Дитяча література як засіб формування особистості дитини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Дитяча література як засіб формування особистості дитини (друга половина ХІХ-початок ХХ ст.)

Вавілова Ірина Володимирівна

Харків 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Відченко Алла Гаврилівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Вихрущ Віра Олександрівна, Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри педагогіки та методики початкового навчання;

кандидат педагогічних наук, доцент Журенко Лілія Олександрівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, доцент кафедри теорії та методики професійної освіти.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

Анотація

педагог виховання особистість

Вавілова І.В. Дитяча література як засіб формування особистості дитини (друга половина ХІХ-початок ХХ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Харків, 2008. У дисертації проаналізовано й викладено стан наукової дослідженості проблеми; обґрунтовано саме поняття «дитяча література» в сучасній педагогічній та літературознавчій термінології ; досліджено теоретичні питання розвитку дитячої літератури у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ-початку ХХ століття, зокрема розкрито її специфіку й функції; визначено роль дитячої періодики у становленні й розвитку літератури для дітей; виокремлено вимоги до художніх текстів книг для позакласного читання та навчальної літератури. У науковій праці узагальнено досвід використання дитячої літератури як засобу формування особистості дитини у шкільній практиці другої половини ХІХ-початку ХХ століття; способи її опрацювання; визначено напрями освітньо-просвітницької роботи в діяльності прогресивно налаштованої педагогічної громадськості з питань популяризації дитячої літератури; виявлено особливості методико-педагогічної роботи з питань організації дитячого читання й формування читацької культури школярів; окреслено перспективи використання в сучасних умовах досвіду стосовно впливу дитячої літератури на формування підростаючих поколінь; виявлено прогностичні тенденції використання дитячої літератури як засобу формування особистості дитини в загальноосвітніх закладах сьогодення України.

Ключові слова: особистість дитини, дитяча література, книга для позакласного читання, формування, зміст, функції, специфіка книг для дітей, загальноосвітній заклад, дитяче читання, художній текст навчальної книги.

Аннотация

Вавилова И.В. Детская литература как средство формирования личности ребенка (вторая половина ХІХ-начало ХХ века). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды, Харьков, 2008. Диссертация посвящена проблеме влияния детской литературы на формирование личности ребенка в истории отечественной педагогической мысли второй половины ХІХ-начала ХХ века.

Анализ научно-педагогической литературы позволил определить сущность понятия «детская литература» в современной педагогической и литературоведческой терминологии. Обобщение различных точек зрения дало возможность для вывода: к детской литературе относятся произведения, написанные непосредственно для детей, включая представителей всех периодов детства с учетом их возрастных и психологических особенностей; она является эффективным средством для формирования личности ребенка, одновременно воздействуя на развитие его интеллектуальной, нравственной, эмоциональной, эстетической и физической сферы.

Установлено, что в отечественной педагогической мысли первым материалом для детского чтения считали журнал «Детское чтение для сердца и разума», редактированный Н.Новиковым. Более глубокий интерес к изданию детских книг как специальной литературы для детей возник еще в 40-х годах ХІХ века в связи с изданием интересных книг для детей В.Одоевского; тогда же развернулась широкая дискуссия относительно необходимости существования самостоятельной детской литературы, в которой наиболее активную позицию заняли революционеры-демократы В. Белинский, Н.Добролюбов и другие. Все это стало основанием для дальнейшей разработки проблемы детской литературы как средства формирования личности ребенка.

Исследование показало, что известные представители отечественной педагогической мысли, украинские просветители, руководствуясь своей гражданской позицией, достаточно аргументированно обосновали положения о необходимости существования специальной литературы для детей; ее специфике и функциях; роли детской периодики в развитии детской литературы; сформулировали главные требования к детской литературе и художественным текстам учебной литературы. Согласно этих требований детская книга должна удовлетворять интерес ребенка как содержанием, так и формой; быть высокохудожественной, с быстрым изменением событий, реальным отражением мира в изображении картин жизни, доступных для представлений ребенка; представлением «простых характеров и простых отношений», способных вызвать у ребенка глубокое сочувствие к судьбе героев как основание для формирования глубоких моральных качеств, развития этических представлений, воспитания гуманных чувств, укрепления воли и закалки характера.

Как свидетельствуют результаты исследования, видные представители отечественной педагогической мысли второй половины ХІХ-начала ХХ века значительное внимание уделяли содержанию детской литературы, акцентируя на ее возможностях одновременного расширения мировоззрения, развития чувств, воздействия на нравственность. Не менее важным, по их мнению, для эффективного выполнения детской литературой своих функций по формированию личности ребенка был язык изложения детских книг, а также их иллюстрирование.

В ходе научного поиска доказано, что для осуществления влияния детской литературы как средства формирования личности ребенка в общеобразовательных школах периода, который изучается, использовались разнообразные формы, методы, способы, приемы: еженедельные литературные беседы; публичные чтения; «живые консультации учителя» с целью предварительного объяснения учителем избранного для чтения текста; объяснительное чтение, самостоятельное чтение в специальноотведенные для этого часы; применение способа взаимного обучения как основание для честной конкуренции учащихся между собой; выразительное чтение и другие. В работе также выделены направления просветительской деятельности прогрессивной интеллигенции по вопросу популяризации детской литературы.

Наиболее важными для решения исследуемой проблемы были: рекламирование подписных изданий; распространение в печати серьезных комментариев к детским книгам; анализ в педагогической прессе распространенных в школьной практике книг для детского чтения; использование педагогической печати для информации о многогранности проблемы влияния детской литературы на формирование личности ребенка, в том числе существенно важных вопросов организации детского чтения в семье; ежемесячные обзоры периодической печати для детей и другие.

Выявлены такие педагогически ценные достижения в осуществлении влияния детской литературы на формирование личности: проведение во всех звеньях общеобразовательных учебных заведений еженедельных литературных бесед с целью поддержания интереса к детской литературе и контроля за детским чтением; организация читательских конференций при изучении предметов гуманитарного цикла; учет в учебно-воспитательном процессе, особенно в начальных классах, врожденной любознательности детей для стимулирования их интереса к чтению; использование на уроках объяснительного чтения с целью осознанного восприятия художественного текста; внедрение в школьных библиотеках специальных разделов соответственно тематике детского чтения с тем, чтобы контролировать при помощи собеседования понимание учащимися текста, художественных образов, эмоционального влияния; введения в школьных журналах и дневниках специальной графы для оценивания детского чтения.

Ключевые слова: личность ребенка, детская литература, книга для внеклассного чтения, формирование, содержание, функции, специфика книг для детей, общеобразовательное учреждение, детское чтение, художественный текст учебной книги.

Annotation

Vavilova I.V. Children's Literature as a Means of Shaping the Identity of a Child (the second half of the ХІХth century - the beginning of the ХХth centuries). - Manuscript.

The thesis for the scientific degree of Candidate of Sciences (Pedagogics), specialty 13.00.01 - General Pedagogics and History of Pedagogics. - Kharkiv G.S. Skovoroda National Pedagogical University, Kharkov, 2008.

In the thesis the state of scientific research of the problem is analyzed and described; the very notion of «children's literature» in modern educational and literary terminology is justified; theoretical issues of development of the native children's literature in pedagogical idea of the second half of the XIXth century-the beginning of the XXth century are studied, particularly, its specificity and function are disclosed; the role of children's press in the formation and development of literature for children is defined; the claim to artistic texts of books for individual reading and educational literature is allocated.

In the research the experience of usage of children's literature as a means of shaping the identity of a child in the school practice of the second half of the XIX-th century-the beginning of the XX-th century is generalized; the directions of progressives instructive-educational activities on the promotion of children's books are identified; also particular methods and pedagogical work in the organization of children's reading and the formation of pupils reader's culture are identified; the future trends on the impact of children's literature on the formation of the younger generation in modern conditions are emphasized; trends of prognostic usage of children's literature as a means of shaping the identity of a child in educational institutions of Ukraine are shown.

Key words: identity of a child, children's literature, a book for individual reading, the formation, maintenance, function, specifics of books for children, educational institutions, children's reading, artistic texts of textbooks.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність і доцільність дослідження проблеми. У сучасних умовах трансформації суспільного устрою і розвитку національної системи освіти в Україні підвищуються вимоги до духовного зростання дітей і молоді: формування в них національної свідомості, планетарного світогляду, моральної самостійності та стійкості, соціальної активності. Методологічною основою реалізації означених завдань є головні державні документи про освіту, зокрема Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті, де визначено пріоритетні напрями створення дієвої системи навчання й виховання, яка б забезпечувала «всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури». Успішне досягнення означених пріоритетів у формуванні особистісних якостей підростаючих поколінь вимагає творчого вдосконалення існуючих форм, методів, способів і засобів виховного впливу на дитину, починаючи з раннього віку, бо, за справедливим висловом Я. Корчака, «реформи в житті дорослих слід починати в душах дітей».

У цьому зв'язку незаперечне значення має доцільне використання естетико-гуманістичної сутності художніх творів для дітей як суттєвого засобу розвитку особистості дитини: її інтелекту, загальнолюдських цінностей, збагачення її знань та уявлень про світ і людину, виховання духовно-естетичних потреб, засвоєння гуманістичних основ міжособистісного спілкування, формування устремлінь до пізнання здобутих народом національних цінностей тощо.

Реалізація вказаних завдань ініціює необхідність перегляду й вдумливого осмислення минулого та його об'єктивної оцінки, ґрунтовного вивчення історичного досвіду попередніх поколінь стосовно використання в навчально-виховній діяльності загальноосвітньої школи і в родині кращих зразків дитячої літератури відповідно до нинішніх соціально-економічних умов та державотворчих процесів.

Аналіз історико-педагогічних джерел і наукових досліджень, з огляду на вищеозначену проблему, дозволив з'ясувати, що різні аспекти використання дитячої літератури як засобу формування особистості дитини розглядалися за такими напрямами: активізація процесу морального виховання старшокласників під час вивчення зарубіжної літератури (В. Болотіна); розвиток в учнів здатності до естетичного сприймання літератури як комплексу індивідуально-психологічних якостей людини, методи формування художніх смаків, естетичних здібностей учнів та їхньої спроможності до самостійного аналізу й оцінки художнього твору (К. Бабенко і Л. Башманівська); педагогічна система формування ціннісних орієнтацій підлітків засобами художньої літератури в навчальний час, зокрема оптимальне поєднання загальнолюдських, національних, громадянських та особистісних якостей (А. Богуш).

Разом з тим аналіз історико-педагогічних джерел дозволив з'ясувати, що серед наукових праць, пов'язаних з дитячою літературою минулого, переважна більшість має опосередкований характер і присвячена дотичним питанням. Серед них слід назвати наукові доробки, які пов'язані із впливом дитячої літератури на розвиток особистості, але мають літературознавчий характер (І. Голубєва, О. Кравецька та інші); розкривають конкретний внесок у розвиток вищеозначеної проблеми відомих революційних демократів В. Бєлінського, М. Добролюбова, М. Чернишевського (А. Красноусов, М. Познанський, Є. Привалова, Я. Роткович, С. Шіллегородський та інші); обґрунтовують педагогічні засади укладання шкільних підручників (І. Бай, Я. Кодлюк, І. Козак, Н. Кузьменко, О. Фізеші та інші); аналізують становлення і розвиток шкільної літературної освіти в Україні й української поезії для дітей (Г. Атрошенко, Л. Базиль, В. Зарва та інші).

Значною мірою розвитку вказаної проблеми сприяли наукові дослідження, які прямо чи опосередковано торкалися громадської та просвітницької діяльності прогресивної інтелігенції, найбільш активні представники якої у вирішенні теоретичних чи практичних освітніх завдань великого значення надавали книзі, вважаючи її могутнім чинником формування дитячої особистості (А. Богуш, Л. Вовк, В. Гуменна, Л. Дрофань, М. Євтух, С. Золотухіна, М. Малиш, Б. Якимович та інші).

Отже, вивчення науково-педагогічних праць з теми дослідження переконує, що науковці приділяли значну увагу різноаспектним питанням дитячої літератури. Проте малодослідженими є ще теорія і практика використання дитячої літератури як засобу формування дитячої особистості, визначення вимог до створення літератури для дітей, здатної розвивати світогляд дітей, їхню уяву, фантазію, творчість. Таким чином, вагомість і значущість розв'язання проблеми використання дитячої літератури для вдосконалення існуючих форм і методів виховного впливу на особистість дитини й недостатня її розробленість в історико-педагогічній літературі зумовили вибір теми дослідження - «Дитяча література як засіб формування особистості дитини (друга половина ХІХ-початок ХХ ст.)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконана відповідно до планів науково-дослідницької роботи кафедри загальної педагогіки: «Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх та вищих педагогічних закладах» й історії педагогіки та порівняльної педагогіки: «Підготовка викладацьких кадрів для середньої і вищої школи в науково-педагогічній спадщині вітчизняних та зарубіжних педагогів, діячів освіти й культури ХІХ - початку ХХ століття» Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди (протокол № 7 від 19.12.2003 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 5 від 26.05.2004 р.).

Мета дослідження: вивчити, проаналізувати й систематизувати теоретичні ідеї, узагальнити набутий позитивний досвід з використання дитячої літератури як засобу формування особистості в досліджуваний період та розкрити можливості його використання в сучасних умовах.

Відповідно до мети визначені завдання дослідження:

Проаналізувати стан наукової розробки проблеми дослідження.

Виявити теоретичні ідеї прогресивних українських педагогів і просвітителів зазначеного періоду стосовно впливу дитячої літератури на формування особистості дитини й виокремити вимоги до художніх текстів книг для позакласного читання та навчальної літератури.

Розкрити вплив дитячої періодики на розвиток дитячої літератури.

Узагальнити досвід використання дитячої літератури як засобу формування особистості дитини в навчальних закладах досліджуваного періоду.

Накреслити перспективні напрями творчого використання матеріалів дослідження в сучасних загальноосвітніх закладах.

Об'єктом дослідження є формування особистості дитини засобами дитячої літератури.

Предмет дослідження: зміст, форми, методи впливу на особистість дитини засобами дитячої літератури.

Методологічні основи дослідження: філософські положення про закони й категорії наукового пізнання; діалектична теорія про взаємозв'язок, взаємозумовленість і цілісність явищ та процесів у суспільстві й необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах; підхід до навчання, виховання й розвитку особистості як взаємопов'язаного й цілісного процесу; принципи пріоритету загальнолюдських цінностей, розвитку, науковості, цілепокладання, історизму, детермінізму, єдності теорії й практики, які забезпечують об'єктивність у вивченні предметів і явищ існуючої дійсності. Особливе значення в дослідженні мають також теоретичні положення про зв'язок історії з сьогоденням і обґрунтування можливості й доцільності творчого використання позитивного історико-педагогічного досвіду минулого в сучасній освітньо-виховній практиці.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження є:

державні документи про стратегію розвитку освіти в Україні;

наукові положення філософії освіти та виховання (І. Зязюн, М. Култаєва, І. Прокопенко, Л. Сохань та інші);

педагогічні ідеї й концепції відомих учених із загальних питань виховання особистості (Б. Ананьєв, Г. Балл, І. Бех, А. Бодальов, О. Киричук та інші);

теоретичні положення про сутність і зміст виховання й навчання, їх соціальну зумовленість (А. Бойко, В. Гриньова, В. Євдокимов, О. Іонова, В. Лозова, Г. Троцко та інші);

сучасні історико-педагогічні дослідження, в яких аналізуються питання теорії та історії розвитку національної системи освіти й педагогічної думки України.

Методи дослідження. У процесі реалізації завдань дослідження використано адекватний їм комплекс методів:

аналітичний, історико-зіставний, ретроспективний, історико-генетичний, порівняльний та проблемно-цільовий аналіз науково-педагогічної літератури, періодичних видань, архівних матеріалів, різноаспектних освітніх документів та законодавчих актів з метою вивчення, систематизації й узагальнення теоретичних ідей і досвіду становлення й розвитку вимог до дитячої літератури як засобу формування особистості дитини;

хронологічний, що дав можливість розглядати використання дитячої літератури як чинника формування особистості дитини в теорії й практиці вітчизняної педагогічної думки в динаміці, часовому просторі й послідовності.

Джерельна база дослідження. Джерелами дослідження стали твори прогресивних представників вітчизняної педагогічної думки вказаного періоду, в яких висвітлювався вплив дитячої літератури на формування особистості дитини; законодавчі урядові акти й циркуляри Міністерства народної освіти; матеріали з'їздів, конференцій, нарад, присвячені питанням дитячої літератури; нормативно-методичні документи; матеріали навчальних закладів різного типу (зокрема звіти й протоколи засідань педагогічних рад повітових училищ, гімназій); монографічні й дисертаційні дослідження; психолого-педагогічна література.

Фактичний педагогічний матеріал отримано внаслідок поглибленого аналізу архівних матеріалів Центрального державного історичного архіву України м. Києва (використано фонди 442, 707, 855, 1617, 2052, 2162); Державного архіву м. Києва (вивчено фонди 59, 168; Державного архіву Харківської області (задіяно фонди 45, 200, 266); науково-педагогічних матеріалів ЦНБ НАН України імені В. Вернадського (виокремлено конкретні матеріали, з огляду на проблему дослідження, з фонду 1174 - Б. Грінченка), зокрема й рукописні; Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

У ході дослідження опрацьовано публікації таких періодичних педагогічних видань, як: «Вестник воспитания», «Воспитание», «Воспитание и обучение», «Журнал Министерства Народного Просвещения», «Земский сборник Черниговской губернии», «Народная школа», «Наша начальная школа», «Нова школа», «Образование», «Педагогический листок», «Педагогический музей», «Педагогический сборник», «Русская школа», «Рідна школа», «Семья и школа», «Учитель» та інші. Окремо аналізувались художні твори видатних українських письменників, які торкались проблеми дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини XIX-початку XX століття. Нижня межа - друга половина ХІХ століття - визначається кардинальними змінами в економіко-політичній, соціально-культурній сферах країни, зародженням і розвитком громадсько-педагогічного руху, що викликало піднесення уваги педагогічного та прогресивного громадського загалу до найбільш дієвих чинників формування особистості дитини, зокрема виокремлення в цьому процесі ролі дитячої літератури й завдань з організації дитячого читання. Верхня хронологічна межа - початок ХХ століття - визнається вітчизняною історичною наукою як якісно новий період, за яким настає зміна суспільно-політичного ладу, економічних умов, світоглядних позицій, ліквідація усталеної системи освіти. Наукова новизна і теоретична значущість одержаних результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:

проаналізовано можливості дитячої літератури в процесі формування особистості дитини в другій половині ХІХ-початку ХХ ст.;

узагальнено прогресивні ідеї відомих вітчизняних педагогів стосовно змісту й специфіки дитячої літератури в її впливові на особистість дитини (високохудожність і доступність для дитячого розуміння; з правдивим відтворенням світу в змалюванні картин життя, близьких до уявлень дитини; із зображенням «простих характерів і простих відносин»; широке введення до змісту фольклорного матеріалу; використання всіх багатств рідної мови з метою зміцнення почуття національної приналежності й духовного зв'язку зі своїм народом);

систематизовано практичний досвід організації дитячого читання як на уроках, так і в позаурочний час навчальними закладами в окреслений історичний період (виокремлено методи, форми, засоби, способи роботи з художнім текстом книг для позакласного читання та навчальних книг; розкрито напрями освітньо-просвітницької діяльності педагогічної громадськості у вирішенні досліджуваної проблеми);

визначено перспективи творчого використання позитивного доробку минулого стосовно використання дитячої літератури як засобу формування особистості в сучасних умовах.

Подальшого розвитку набули положення стосовно напрямів педагогічного керівництва процесом ознайомлення школярів з літературною класикою як чинником їхнього морально-естетичного, духовного розвитку (розширення прав попечителів та керівників навчальних закладів у виборі підручників, книг для позакласного читання, керівництв дитячим читанням, які дозволили «створювати виховуючу атмосферу при їх вивченні»; активна участь учителів-словесників у комплектуванні шкільних бібліотек; залучення батьків до благодійності у поповненні книжкового фонду школи «зразками найкращого, що є у всесвітній літературі»; поширення серед батьків необхідних знань з питань організації дитячого читання та контролю за ним тощо). Конкретизовано визначення змісту понять «дитяча література», «дитяча книга», «дитяче читання».

Уточнено функції позитивного впливу художніх творів для дітей на виховання духовних якостей у підростаючого покоління (навчальну, виховну, розвивальну). Введено до наукового обігу значну кількість невідомих раніше і маловідомих матеріалів, архівних документів (125), окремих фактів, пов'язаних із проблемами дитячої літератури й організації дитячого читання. Практичне значення здобутих результатів. Результати дисертаційного дослідження, зокрема його висновки й рекомендації, втілено в розробку спецкурсу «Роль дитячої літератури як засобу формування особистості дитини» для студентів вищих педагогічних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, матеріали якого впроваджено в навчально-виховний процес педагогічного факультету Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (довідка № 265 від 29.05.08), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 01-12/324 від 04.07.08), Харківського навчально-виховного комплексу № 153 «Школа І-ІІІ ступенів - дитячий садок» з естетичним профілем навчання (довідка №259 від 19.05.08).

Дисертаційні матеріали та висновки можуть бути використані в педагогічних закладах різного рівня акредитації, інститутах удосконалення кваліфікації вчителів, закладах післядипломної освіти, у процесі підготовки лекційних курсів з історії педагогіки, дитячої літератури, методики виховної роботи, розробки спецкурсів та спецсемінарів, тематики курсових і дипломних робіт для ВНЗ. Зібраний та узагальнений матеріал може бути використаний і для написання підручників, навчальних посібників й іншої навчально-методичної літератури, а також з метою розширення інформаційного простору для батьків, вихователів дошкільних закладів, учителів. Вірогідність та аргументованість результатів дослідження забезпечується чіткими теоретико-методологічними позиціями; цілеспрямованим історико-педагогічним аналізом фактичного матеріалу в історико-генетичному, логічному й проблемному аспектах; опорою на принципи історизму, науковості, об'єктивності; застосуванням різнопланових взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних його об'єкту, предмету, меті й завданням; апробацією матеріалів дослідження на конференціях; упровадженням результатів дослідження в практику роботи вищих педагогічних навчальних закладів.

Апробація основних результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях, а саме: «Наука і освіта «2004» (Дніпропетровськ, 2004); «До витоків становлення української педагогічної науки» (Умань-Київ, 2002); «Професіоналізм педагога. Проективна педагогіка: питання теорії та практики» (Ялта, 2004); «Всеукраїнські науково-практичні читання студентів і молодих науковців, присвячені спадщині великого вітчизняного педагога К.Д. Ушинського» (м. Одеса, 2003); на Сковородинівських читаннях (Харків, 2004).

Основні результати і висновки виконаного дослідження були оприлюднені і дістали позитивну оцінку на засіданнях кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки, на щорічних звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу; науково-практичних конференціях молодих учених Харківського національного педагогічного університета імені Г.С. Сковороди (2003-2007).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження оприлюднено у 18 одноосібних публікаціях автора, серед яких: 12 статей у провідних наукових фахових виданнях; 6 - матеріалах конференцій.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел із 458 найменувань (з них 125 - архівні справи), 5 додатків (на 12 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 242 сторінок, з них основного тексту - 193 сторінки.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь вивчення проблеми дослідження, його хронологічні межі, визначено об'єкт, предмет, мету, сформульовано завдання, розкрито методологічні засади, методи дослідження, наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, схарактеризовано джерельну базу, викладено висновки про апробацію та впровадження результатів дослідження. У першому розділі «Теоретичні питання розвитку дитячої літератури у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ століття» проаналізовано й викладено стан наукової розробки проблеми дослідження; обґрунтовано специфіку й функції дитячої художньої літератури в історії вітчизняної педагогічної думки; визначено роль дитячої періодики в становленні й розвитку літератури для дітей; виокремлено вимоги до художніх текстів книг для позакласного читання та навчальної літератури.

У розділі на основі здійсненого вивчення самого поняття «дитяча література» в найбільш відомих словниках та енциклопедіях, як педагогічних, так і літературознавчих схарактеризовано різні точки зору укладачів стосовно зазначеного поняття, узагальнено спільне й зроблено висновок про те, що до дитячої літератури належать твори, написані безпосередньо для дітей; вона включає представників усіх періодів дитинства, враховує їхні вікові та психологічні особливості й відіграє значну роль у формуванні особистості дитини. Виявлено відмінності у розумінні таких дефініцій, як «дитяча література», «дитяча книга», «дитяче читання». Вивчення й аналіз широкого кола історико-педагогічних джерел та сучасних науково-педагогічних матеріалів дозволив виокремити напрями наукових пошуків з проблеми, що досліджується:

узагальнення окремих питань дитячої літератури в наукових працях літературознавчого характеру (Г. Атрошенко, Л. Базиль, І. Голубєва, В. Зарва, О. Кравецька та інші);

визначення ролі художньої літератури у формуванні ціннісних орієнтацій підлітків у навчальний час (К. Бабенко, Л. Башманівська, А. Богуш, В. Болотіна та інші);

висвітлення внеску прогресивних представників широкої педагогічної громадськості другої половини ХІХ-початку ХХ ст. у розвиток проблеми, що досліджується (А. Красноусов, В. Гуменна, Л. Новаківська, М. Познанський, Є. Привалова, С. Шіллегородський та інші);

обґрунтування педагогічних засад укладання шкільних підручників (І. Бай, Я. Кодлюк, І. Козак, Н. Кузьменко, О. Фізеші);

розкриття окремих питань, пов'язаних з різноаспектною проблемою дослідження в наукових розвідках, присвячених розвитку громадсько-просвітницького руху (А. Гуз, С. Дмитренко, І. Зайченко, С. Золотухіна, О. Коваленко, Л. Корж, Н. Побірченко та інші).

У розділі на основі вивчення історико-педагогічних джерел установлено, що на вітчизняному просторі найпершим матеріалом для дитячого читання вважався журнал М. Новікова «Детское чтение для сердца и разума». Більш стійкий інтерес до існування дитячої книги як спеціальної літератури виник у 40-их рр. ХІХ ст. у зв'язку з виданням цікавих і самобутніх творів В. Одоєвського; тоді ж розгорнулася широка й гостра дискусія щодо необхідності існування самостійної дитячої літератури, де найбільш активну позицію зайняли В. Бєлінський, М. Добролюбов та інші. Усе це стало підґрунтям для подальшої розробки проблеми.

У процесі дослідження встановлено, що прогресивно налаштовані українські педагоги, просвітителі й широкий громадсько-педагогічний загал другої половини ХІХ-початку ХХ ст. гостро ставили й позитивно вирішували питання про необхідність існування спеціальної літератури для дітей з розвивальними й виховуючими можливостями, яка була б захоплюючою, «природовідповідною й доступною для дитячого розуму»; «збагачувала б словами рідної мови», що до цього були невідомі дітям; «наштовхувала б на самостійну розумову працю»; впливала б на «розвиток чуттєвої сфери дітей», зокрема уяви, фантазії, творчості; посилювала б їхню здатність до самооцінки й взаємодії з соціальним середовищем; формувала б світогляд. В узагальненому вигляді дитяча література розглядалась як «наставниця», «наука життя», «підручник життя», один із способів «пізнання дійсності», «віконце у світ» для дитини, завдяки чому діти спостерігають і пізнають не лише світ, але й самих себе.

Проведений історико-педагогічний аналіз дав можливість для висновку про те, що відомі представники прогресивної педагогічної думки досліджуваного періоду специфіку дитячої художньої літератури вбачали в тому, що, по-перше, вибір змісту для дитячих книг, мови викладу, їх ілюстрування передусім мають погоджуватись зі «ступенем визрівання дитячих сил» і враховувати особливості кожного віку; по-друге, зміст книги для дитячого читання мусить розширювати кругозір кожного читача, надавати йому можливість для художніх переживань, розвивати й виховувати його відповідно до вікових потреб. Наголошувалось, що динаміка розвитку дитини спричиняє постійне змінювання її емоційної, інтелектуальної й фізичної сфер, тому дитячі книги мають систематично, безперервно й цілеспрямовано впливати на думку дитини, виховувати її в потрібному напрямі й закладати підвалини міцних моральних переконань. У результаті аналізу науково-педагогічних джерел встановлено, що до функцій дитячої літератури з метою її впливу на розвиток особистості дитини відносились: навчальна (приведення в систему, пояснення й збагачення тих знань про світ і людину, які дитина вже отримала з самого життя; «введення дитини в науку через навколишню дійсність»), виховуюча (сприяння формуванню глибоких моральних якостей, зокрема: загостреного відчуття добра і зла; поваги до батьків; добрих почуттів до іншої людини чи будь-якого створіння природи; любові до «чесноти, правди й справедливості»; почуття єдності людини і природи й взаємозалежності їхнього існування у Всесвіті; збудження любові до рідного краю й бажання служити своєму народу); розвивальна (розвиток мислення дитини, її творчої уяви й розумових здібностей; розширення й збагачення лексичного словника юного читача, розвиток його мовленнєвих здібностей завдяки досконалості, образності, емоційності відповідної до особливостей дитячого сприйняття мови).

У дослідженні узагальнено вимоги до дитячої літератури взагалі та до художніх текстів книг для позакласного читання й навчальної літератури зокрема, які, згідно з переконаннями видатних вітчизняних педагогів, сприяють виконанню нею своїх головних функцій щодо розвитку особистості дитини. Спільним у цих вимогах є те, що й дитяча книга, й художній текст для дитячого читання мусять змістовно, художньо й «доступно дитячому розумінню передавати матеріал з навколишньої природи та суспільства» (С. Русова, К. Ушинський, І. Франко та інші); правдиво висвітлювати реалії справжнього життя через конкретні дії та вчинки дійових осіб, «живі явища», де переважаючим прийомом був показ їх поведінки, вчинків, дій у різних життєвих ситуаціях, у випробуваннях, з урахуванням обставин життя, думок, переживань, людських якостей, здатних викликати в дітей глибоке співчуття до долі героїв і стати першим міцним підґрунтям щодо розвитку етичних уявлень, виховання благородних почуттів, зміцнення волі й загартування характеру (Б. Грінченко, О. Духнович, С. Миропольський, С. Русова, І. Франко); дотримуватися у науково-популярних повідомленнях «наукової правди й найновіших висновків науки» (С. Русова, К. Ушинський, І. Франко та інші); ознайомлювати дітей з історичними подіями з минулого свого народу, широко використовуючи фольклор з метою донесення до майбутніх поколінь досвіду, естетичних ідеалів, моральних законів, світоглядних позицій українського народу (Б. Грінченко, О. Духнович, С. Русова, Л. Українка, К. Ушинський, Т. Шевченко та інші); включати до змісту дитячих книжок матеріали про історію України з метою уточнення невияснених фактів та заповнення «білих плям» (Б. Грінченко, С. Русова, І. Франко та інші); висвітлювати у дитячих книгах «добрі життєписи діячів літератури й науки», «спогади великих людей» (Б. Грінченко, С. Русова, І. Франко та інші); ставитись з обережністю до фантастичних мотивів і «міфологічних дивоглядів» з метою попередження «неприродного й хворобливого спрямування дитячої фантазії», не захоплюватись ні «рожевою сентиментальністю», ні «брутальними сценами» чи «цинізмом брехні» тощо (Б. Грінченко, О. Духнович, М. Коцюбинський, С. Миропольський, С. Русова, І. Франко та інші).

Згідно з окремими вимогами до художніх текстів книг для позакласного читання та навчальної літератури, сформульованих відомими представниками прогресивної вітчизняної педагогічної думки, наголошувалось, що означений текст мусить: мати чіткий стрижень у сюжеті з швидкою зміною подій; розширювати «коло знань» дітей як своєрідний «інструмент, що приводить знання в систему»; враховувати у виборі змісту психологічні особливості дітей; формувати національну свідомість і патріотизм; культивувати такі якості, як повага до праці, почуття спільності, шанобливе ставлення до батьків, людей похилого віку, чесність, правдивість, справедливість та інші; бути написаний «живою народною мовою», «з художнім ілюструванням тексту»; не мати прямих «моральних сентенцій», «сухого моралізаторства й нудьги», використовувати для вирішення конкретних морально-етичних проблем прозорість алегорій, життєві ситуації, що дозволяють визначити позицію стосовно переваг конкретних моральних якостей; уникати описовості чи простої констатації фактів у формах та способах викладу матеріалу, використовуючи роз'яснення, роздуми, міркування і стимулюючи в читача активне сприйняття прочитаного.

Як свідчать результати дослідження, поряд зі змістом у полоні уваги прогресивних представників української педагогічної думки досліджуваного періоду, з огляду на проблему, була мова художніх творів для дітей та їх ілюстрування. Наголошувалось, що формування мовленнєвих здібностей людини починається в дитинстві, тому будь-яка художня оповідь для дітей має бути викладена рідною мовою (простою, образною, яскравою, дохідливою, виразною, «без важкої чужомовної термінології») й створювати «атмосферу народного світогляду» (Б. Грінченко, О. Духнович, М. Коцюбинський, С. Русова, К. Ушинський, І. Франко). Велика роль у впливі дитячої книги на формування особистості дитини відводилась і гарному її оформленню: акцентувалось на необхідності вмілого використання ілюстрацій як об'єднання і взаємозв'язку тексту з чуттєвим переживанням читача; зауважувалось, що ілюстрація дитячої книги має бути яскравою як «сонячний промінь» і викликати «тепле й сердечне почуття».

Вивчення й аналіз педагогічних праць відомих українських педагогів досліджуваного періоду, їхньої епістолярної спадщини дозволили виокремити деякі умови, завдяки яким, на їхній погляд, дитяча література зможе повністю використати свій потенціал як засіб формування особистості дитини. Передусім називались обдарованість; здатність дитячого письменника дивитись на світ очима дитини; знання дитячої душі й «психологічного ґрунту виховання»; врахування вікових і психологічних особливостей дітей (зокрема їхньої емоційності, конкретності, образності, схильності до фантазії й лаконізму) та динаміки їхнього розвитку.

Дослідженням з'ясовано, що значну роль у розвитку та поширенні літератури для дітей в зазначений період відіграли українські журнали для дитячого читання: львівський часопис «Дзвінок», наддніпрянська «Молода Україна», подільська «Молодіж», перший спеціалізований з точки зору художньої літератури альманах «Ластівка» та інші, які широко включали фольклорно-етнографічний матеріал, науково-популярні нариси, історичну тематику, твори для дітей відомих українських авторів і були спрямовані на розвиток мислення дітей та їхнього естетичного смаку, на формування їхньої національної свідомості, громадянської мужності, гуманних рис характеру.

Як показав аналіз змісту вищеозначених дитячих журналів, особливо цікавими у впливові дитячої періодики на формування особистості дитини були різні додатки, а саме: «Дещо для діточок», де друкувались цікаві поради щодо поведінки дітей у позашкільний час, їхнього міжособистісного спілкування «у згоді між собою», вміщувались рекомендації стосовно правил особистої гігієни й харчування, що забезпечують повноцінний фізичний розвиток та зберігають здоров'я; «Розумні оповіщення», які мали на увазі «мудрі перестороги» стосовно дій і вчинків дітей у різних ситуаціях; «Золоті слова», тобто афоризми або вислови відомих у тогочасності людей; «Жарти і правда» - збірки приказок і примовок для дітей; «Графологічний куточок», де досить ґрунтовно висвітлювався взаємозв'язок між особливостями почерку людини та якостями її характеру; рубрика «Різні повідомлення, взяті з історії і міфології інших народів».

Дослідження переконало, що вітчизняні педагоги зробили значний внесок у процес створення й видання книг для позакласного читання й підручників для дітей молодшого шкільного віку, у розвиток самостійної роботи з книгою, вдосконалення методів пояснювального читання, активізації розумових здібностей школярів, що сприяло формуванню їхньої особистості.

У другому розділі «Досвід використання дитячої літератури як засобу формування особистості дитини у шкільній практиці другої половини ХІХ-початку ХХ ст.» на основі вивчення архівних джерел, наукової літератури, матеріалів законодавчого характеру, періодичної педагогічної преси досліджуваного періоду узагальнено досвід роботи з дитячою книгою у шкільних та позашкільних навчальних закладах; проаналізовано форми, методи, прийоми й способи її використання як засобу формування особистості дитини; визначено напрями освітньо-просвітницької діяльності педагогічної громадськості з питань популяризації дитячої літератури; виявлено особливості методико-педагогічної роботи з питань формування читацької культури школярів; накреслено перспективи використання прогресивного досвіду стосовно впливу дитячої літератури на формування особистості дитини в сучасних умовах.

Дослідженням з'ясовано, що питання організації дитячого читання як засобу формування особистості дитини й керівництва ним були предметом обговорення на різних педагогічних форумах: з'їздах учителів, спеціальних засіданнях Рад при попечителях навчальних округів тощо. У розділі виокремлено такі форми, методи, прийоми, способи роботи вчителя з художнім текстом навчального посібника чи підручника з метою підвищення інтересу школярів до читання, забезпечення їхнього розумового й морального розвитку, виховання чуттєвої сфери, естетичних смаків:

щотижневі літературні бесіди як доцільний і надійний засіб підтримки інтересу до класичної літератури й контролю за позакласним читанням;

організація публічних читань з різних загальноосвітніх предметів (особливо гуманітарного циклу) у недільні й святкові дні з метою «ґрунтовного ознайомлення з видатними творами людського розуму», автори яких «допомагають краще мислити й говорити»;

попереднє пояснення вчителем статті чи художнього тексту, обраних для читання, відносно незрозумілих слів і самого тексту, з повідомленням додаткових відомостей;

«живі консультації вчителя» під час читання стародавніх авторів всупереч традиційному «підстрочнику», зокрема щодо особливостей побуту древніх, їхньої культури, освіти як чинник позитивного впливу на молодь моральних прикладів;

пояснювальне читання як сукупність дидактичних прийомів, що привчають дітей свідомо ставитись до тексту, з наступною послідовністю на початковому етапі: голосне й виразне читання вчителем усього тексту; відтворення учнями короткого змісту прочитаного згідно із запропонованими запитаннями; самостійний аналіз дітьми окремих частин тексту; виразне читання учнями тексту та його переказ; стимулювання їх запитаннями з боку вчителя до моральних висновків; читання окремих частин твору і самостійне їх коментування;

виразне читання (ясність і виразність вимови, виділення під час читання основного тону й тренування в його підвищенні та зниженні, прискорюванні й уповільненні, піднесенні та послабленні, мажорності й мінорності залежно від змісту);

використання вчителем бесіди стосовно конкретного твору з цілеспрямованими запитаннями з метою усвідомленого сприйняття художнього тексту й «запобігання механічному зазубрюванню»;

застосування способу взаємного навчання як основа здорової конкуренції;

читання вголос у присутності інших, виокремлення цікавих місць з метою кращого розуміння твору, концентрації уваги на його змістові, правильного відтворення;

систематичне читання вголос, обов'язкове завчання напам'ять та декламування якомога більшої кількості «зразкових творів кращих прозаїків і поетів» як засіб розвитку у школярів літературного стилю та інші.

Зауважувалось також, що найбільш серйозним недоліком, що веде до різкого зниження, а то й повної відсутності інтересу до читання, є «занадто ретельне коментування твору», який вивчається; «розчленування та анатомування» поетичних творів розглядалось як великий «педагогічний гріх». Наголошувалось і на тому, що головною умовою активізації дитячої зацікавленості до читання є здатність учителя до організації процесу читання художнього тексту, дотримання ним виразності мови, правильного наголосу, темпу, тону, «вміння володіти живим рідним словом», точно й щиро «висловлювати власне судження», що сприятиме, з одного боку, виробленню в учнів навички до швидкості й правильності читання, з іншого, - підтримуватиме їхній інтерес до читання й зберігатиме їхню увагу й насамкінець забезпечуватиме самостійне читання як «одну з головних сил розумового й морального розвитку дітей», а дитячі книги залишать у дітей «гарні сліди на все життя» й «засіють ніжні, ще не розвинуті душі плодотворним насінням духовності».

У дисертації на основі вивчення значної кількості архівних джерел, педагогічної преси (зокрема журналів «Семья и школа», «Воспитание и обучение», «Народная школа», «Женское образование», «Педагогический музей» та інших) визначено й проаналізовано напрями освітньо-просвітницької діяльності прогресивної громадськості з питань популяризації серед широкого загалу дитячої літератури в зазначений період. Установлено, що найбільш ефективними серед них були: рекламування нових підписних книг та періодичних видань для дітей з акцентом на вікові психологічні особливості дітей, їхні характер, інтереси, потреби, захоплення (наприклад, «Книжечка для неграмотних дітей», «Дитячі книги з картинками», «Читання дітей дошкільного віку», «Казки як матеріал для читання», «Кращі книги для дітей середнього віку», «Про самостійне читання в дитячому та юнацькому віці» та інші); розповсюдження через друк у педагогічних журналах обґрунтованих коментарів до дитячих книжок; систематичний аналіз у педагогічній пресі популярних тогочасних книг для дитячого читання відомим педагогом-методистом досліджуваного періоду С. Миропольським; обговорення різноаспектних питань дитячого читання на засіданнях «Батьківського гуртка» у щомісячному педагогічному журналі «Воспитание и обучение» з регулярним висвітленням матеріалів дискусій чи рекомендацій на його сторінках (зокрема коментарів щодо вибору матеріалів для дитячих книжок, вимог до шрифту та оформлення з урахуванням гігієнічних правил в організації дитячого читання, висловлених лікарями-психологами А. Виреніусом, І. Сікорським та іншими); критика відомими педагогами-методистами існуючих хрестоматій для дитячого читання; щомісячні огляди періодичної літератури для дітей, навчальних посібників, художньої дитячої літератури, розміщення підбірок бібліографій найбільш цікавих книг і видань на сторінках відомих педагогічних журналів; інформаційні повідомлення типу «Думки видатних людей про кращі книги для читання» на сторінках педагогічних журналів і періодичної преси, підготовлених видавцями дитячих книг на основі відповідей на конкретні запитальники «академіків, професорів 8-ми вітчизняних університетів, усіх видатних учених, літераторів, художників, артистів, педагогів та громадських діячів» стосовно найбільш «сильних вражень», які сприяли «розумовому, моральному й естетичному розвиткові» кожного з них; публікації на сторінках періодичних видань «спогадів про читання в дитинстві» відомих педагогів і громадських діячів (наприклад, А. Коні, Д. Коробчевського, В. Острогорського, А. Петрушевського, Я. Полонського, Д. Тихомирова та інших).

Вивчення й аналіз науково-педагогічних джерел та архівних матеріалів свідчить про те, що в пошуках нових форм організації дитячого читання вагому роль у досліджуваний період відіграли педагоги-методисти Харківського університету, які, з одного боку, виокремлювали й узагальнювали найбільш цікаві доробки шкільної практики у вивченні дитячої літератури, з іншого, - розробляли методичні рекомендації на допомогу вчителям щодо використання книг для духовного розвитку дітей, формування читацької культури, контролю за самостійним читанням тощо.

Серед найбільш ефективних і доступних шляхів залучення й заохочення школярів до читання дитячої літератури ними називались: глибокий психологічний аналіз педагогами художніх образів під час вивчення літературних творів для кращого розуміння їх дітьми; привчання школярів до логічного розкриття змісту художніх творів; акцентування уваги на витонченості стилю твору й високій художності мови з метою вироблення в учнів «мистецтва висловлювати свої думки точно, правдиво й красиво»; використання найбільш «живих та багатих літературних джерел з їх різнобічним, різнобарвним» фактичним матеріалом для написання шкільних творів; бережливе ставлення вчителя до тексту літературного твору й акцентування уваги на «гармонійному співвідношенні між зовнішньою формою, думкою та змістом»; створення в школі своєрідної традиції високого статусу «начитаного учня»; визначення спеціальних годин для самостійного читання школярів за рахунок уроку або домашнього завдання й піднесення його до статусу обов'язкового заняття з установленням особливої графи як у класних журналах, так і в щоденниках для оцінювання успіху в читанні; всупереч традиційному «безплідному завчанню» напам'ять граматичних правил, «формальному зазубрюванню граматичних схем» використовувати художні тексти навчальних книг для одночасного розвитку особистості дитини та вправляння її в грамотності; поділ учнівської шкільної бібліотеки на декілька відділів (зокрема відділ вітчизняної й іноземної словесності, класичної древності, історії, географії) із закріпленням за кожним із них викладача відповідного предмета для контролю за самостійним читанням школярів; урахування у визначенні будь-яких успіхів вихованців, зокрема й у питаннях переходу до наступного класу беруться до уваги їхні досягнення в читанні.