Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

УДК 378.18(09)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Організація контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти в Україні (другА половинА XIX століття)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Рукасова Світлана Олександрівна

Полтава - 2008

Дисертацією є рукопис навчальний освіта національний

Роботу виконано в Слов'янському державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор Сипченко Валерій Іванович Слов'янський державний педагогічний університет, завідувач кафедри педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, профессор Золотухіна Світлана Трохимівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, завідувач кафедри загальної педагогіки

кандидат педагогічних наук, доцент Карапузова Наталія Дмитрівна, Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, декан психолого-педагогічного факультету, завідувач кафедри природничо-математичних дисциплін

Захист відбудеться 26 листопада 2008 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 44.053.01 у Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка за адресою: 36003, м. Полтава, вул. Остроградського, 2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка за адресою (36003, м. Полтава, вул. Остроградського, 2).

Автореферат розісланий 25 жовтня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.І. Шиян

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розбудова незалежної правової держави спричинила реформаторські процеси в освіті, які торкнулись передусім загальноосвітньої школи. Зокрема, побудова такої системи контролю навчальних досягнень учнів, яка забезпечувала б систематичне отримання об'єктивної інформації про хід їхньої навчально-пізнавальної діяльності і сприяла формуванню самодостатньої особистості. Це дістало відображення в Законах України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, Державній національній програмі „Освіта” (Україна ХХІ століття)”, Національній доктрині розвитку освіти та інших законодавчих актах держави і керівних документах Міністерства освіти і науки України. Зазначимо, що найбільш кардинальні заходи Міністерства освіти і науки України стосуються насамперед організації контролю.

Проблема контролю завжди була актуальною для педагогічної теорії та шкільної практики. У педагогічній науці обґрунтовано і схарактеризовано сутність контролю, його види та функції (Ш. Амонашвілі, Ю. Бабанський, В. Євдокимов, Є. Перовський, В. Полянський, Д. Румянцева, М. Фіцула, А. Хуторський, М. Ярмаченко та інші). Вивчалися й перевірялися форми і методи контролю, його специфіка з урахуванням конкретного предмета, віку дітей та типу навчального закладу (О. Бугрій, Н. Карапузова, І. Колесник, О. Масалітіна, Л. Рибалко, Т. Солодка, Л. Титаренко, В. Шаталов, Б. Шуневич та інші).

Проте переважно у зв'язку з упровадженням 12-ти бальної системи оцінювання навчальних досягнень учнівської молоді, з особистісно орієнтованим спрямовуванням навчального процесу, контроль навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти потребує подальшого теоретичного обґрунтування, наукового узагальнення і вивчення практики.

Одним із ефективних шляхів розвитку теорії й поліпшення організації контролю є звернення до накопиченого у вітчизняній педагогічній думці досвіду з означеної проблеми перевірки, оцінки та обліку навчальних досягнень учнів. У цьому контексті певні аспекти досліджуваної проблеми відображено в працях історико-педагогічного спрямування А. Відченко, О. Горчакової, О. Пташного, І. Репко, О. Тишик та ін. Ними доведено доцільність наукових пошуків у напрямі організації контролю знань учнів, а також розкрито теоретичні підходи і досвід організації контролю в педагогічній спадщині видатних вітчизняних педагогів П. Каптерєва, С. Миропольського, М. Пирогова, В. Стоюніна, К. Ушинського та ін. Ученими В. Крисько, Ч. Куписевичем, О. Савченко, М. Сорокіним досліджувалися методичні основи контролю; А. Бойко, В. Лозовою, М. Фіцулою визначалися шляхи й вимоги до організації контролю в навчально-пізнавальній діяльності учнів; Є. Перовським, О. Савченко, М. Ярмаченком та ін. розроблялися критерії оцінювання навчальних досягнень учнів.

У працях Л. Вовк, Н. Дем'яненко, М. Євтуха, Т. Завгородньої, С. Золотухіної, І. Курляк, В. Курила, Б. Ступарика, О. Сухомлинської та ін. доведено, що особливістю здійснення контролю в досліджуваний період були, по-перше, нерівномірність розвитку; по-друге, боротьба традиційно-офіційної і прогресивної педагогіки щодо визначення стратегічної мети організації контролю: викликати в учня й учителя страх перед оцінкою і процесом оцінювання знань, або, навпаки, створити умови для забезпечення зворотного зв'язку, формування інтересу до процесу пізнання, виховання у школярів відповідальності.

У сучасних умовах зазначена проблема актуалізується, у педагогічній теорії і практиці виникають гострі суперечності:

- між об'єктивною необхідністю науково обґрунтованого контролю навчальних досягнень учнів і недостатнім теоретичним осмисленням вітчизняного досвіду його організації, особливо в середніх закладах освіти;

- між потребами педагогічного процесу сучасних середніх закладів освіти в його гуманізації засобами контролю та реальним станом „суб'єкт-об'єктної” організації оцінювання навчальних досягнень учнів;

- між досить високим рівнем розробленості в педагогіці особистісного підходу, концепцій особистісно орієнтованої педагогічної діяльності та невідповідної їм традиційної організації контролю навчальних досягнень учнів.

Водночас, відсутнє цілісне дослідження, у якому було б узагальнено теорію і практику організації контролю, перевірки, оцінювання та обліку знань школярів середніх закладів освіти, зокрема у другій половині ХІХ ст.

Отже, актуальність означеної проблеми недостатня розробленість її в теорії та практиці зумовили вибір теми: „Організація контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти в Україні в другій половині ХІХ століття”.

Зв'язок роботи з науковими планами й темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Слов'янського державного педагогічного університету „Гуманізація навчально-виховного процесу” (протокол № 9 засідання Вченої ради СДПІ від 28.12.1997 р.), у якій авторка брала безпосередню участь.

Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Слов'янського державного педагогічного інституту (протокол № 2 від 23.01.2003 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 8 від 28.10.2003 р.)

Метою дослідження є систематизація теоретичних ідей, наукове узагальнення досвіду організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти в Україні (друга половина ХІХ ст.) й визначення шляхів використання вітчизняних надбань у сучасних умовах.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати ступінь наукової розробки проблеми і схарактеризувати основні напрями наукових пошуків.

2. З'ясувати й систематизувати теоретичні ідеї з організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти в досліджуваний період.

3. Узагальнити досвід організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти в Україні досліджуваного періоду.

4. Обґрунтувати етапи процесу організації контролю навчальних досягнень учнів у середніх закладах освіти України другої половини ХІХ ст.

5. Виявити актуальні проблеми щодо організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти в означений період, накреслити шляхи творчого використання набутого вітчизняною теорією і практикою досвіду в сучасних умовах.

Об'єкт дослідження - навчальний процес у середніх закладах освіти України другої половини ХІХ ст.

Предмет дослідження - динаміка розвитку організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти в Україні (друга половина ХІХ століття).

Методи дослідження. На різних етапах наукового пошуку використано комплекс сучасних методів, адекватних природі феномену, що вивчався:

- документально-архівний, історичний та логіко-теоретичний аналіз, пошуково-бібліографічний, контент-аналіз, метод класифікації для визначення понятійно-категоріального апарату й систематизації теоретичних ідей;

- хронологічний метод з метою вивчення проблеми в динаміці, змінах, часі й просторі;

- порівняння та зіставлення подій, явищ, відомостей і фактів для узагальнення досвіду, вивчення генези досліджуваної проблеми, динаміки процесу та з'ясування етапів організації контролю.

Застосовувались також методи інтерпретації, ретропраксиметричний, прогностичний, які забезпечили розкриття шляхів творчого використання вітчизняних надбань у сучасних умовах.

Хронологічні межі дослідження - друга половина ХІХ століття, що зумовлено поширенням громадсько-педагогічного руху, реформуванням освіти в Україні, зокрема її середньої ланки, активним розвитком педагогічної науки, коли питання організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти набувають статусу актуальної дидактичної проблеми.

Вибір нижньої хронологічної межі (60-ті роки ХІХ ст.) визначається кардинальними змінами соціально-культурного життя суспільства, прийняттям прогресивних законодавчих актів щодо змісту освіти й організації середньої школи, появою плеяди педагогів, діячів освіти, які сприяли інтенсивному розвиткові дидактики. Верхню межу (кінець 90-их років ХІХ ст.) - спричинено гострими соціально-політичними суперечностями, новими нормативно-правовими документами щодо організації контролю і розвитку педагогічної науки й освітньої практики.

Джерельна база дослідження: матеріали Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України імені В.О. Сухомлинського (м. Київ), Державної науково-педагогічної бібліотеки імені В.Г. Короленка (м. Харків), Російської державної бібліотеки (м. Москва); документи і матеріали Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), фонди: 707 „Управління Київського учбового округу”, 81 „Фонд 2-ї Київської гімназії”, 108 „Фонд Київської 1-ї чоловічої гімназії (1833 - 1919 рр.)”; Харківського державного обласного історичного архіву: фонди 45 „Розпорядчий відділ Харківської міської управи”, 200 „Харківське товариство розповсюдження в народі грамотності (1869 - 1920 рр.)”, 266 „Канцелярія директора народних училищ Харківської губернії”, 920 „Харківська жіноча гімназія К.М. Драшковської в м. Харкові (1895 - 1919 рр.)”, 983 „Харківське землеробське училище”; Державного архіву Одеської області, фонди: 42 „Фонд канцелярії попечителя Одеського учбового округу”, 118 „Фонд 4-ої чоловічої Одеської гімназії (1893 - 1919 рр.)”; директивні документи офіційного характеру (збірники постанов і розпоряджень Міністерства народної освіти; циркуляри; статути гімназій і прогімназій, реальних училищ; „Положення”, „Правила”, звіти середніх закладів освіти про навчально-виховний процес у досліджуваний період; праці вітчизняних педагогів і громадських діячів; матеріали тогочасних педагогічних періодичних видань („Журнал Министерства Народного Просвещения”, „Исторический вестник”); монографії, дисертаційні дослідження з проблеми контролю сучасних авторів.

Наукова новизна і теоретична значущість дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

здійснено систематизацію теоретичних ідей (обґрунтування розвивальної, виховної та стимулювальної функцій контролю; визначення критеріїв оцінки навчальних досягнень учнів; розробка загальних та персональних методик словесної і бальної системи контролю; заміна „термінового накопичення знань” на активні методи оволодіння й оцінювання та ін.) та науково узагальнено досвід організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України другої половини ХІХ ст.; розкрито динаміку процесу організації контролю, обґрунтовано й схарактеризовано його етапи: І етап (50 - 60-ті рр.) - формування і становлення системи організації контролю навчальних досягнень учнів;

ІІ етап (70 - 90-ті рр.) - етап творчого, інтенсивного розвитку контролю, розкрито особливості його організації на кожному із етапів (розробка правил контролю, нових підходів щодо здійснення перевірки, оцінки, обліку знань, вибору методів контролю, форм стимулювання учнів); виявлено актуальні проблеми організації контролю досліджуваного періоду, накреслено шляхи творчого використання набутого досвіду.

Набули подальшого розвитку: поняттєво-категоріальний апарат проблеми контролю, гуманізація навчальної взаємодії вчителя й учня в процесі контролю.

Уведено до наукового обігу 18 нових архівних матеріалів, 53 маловивчених документів офіційного характеру, які дозволили більш повно й вірогідно представити досвід організації контролю навчальних досягнень учнівської молоді у досліджуваний період.

Практичне значення одержаних результатів дослідження. Теоретичні положення і висновки, що містяться в дисертації, можуть бути використані для визначення й розробки основних напрямів подальших наукових досліджень з проблеми, як теоретичний матеріал при написанні праць з теорії та історії педагогіки, у розробці спецкурсів і спецсемінарів, а також у процесі написання підручників, навчальних посібників, під час підготовки курсових, дипломних і магістерських робіт у педагогічних коледжах, університетах, закладах післядипломної освіти. Матеріали дослідження реалізовані автором під час читання курсів „Педагогіка”, „Історія педагогіки” у Слов'янському державному педагогічному університеті, а також у процесі викладання авторського спецкурсу „Організація контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти”, читання лекцій і проведення семінарських занять на курсах підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх шкіл.

Наукові положення, висновки і рекомендації, викладені у дисертаційному дослідженні, упроваджено в навчально-виховний процес Слов'янського державного педагогічного університету (довідка № 01-13-57 від 18.01.2008), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 01-13-177 від 20.03.2008), Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка № 256 від 15.05.2008); Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка № 114/02 від 27.02.2008).

Вірогідність та обґрунтованість результатів дослідження, його наукових висновків забезпечується чітким методолого-теоретичним обґрунтуванням, застосуванням комплексу методів, адекватних меті, завданням, об'єкту, предмету дослідження; цілеспрямованим аналізом значного обсягу науково-педагогічних, архівних, документальних, емпіричних та інших джерел; науковою апробацією і впровадженням у практику роботи закладів освіти всіх рівнів акредитації.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення й висновки проведеного дослідження обговорювалися на: Всеукраїнських науково-педагогічних конференціях „Підготовка вчителя в сучасних умовах” (м. Слов'янськ, 2003), „Реалізація принципу наступності дошкільної та початкової ланок у контексті суб'єктної парадигми освіти” (м. Слов'янськ, 2007); XIV Всеукраїнських педагогічних читаннях „Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: виховання громадянина” (м. Слов'янськ, 2007); І Всеукраїнських Корфовських читаннях (м. Бердянськ, 2007); Всеукраїнському науково-практичному семінарі „Шляхи вдосконалення професійної підготовки майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів” (м. Донецьк, 2007); у доповідях і виступах на наукових семінарах і засіданнях кафедри педагогіки 2002-2008 рр.; оприлюднювались і пройшли апробацію на щорічних науково-практичних конференціях викладачів, аспірантів і студентів Слов'янського державного педагогічного університету (2000 - 2008 рр.).

Публікації. Основні результати дослідження представлено в 5 одноосібних працях, опублікованих у провідних фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел - 315 найменувань (із них 30 - архівні справи). Робота містить
4 таблиці, 9 додатків (із них 7 - архівні справи) на 70 сторінках. Повний обсяг дисертації - 277 сторінок, основний текст викладено на 173 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, розкрито об'єкт, предмет, мету, завдання, визначено наукову новизну, його практичне значення, окреслено джерельну базу, форми апробації та впровадження результатів дослідження в практику.

У першому розділі „Аналіз ступеня наукової розробки проблеми” схарактеризовано напрями наукових пошуків з проблеми контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України другої половини ХІХ ст.

Вивчення психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми дало змогу довести, що організація контролю навчальних досягнень учнів належить до актуальних дидактичних проблем, про що свідчать інтенсивні пошуки визначення його сутності, функцій, видів, форм і методів, вимог до реалізації, розробки критеріїв оцінювання навчальних досягнень (Н. Волкова, С. Золотухіна, В. Крисько, Ч. Куписевич, І. Підласий, Є. Перовський, О. Савченко, М. Сорокін, М. Фіцула, М. Ярмаченко та ін.). Це перший - теоретичний напрям реалізації проблеми.

Другий напрям складають експериментальні дослідження, в яких здійснено перевірку теоретичних висновків і рекомендацій (В. Безверхова, В. Буряк, Т. Дмитренко, Н. Карапузова, О. Масалітіна, Л. Рибалко, І.Синельник, Т. Солодка, Т. Титаренко, Л.Фрідман та ін.).

Наступний напрям, третій, визначає тенденція розкриття історико-педагогічних аспектів проблеми контролю в певні історичні періоди (А. Бойко, В. Вихруш, Н. Дем'яненко, М. Євтух, С. Золотухіна, Г. Ксензова, І. Підласий, М. Сорокін, О. Сухомлинська, Г. Троцко та ін.).

Окремими напрямами дослідження (четвертим і п'ятим) можна вважати вивчення (О. Пташний, І. Репко, О. Савченко) організації контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів початкових класів, а також студентів вищих навчальних закладів (А. Бойко, В. Лозова, В. Сипченко, В. Пащенко, М. Фіцула).

Недостатньо дослідженим залишається започаткований нами напрям - організація контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти другої половини ХІХ ст., зокрема, вивчення потребує систематизації теоретичних ідей та наукового узагальнення практичного досвіду контролю означеного періоду.

У другому розділі „Теоретичні питання організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти у другій половині ХІХ ст.” у контексті розвитку середньої освіти з'ясовано й систематизовано головні теоретичні ідеї організації контролю учнів означеного періоду.

У процесі наукового пошуку встановлено, що розвиток освіти в Україні в другій половині ХІХ ст. був зумовлений об'єктивними соціально-економічними та педагогічними чинниками. Суспільно-педагогічний рух 60-70-х років ХІХ ст. спричинив активні розробки педагогічних проблем (мети і змісту навчання та виховання, підготовки педагогічних кадрів, діяльності педагогічних рад, організації жіночої освіти тощо), серед яких чільне місце посідали питання організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти.

Розвиток педагогічної науки, зокрема дидактики, зростання інтересу широкого загалу громадськості до шкільних проблем, об'єктивна потреба в обміні думками зумовили появу в цей час періодичних видань педагогічного спрямування. „Журнал для воспитания”, „Учитель”, „Ясная поляна”, „Педагогический сборник”, „Журнал для родителей и наставников”, „Основа”, „Чернігівський листок” та ін. стали дійовими джерелами висвітлення багатьох питань із досліджуваної проблеми. Це дозволило в динаміці показати розвиток середньої освіти, а також схарактеризувати зміст основних нормативних документів, зокрема статутів, що регламентували і спрямовували діяльність середніх закладів освіти.

Доведено, що реформи 60-х років ХІХ ст. стали суттєвим кроком уперед у розвитку освіти, зокрема середньої. Вперше були створені умови для виявлення громадської і приватної ініціативи, здійснені заходи, орієнтовані на вдосконалення системи роботи середніх навчальних закладів. Тому, хоча політична реакція 70-80-х років ХІХ ст. гальмувала розвиток багатьох педагогічних ідей і зруйнувала значну кількість перспективних починань, вона не припинила розвиток освіти в середній школі в цілому. Проблема контролю залишалася надзвичайно актуальною впродовж усього досліджуваного періоду. Про це свідчить той факт, що проблема контролю знайшла своє відображення в педагогічній спадщині видатних педагогів означеного періоду. Їм належить розкриття сутності, значення перевірки, оцінювання знань, умінь і навичок, визначення форм і методів реалізації їх у шкільній практиці.

Усвідомлення освіти як складової розвитку нації, народу спричинило щире прагнення вітчизняних педагогів Х. Алчевської, Б. Грінченка, П. Каптерєва, С. Миропольського, М. Пирогова, В. Стоюніна, Л. Толстого, К. Ушинського та ін. до активізації дидактичних питань, зокрема, організації контролю навчальних досягнень учнів. Надаючи значної уваги цій проблемі, прогресивні науковці обґрунтували його контролюючу, розвивальну, виховну і стимулювальну функції.

Встановлено, що внесок вітчизняних учених у розвиток проблеми контролю полягав у наступному:

- схваленні доцільності організації контролю навчальних досягнень учнів (М. Пирогов, К. Ушинський);

- критичному ставленні до існуючої системи іспитів як основної форми перевірки знань, умінь, а також бальної оцінки навчальних досягнень (М. Пирогов, Л. Толстой);

- внесенні конкретних пропозицій, розробці загальних і персональних методик та рекомендацій щодо обґрунтування системи контролю навчальних досягнень учнів (Х. Алчевська, Б. Грінченко, П. Каптерєв);

- доведенні необхідності створення умов для ефективної організації екзаменаційної словесної та бальної системи контролю (С. Миропольський, М. Пирогов, К. Ушинський);

- визначенні критеріїв оцінки навчальних досягнень учнів (С. Миропольський, П. Каптерєв, В. Стоюнін);

- конструктивних пропозиціях щодо заміни „термінового накопичення знань під час іспитів” на активні способи оволодіння знаннями та їх оцінювання під час занять (Х. Алчевська, Б. Грінченко, М. Пирогов, К. Ушинський);

- розробці методики опитування учнів як „ефективного методу контролю” (С. Миропольський, Л. Толстой);

- підготовкою порад, методичних рекомендацій щодо „діагностики і проведення іспитів” (В. Стоюнін).

У цей період виникла гостра дискусія щодо „бальної” системи оцінювання навчальних досягнень учнів середніх навчальних закладів. Увага акцентувалася на протилежних позиціях щодо цього питання.

Таблиця 1 Позиція вітчизняних педагогів щодо бальної системи оцінювання знан

Прихильники балів	Противники балів
- “Бал є узагальненим, сформованим виразом думки про працю школяра”; - “бал є стимулом до змагання”; - “бал - засіб заохочення до праці”; - “бал потрібен не тільки тому, хто викладає предмет, а й іншим викладачам, новим учителям”; - “причини непедагогічних стосунків між учителем і учнем слід убачати в невмінні вчителя виставляти оцінку в балах, тому потрібно удосконалювати методику оцінювання”.	- “Бал - „дамоклів меч” над головою дитини”; - “бал - знаряддя пригнобливе”; - “балом учитель карає дитину або схвалює”; - “бал пригнічує природне прагнення до знань”; - “бал не стимулює інтересу учня до предмета”; - “бал непомітно перетворює кожний урок в іспит, відбирає час, необхідний для пояснення”; - “оцінки у балах сприяють погіршенню стосунків між учителем і учнем”; - “оцінки в балах створюють умови для постійних сутичок між учителем і учнем, що погано відбивається на моральному розвитку учня”; - “бал сприяє появі в учня почуття тривоги, жаху”; - “бали не відбивають рівень і якість знань”; - “бали можуть слугувати лише для звітності викладача перед керівництвом школи”.

Консенсусу в цьому питанні не було досягнуто, але проблема викликала зацікавлення та стала стимулом до активного розвитку контролю.

Виявлення і систематизація теоретичних ідей організації контролю навчальних досягнень учнів середніх навчальних закладів другої половини
ХІХ ст. засвідчили їх значний вплив на практику означеного періоду. А отже, історичний, логіко-теоретичний, конвент-аналіз і пошуково-бібліографічний методи дозволили з'ясувати й систематизувати такі позитивні теоретичні ідеї щодо контролю: а) обґрунтування його контролюючої, розвивальної, виховної та стимулювальної функцій; б) визначення критеріїв оцінки навчальних досягнень учнів; в) розробка конкретних методик ефективної словесної і бальної екзаменаційної системи контролю; г) заміна „термінового накопичення знань під час іспитів” на активні способи оволодіння знаннями, їх оцінювання під час занять тощо.

Ретроспективний зіставно-порівняльний аналіз, вивчення щорічних звітів середніх навчальних закладів забезпечили виявлення негативних тенденцій, що стосувалися проблеми контролю: нехтування методиками організації контролю; погіршення стосунків між учителями, учнями та батьками у зв'язку зі зростанням уваги до питань об'єктивного контролю; превалювання узагальненого, над індивідуальним підходом до учнів у процесі контролю.

У третьому розділі „Досвід організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти в Україні у другій половині ХІХ ст.” розкрито специфіку мети, завдань, видів, методів і форм контролю на різних етапах його розвитку.

У процесі дослідження встановлено, що організація контролю навчальних досягнень учнів - це не статична, а динамічна, закономірна, послідовна зміна в меті, змісті, методах і формах відповідно до певних соціально-історичних умов. Доведено, що, надаючи середній освіті високого статусу, представники офіційної педагогіки і вчителі-практики висували високі вимоги щодо оволодіння нею учнями. Контроль у контексті сказаного виступав обов'язковою умовою забезпечення міцних знань.

Так, у 50 - 60-х рр. ХІХ ст. поточний контроль як важлива складова організації навчально-пізнавальної діяльності учнів здійснювався у таких формах і видах навчальної діяльності: 1) систематичного повторення матеріалу; 2) різноманітних запитань учням; 3) розв'язання задач для навчання дітей розмірковувати, мислити; 4) перевірки наявності учнів у класі, що було певною запорукою міцного засвоєння знань; 5) усних та письмових вправ: перекладів, диктантів, творів; літературних бесід, що проводилися два рази на місяць; 6) рецензування та обговорення творів; репетиції. Критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів середніх шкіл були „вміння правильно виразно читати і писати”, „висловлювати правильно і гармонійно думку”, „робити граматичний аналіз”, „наводити приклади” тощо.

Поряд із позитивним, в організації поточного контролю спостерігалися такі негативні явища: а) пасивність учнів на уроках; б) авторитарність учителя; в) використання іспиту як основного методу контролю; г) зубріння матеріалу підручника, що було головним під час оцінювання.

Характерним для цього періоду було започаткування певних заходів щодо здійснення обліку навчальних досягнень: 1) уведення класного журналу, де поряд з позначками про відсутність учнів, на кожному уроці виставлялися оцінки; 2) застосування табелів, у яких відзначалися успіхи й поведінка кожного учня за певний період навчання у вигляді середнього балу; 3) перші спроби впровадження щоденників (Симферопольська гімназія) тощо.

Знання, вміння та навички оцінювалися якісними характеристиками („слабкі”, „посередні”, „достатні”, „добрі”, „відмінні”), у деяких гімназіях використовували бал „0”, двозначну систему (Полтавська гімназія).

Підкреслимо, що шкільна практика презентувала також заходи, що свідчили про чіткий контроль не лише навчальних досягнень учнів, а й організації всієї шкільної справи (щомісячні звіти всіх викладачів про здібності, старанність, навчальні успіхи, поведінку учнів, стягнення-покарання, які подавалися директору гімназії, попечителями навчальних округів та їх помічниками проводилися регулярні інспекторські перевірки).

Підсумковий контроль згідно з „Статутом”, прийнятим ще в 1828 р. продовжував вимагати складання іспиту в присутності інспектора, директора і кожного попечителя гімназії, пізніше - у складанні іспиту з кожної дисципліни, який проводив викладач у присутності директора та одного із старших учителів за призначенням педагогічної ради гімназії. Питання для іспитів були однакові у всіх гімназіях навчального округу, готувалися за розпорядженнями попечителя й ним же затверджувались; перевідним середнім балом була оцінка „3”.

Поступово в організації контролю відбувалися зміни. Єдині програми іспитів замінювалися „на власні”, що розробляли авторські колективи гімназій. Зазнала часткових змін і процедура іспитів з переведення до старших класів, зокрема постало питання про можливість переекзаменовки. При цьому для досліджуваного періоду була характерною відсутність єдиних позицій, превалювала наявність певних розбіжностей між навчальними округами у вирішенні цих та інших питань контролю.

З'ясовано, що під час випускних іспитів перевірялися знання, вміння і навички не лише з усіх предметів гімназійного курсу, а й увесь обсяг матеріалу, викладеного протягом семи років навчання, організація яких також з часом змінювалася. Право отримати атестат мали юнаки з оцінками не нижче трійок із Закону Божого, російської словесності, арифметики, геометрії, латинської і грецької (якщо викладалась) мов, а також за поведінку. Не могли отримати атестат особи з балом „одиниця” хоча б за одну з дисциплін.

За сумлінне навчання, виявлене в процесі контролю знань, в якості стимулу і заохочення до більш плідної праці було нагородження учнів книжками, похвальними грамотами, золотими, срібними медалями, „занесення на спеціальну червону дошку”, „почесні схвальні відгуки” на змістовні твори, грошові премії, стипендії (державні і приватні), надання грошової допомоги тощо. Серед заходів покарання учнів доцільно відзначити догану, посоромлення, позбавлення вищого місця в класі, занесення прізвища на „чорну дошку”, залишення на декілька годин у класі, але при повідомленні про це батьків і лише вдень, виключення з гімназії тощо.

Доведено, що подальшого розвитку проблема контролю дістала після затвердження статуту гімназій і прогімназій відомства Міністерства народної освіти 1864 р. По-перше, документ частково повторював статті попереднього статуту, по-друге, законодавчо затверджував практику, яка фактично склалася в системі середньої освіти в кінці 50-х - на початку 60-х років ХІХ ст., по-третє, визначав нові вимоги до контролю, чим і зумовлював особливості його організації.

У дисертаційній роботі виявлено, що до нових перетворень і заходів у практиці здійснення поточного контролю в 60-ті роки ХІХ ст. варто віднести: а) посилення уваги до групового засвоєння знань; б) залучення учнів до оцінювання відповідей однокласників, виправлення помилок; в) організація додаткових занять, що проводилися в позаурочний час у вихідні і, навіть, у святкові дні; г) уведення посади „класних попечителів” на громадських засадах; д) посилення контролю відвідування занять учнями; ж) обов'язкове середньомісячне оцінювання (бальне) навчальних досягнень учнів з усіх дисциплін; з) удосконалення „свідоцтва про успіхи учнів”, наприклад, застосування бланків табелів тощо. Крім того, для цього етапу стала більш помітною тенденція до самостійного вирішення питань підсумкового контролю, що виявилося в різноманітності його форм, доцільність використання яких вони намагалися обґрунтувати.

На відміну від попередніх, „Правила” 1867 р. передбачали дещо нові організаційні вимоги складання перевідних, підсумкових іспитів, переекзаменування, а також оцінювання знань: відбулося звільнення від платні за навчання; збільшився обсяг грошових премій переможцям конкурсу учнівських творів; зросла кількість стипендій; було скасовано обмеження на кількість золотих і срібних медалей для одного навчального закладу; вимоги, згідно з якими наявні заохочення здійснювалися, визначав кожний навчальний округ самостійно; прерогативою середніх закладів освіти (педагогічних рад) стало використання покарань для контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Як свідчить проведене дослідження, саме в 50 - 60-ті роки, з одного боку, спостерігалося розширення прав педагогічних рад щодо переведення кращих і посередніх учнів до наступного класу без іспитів, з іншого - обмеження їхньої ініціативи й самостійності у вирішенні інших питань. Ускладнилися вимоги й щодо здійснення поточного контролю: головним критерієм оцінки досягнутих результатів учнів середніх закладів освіти визнавали якість засвоєння вивченого матеріалу, при цьому меншому контролю підлягали домашні завдання, письмові вправи, читання книжок тощо. Зазначимо, що засоби заохочення і покарання в ці роки не зазнали суттєвих змін, крім доповнення наявних індивідуальних покарань колективними.

У процесі дослідження встановлено, що саме цей етап характеризувався також розбіжностями у вирішенні бального оцінювання знань (використовувалися п'яти, шестибальна система, сумісне цифрове і якісне оцінювання), комплектування складу екзаменаційних комісій, визначення механізму переводу до наступного класу, закріпилися такі форми обліку контролю як класний журнал, учнівські щоденники й табелі. Головною ознакою цього етапу були прогресивні заходи щодо організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти.

Отже, до критеріїв виділення етапів розвитку організації контролю доцільно віднести: а) соціально-економічний стан суспільства; б) наявність і зміст нормативно-офіційних документів, їхні вимоги щодо організації контролю; в) співвідношення педагогічної теорії та шкільної практики контролю.

Доведено, що більш кардинальні зміни в організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти відбулися після прийняття статутів гімназій і прогімназій (1871 р.) і реальних училищ (1872 р.), а також „Правил про випробування учнів гімназій і прогімназій міністерства народної освіти” (1872 р.).

Установлено, що головною ознакою другого етапу (70-90 р. ХІХ ст.) стала організація контролю навчальних досягнень учнів за єдиними правилами у всіх навчальних округах. Більш чітко і докладно, ніж раніше, були визначені вимоги щодо попереднього та підсумкового контролю, зокрема проведення випускних і перевідних іспитів, які переважно залишалися чинними до кінця досліджуваного періоду. Зміни торкалися терміну проведення іспитів, складу екзаменаційних комісій, оцінки досягнутих результатів, форм і методів, місця проведення іспитів, атмосфери під час іспитів (доброзичливість у ставленні до учнів) тощо.

Шкільна практика на другому етапі презентувала цікавий досвід організації попереднього, поточного і підсумкового контролю навчальних досягнень учнів середніх шкіл. При цьому, з одного боку, технологію обліку, перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок чітко регламентували офіційно-нормативні документи, з іншого - між деякими навчальними округами були розбіжності в питаннях оцінювання знань, умов і вимог щодо переведення учнів до старших класів, одержання ними атестатів тощо.

З'ясовано, що характерними рисами другого етапу були: 1) активність офіційних органів влади і прогресивної педагогічної громадськості в питання контролю; 2) пошук учителями-практиками методик формування в учнів інтересу до навчання, міцних знань; 3) прагнення адміністрації навчальних закладів освіти, учителів-практиків до вдосконалення системи обліку, перевірки і оцінювання навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти; 4) перенесення акценту на виховну, розвивальну й стимулювальну функції контролю; 5) розробка критеріїв оцінки навчальних досягнень учнів із конкретних предметів, серед яких пріоритетними були усвідомленість знань, логічність, послідовність викладення матеріалу, уміння визначати суттєві ознаки, узагальнювати, робити висновки, застосовувати знання на практиці.

Отже, аналіз історико-педагогічної літератури, архівних документів дозволив виявити динаміку розвитку проблеми контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти: від етапу формування і становлення системи контролю знань (50 - 60-ті рр.), до інтенсивного її розвитку (70 - 90-ті рр.).

Доведено, що кожен етап мав свої особливості в постановці проблеми контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти, у підходах до її розв'язання, пріоритетними з яких були випереджаючий характер практики (активність, самостійність навчальних округів, педагогічних рад): І етап - єдність теорії і практики; активізація офіційної педагогіки з огляду на досліджувану проблему - ІІ етап.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове розв'язання наукового завдання, що полягає в систематизації теоретичних ідей, науковому узагальненні досвіду організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України (друга половина ХІХ ст.) й визначенні шляхів використання вітчизняних надбань у сучасних умовах. Реалізовані в роботі мета і завдання дослідження дозволили зробити основні висновки та рекомендації, що мають теоретичне і практичне значення.

1. Схарактеризовано ступінь розробки досліджуваної проблеми. На основі історичного та логіко-теоретичного аналізу, пошуково-бібліографічного методу виявлено основні напрями наукових пошуків з проблеми контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України у другій половині ХІХ століття:

1) теоретичний напрям реалізації проблеми; 2) експериментальний - перевірки теоретичних ідей; 3) розкриття історико-педагогічних аспектів проблеми; 4) вивчення організації контролю результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів початкових класів; 5) дослідження організації контролю професійних досягнень студентів вищих навчальних закладів.

Виявлені напрями свідчать про доцільність обраного нами вивчення організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України (друга половина ХІХ ст.).

2. Систематизовано теоретичні ідеї з організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти в досліджуваний період. На основі логіко-теоретичного, ретроспективного аналізу, пошуково-бібліографічного методу класифікації, контент-аналізу та ін. з'ясовано такі основні позитивні теоретичні ідеї: а) обґрунтування розвивальної, виховної та стимулювальної функцій контролю; б) визначення критеріїв оцінки навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти; в) розробка конкретних загальних і персональних методик ефективної словесної і бальної екзаменаційної системи контролю; г) заміна „термінового накопичення знань під час іспитів” на активні способи оволодіння знаннями, їх оцінювання під час занять тощо.

Використання цих та інших методів дослідження забезпечило виявлення негативних тенденцій: нехтування методиками організації та здійснення контролю; погіршення стосунків між учителями, учнями і батьками у зв'язку зі зростанням уваги до питань об'єктивного контролю; превалювання узагальненого, а не індивідуального підходу до учнів у процесі контролю.

3. Узагальнено досвід організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України означеного періоду. Методи класифікації, порівняння та зіставлення, вивчення архівних джерел, звітів навчальних закладів сприяли науковому узагальненню практичного досвіду. Так, поточний контроль здійснювався у таких формах і видах діяльності: систематичного повторення матеріалу; різноманітних запитань учням; розв'язання задач і виконання письмових вправ (перекладів, диктантів, творів, літературних бесід), рецензування та обговорення творів, перевірки наявності учнів у класі тощо). Були здійснені такі організаційні заходи: посилення уваги до групового засвоєння знань, взаємне оцінювання учнями знань, організація додаткових занять у вихідні та святкові дні, введення посади „класних попечителів”, обов'язкове середньомісячне бальне оцінювання, удосконалення свідоцтва про успіхи учнів та ін. Зафіксовано розвиток обліку контролю: уведення класного журналу, застосування табелів, перші спроби впровадження щоденників. За сумлінне навчання було введено нагородження учнів книжками, похвальними грамотами, „занесення на спеціальну червону дошку”; грошові премії, стипендії (державні та приватні); нагородження медалями. Поряд із позитивним спостерігалися негативні явища: пасивність учнів на уроках, байдужість до контролю, авторитарність учителя, зубріння матеріалу, використання іспиту як основного методу контролю.

4. Обґрунтовано динаміку процесу та етапи організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України другої половини ХІХ ст. На основі хронологічного, пошуково-бібліографічного методів виявлено два основні етапи:

І етап (50-60 роки ХІХ століття) - етап формування і становлення системи організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти. Цьому етапові притаманні розбіжності навчальних округів у підходах до організації контролю (у формуванні вимог до проведення іспитів, визначенні предметів і тих, хто повинен приймати й складати іспити, у розробці механізму і критеріїв переведення учнів до старших класів), що пояснювалося відсутністю чітких орієнтирів у визначенні мети, завдань, видів, форм і методів контролю, наявністю застарілих нормативних документів „Статуту гімназії” 1828 р. і „Правил іспитів у початкових училищах і гімназіях” 1837 р., що не відповідали зростаючим потребам практики.

Удосконаленню контролю на даному етапі сприяло: по-перше, накопичення середніми навчальними закладами значного досвіду організації контролю, зокрема, у проведенні поточного, підсумкового, а також вступних іспитів; по-друге, прийняття нових офіційно-нормативних документів („Статут гімназій, прогімназій відомства Міністерства народної освіти” (1864 р.), „Правила”, що вводили навчальні округи 1863, 1867 рр., „Положення про жіночі гімназії і прогімназії в губерніях Київській, Подільській і Волинській”, 1869 р.

ІІ етап (70-90 роки ХІХ ст.) - етап інтенсивного розвитку системи контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти. Етап характеризувався: 1) розробкою теоретичних засад досліджуваної проблеми (напрацюваннями в цій галузі К. Ушинського, М. Пирогова, С. Миропольського, П. Каптерєва та ін.); 2) установленням єдиних вимог і правил щодо організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти, тотожністю його видів і форм у всіх навчальних округах; 3) запровадженням у практику середніх закладів освіти шкільних щоденників, класних журналів, табелів як форм своєрідного обліку і здійснення зворотного зв'язку; 4) конкретизацією умов реалізації попереднього і підсумкового контролю, а також посиленням уваги офіційних кіл до проблеми контролю, про що свідчить прийняття „Статуту гімназій і прогімназій”(1871 р.), „Правил про іспити учнів гімназій і прогімназій міністерства народної освіти” (1872 р.), „Правил про іспити учнів реальних училищ міністерства народної освіти” (1875 р.) тощо.

В основу визначення етапів було покладено такі критерії: а) соціально-економічний стан суспільства; б) вимоги прийнятих офіційно-нормативних документів Міністерства народної освіти; в) співвідношення педагогічної теорії і шкільної практики контролю.

5. Виявлено актуальні вітчизняні надбання досліджуваного періоду (обґрунтування стимулювальної функції контролю, розробка методик контролю з метою створення доброзичливої атмосфери під час перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок, різноманітність методів, форм і видів контролю, перенесення акценту з суто контрольної функції перевірки й оцінювання знань на розвивальну, багатогранність системи обліку контролю і стимулювання навчання учнів). Накреслено шляхи творчого використання практичного прогресивного досвіду оцінювання і контролю навчальних досягнень учнів сучасної 12-ти бальної системи (організація цілеспрямованої підготовки вчителів до організації контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів; розробка інноваційних технологій, педагогічного портфоліо перевірки й оцінки навчальних досягнень учнів; реалізація розвивальної і стимулювальної функцій контролю тощо).

Досліджувана проблема є багатоаспектною і не вичерпується нашою працею. Подальшого вивчення та розв'язання потребують такі проблеми: особливості здійснення діагностики якості навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, а також цілеспрямована підготовка вчителів до реалізації функцій контролю в навчально-виховному процесі закладів освіти різних типів.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях

1. Рукасова С.О. Розвиток жіночої середньої освіти в Україні в середині ХІХ століття / С.О. Рукасова // Гуманізація навчально-виховного процесу : зб. наук. праць / За заг. ред. проф. В.І. Сипченка / Слов'янський державний педагогічний інститут. - Слов'янськ : Вид. центр СДПІ, 2002. - Вип. ХVІІ. - С. 20 - 25.

2. Рукасова С.О. Організація обліку, перевірки й оцінки знань, умінь учнів як педагогічна проблема / С.О. Рукасова // Рідна школа. - № 4. - 2003. - С. - 38.

3. Рукасова С.О. Питання перевірки та оцінки знань у педагогічній спадщині В.Я. Стоюніна / С.О. Рукасова // Гуманізація навчально-виховного процесу : зб. наук. праць / За заг. ред. проф. В.І. Сипченка / Слов'янський державний педагогічний університет. - Слов'янськ : Вид. центр СДПУ, 2004. - Вип. ХХІ. - С. 273 - 277.

4. Рукасова С.О. М. Пирогов та К. Ушинський про організацію контролю знань, умінь і навичок учнівської молоді / С.О. Рукасова
// Теоретичні питання культури освіти та виховання: зб. наук. праць Київського державного лінгвістичного університету / За заг. ред. дійсного члена АПН України д. пед. н., проф. Євтуха М.Б. - К. : КДЛУ, 2004.
- Вип. XXVIII. - С. 98 - 99.

5. Рукасова С.О. Внесок С.І. Миропольського в проблему організації контролю за досягненнями учнів / С.О. Рукасова // Гуманізація навчально-виховного процесу : зб. наук. праць / За заг. ред. проф. В.І. Сипченка
/ Слов'янський державний педагогічний університет. - Слов'янськ : Вид. центр СДПУ, 2006. - Вип. ХХХІІІ. - С. 145 - 149.

Анотації

Рукасова С.О. Організація контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти України (друга половина ХІХ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01. - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, Полтава, 2008.

У дисертації вперше узагальнено проблему організації контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти в Україні в другій половині ХІХ століття.

У дослідженні показано розвиток проблеми контролю в контексті реформування середньої освіти в Україні в досліджуваний період; висвітлено організацію контролю навчальних досягнень учнів середніх закладів освіти як актуальну дидактичну проблему; установлено етапи і виявлені особливості організації контролю на кожному з них; з'ясовано специфіку понятійно-категоріального апарату проблеми контролю в досліджуваний період; окреслено шляхи творчого використання набутого вітчизняною педагогічною теорією і практикою досвіду організації контролю навчальних досягнень учнів у сучасних умовах.

Автором уперше введено у науковий обіг нові архівні матеріали (18), маловивчені документи офіційного характеру (53), які дозволили більш повно і вірогідно представити досвід організації контролю навчальних досягнень учнівської молоді в досліджуваний період.

Ключові слова: середні навчальні заклади, контроль навчальних досягнень, знання, уміння, навички, оцінка, бал, опитування, іспити.

Рукасова С.О. Организация контроля учебных достижений учащихся средних учебных заведений Украины (вторая половина ХІХ века). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01. - общая педагогика и история педагогики. - Полтавский государственный педагогический университет им. В.Г. Короленко, Полтава, 2008.

В диссертации впервые обобщено проблему организации контроля учебных достижений учащихся средних учебных заведений Украины во второй половине ХІХ века.

В процессе научного поиска установлено, что развитие образования в Украине во второй половине ХІХ века было обусловлено объективными социально-экономическими условиями и социально-педагогической ситуацией. Общественно-педагогическое движение 60-70 годов способствовало активной разработке различных педагогических проблем (цель и содержание обучения и воспитания, подготовка педагогических кадров, работа педагогических советов, организация образования женщин и т.д.), среди которых важное место занимали вопросы организации контроля учебных достижений учащихся средних учебных заведений.

На основании хронологического, поисково-библиографического метода выявлено два основных этапа организации учебных достижений учащихся средних образовательных учреждений Украины второй половины ХІХ ст. Доказано, что каждый этап имел свои особенности в постановке проблемы организации контроля учебных достижений учащейся молодежи и пути реализации: І этап (50 - 60 гг. ХІХ ст.) - характеризуется опережающим характером практики (активность, самостоятельность учебных округов, педагогических советов); II этап (70 - 90 гг. ХІХ ст.) - отличался единством теории и практики, активизации официальной педагогики в решении вопросов изучаемой проблемы.

В диссертации в динамике показано развитие среднего образования, дана достаточно широкая характеристика содержания официально-действующих документов, а именно уставов, которые регламентировали деятельность средних учебных заведений.

В исследовании раскрываются проблемы контроля учебных достижений учащихся в контексте реформ среднего образования Украины в исследуемый период; отражена организация контроля учебных достижений учащихся средних учебных заведений как актуальная дидактичная проблема; определены этапы и выявлены особенности организации контроля на каждом из них; уточнена специфика понятийно-категориального аппарата проблемы контроля в исследуемый период; намечены пути творческого использования достижений отечественной педагогической теории и практики, опыт организации контроля учебных достижений учащихся на современном этапе.

...