Особливості педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України (1917-1941 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Житомирський державний університет

імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ ЗМІН У ДІЯЛЬНОСТІ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ УКРАЇНИ (1917-1941 рр.)

ШВИДУН Віктор Миколайович

Житомир - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Університеті менеджменту освіти АПН України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Романенко Михайло Ілліч,

Дніпропетровський обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти, ректор.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Попова Олена Володимирівна,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди,

професор кафедри загальної педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

Черкасов Олексій Володимирович,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова,

доцент кафедри теорії та історії педагогіки.

Захист відбудеться 20 січня 2009 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.053.01 Житомирського державного університету ім. Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. В. Бердичівська, 40, другий поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. В. Бердичівська, 40.

Автореферат розісланий 19 грудня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.А. Сейко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Процеси відтворення інтелектуального та духовного потенціалу народу в контексті становлення державності та демократизації суспільства, потреби виходу вітчизняної науки, техніки та культури на світовий рівень, вимагають подальшої розбудови та реформування національної системи освіти, українського шкільництва на гуманоцентричних та інноваційних засадах, про що йдеться у державних документах (Конституція України, Закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, Концепція національного виховання та ін.).

У зв'язку з цим особливого значення для теорії та практики національної системи освіти набуває вивчення історії українського шкільництва, зокрема педагогічних змін у діяльності навчально-виховних закладів, що дозволяє виокремити найбільш значущий і корисний досвід, критично осмислити причини негативних явищ з метою їх урахування в реалізації педагогічних інновацій сучасної загальноосвітньої школи.

Особливу цінність для подальшого розвитку системи загальної середньої освіти України має вивчення та конструктивний аналіз педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх навчальних закладів України 1917-1941 рр. як періоду інтенсивного розвитку вітчизняної педагогічної науки, творення українського шкільництва та новаційних засадах формування нових принципів та структурних компонентів, системоутворювальних чинників навчально-виховного процесу в контексті системних змін всього українського суспільства.

Характерні особливості вітчизняної освіти 1917-1941 рр. привертають увагу дослідників у зв'язку з можливістю використання позитивного педагогічного та освітньо-управлінського досвіду в сучасних умовах

Вивченню цієї проблеми присвячено праці багатьох учених, зокрема М. Гриценка, М. Грищенка, М. Дейнеко, П. Дроб'язка, І. Каірова, П. Калениченка, В. Коваленка, В. Майбороди, Є. Майбороди, Є. Мединського, О. Попової, С. Сірополка, М. Собчинської, О. Сухомлинської, Ю. Телячого, О. Удода, Г. Ясницького, у яких на багатому фактичному матеріалі простежується становлення національної школи, аналізується освітня політика в Україні під час національно-визвольних змагань, визначається роль педагогічних діячів у реалізації інноваційних процесів.

Дослідження новаторського досвіду, педагогічної спадщини видатних науковців та освітян Г. Ващенка, І. Огієнка, С. Русової, М. Скрипника здійснювали Г. Бугайцева, Г. Головко, В. Лук'янова, І. Пінчук, В. Шарпатий та інші.

Проте історіографічний аналіз проблеми особливостей вітчизняної освіти періоду 1917-1941 рр. свідчить, що вивчення педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України з виділенням дихотомій демократизації і тоталітаризації навчально-виховного процесу, в контексті взаємодії освітніх та соціально-політичних процесів, завдань модернізації вітчизняної освіти, не було предметом спеціального дослідження. Останнє зумовило вибір теми дослідження: „Особливості педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України 1917?1941рр.”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Представлена робота є складовою комплексної науково-методичної проблеми „Педагогічні стратегії формування інноваційної особистості”, що розробляється науковцями Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Тема дисертаційного дослідження „Особливості педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України 1917-1941 рр.” затверджена вченою радою Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (протокол № 4 від 21. 10. 2004 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 4 від 26. 04. 2005 р.).

Мета дослідження - розкрити особливості педагогічних змін та узагальнити позитивний досвід діяльності загальноосвітніх шкіл України 1917- 1941 рр., визначити перспективи його подальшого використання.

Відповідно до поставленої мети визначено завдання дослідження:

1. Проаналізувати ступінь дослідженості проблеми в історико-педагогічній літературі.

2. Науково обґрунтувати етапи та виявити особливості педагогічних змін у навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл України визначеного періоду.

3. Розкрити, узагальнити та систематизувати досвід упровадження педагогічних змін у навчально-виховний процес загальноосвітніх закладів України.

4. Дослідити роль системи післядипломної освіти у реформаторському та інноваційному розвиткові національної школи.

Об'єкт дослідження ? діяльність загальноосвітніх шкіл України 1917 - 1941 рр.

Предмет дослідження ? педагогічні зміни в діяльності загальноосвітніх шкіл України 1917-1941 рр.

Методологічною основою дослідження є наукова теорія пізнання з її вимогами об'єктивності, історизму; філософське вчення про діалектичну взаємодію особистості і суспільства; сходження від абстрактного до конкретного; теоретичні висновки щодо взаємозв'язку історії та сучасності. Для розв'язання поставлених завдань використано: конкретно-історичний аналіз педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України, що дозволяє простежити динаміку історичного процесу; принципи системного підходу, які вимагають вивчення явищ, процесів у взаємозв'язку з політичними, економічними і соціальними чинниками; дихотомний підхід до аналізу історико-педагогічних явищ, який забезпечує науковий плюралізм в оцінці педагогічних ідей, явищ, процесів.

Теоретичну основу дослідження становлять дослідження з історії України (Ю. Бадзьо, М. Грушевський, І. Огієнко, О. Субтельний, О. Удод та ін.); висновки й узагальнення вчених щодо проблеми становлення та розвитку системи освіти і педагогічної думки в Україні (С. Ананьїн, П. Блонський, Ю. Буган, Л. Войнолович, І. Трилінський, Л. Уруська, М. Гриценко, М. Грищенко, М. Дейнеко, М. Левківський, В. Майборода, С. Майборода, А. Макаренко, О. Сухомлинська, С. Постернак, Л. Потапова, С. Сірополко, М. Собчинська, Ю. Телячий, К. Ушинський, О. Черкасов, Ю. Чирва, Г. Ясницький та ін.); ідеї розбудови національної школи на основі принципів демократизації та гуманізації українських освітян (Г. Ващенко, А. Макаренко, О. Попов, С. Русова, Я. Чепіга та ін.).

Методи дослідження. На різних етапах наукового пошуку використовувалися традиційні для історико-педагогічних досліджень методи:

загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, порівняння, класифікація історико-педагогічних джерел, архівних матеріалів, матеріалів періодичних видань досліджуваного періоду), що дозволило узагальнити та систематизувати погляди вітчизняних і зарубіжних учених на обрану проблему; історичні (хронологічний, порівняльно-історичний, історико-педагогічний, історико-структурний, ретроспективний), які дали можливість дослідити динаміку педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України; порівняльно-зіставні з метою порівняння подій, явищ, фактів, інтерпретації і теоретичного узагальнення опрацьованих архівних джерел та наукової літератури для формулювання висновків.

Джерельну базу дослідження становлять державні документи про розвиток освіти та школи в Україні, фактологічні дані - документи та матеріали з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України м. Києва (ф. 116, ф. 166, ф. 2581, ф. 2582, ф. 2592, ф. 2681, ф. 3889), Центрального державного архіву громадських організацій України м. Києва (ф. 1), Центрального державного архіву Жовтневої революції України м. Києва (ф. 166, ф. 2201, ф. 2581, ф. 2582), Центрального державного історичного архіву України м. Києва (ф. 4805), Державного архіву Дніпропетровської області м. Дніпропетровська (ф. 416, ф. 439, ф. 1144, ф. 2903, ф. 4073). Проаналізовано 18 архівних фондів, 55 архівних справ, фонди Національної бібліотеки ім. В. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України, а також педагогічну періодичну пресу досліджуваного та сучасного періодів, автореферати, дисертаційні роботи та монографії з обраної проблеми, праці вітчизняних педагогів кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1917-1941 рр. Нижня межа визначається педагогічними змінами у діяльності загальноосвітніх шкіл України в умовах національно-визвольних змагань українського народу, формуванням та становленням національної системи освіти. Верхня - початком Великої Вітчизняної війни у 1941 р., що призвело до призупинення інноваційних процесів у системі загальноосвітніх шкіл України.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що: вперше здійснено системне поліаспектне висвітлення особливостей педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України 1917- 1941 рр.; визначено і науково обґрунтовано етапи педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України досліджуваного періоду; подальшого розвитку та конкретизації набули уявлення про педагогічні зміни в діяльності загальноосвітніх закладів, принципи, завдання, методи та організаційні форми навчально-виховного процесу визначеного періоду; до наукового обігу введено маловідомі архівні матеріали, що дозволило уточнити важливі події, історичні факти, пов'язані з педагогічними змінами того часу.

Теоретичне значення дослідження полягає у розкритті загального та специфічного у діяльності загальноосвітніх шкіл України визначеного періоду, виокремленні теоретичних засад упровадження системи післядипломної педагогічної освіти у реформаторському та інноваційному розвитку національної школи; введенні у науковий обіг терміна „педагогічні зміни” - інтегрованого поняття, що характеризує перетворення в системі освіти інноваційного та реформаторського характеру.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що фактичний матеріал, основні положення та висновки використано у процесі вивчення педагогічних навчальних дисциплін „Історія педагогіки”, „Історія педагогіки України”.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Дніпропетровського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка № 733 від 24. 09. 2008 р.); Харківського обласного науково-методичного інституту безперервної освіти (довідка № 1057 від 25. 09. 2008 р.), Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка № 400 від 29. 09. 2008 р.), Севастопольського міського гуманітарного університету (довідка № 237 від 02. 10. 2008 р.), Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського (довідка № 1075 від 25. 09. 2008 р.), Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (довідка № 839-40/24 від 28. 09. 2008 р.), Дубенського коледжу Рівненського державного гуманітарного університету (довідка №195 від 21. 10. 2008 р.), використовуються відділом освіти Дубенської районної державної адміністрації (№ 1.13/791 від 07. 10. 2008 р.).

Теоретичні положення та науково узагальнений практичний досвід діяльності загальноосвітніх шкіл України можуть стати підґрунтям для подальших історико-педагогічних досліджень, а також використовуватися для розробки лекцій і проведення практичних занять з історії педагогіки, історії освіти України, педагогіки, для написання наукових праць, навчальних посібників, методичних рекомендацій; у процесі підготовки курсових і дипломних робіт у педагогічних навчальних закладах.

Апробація та впровадження результатів дослідження здійснювалися на всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Українська національна ідея - проблема відповідальності” (Львів, 2002), „Розвиток особистості в системах трудової та професійної підготовки” (Кривий Ріг, 2002), „Проблеми розвитку управлінської культури керівників закладів освіти” (Полтава, 2004), „Теорія і практика підготовки керівників шкіл до управлінської діяльності” (Луганськ, 2005), „Педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського як концептуальна основа особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання” (Сімферополь, 2005), „Інноваційні технології управління загальноосвітніми навчальними закладами” (Сімферополь, 2005), „Філософія освіти і педагогіка особистості ХХІ століття” (Дніпропетровськ, 2006), „Інноваційний розвиток управлінського потенціалу керівника загальноосвітнього навчального закладу” (Кременчук, 2006), „Проблеми післядипломної освіти педагогів” (Ужгород, 2006), “Розвиток післядипломної педагогічної освіти України в умовах інтеграції” (Донецьк, 2007), „Менеджмент і дидактичний процес у післядипломній освіті” (Полтава, 2007); регіональних науково-практичних конференціях: „Педагогічні та організаційні аспекти створення системи безперервної правової освіти” (Дніпропетровськ, 2002), „Неперервна освіта: проблеми, рішення, перспективи” (Дніпропетровськ, 2005); педагогічних читаннях „Національно-культурні джерела сучасного виховання” (Ялта, 2005).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у 14 одноосібних наукових публікаціях, з них: 6 ? статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України; 4 - публікації в інших виданнях, 4 - матеріали конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та 9 додатків на 10 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 205 сторінок, основний зміст викладено на 169 сторінках. Список використаних джерел нараховує 300 позицій, з них 248 науково-літературних джерел та 52 архівні справи.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність досліджуваної проблеми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методологічну та теоретичну основи, методи, висвітлено джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження, його апробацію.

У першому розділі - „Ступінь наукової розробки проблеми дослідження” - здійснено аналіз науково-педагогічних праць і досліджень з історії розвитку системи освіти України періоду 1917-1941 рр. та педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл того часу, визначено їх соціально-педагогічний характер.

З'ясовано, що складність розгляду окресленої проблеми зумовлена невизначеністю поняття „педагогічні зміни”, яке, в результаті історико-теоретичного аналізу, тлумачиться нами як перетворення не інноваційного, а реформаторського характеру всієї системи освіти і передбачає якісні функціональні зміни у структурі та змісті навчання (трансформації), що призводить до комплексних або часткових перетворень функцій освіти, компонентів освітньої галузі та форм навчальної діяльності.

У результаті проведеного дослідження встановлено, що предметом аналізу науковців був широкий спектр теоретичних і практичних проблем педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України 1917-1941 рр. Обґрунтовано поділ наукових праць на такі джерельні групи: роботи, що були опубліковані за радянських часів (М. Дейнеко, Є. Мединського, колективне дослідження за редакцією І. Каірова, колективна праця за редакцією М. Прокоф'єва, колективна монографія за редакцією П. Калениченка); наукові розвідки істориків української діаспори (Ю. Бадзьо, О. Кошиця, С. Сірополка, О. Субтельного);. дослідження часів розбудови незалежної України, що містять науково-дослідні ідеї, думки, положення та факти сучасного тлумачення історико-педагогічного розвитку школи, освіти й педагогічної думки в Україні (Л. Войнолович, М. Грищенка, П. Дроб'язка, В. Кременя, В. Коваленка, С. Крисюка, М. Левківського, В. Майбороди, Є. Майбороди, В. Олійника, В. Пікельної, О. Попової, А. Потапової, В. Пуцова, М. Романенка, В. Семиченко, М. Собчинської, Б. Ступарика, Ю. Телячого, О. Черкасова та інших). Окрему джерельну групу становлять архівні матеріали, які мають вагоме значення для об'єктивної оцінки історико-педагогічних фактів, явищ, подій. Питанню вирішення мовної проблеми на території України у вказаний період присвячена значна кількість праць вітчизняних дослідників історії педагогіки (Г. Головка, І. Дзюби, П. Дроб'язка, В. Майбороди, С. Майбороди, Є. Пастернака, Л. Потапової, С. Сірополка, О. Удода, Г. Ясницького, В. Шарпатого). Організаційні зміни у структурі загальноосвітніх шкіл України вказаного періоду аналізують у своїх роботах М. Гриценко, М. Грищенко, П. Дроб'язко, Л. Потапова, В. Пилипчук, О. Сухомлинська, Т. Токарєва, та ін. Дослідженнями змін у навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл України займалися П. Адамович, С. Гончаренко, В. Коваленко, В. Лук'янова, О. Попова, Л. Потапова, С. Сірополко. Роль закладів післядипломної педагогічної освіти у підвищенні ефективності діяльності загальноосвітніх шкіл України вивчають Б. Бараш, Н. Бібік, А. Бик, Ю. Буган, І. Трилінський, Л. Уруська, В. Кремень, В. Олійник, Н. Протасова, В. Пуцов, М. Романенко, В. Семиченко. У результаті проведеного дослідження визначено соціально-економічні та політичні чинники змін у системі освіти України 1917-1941 рр., які і визначили головні тенденції розвитку навчально-виховного процесу, що розглядалися нами з точки зору застосування історико-педагогічного досвіду в умовах сучасної модернізації вітчизняної системи освіти.

На основі узагальнення та систематизації педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України протягом 1917-1941 рр. доведена практична цінність та доцільність використання окремих ідей, практичних напрацювань та прогресивного досвіду минулого в удосконаленні сучасного навчально-виховного процесу загальноосвітніх навчальних закладів України.

У другому розділі -„Зміни концептуальних засад у діяльності загальноосвітніх шкіл України” - окреслено соціально-педагогічний характер нововведень у навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл України, проаналізовано ідеї українських освітян і державних діячів щодо здійснення педагогічних змін, розкрито вплив мовної проблеми на становлення і розвиток національної школи.

На основі аналізу педагогічних ідей вітчизняних учених (Г. Ващенка, В. Винниченка, М. Грушевського, Д. Дорошенка, С. Русової, С. Сірополка, І. Огієнка, І. Стешенка) виявлено педагогічні ідеї та положення щодо теоретичних засад національної школи, які збагатили не тільки українську, але й світову педагогічну науку, а саме: 1) загальнолюдська свідомість дитини виробляється шляхом формування національної свідомості та самосвідомості; 2) національна свідомість зароджується і формується на основі входження дитини у сферу духовності сім'ї, в соціально-національне оточення свого народу; 3) навчально-виховний процес у національній школі має здійснюватися на засадах гуманізму, демократизму, пріоритету загальнолюдських цінностей.

У результаті проведеного історико-педагогічного аналізу у межах досліджуваного періоду виокремлено три етапи перебігу педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України, сутність яких зумовлена особливостями суспільно-політичних процесів, зміною мети, змісту, форм і методів виховання та навчання.

Перший етап (1917-1919 рр.) визначено як період відродження та становлення національної школи. Обґрунтовано вплив основних соціальних чинників (боротьба українського народу за незалежність, прискорення національно-культурного розвитку, військові дії на території України, боротьба різноманітних ідеологій, наявність соціальних і міжнаціональних суперечностей, економічний занепад та політико-державна дезінтеграція країни) на особливості діяльності загальноосвітньої школи часів національного відродження. Доведено, що освітній процес того часу набув характеру дискретного, концептуально різновекторного спрямування без формування цілісної системи освіти, характерною рисою якої став низький рівень ресурсного забезпечення освітніх проектів на тлі достатньо високого рівня соціокультурної активності суб'єктів освіти і позитивного культурно-ціннісного потенціалу національної складової освітнього розвитку.

Установлено, що в освітній політиці та практичних діях усіх режимів даного періоду (часи Центральної Ради, Гетьманату, Директорії) проводилася політика становлення та розвитку національної школи, метою якої визначалося виховання свідомого громадянина, здатного до розбудови національної держави. Зроблено висновок, що освітня політика того часу стала компонентом національно-державного будівництва, втіленням ідеї національного відродження, що передбачало: формування законодавства; підготовку педагогічних кадрів; створення нової концепції розвитку системи навчання та виховання; фінансування освіти.

Другий етап (1920-1931 рр.) визначено як час інтенсивних, радикальних педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України, зумовлених трансформаціями політичного устрою. Обґрунтовано основні характерні особливості розвитку загальноосвітньої школи того періоду: національний розвиток - реалізація національного характеру діяльності школи, впровадження рідної мови й українізація змісту навчання; трудовий аспект освіти як перехід до єдиної трудової школи, основного і фактично єдиного типу середнього загальноосвітнього закладу.

Доведено, що основні тенденції вказаного періоду проявилися у ліквідації неписьменності та поширенні масової початкової освіти; секуляризації освіти; поєднанні громадських і державних засад у фінансуванні й управлінні навчальними закладами; значній диверсифікації форм і напрямів навчально-виховного процесу; українізації; підпорядкуванні освітнього розвитку соціальним програмам; зміцненні матеріальної бази та кадрового складу навчальних закладів; становленні прогресивних педагогічних шкіл.

У дослідженні встановлено, що концептуальні підходи до розбудови загальноосвітньої школи на цьому етапі формувалися на тлі педології та експериментальної педагогіки.

Позитивним у діяльності педологів і представників експериментальної педагогіки є визначення їх прагнення до індивідуалізації навчально-виховного процесу з ефективним використанням наукових доробок психології, фізіології, антропології дитини. Установлено, що певна однобічність цих наукових поглядів може розглядатися як показник розвитку молодої науки на стадії становлення.

У процесі дослідження доведено, що особливістю педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України було вирішення мовної проблеми, що стало специфічною формою подолання культурної відсталості та забезпечення доступу широких верств населення до освіти. Інтеграція зусиль усіх суб'єктів українізації на ниві розбудови національної школи мала позитивні наслідки щодо формування цілісної системи освіти, розвитку матеріальної, дидактичної основи навчально-виховного процесу, нарощування кадрового потенціалу, зростання освітнього рівня населення, трансформації освіти в суттєвий чинник розвитку економіки країни.

Характерними особливостями педагогічних змін було досягнення позитивних результатів в організаційній та методичній сферах. У першому випадку йдеться про створення єдиної багаторівневої системи освіти з ефективними диверсифікованими механізмами управління та визначеною стратегією розвитку. У другому - про розробку національних „технік” навчального процесу, обґрунтування оригінальних шляхів реалізації класичних принципів і правил дидактики (науковості, систематичності, виховуючого навчання, зв'язку навчання з життям, природовідповідності, індивідуалізації, активності та наочності), а також методів і технологій навчання. Доведено, що ці розробки не лише заклали основи національної педагогічної школи радянського періоду, але і мають змістову та методологічну актуальність у наш час.

Третій етап (1931-1941 рр.) охарактеризовано як період гальмування педагогічних змін, що було зумовлено спрямованістю державної освітньої політики на згортання інноваційних процесів та уніфікацію навчально-виховних закладів після прийняття у 1931 р. постанови ЦК ВКП(б) „Про початкову і середню школу”, в якій новаторство 1920-х років називається “безглуздими ідеями”. Саме цим визначаються особливості педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України даного періоду. Розвиток педагогічних цінностей, теоретичних засад і освітніх орієнтирів здійснювався не лише на засадах безперервного процесу збагачення педагогічного знання науково-педагогічними засобами його накопичення, а й, насамперед, партійними постановами, які авторитарно визначали основні напрями перебудови школи, організаційні й управлінські умови її розвитку, отже, заперечували плюралістичний характер пошуків перетворень, об'єктивних процесів створення та застосування нововведень.

У ході дослідження зроблено висновок: визначення сутності педагогічних змін, у контексті орієнтації на ідеологічні та економічні завдання розвитку країни, призвело до перегляду концепції освіти. У цьому зв'язку актуалізувалася мета підвищення якості навчальної підготовки, яка відповідала темпам індустріального будівництва. Із середини 1930-х рр., як заперечення „школи праці”, починалося формування нової освітньо-виховної парадигми. Визначено пріоритети в розвитку загальноосвітніх закладів: оволодіння основами наук, навичками і вміннями; зростання академічної успішності; посилення ролі вчителя в начально-виховному процесі.

У дослідженні виявлено негативні явища у методиці викладання предметів, що були характерними для 20-х рр. ХХ ст.: невідповідність методів навчання змісту навчальних предметів і віковим особливостям школярів; універсалізація одного з методів навчання; перехід на бригадну форму роботи як обов'язкову для всіх, незалежно від віку учнів; зменшення керівної ролі вчителя у навчальному процесі; ігнорування самостійної активності учнів. педагогічний зміна загальноосвітній школа

Протягом указаного етапу відбувся перехід до десятирічної школи, яка відповідала завданням політехнічного навчання. Доведено, що саме в цей період з шкільного навчального плану зник термін „українознавчі предмети”; а краєзнавство стало частиною позакласної роботи. У науковому обігу замість термінів „українська національна школа”, „українська педагогіка”, „національне виховання” запроваджувалися поняття „радянська школа”, „радянська педагогіка”, „комуністичне виховання”. Школа поступово стала репродуктивно-орієнтованою, авторитарною.

Доведено, що управлінські та ціннісно-орієнтаційні стереотипи, які сформувалися в 1930-х рр. у вітчизняній освіті (етатизм, деперсоналізація, адміністрування, стандартизація тощо), до цього часу є перешкодою на шляху розвитку національної системи освіти.

У третьому розділі - „Досвід упровадження педагогічних змін у навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл України (1917-1941 рр.)” - проаналізовано новаторський досвід у визначеній сфері, обґрунтовано структурні компоненти навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл України в період 1917-1941 рр., розкрито роль закладів підвищення кваліфікації вчителів у підвищенні ефективності діяльності загальноосвітніх шкіл, окреслено перспективи використання досвіду діяльності загальноосвітніх шкіл України досліджуваного періоду в сучасних умовах інноваційного розвитку вітчизняної системи освіти.

З'ясовано, що освітні проекти за часів УНР (1917-1919 рр.) хоча й відповідали позитивним ідеалам національного розвитку, однак не мали системного характеру, не підкріплювалися матеріальними ресурсами, управлінською діяльністю, нормативно-правовою і концептуальною базами, тому здебільшого не мали практичного значення.

Виявлено, що 20-30-ті роки минулого століття відзначалися великим розмаїттям педагогічних змін у всіх структурних компонентах навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи.

Установлено, що характерною особливістю організації навчально-виховного процесу у школах того часу стало впровадження комплексної системи викладання, яка, певним чином, суперечила існуючій предметній. Дана технологія навчання загалом сприяла практичній переорієнтації навчально-виховного процесу, але обмежувала простір для творчого експериментування, що зумовлювалося і низьким рівнем програмно-методичного забезпечення. Крім того, основна маса педагогічних кадрів не була готовою до реалізації цього нововведення.

Виділено характерні особливості діяльності загальноосвітньої школи в продовж 1920-х рр.: орієнтація на зарубіжний досвід; пильна увага до психолого-педагогічного обґрунтування активності і самостійності учнів; насиченість теоретичними пошуками та визначення шляхів їх практичного застосування. Зміст освіти був спрямований на виховання активної та самостійної особистості, здатної творчо опановувати навчальний матеріал, визначати значущість тих чи інших предметів для індивідуального розвитку та життєдіяльності, відчувати смак дослідницької роботи, зробити ще в шкільні роки практичний внесок у соціально-економічний розвиток суспільства.

З початку 1930-х рр. пріоритетами в діяльності загальноосвітньої школи визначаються: систематичне і ґрунтовне засвоєння наук, поєднання навчання з виробничою працею, комуністична спрямованість виховання, використання різних методів навчання, які сприяли вихованню ініціативних і дієвих учасників соціалістичного будівництва. З часом виявляються недоліки системи освіти, головними з яких були: недостатній обсяг знань для продовження освіти у вищих навчальних закладах; заідеологізованість виховання молодого покоління.

У ході дослідження встановлено, що починаючи з середини 1930-х рр. проблеми національного виховання, формування критичного мислення та розкриття творчого потенціалу особистості втратили пріоритетне значення. Водночас відбулися певні позитивні зрушення в цей період, зокрема: поширення колективістських ідеалів, формування моральних принципів трудового та солідаризованого суспільства, секуляризація навчально-виховного процесу, успіхи в патріотичному та фізичному вихованні. Визначено, що найбільшим недоліком системи виховання було суттєве перебільшення чинника ідеологічної лояльності та квазіполітичної активності в оцінці навчально-виховного процесу. Така орієнтація школи на політичне виховання відсунула на другий план її навчальні функції.

У дисертації розкрито вплив і роль системи післядипломної педагогічної освіти на діяльність загальноосвітньої школи. Установлено, що за кількісними показниками наприкінці 1920-х рр. УСРР займала провідне місце в СРСР щодо підготовки вчителів. Однак професійний рівень більшості фахівців загальноосвітніх шкіл залишався низьким, що спричинило різке розширення масштабів їх підготовки і зумовило наприкінці 1930-х рр. створення обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти (ОІППО).

Дослідження засвідчило, що основними завданнями та функціями інститутів, як навчально-методичних закладів, були: підвищення кваліфікації вчителів, керівних кадрів народної освіти; вивчення, узагальнення і популяризацію передового педагогічного досвіду, досягнень педагогічної науки; аналіз стану педагогічного процесу в школі, якості знань, рівня вихованості учнів; підготовку рекомендацій щодо покращення організації навчально-виховної роботи; проведення експериментальних досліджень в педагогічній галузі; надання допомоги районним і міським методичним кабінетам, школам, іншим установам народної освіти щодо реалізації методичної роботи та самоосвіти вчителів.

Обґрунтовано думку, що становлення системи післядипломної педагогічної освіти у 30-х роках ХХ ст. сприяло посиленню соціального статусу професії вчителя, яка набула масового характеру, підвищенню рівня фахового рівня та якості навчально-виховного процесу. Поряд з позитивними, визначено і негативні особливості освітньої політики: зміщення акцентів у визначенні напрямків навчально-виховної діяльності загальноосвітніх навчальних закладів (пріоритетним визнавалося суспільно-політичне виховання); переслідування вчителів за переконання чи новаторство, які не узгоджувалися з державною політикою; надмірне втручання в освітній процес силових структур і партійних органів, особливо в умовах репресій 1930-х рр., що не дало можливості повністю розкрити позитивний потенціал післядипломної педагогічної освіти.

Доведено, що незважаючи на суттєві недоліки в діяльності загальноосвітньої школи України в період 1917-1941 рр., характерні, насамперед, для 1930-х рр. (заідеологізованість, етатизм, конформізм, деперсоналізація, адміністрування, стандартизація, уніфікація тощо), позитивний досвід використання дослідженого новаторського потенціалу може бути використаний у вирішенні численних проблем вітчизняного шкільництва щодо результативності освітніх інновацій у контексті соціальної модернізації країни. Підтверджено, що педагогічні зміни у діяльності загальноосвітніх шкіл визначеного періоду, запровадження системи післядипломної освіти не лише заклали підґрунтя національної педагогічної школи радянського періоду, а й мають змістову та методологічну актуальність у наш час. У роботі визначено актуальні для сьогодення здобутки в діяльності загальноосвітніх шкіл досліджуваного періоду; до нашого часу зберегли свою цінність технології поєднання предметної та комплексної освіти, активні дослідницькі технології навчання і виховання, досвід авторських виховних систем (А. Макаренка, Н. Шульмана, С. Реверса).

Узагальнення результатів проведеного дослідження дає підстави зробити наступні висновки:

1. У ході науково-педагогічного пошуку, на основі аналізу широкої джерельної бази встановлено, що проблему педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України 1917-1941 рр. представлено великим спектром досліджень вітчизняних учених, серед яких виділено такі напрями: організаційні зміни у структурі загальноосвітніх шкіл України; вирішення мовної проблеми; трансформації у навчальному та виховному процесах.

Новаторські зміни в навчально-виховних закладах України вказаного періоду досліджено на основі детермінованого аналізу конкретно-історичних умов. Головні результати дослідження полягають у багатоаспектному аналізі провідних теоретичних концепцій, розкритті сутності, структури, змісту конкретних інновацій, які впроваджувались у шкільну практику в 1917-1941 рр., та порівнянні поглядів вітчизняних науковців на дану проблему. Вивчення та аналіз науково-педагогічних праць свідчить про відсутність комплексних досліджень специфіки педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України 1917-1941 рр., які передбачали б виділення дихотомій демократизації, тоталітаризації навчально-виховного процесу в контексті взаємодії освітніх і соціально-політичних процесів, модернізації вітчизняної освіти. З'ясовано, що особливості педагогічних змін були зумовлені освітньою політикою різних урядів, яка залежала також від ідеологічної стратегії. Визначено соціальні чинники становлення та розвитку національної системи освіти за історичними періодами (1917-1919, 1920-1931, 1931-1941 рр.), встановлено взаємозв'язок між освітніми змінами та характером дій вказаних соціальних детермінант освітнього розвитку.

2. Науково обґрунтовано та охарактеризовано основні етапи перебігу педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України у 1917-1941 рр.

Перший етап (1917-1919 рр.) характеризується педагогічними змінами у діяльності загальноосвітніх шкіл України, які зумовлюються ідеями національного державобудування, формуванням національно свідомого громадянина, розвитком національної культури та демократії, що сприяло створенню єдиної національної системи освіти, накопиченню значного теоретичного та практичного досвіду. Зміни в національній системі освіти відповідали позитивним ідеалам національного розвитку, але не підкріплювалися матеріальними ресурсами, управлінською діяльністю, нормативно-правовою і концептуальною базами.

Другий етап (1920-1931 рр.) визначається як період інтенсивних педагогічних трансформацій, що характеризується набуттям шкільництвом масових форм; забезпеченням доступності навчання; секуляризацією освіти; підпорядкуванням діяльності загальноосвітньої школи політико-ідеологічним програмам соціального розвитку; зміцненням матеріальної бази та кадрового складу; становленням вчительства як масової професії; формуванням єдиної та цілісної системи освіти в масштабах країни; розв'язанням мовної проблеми, що загалом привело до позитивних наслідків у розвитку сфери освіти.

Третій етап (1931-1941рр.) визначено як період призупинення новаторських педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України у зв'язку з ідеологізацією освіти та спрямуванням освітньої політики радянського уряду на уніфікацію школи.

У результаті проведеного дослідження доведено, що основним негативним наслідком ідеологізації та політизації виховного процесу стала абсолютизація цілей політичної лояльності та квазіполітичної активності. Аналіз історико-педагогічної спадщини з питань діяльності загальноосвітніх закладів України у визначений період свідчить про певні успіхи та здобутки вітчизняної школи у формуванні нової системи цінностей радянських людей, серед яких важливе місце займали рівність, соціальна і особистісна солідарність, повага до праці й освіти, секуляризація суспільства і школи, відданість країні та державним інтересам, наявність смисложиттєвих цінностей, що об'єднували людей.

3. Доведено, що вітчизняні вчені і державні діячі (Г. Ващенко, В. Винниченко, М. Грушевський, Д. Дорошенко, С. Русова, С. Сірополко, І. Огієнко, І. Стешенко) зробили значний внесок у розробку теоретичних засад національної школи, які відзначилися, певним чином, у педагогічних змінах діяльності загальноосвітніх шкіл України досліджуваного періоду: реалізації національного характеру школи, впровадженні рідної мови й українізаціі змісту навчання; становленні трудового аспекту освіти; спрямуванні школи на формування цілісної, гуманної особистості, орієнтованої на відтворення цінностей національної та загальнолюдської культур у творчій життєдіяльності, саморозвитку і моральній саморегуляції поведінки особистості.

4. Обґрунтовано роль і значення системи післядипломної педагогічної освіти в кадровому забезпеченні загальноосвітньої школи. Окреслено позитивну тенденцію освітнього розвитку в напрямку формування безперервної системи освіти та самоосвіти, організації процесу підвищення кваліфікації вчителів у масштабах усієї країни. Доведено, що діяльність інститутів вдосконалення вчителів набула вагомого значення у формуванні кадрового потенціалу вітчизняної системи освіти в умовах значного зростання кількості загальноосвітніх шкіл та нестачі кадрів відповідного рівня професійної майстерності.

Проведене дослідження не претендує на повне та всебічне розкриття всіх аспектів означеної проблеми. Перспективними напрямами подальших досліджень вважаємо: вивчення проблем використання механізмів упровадження освітніх інновацій в умовах системних соціальних реформ; визначення детермінант та проведення комплексного аналізу педагогічних новацій у навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл України; аналіз зарубіжного досвіду післядипломної педагогічної освіти в історико-педагогічному контексті.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Статті в наукових фахових виданнях:

1. Швидун В.М. Роль освіти у формуванні громадянина демократичної держави / В.М. Швидун // Наукові записки Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя. - 2002. - № 2. - С. 110-115.

2. Швидун В.М. Внесок українських педагогів у становлення та розвиток національної системи освіти протягом 1917-1920 рр. / В.М. Швидун // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. - 2004. - № 2 (12). - С. 53-59.

3. Швидун В.М. Модернізація управлінської діяльності керівника на сучасному етапі розвитку освіти / В.М. Швидун // Імідж сучасного педагога. - 2004. - № 10 (49). - С. 25-28.

4. Швидун В.М. Проблема підготовки управлінських кадрів в історичному аспекті / В.М. Швидун // Освіта на Луганщині. - 2005. - № 2 (23). - С. 32-35.

5. Швидун В.М. Теоретико-методологічні засади підготовки керівників шкіл до управлінської діяльності / В.М. Швидун // Імідж сучасного педагога. - 2006. - № 13-14 (62-63). - С. 84-87.

6. Швидун В.М. Соціально-педагогічний характер змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України протягом 1917-1941 рр. / В.М. Швидун // Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики. - 2007. - № 6 (16). - С. 91-95.

2. Публікації в інших виданнях:

7. Швидун В.М. Перспектива ролі особистості у формуванні та функціонуванні громадянського суспільства / В.М. Швидун // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: зб. наук. пр. Інституту народознавства Національної академії наук України, Інституту українознавства імені І. Крип'якевича Національної академії наук України. - 2002. - Вип. 12. - С. 203-208.

8. Швидун В.М. Від педагогіки авторитарної до педагогіки особистості / В.М. Швидун // Науково-методичний альманах „Нива знань”. - 2001. - № 4. - С. 7-12.

9. Швидун В.М. Форми та зміст підвищення кваліфікації педагогів загальноосвітніх навчальних закладів України у контексті політичних, економічних та соціальних трансформацій / В.М. Швидун // Науково-методичний альманах “Нива знань”. - 2006. - № 1. - С. 12-16.

10. Швидун В.М. Професійна підготовка вчителів / В.М. Швидун : зб. наук. пр. „Трудова та професійна підготовка молоді: проблеми та шляхи їх розв'язання”. - 2004. - С. 17-22.

3. Матеріали конференцій, тези доповідей:

11. Швидун В.М. Управління розвитком особистості в системі трудового навчання 1920-1930 рр. / В.М. Швидун // Розвиток особистості в системах трудової та професійної підготовки молоді: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [“Розвиток особистості в системах трудової та професійної підготовки молоді”], (Кривий Ріг, 10-11 жовт.) / М-во освіти і науки України, Криворізький держ. пед. ун-т / за заг. ред. В.К. Буряка. - Кривий Ріг: “І.В.І.”, 2002. - С. 82-85.

12. Швидун В.М. Актуальні проблеми розвитку післядипломної освіти педагогічних кадрів у процесі реформування освіти / В.М. Швидун // Неперервна освіта: проблеми, рішення, перспективи: матеріали регіон. наук.-практ. конф. [“Неперервна освіта: проблеми, рішення, перспективи”], (Дніпропетровськ, 15-16 квіт. 2005) / М-во освіти і науки України, Дніпропетровський нац. ун-т, Ін-т довуз. підгот. та післядипломної освіти; в 2 т. - Т. 1 / За заг. ред. С.В. Глазунова. - Дніпропетровськ: Вид. Дніпропетровського ун-ту, 2005. - С. 113-115.

13. Швидун В.М. Історико-педагогічні аспекти демократичних перетворень в українській системі освіти / В.М. Швидун // Філософія освіти і педагогіка особистості ХХІ століття: матеріали других Всеукр. пед. читань [Філософія освіти і педагогіка особистості ХХІ століття], (Дніпропетровськ, 14 бер. 2006) / М-во освіти і науки України, Ін-т психології ім. Г.С. Костюка / За заг. ред. О.В. Лозенко. - Дніпропетровськ: нац. гірн. ун-т, 2006. - C. 67-70.

14. Швидун В.М. Історія та перспективи розвитку післядипломної педагогічної освіти в контексті реформування системи освіти / В.М. Швидун // Розвиток післядипломної педагогічної освіти України в умовах інтеграції: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [“Розвиток післядипломної педагогічної освіти України в умовах інтеграції”], (Донецьк, 12-12 квіт. 2007) / М-во освіти і науки України, Акад. пед. наук України / За заг. ред. А.П. Загнітка, В.М. Алфімова. - Донецьк: ТОВ “Каштан”. - С. 146-153.

15. Швидун В.М. Особистісно-орієнтоване навчання - досвід ХХ століття та реалії ХХІ століття / В.М. Швидун // Ціннісні орієнтації навчальної діяльності учнів загально навчальних закладів в контексті сучасних вимог до освіти: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [“Проблеми формування ціннісних орієнтацій навчальної діяльності учнів загальнонавчальних закладів в контексті сучасних вимог до освіти”], (Житомир, 16-17 жовт. 2008) / М-во освіти і науки України, Центр. Ін-т післядипломної пед. освіти / За заг. ред. О.А. Дубасенюк, В.І. Cлінчук. - Житомир: Житомирський держ. ун-т ім. І. Франка, 2008. - С. 198-215.

АНОТАЦІЇ

Швидун В.М. Особливості педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України (1917-1941 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. ? Житомирський державний університет імені Івана Франка, Житомир, 2008.

У дисертації наведено результати історико-педагогічного дихотомного аналізу педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України (1917-1941 рр.). Визначено внесок вітчизняних учених і державних діячів досліджуваного періоду у розробку теоретичних засад національної школи.

На основі аналізу історико-педагогічної літератури, нормативних документів та широкого кола архівних і публіцистичних матеріалів досліджуваного періоду обґрунтовано етапи перебігу педагогічних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл України: (1917-1919 рр. - етап відродження і становлення національної школи; 1920-1930 рр. - етап інтенсивних педагогічних змін; 1931-1941 рр. - етап трансформацій уніфікаційного характеру). Розкрито роль системи післядипломної освіти у реформаторському та інноваційному розвитку національної школи України досліджуваного періоду.

Визначено можливості творчого використання теоретичних ідей та новаторського педагогічного досвіду загальноосвітніх шкіл України (1917 -1941 рр.) у сучасних навчально-виховних закладах.

Ключові слова: педагогічні зміни, загальноосвітня школа, національна система освіти України, зміст, форми і методи навчання, виховання, мовна проблема.

Швыдун В.Н. Особенности педагогических изменений в деятельности общеобразовательных школ Украины (1917-1941 гг.). ? Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Житомирский государственный университет имени Ивана Франко, Житомир, 2008.

В диссертации представлены результаты историко-педагогического исследования одного из наиболее актуальных этапов в истории развития отечественного образования - периода формирования новых принципов, структурных компонентов, системообразующих условий развития учебно-воспитательного процесса в контексте комплексных изменений всего украинского общества.

В работе выделены социально-економические и политические факторы изменений в системе образования Украины в 1917-1941 гг., определяющие сущность главных тенденций развития учебно-воспитательного процесса, которые рассматривались с точки зрения использования историко-педагогического опыта в условиях современной модернизации отечественной системы образования.

На основе обобщения и систематизации педагогических изменений в деятельности общеобразовательных школ Украины указанного периода обоснована практическая ценность и актуальность реализации идей, практических разработок и прогрессивного опыта прошлого в усовершенствовании школьной практики

Проанализированы социально-педагогические характеристики нововведений в учебно-воспитательный процесс общеобразовательных школ. Представлены результаты историко-педагогического анализа идей украинских педагогов и государственных деятелей в контексте педагогических изменений того времени, определено влияние языковой проблемы на становление и развитие национальной школы.

Рассмотрение системных закономерностей педагогических и образовательно-управленческих нововведений в исторической связи и контексте взаимодействия образовательных и общесоциальных процессов позволило выделить три этапа развития педагогических изменений в деятельности общеобразовательных школ Украины: 1) 1917-1919 гг. - этап возрождения и становления национальной школы; 2) 1920-1931 гг. - этап интенсивных, радикальных педагогических изменений, обусловленных революционными изменениями политического устройства; 3) 1931-1941 гг. - этап приостановки педагогических изменений, обусловленный направленностью государственной политики в образовании на прекращение инновационных процессов и унификацию учебно-воспитательных заведений. В результате проведенного исследования сделано заключение о негативных последствиях идеологизации и политизации воспитательного процесса, которые привели к абсолютизации политической лояльности и квазиполитической активности.

Сформулирован вывод, що управленческие и ценностно-ориентационные стереотипы, которые сформировались в 30-е годы ХХ в. в отечественном образования (этатизм, деперсонализация, администрирование, стандартизация и т.д.), и в современных условиях являются преградой на пути развития национальной системы образования.

Определена роль и значение деятельности институтов повышения квалификации в формировании основ системы непрерывного педагогического образования, повышении профессионализма учителей и качества учебно-воспитательного процесса.

...