Соціально-педагогічні засади формування екологічної культури учнівської молоді

Посилення мотивації екологічної поведінки учнів в результаті впровадження екологічних програм визначалося методом "Полярних профілів" (методика В. Скребця), що передбачає перевірку методик природозберігаючої поведінки "Альтернативною шкалою поведінки за збереження довкілля" та опитувальника "Ставлення до навколишнього середовища", адаптованих для учнів 7-11 класів.

Аналіз отриманих даних засвідчив позитивні зміни показників рівнів сформованості екологічної культури учнівської молоді та довів ефективність розробленої методики. Динаміку змін рівнів сформованості екологічної культури в учнів контрольної та експериментальної груп відображено в таблиці.

Таблиця 1 Порівняння рівнів сформованості екологічної культури учнівської молоді

Як видно з даних таблиці, низький рівень сформованості екологічної культури в експериментальній групі знизився на 37,49 %, а високий зріс на 43, 75 %. Таким чином, реалізація місцевої екологічної програми дозволяє зберегти безперервність процесу формування екологічної культури, сприяє збагаченню знань про довкілля, формуванню біосферного світогляду, розвитку умінь дослідницької роботи. Такі програми сприяють формуванню груп, що перейшли від формального засвоєння екологічних знань до розвитку стійких, емоційно закріплених стереотипів екологічної поведінки. В цих групах з часом з'являються необхідні організатори екологічних заходів (екоменеджери громад) та місцеві екологічні підприємці, активні захисники нової біосферної парадигми, нових форм поведінки, адже вони обрали модель сталого розвитку світу.

Порівняння результатів анкетування учнівської і студентської молоді виявило, що показники рівнів сформованості екологічної культури мало відрізняються. Це свідчить про кореляційний зв'язок у світогляді молоді місцевої громади, однакове ставлення до екологічних проблем підтверджує необхідність впровадження екологічних програм не лише для учнів, а й для студентства. Адже місцева громада є не лише певною сукупністю людей, що проживають на одній території, а й ідеальною конструкцією, символом, що втілює їх уявлення про певні форми соціального життя.

Для оцінювання достовірності і надійності отриманих результатів всі експериментальні результати було узагальнено і опрацьовано методами математичної статистики, адаптовано до потреб дослідження контент-аналізом, методом факторного аналізу, також було застосовано метод незалежного експертного опитування. Щоб уникнути помилок у статистичній обробці даних експерименту використано метод альтернативного аналізу діагностувальних тестових завдань. При цьому використано засоби унаочнення числових даних: таблиці, рисунки, графіки, схеми, діаграми, гістограми.

У додатках вміщено анкети та результати обчислень кількісних аналітичних показників, опис проекту "Допоможемо перлині річкового намиста України - Роставиці", матеріали екологічного бюлетеня, підготовленого під час практичного заняття факультативу, список партнерів по співпраці дитячої громадської екологічної організації "Раставиця", етапи програми "Розвиток екотуризму в басейні річки Рось як чинника відтворення природного і соціокультурного середовища", зразки запрошень та листів про співпрацю, розроблених для кожного учасника конференції.

Узагальнені результати проведеного нами дослідження дозволили сформулювати такі загальні висновки:

1. Як основний вимір і умова екоцентричного мислення, екологічна культура визначає пріоритети у формуванні біосферного світогляду та поєднує в єдину функціональну систему всі зусилля людства на шляху до створення життєздатних моделей екологічного суспільства.

Дієвість таких моделей залежить від вибору оптимальних стратегій організації соціально-культурної діяльності людини на засадах окультурення власних потреб відповідно до вимог збалансованого природокористування, підтримки його стабільності на місцевому і регіональному рівнях, об'єднанні всіх колективних і особистих ініціатив для забезпечення гармонійного співіснування навколишнього середовища і людей. Саме місцеві екологічні програми становлять основу для обгрунтування оптимальної стратегії вирішення протиріч в певному соціоприродному середовищі і є однією із соціально-педагогічних умов формування екологічної культури.

2. Теоретичне обґрунтування й експериментальне дослідження дозволяють стверджувати, що місцеві екологічні програми - основа стабілізації відносин суспільства і природи на локальному рівні, бо в них одночасно втілено три напрями формування біосферного світогляду: екологічна освіта, екологічне виховання та екологічна діяльність. Це призводить до формування якісно нового рівня екологічної культури, який досягається поетапно: від набуття екологічних знань - активізації пізнавальної діяльності до екологозберігаючої поведінки. Тому такі програми є інтегративною формою соціально-педагогічних технологій, що поєднують освітньо-виховні і дозвіллєво-організаційні підходи; дозволяють практично реалізувати педагогіку співробітництва і задовольнити вікові потреби в самостійній і практичній діяльності; одночасно поєднати індивідуальну і колективну роботу; використати різноманітні форми взаємодії в громадах; побачити результати впровадження своїх проектів.

3. В ході дослідження було визначено критерії діагностування ефективності реалізації екологічних програм, сформульовано компонентний склад моделі формування екологічної культури шляхом впровадження місцевих програм; уточнено сутність понять "екологічна культура", "екологічна освіта", "екологічне виховання", "екологічна діяльність", "місцеві екологічні програми", "екологічна свідомість", "екологічна етика", в контексті соціально-педагогічного підходу до формування екологічної культури учнівської молоді.

4. Розроблено інструментарій соціально-педагогічної технології, що включає: авторську програму факультативу з екології, опис екологічної стежки, рекомендації для створення шкільного екологічного музею, перелік дослідів екологічної спрямованості на навчально-дослідних ділянках, проекти "Допоможемо перлині річкового намиста України - Роставиці" та "Програма розвитку екологічного туризму в басейні річки Рось як чинника відтворення природного і соціокультурного середовища", екологічний бюлетень "Рослини проти радіації".

Окреслений в дослідженні підхід передбачає піднесення рівня екологічної культури шкільної молоді за умови використання під час викладання природничих дисциплін проблемних методів навчання, виконання вправ на визначення цінностей, створення ситуацій, для формування екологічних переконань, установок на екологічно правильну поведінку.

5. Здійснений теоретичний аналіз місцевих екологічних програм дозволив виявити, що кожна з них передбачає формування екологічної культури місцевої громади за рахунок: вирішення проблем екологічного оздоровлення територій; збереження історико-культурної спадщини і традиційних форм взаємовідносин з природою; розширення придатних для рекреаційного і туристичного використання територій.

6. В дисертації було запропоновано інструментарій соціально-педагогічної технології формування екологічної культури молодого покоління засобами туризму, що включає: розробку туристичних маршрутів, спеціальних дозвіллєвих програм для різних категорій населення; еколого-освітню діяльність у природно-заповідних установах, зокрема в дендрологічних парках; організацію і проведення краєзнавчих екскурсій; комплексних природоохоронних кампаній та акцій під час навчальної практики, що складає основу Програми розвитку екотуризму в басейні річки Рось як чинника відтворення природного і соціокультурного середовища.

7. Вироблені критерії добору методів впровадження екологічних програм дозволяють включати різноманітні форми навчальної роботи і розробляти єдиний алгоритм для комплексного застосування знань з усіх предметів і поетапно досягати мети програми та виконувати такі функції: діагностико-прогностичну, освітньо-виховну, соціально-адаптивну, культурно-творчу.

8. Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів формування екологічної культури учнівської молоді. Експериментальні результати дослідження підтвердили, що впровадження місцевих програм створюють умови для формування екологічної культури не лише учнівської молоді, тому варто теоретично обґрунтувати застосування таких програм і для інших категорій місцевої громади. Враховуючи, що такі програми дозволяють швидко й ефективно покращити якість природоохоронної поведінки, а отже й екологічної культури, узагальнений досвід реалізації соціально-педагогічних програм може бути рекомендований для впровадження в різних регіонах країни.

Основні результати дисертаційного дослідження викладені у таких публікаціях автора

1. Формування екологічної культури молоді засобами туризму (на прикладі Білоцерківського регіону) // Вісник КНУКІМ: Зб. наукових праць. - Вип. 13. - К., 2005. - С. 191-198.

2. Особливості формування екологічної культури у процесі викладання природничих дисциплін у середній школі // Вісник КНУКІМ: Зб. наукових праць. - Вип. 14. - К., 2006. - С. 217-222.

3. Шляхи формування природозберігаючої поведінки через впровадження регіональних программ // Вісник КНУКІМ: Зб. наукових праць. - Вип. 15. - К., 2006. - С. 144-149.

4. Впровадження екологічних програм як інтегративний чинник соціалізації молодого покоління // Вісник Книжкової палати. - №2. - К., 2007. - С. 27-31.

5. Соціалізація особистості засобами туризму. Наукові записки: [Збірник наукових статей] / М-во освіти і науки України; Нац. пед. ун-т імені М.П. Драгоманова; укл.: П.В. Дмитренко, Л.Л. Макаренко. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. - С. 168-178 (серія педагогічні та історичні науки). - Випуск LXVIII (68).

6. Екологічне виховання як чинник формування національної свідомості // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Українська національна ідея: витоки і сьогодення". - К.: Знання,2000. - С. 94-99.

Размещено на Allbest.ru