Цільовий компонент навчання іноземних мов у контексті розвитку змісту вітчизняної загальної середньої освіти (30-ті роки ХХ–початок ХХІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Литньова Тамара Вікторівна

УДК 37 (091) (477): 811.1

ЦІЛЬОВИЙ КОМПОНЕНТ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЗМІСТУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ (30-ті роки ХХ - початок ХХІ століття)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Житомир - 2009

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана в Житомирському державному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України, м. Житомир.

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, доцент

Мисечко Ольга Євгенівна,

Житомирський державний університет імені Івана Франка, доцент кафедри методики викладання іноземних мов та прикладної лінгвістики.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, доцент,

старший науковий співробітник

Березівська Лариса Дмитрівна,

Інститут педагогіки АПН України, провідний науковий співробітник лабораторії історії педагогіки, м. Київ;

кандидат педагогічних наук, доцент

Кирда Алла Григорівна,

Інститут служби зовнішньої розвідки України, доцент кафедри іноземних мов, м. Київ.

Захист відбудеться 22 грудня 2009 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.053.01 у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40, 2-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40.

Автореферат розіслано 19 листопада 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради С.Л. Яценко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми і стан наукової розробки проблеми. Останні роки ХХ та початок ХХІ століть знаменуються відчутною динамікою соціально-економічного розвитку України. Значно активізувалися міжнародні зв'язки української держави, посилився її авторитет у світовому і європейському просторі. Все це стало передумовою для вагомих трансформаційних процесів у вітчизняній освітній галузі. Інноваційні зміни у цій галузі передбачені основними положеннями, викладеними в Державній національній програмі "Освіта" ("Україна ХХІ століття"), Законі України "Про освіту", Законі України "Про загальну середню освіту", Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи. Особливе місце серед нагальних освітніх завдань належить змінам у сфері навчання іноземних мов, знання і викладання яких у сучасних умовах загальноєвропейської і глобальної інтеграції та взаємодії визначається як один з пріоритетних напрямів освітньої діяльності держав світу. Успішна реалізація цих вимог на теренах шкільної освіти в Україні значною мірою залежить від змісту цілей навчання іноземної мови. У свою чергу, інноваційний характер процесу підвищення якості спілкування між європейцями - носіями різних мов та культурних традицій - засвідчує необхідність оновлення цілей навчання іноземної мови в умовах вітчизняної школи.

Вирішення цього складного завдання сьогодення потребує вивчення, аналізу та врахування вже існуючого досвіду постановки і розвитку цілей навчання іноземної мови у теорії і практиці вітчизняної шкільної освіти. Дослідження особливостей даного процесу в історико-педагогічному аспекті дозволить простежити зумовленість цілей навчання іноземної мови суспільно-політичними, соціально-культурними, психолого-педагогічними чинниками, визначити тенденції їх розвитку і разом з тим глибше усвідомити ті зміни, які відбувалися у ході розгортання шкільної іншомовної освіти, що сприятиме більш ефективній побудові цілей навчання іноземної мови в майбутньому з урахуванням попереднього досвіду.

В умовах актуалізованої в сучасних педагогічних дослідженнях компетентнісної освітньої парадигми розширюються межі комунікативної функції іноземної мови. Іноземна мова як предметна галузь шкільного навчання стає засобом міжкультурного спілкування, інструментом полікультурного розвитку особистості, сприяє її самоусвідомленню як культурно-історичного суб'єкта, який пізнає світ у контексті історії розвитку людства та свого народу і тому особливо відповідально ставиться до своєї ролі в цій історії.

Разом з тим іншомовні компетенції, які наразі розробляються як складова змісту загальної шкільної освіти, ще не повною мірою корелюються з виділеними у загальній дидактиці цілями навчання. У зв'язку з цим виникають протиріччя між: інноваційним характером сучасного освітнього процесу і традиційним формулюванням провідних цілей шкільної освіти; усталеним змістом іншомовної освіти, в тому числі цілей навчання іноземної мови (практичної, освітньої, виховної та розвивальної), і потребою в їх модернізації відповідно до поширених у загальноєвропейській мовній освіті компетенцій (лінгвістичних, лінгвосоціокультурних, дискурсивних, стратегічних тощо), які формують міжкультурну іншомовну комунікативну компетентність учня; спрямованістю шкільних програм на визначення кінцевих цілей навчання і недостатністю наукових розробок окресленого аспекту в галузі викладання іноземних мов.

Отже, за сучасних умов трансформації цілей навчання іноземної мови особливої значущості набуває необхідність вивчення, аналізу та врахування вже існуючого досвіду їх формулювання і загальних тенденцій розвитку змісту шкільної освіти.

Усе вищезазначене доводить актуальність проблеми дослідження цільового компонента процесу навчання іноземних мов як у синхронії, так і в діахронічному зрізі на тлі загального розвитку педагогічної теорії і шкільної практики.

Вітчизняна історико-педагогічна теорія містить багато ґрунтовних досліджень процесу розвитку шкільної освітньої й виховної практики, які формують базові засади даної розвідки, серед їх авторів В. І. Бондар, В. О. Вихрущ, Л. П. Вовк, М. С. Гриценко, М. Б. Євтух, С. Т. Золотухіна, Д. Ю. Коржов, М. В. Левківський, Н. А. Лескевич, В. І. Помагайба, О. І. Пометун, Б. М. Ступарик, О. В. Сухомлинська, М. Д. Ярмаченко.

У більш вузькому аспекті дослідження теорії змісту загальної середньої освіти значний пласт матеріалів містять роботи Л. Д. Березівської, С. П. Бондар, І. Д. Звєрева, Л. Я. Зоріної, О. К. Корсакової, В. В. Краєвського, І. Я. Лернера, В. С. Лєдньова, Ю. І. Мальованого, Н. М. Міськової, Л. В. Пироженко, О. Я. Савченко, С. Е. Трубачевої, О. С. Штурмак та інших.

Розгляду безпосередньо категорії мети навчання й освіти присвячені праці С. У. Гончаренка, А. Г. Кирди, О. В. Скрипченка, М. Д. Ярмаченка.

Проте у сучасній педагогічній теорії та практиці порушуються головним чином загальні теоретичні аспекти змісту шкільної освіти і цілей навчання, що не передбачає особливого заглиблення в історико-педагогічний контекст. Ще менш висвітленим є питання розвитку цілей навчання в галузі іншомовної освіти.

Серед досліджень, які стосуються розробки цілей навчання іноземної мови на різних етапах розвитку шкільної освіти, можна відзначити ті, що розглядають цю проблему переважно в межах свого історичного часу. Так, проблемою практичного оволодіння іноземною мовою займалися В. М. Александр, В. Д. Аракін, І. Л. Бім, Н. Д. Гальскова, І. О. Грузинська, А. А. Любарська, Н. Е. Мамуна, О. О. Миролюбов, А. В. Монігетті, О. І. Москальська, Ю. І. Пасов, І. В. Рахманов, О. М. Соловова, В. С. Цетлін. Виховний потенціал іноземної мови розглядала Н. І. Теннова, загальноосвітній - Л. В. Щерба, розвивальну роль вивчення іноземної мови - І. М. Верещагіна, Р. П. Мільруд, Г. В. Рогова. Відзначимо, однак, що названі вище вчені належать ще до епохи радянської педагогічної науки. Єдине за останні десятиріччя дослідження історичних аспектів вивчення іноземних мов у школах України було здійснене у 2004 р. і стосувалося теоретичних і методичних засад навчання іноземних мов у період 1917-1933 рр. (Н. В. Борисова).

Таким чином, історіографічний огляд науково-педагогічної літератури підтверджує, що розвиток цілей навчання іноземної мови в теорії і практиці вітчизняної школи досі не був предметом спеціального історико-педагогічного дослідження.

Актуальність і недостатня наукова розробленість зазначеної проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження - "Цільовий компонент навчання іноземних мов у контексті розвитку змісту вітчизняної загальної середньої освіти (30-ті роки ХХ - початок ХХІ століття)".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри педагогіки Житомирського державного університету імені Івана Франка, - "Формування професійної майстерності вчителів в умовах Європейської інтеграції" (державний реєстраційний номер 0106U005409). Тема дисертації затверджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 1 від 31.01. 2006 р.).

Хронологічні рамки дослідження. Вибір нижньої межі дослідження зумовлений появою постанов ЦК ВКП(б) про школу 1931-1932 рр., які фактично позначили нове бачення суспільної ролі іноземних мов і вперше поставили завдання обов'язкового оволодіння однією іноземною мовою кожним випускником середньої школи, що привело до значного посилення уваги до викладання іноземних мов і формулювання соціально значимих цілей їх вивчення.

Верхня хронологічна межа обґрунтовується досягненнями у визначенні цілей навчання іноземної мови у ХХІ ст. з урахуванням Рекомендацій Ради Європи з мовної освіти, використаних у чинних шкільних програмах з іноземних мов (2001, 2005). Суттєвий вплив на сучасне розуміння цілей вивчення іноземних мов у вітчизняній школі здійснюють результати психолого-педагогічних та методичних досліджень, що розглядають навчання іноземних мов як процес особистісного розвитку учня в контексті "діалогу культур".

Мета дослідження - розкрити зміст і з'ясувати основні тенденції розвитку цілей навчання іноземної мови у вітчизняній школі протягом 30-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст. у зв'язку з формуванням змісту загальної середньої освіти.

Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:

1) дослідити особливості розвитку змісту загальної середньої освіти у період 30-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст.;

2) виявити основні тенденції розвитку цілей навчання іноземних мов у вітчизняній школі у визначених хронологічних межах;

3) розробити і науково обґрунтувати періодизацію процесу розвитку цілей навчання іноземної мови відповідно до етапів становлення системи шкільної освіти в Україні;

4) проаналізувати термінологічно-категоріальний апарат дослідження і його розвиток протягом 30-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст.;

5) розробити рекомендації щодо практичного застосування історичного досвіду розвитку цілей навчання іноземних мов у формуванні сучасного змісту іншомовної освіти.

Об'єктом дослідження є процес навчання іноземних мов у вітчизняній школі у період 30-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст.

Предметом дослідження є цільовий компонент у змісті навчання іноземної мови в загальноосвітній школі визначеного дослідженням періоду.

Методологічну основу дослідження становлять: загальнофілософські положення про єдність історичного і логічного (співвідношення цілей як категорії логічного і розвитку іншомовної освіти як категорії історичного), взаємовплив і взаємозалежність явищ об'єктивної дійсності (і, зокрема, вплив різноманітних чинників на формування цілей іншомовної освіти), єдність теорії і практики; загальні положення діалектичного розуміння сутності історико-педагогічного процесу; методологічні підходи до дослідження формування й розвитку цілей навчання іноземної мови (системний, порівняльно-історичний, парадигмальний).

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці з проблем формування змісту загальної середньої освіти (І. Д. Звєрев, В. В. Краєвський, І. Я. Лернер, В. С. Лєдньов, О. Я. Савченко, О. В. Сухомлинська та ін.); концептуальні положення, які розкривають сутність понять "мета", "компетентність", "компетенції", "компетентнісний підхід" (П. О. Бех, Н. М. Бібік, О. Б. Бігич, А. Г. Кирда, О. Є. Мисечко, О. В. Овчарук, О. І. Пометун, М. Д. Ярмаченко та ін.); ідеї вітчизняних учених щодо постановки цілей навчання іноземних мов учнів середніх шкіл (В. М. Александер, І. Л. Бім, І. М. Верещагіна, Н. Д. Гальскова, І. О. Грузинська, О. О. Миролюбов, О. І. Москальська, С. Ю. Ніколаєва, Ю. І. Пасов, В. М. Плахотник, Г. В. Рогова, Л. В. Щерба та ін.).

Для досягнення поставленої мети і завдань дослідження використовувався комплекс взаємопов'язаних та взаємоузгоджених методів дослідження: хронологічний метод вивчення бібліографічних видань, періодики, архівних джерел, що дозволив проаналізувати особливості розвитку змісту загальної середньої освіти в цілому й іншомовної освіти зокрема в 30-х рр. ХХ - на початку ХХІ ст.; методи відбору, класифікації і систематизації історико-педагогічної та методичної літератури задля виявлення змісту цілей навчання іноземних мов на різних етапах розвитку шкільної освіти; вивчення документації (навчальних планів, програм, підручників), що розкриває особливості формулювання та реалізації цілей іншомовної освіти у шкільній практиці; порівняльно-зіставний метод, який дав змогу простежити генезу поглядів різних науковців та практиків на проблему змісту загальної середньої освіти та цільового компонента навчання іноземних мов; метод порівняльно-історичного аналізу, який дозволив зіставити і порівняти історичні події, явища і факти, визначити значення врахування традиційних цілей іншомовної освіти для сучасної педагогічної науки та шкільної практики; метод узагальнення отриманих результатів з метою виявлення тенденцій розвитку цілей навчання іноземних мов у період 30-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст.

Джерельну базу дисертаційного дослідження становлять державні документи УРСР (УСРР) і СРСР про школу і народну освіту; бюлетені народного комісаріату освіти УРСР, звіти керівних органів освіти та методичні збірники; навчально-методичні посібники, наукові праці, статті та дисертаційні дослідження вчених України і СНД з проблем змісту освіти і цілей навчання; підручники, навчальні програми й плани загальноосвітніх шкіл; Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти щодо вдосконалення процесу вивчення іноземних мов; матеріали мережі Інтернет.

Використовувалися матеріали фондів Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського, Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Державної науково-технічної бібліотеки МОН України, Наукової бібліотеки імені М. О. Максимовича (Київський національний університет імені Тараса Шевченка), Державної наукової архівної бібліотеки м. Києва, Російської державної бібліотеки (м. Москва), Державної науково-педагогічної бібліотеки імені К. Д. Ушинського (м. Москва).

У процесі дослідження опрацьовано публікації періодичних видань ХХ - початку ХХІ ст. ("Іноземні мови", "Іноземні мови в навчальних закладах", "Иностранные языки в школе", "Педагогика", "Педагогіка і психологія", "Радянська школа", "Рідна школа", "Советская педагогика", "Шлях освіти").

Дослідження здійснювалось у три етапи протягом 2004-2009 рр.

На першому етапі (2004-2005 рр.) вивчено стан розробки поставленої проблеми у філософській, педагогічній, психологічній і методичній літературі; визначено теоретичні основи дослідження, об'єкт, предмет, методи й завдання дисертаційної роботи.

На другому етапі (2006-2007 рр.) виявлено й теоретично обґрунтовано основні тенденції та етапи розвитку цілей навчання іноземної мови; проаналізовано вплив особливостей змісту загальної середньої освіти на формулювання цільового компонента іншомовної освіти.

На третьому етапі (2007-2009 рр.) систематизовано та узагальнено результати, отримані в процесі вивчення проблеми; сформульовано загальні висновки дослідження; розроблено рекомендації щодо практичного застосування історичного досвіду розвитку цілей навчання іноземних мов у формуванні сучасного змісту іншомовної освіти.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше здійснено комплексне дослідження розвитку цілей навчання іноземної мови у вітчизняній школі у 30-х рр. ХХ ст. - на початку ХХІ ст. та виявлено особливості і тенденції становлення практичної, освітньої, виховної і розвивальної цілей навчання; розроблено, науково обґрунтовано і введено у педагогічний обіг періодизацію процесу формування цілей навчання іноземної мови у співвідношенні з розвитком системи шкільної освіти в Україні та теоретичних основ навчання іноземної мови; уточнено основні категорії змісту іншомовної освіти: "завдання", "мета", "компетенції", "компетентність", "компетентнісний підхід"; подальшого розвитку набула систематизація й узагальнення особливостей генези змісту загальної середньої освіти у період 30-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що висунуті теоретичні положення можуть бути втілені в теорії та практиці вітчизняної школи, використані при складанні шкільних програм і розробці підручників з іноземних мов, при викладанні основного курсу й спецкурсів з проблем методики навчання іноземних мов для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. Результати наукового пошуку було узагальнено в спецкурсі "Розвиток цілей навчання іноземних мов у вітчизняній школі", підготовлено відповідні методично-наукові рекомендації.

Упровадження результатів дослідження здійснено в навчально-виховний процес Житомирського державного університету імені Івана Франка (Акт № 772 від 1.10. 2009 р.), Національного університету "Острозька академія" (Акт № 253/09 від 9.09. 2009 р.) та Луцького інституту розвитку людини Відкритого міжнародного Університету "Україна" (Акт № 90 від 10.09. 2009 р.).

Вірогідність та аргументованість одержаних результатів дослідження забезпечується методологічним і теоретичним обґрунтуванням його вихідних положень; системним аналізом історико-педагогічних явищ і фактів; вивченням та аналізом законодавчих документів, науково-педагогічних праць та архівних матеріалів; застосуванням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті та завданням дослідження; апробацією матеріалів дисертації.

Апробація результатів дослідження здійснювалася в ході їх обговорення на науково-практичних конференціях, зокрема, міжнародних: "Іноземна мова як фактор входження в міжнародний освітній простір" (Умань, 2007), "Полікультурні аспекти іншомовної освіти в контексті євроінтеграції" (Чернігів, 2008); всеукраїнських: "Інноваційні технології виховання учнів і молоді у позанавчальний час" (Житомир, 2005), "Зміст педагогічної практики з іноземних мов студентів мовного ВНЗ в контексті оновлення школи" (Горлівка, 2006), "Професіоналізм педагога у контексті Європейського вибору України" (Ялта, 2006), "Історико-педагогічні дослідження: регіональний вимір" (Луганськ, 2006), "Тенденції розвитку професійно-педагогічної освіти в Україні і за кордоном" (Житомир, 2006), "Виклик для України: розробка рамкових основ змісту (національного курикулуму) загальної середньої освіти для 21-го століття" (Київ, 2007), "Новаторські навчально-виховні заклади в історії розвитку освіти в Україні" (Житомир, 2007); наукових читаннях, присвячених пам'яті доктора філологічних наук професора Д. І. Квеселевича (Житомир, 2006, 2007).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено в 11 одноосібних публікаціях, 7 з яких надруковані у фахових наукових виданнях ВАК України, та в 1 методичних рекомендаціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів з висновками, загальних висновків, списку використаних джерел (431 найменування, з них 11 - іноземними мовами, 12 - архівні матеріали) та 25 додатків на 29 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 258 сторінок комп'ютерного тексту (основна частина - 190 сторінок). Робота містить 4 таблиці на 7 сторінках і 3 рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито зв'язок роботи з науковими програмами, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, подано відомості про публікації, апробацію та структуру роботи.

У першому розділі - "Теоретичні основи дослідження проблеми цільового компонента змісту освіти" - проаналізовано історіографію дослідження розвитку цільового компонента навчання іноземних мов у контексті формування вітчизняного змісту шкільної освіти. При цьому під поняттям "іноземні мови" ми розуміємо мови, які є засобом природного спілкування в інших країнах і, зазвичай, не використовуються у спілкуванні поза межами класної кімнати. До них ми не включаємо мови національних меншин, тому що в місцях компактного проживання представників цих етносів їх національні мови вживаються як засіб щоденного реального спілкування, а не тільки як предмет спеціально організованого вивчення. За проблемно-тематичним підходом виділено три групи праць з питань змісту загальної середньої освіти та цілей навчання іноземних мов. До таких груп віднесено: а) праці, присвячені проблемам змісту шкільної освіти; б) роботи, в яких аналізується зміст іншомовної освіти; в) дослідження, в яких розкривається зміст цільового компонента іноземних мов. За хронологічним підходом визначено три періоди історіографії досліджуваної теми: 1) перший (30-ті - перша половина 80-х рр. ХХ ст.) представлений працями, в яких особливості розвитку змісту загальної середньої освіти і цільового компонента розглядаються на засадах марксистської методології; 2) другий (друга половина 80-х - 90-ті рр. ХХ ст.) включає наукові розробки, присвячені переосмисленню змісту шкільної освіти і цілей навчання іноземної мови з позицій демократизації освітніх процесів і насичення змісту освіти національним компонентом; 3) третій (початок ХХІ ст.) охоплює дослідження щодо нових підходів до змісту освіти і формулювання цілей навчання в умовах компетентнісної освітньої парадигми.

На основі опрацьованих науково-педагогічних джерел розкрито сутність поняття "зміст освіти", що тлумачиться як динамічна структура, яка зазнає постійних змін відповідно до соціального замовлення.

Науковий аналіз історико-педагогічної літератури дав змогу виокремити головні етапи розвитку змісту загальної середньої освіти у період 30-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст.:

1) орієнтації на репродукцію знань учнів (1930-1940-і рр.), що характеризується запровадженням у школу предметного навчання, переходом до парадигми "школи навчання", орієнтованої на відтворення готових знань;

2) політехнізації змісту освіти (1950-і рр.), особливістю якого стала хвиля політехнізації змісту шкільної освіти, посилення зв'язку школи з життям, використання у шкільній практиці новітніх науково-технічних досягнень, зокрема технічних засобів навчання, елементів програмованого навчання;

3) орієнтації змісту освіти на розвиток особистості (1960-і рр.), що вирізняється розробкою ідей розвивального навчання, активізацією навчального процесу, введенням факультативних занять з метою врахування індивідуальних інтересів дитини;

4) запровадження діяльнісного підходу до змісту освіти (1970-і рр.), в ході якого відбулася заміна рецептивно-репродуктивного підходу у змісті шкільної освіти на конструктивно-діяльнісний, спостерігалося посилення розвивальної функції навчання, здійснювалася розробка особистісно діяльнісної моделі навчального процесу;

5) переходу до культурологічної концепції змісту освіти (1980-і рр.), пріоритетності розробки культурологічного підходу до побудови змісту навчання, що зумовило створення І. Я. Лернером 4-компонентної моделі змісту освіти у складі: а) засвоєних людством знань про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності; б) досвіду здійснення відомих способів діяльності, які втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості; в) досвіду творчої діяльності, що забезпечує готовність до пошуку нових проблем та творчого перетворення дійсності; г) досвіду емоційно-ціннісного ставлення до дійсності, який фіксується у формі особистісних орієнтацій; спроби запровадження ідеї варіативності змісту освіти;

6) формулювання і впровадження ідеї гуманізації змісту освіти

(1990-і рр.) з одночасною його гуманітаризацією, демократизацією і деполітизацією, збагаченням національним компонентом, що передбачало практичну реалізацію ідеї варіативності змісту освіти, розробку проектів Державних стандартів змісту шкільної освіти;

7) упровадження компетентнісної парадигми змісту освіти (початок ХХІ ст.), що характеризується розробкою і поширенням компетентнісного підходу до його побудови, введенням профілізації змісту освіти в старшій школі.

У ході дисертаційного дослідження виявлено, що розвиток поняття "мета навчання в контексті іншомовної освіти" відбувався поступово і включав у себе ряд протиріч. Цільовий компонент як кінцевий результат іншомовної освіти формулювався в 30-50-х рр. у термінах "завдання навчання". Поняття "цілі навчання" стало традиційним інваріантним компонентом змісту освіти лише з кінця 1960-х рр. У другій половині 90-х рр. була розпочата розробка цільового компонента на рівні державного стандарту (1996 р.) у форматі "знання, вміння, навички".

На сучасному етапі розвитку змісту іншомовної освіти на місце стандартів у такому форматі виносяться поняття "компетентність", "компетенції" і "компетентнісний підхід", які визначають нові пріоритети змісту освіти. Відбувається запровадження компетентнісно орієнтованого навчання іноземних мов, зумовленого зміною освітніх парадигм: знаннєвої на компетентнісну.

Доведено, що на сучасному етапі розвитку змісту іншомовної освіти предметом дискусій є співвідношення сутності термінів "компетенції" та "компетентності". У результаті педагогічного аналізу цих понять обґрунтовано, що поняття "компетенція" є дещо вужчим за значенням, ніж поняття "компетентність", і несинонімічним поняттю "ціль/мета", оскільки "компетенція" означає своєрідний шлях досягнення передбачуваного результату навчання (цілі). Чітка диференціація понять "компетентність" та "компетенція" принципово важлива для розуміння мети навчання іноземної мови.

У роботі звертається увага на те, що нова програма з іноземних мов для загальноосвітніх навчальних закладів (2001) оперує терміном "компетенції", не вживаючи при цьому термін "цілі". Ця ж тенденція початкового етапу розробки компетентнісного підходу до іншомовної освіти простежується у Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти (2004), де компетентність учнів формулюється в термінах "змістові лінії": мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна (стратегічна). При цьому мовленнєва і мовна змістові лінії корелюються з практичною метою навчання іноземних мов. Соціокультурна і діяльнісна (стратегічна) змістові лінії лише частково узгоджуються з освітньою, виховною і розвивальною цілями, виділення яких відсутнє у Державному стандарті. Проте про необхідність повернення до визначення кінцевих результатів іншомовної освіти за допомогою поняття "мета навчання" свідчить нова редакція шкільної програми 2005 р., яка передбачає, окрім компетенцій (комунікативних і загальних), ще й чітке формулювання освітньої, виховної і розвивальної цілей навчання іноземних мов.

Таким чином, дослідження дало змогу простежити у змісті шкільної іншомовної освіти тимчасову відмову впродовж 2001-2005 рр. від традиційного виділення цілей іншомовної освіти, що, як засвідчила практика, виявилося непродуктивним і зумовило необхідність уточнення концепції іншомовної освіти. Прийняття редакції програми 2005 р. визначило наступний крок у розвитку змісту іншомовної освіти, який засвідчує важливу роль цілей навчання як системоутворювального чинника змісту освіти, базового для будь-якої освітньої парадигми.

У другому розділі - "Тенденції розвитку цілей навчання іноземної мови у вітчизняній школі (30-ті роки ХХ ст. - початок ХХІ ст.)" - розроблено періодизацію та окреслено тенденції розвитку практичної, виховної, освітньої і розвивальної цілей навчання іноземної мови у вітчизняній школі в період 30-х рр. ХХ ст. - початку ХХІ ст. Критеріями виділення етапів розвитку стали передусім освітні реформи та трансформації в галузі іншомовної освіти, за якими виокремлено наступні етапи:

- І (1930-ті рр.) - становлення цілей навчання іноземної мови у зв'язку з запровадженням іноземної мови як обов'язкового шкільного навчального предмета;

- ІІ (1940-і - початок 1950-х рр.) - розвитку цільового компонента навчання іноземної мови під час повоєнного відновлення системи шкільної освіти;

- ІІІ (1956 - перша половина 1980-х рр.) - перегляду цілей навчання іноземної мови в умовах шкільних реформ;

- ІV (друга половина 1980-х - 1990-ті рр.) - розробки цілей навчання іноземної мови у період творення національної загальноосвітньої школи в Україні;

- V (початок ХХІ ст.) - трансформації цілей навчання іноземної мови в контексті компетентнісного підходу до мовної освіти.

Проведене дослідження засвідчило, що в становленні практичної мети навчання іноземних мов відбувалися процеси, які в цілому характеризують тенденцію до поступового розширення її сутності в напрямі посилення комунікативної спрямованості процесу навчання. Зокрема, в 1930-1950-х рр. визнавалася пріоритетність рецептивного (пасивного) володіння іноземною мовою над активним, читання та переклад визначалися як головні цілі іншомовної освіти, а усне мовлення - як засіб навчання. У 1960-х рр. загальна тенденція наближення школи до потреб життя спричинила переключення уваги на розвиток усного іншомовного мовлення, що привело до висунення його на перше місце в межах практичної мети навчання іноземних мов. У 1970-1980-х рр. до змісту практичної мети було включене аудіювання; перші прояви і поступове посилення комунікативної спрямованості цієї мети зумовили тлумачення практичної мети як навчання іншомовної мовленнєвої діяльності. У 1990-х рр. розпочався перехід до усвідомлення іноземної мови як засобу міжособистісного спілкування і вперше з'явилося поняття "комунікативна компетентність" як головна мета навчання іноземних мов. З початку ХХІ ст. відбулося посилення соціальної функції іноземної мови й осмислення її як засобу міжкультурного спілкування.

Виділено ряд тенденцій у змісті виховної мети навчання іноземних мов. Доведено, що протягом 30-х рр. ХХ ст. розпочався рух у напрямі перебільшення ролі ідеологічної складової виховного впливу іншомовних навчальних матеріалів на тлі утвердження комуністичної ідеології, яка наприкінці 1930-х рр. набула форми тотальної і єдино правильної доктрини. Період Великої Вітчизняної війни спричинив певні зміни у змісті виховної мети: відступ від надмірного акцентування ідеологічних орієнтирів і повернення до виховання в учнів загальнолюдських цінностей, таких як патріотизм, відданість, служіння своєму народові. У повоєнний час у зв'язку з виявленим у воєнні роки недостатнім рівнем володіння іноземною мовою у тих, хто її вивчав, очевидною стала необхідність посилення мотивації учнів до вивчення іноземних мов. Одночасно відбувалося поступове повернення до ідеологічних стереотипів: формування людини комуністичного суспільства. Після подолання тоталітарного етапу керівництва державою і в зв'язку з посиленням відкритості до зовнішніх впливів почала зростати роль патріотичного й інтернаціонального виховання. Водночас, стали розроблятися принципи комуністичної моралі, зміцнювалося трудове виховання, культурний розвиток людини, естетичне і фізичне виховання, що знайшло своє відображення у змісті іншомовної освіти в 60-х - першій половині 80-х рр. ХХ ст. Наприкінці 80-х рр. зміст виховних цілей навчання іноземних мов збагатився рядом аспектів (змістовим, предметним, трудовим, організаційним, соціальним, комунікативним, методичним, матеріальним, контролюючим, психолого-емоційним). З розпадом Радянського Союзу в нових незалежних державах відбулося посилення національного компонента змісту освіти, розгорнулася робота над формуванням позитивного ставлення до рідної культури та культури інших народів. У новій шкільній програмі (2001 р.) виховний аспект навчання знаходить своє відображення у змісті соціокультурної компетентності учнів; особлива увага звертається на виховання учнів, які б володіли загальнопланетарним мисленням в умовах загальноєвропейської і глобальної інтеграції.

У дослідженні окреслено тенденції, що визначають характерні особливості змісту освітньої мети навчання іноземних мов. Протягом 1930-1940-х рр. вона полягала в тлумаченні загальноосвітньої цінності іноземної мови як засобу розвитку філологічної культури учнів шляхом "порівняння двох мовних систем" (Л. В. Щерба). У 50-60-х рр. ХХ ст. зміст загальноосвітньої мети почав розширюватися за рахунок більш ґрунтовного висвітлення в навчальних матеріалах тогочасних досягнень вітчизняної та зарубіжної науки, техніки, культури. У 1970-1980-х рр. розпочалася активна розробка культурознавчого (країнознавчого) компонента іншомовної освіти, а саме: знань про історію, географію, життя, побут і культуру країни, мова якої вивчається, у контексті ідеологічного протиставлення двох світів: капіталістичного й соціалістичного. 90-і рр. ХХ ст. супроводжувалися початком інтегрування незалежної української держави у загальноєвропейські культурні процеси, що знайшло своє відображення у змісті шкільних підручників з іноземних мов у вигляді більш достовірних, вільних від ідеологічного впливу текстів про традиції, особливості стилю життя та щоденні реалії народів-носіїв мови. З'ясовано, що на початку ХХІ ст. розпочалася трансформація освітньої мети іншомовної освіти в соціокультурні і соціолінгвістичні компетенції (визначені шкільною програмою 2001 р.), які передбачають уміння враховувати при спілкуванні культурні особливості країн, мови яких вивчаються, культурні цінності і морально-етичні норми свого та інших народів, правила вербальної та невербальної поведінки в типових ситуаціях спілкування. У редакції шкільної програми 2005 р. до змісту освітньої мети навчання іноземних мов були додатково включені такі завдання, як усвідомлення учнями функцій іноземної мови як засобу діалогу культур, уміння застосовувати при необхідності мультимедійні засоби навчання.

На основі наукового аналізу історико-педагогічних та методичних джерел доведено, що увага до розвивальної мети навчання іноземних мов проявилася й почала постійно посилюватися з моменту розробки психологами теорії розвивального навчання (1960-і рр.). Перше чітке формулювання розвивальної мети у шкільній програмі з іноземних мов здійснено в 1983 р. Установлено, що з другої половини 80-х рр. ХХ ст. розпочалися пошуки шляхів розвитку особистості засобами іноземної мови як на уроках, так і в процесі самостійної роботи. Значна увага зверталася на розвиток пізнавальних функцій психіки учнів, їх індивідуальних навчальних здібностей, умінь міжособистісної взаємодії школярів у спілкуванні, відповідності навчального процесу віковим особливостям учнів. На початку ХХІ ст. розвивальна мета разом з освітньою знайшла свою реалізацію в змісті стратегічних і дискурсивних іншомовних компетенцій (нова програма 2001 р.).

Таким чином, аналіз тенденцій розвитку цілей навчання іноземної мови свідчить про те, що в ході трансформаційних процесів, які спостерігаються в змісті освіти, цільовий її компонент залишається постійним системоутворювальним чинником такого розвитку.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило сформулювати такі висновки:

1. Аналіз тлумачень змісту освіти у науково-педагогічних джерелах засвідчив, що досліджуване поняття є підсистемою в системі результатів матеріальної й ідеальної, теоретичної і практичної, розумової і духовної діяльності людства, опанування якої здійснюється шляхом засвоєння певних знань і формування відповідних умінь у процесі навчання та виховання особистості, що завершується адекватними змінами в її розумовому, духовному і фізичному розвитку. Обґрунтовано, яким чином зміст освіти трансформувався залежно від суспільно-історичних умов становлення суспільства. Виокремлено головні етапи розвитку змісту загальної середньої освіти впродовж 30-х рр. ХХ - початку ХХІ століття: 1) орієнтації на репродукцію знань учнів (1930-1940-і рр.); 2) політехнізації змісту освіти (1950-і рр.); 3) орієнтації змісту освіти на розвиток особистості (1960-і рр.); 4) запровадження діяльнісного підходу до змісту освіти (1970-і рр.); 5) переходу до культурологічної концепції змісту освіти (1980-і рр.); 6) формулювання і впровадження ідеї гуманізації змісту освіти (1990-і рр.); 7) упровадження компетентнісної парадигми змісту освіти (початок ХХІ ст.).

З'ясовано, що в радянський період (30-ті - початок 90-х рр. ХХ ст.) зміст шкільної освіти зазнавав постійного впливу тоталітарних політико-правових, економічних та ідеологічних процесів. В умовах незалежності України педагогічна наука і практика, опановуючи цінності демократичного суспільства, почала переосмислювати попередні надбання вітчизняної педагогіки, вносити корективи у всі складові навчально-виховного процесу. Визначивши пріоритетність особистості дитини, її розвиток і саморозвиток, проголосивши метою школи формування національно свідомого громадянина, тобто змінивши педагогічні й ідейні орієнтири, молода українська педагогіка почала реформувати зміст освіти в напрямі його деполітизації і максимального насичення національним компонентом.

2. У роботі обґрунтовано, що становлення цільового компонента навчання іноземних мов упродовж 30-х рр. ХХ - початку ХХІ ст. відбувалося в більш загальному контексті розвитку змісту вітчизняної шкільної освіти. Представлено характеристику основних тенденцій розвитку практичної, виховної, освітньої і розвивальної цілей навчання іноземних мов у вітчизняній школі в досліджуваний період. Доведено, що формулювання й уточнення цілей навчання іноземних мов обумовлювалося особливостями суспільного замовлення на характер змісту загальної середньої освіти в цілому та іншомовної освіти зокрема, станом розвитку педагогічної науки і практики, а також рівнем інтегрованості держави у міжнародну спільноту. У межах радянського періоду (1932-1991 рр.) усі зміни суворо регламентувалися партійно-урядовими постановами ЦК ВКП(б) і РНК СРСР, що дублювалися відповідними рішеннями української влади. У ході становлення і зміцнення самостійної української держави ці трансформації узгоджуються з глобальними світовими тенденціями.

3. У дослідженні запропоновано періодизацію процесу розвитку цілей навчання іноземної мови, починаючи з часу визначення іноземної мови як обов'язкового предмета шкільної програми (30-і рр. ХХ ст.) і закінчуючи сучасним періодом переосмислення цілей навчання з урахуванням Рекомендацій Ради Європи з мовної освіти (початок ХХІ ст.):

І - (1930-і рр.) - етап уведення обов'язкового вивчення іноземної мови, в межах якого головна увага приділялася практичній меті навчання й рецептивному оволодінню мовою.

ІІ - (1940-і - початок 1950-х рр.) - етап післявоєнного відновлення системи освіти і зростання ролі змісту освіти у навчально-виховному процесі; посилення виховного значення іноземної мови в напрямі здійснення ідейно-політичного виховання учнів.

ІІІ - (1956 - перша половина 1980-х рр.) - етап поступового переходу до продуктивного володіння мовою, що проявилося в наданні процесу навчання іноземних мов комунікативної спрямованості; розробки культурознавчого компонента освітньої мети іншомовної освіти; поступового посилення уваги до розвивального аспекту навчання.

IV - (друга половина 1980-х - 1990-ті рр.) - етап упровадження комплексного підходу до реалізації цілей навчання (практичної, освітньої, виховної і розвивальної) й усвідомлення іноземної мови як засобу міжособистісного спілкування.

V - (початок ХХІ ст.) - етап розробки компетентнісного підходу до мовної освіти і подальшої трансформації цільового компонента навчання іноземної мови у напрямі формування в учнів міжкультурної комунікативної компетентності.

4. Проаналізовано розвиток змісту понять "завдання", "цілі", "компетенції", "компетентність", "змістова лінія". Виявлено, що впродовж 30-х рр. ХХ - початку ХХІ ст. формулювання цільового компонента як кінцевого результату іншомовної освіти зазнавало певних змін і уточнень. Особливо чітко видозміна цілей навчання проявилася із запровадженням на початку ХХІ ст. компетентнісного підходу до мовної освіти. Цільовий компонент почав вживатися у термінах "компетенції", "компетентність". Проте співвідношення цих термінів на сучасному етапі розвитку змісту іншомовної освіти є предметом дискусій. Науково обґрунтовано доцільність чіткого формулювання цілей навчання у межах компетентнісної освітньої парадигми.

5. За результатами здійсненого історико-педагогічного дослідження розроблено рекомендації щодо практичного застосування історичного досвіду розвитку цілей навчання іноземних мов у формуванні сучасного змісту іншомовної освіти. Підготовлено й апробовано відповідний спецкурс, опубліковано методичні рекомендації, які можуть бути використані при викладанні спецкурсів для майбутніх учителів іноземної мови та при підготовці студентів до державних іспитів з іноземної мови та методики її викладання.

Проведене дослідження не претендує на вичерпне висвітлення окресленої проблеми. Подальшого розгляду потребують шляхи впровадження компетентнісного підходу у зміст іншомовної освіти; забезпечення умов успішної реалізації Загальноєвропейських Рекомендацій з мовної освіти при конструюванні навчальних програм, складанні підручників; розробка засобів перевірки мовної і мовленнєвої компетентності учнів; цілісне забезпечення змісту навчання навчально-методичними комплексами, побудованими з урахуванням останніх науково-методичних надбань.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

іноземний мова вітчизняний школа

1. Литньова Т. В. Формування цільового компоненту навчання сучасних іноземних мов у вітчизняній школі періоду 1900-1917 рр. / Т. В. Литньова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2005. - Вип. 24. - С. 244-247.

2. Литньова Т. В. Цілі навчання іноземних мов у світлі сучасного компетентнісного підходу / Т. В. Литньова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2006. - Вип. 28. - С. 73-76.

3. Литньова Т. В. Компетентнісний підхід до змісту сучасної іншомовної освіти / Т. В. Литньова // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер. : Педагогіка і психологія : зб. статей. - Ялта : РВВ КГУ, 2006. - Вип. 11. - Ч. 2. - С. 112-119.

4. Литньова Т. В. Розвиток цілей навчання іноземної мови у вітчизняній школі в період дії постанов 30-х років ХХ ст. про школу / Т. В. Литньова // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2006. - Ч. ІІ. - № 19 (114). - С. 168-178.

5. Литньова Т. В. Контент-аналіз понятійного змісту цільового компонента навчання іноземних мов / Т. В. Литньова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2007. - Вип. 33. - С. 80-84.

6. Литньова Т. В. Напрями розвитку цільового компонента навчання іноземних мов у змісті іншомовної освіти в 30-40-х рр. ХХ ст. / Т. В. Литньова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2007. - Вип. 35. - С. 166-170.

7. Литньова Т. В. Розвиток цільового компонента навчання іноземної мови в контексті компетентнісної освітньої парадигми / Т. В. Литньова // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка. - 2009. - Вип. 62. - С. 90-94.

8. Литньова Т. В. Розвиток цілей навчання іноземних мов у вітчизняній школі : методичні рекомендації / Т. В. Литньова. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. - 82 с.

9. Литньова Т. В. Поняття цілей навчання у змісті підготовки майбутнього вчителя іноземних мов / Т. В. Литньова // Зміст педагогічної практики з іноземних мов студентів мовного ВНЗ в контексті оновлення школи : тези доп. Всеукр. наук.-практ. конф., 30-31 берез. 2006 р. / за ред. Т. І. Олійник. - Горлівка : Видавництво ГДПІІМ, 2006. - С. 61-65.

10. Литньова Т. В. Компетентнісний підхід до змісту сучасної іншомовної освіти / Т. В. Литньова // Професіоналізм педагога в контексті Європейського вибору України : матеріали всеукр. наук.-практ. конф., 25-28 верес. 2006 р. - Зб. статей. - Ялта : РВВ КГУ, 2006. - Ч. 1. - С. 101-105.

11. Литньова Т. Етапи розвитку змісту загальної середньої освіти / Т. Литньова // Актуальні проблеми професійно-педагогічної освіти та стратегії розвитку : зб. наук. праць / за заг. ред. О. А. Дубасенюк, Л. В. Калініної, О. Є. Антонової. - Житомир : Вид-во ЖДУ, 2006. - С. 18-20.

12. Литньова Т. В. До питання про тлумачення змісту цільового компонента навчання іноземних мов / Т. В. Литньова // Іноземна мова як фактор входження в міжнародний освітній простір : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 15-16 черв. 2007 р. - Умань : АЛМІ, 2007. - С. 57-59.

ЛИТНЬОВА Т. В. ЦІЛЬОВИЙ КОМПОНЕНТ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ЗМІСТУ ВІТЧИЗНЯНОЇ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ (30-ТІ РОКИ ХХ - ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ). - РУКОПИС

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Житомирський державний університет імені Івана Франка. - Житомир, 2009.

Дисертація досліджує історико-педагогічний аспект розвитку цільового компонента навчання іноземної мови у вітчизняній школі (30-ті роки ХХ - початок ХХІ ст.). На основі аналізу науково-педагогічної, методичної літератури, офіційних документів визначено основні етапи та окреслено особливості і тенденції розвитку цілей навчання іноземної мови у контексті формування змісту вітчизняної шкільної освіти у досліджуваний період. Виявлено корелювання змісту іншомовної освіти та цілей навчання іноземних мов.

У роботі виокремлено особливості розвитку змісту загальної середньої освіти у період 30-х років ХХ - початку ХХІ століття. Проаналізовано сутність традиційних цілей навчання іноземних мов і поширених у загальноєвропейській мовній освіті компетенцій, які формують міжкультурну комунікативну компетентність учня; науково обґрунтовано доцільність виділення цільового компонента навчання іноземних мов у межах компетентнісної освітньої парадигми.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в розробці теорії та практики викладання іноземних мов у вітчизняній школі, при підготовці майбутніх учителів іноземної мови, складанні шкільних програм і підручників.

Ключові слова: цільовий компонент навчання іноземних мов, практична мета, виховна мета, освітня мета, розвивальна мета, іншомовні компетенції, міжкультурна комунікативна компетентність, зміст іншомовної освіти.

ЛЫТНЕВА Т. В. ЦЕЛЕВОЙ КОМПОНЕНТ ОБУЧЕНИЯ ИНОСТРАННЫМ ЯЗЫКАМ В КОНТЕКСТЕ РАЗВИТИЯ СОДЕРЖАНИЯ ОТЕЧЕСТВЕННОГО ОБЩЕГО СРЕДНЕГО ОБРАЗОВАНИЯ (30-Е ГОДЫ ХХ - НАЧАЛО ХХІ ВЕКА). - РУКОПИСЬ

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Житомирский государственный университет имени Ивана Франко. - Житомир, 2009.

Диссертация посвящена исследованию проблемы развития целевого компонента обучения иностранным языкам (30-е гг. ХХ - начало ХХІ в.).

Обосновано, что становление целей обучения иностранным языкам в

30-е гг. ХХ - начало ХХІ в. происходило в контексте общего развития содержания отечественного школьного образования. В исследовании разработана периодизация процесса развития целевого компонента обучения иностранному языку, начиная с момента определения иностранного языка как обязательного предмета школьной программы (30-е гг. ХХ в.) и заканчивая современным периодом переосмысления целей обучения с учетом Рекомендаций Совета Европы по языковому образованию (начало ХХІ в.).

Представлена характеристика основних тенденций развития практической, воспитательной, образовательной и развивающей целей обучения иностранным языкам на следующих этапах: І (1930-е гг.) - становление целей обучения иностранному языку в связи с введением иностранного языка как обязательного школьного учебного предмета;

ІІ (1940-е - начало 1950-х гг.) - развитие целевого компонента обучения иностранному языку во время послевоенного восстановления системы школьного образования; III (1956 - первая половина 1980-х гг.) - пересмотр целей обучения иностранному языку в условиях школьных реформ; IV (вторая половина 1980-х - 1990-е гг.) - разработка целей обучения иностранному языку в период создания национальной общеобразовательной школы в Украине; V (начало ХХI в.) - трансформация целей обучения иностранному языку в контексте компетентностного подхода к языковому образованию.

В работе систематизированы и обобщены особенности развития содержания общего среднего образования в 30-е гг. ХХ - начало ХХІ в., выявлены основные противоречия и тенденции этого развития. Проанализирована история развития понятий "задачи", "цели", "компетенции", "компетентность", "смысловая линия". Научно обоснована необходимость четкого формулирования целей обучения в пределах компетентностной образовательной парадигмы.

Основные результаты, положения и выводы исследования могут быть использованы для подготовки будущих учителей иностранного языка.

Ключевые слова: целевой компонент обучения иностранным языкам, практическая цель, воспитательная цель, образовательная цель, развивающая цель, иноязычные компетенции, межкультурная иноязычная компетентность, содержание иноязычного образования.

LYTNYOVA T. V. THE AIM-CENTRED COMPONENT OF TEACHING FOREIGN LANGUAGES IN THE CONTEXT OF DEVELOPING THE CONTENTS OF SECONDARY EDUCATION IN UKRAINE (1930'S - THE BEGINNING OF THE XXI-ST CENTURY). - MANUSCRIPT

The thesis for the Candidate Degree of Pedagogics in speciality 13.00.01 - General Pedagogics and History of Pedagogics. - Ivan Franko Zhytomyr State University. - Zhytomyr, 2009.

The thesis investigates the historical and pedagogical aspects of the development of the aim-centred component of teaching foreign languages in Ukraine (30's of the XX-th century - the beginning of the XXI-st century). On the basis of the analysis of scientific and pedagogical literature as well as methodical literature and official documents the stages of development of the aims of foreign language teaching are defined. Both peculiarities and tendencies of this development are singled out. They are outlined in the context of forming foreign language education contents. Correlation of foreign education contents with the aims of teaching foreign languages is revealed.

...