник наукових праць / За заг. ред. акад. АПН України Євтуха М.Б. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2006. - Вип. 30. - С. 183-186.

8. Черкашина Т.В. Культурний фон сучасного освітнього простору як відображення внутрішньої культури індивіда / Т.В. Черкашина // Вісник ЧНУ. Сер. Педагогічні науки. - Черкаси: Вид-во ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2007. - Вип. 98. - С. 142-146.

9. Євтух М.Б. Культура взаємин. Частина 1. Самопізнання: Підручник / М.Б.Євтух, Т.В. Черкашина. - Горлівка: Видавництво ГДПІІМ, 2008. - 228 с.

Размещено на Allbest.ru