Етіологія мовленнєвих порушень

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ

1.1 Історія виникнення мовленнєвих порушень та їх дослідження

1.2 Сутність поняття мовленнєвого порушення

РОЗДІЛ 2. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ

2.1 Фактори, що зумовлюють мовленнєві порушення

2.2 Профілактика порушень мовлення

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Проблема порушення мовлення є досить поширеною серед нас. Не викликає сумніву те, що благополучний розвиток мовлення дитини становить міцне підґрунтя для подальшого розвитку дитини.

Порушення мовленнєвого розвитку дітей -- це одна з форм складного когнітивного дефекту, сутність якого полягає у вибірковому розладі мовленнєвої функції та зумовлених ним відхиленнях позамовних функцій і процесів.

Правильне мовлення -- це один із найвагоміших критеріїв оцінювання розвитку дитини, її розумової діяльності. Добре розвинуте мовлення -- це запорука майбутньої успішності навчання в школі та в житті загалом.

Актуальність теми важко заперечити, оскільки в даний період життя людство зустрічається з усе більш складними поліморфними порушеннями різних функцій організму, в тому числі і мовленнєвими порушеннями. Наша робота присвячена саме цій тематиці. Адже порушення мовлення мають суттєвий вплив на її подальший розвиток як особистості, який можна умовно поділити на три складові: фізичний, психічний та соціальний розвиток. За офіційною статистикою на Україні збільшується кількості дітей, які мають порушення мовленнєвої функції. Тому безперечно, обізнаність у причинах та методах профілактики мовленнєвих порушень, зумовить різке зменшення поширеності порушень мовлення та зумовить благополучний інтелектуальний розвиток дитини.

Об'єкт дослідження: мовленнєві порушення як складна форма когнітивного порушення дитини.

Предмет дослідження: механізми, причини, особливості виникнення та профілактики порушень мовлення.

Мета дослідження: здійснити теоретичний аналіз найбільш поширених причин виникнення мовленнєвих порушень.

Завдання:

- Прослідкувати етапи виникнення перших мовленнєвих порушень;

- З'ясувати причини виникнення мовленнєвих порушень;

- Охарактеризувати симптоматику та основні прояви мовленнєвих порушень;

- Проаналізувати причини порушення мовлення у дітей;

- Розглянути прийоми та методи профілактики порушень мовлення у дітей.

мовленнєвий порушення симптоматика профілактика

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАЇКАННЯ

1.1 Історія виникнення мовленнєвих порушень

Порушення мовлення відомі з глибокої давнини. Ще за часів давніх цивілізацій (давньоєгипетської, китайської, давньоіндійської, давньогрецької) люди звертали увагу на різні патології розвитку організмам і пов'язані з ними порушення мови. Без сумніву, хвороби ці існують так давно, як і людське слово. Це досить поширене явище і серед дітей, і серед дорослих.

Першими згадки про мовленнєві порушення, які збереглись до наших часів датуються 1862 роком. На одному із найдавніших папірусів (до нас їх дійшло лише 4) Едвіна Сміта, що був знайдений в одній з фівінських могил XVII ст. до н. е. в Єгипті, вперше згадується мовленнєвий розлад, пов'язаний з фізичною травмою, а саме: травматична тотальна афазія.

В період античності на знайдених в Індії «Аюрведах» також було знайдено згадки про порушення мовлення, пов'язані з такими патологіями як «заяча губа» та «вовча паща».

Російські лікарі В. В. Корсаков та П.Я. Пясецький досліджуючи медицину в Китаї відзначали порушення мовлення пов'язані з «заячою губою» та афатичні розлади при тифозних захворюваннях. Робилися спроби класифікувати, виділити ці порушення, пояснити причини їх виникнення, визначити способи виправлення фізичних вад і мовленнєних недоліків, обумовлених ними. В основному існувало релігійне пояснення виникнення порушень розвитку. Наприклад, в Єгипті вважали, що народження дітей з розщепленнями піднебіння було наслідком вселення демонічних злих сил або з волі богів. Даної версії дотримувалися і представники інших культур.

У літературі Стародавнього Сходу, що дають різноманітний матеріал для характеристики визначеного періоду в житті стародавнього суспільства, можна знайти своєрідні згадки про мовленнєві розлади та прийоми їх усунення, а саме: раптову втрату мовлення, німоту (зі збереженням слуху), розриви губи, піднебіння, заїкання, оніміння на ґрунті нервового потрясіння. Окрім цього, згадується також і про розлади поряд з розумовою відсталістю та глухонімотою. Таким чином, людина звертала увагу на своє неправильне мовлення з давніх часів історії розвитку людського суспільства. Інтерес до мовних розладів породив бажання зрозуміти їх причини. В основному це пояснювалося впливом надприродних сил. Це й зрозуміло в умовах стародавнього людства. [6, с.13]

В Стародавній Греції та Римі згадуються мовленнєві розлади у працях відомого філософа Геродота, Гіппократа, Аристотеля та Клавдія Галена. У своїх працях Геродот описував мовлення Киренського царя Батта, що характеризувалось швидкістю, невиразністю, спотиканнями та незавершенням слів.

Найбільш повніші відомості можна знайти у Гіппократа - основоположника античної медицини. У нього є згадки про багатьох, відомих нам зараз мовних розладів: втрата голосу, втрата мови, недорікуватість, невиразна мова, заїкання. Також він підкреслює чільну роль мозку у всій діяльності людини. Він вперше спробував класифікувати порушення мовлення, описав функції голосу та мовлення, (роль струменя повітря, голосу, артикуляції та звукоутворення), описав окремі розлади слуху, голосу і мовлення.

Згадки про втрату мовлення, про приростання кінчика язика до нижньої частини ротової порожнини і про лікування цих випадків ми знаходимо у Ава Корнелія Цельса - вченого, енциклопедиста та лікаря. Він пробував віднайти причини мовленнєвих розладів у будові та рухливості периферичної частини та усунути їх за допомогою хірургічного втручання, терапевтичних та мовних вправ.

Поряд з згадками про мовленнєві розлади можна виділити і значні заслуги у вивченні порушень мовлення. Вони належать Клавдію Галену - лікарю та натуралісту. На думку Сікорського, Галену належить заслуга становлення наукової термінології хвороб мовлення, він остаточно встановлює значення найголовніших термінів: афазія, афонія, заїкання, недорікуватість, невиразне мовлення. Він також розділив розлади голосу та мовлення. При цьому вказував на залежність деяких розладів від ураження ЦНС. Вперше Гален вказував на причини розладі мовлення центрального та периферичного характеру.

Великий внесок у вивчення порушень мовлення був зроблений в Давній Русі. Про уявленнях давніх слов'ян про мовленнєві розлади можна зробити висновки на підставі збережених літописів, словників прислів'їв, приказок, повір'їв. На той час у них існувало такі означення порушень мовлення, як «недорікуватий», «гугнявий», «фафлей», «заякливий», «нємий», що означало повільний мовець, невиразний, шепелявий, заїкуватий і позбавлений вміння говорити відповідно. Тоді не було загальноприйнятого і чіткого розмежування дефектів мовлення. Однак вже різнились недоліки мови і слуху, недоліки звуковимови, темпу та фразової мови. Отож, витоки науки про мовні розлади на Русі мали глибоке коріння і своєрідний характер.

Історія вивчення первинного недорозвинення мовлення починається з того часу, коли згадують так звану глухонімоту, або конституціональну затримку мовлення (А. Куссмауль, 1879; Р. Коен, 1888). Обидва автори вперше охарактеризували стан первинного недорозвинення мовлення, який не пов'язували із впливом недорозвинення слуху, інтелекту та інших факторів, тобто як такий, що має самостійне походження. Незважаючи на те, що є величезна кількість робіт із цієї проблематики, нині немає загальноприйнятого визначення первинного недорозвинення мовлення, трапляються суперечні уявлення про його сутність і механізми, до сьогодні спостерігається певна плутанина у термінології.

В 2-ій чверті XIX ст. в Росії Христофор Лагузен написав першу роботу «Про заїкання» (1838 р.). У ній він проявив неабияку зацікавленість патологією мовлення, а саме: заїканням. На цьому етапі матеріал з патології мовлення в основному містився в перекладах і оглядах робіт зарубіжних авторів. Але монографія Лагузена перевершувала роботи зарубіжних вчених. [6, с.17]

В період ХІХ ст. уже досліджуються багато мовних порушення - заїкання, афазія, недорікуватість, ринолалія, тахілалія. Пріоритет у дослідженнях ряду проблем афазії належить А.Я. Кожевникову, В.М. Тарновському. В Росії починає виокремлюватись наука, яка формує уявлення про патологія мовлення людини - логопедія. Починають вивчатись причини, механізми, симптоматика порушень мовлення.

У 50-их р. ХХ ст. велика увага приділялася нейрофізіологічним механізмам мовного акту. Відомий психіатр Бехтерев аналізував поразку і недорозвинення мовленнєвого апарату і на цій основі пояснив виникнення різних порушень мовлення.

У роботах Виготського, Босхіс, Льовіной висвітлюються питання психологічної природи порушень мовлення, пізнавальних і емоційно-вольових порушень у немовних дітей (алаліків). У 1959 р. О.В. Правдіна виокремила клінічну класифікацію порушень мовлення, яка була уточнена у 1969 р. Ляпідевським і Гриншпуном.

У логопедичній літературі радянських часів первинне тотальне недорозвинення мовлення позначається поняттями "моторна алалія", "сенсорна алалія", "експресивна алалія" (Ковшиков В., 1985); "загальне недорозвинення мовлення", "затримка мовленнєвого розвитку" (Лєвіна Р.Є., 1968). На сучасному етапі розвитку науки про патологію мовлення виокремили дві категоріальні системи визначення мовленнєвих розладів у дітей і два магістральні напрями вивчення проблеми: психолого-педагогічний і клінічний (який у логопедії ще називається клініко-педагогічним). Створена стала термінологія, систематика, теоретичні моделі механізмів мовленнєвих порушень. Останні три десятиліття цей напрям досліджень є пріоритетним і найпліднішим. На думку О.М. Корнєва, клінічний напрям досліджень проблем, пов'язаних із недорозвиненням мовлення у дітей, останні два десятиліття перебуває на етапі певного застою.

На цьому етапі починають досить широко застосовуватися педагогічні методи подолання розладів мови, що готує основу для формування вчення про патології мови як педагогічної галузі знань. Таким чином, даний етап являє собою якісно новий рівень в історії науки про мовленнєві порушення. Значно збільшилася кількість робіт, присвячених різним питанням патології мови і голоси, що свідчить про зрослий інтерес до цієї проблеми.

1.2 Сутність поняття мовленнєвого порушення

Мова і мовлення - невичерпне джерело розумового розвитку дитини. Без розвиненого мовлення дитини не зможе цілісно і гармонійно розвиватись. Правильне літературне усне мовлення сприяє кращому сприйманню, засвоєнню змісту висловленого, швидкому порозумінню з оточуючими. Формування мовлення є однією з основних характеристик загального розвитку дитини. Діти, які нормально розвиваються, володіють хорошими здібностями до оволодіння рідною мовою. Мовлення стає важливим засобом зв'язку між дитиною і навколишнім світом, найбільш досконалою формою спілкування, властивою тільки людині. Але оскільки мовлення - особлива вища психічна функція, що забезпечується головним мозком, будь-які відхилення в її розвитку мають бути вчасно помічені. Для нормального формування мови необхідно, щоб кора головного мозку досягла певної зрілості, був сформований артикуляційний апарат та збережений слух. Оволодіння правильним усним мовленням - процес, який складається з декількох активних дій дитини: фізичних рухів мовних органів (зовнішні дії) та зусиль інтелектуально-емоційних (внутрішні дії). З багатьох дій, які дитина виконує в процесі мовного спілкування виділять ті, без яких орфоепічні навички сформувати неможливо:

1. Активна вимова і слухання мовних одиниць (робота органів мовлення - фізичні рухи м'язів мовного апарату. напруження слухових органів).

2. Розуміння мовних одиниць: співвідношення комплексів звуків (морфем, слів, речень) із позамовною реальністю; постійне зіставлення власної вимови зі зразками орфоепічно правильного мовлення (робота фізіологічного апарату мислення).

3. Запам'ятовування (робота пам'яті).

При нормальному розвитку мовленнєвої діяльності психофізіологічні та мовні механізми мовлення є збереженими. Однак будь-яке відхилення від норми спричинює дестабілізацію процесу мовленнєвої дії загалом.

Отож, порушення мови - це відхилення у мовленні мовця від мовної норми, прийнятої в даному мовному середовищі, обумовлене розладом нормального функціонування психофізіологічних механізмів мови. Під механізмом порушення мовлення розуміється характер відхилень у функціонуванні процесів і операцій, що обумовлюють виникнення і розвиток порушень мовної діяльності.

Мовленнєві порушення проявляються в недостатньому розвитку всіх сторін мовлення, фонетико-фонематичного, лексико-граматичного і особливо зв'язного мовлення. Недостатньо сформоване усне мовлення поєднується з недорозвиненням фонематичного аналізу, у зв'язку з чим діти відчувають виражені труднощі в засвоєнні навичок читання і письма.

Як правило, дитина з порушеною вимовою досить критична до своєї патології, але одна з головних небезпек, яку представляють мовні порушення - це гальмування інтелектуального розвитку, адже мовлення є одним з головних інтелектуальних інструментів. Нормалізація розвитку інтелекту відбувається в міру того, як усувається мовна ускладненість і формується нормальне слововимова; тому так важливо вчасно діагностувати патологію мовлення і починати її лікування.

Порушенням мовлення вважаються тільки такі відхилення від мовної норми, які характеризуються деякими особливостями:

1. Не відповідають віку мовця. Мовленнєві порушення, на думку Р.Є. Лєвіной, повинні бути відмежовані від вікових особливостей розвитку мовлення, які слід відрізняти від вікових особливостей її формування. Так, до певного віку неправильна вимова звуків, обмежений запас слів, несформованість позицій являють собою явище, що супроводжують нормальне оволодіння мовною функцією (так зване фізіологічне явище). Його не можна порівнювати з патологічними відхиленнями у розвитку мовлення. Дитина не відразу та не без труднощів і помилок засвоює грамоту, правопис, опановує письмову мову в цілому. Однак ці труднощі зростання необхідно відрізняти від аномального ходу розвитку мови і письма, які потребують спеціального логопедичного впливу. Тому те чи інше утруднення в користуванні мовою можна розглядати як недолік мовлення лише з урахуванням вікових норм. При цьому для різних процесів мовлення вікова межа може виявитися неоднаковою, що буде залежати від того, в якому віці при нормальному розвитку закінчується формування мовлення;

2. До порушень мовлення не належать особливості іноземної вимови, національного мовлення мовця чи особливостей діалектної норми;

3. Не є проявами мовної патології норми соціального оточення або виражене незнання мови;

4. Пов'язане з відхиленнями у функціонуванні психофізіологічних механізмів мовлення;

5. Порушення мовлення носить стійкий характер, часто негативно впливає на психічний розвиток дитини і формування писемного мовлення, не зникає самостійно, або в результаті загальнопедагогічного впливу на мовлення дитини.

Така характеристика дозволяє віддиференціювати мовленнєві порушення від вікових особливостей мовлення, від її тимчасових порушень у дітей і дорослих, від особливостей мовлення, обумовлених територіально-діалектичними та соціокультурними чинниками.

Крім поняття "порушення мовлення" в логопедії використовують поняття "недорозвинення мови", "затримка мовного розвитку" та "розпад або втрата мови". Ці терміни не є синонімами, кожен з них відображає своєрідний специфічний прояв відхилень від мовної норми у мовленні мовця.

Порушення мови являє собою розлад, відхилення від норми в процесі функціонування механізмів мовної діяльності. Це поняття є узагальненим, що характеризує всі стани порушень мовної діяльності. До дітей з порушеннями мовлення відносяться діти з психофізичними відхиленнями різної вираженості, що викликають розлади комунікативної і узагальнюючої (пізнавальної) функції мовлення. Від інших категорій дітей з особливими потребами їх відрізняють нормальний біологічний слух, зір і повноцінні передумови інтелектуального розвитку. Виділення цих дифференційнихх ознак необхідне для їх відмежування від мовних порушень, що відзначаються у дітей з олігофренією, затримкою психічного розвитку, сліпих і слабозорих, дітей з раннім дитячим аутизмом та ін.

Недорозвинення мовлення проявляється як якісно більш низьким рівнем сформованості тієї чи іншої функції, так і мовної системи в цілому. Воно може стосуватися однієї зі сторін мовлення, наприклад, в деяких випадках несформованими можуть виявитися тільки фонетична або фонематична сторона мовлення, темп мовлення, голососформованість. У важких випадках недорозвинення стосується всіх сторін мови (фонетики, фонематики, лексики, граматики, смислової сторони мови) і проявляється як загальне недорозвинення мови.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної логопедії прийнято розмежовувати поняття "порушення мовного розвитку" і "затримка мовного розвитку". При порушенні мовного розвитку спотворюється процес мовного онтогенезу, в той час як під затримкою мовного розвитку розуміють уповільнення темпу оволодіння дитиною тих чи інших компонентів рідної мови, при якому немає ознак якісних порушень, але рівень мовного розвитку не відповідає віку дитини.

Поняття "розпад мовлення" передбачає втрату тих мовних навичок і комунікативних вмінь, що були наяні. Розпад мовлення виникає внаслідок локальних або дифузних уражень головного мозку, найчастіше після завершення періоду становлення мовної функції. Але в логопедичної практиці зустрічаються випадки поєднання недорозвинення мовлення і розпаду мовної функції, коли пошкодження значущих для формування мовлення зон кори головного мозку виникло до завершення процесу мовного розвитку.

Для нормальної мовної діяльності необхідна цілісність і збереження всіх структур мозку. Особливе значення для мовлення мають слухова, зорова і моторна системи. Усна мова здійснюється за допомогою координованої роботи м'язів трьох відділів периферичного мовного апарату: дихального, голосового і артикуляційного. Мовленнєвий видих викликає коливання голосових зв'язок, що забезпечує голос в процесі мовлення. Проголошення мовних звуків (артикуляція) відбувається завдяки роботі артикуляційного відділу. Вся робота периферичного мовленнєвого апарату, яка пов'язана з найточнішими і найтоншими координациями в скороченні його м'язів, регулюється центральною нервовою системою (ЦНС). Якісні характеристики мовлення залежать від спільної синхронної роботи багатьох зон кори правої і лівої півкуль, що можливо тільки за умови нормального функціонування відповідних структур мозку. Особливу роль у мовленнєвій діяльності відіграють мовнослухові й мовленнєві зони, що розташовані в домінантній (лівій для правшів) півкулі мозку.

РОЗДІЛ 2. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ

2.1 Фактори, що зумовлюють мовленнєві порушення

Досягнення в галузях біології, ембріології, теоретичної медицини, медичної генетики, імунології та інших дисциплін упродовж останніх десятиліть дозволяють поглибити уявлення про етіологію мовленнєвих розладів. Серед факторів, які сприяють виникненню мовленнєвих порушень у дітей, вирізняють неблагополучні зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні) фактори, а також зовнішні умови навколишнього середовища.

Дослідження етіології мовленнєвих порушень пройшло історичним шляхом загального вивчення про причини виникнення хвороб. На початку 30-их років минулого століття відбувалося активне розширення наукових пошуків щодо вивчення причин й етіології вже відомих та нових мовленнєвих порушень. Зокрема, це стосується таких складних порушень як заїкання (В. Гіляровський, О.Рау, Ф.Рау), афазія (Б.Богданов-Березовський), недорікуватість (В.Смірнов, М.Хватцев), алексія та аграфія (Р.Лєвіна, О.Правдіна), порушення голосу (В.Головська, О.Сотніков). Характерною ознакою цього історичного періоду були наукові суперечки між педагогами та лікарями щодо етіології мовленнєвих порушень і засобів (медичних чи педагогічних) їх подолання. У трактуванні природи розладів мовлення, у методичній системі їх подолання переважали клінічні підходи (дослідження психоневрозів Н.Астіані, Е. Бейна, С. Доброгаєва, В. Каженко, О. Лурія, С.Ляпідевського, Д.Фельдберга, Ю.Флоренської та ін.).

Етіологія (від грец. aitia - причина, logos - вчення) - вчення про причини та умови виникнення хвороб. Чільне місце в сучасному вченні про етіологію займає положення про те, що дія будь-якої причини реалізується не безпосередньо, а опосередковано, через взаємодію із фізіологічними системами організму. Хвороба проявляється тоді, коли ці системи вичерпали свої компенсаторні можливості. [12, с.113]

Під причиною порушень мовлення розуміють вплив на організм зовнішнього або внутрішнього шкідливого фактора або їх взаємодії, які визначають специфіку мовленнєвого розладу і без яких він не може виникнути.

Слід розрізняти патологічні мовленнєві порушення та можливі мовленнєві відхилення від норми, викликані віковими особливостями формування мовленнєвої діяльності або умовами зовнішнього середовища (двомовність в сім`ї, діалектизми, неписемність). Мовленнєві розлади можуть порушувати вимовну (звуковимову), фонематичну, лексичну, граматичну сторони мовлення й потребують спеціально організованої корекційної роботи.

Ранній вік (від народження до 3-х років) у житті дітей має особливе значення, адже саме в цей проміжок часу спостерігаються два (перший - 1-2 роки життя і другий - 3 роки) з трьох критичних періодів розвитку мовленнєвої функції. Будь-які, навіть незначні, негативні чинники можуть призвести до порушення розвитку мовлення дитини. [1, с.45]

Порушення мовленнєвої функції негативно впливає на стан здоров`я і розвиток провідних фізіологічних систем організму. Усі психічні процеси розвиваються з прямою участю мовлення, тому його порушення часто пов`язане з різними за характером і глибиною відхиленнями. За відсутності своєчасної допомоги з боку педагогів, медиків, батьків у більшості дітей мовленнєві дефекти ускладнюються патохарактерологічним розвитком особистості, можливі агресивність, надмірна розгальмованість, підвищується виснажливість нервової системи, спостерігається дефіцит уваги, порушення рухових функцій, пам`яті і зниження працездатності.

Причини порушень формування мовленнєвого розвитку дітей найрізноманітніші. М. Хватцев вперше розділив їх на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні), особливо підкресливши їх тісну взаємодію. Він також виділив органічні (анатомо-фізіологічні, морфологічні), функціональні (психогенні), соціально-психологічні і психоневрологічні причини.

До групи органічних причин відносять внутрішньоутробну патологію, яка призводить до порушення розвитку плоду (О. Гончарова, Е. Фрухт, Р. Тонкова-Ямпольська, М. Шабалов, О. Ковтун, С. Бенілова та ін.) Найуразливіший період дії негативних чинників на плід - перша третина вагітності. Вплив шкідливого чинника або поєднання кількох негативних факторів у цей період може призвести до недорозвинення або ушкодження центральної нервової системи дитини, у тому числі й мовленнєвих зон кори головного мозку. [2, с.35]

Факторами ризику є:

· внутрішньоутробна гіпоксія плоду (кисневе голодування), причини якої можуть бути різними - гестоз (токсикоз) першої і другої половини вагітності, нефропатія, загроза викидня, патологія плаценти, підвищення артеріального тиску, соматичні (загальні) захворювання матері (цукровий діабет, нефрит, захворювання серцево-судинної системи);

· вірусні захворювання, перенесені матір`ю в період вагітності (краснуха, грип, скарлатина, кір, інфекційний гепатит, туберкульоз, поліомієліт, токсоплазмоз, герпес, сифіліс, ВІЛ-інфекція);

· травми, падіння і забиття матері (особливо в ділянці живота);

· імунологічна несумісність кров матері і плоду (антитіла, проникаючи через плаценту, викликають розпад еритроцитів плоду, відбувається виділення токсичної речовини - непрямого білірубіну, який вражає відділи мозку, що призводить до природженої патології слуху і мовлення);

· порушення термінів виношування плоду (гестації) - недоношеність (менше 38 тижнів) і перекошеність (більше 40 тижнів);

· паління, прийом алкоголю і наркотичних речовин (на сьогоднішній день вивчена клінічна картина різних порушень розвитку плоду і дитини алкогольно-ембріонального генезу (походження), що поєднується з порушеннями мовлення; науково доведений вплив алкоголю (навіть мінімальні дози: пиво, коктейлі, слабке вино) на виникнення різних дефектів мовлення, описаний алкогольний ембріональний синдром, що включає відставання фізичного, мовленнєвого і розумового розвитку);

· прийом лікарських препаратів (існують лікарські засоби, які протипоказані при вагітності, або повинні застосовуватись з обмеженістю і за рекомендацією лікаря);

· професійні шкідливі умови (підвищені фізичні навантаження, робота з хімічно активними шкідливими речовинами, дія різних видів випромінювання - ультрафіолетового, іонізуючої радіації);

· стресові стани матері під час вагітності, що можуть викликати гіпоксію плода. [12, с.113]

Найбільш важкі відхилення в розвитку виникають при клінічній смерті новонароджених, яка виникає при поєднанні внутрішньоутробної патології з важкою асфіксією в пологах. Встановлена певна залежність між тривалістю клінічної смерті і тяжкістю ураження центральної нервової системи. При клінічній смерті більше 7-10 хвилин часто виникають незворотні зміни з боку ЦНС з подальшими проявами дитячого церебрального паралічу, мовленнєвих розладів, порушень розумового розвитку.

Патологічні впливи на пізніх стадіях вагітності зазвичай не викликають важких вад розвитку, а ведуть до затримки дозрівання нервової системи, до порушення мієлінізації її структур. У дітей з аномаліями і вадами розвитку мозку часто спостерігаються множинні так звані дизембріогенетичні стигми у вигляді асиметрії черепа, аномалії піднебіння, мікрогнатії, прогнатії та ін.

Певне значення в ґенезі мовленнєвих порушень у дітей раннього віку мають і спадкові фактори, які в деяких випадках виступають як провідні причини (О. Гончарова, Р. Лалаєва, І. Сергієць, О. Черкашина, Т. Журба, О. Мастюкова, С. Віllard, K. Wexler та ін.). Спадково можуть передаватися особливості будови мовленнєвого апарату. Наприклад, неправильна посадка і комплектація зубів, форма прикусу, схильність до дефектів будови твердого і м'якого піднебіння (щілини піднебіння), а також особливості розвитку мовленнєвих зон головного мозку.

О. Гончарова (1999) наводить дані про те, що у дітей з порушеннями мовленнєвого розвитку в 40,5% випадків спостерігається сімейна обтяженість по нервово-психічній на 10% - по мовленнєвій патології. В 77,3% випадків у родоводі дітей з порушеннями мовлення зустрічаються дефекти звуковимови і затримка мовленнєвого розвитку.

Аналіз сучасних досліджень показує, що спадкові чинники у виникненні мовленнєвих розладів зазвичай виступають у поєднанні з екзогенно-органічними і соціальними. Вони можуть відігравати також провідну роль у виникненні деяких видів мовленнєвих розладів, що поєднуються із загальними змінами з боку нервової системи. Це такі мовленнєві порушення, які спостерігаються при хромосомних синдромах і спадково-дегенеративних захворюваннях нервової системи і складають групу так званих вторинних мовленнєвих розладів. [1, с.56]

Під екзогенно-органічними чинниками розуміють різні несприятливі впливи (інфекції, травми, інтоксикації та ін.) на центральну нервову систему дитини та на її організм в цілому. Це такі фактори ризику родового періоду як:

· родові травми, що призводять до внутрішньочерепних крововиливів (причини можуть бути різні: вузький таз матері, механічна стимуляція, що застосовується під час вагітності, - накладання щипців на голівку дитини, витискування плоду, що провокують внутрішньочерепні крововиливи, які можуть зачіпати мовленнєві зони головного мозку);

· асфіксія - недостатнє постачання головного мозку киснем внаслідок порушення дихання, наприклад, при обвиванні пуповиною (викликає мінімальні органічні ушкодження головного мозку);

· невелика маса тіла новонародженого (менше 1500 г) і подальше проведення інтенсивних реанімаційних заходів (наприклад, штучна вентиляція легенів, що триває більше 5 днів);

· низький бал за шкалою Апгар (загальноприйнятий метод оцінки стану новонародженого безпосередньо після народження).

За даними М. Шабалова (2002) родова травма зустрічається у 47% дітей з вираженими мовленнєвими порушеннями. У дітей, які народився в тяжкій асфіксії, терміни появи першого лепету й перших слів запізнюються на 3-6 місяців.

У перший рік життя дитини особливо інтенсивно формуються рухові навички і основи психічної діяльності, а також закладаються основи здоров'я. Вплив соматичної патології на мовленнєвий розвиток досліджували С.Бенілова, О. Волкова, О.Гончарова, О. Груздєв, Т. Набієва, О. Українець, О. Фурєєва, та ін.

При вивченні клініко-анамнестичних даних у дітей з тяжкими мовленнєвими розладами. С. Бенілова (2004) встановила, що частота захворювань інфекційного та неінфекційного ґенезу на 1-ому році життя дітей визначає більшу вірогідність розвитку специфічного розладу мовленнєвого розвитку, що потребує виділення групи ризику.

Отже, до чинників постнатального періоду, що викликають порушення розвитку мовленнєвих і немовленнєвих функціональних систем, відносять:

· інфекційно-вірусні захворювання, нейроінфекції (менінгоенцефаліт, менінгіт), що призводять до ушкодження центральної нервові системи, зниження або втрати слуху;

· травми і забиття головного мозку, що у важких випадках призводять до внутрішньочерепних крововиливів, порушення мовленнєвого розвитку або втрати існуючого мовлення (тип і тяжкість мовленнєвого порушення залежатиме від локалізації ушкодження головного мозку);

· травми лицевого скелету, що призводять до ушкодження периферичного відділу мовленнєвого апарату (перфорація піднебіння, випадання зубів), спричиняють порушення вимовної сторони мовлення дитини;

· тривалі простудні захворювання, запальні захворювання середнього і внутрішнього вуха, що призводять до тимчасового або постійного зниження слуху, порушення мовленнєвого розвитку дитини;

· прийом токсичних антибіотиків, що може стати причиною зниження слуху.

Особливо важливою є медична діагностика таких функціональних розладів. Тільки комплексний еволюційний аналіз розвитку дитини в цілому та іі неврологічних порушень зокрема є основою правильного діагнозу і прогнозу подальшого розвитку.

На виникнення мовленнєвих порушень можуть впливати і соціальні умови та чинники, які сприяють або перешкоджають виникненню розладів мовлення (Дж. Боулбі, Л. Булахова, В. Калягін, Т. Овчиннікова).

В сучасних дослідженнях О. Волкової (2008) показано, що в сім'ях дітей з мовленнєвою патологією частіше відмічаються порушення внутрішньо-сімейних взаємовідносин, в 38,6% - спостерігається негармонійне виховання, у 62,7% - несприятливий психологічний мікроклімат у сім'ї. [8, с.374]

Отже, нервово-психічне здоров'я, забезпечуючи нормальний, мовленнєвий розвиток дитини, значною мірою залежить від міжособистісних стосунків у сім'ї. Особливе значення при цьому мають наступні дані: характерологічні особливості матері (тривожність, недовірливість, інфантильність, імпульсивність, емоційна холодність); неприйняття дитини з боку матері (батька); неповна сім'я; конфліктні взаємовідносини в сім'і; зміна в структурі сім'ї (смерть, хвороба близьких, розлучення тощо); виховання у двох будинках; різка зміна життєвого стереотипу і типу виховання; неадекватний тип виховання ("кумир", гіперопіка, гіпоопіка, неузгодженість у виховних позиціях батьків).

Мовленнєві порушення часто виникають як наслідок різних психічних травм (переляк, переживання через розлуку з родичами, тривала психотравмуюча ситуація в сім'ї тощо). Це затримує розвиток мовлення, а у ряді випадків, особливо у разі гострих психічних травм, викликає у дитини психогенні мовленнєві розлади: мутизм, невротичне заїкання. [4, с.36]

Феномен мовлення розвивається через наслідування, тому деякі мовленнєві порушення (нечіткість, вимови, заїкання, порушення темпу мовлення та ін.) можуть мати у своїй основі наслідування.

Здійснивши аналіз основних причин виникнення порушень мовлення, можна назвати три групи найбільш поширених відхилень в мовленнєвому розвитку дітей. Першу складають ті недоліки, які властиві практично усім дітям на певному віковому етапі (вікова або фізіологічна недосконалість дитячого мовлення). До другої групи входять мовленнєві порушення, обумовлені соціальними чинниками (неправильне загальне і мовленнєве виховання дитини, відсутність у неї необхідного і достатнього досвіду спілкування з дорослими та однолітками і так далі). Третя група недоліків базується на чинниках патофізіологічного порядку, до якої входить ті специфічні затримки і порушення мовлення, які традиційно прийнято розглядати з позицій логопедичної теорії та практики.

Отже, етіологічні чинники, що викликають порушення мовлення, складні і поліморфні. У ранньому віці мовлення дитини легко може піддаватися вищеназваним негативним впливам, адже в цей період зростає навантаження на центральну нервову систему дитини, що створює сприятливі умови для порушення мовленнєвого розвитку або втрати вже існуючого мовлення.

2.2 Профілактика порушень мовлення

Формування й розвиток правильного усного зв'язного мовлення - є найважливішою умовою для успішного засвоєння знань, розвитку логічного мислення та інших проявів психічної діяльності.

Оскільки мовлення найбільш інтенсивно розвивається в дошкільному віці, то попередити та подолати його порушення дошкільникам необхідно вчасно. Якщо не вживати заходів, то дефектна вимова негативно впливатиме на повноцінний розвиток фонематичних процесів. Наступним негативним наслідком буде збіднення словника, оскільки дитина не поповнюватиме запасу слів з важко-розрізнювальними звуками. З цієї ж причини не формуватиметься необхідна граматична сторона мовлення.

При розгляді різноманітніх причин мовленнєвої патології, що дозволяють попередити виникнення мовленнєвих порушень, застосовують еволюційно-динамічний підхід, який заключається в аналізі самого процесу виникнення дефекту, врахуванні загальних закономірностей аномального розвитку і закономірностей мовленнєвого розвитку на кожній віковій стадіїї (І.М.Сеченов, Л. С. Виготський, В. І. Лубовський). Необхідно також піддавати спеціальному вивченню умов, оточення дитини.

Принцип єдності біологічного і соціального в процесі формування психічних (в тому числі і мовленнєвих) процесів позволяє визначити вплив мовленнєвого оточення, спілкування, емоційного контакту та інших факторів на дозрівання мовленнєвої системи. Прикладом неблагополучного впливу мовленнєвого оточення слугує недорозвинення мовлення у дітей, в яких слух є у нормі, але котрі виховувались в сім`ї глухих батьків, у довго хворіючи і часто госпіталізованих дітей, виникнення у дитини заїкання при довготривалих психотравмуючих ситуаціях сім`ї та ін. [15, с.226]

У дітей дошкільного віку мовлення являється ранимою функціональною системою і легко піддається неблагополучним діям. Можна виділити деякі види дефектів мовлення, які виникають по наслідуванню, наприклад дефекти вимови звуків л, р, прискорений темп мовлення і ін.. Найбільш часто страждає мовленнєва функція в критичні періоди її розвитку, які створюють сприятливі умови для «зриву» мовлення в 1-2 р., в 3 р, і в 6-7 років.

Кожна із названих причин виникнення мовленнєвих порушень, а нерідко і їх поєднання можуть зумовити порушення різноманітніх сторін мовлення.

При аналізі причин виникнення порушень варто враховувати співвідношення мовленнєвого дефекту і збережених аналізаторів і функцій, які можуть бути джерелами компенсації при корекційному навчанні.

Велике значення має рання діагностика різноманітних аномалій розвитку мовлення. Якщо мовленнєві дефекти виявляються тільки при вступі дитини в школу чи в молодших класах, їх буває важко компенсувати, що негативно позначається на успішності. Якщо ж відхилення виявляють у дитини в ясельному чи дошкільному віці, рання медична і педагогічна корекція значно підвищує ймовірність повноцінного навчання в школі.

Раннє виявлення дітей з відхиленнями в розвитку в першу чергу проводиться в сім`ях з «підвищеним ризиком». До таких відносяться:

1) сім`ї, де вже є дитина з тим чи іншим дефектом;

2) сім`ї з розумовою відсталістю, захворюваннями шизофренією, порушенням слуху у одного із батьків чи в обох;

3) сім`ї, де матері перенесли під час вагітності гостре інфекційне захворювання, тяжкий токсикоз;

4) сім`ї, де знаходяться діти, які перенесли внутрішньоутробну гіпоксію, родову асфіксію, травму чи же нейроінфекцію, черепно-мозкові травми в перші місяці життя.

В багатьох містах послідовно здійснюються заходи по охороні здоров`я матері й дитини. Серед них в першу чергу варто назвати диспансеризацію вагітних жінок, що страждають хронічними захворюваннями, періодичну госпіталізацію жінки з негативним резус-фактором і всілякі інші.

В профілактиці аномалій мовленнєвого розвитку велику роль відіграє диспансеризація дітей, які перенесли родову травму.

Батьки повинні знати, що раннє виявлення та корекція різних відхилень в розвитку мовлення дитини з перших місяців життя дозволяє не тільки скорегувати вже наявні відхилення, але й попередити появу інших, досягти більш вищого розвитку дитини. Грамотно організована рання корекція здатна попередити появу вторинних відхилень в розвитку. Необхідно відстежувати етапи становлення мовленнєвих навичок і своєчасно звертатись до спеціалістів за допомогою, якщо помітили відхилення. Своєчасно надані необхідні дії можуть повернути дитину до повноцінного розвитку та, навпаки, запізнення може стати роковим.

Велике значення для попередження народження дітей з мовленнєвими дефектами має поширення знань про причинах і признаках мовленнєвої патології серед лікарів, педагогів і населення в цілому.

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження теоретичних знань про мовленнєві порушення дають підставу зробити такі висновки: мовлення - найважливіша психічна функція, властива тільки людині. На основі мовлення і його смислової одиниці - слова - формуються і розвиваються такі психічні процеси як сприймання, пам'ять і мислення. Мовлення - один з найбільш потужних факторів і стимулів розвитку дитини. Це зумовлено винятковою роллю, яку воно відіграє в житті людини. Воно в своєму розвитку проходить певні етапи. На кожному з етапів елементи мовленнєвої системи формуються у певній закономірності. Однак, якщо ці закономірності порушуються, мовленнєва система дитини формується непослідовно, і, як наслідок, веде до мовленнєвих порушень, виправити які може тільки спеціаліст.

Порушення мовлення -- це збірний термін для позначення відхилень від мовної норми, які повністю або частково перешкоджають мовному спілкуванню і обмежують можливості соціальної адаптації дитини. Як правило, вони обумовлені відхиленнями у психофізіологічному механізмі мовлення, не відповідають віковій нормі, самостійно не долаються і можуть впливати на психічний розвиток дитини. Знання можливих причин виникнення може суттєво зменшити ризик виникнення подібних порушень, а профілактика зведе до мінімуму їх можливу появу.

Фактори, що зумовлюють мовленнєві порушення надзвичайно різноманітні. М.Е. Хватцев вперше поділив мовленнєві порушення на екзогенні (зовнішні) та ендогенні (внутрішні). До екзогенних належать: пологові травми; асфіксія; захворювання дитини в перші роки життя; несприятливі соціальні умови. До ендогенних причин належать: внутрішньоутробні патології, що призводять до порушення розвитку плоду; інфекційні захворювання матері. Шкідливі звички матері; токсикози вагітності; травми матері під час вагітності. [10? c.448]

Також існують пренатальні (під час вагітності), натальні (під час пологів) та постнатальні (після народження) фактори, що призводять до виникнення порушень мовлення. До пренатальних відносять: опромінення матері, механічні травми. До факторів, які відбуваються у натальний період відносять: стрімкі пологи, затяжні пологи; стимуляція родів (механічна, хімічна, електростимуляція), родові травми, асфіксії. До постнатальних відносять: інфекційні захворювання дитини (ОРЗ, скарлатина, вітряна віспа, кір), соматичні захворювання дитини, мовне середовище (одномовне, двомовне, дефіцит мовленнєвого спілкування), психосоціальну депривацію.

Отож, можна сказати, що порушень мовлення і їх корекцію у дітей з порушеннями психофізичного розвитку визначається насамперед значимістю мовлення в психічному розвитку, в організації та розвитку психічної діяльності дитини у процесі її соціальної адаптації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бадалян Л.О. Детская неврология. - М.: Медицина. 1994.

2. Бенилова С.Ю. Доброжелательные взгляды на общение с детьми. Двадцать одна ситуация из практики детского психиатра и психотерапевта. / С. Ю. Бенилова. - М.: Книголюб, 2005. - 48 с.

3. Выготский Л. С. Мышление и речь. - Изд. 5, испр. - М.: Лабиринт, 1999. - 352 с.

4. Детские болезни / Под ред. Н.П. Шабалова. - 3-е изд. - М: Медицина, 1993. - С. 24-46.

5. Жукова Н.С. Преодоление недоразвития речи у детей / Н. С. Жукова. - М.: Просвещение, 1994. - 108 с.

6. Корнєв С.І. Перші нагадування про мовленнєві розлади у літературних пам'ятках Стародавнього Сходу та Азії. [Текст] / С. І. Корнєв // Хрестоматія з логопедії : Навчальний посібник. - Київ : КНТ, 2006. - С. 10-22

7. Логопедія. Підручник. Третє видання, перероблене та доповнене / За ред. М. К. Шеремет. - К. : Видавничий Дім «Слово», 2014. - 672 с.

8. Логопедия: Учебник для студентов дефектол. фак. пед. вузов / Под ред. Л.С. Волковой, С.Н. Шаховской. ---- М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998. -- 680 с.

9. Логопедичний помічник [електронний ресурс]. - Режим доступу : URL : http://www.logopediya.com.ua/ . - Назва з екрана

10. Логопсихологія : навчальний посібник / С.Ю. Конопляста, Т.В. Сак ; за ред. М.К.Шеремет.-2-ге вид., стер. - Київ : Знання, 2012.-293с.

11. Логопсихология : учебно-методическое пособие / авт.-сост. С.В. Лауткина. - Витебск: Издательство УО «ВГУ им. П.М. Машерова», 2007. - 173 с.

12. Медсестринство в неврології : підручник / Т. І. Кареліна, Н. М. Касевич. - 2-е вид. випр.. - К.: ВСВ «Медицина» , 2013. - 296 с.

13. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія №2. Зб. наук. праць /Редрада. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2010. - № 8 (68). - с. 210.

14. Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія №19. Корекційна педагогіка та спеціальна психологія. Зб. наукових праць. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2011.

15. Хрестоматія з логопедії: Історичні аспекти. Дислалія. Дизатрія. Ринолалія: Навчальний посібник (2-е вид., змін. і доп.)/за заг. ред. Шеремет М. К., Мартиненко І. В. - К.: КНТ, 2008. - 380 с.

Размещено на Allbest.ru

...