Размещено на http://www.allbest.ru/

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ТЕХНОЛОГІЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МАТЕМАТИКИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЄМОНАВЧАННЯ УЧНІВ ОСНОВНОЇ ШКОЛИ

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Карплюк Світлана Олександрівна

Житомир - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Житомирському державному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Єремєєва Віра Модестівна, Житомирський державний університет імені Івана Франка, доцент кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Коломієць Алла Миколаївна, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, професор кафедри основ фундаментальних дисциплін;

кандидат педагогічних наук, доцент Москаленко Алла Миколаївна, Національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри педагогіки, м. Київ.

Захист відбудеться 16 листопада 2009 р. об 11.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 14.053.01. у Житомирському державному університеті імені Івана Франка за адресою: 10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40, 2-й поверх, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Житомирського державного університету імені Івана Франка (10008, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 40).

Автореферат розісланий 15 жовтня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради С. Л. Яценко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. У сучасних умовах вступу України до загальноєвропейського простору педагогічна освіта має розглядатися не лише як окрема унікальна сфера підготовки нової генерації вчителів, але й як винятково важливий ресурс становлення інтелектуального потенціалу нації. Досягнення поставлених цілей значною мірою залежить від якості професійної підготовки студентів педагогічних навчальних закладів, що є підґрунтям успішності їх майбутньої фахової діяльності та оптимізує розвиток суспільства в цілому.

Особливої значущості в даному контексті набуває проблема оволодіння новими ефективними формами та методами навчання, спрямованими на формування в суб'єктів пізнавальної діяльності почуття колективізму, відповідальності, основ товариської взаємодопомоги. Актуалізується також необхідність підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи, адже сам процес засвоєння навчального матеріалу й визначення рівня знань, умінь і навичок має індивідуальний характер, що формується в процесі колективних дій.

Однак, наявний рівень підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів не відповідає сучасному соціальному замовленню щодо змісту та результатів навчального процесу. Останнє зумовлює необхідність узагальнення досвіду професійно-педагогічної підготовки вчителя та вимагає оновлення теоретико-методологічних засад проблеми навчання учнів у колективі, переосмислення ролі вчителя у запровадженні інноваційних форм організації навчальної діяльності.

Різні аспекти пошуку ефективних форм пізнавальної діяльності учнів знайшли своє відображення в історії зарубіжної та вітчизняної педагогічної думки (Дж. Дьюї, Я. Коменський, Е. Паркхерст, Й. - Г. Песталоцці, Ж. - Ж. Руссо, С. Шацький та ін.).

Взаємонавчання (колективне навчання, КСН - колективний спосіб навчання, КВН - колективне взаємне навчання) виникло як альтернатива традиційним способам організації навчальної діяльності. У його основу покладено ідеї Конфуція, М. Квінтиліана, Д. Ланкастера та Е. Белля (белл-ланкастерська система), К. Ушинського, сутність яких полягає в доцільному поєднанні форм пізнавальної діяльності, що допомагає успішному навчанню дітей, підвищує їх активність і самостійність.

Вивченням проблем взаємовідносин в учнівському колективі займалися П. Блонський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, С. Шацький та інші. Досвід застосування колективного способу навчання представлений у практичній діяльності вітчизняного педагога О. Рівіна. Історія колективного навчання (співробітництва в навчанні) відображена в працях М. Брейтермана, М. Мкртчяна, В. Дяченка. Питання особливостей спільної діяльності, спілкування та групової взаємодії було предметом досліджень вітчизняних та зарубіжних психологів (Л. Виготського, О. Леонтьєва, А. Маслоу та ін.).

Значний внесок у розробку загальних принципів організації групової та колективної роботи зробили В. Котов, Г. Цукерман, О. Ярошенко та інші. Можливості взаємонавчання як способу підвищення ефективності та якості навчально-виховного процесу розглядали Л. Обухова, Л. Панченко; використання конкретних методик колективної пізнавальної діяльності у вивченні окремих навчальних предметів - Т. Глазкова, Т. Лагунова, Л. Липова.

Технологічні аспекти співробітництва та взаємодії учасників навчально-виховного процесу представлені в працях О. Бодальова, Р. Грановської, Я. Колкера, Є. Полат; теоретичний і практичний досвід використання технологій взаємонавчання в пізнавальній діяльності студентів - Х. Лійметс, О. Пометун, Л. Пироженко, І. Чередова.

Однак, незважаючи на інтерес, який виявляють науковці до різних аспектів проблеми технологізації професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів математики, вона залишається недостатньо вивченою, оскільки спрямована, переважно, на вдосконалення традиційних підходів до організації навчання. Її вирішення стає можливим, на наш погляд, завдяки запровадженню освітніх інновацій, зокрема, розробки технологій на основі використання ідей взаємонавчання в процесі оволодіння професійними знаннями та вміннями, що забезпечить створення сприятливої атмосфери для всіх суб'єктів навчальної діяльності.

Відтак, необхідність підготовки вчителя математики на основі технології взаємонавчання зумовлена наявністю суперечностей між: необхідністю формування творчої особистості вчителя та обмеженістю наявних способів професійно-педагогічної підготовки; колективним характером навчання та індивідуальним процесом засвоєння знань учнів і студентів; сучасними вимогами до якості професійної підготовки вчителя математики та шляхами їх реалізації; можливостями вибору способів підготовки вчителя математики в практиці роботи вищої школи та відсутністю науково обґрунтованих технологій організації взаємонавчання.

Актуальність проблеми та її недостатня теоретична й практична розробленість зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: "Технологія підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до теми науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Житомирського державного університету імені Івана Франка "Формування професійної майстерності вчителів в умовах Європейської інтеграції" (Державний реєстраційний номер 0106 V 005409). Тема дисертації затверджена вченою радою Житомирського державного університету імені Івана Франка (протокол № 6 від 26.01. 2007 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології (протокол № 1 від 29.01. 2008 р.).

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити ефективність технології підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи.

Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:

1. Дослідити стан наукової розробленості проблеми взаємонавчання учнів в історичному аспекті та в сучасній педагогічній теорії та практиці.

2. Проаналізувати та уточнити базові поняття дослідження ("форма організації навчання", "загальні форми організації навчання", "колективні форми навчання", "взаємонавчання"), визначити їх взаємозв'язки.

3. Вивчити рівень готовності вчителів математики загальноосвітньої школи, студентів фізико-математичних факультетів вищих педагогічних навчальних закладів до організації взаємонавчання учнів та розробити авторську технологію.

4. Експериментально перевірити ефективність технології підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи.

Об'єкт дослідження - професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів математики.

Предметом дослідження є зміст і технологія підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи буде ефективною, якщо її теоретичні положення ґрунтуватимуться на конкретизації уявлень про сутність та структуру взаємонавчання, а практична реалізація відбуватиметься відповідно до поетапного впровадження авторської технології, яка спрямована на досягнення високого рівня сформованості готовності вчителя математики до зазначеної діяльності.

Методологічну основу дослідження становлять: теорія пізнання, що вивчає взаємовідносини суб'єктів у процесі пізнавальної діяльності; філософські положення про взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ та процесів навколишнього світу, єдність теорії та практики навчання; системний і діяльнісний підходи до аналізу взаємонавчання як педагогічного явища; методологічні та загальнотеоретичні принципи: історизму, що передбачає пізнання педагогічних явищ у зв'язку з конкретними історичними умовами; колективізму, який пояснює становлення колективного способу навчання як суспільно-історичного етапу розвитку сфери освіти; соціалізації, що забезпечує випереджальне бачення проблемних ситуацій, труднощів і суперечностей, які можуть виникнути в колективній діяльності; технологізованості знань, що на методологічному рівні дає можливість представити процес професійно-педагогічної підготовки як певної технологічної послідовності та передбачає розробку освітніх технологій.

Теоретичну основу дослідження становлять положення та висновки щодо сучасних тенденцій розвитку педагогічної теорії та практики (Г. Васянович, О. Дубасенюк, В. Кремень, М. Левківський, С. Лісова та ін.); неперервної професійної освіти (І. Зязюн, Н. Ничкало, П. Саух, С. Сисоєва та ін.); теорії діяльності (В. Давидов, Н. Кузьміна, О. Леонтьєв та ін.); наукових засад організації взаємонавчання (М. Брейтерман, В. Дяченко, М. Мкртчян, Г. Цукерман та ін.); організаційних форм навчання (Ю. Бабанський, Х. Лійметс, І. Унт та ін.); моделювання педагогічних процесів (В. Беспалько, Г. Селевко, І. Дичківська та ін.); професійної підготовки у вищих педагогічних навчальних закладах освіти (О. Антонова, С. Вітвицька, В. Єремєєва, Ю. Мальований, О. Плахотнік та ін.).

Для вирішення поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичні (аналіз, порівняння, класифікація, систематизація, узагальнення) - для вивчення наукової літератури з теми дослідження, встановлення сутності та взаємозв'язку основних понять і структури професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи; емпіричні (анкетування, спостереження, інтерв'ювання, самооцінка, метод експертних оцінок) - для визначення рівнів професійно-педагогічної готовності майбутніх учителів математики до зазначеного виду діяльності на різних етапах дослідження; педагогічний експеримент - для перевірки ефективності авторської технології; методи математичної статистики - для аналізу одержаних даних, встановлення кількісних показників щодо досліджуваних явищ та процесів, перевірки гіпотези дослідження.

Організація та основні етапи дослідження

Дослідження проводилося впродовж 2005-2009 років та охоплювало три етапи науково-педагогічного пошуку.

На першому етапі (2005-2006 р.р.) вивчено стан досліджуваної проблеми в філософській, психологічній та педагогічній літературі; сформульовано об'єкт, предмет, мету дослідження, конкретизовано його завдання; обґрунтовано методологічні й теоретичні основи проблеми взаємонавчання; здійснено аналіз базових понять; проведено констатувальний етап експерименту щодо визначення стану професійно-педагогічної підготовки вчителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи.

На другому етапі (2006-2007 р.р.) проаналізовано одержані дані щодо підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів, розроблено авторську технологію.

На третьому етапі (2007-2009 р.р.) проведено формувальний етап експерименту, систематизовано його результати, сформульовано загальні висновки, впроваджено результати дослідження в навчальний процес вищих педагогічних навчальних закладів, визначено перспективи подальших досліджень.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася на базі Житомирського державного університету імені Івана Франка, Рівненського державного гуманітарного університету, Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. На різних етапах дослідження експериментальною роботою було охоплено 248 студентів та 117 вчителів математики основної школи.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше систематизовано етапи розвитку проблеми організації взаємонавчання учнів; уточнено сутність та взаємозв'язок понять "взаємонавчання", "колективне навчання", "загальні форми організації навчання" (індивідуальна, парна, групова, фронтальна), їх місце та значення в організації взаємонавчання; доведено доцільність інтеграції загальних форм навчання на основі ідеї взаємонавчання та підготовки майбутніх учителів математики до організації колективної пізнавальної діяльності зі змістом педагогічних та фахових дисциплін на основі ідеї педагогізації та технологічного підходу; здійснено класифікацію локальних технологій взаємонавчання; удосконалено зміст підготовки до реалізації взаємонавчання учнів основної школи та критерії її сформованості в майбутніх учителів математики; подальшого розвитку набули форми колективного навчання в процесі професійної підготовки студентів-математиків у вищих педагогічних навчальних закладах.

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що методично забезпечено та апробовано технологію підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи в ході вивчення педагогічних дисциплін та факультативу "Сучасні технології взаємонавчання", розроблено та впроваджено в практику методичний посібник "Педагогічні технології: досвід проектування на засадах взаємонавчання". Авторський досвід реалізації технології взаємонавчання може бути корисним для організації занять із педагогічних, фахових дисциплін та проведення уроків під час педагогічної практики в загальноосвітніх школах; отримані теоретико-педагогічні знання можуть бути використані при викладанні педагогічних дисциплін у педагогічних закладах освіти; ідеї та матеріали дослідження - для розробки навчально-методичних рекомендацій з навчальних дисциплін за фахом.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретичним обґрунтуванням вихідних положень; застосуванням методів, що відповідають меті та завданням дослідження; репрезентативністю вибірки; застосуванням сучасного апарату математичної статистики.

Упровадження результатів дослідження здійснювалося в Житомирському державному університеті імені Івана Франка (довідка № 328 від 14.04. 2009 р.), Рівненському державному гуманітарному університеті (довідка № 451 від 20.01. 2009 р.), Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка (довідка № 622-28/03 від 04.06. 2009 р.), Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини (довідка № 652/03 від 09.04. 2009 р.).

Апробація результатів дисертації відбувалася шляхом публікацій наукових праць автора, доповідей, повідомлень на науково-методичних конференціях, зокрема: міжнародній - "Проблеми освіти у Польщі та в Україні в контексті процесів глобалізації та євроінтеграції" (Київ-Житомир, 2009); всеукраїнських: "Тенденції розвитку професійно-педагогічної освіти в Україні і за кордоном" (Житомир, 2006); "Формування професійної компетентності майбутнього вчителя засобами інноваційних технологій" (Житомир, 2006); "Актуальні проблеми професійно-педагогічної освіти та стратегії розвитку" (Житомир, 2006); "Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми" (Київ-Вінниця, 2008); "Проблема формування ціннісних орієнтацій навчальної діяльності учнів загальноосвітніх закладів у контексті сучасних вимог до освіти" (Житомир, 2008); міжрегіональній - "Проблема духовності сучасної молоді: реалії та перспективи" (Житомир, 2007); регіональних: "Науково-практична конференція молодих дослідників" (Житомир, 2005); "Актуальні проблеми математики та методики її викладання" (Житомир, 2007), а також на Всеукраїнському методологічному семінарі з міжнародною участю "Модернізація вищої освіти у контексті євроінтеграційних процесів" (Житомир, 2007).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображено у 19 одноосібних публікаціях автора, у тому числі 1 навчально-методичний посібник, 6 статей у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України, 6 статей у збірниках наукових праць, 6 - у збірниках матеріалів конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (344 найменування, з них 10 - іноземною мовою). Робота містить 21 додаток, 14 таблиць та 10 рисунків. Загальний обсяг дисертації складає 270 сторінок, з яких 175 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження; розкрито його наукову новизну і практичне значення; висвітлено напрями впровадження та апробації результатів експериментальної роботи.

У першому розділі - "Теоретичні засади організації взаємонавчання" - викладено результати дослідження проблеми взаємонавчання в історичному контексті, визначено й охарактеризовано основні етапи її розвитку; проаналізовано базові поняття, уточнено їх сутність, зміст, структуру.

Доведено, що в історії світової педагогіки взаємонавчання (колективне навчання, колективний спосіб навчання) дітей у навчально-виховному процесі є провідною тенденцією, оскільки колективні форми організації навчання поєднують у собі позитивні риси інших організаційних форм та усувають їх недоліки. У процесі розвитку школи простежується певна спрямованість на організацію колективного навчання, що зумовлено необхідністю спільної навчальної діяльності учнів не лише з учителем, а й зі своїми однолітками.

Виділення найбільш загальних етапів розгляду проблеми взаємонавчання в історії розвитку педагогічної думки дало змогу виявити особливості, шляхи і засоби її реалізації. Етап індивідуального способу навчання (з часів первісної культури) дозволив окреслити особливості зародження організаційних форм та їх первинного використання на емпіричному рівні. На етапі групового способу навчання (з ХV ст.) відбулося розширення кількості та збільшення різновидів загальних форм навчання, визначення їх основних характеристик, варіантів трансформації групової форми організації навчальної роботи, принципів її ефективного використання. Етап колективного способу навчання (з ХVIII ст.) сприяв виокремленню проблеми взаємонавчання як перспективного шляху оновлення організації навчання та пошуків його вдосконалення. На етапі інновацій у взаємонавчанні (з ХХ ст.) починається зародження новаторських підходів у застосуванні ідеї взаємонавчання та з'являються спроби нетрадиційного підходу до розв'язання вказаної проблеми - розробка технологій колективного навчання.

Етап інновацій пов'язаний з ім'ям О. Рівіна, аналіз досвіду якого довів, що взаємонавчання є перспективною методикою, яка містить елементи технології та може бути використана в сучасній школі. Модернізація колективного способу навчання В. Дяченком та його прихильниками дає можливість припустити, що подальшим шляхом її вдосконалення може бути інтеграція загальних форм навчання.

Складність та багатогранність даної проблеми вимагає розгляду сутності категорії "взаємонавчання", розуміння якої неможливе без аналізу понять, що обумовлюють її змістове наповнення - "форма організації навчання", "загальні форми організації навчання". Їх вивчення здійснювалося з використанням таких методів теоретичного дослідження, як аналіз, синтез, логіко-семантичний аналіз, порівняння, моделювання.

У ході аналізу загальних форм виявлено, що поняття "колективна", "фронтальна" та "групова" часто використовуються як синоніми, оскільки ототожнення понять "група" і "колектив" не дозволяє чітко окреслити їх відмінності. Співставлення основних характеристик показало наявні можливості здійснення колективної діяльності в кожній формі за умови правильної організації взаємодії її учасників. Відтак, за рахунок переосмислення ролі вчителя та узгодженості навчальної діяльності учнів орієнтація на колективну роботу видозмінює сутність фронтальної та групової, надає індивідуальній формі характер взаємодії, підвищує їх результативність.

Застосування категоріального та логіко-семантичного аналізу дозволило уточнити зміст категорії "взаємонавчання" та сформулювати його визначення в такому вигляді: особлива форма організації навчання, що спрямована на вирішення завдань освіти, здійснюється шляхом інтеграції загальних форм навчання на засадах діяльнісного підходу, активного співробітництва та товариської взаємодопомоги учнів під безпосереднім та опосередкованим керівництвом учителя.

У межах системного підходу окреслено основні структурні компоненти, які становлять теоретичну модель процесу взаємонавчання: цілемотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, результативний.

У дисертації зроблено висновок, що в реальному навчальному процесі використання взаємонавчання має епізодичний характер, тому доцільно вдосконалити існуючу систему підготовки майбутніх учителів математики до зазначеного виду професійної діяльності на основі технологічного підходу.

У другому розділі - "Розробка технології підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи" - представлено результати дослідження технологічного аспекту проблеми підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів, розроблено та теоретично обґрунтовано авторську технологію, розглянуто специфіку її впровадження в навчальний процес.

Аналіз підходів до розробки та класифікацій освітніх технологій, які використовуються в практичній діяльності сучасної основної та вищої школи, засвідчив, що ефективним способом пошуку резервів оптимізації навчального процесу є його побудова на основі постійної активної взаємодії та взаємонавчання всіх учасників. Доведено, що в такий спосіб побудована технологія є перспективним шляхом підготовки студентів природничо-математичного спрямування, оскільки вона органічно вписується в класно-урочну та лекційно-семінарську системи, дозволяє більш ефективно досягати прогнозованих результатів і реалізовувати потенційні можливості кожного.

Проведений семантичний та змістово-логічний аналіз дозволив уточнити поняття "технологія підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи" та сформулювати його визначення: особлива організація професійної підготовки, що має ознаки педагогізації, технологізації та інтеграції, створює позитивну соціальну мотивацію суб'єктів навчального процесу, сприяє засвоєнню професійних знань, оволодінню способами використання форм, методів, засобів колективної роботи; готує до реалізації взаємонавчання в майбутній професійно-педагогічній діяльності.

Залежно від вимог до змісту, результату та форм, що покладено в основу авторської технології, технологічні аспекти її розробки конкретизовано та представлено на концептуальному, змістовому та процесуальному рівнях (рис. 1).

Використання ідеї педагогізації в організації колективного навчання дозволяє створити комфортні умови пізнавальної діяльності, за яких кожен учень відчуває свою успішність та інтелектуальну спроможність. Інтеграція досягається шляхом взаємопроникнення й оптимального поєднання різних форм організації навчальної діяльності учнів, а також розповсюдження ідей взаємонавчання на інші навчальні дисципліни з урахуванням їх специфіки. Технологізація заснована на застосуванні та використанні ефекту спільності та регламентованої етапності дій перетворювального характеру, що поширюється на всі її компоненти, змістову й технологічну варіативність діяльності.

На змістовому рівні представлено функціональне призначення та можливості впровадження розробленої технології на основі виокремлення основних компонентів, до яких відносимо: суб'єкти навчальної діяльності, загальні цілі, принципи їх ефективного досягнення, змістове наповнення. Процесуальний рівень визначає особливості реалізації авторської технології в реальному навчальному процесі з використанням конкретних форм, методів, засобів та надання рекомендацій щодо їх практичного застосування.

Упровадження технології відповідно до основних концептуальних підходів здійснюється на таких етапах: підготовчому (з метою першого знайомства з потенціальними можливостями колективного навчання в межах традиційної лекційно-семінарської системи в процесі вивчення курсів "Загальні основи педагогіки", "Теорія та методика виховної роботи", "Дидактика"); занурення (передбачає активне включення студентів у теоретичне засвоєння та практичне втілення ідей взаємонавчання в межах розробленого факультативу "Сучасні технології взаємонавчання"); інтеграції (відбувається усвідомлення можливостей інтеграції загальних форм організації навчання завдяки ознайомленню, накопиченню та подальшій систематизації локальних технологій взаємонавчання з метою їх випробовування на практичних заняттях та свідомого використання у майбутній професійній діяльності).

Авторська технологія передбачає специфічну побудову занять, у ході яких відбувається засвоєння не лише теоретичних педагогічних знань, а й різноманітних форм, методів, засобів взаємонавчання, забезпечується активне включення в навчальний процес усіх суб'єктів пізнавальної діяльності на рівні індивідуального мислення, свідомої дії, рефлексії, комунікації.

Виділення та окреслення основних умов ефективності запропонованої технології здійснено на основі аналізу педагогічної літератури, врахування рівня успішності застосування локальних технологій на заняттях факультативу "Сучасні технології взаємонавчання", спільної підготовки та проведення студентами уроків із використанням елементів колективного навчання в ході педагогічної практики та пілотажного опитування вчителів шкіл м. Житомира та Житомирської області (117 осіб).

Аналіз отриманих даних дав можливість виділити та класифікувати основні групи психолого-педагогічних умов (організаційно-педагогічні, психолого-педагогічні та матеріально-технічного забезпечення), які сприятимуть успішному впровадженню технології підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи, використанню адаптованих та розробці власних локальних технологій при вивченні фахових предметів та підвищенню ефективності майбутньої професійної діяльності.

У третьому розділі - "Експериментальна перевірка ефективності розробленої технології підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи" - на основі результатів діагностичного дослідження представлено програму апробації авторської технології та проаналізовано результати формувального етапу експерименту.

Програма експериментальної роботи складалася з наступних етапів: попереднього (визначення параметрів досліджуваного явища як передумови розробки його робочої моделі); констатувального (проведення дослідження сучасного стану готовності вчителів математики до взаємонавчання учнів); формувального (діагностування - виділення експериментальних і контрольних груп, проведення діагностики досліджуваної проблеми серед студентів фізико-математичного факультету; впровадження - введення в навчальний процес вищої школи авторської технології); підсумкового (виявлення ефективності розробленої технології).

На основі представленої структури професійно-педагогічної діяльності, спрямованої на впровадження технології взаємонавчання, впродовж двох років вивчалася професійна діяльність постійної групи вчителів математики міста Житомира та Житомирської області (117 осіб). Базовим критерієм оцінки результативності досліджуваного явища було прийнято рівень володіння ними основами теорії та практики проблеми організації взаємонавчання учнів та можливістю використання в практиці роботи школи.

Проведене дослідження дозволило зробити висновки щодо недостатньої готовності вчителів загальноосвітніх шкіл до цього виду діяльності - нечіткого розуміння сутності взаємонавчання педагогами та низького рівня сформованості вмінь колективної роботи учнів.

Діагностичний експеримент засвідчив недостатній рівень сформованості спеціальних знань, нечітке уявлення про систему фахових знань і вмінь, необхідних для використання колективних форм у навчальному процесі. Отримані дані підтвердили наше припущення про те, що включення майбутнього вчителя математики в організацію взаємонавчання учнів потребує спеціальних якостей, що мають формуватися в процесі його професійної підготовки.

Такі висновки дали підстави для впровадження розробленої експериментальної технології, яка використовувалася в ході вивчення педагогічних дисциплін, занять факультативу "Сучасні технології взаємонавчання", у процесі викладання дисциплін фізико-математичного циклу, проведення окремих уроків та під час педагогічної практики.

Усього за авторською технологією працювало 248 студентів, серед яких в експериментальних групах високого та середнього рівнів сформованості вмінь при виконанні творчої роботи з математики досягли 84,6 %, достатнього - 15,4 %. У контрольних групах виявлено достатній рівень досліджуваних умінь у 55 % студентів.

Кожен із рівнів підготовленості в змістовому наповненні містив не лише діяльнісні, але й особистісні характеристики та визначався наступними тенденціями: у мотиваційній сфері спостерігається перехід від нестійких потреб щодо взаємонавчання до глибокого розуміння його значущості та соціальної спрямованості; теоретична готовність характеризується змінами від діяльності під керівництвом викладача до самостійного використання науково-математичних знань, гнучкістю варіативної системи дій та вміннями їх перенесення до будь-якої педагогічної ситуації. Загалом експерти відзначають, що підготовка майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання зросла: в мотиваційній сфері - на 16 % (різниця між середніми значеннями ЕГ та КГ), у змістовій - на 22 %, в операційній - на 24 % (рис.1 ).

Рис.1. Показники зростання рівня готовності майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання

Таким чином, результати аналізу даних формувального етапу експерименту підтверджують гіпотезу про те, що рівень готовності майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання можна підвищити шляхом упровадження авторської технології, яка забезпечує спеціально організований вплив на професійно-педагогічну підготовку за рахунок урахування виявлених в ході експерименту психолого-педагогічних умов ефективності, озброєння спеціальними знаннями та уміннями за допомогою розроблених локальних технологій.

ВИСНОВКИ

Потреба формування нового покоління вчителів математики ставить нові вимоги до якості підготовки фахівців та обумовлює інновації в галузі професійної освіти, що мають ґрунтуватися на принципах взаємного партнерства учнів та вчителів. Відтак, успішне вирішення завдань організації взаємонавчання учнів безпосередньо пов'язане з проблемою вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителів, формування їх педагогічної майстерності на основі використання сучасних інноваційних технологій.

1. Дослідження історичного аспекту та сучасного стану проблеми взаємонавчання у педагогічній теорії і практиці виявило, що вона була предметом розгляду в працях багатьох видатних педагогів минулого та набуває особливої актуальності в умовах нової освітньої парадигми.

На основі аналізу конкретних історико-педагогічних періодів детально простежено процес зародження, розвитку, обґрунтування й практичного застосування ідеї взаємонавчання. Доведено, що різноманітні способи співробітництва дітей у навчально-виховному процесі є провідною тенденцією, яка притаманна різним історичним епохам. На кожному етапі розвитку суспільства взаємонавчання розглядається як певна технологізована система, яка поєднує в собі елементи загальних форм з метою стимулювання активності та самостійності тих, хто навчається.

Вивчення сучасного теоретичного та практичного досвіду дозволило зробити висновок про перспективність розробленої методики взаємонавчання, яка є своєрідною технологічною системою з чітко визначеними структурними компонентами. Її використання сприятиме наближенню школи до практичного життя, зростанню рівня ініціативи суб'єктів навчання, розвитку їх творчої незалежності та соціальної адаптивності.

2. Теоретичний аналіз проблеми дослідження засвідчив, що процес взаємонавчання реалізується через організаційні форми, які виконують особливу роль, забезпечуючи об'єднання й взаємодію всіх його компонентів.

Виділення основних категорійних ознак понять "індивідуальна форма організації навчання", "парна форма організації навчання", "фронтальна форма організації навчання", "групова форма організації навчання", "колективна форма організації навчання" довело, що в їх структурі наявні можливості здійснення колективної діяльності, оскільки взаємонавчання відбувається за умови правильної організації взаємодії всіх її учасників.

Визначення сутності і порівняння загальних форм організації навчання дало можливість уточнити зміст поняття "взаємонавчання", виділити та проаналізувати його структурні компоненти, окреслити шляхи інтегрування загальних форм навчання й поєднання принципів індивідуального та колективного підходів, що є перспективним напрямом оновлення роботи загальноосвітньої школи. Таке теоретико-методологічне бачення створило передумови для наукової розробки проблеми професійної підготовки майбутнього вчителя математики до організації взаємонавчання учнів основної школи як педагогічної технології.

3. На основі аналізу стану підготовки вчителів загальноосвітньої школи та студентів вищих закладів освіти виявлено, що в процесі вивчення педагогічних і спеціальних дисциплін недостатньо враховуються можливості взаємонавчання, що суттєво впливає на рівень підготовки до майбутньої професійної діяльності.

Урахування результатів аналізу вітчизняного і зарубіжного досвіду щодо побудови освітніх технологій дозволило дійти висновку, що перевагами їх розробки на засадах взаємонавчання є: педагогізація (можливість взаємодії суб'єктів у процесі пізнавальної діяльності); технологізація (чітка організаційна структура, економічність); інтеграція (можливість поєднання та взаємопроникнення загальних форм навчання, доцільність їх використання в процесі вивчення різних навчальних предметів). Реалізація зазначених підходів є перспективним шляхом інтенсифікації підготовки студентів математичного напряму, оскільки авторська технологія органічно вписується в класно-урочну та лекційно-семінарську системи, дозволяє більш ефективно досягати прогнозованих результатів.

Визначення та обґрунтування умов успішного використання технології підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи допоможе успішному її функціонуванню.

4. Проведена експериментальна робота підтвердила актуальність проблеми дисертаційного дослідження та необхідність її науково-теоретичного обґрунтування, що сприяло розробці технології підготовки майбутнього вчителя математики до організації взаємонавчання учнів основної школи.

Результати формувального етапу експерименту підтвердили ефективність запропонованої технології та доцільність її використання в основній школі та в процесі підготовки майбутніх учителів у вищому педагогічному закладі.

Розроблений на основі узагальнення історичного та інноваційного досвіду посібник "Педагогічні технології: досвід проектування на засадах взаємонавчання" сприяє поширенню та усвідомленню переваг колективного навчання, підвищенню рівня готовності майбутніх учителів до реалізації його ідей у практику роботи школи. Робоча програма факультативу та методичні рекомендації для викладачів і студентів вищих навчальних закладів "Сучасні технології взаємонавчання" створюють умови для самореалізації майбутніх педагогів, дозволяють включати їх у систематичну і цілеспрямовану навчально-пізнавальну та практичну колективну діяльність. Усе це позитивно впливає на динаміку їх загального та професійного зростання, що було підтверджено в ході формувального етапу експерименту.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів окресленої проблеми. Серед подальших напрямів наукових розробок - удосконалення програм з педагогічних і фахових дисциплін з урахуванням можливостей щодо організації взаємонавчання студентів; створення відповідного методичного забезпечення (методичні посібники, рекомендації, комп'ютерні програми); продовження пошуку, розробка нових, систематизація та апробація локальних технологій взаємонавчання.

математика взаємонавчання педагогічний продуктивність

Основний зміст дослідження відображено у таких публікаціях автора

Навчально-методичні посібники

1. Карплюк С. О. Педагогічні технології: досвід проектування на засадах взаємонавчання : навч.-метод. посіб. для студ. та викл. / Світлана Олександрівна Карплюк; [за заг. ред. В. М. Єремєєвої]. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. - 120 с.

Статті у фахових видання

1. Карплюк С. О. Проблеми колективотворення в студентських академічних групах в ВНЗ / С. О. Карплюк // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2005. - Вип. 25. - С. 197-199.

2. Карплюк С. О. Формування сприятливого соціально-психологічного клімату в студентській академічній групі педагогічного ВНЗ / С. О. Карплюк Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. праць. - К. : Інститут проблем виховання АПН України, 2006. - Вип. 9.

3. Карплюк С. О. Проблема розробки та впровадження інноваційних освітніх технологій / С. О. Карплюк // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2008. - Вип. 39. - С. 118-121.

4. Карплюк С. О. До проблеми організації взаємонавчання в історії вітчизняної педагогіки / С. О. Карплюк // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2008. - Вип. 40. - С. 151-154.

5. Карплюк С. О. Деякі аспекти проблеми організації взаємонавчання в історії зарубіжної педагогіки / С. О. Карплюк // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми : зб. наук. праць / редкол. : І. А. Зязюн (голова) та ін. - К.-Вінниця : ДОВ "Вінниця", 2008. - Вип. 19. - С. 41-45.

6. Карплюк С. О. Досвід Ривіна-Дяченка у проектуванні методики взаємонавчання / С. О. Карплюк // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - 2009. - Вип. 43. - С. 121-125.

Інші публікації

1. Карплюк С. Про роль інформаційно-освітніх технологій в системі освіти / Світлана Карплюк // Науковий пошук молодих дослідників : зб. наук. праць студ. та аспір. / за ред. В. М. Єремєєвої. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2004. - С. 97-99.

2. Карплюк С. О. Проблема соціальних взаємин в студентських колективах академічних груп вищих навчальних закладів / С. О. Карплюк // Науковий пошук молодих дослідників : зб. наук. праць / за ред. В. М. Єремєєвої. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2005. - С. 113-117.

3. Карплюк С. О. Проблема соціалізації особистості в колективі / С. О. Карплюк // Формування професійної компетентності майбутнього вчителя засобами інноваційних технологій : зб. наук. праць / за заг. ред. Л. В. Калініної, О. Є. Антонової. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2006. - Вип. 3. - С. 201-206.

4. Карплюк С. Порівняльна характеристика поглядів А. С. Макаренка та В. О. Сухомлинського на виховання особистості в колективі / Світлана Карплюк Спадщина Івана Франка в контексті української освіти та культури : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених, магістрів, студ., 14-15 лист. 2006 р. / за ред. О. С. Березюк, О. М. Власенко, З. А. Осадчої. - Житомир : Вид-во ЖДУім. І. Франка, 2006. - С. 169-174.

5. Карплюк С. Проблема малої групи в сучасній психолого-педагогічній науці / Світлана Карплюк // Актуальні проблеми професійно-педагогічної освіти та стратегії розвитку : зб. наук. праць учасників Всеукр. наук.-практ. конф. "Тенденції розвитку професійно-педагогічної освіти в Україні і за кордоном", 28-29 лист. 2006 р. / за заг. ред. О. А. Дубасенюк, Л. В. Калініної, О. Є. Антонової. - Житомир : Вид-во ЖДУім. І. Франка, 2006. - С. 64-66.

6. Карплюк С. О. Методологічні основи проблеми соціалізації студентської академічної групи / С. О. Карплюк // Модернізація вищої освіти у контексті євроінтеграційних процесів : матеріали Всеукр. методолог. семінару з міжнар. участю. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. - С. 171-173.

7. Карплюк С. Деякі аспекти адаптації студентів університету / Світлана Карплюк // Проблема духовності сучасної молоді: реалії та перспективи // матеріали міжрег. наук.-практ. конф. молодих дослідн., 8 лист. 2007 р. / за заг. ред. О. М. Власенко, О. С. Березюк, З. А. Осадчої. - Житомир : Вид-во ПП Сахневич, 2007. - С. 50-53.

8. Карплюк С. О. Групова форма організації навчальної діяльності студентів природничо-математичних дисциплін / С. О. Карплюк // Актуальні проблеми математики та методики її викладання / за заг. ред. О. Ф. Геруса. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. - С. 29-34.

9. Карплюк С. О. Деякі історико-педагогічні аспекти розвитку організаційних форм навчання / С. О. Карплюк // Зб. тез доп. ХХХІІІ наук.-практ. міжвуз. конф., присвяч. Дню універ., 18-19 березня 2008 р. - Житомир Вид-во ЖДТУ, 2008. - С. 195.

10. Карплюк С. О. Деякі особливості розвитку та використання форм взаємонавчання / С. О. Карплюк // Проблема формування ціннісних орієнтацій навчальної діяльності учнів загальноосвітніх закладів в контексті сучасних вимог до освіти : зб. наук.-метод. праць, 19-17 жовтня 2008 р. / за заг. ред. О. А. Дубасенюк, В. І. Слінчук. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. - С. 153-157.

11. Карплюк С. О. Проблема розвитку взаємонавчання в історії педагогічної думки // Житомирська науково-педагогічна школа "Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів": здобутки та перспективи : зб. наук. праць / авт. кол. О. А. Дубасенюк, О. Є. Антонова, С. С. Вітвицька та ін. ; за заг. ред. проф. О. А. Дубасенюк. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009.

12. Карплюк С. О. Становлення та розвиток взаємонавчання в історії педагогічної думки / С. О. Карплюк // Проблеми освіти у Польщі та в Україні в контексті процесів глобалізації та євроінтеграції : зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф., 22-24 квітня, 2009 р. / за ред. В. Кременя, Т. Левовицького, С. Сисоєвої. - К. : КІМ, 2009. - С. 399-407.

АНОТАЦІЇ

Карплюк С. О. Технологія підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. - Житомирський державний університет імені Івана Франка, Житомир, 2009.

Дисертаційна робота є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи.

У дослідженні подано узагальнюючу історико-педагогічну та теоретичну характеристику становлення та розвитку проблеми взаємонавчання, здійснено аналіз категоріально-понятійного апарату.

На основі аналізу стану професійної підготовки майбутніх учителів до організації взаємонавчання в педагогічній і психологічній літературі та практичній діяльності середньої й вищої школи виявлено передумови підвищення її продуктивності.

Теоретично обґрунтовано структурні компоненти професійної підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи: цілемотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, результативний.

Розроблено технологію поетапної підготовки майбутніх учителів математики до організації взаємонавчання учнів основної школи.

Ефективність авторської технології перевірена експериментально. Основні результати дослідження впроваджено в освітній процес вищих навчальних закладів.

Ключові слова: форма навчання, загальні форми організації навчання, взаємонавчання, колективне навчання, педагогічна технологія.

Карплюк С. А. Технология подготовки будущих учителей математики к организации взаимообучения учащихся основной школы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 - теория и методика профессионального образования. - Житомирский государственный университет имени Ивана Франко, Житомир, 2009.

Диссертационная работа является теоретико-экспериментальным исследованием проблемы подготовки будущих учителей математики к организации взаимообучения учащихся основной школы.

В ходе изучения психологической, педагогической и специальной литературы проанализированы базовые понятия проблемы, что дало возможность выделить основные признаки, уточнить и сформулировать определения исходя из цели нашего исследования. На основе их сопоставления выявлено, что наиболее перспективным в практике работы школы является взаимообучение как особая организация обучения (система), в которой выделены и охарактеризованы все компоненты.

Анализ современных систем обучения в высшей и средней школе, свидетельствует о том, что подготовка будущего учителя осуществляется преимущественно на основе использования групповых и фронтальных форм. Такой подход не способствует повышению ее эффективности и не дает возможности практически овладеть способами взаимного обучения. Проведенное исследование подтвердило наше предположение о том, что формирование готовности будущих учителей математики к организации взаимообучения целесообразно рассматривать как объективный творческий процесс подготовки специалистов на основе технологического подхода.

Исходя из этого, разработана и теоретически обоснована технология подготовки будущих учителей математики к организации взаимообучения учащихся основной школы, экспериментально подтверждена ее эффективность. Авторская технология реализуется на протяжении трех последовательных этапов: подготовительного, погружения, интеграции.

В процессе функционирования данной технологии осуществляется осмысление и усвоение студентами-математиками сущности взаимного обучения, овладение умениями и навыками использования локальных технологий взаимного обучения в ходе изучения дисциплин педагогического цикла, интеграция в изучение физико-математических предметов и использование полученных умений в будущей профессиональной деятельности.

Результаты формирующего этапа эксперимента показали эффективность технологии и целесообразность её использования в практической подготовке будущего учителя в высшей школе, а также подтвердили гипотезу о том, что успешная организация взаимного обучения учащихся и студентов непосредственно связана с проблемой усовершенствования этой подготовки.

Ключевые слова: форма организации обучения, общие формы организации обучения, коллективное обучение, взаимообучение, педагогическая технология.

Karplyuk S.O. Teacher training pedagogical technology of future teachers of mathematics for the organization of the secondary school pupils inter-learning. - Manuscript.

The thesis on getting the scientific degree of a candidate of pedagogical science in specialty 13.00.04 - Theory and Methods of Professional Education. - Ivan Franco Zhytomyr State University, Zhytomyr, 2009.

Teacher training pedagogical technology of future teachers of mathematics for the organization of the secondary school pupils inter-learning.

The thesis is the theoretical-experimental investigation to the problem of teacher training pedagogical technology of future teachers of mathematics for the organization of the secondary school pupils inter-learning.

In dissertation the general historical pedagogical and theoretical characteristics of the foundation and further development of the inter-learning problem are presented and the categorical-notion analyses have been done. On the basis of the analyses position of the professional teacher training pedagogical technology of future teachers of mathematics for the organization of inter-learning in the pedagogical and psychological literature and practical activity of secondary and higher school the preditions of improving its productivity are found. The structural components of the model of professional teacher training pedagogical technology of future teachers of mathematics for the organization of the secondary school pupils inter-learning as follows purposemotivated, structural, active operational, resulted are theoretically motivated. The technologies of level teacher training pedagogical technology of future teachers of mathematics for the organization of the secondary school pupils inter-learning are created.

The effectiveness of author technology is experimentally checked. The main results of the dissertation are improved into the educational process of the higher educational establishments.

Key words: educational organization form, general educational organization form, general educational, inter-learning, inter-learning pedagogical technology, pedagogical readiness, professional training.

Размещено на Allbest.ur

...