Національна доктрина розвитку освіти в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЇ

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни «Педагогіка

Тема: «Національна доктрина розвитку освіти в Україні»

Виконав:

курсант навчальної групи 212

С.О.Холмогоров

Перевірив:

старший викладач

Т.П.ТЕРЕЩЕНКО

Київ 2014



ВСТУП

Актуальність теми. Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є найбільш масштабною і людиномісткою сферою українського суспільства, визначальним чинником його політичної, соціально-економічної, культурної й наукової організації. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний і економічний потенціал народу, виховує патріота і громадянина України. національний освіта аспірантура дошкільний

Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Освіта і наука є найголовнішими умовами утвердження України на світовому ринку високих технологій. За роки незалежності на основі Конституції України в державі визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, розпочато практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою "Освіта. Україна XXI століття".

Водночас темпи і глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби суспільства, держави й особистості. Актуальною є проблема доступності якісної освіти впродовж життя для всіх громадян, забезпечення національного характеру освіти. Потребують постійного оновлення зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Критичним є стан фінансування освіти і науки. Потребує особливої підтримки освіта у сільській місцевості, навчання дітей з особливими потребами. Необхідно докорінно змінити і оновити матеріальну базу, здійснити комп'ютеризацію навчальних закладів, впровадити інформаційні технології, забезпечити сучасні підходи до підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, запровадити нові економічні та управлінські механізми розвитку освіти. Усі ці проблеми вимагають першочергового розв'язання.

XXI століття висуває до освіти нові вимоги. Глобалізація, швидка зміна технологій, утвердження пріоритетів сталого розвитку суспільства зумовлюють зростання ролі освіти. Людство помітно змінює орієнтації в напрямі розвитку демократії, піднесення гідності особистості, її культури, національної самоідентифікації, толерантності, розвитку в умовах ринкових відносин, утверджує їх як ознаки нової світової динаміки. Нагальною потребою і передумовою прогресивного поступу людства є подолання згубних наслідків технократизму. Життя в умовах демократії, ринку, новітніх науково-інформаційних технологій стає реальністю. Все це зумовлює потребу радикальної модернізації освіти.

В Україні має стверджуватися стратегія прискореного, випереджувального іноваційного, розвитку освіти і науки; повинні забезпечуватись умови для розвитку, самоствердження і самореалізації особистості впродовж життя. Національна доктрина є державним документом, що визначає стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття. [4]

Мета роботи: проаналізувати національну доктрину розвитку освіти в Україні.

Виходячи з мети роботи, можна поставити наступні завдання:

1. Дослідити систему та структуру освіти.

2. Охарактеризувати сучасний стан розвитку освіти.

3. Визначити роль національної доктрини в розвитку освіти в Україні.

Об'єктом роботи є економічна етика.

Предметом роботи є етика ринкових відносин.



РОЗДІЛ І. СИСТЕМА ТА СТРУКТУРА ОСВІТИ

Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

Встановлені такі освітні рівні:

* початкова загальна освіта;

* базова загальна середня освіта;

* повна загальна середня освіта;

* професійно-технічна освіта;

* базова вища освіта;

* повна вища освіта.

Встановлені також такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник; молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

Дошкільна освіта і виховання здійснюються в сім'ї, дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім'єю і забезпечують фізичне, психічне, здоров'я дітей, їх всебічний розвиток, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання.

Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові заклади та заклади комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу тощо.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеними суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Завданням загальної середньої освіти є:

* виховання громадянина України;

* формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду;

* виконання вимог державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів до подальшої освіти і трудової діяльності;

* виховання в учнів поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття

власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина; реалізація права учнів на вільне формування політичних і світоглядових переконань;

виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей;

виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян, формування здорового способу життя, збереження фізичного та психічного здоров'я учнів. До загальноосвітніх навчальних закладів належать: загальноосвітня школа -- загальноосвітній навчальний заклад 1-3 ступенів (І ступінь -- початкова школа, II ступінь -- основна школа, III ступінь -- старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

спеціалізована школа (школа-інтернат) -- загальноосвітній навчальний заклад І--III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

гімназія--загальноосвітній навчальний заклад II-III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю; ліцей -- загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та культурно-естетичного профілів; загальноосвітня школа-інтернат -- загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги; спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) -- загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку;

загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) -- загальноосвітній навчальний заклад І--III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування; школа соціальної реабілітації -- загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

* вечірня (змінна) школа -- загальноосвітній навчальний заклад 11--III ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання.

До складу системи загальної середньої школи також входять такі інші навчальні заклади: позашкільні, міжшкільні та професійно-технічні навчальні заклади, вищі навчальні заклади 1-І І рівнів акредитації.

Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовується на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб.

До позашкільних закладів освіти належать: бібліотеки, палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації. Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.

До професійно-технічних навчальних закладів належать: професійно-технічне училище відповідного профілю, професійне училище соціальної реабілітації, вище професійне училище, професійний ліцей, професійно-художнє училище, вище художнє професійно-технічне училище, училище-агрофірма, вище училище-агрофірма, училище завод, центр професійно-технічної освіти; центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів тощо. Випускникові професійно-технічного навчального закладу, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація "кваліфікований робітник" з набутої професії відповідного розряду.

Професійно-технічні заклади можуть мати денні, вечірні відділення, створювати і входити в різні комплекси, об'єднання.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До вищих навчальних закладів освіти (ВНЗ), що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову середню освіту.

Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитись з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей -- екстерном.

До вищих навчальних закладів належать технікуми, училища, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети тощо.

Відповідно до статуту вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

І -- технікуми, училища та інші прирівняні до них заклади;

П -- коледжі та інші прирівняні до них заклади;

ІІІ і IV -- університети, академії, інститути, консерваторії.

Виші навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітніми рівнями:

* неповна вища освіта -- освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста;

* базова вища освіта -- освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра;

* повна вища освіта -- освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

До освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки фахівців належить молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Молодший спеціаліст -- освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовку молодших спеціалістів забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади 1-го рівня акредитації.

Бакалавр -- освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, то передбачені для первинних посад у певному виді, економічної діяльності.

Підготовку бакалаврів забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади рівнів акредитації.

Спеціаліст -- освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Магістр -- освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра чи спеціаліста здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, необхідні для виконання управлінських науково-дослідних та педагогічних функцій. Це професіонал у виробничій та соціальній сферах, у сфері науки і освіти.

Підготовку спеціаліста, магістра забезпечують вища навчальні заклади НІ і IV рівнів акредитації.

Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: * академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;

* підрозділи вищих навчальних закладів (філіали, факультети, відділення та інші);

* професійно-технічні заклади освіти;

* відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Для здійснення самоосвіти використовують народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, телерадіонавчальні програми, які створюються державними органами, підприємствами, організаціями тощо.

Отже, система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.



РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ОСВІТИ

В Україні створено законодавче поле для функціонування освітньої галузі, усіх її рівнів: закони, що регулюють функціонування галузей освіти, нормативно-правові акти щодо забезпечення життєдіяльності навчальних закладів різних типів і форм власності, організації різних форм освіти.

Останніми роками внесено важливі зміни до чинного законодавства стосовно дошкільної і загальної середньої освіти, визначено 11-річну структуру середньої загальноосвітньої школи, запроваджено обов'язковість дошкільної освіти для всіх дітей старшого дошкільного віку, затверджено Положення про освітній округ, нову редакцію Положення про загальноосвітній навчальний заклад, Порядок організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, Положення про екстернатну форму навчання, ухвалено Концепцію загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту, розроблено нову редакцію Концепції профільного навчання, Концепцію літературної освіти, Концепцію розвитку інклюзивної освіти та інші.

З метою прискорення процесу реформування освітньої галузі на виконання Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» на урядовому рівні прийнято низку надзвичайно важливих для освіти державних цільових програм: розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року; розвитку позашкільної освіти на період до 2014 року; підвищення якості шкільної природничо-математичної освіти на період до 2015 року; розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки; впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків»; Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права інвалідів та розвитку системи реабілітації інвалідів на 2012-2020 роки.

Продовжується робота, спрямована на реалізацію державних програм, направлених на: інформатизацію та комп'ютеризацію загальноосвітніх, професійнотехнічних та вищих навчальних закладів, упровадження інформаційних та комунікаційних технологій в освіті і науці; забезпечення загальноосвітніх, професійнотехнічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін; роботу з обдарованою молоддю, забезпечення програми «Шкільний автобус» тощо.За десять років, що минули від попереднього з'їзду працівників освіти, здійснено серйозні кроки щодо реалізації ідей і положень Національної доктрини розвитку освіти, реформування освіти згідно з потребами громадян і держави, підвищення її якості, доступності та конкурентоспроможності.

За цей час запроваджено державні освітні стандарти, модернізовано зміст та вдосконалено організацію всіх ланок освіти, створено національні підручники, запроваджено профільне навчання у старшій школі, зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів.

Понад 95 відсотків загальноосвітніх навчальних закладів І-ІІІ ступенів забезпечено сучасними навчальними комп'ютерними комплексами, 85 відсотків шкіл та 98 відсотків ПТНЗ підключено до мережі Інтернет, започатковано організацію інклюзивного навчання дітей з особливими потребами, у вищій освіті впроваджуються принципи Болонського процесу, кредитно-модульна система навчання.

В Україні створено систему безперервної мовної освіти, що забезпечує обов'язкове оволодіння громадянами України державною мовою, можливість опановувати рідну мову національної меншини та іноземні мови.

Освіта сприяє розвитку високої мовної культури громадян, вихованню поваги до державної мови та мов національних меншин України, толерантності у ставленні до носіїв різних мов і культур.

У непростих демографічних та соціально-економічних умовах здійснюється модернізація мережі навчальних закладів різних типів, реорганізація і кооперація їх з метою більш ефективного використання матеріально-технічних, кадрових, фінансових та управлінських ресурсів для забезпечення доступності та якості освіти.

Ускладнення демографічної ситуації, а саме зменшення кількості учнів, змусило скоротити за 10 останніх років майже 1 тис. шкіл. З метою доступності якісної освіти для кожної дитини ведеться пошук альтернативних моделей організації освіти, зокрема створення у сільських районах освітніх округів, яких нині функціонує майже 1,5 тис.

Останніми роками призупинено процес необґрунтованого закриття дошкільних навчальних закладів, відновлено діяльність щодо формування їх мережі відповідно до потреб населення.Також у цей період відбулися значні позитивні зрушення у бібліотечно-інформаційному забезпеченні педагогічної освіти і науки. Вагому роль тут відіграло заснування Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського та створення мережі освітянських бібліотек МОНмолодьспорту України та НАПН України. Зокрема, здобутком є те, що вперше в Україні формується повноцінний галузевий інформаційний ресурс на різних носіях; створено веб-портали та сайти у провідних бібліотеках, через які надається доступ до інформаційних ресурсів віддаленим користувачам; формуються електронні ресурси, зокрема електронні каталоги, повнотекстові бази, електронні бібліотеки.

Свідченням позитивних якісних змін у забезпеченні розвитку національної освіти став Форум міністрів освіти європейських країн «Школа ХХІ століття: Київські ініціативи», на якому проголошено сім напрямів євроінтеграції дошкільної та середньої освіти і проекти практичних дій по кожному з них («Дошкільна освіта»; «Спільна історія без розділових ліній»; «Толерантність»; «Через мову до взаєморозуміння»; «ІКТ - освіта без кордонів»; «Від шкіл-партнерів до партнерів-країн»; «Новій освіті Європи - новий європейський учитель»). Водночас глибина освітніх реформ, якість і ефективність роботи навчальних закладів і установ системи національної освіти не можуть повністю задовольнити сучасні потреби особистості і суспільства.

Нинішній рівень освіти в Україні не дає їй змоги повною мірою виконувати функцію ключового ресурсу соціально-економічного розвитку країни і підвищення добробуту громадян. Залишається низькою престижність освіти і науки у суспільстві.

Задекларовані у попередні десятиріччя стратегічні завдання щодо забезпечення рівного доступу дітей і молоді до якісної освіти, її стабільного та сучасного розвитку, демократизації управління не набули повної реалізації.

Зміст і організація національної освіти недостатньо переорієнтовані на особистість дитини, на формування у дітей і молоді життєво важливих компетентностей, активної їх соціалізації.

Викликає тривогу незадовільний стан здоров'я та низький рівень морального, культурного і духовного розвитку молоді.

Не повністю задовольняє потреби населення мережа дошкільних і позашкільних навчальних закладів, стан їх навчально-матеріальної бази, забезпечення кваліфікованими педагогічними кадрами.

Потребує якісного поліпшення освіта дорослих, діяльність закладів післядипломної педагогічної освіти, структурних підрозділів вищих навчальних закладів, на базі яких здійснюється перепідготовка та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників.

Актуальними є реалізація в освітніх програмах ідеї родиноцентризму, посилення ролі сім'ї у вихованні дітей, розширення можливості впливу родин учнів на навчально-виховний процес.

Залишається критичним стан фінансового та матеріально-технічного забезпечення системи освіти, низьким рівень оплати праці працівників освіти і науки.

Інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якості освітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, можливостей і свободи вибору в освіті, модернізації змісту освіти і організації її адекватно світовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення безперервності освіти та навчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.

Ключовим завданням освіти у ХХІ сторіччі є розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє.

Сучасний ринок праці вимагає від випускника не лише глибоких теоретичних знань, а здатності самостійно їх застосовувати в нестандартних, постійно змінюваних життєвих ситуаціях, переходу від суспільства знань до суспільства життєво компетентних громадян.

Отже, стан освіти в сучасному світі складний і суперечливий. З одного боку, освіта стала однією з найважливіших сфер людської діяльності; величезні досягнення в цій галузі лягли в основу грандіозних соціальних і науково-технологічних перетворень. З іншого ж боку, розширення сфери освіти та зміни її статусу супроводжуються загостреннями проблем у цій сфері, що свідчать про кризові явища освітньої галузі.

РОЗДІЛ ІІІ. РОЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДОКТРИНИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ

Головна мета державної політики у сфері освіти відповідно до Національної доктрини розвиту освіти полягає у визначенні стратегії розвитку освіти в Україні на перспективу ХХІ століття, створенні життєздатної системи безперервного навчання й виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпеченні можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формуванні інтелектуального та культурного потенціалу нації.

Стратегічними завданнями реформування освіти в Україні визначено:

- відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян, формування освіченої, творчої особистості, забезпечення пріоритетного розвитку людини, відтворення й трансляції культури й духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків;

- виведення освіти на рівень розвинутих країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних та організаційних засад; подолання монопольного становища держави в освітній сфері через створення на рівноправній основі недержавних навчально-виховних закладів; глибокої демократизації традиційних навчально-виховних закладів; формування багатоваріантної інвестиційної політики у галузі освіти.

Стратегія розвитку змісту освіти в Україні полягає в тому, що вона виступає одночасно інструментом та засобом реалізації загальнонаціональних інтересів і пріоритетів держави.

Як зазначено у Національній доктрині розвитку освіти у ХХІ ст. (2002р.), при визначенні мети державної політики щодо розвитку освіти наголошено, що основними її напрямами є: «створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти» [10]. У доктрині підкреслюється значення освіти для формування цінностей громадянського суспільства, а також необхідність виховувати в молоді почуття належності до європейської та світової цивілізацій. Важливим, також, є положення про те, що держава повинна забезпечувати виховання особистості з демократичним світоглядом, яка орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється, є конкурентоспроможною на ринку праці.

Серед факторів, що зумовлюють та визначають вектор розвитку державної політики в освіті є: «зовнішні (науково-технічний прогрес, зміни соціально-економічного стану країни, характер та особливості управління суспільством, розвиток науки та теорії управління, соціально-політичні фактори, світовий контекст розвитку освіти), та внутрішні чинники (зміна освітньої парадигми, розвиток школи)» [2, С.124].Зміни у сфері освіти нерозривно пов'язані з процесами, що відбуваються в соцально-політичному та економічному житті держави. Саме з цих позицій спробуємо виділити основні тенденції розвитку державної освітньої політики на сучасному етапі. До них, на нашу думку, належать, насамперед, демократизація, децентралізація, дитиноцентризм, технологізація освітнього процесу або практична спрямованість навчання. Якраз вони найбільш повно відтворюють ті зміни, які характерні сьогодні для розвитку освітньої політики в Україні. Зупинимося на зазначених тенденціях розвитку детальніше:

Демократизація освітнього простору, що передбачає ліквідацію монополії держави на освіту, перехід до громадсько-державної освітньої системи, автономність 68 навчальних закладів та розширення прав педагогічних працівників, перехід від педагогіки репресивної до педагогіки партнерства і співпраці. «Сучасна система управління освітою в Україні визначена як державно-громадська, яка має враховувати регіональні особливості та тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентоспроможності освітніх послуг. Така модернізація управління передбачає перерозподіл функцій і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами» [10].

Децентралізація освіти, що означає звуження управлінських функцій центру і розширення їх на місцях, а це, у свою чергу, сприяє розвитку творчої ініціативи місцевих органів влади та оперативному розв'язанні регіональних проблем.

Відповідно до теорії державного управління, «децентралізація - це такий спосіб територіальної організації влади, згідно з яким держава передає право на прийняття рішень з певних питань або в певній сфері управлінським структурам локального чи регіонального рівня, органам місцевого самоврядування, що перебувають поза системою органів виконавчої влади і є відносно незалежними від неї».[4, С.403]

У більшості розвинених країн процес децентралізації здійснюється трьома взаємодоповнюючими шляхами: активне залучення громадського впливу на розв'язання соціальних проблем; посилення ролі місцевих органів управління соціальним сектором у прийнятті відповідних рішень про початок організаційно-економічних змін; зростання автономії закладів соціального сектора в управлінні їх фінансовими, матеріальними та кадровими ресурсами.

Сьогодні Україна шукає шляхи модернізації системи освіти та управління нею. Одним з напрямів реформування галузі, власне, і є децентралізація, тобто передача ряду функцій і повноважень від вищих органів управління до нижчих. Державні органи управління розробляють найбільш загальні стратегічні напрями, а обласні та районні органи спрямовують зусилля на вирішення конкретних, фінансових, кадрових, матеріальних, організаційних проблем.

Тому в Україні акцент на пріоритетність освітніх питань в державній політиці постійно визначається всіма гілками влади. Доказом розуміння важливості ролі освіти є розробка та прийняття «Національної доктрини розвитку освіти» як головного документа, що визначає стратегічні напрями розвитку освіти, а також «Проект Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки». Сратегія розвитку змісту освіти полягає в тому, що вона виступає одночасно інструментом та засобом реалізації загальнонаціональних інтересів і пріоритетів держави.

Дитиноцентризм - максимальне наближення навчання і виховання кожної дитини до її сутності, здібностей та особливостей. Історія людства стає сьогодні історією розвитку особистості. Це вимагає дитиноцентричної освіти. Принцип дитиноцентризму виступає не в значенні уваги до дитини як такої, до дитини абстрактної, узагальненої, а до конкретної дитини з її особистісними характеристиками. Це важливо на всіх етапах освітньої діяльності - від дошкільного виховання до університету.

Як зазначає Є. Кремень «Дитиноцентризм в освіті - це не проголошення гасла «Все краще - дітям», і це не любов до дітей взагалі як таких. Це - виокремлення у кожній дитині її сутністних особистісних рис і максимально можливе наближення навчання і виховання цієї дитини до її конкретних здібностей» [7, С.17]. Ідея дитино-центризму має виступати ключовою у всіх змінах реформації і модернізації системи освіти. Основним моментом дитиноцентризму є допомогти дитині пізнати себе, розвинутись на основі її сильних боків і здібностей. Насамперед потрібно змінити взаємовідносини вчителя й учня (професора і студента). Вчитель не повинен бути «над учнем», жорстко регламентувати й однозначно визначати його розвиток і пізнання, а має стати «поруч з ним», допомагаючи кожній дитині сконструювати і реалізувати оптимальний шлях пізнання і розвитку на основі її індивідуальної сутності. Тим більше, що час об'єктивно вимагає зміни ролі і місця вчителя в навчальному процесі.

З огляду на низку причин, і насамперед, на застосування нових інформаційних технологій, учитель усе більше перестає бути єдиним чи головним джерелом знань для учня. Він має бути партнером учня в навчанні й розвитку. На допомогу вчителю повинні прийти шкільні психологи, які створювали б психолого-педагогічний портрет кожної дитини, знайомили з ним кожного вчителя, відслідковували зміни, які відбуваються з дитиною, проектували власну траєкторію розвитку кожного школяра. Основним показником прогресу людства є розвиток кожної окремої людини на основі її здібностей. Організація навчально-виховної роботи за принципом дитиноцентризму складна, проте це вірний шлях формування людиноцентристського, гуманного, демократичного та ефективного сучасного суспільства. До того ж, це головний важіль подальшого прогресу суспільства, особливо в умовах переходу до науково-інформаційних технологій.

Науково-інформаційні технології - вимоги часу, без урахування яких на національному рівні країна не може обрати правильний напрямок розвитку.

При формуванні освітньої політики необхідно враховувати, що її невід'ємним елементом є знання. Тенденції розвитку інформаційного суспільства, свідками якого ми є, закріплюють за освітою особливий статус, а форми та методи управління освітою потребують виваженої політики. У контексті нових соціокультурних вимог до освіти і вчителя, фахівці освітньої галузі, неодмінно, повинні володіти новітніми технологіями, серед яких провідне місце посідають інформаційно-комп'ютерні.

Освоєння новітніх технологій - це, по-перше, шлях до комп'ютерної грамотності, без якої молодій людині сьогодні важко знайти гідну роботу; по-друге, це засіб до індивідуалізації та інтенсифікації навчальної діяльності, адже, комп'ютер у майбутньому може призвести до зміни її класно-урочної форми; по-третє, комп'ютер підключений до Інтернету та інших систем, а це є шлях до пізнання і ключ до знань з усього світу; по-четверте, комп'ютер відкриває шлях до нової форми навчальної діяльності - дистанційного навчання, яке є важливим у сьогоденні, особливо з урахуванням необхідності навчання дорослих протягом життя. Отже, національна доктрина є державним документом, що визначає стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття. Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені.



ВИСНОВКИ

Виходячи з мети та завдання роботи можна зробити наступні висновки.

По-перше, система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню світу, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

По-друге, стан освіти в сучасному світі складний і суперечливий. З одного боку, освіта стала однією з найважливіших сфер людської діяльності; величезні досягнення в цій галузі лягли в основу грандіозних соціальних і науково-технологічних перетворень. З іншого ж боку, розширення сфери освіти та зміни її статусу супроводжуються загостреннями проблем у цій сфері, що свідчать про кризові явища освітньої галузі.

По-третє, національна доктрина є державним документом, що визначає стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття. Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Освіта і наука є найголовнішими умовами утвердження України на світовому ринку високих технологій.

Отже, освіта має значний вплив на всі аспекти життя і діяльності країни, соціуму, людської цивілізації загалом. В умовах сучасної науково-технічної та інформаційної революції освіта функціонує як складний соціально-економічний організм, який відіграє важливу роль у прогресі людства. Вона є однією з найвагоміших галузей трудової і пізнавальної життєдіяльності.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Кошелісець Р.О. Національна доктрина розвитку освіти в Україні: збірник наукових праць/ Кошелісець Р.О.- М.: Вид-во REFL-book. - 1994. - 320 с.

2. Лисяк-Рудницький І. М. Освіта в Україні: навчальний посібник / Лисяк-Рудницький І. М. - Львів.: Світ, 2001. - 280 с.

3. Мигул І. Т.Розвиток національної освіти: наукова праця/ Мигул І. Т.. - К.: Наукова думка, 1996. - 190с.

4. Кириленко Т. С. Освіта: навчальний посібник/ Кириленко Т. С. - К.: центр навч. літератури, 2007. - 256 с.

5. Максименко С.Д. Основні тенденції розвитку освіти: підручник/ Максименко С.Д. - Вінниця : Нова книга, 2004. - 704 с.

6. Клименко В. В. Освітній рівень навчання: навчальний посібник/ Клименко В. В. - К.: центр навч. літератури, 2006. - 480 с.

7. Леонгард К.Д. Актуальні проблеми управління освітою: наукова праця/ Леонгард К.Д. - К.: Ексмо-Пресс, 2001. - 422 с.

8. Ліксон Ч.К. Проблеми освітніх рівнів: наукова праця/ Ліксон Ч.К. - СПБ.: Пітер., 1997. - 149 с.

9. Лозниця В.С. Розвиток національної освіти: навчальний посібник/ Лозниця В.С., Колот В.Д., Наливайко А.П., 2.вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 1999. - 326с.

10. Збрудський Л.М. Освіта в Україні: навчальний посібник[Електронний ресурс] / Збрудський Л.М., Робко С.П., Грудаченко С.А., 1.вид., перероб. та доп. - К.: КНУТД, 2007. - 536с - Режим доступу до журн.: http://www.ukrbook.ua/articles/2007/osvita-v-ukraini.php?act=view .

Размещено на Allbest.ru

...